Загальна характеристика німецьких мов.

Однією з важливих особливостей німецьких (та стилю всіх індоєвропейських) мов є аблаут (фонетично необумовлене чергування кореневого гласного, маєсловообразовательное ісловоизменительное значення).Аблаут як внутрішня флексія уражає всіх індоєвропейських мов. Існують три щабліаблаута:

/е/ - беру;

/про/ - паркан;

/-/ - брати.

Інший особливістю німецьких мов єумлаут (зміна кореневих гласних під впливом гласних суфікса чи закінчення, асиміляція).

Існують дві основні видуумлаута:

1) «>палатальний» (під впливомi(j) відбувався зрушення вперед гласних заднього низки - a,o, u).

>slpan (>Д.А.) - (tosleep);

a:slpjan (>готск.)

>o:dman (>Д.А.) - (todeem);dmjan (>готск.)

>fyllan

u:fulljan (>готск.) (>Д.А.) - (tofill, алеfull).

2) «велярний» (>лабиализация чидифтонгизацияbeadu (>Д.А.) -корневих гласних під впливом наступногоu(w):badu (>Д.А.) битва).

>Палатальнийумлаут поширений частіше та приймає активну участь у освітімн. числа іменників, ступенів порівняння прикметників.Аблаут ж бере участь у освіті тимчасових форм дієслів (час сильних дієслів).

Багато риси німецького морфологічного ладу успадкували відобщеиндоевропейского єдності.Общеиндоевропейский мова була мовоюфлективного типу, тобто. мав розвинену систему схиляння і дієвідміни. У німецьких мовами система закінчень піддалася редукції, зумовленої фонетичними змінами.

У системі імені: німецькі мови успадкували 4 з 8 індоєвропейських відмінків (називний, родовий, давальний і знахідний).

У системі дієслова: основний особливістю морфології німецького дієслова є чітке протиставлення сильного й слабкого дієвідміни. У німецьких мовами були 4 форми дієслова (4 основи): інфінітив, часед.ч., часмн.ч. і причастя II (колишніх часів). Сильні дієслова утворювали форми з допомогою внутрішньої флексії (аблаут), слабкі - з допомогою зовнішньої флексії (закінчення; дентальний суфікс).

МорфологіяД.А. зберігає багато рис, типові як німецьких мов, таки.-е. мов у цілому.Праиндоевропейский мова булафлективним (синтетичним), основним типом синтаксичної зв'язку було узгодження, тобто. відносини між членами пропозиції виражалися закінченнями насамперед, а приводи і Порядок слів грали другорядну роль.

У системі дієслова основнимсловоизменительним засобом є внутрішня флексія (аблаут). Найчіткіше виражені закінчення - 2 і трьох особи од. числа наст. часу виявить. нахилення.

У системі іменного словозміни Д. А. зберіг 5 з 8и.-е. відмінків (їм., рід., дат., вин.,тв.), причому форми їм. і вин. здебільшого збігаються, а формитв. зберігаються тільки в особистих і вказівних займенників, соціальній та сильному відмінюванні прикметників, де закінченнятв. часто збігаються з дат.

Іменасущ. різняться за трьома пологам, причому ця відмінність найчастіше грунтується на семантикою та залежною від типу основи (типу схиляння). Ще виділяється група іменників, змінюються у виглядіумлаута.

Особисті займенника зберегли архаїчне двоїсте число, яке відмирає до кінцяД.А. періоду.

>Прилагательние мають два типу словозміни - сильне (певне) і слабке (невизначене) схиляння. Як і в іменника, у прикметника в парадигмі схиляння різняться форми п'яти відмінків, двох чисел й трьох пологів, причому умн. числі рід різниться лише у їм. відмінку, а інших відмінках форми збігаються.

Отже, хочаД.А. зберігає рисифлективного мови, система словозміни містить явні тенденції до уніфікації. Основною причиною цього є зрушення наголоси перший кореневої стиль як наслідок, редукція ненаголошених закінчень.

Розвинена системаД.А.флективной морфології в С.А. сильно руйнується і спрощується, у своїй спрощення древніх форм особливо швидко відбувається у північних діалектах, які зазнали значний вплив скандинавських мов. У південних діалектах древні форми зберігаються довше. Спрощенняграмматического ладу викликано

- фонетичної редукцією ненаголошених закінчень,

- граматичної перебудовою структури пропозиції. Такі зміни та інших німецьких мовами, але у А.Я. відбувалися бурхливіше і послідовно. Цьому сприяло - змішання зі скандинавськими діалектами.

I. Морфологія дієслова.

1. З часів у системі німецького дієслова існує явищеаблаута - чергування гласних, мотивованого не фонетичним оточенням, а морфологією. Джерела цього явища криються упраиндоевропейской фонетиці й під кінець не з'ясовано й у час. Варіанти морфеми, різняться гласним звуком, називають сходамиаблаута. 1 щабель /е/: беру, 2 щабель /про/: збір, 3 щабель - нульова (гласний відсутня; у разісонант від початку стаєслоговим, а німецьких мовами проти нього розвивається звук /u/): брати.

Отже, аблаут - це внутрішня флексія, розрізняєвидовременние форми німецького дієслова.Глаголи, що утворюютьвидовременние форми безаблаута, називаються слабкими, і заблаутом - сильними. У сильних дієсловах аблаут розрізняє:

1) основупрезенса і інфінітива;

2) основу однинипретерита;

3) основу множинипретерита;

4) основустрадательного причастя.

По гласним від початку сильні дієслова поділяються на класи. УД.А. виділяються сім класів сильних дієслів. Ці класи результат розвиткупраиндоевропейской дієслівної системи: подібні розподілу на класи є і за іншимии.-е. мовами.

I.wrtan (інфінітив; писати) -wrt (1 обличчя од. числопретерита) -writon (3 обличчямн. числопретерита) -wrten (>страдательное причастя)

II.ceosan (вибирати) -ceas -curon -coren

III.bindan (пов'язувати) -bend/band -bundon -bunden

IV.niman (брати) -nem/nom -nomon -numen

V.sittan (сидіти) -st -ston -seten

VI.hebban (піднімати) -hof -hofon -hafen

VII.hatan (називати) -het/heht -heton/hehton (утвореніредупликацией кореня)

Отже, бачимо, що 1 основа містить, переважно,переднеязичний гласний /e/ чи /і/, 2 основа -заднеязичний гласний /a/ чи />/, 3 і 4 основи мають огласовку />o/ чи /u/. Спершу 3 і 4 основі була нульова огласовка: коріння маєсонант, що стаєслоговим, а проти нього в німецьких мовами розвивсяогубленний /u/ чи />o/.

>Д.А. був синтетичним мовою, тому, крім названих підвалин життя і чергувань від початку, форми дієслова розрізнялися що йфлексиями (передусім обличчя і кількість, але, з наведених прикладів,видовременние форми також часто розрізнялися лишефлексиями). У сучасному мові аблаут іноді єдиний способом розрізнення дієслівних форм.

УД.А. вже присутній тенденція зберігати єдине слово, тому клас сильних дієслів залишається непродуктивним - нові дієслова приєднуються переважно до слабкого типу, утворюючомупретеритдентальним суфіксом -te/-de. Згодом, багато сильні дієслова також приєднуються до слабкого типу.

Слабкі дієслова утворюють тимчасові форми з допомогоюдентального суфікса: -de/-te для 2 і трьох основ, - (>e)d/-(e)t длястрадательного причастя:dman (>инф. думати) -dmde (1 обличчя од. числопретерита) -dmed (>страдательное причастя),cpan (зберігати) -cpte -cept ,lufian (любити) -lufode -lufod .

Слабкі дієслова - це новоутворення в німецьких мовами, вони також поділяються на класи. У цеотименние ікаузативние дієслова,fyllan,fulljan (наповнювати)оканчивающиеся на -jan:fulls (>прил., повний)fiscon (рибалити),carulagjan (класти); на -o-:fisc (риба)ligan (лежати)caron (піклуватися); і навіть неперехідні дієслова, похідніот(забота) дієслів і прикметників:fullnan (наповнюватися),bundnan (>развязиваться).

Існує клас неправильних слабких дієслів, які мали й дентальний суфікс, і чергування кореневої гласною:tellan (з *>talian під впливомi-умлаута) -talde -tald; і сильних неправильних дієслів (>претерито-презентних дієслів, нині модальних), утворили форми нашого часу на кшталт минулого у сильних дієслів (зміною кореневої гласною), а час з допомогоюдентального суфіксаcunnan (>инф., знати, вміти) -cann (1 обличчя од. число презенту - порівн. од. числопретерита у сильних дієслів) -cunnon (3 обличчямн. число презенту) -cue (1 обличчя од. числопретерита) -cunnen (стор. причастя).

Існувала групасупплетивних дієслів, утворили тимчасові форми від різних коренів:bon//wesan (бути),gn //>eode (йти),don //>dyde (робити).

Отже, в парадигмі дієслова розрізнялися три особи, два числа, два часу (сьогодення та минуле), три нахилення (дійсне,сослагательное, наказове).Неличние форми дієслова представлені двомапричастиями ісклоняемиминфинитивом.

>СпряжениеД.А. дієслова.

2. У С.А. періоді дієслово зберігає протиставлення осіб, часу і нахилень. У С.А.глагольная система ускладнюється новими аналітичними формами.

>Перфект зародився вже уД.А., хоча там не отримав повного розвитку. На відміну від сучасного А.Я., в С.А. перфект міг вживатися з говірками колишніх часів. З виникненням аналітичного префекта з'явилася нова площину розгляду дії - співвідношення з цією ситуацією або іншими дією з погляду їх тимчасової послідовності. Отже, виникає категорія тимчасової віднесеності.

Створюється й аналітична форма майбутнього часу. УД.А. для віднесення дії у час використовувалася форма нашого часу зобстоятельственними говірками.Глаголиscullan (мусити) іwillan (бажати) зберігали вД.А. своє значення разом ізинфинитивом, висловлюючи у своїй час. У С.А. вони втрачають самостійного значення і стають формальними показниками майбутнього часу. Проте своємодальное значення вони зберігають й у Н.А.

>Глаголиsholde іwolde (час відshullen іwillen) в С.А. втрачають самостійного значення й утворюють разом ізинфинитивом формисослагательного нахилення.

Ширше використовується стражденний заставу, хоча у пасивних конструкціях немає розмаїття: який завжди це аналітичні форми, часто використовуються приводи.

Всередині найбільшої системи дієвідміни, проте, спостерігається уніфікація дієслівних основ (класів). Зокрема, форма од. імн. числа колишніх часів уніфікуються, і кількість основ скорочується: в північних діалектах убік од. числа, у західних - убік множинного. У С.А. літературному мові ця тенденція ще проявляється: уЧосера виявляються чотири дієслівних основи. Та на початку Н.А. число дієслівних основ скорочується близько трьох й у літературному мові. У цьому відбиваються тенденції різних діалектів:ride -rode -ridden - основа колишніх часів вирівнялася за другою (од. числа), як і північних діалектах,bite -bit -bit - по третьої (>мн. числа), як у західних.

Зростає число слабких дієслів. Багато сильні дієслова починаютьспрягаться на кшталт слабких, інші зникають. Більшість запозичень приєднуються до слабкого типу.

У особистих кінчиках також відбулися зміни. Поширюється нову форму 3 особи од. числа нашого часу дійсного нахилення з закінченням - (>e)s, що з'явилася північних діалектах, тоді як і центральних і південних діалектах збереглося більш архаїчне - (>e). Наприкінці С.А. форма на - (>e)s поширюється попри всі діалекти, а Н.А. й у літературному мові. У сучасному мові форма на - (>e) є у поезії і "високої" прозі (як стилістично маркірований варіант).

Умн. числі у закінченні - (>e)n злилися внаслідок редукції трохи інших форм, причому n легко відпадало:

1) формамн. числа дійсного нахилення сьогодення й колишніх часів упретерито-презентних дієслів - on (>Д.А.:scullon повинні,cunnon знають);

2) формамн. числа сьогодення й колишніх часівсослагательного нахилення - en (>Д.А.:hulpen чи допомогли б,bunden пов'язали б - час;helpen,binden - справжнє);

3)мн. число колишніх часів дійсного нахилення (>Д.А.sdon сказали,brhton принесли).

Через війну тимчасові форми стали диференціюватися не закінченнями, а іншими засобами: 1) і 2) аналітичними формами, а 3) чергуванням основ.

УД.А.страдательное причастя мало приставкуge- і закінчення - en і виникала від особливої основи. У С.А. приставка редукується до - y (читається /і/), а закінченні n відпадає. У розмовних діалектних формах той процес відбувається по-різному:

- в північних діалектах відпадає приставка - y (під впливом скандинавських мов, що її немає),

- у, навпаки, - y зберігається дуже довго, але відпадає n.

Змінюється й закінчення причастя нашого часу. УД.А. було - (>e)nde:sonde (бачить),singende (співаючий),wrtende (що пише),maciende (робить). У С.А. існує три варіанта:

1) в північних діалектах: -and(e) - скандинавське вплив;

2) у діалектах: - (>e)nde зД.А.;

3) у діалектах: -ind(e), з яких -ing(e), який швидко поширився протягом усього систему. УXIVвеке уЧосера нормальної формою є -ing(e).

На півдні сталося змішання закінчення активного причастя (->inde) і закінченняотглагольного іменника (->inge) при змішанні їх семантики:

-helay ondyinge (воно лежало в вмирання, тобто. при смерті) ~helay ondyinde (воно лежало умираючий);

-heherdefowelessinginge (він чув пташині співи) ~heherdefowelessinginde (він чув птахів співаючих).

Таке змішання призвело до появи герундія: властивості причастя почали переноситися на віддієслівне іменник, і це, подібно причастя, одержало дієслівне управління, стало визначатися нарєчієм.

З іншого боку, змішання причастя нашого часу іотглагольного іменника сприяло розвитку тривалих тимчасових форм.

>Инфинитив вД.А. мав двіпадежние форми: загального падежу з закінченням -an (>wrtan писати) і давального відмінку з приводом to багатозначно цілі й з закінченням -enne (towrtenne у тому, щоб писати). У С.А. обидві форми зливаються через те, щобезударное закінчення перестає сприйматися ніж формою падежу, а прийменник to починає сприйматися як особлива частка при інфінітиві. У північних діалектах під впливом скандинавських мов з'являється інша часткаat, що у сучасному літературному мові не поширилася, інакше як у фразіatdo.muchadoaboutnothing (багато галасу з нічого):ado

II. Іменна словозміна.

Морфологія іменника.

Німецьке іменник збереглои.-е. структуру із трьох компонентів: корінь + тематичний суфікс + закінчення. Залежно відосновообразующих суфіксів іменники ділилися на класи (типи схиляння). Упраиндоевропейском мові кожен суфікс мав певне значення, яке втрачено ще до його відділення німецьких мов і культур єдино важливо задля схиляння іменників. У німецьких мовами сталосяпереразложение основ, у результаті якогоосновообразующие суфікси зливаються з коренем чи з закінченням,