Реферати українською » Издательское дело и полиграфия » Російська військова книга другої половини ХІХ століття: соціокультурний аспект


Реферат Російська військова книга другої половини ХІХ століття: соціокультурний аспект

Страница 1 из 2 | Следующая страница

С. Лютов, Державна публічна науково-технічна бібліотека ЗІ РАН

Історія випуску, поширення й порядку використання видань військової тематики становить невід'ємну частину вітчизняної книжкової культури. Розглядаючи військову книжку широкому значенні як книжку війні та військовій справі, до цієї тематичної категорії слід, з погляду, відносити непериодические видання, котрі розкривають сутність військової політики держави, відбивають минуле існує і сучасний стан військової науку й практики, виконують у сфері військової діяльності ряд специфічних функцій і призначені для військового читача, так кола осіб, цікавляться питаннями військової справи [1]. Яскраво виражена специфічність більшості проблем, обумовлених особливим характером змісту, призначення і умов функціонування військової книжки має може стати причиною її відомчого відокремлення та виведення далеко за межі існуючої науково-обгрунтованою концепції історії книжки. Обов'язковою вихідної точкою у дослідженні історії військової книжки може бути загальноприйнятий в книговедении аналіз соціальної й нерозривності культурної середовища, у якій створюється і функціонує книга [2].

Процес соціальних змін та напрямів культурної еволюції у суспільстві у другій половині ХІХ століття докорінно впливав в розвитку книжкового справи. Книжка, своєю чергою, грала роль активизирующего чинника реформування і перетворень. За твердженням відомого російського книговеда М. Н. Куфаева, "тим часом книга робиться величезного значення соціальним явищем" [3]. У руслі позитивних тенденцій розвитку вітчизняного книжкового справи підвищувалася роль видань військової тематики. Зросло число друкарень і більшістю друкованих органів військового відомства. Багато військово-наукові і військово-історичні праці визнано у армії, а й у широкої російської громадськості. Військова книжка важливим засобом гуманізації військової діяльності, освіти і грамотності мільйонів "простолюдинів", що проходили службу до армій. Ці зміни у значною мірою визначалися завданнями воєнної реформи, яка розпочалася 1860-х рр., і очевидні і натомість попередніх десятиліть.

У першій половині століття, попри певне пожвавлення випуску книжок військової тематики, значних змін у военно-издательской практиці цього не сталося. Як у статтях військової періодики минулих років, до 60-х рр. ХІХ ст., російська військова думку "залишалася іноземному полоні", а "военно-ученая література далеко ще не відрізнялася тим багатством та розвитком, якого чи слід очікувати, приймаючи в міркування потреба у творах ученого військової літератури, а й навіть в обгрунтованих довідниках із різних галузей військових знань" [4]. Разом про те автори статей не відносили цей недолік повністю до вини військових фахівців, зазначаючи, що й діяльність виражалася "в працях цілком гідних цілі й заслуговує повного поваги" [5].

Труднощі у числі військово-наукових видань полягали у ряді взаємозалежних обставин. Інтерес до наукові твору армії у силу невисокого рівня освіченості офіцерського складу був "не досить велика у тому, щоб винагородити матеріальні витрати авторів" [6]. Цим пояснювалися низькі тиражі і, отже, високі ціни книжок. При недостатньому асигнуванні казенних коштів у видання військових праць приватні ініціативи авторів вабила у себе значні матеріальні витрати. Перешкоди що така виникли у процесі підготування і друкування 14 томного "Військового Енциклопедичного Лексикона" (1837 - 1850), головним редактором якого було генерал-лейтенант Л.И. Зедделер. Доля цієї енциклопедії показова для военно-издательской практики середини ХІХ століття. Неодноразово через відсутність коштів роботи заходили у безвихідь, і тільки особистий людський і службовий подвиг Л.И. Зедделера, пожертвовавшего на видання цього унікальної праці свій стан, дозволив завершити 1850 р. випуск "Лексикона" повному обсязі. То був перший у Росії великий енциклопедичний працю, виданий повністю [7]. "Військовий Енциклопедичний Лексикон" був високо оцінено російської громадськістю. Російської академією наук він визнали найкращим у період военно-энциклопедическим працею, й у 1852 р., вже по смерті Л.И. Зедделера, відзначений повної Демидовской премією у вигляді 1428 рублів сріблом.

50-ті рр. ХІХ ст. стали переломними у розвитку вітчизняного книговидання. Відтоді спостерігається поступове і поступальний наростання випуску друкованої продукції. Загальна кількість книжок, надрукованих у Росії із середини 50-х рр. остаточно століття, збільшилася більш ніж вдесятеро. Загалом книжковому потоці помітно побільшало видань з військового справі. Якщо в другий половині 50-х рр. щорічно випускалося 70 - 80 книжок військової тематики, чи до кінця століття їх стало виходити понад триста. Зіставлення кількісних показників випуску книжок різної тематики з 1855 по 1895 р. показує, що з тридцяти двох тематичних розділів, проаналізованих фахівцями Російської національної бібліотеки, видання з військовій справі входили до десяти наймасовіших розділів, становлячи у роки 3 - 6 відсотків від загальної кількості книжок, що друкувалися у Росії [8].

Особливості соціально-економічного, політичного і охорони культурної розвитку Росії у період реформ позначилися як зростанні кількісних показників книжкову продукцію, а й у зміні її тематики. Помітно збільшується випуск тих видань, навчальних посібників, религиозно-нравственной й історичною літератури, книжок і брошур по суспільно-політичних проблем, з питань промисловості, транспорту та зв'язку. Характерно, що більшість цих тематичних напрямів стають пріоритетними і у військовому книговиданні. Найбільше увагу умовах розпочатої військової реформи у приділялося випуску військово-наукових праць. Дослідники пов'язують це, насамперед, з преосвітньої діяльністю військового міністра генерал-фельдмаршала Д.А. Милютина, називаючи його "родоначальником военно-научной літератури" [9].

Д.А. Милютину удалося створити сприятливі умови у розвиток військової науки, підняти у ній роль національного елемента. Серед багатьох реформаційних починань були вжиті заходи за активізацією военно-издательской роботи і поширенню літератури до армій. Відповідно до тимчасовому становищу про Головне управління генерального штабу від 27 вересня 1863 р. було розширено коло обов'язків дорадчого комітету про те, щоб "діяльність його поширювалася на військово-наукові інтереси одного лише генерального штабу, а й нашої армії" [10]. У цьому комітет мав вивчати гідності всіх видань творів, призначених поширення у військах. На пропозицію Д. Милютина обговорювалися загальні підстави, у яких бібліотека Генштабу можна було перетворять на "специально-военную", пристосованої публічного користування.

Виконуючи наказ військового міністра, Головне управління генерального штабу в 1865 р. оголосило конкурс на премії зі складання воєнно-історичних творів і посібників з і військової адміністрації, і навіть найкорисніших перекладів іноземних військових праць. Умови конкурсу розробили в такий спосіб, аби здолати кривду перешкоди, які були незалежності до середини ХІХ ст., і зацікавити авторів. На підготовку конкурсних творів відводилося 2 - 3 року. Премії встановлювалися у вигляді 1000 - 1500 рублів сріблом. Недоліки друкування оплачувалися з казенних коштів. Весь тираж першого видання кількості тисячі примірників надходив у власність автора [11]. З іншого боку, з найвищого дозволу ассигнована особлива сума для видачі щорічних грошових премій до 500 рублів сріблом за кращі військово-історичні і тактичні монографії. Заходи по заохоченню ініціативи учасників конкурсу поєднувалися з високими вимогами до конкурсним творів. Головною умовою для посібників за тактикою була "повчальність щодо новітнього військового мистецтва", а авторам воєнно-історичних робіт рекомендувалася "розробка переважно тих війн, у яких брали участь російські війська" [12].

Наслідком вжитих заходів з'явився значний підвищення і ініціативи авторів, та видавничою діяльності військового відомства наприкінці 60-х рр. й у наступне десятиліття. Циркулярами Головного штабу з 1870 по 1875 р. було оголошено про 74 виданнях, рекомендованих для офіцерів і військових бібліотек, зокрема: 28 праць із військової відчуття історії і тактиці, 29 збірок, довідників і посібників з воєнної адміністрації, і військової статистиці, 15 практичних посібників з артилерії, військово-інженерному справі та військовою топографії. Наприкінці 70-х рр. число таких видань подвоїлася [13].

Тоді ж надбанням як військових бібліотек, але й російської громадськості стали фундаментальні військово-історичні праці генерал-лейтенанта князя Голіцина "Загальна військова історія", генерал-ад'ютанта Тотлебена "Опис оборони міста Севастополя", полковника генерального штабу Петрова "Війна Росії із Туреччиною й польськими конфедератами 1769 - 1774 рр." за п'ять томах, полковника Дубровіна "Історія війни" та панування російських на Кавказі" й інших видань, возрождавших історію російського військового мистецтва.

Показовим явищем, які б зростання ініціативи авторів в $60 - 70-ті рр., став вихід збірок новітніх військових творів під загальним назвою "Військова бібліотека". До 1878 р. вийшло шістнадцять томів, які, за повідомленням друку, викликали інтерес як офіцерів, а й широкого загалу читачів.

Реформаторскими підходами до військової науці, і їх практичної реалізацією щодо навчання військ використовувалися нові видання для вдосконалення тактичної підготовки офіцерів. У тому числі слід, насамперед, відзначити роботи генерал-майора Драгомирова "Досвід керівництва на підготовку частин до бою" у два частинах (підготовка роти і підготовка батальйону) і полковника генерального штабу Левицького "Довідкова тактика". Ці книжки перевидавалися декілька разів і були дуже популярні корисними у повсякденній діяльності офіцерів. Ці ж авторами були готові нові навчальні посібники "Курс тактики, приноровленный до програми військових училищ" (Драгомиров) і "Посібник із тактиці, стосовно програмі юнкерських училищ" (Левицький). Вихід друком названих вище ґрунтовних праць і навчальних посібників з тактиці супроводжувався із розробкою та випуском низки видань прикладного характеру. Найбільш значною і авторитетним них був працю генерал-майора Леера "Прикладна тактика". З іншого боку, регулярно видавалися збірники тактичних завдань, керівництво до військовим ігор, плани для тактичних вправ тощо. п. Авторами таких робіт були офіцери генерального штабу Скугаревский, Дуроп, Енгельгардт, Пузыревский, Фрезе, Сухомлинов, Мау та інших.

Розвиток військової науку й практики на принципово основі, звичної під час воєнної реформи, вимагало оновленої довідкової літератури. Продовжуючи традиції російської військової энциклопедистики, закладені Л.И. Зедделером, його соратник М.И. Богданович в шестирічний термін здійснив друге видання "Військового Енциклопедичного Лексикона". Через 25 років за ініціативи відомого військового теоретика і історика генерал-лейтенанта Г.А. Леера почалося підготування нового видання - "Енциклопедії військових і морських наук", випуск якого завершився наприкінці століття.

Поруч із багатотомними енциклопедіями масового характеру придбав випуск малоформатних довідкових посібників. Найцікавіші їх - "Довідкова книжка за тактикою" згадуваного раніше полковника генерального штабу Левицького, "Польова пам'ятна книжка для офіцерів" полковників Зыкова і Цикельна, "Карманная довідкова книжка для артилерійських офіцерів" полковників Шварца і Крижанівського, "Довідкова книжка по польовий фортифікації і з військовим повідомленням для саперних офіцерів" й інших видань. Але особливе визнання отримала "Довідкова книжка росіян офіцерів", складена генерал-майором генерального штабу Махотиным і віднесена до "найнеобхідніших настійних посібників будь-кого офіцера" [14]. Не варто століття даний довідник перевидавався кілька разів, зберігаючи своєї актуальності і універсальному характері. Із кожним новим виданням до нього як вносилися оновлені інформацію про всіх галузях військової справи, а й удосконалювалося поліграфічне виконання. Так, за свідченням бібліографа П. Бранта, чергове видання "Довідкової книжки росіян офіцерів" 1875 року "зі своєї повноті, виразності, ретельності і ... щеголеватости видання переважає всі знані нами закордонні збірники, мають однакове з ним призначення" [15].

Спільно військові праці історичного наукового й ужиткового характеру, видані 60 - 70-х рр., склали теоретичну базу військової реформи та заклали підстави її подальшого розвитку вітчизняної військової науки, надавши їй російську спрямованість. Більшість із них них витримали кілька видань і актуальними остаточно ХІХ століття.

Суттєвою рисою військового книговидання другої половини ХІХ ст. є значне збільшення випуску книжок для нижніх чинів. Ускладнення військової справи за умов скорочення терміну солдатської служби, скасування тілесного покарання й гуманізація процесу навчання і виховання зумовили необхідність розумного розвитку солдата. У цьому, як підкреслював письменник А. Погосский, однією з "могутніх коштів розумового і морального, т. е. духовному розвитку, є література, і знаряддя її - грамотність" [16]. Натомість, армійський генералітет, за словами генерал-лейтенанта Кренке, розглядав грамотність "як і моральному военно-образовательном і в командному відносинах, і у державному значенні" [17].

З огляду на настільки серйозного підходу до справи навчання грамоті випуск книжок для нижніх чинів став більш диференційованим. Окрему групу становили книжки, призначені для викладання грамоти у військах. Особливе визнання отримали "Солдатська абетка" і "Керівництво для вчителів до одночасному навчання нижчих військових чинів письма та читання" М. Столпянского, "Буквар солдатський" А. Погосского, "Книжка для читання у військах" підпоручника До. Рябинкина. Перелік видань можна продовжити роботами графа Л. Толстого, барона Корфа, титулярного радника Тихомирова, надвірного радника Евтушевского, прапорщиків Ратке і Рябініна, священика Михайлівського та інших авторів, чиї абетки, букварі, книжки для початкового читання було рекомендовано Головним штабом поширення у військах.

З метою солдатського освіти удосконалювалося зміст таких військових видань для нижніх чинів, як коментар до статутам, керівництва та настанови, пам'ятні й довідкові посібники. Приклад цього може бути випуск брошур "Общеобразовательные розмови з нижніми чинами" підполковника Меншикова, "Книжка для читання молодим солдатам польовий артилерії" штабс-капітана Іванова, "Козача книжка" осавула Дукмасова, "Розмови з солдатами з військового статуту про покарання" колезького радника Аскоченского. Такі видання поєднували функції навчального посібника й видаються книжки для читання після оволодіння певними навичками. Їх автори й упорядники прагнули поєднувати відомості суто військового і загальноосвітнього характеру як обов'язкові у сфері служби, а й які становлять інтерес для солдата-читателя з пізнавальної погляду. Здебільшого це зробити укладачам "Пам'ятною книжки для нижніх чинів піхоти" під керівництвом генерал-ад'ютанта Чорткова і "Солдатській книжки", виданої двох частинах (довідкова і навчальна)

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація