Реферати українською » Языкознание, филология » Нарис історії вивчення пам'яток російської ділової писемності (XVIII-XX ст.)


Реферат Нарис історії вивчення пам'яток російської ділової писемності (XVIII-XX ст.)

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Нікітін О.В.

XIX століття історії російської ділової писемності: розквіт філологічного вивчення наказовій культури

Традиції класичного століття російської філології та його роль формуванні сучасних поглядів на проблеми вивчення мови пам'яток письмовій культури

Дослідження пам'яток ділового листа на Росії сформовану традицію й проводиться переважно з двох великим напрямам — історичному і лінгвістичного.Возросший інтерес до таких джерелам обумовлений як науковими причинами, і суто прагматичними обставинами. Перші значні відкриття цій галузі було зроблено російськими вченими XVIII століття іисториософами-богословами. Одні зверталися до рукописному тексту із єдиною метою реконструювати етапи історичної та культурної розвитку (такі праці У. М. Татіщева, М. М. Щербатова, М. М. Карамзіна і багатьох інших), інші знаходили в пам'ятниках старовини найцінніші інформацію про історії церкві і догматам віри. Власне лінгвістичне вивчення рукописів з наукової погляду почалося XVIII столітті, коли створювалися перші архіви, активно збиралися інформацію про російської історії. Провідну роль цьому зіграло підставу Російської академії наук. Її проекти багато в чому були зберегти пам'яток національної старовини, збереження мови та культури, духовних традицій. Поступово, починаючи з вивчення монументальних джерел — літописів, княжих статутів, дослідження текстів з мовознавчої погляду здобуває дедалі більшу поширеність й у ХІХ столітті посідає у Росії одне з чільних місць. За суттю, жоден науковий трактат на той час не не було залучення пам'яток старовини.

Діяльність А. Х. Востокова з видання й вивчення пам'яток древньої писемності

Велика заслуга у формуванні наукової школи вивчення рукописних текстів належитьакад. А. Х.Востокову. Послідовний і вдумливий прибічник порівняльно-історичного мовознавства, він заклав фундамент дослідження пам'яток російської писемності. Будучи хранителем рукописів Публічної бібліотеки й пізніше головним редактором Археографічній комісії, А. Х.Востоков особливо ретельно дбав про збільшенні колекції древніх рукописів, їх класифікації і послідовному лінгвістичному іпалеографическом аналізі. У статті «Міркування про слов'янською мовою, служить запровадженням до граматиці цього мови,составляемой по найдавнішим нього письмовим пам'яткам» учений вперше висловив актуальну й у наші дні гіпотезу продревнеболгарском походження старослов'янської мови. Розмірковування А. Х. Востокова мали чимале значення й у суперечці зшишковистами, які стверджували, що церковнослов'янська язик, і мову світській, і ділової писемності належать до стилям одного «слов'янського мови». Лінгвістичний метод А. Х. Востокова був багато в чому грунтується на етимології (у колишньому розумінні цього слова), що була нього і науковцям його покоління історичної і граматичної дисципліною одночасно. А кревність мов він «вивчає як вияв у мові народного світогляду» [>Колесов 1998: 55]. А. Х.Востоков чимало потрудився над виданням пам'яток писемності. Він готував до друку «Ізборник великого князя Святослава Ярославовича 1073 р.», працював над «>Описанием росіян і словенських рукописівРумянцевскогомузеума», вперше видав «Остромирове Євангеліє», а які він «Граматика церковнослов'янського мови, викладена по найдавнішим нього письмовим пам'яткам» і «Словник церковнослов'янського мови» досі не втратили наукового значення. Серед перших учений звернувся безпосередньо до вивчення мови народного мовлення, зафіксованої в пам'ятниках місцевої писемності і говірках. З цією метою і він складено «Досвід обласного великоросійського словника» [Досвід 1852; див. також: Доповнення 1858], а А. Х. Востокова обрали редактором підготовлених матеріалів. Особливо слід відзначити, що упорядники «Словника» намагалися відбити доступний на той час широкий, спектр лексичних і граматичних форм, і навіть географію побутування слова. У «Словник» ввійшли «три роду висловів»: «Перший рід становлять слова, хто ухилився від нормального мововжитку, нерідко спотворені украй…; до другого роду ставляться слова, колись належать до спільного мови народу і вичавлені потім із нього іншими, а вцілілі у народі разом іззаветноюпрародительскоюпеснью, казкою,пословицею; третього роду слова народилися внаслідок понять, які утворилися від предметів оточуючої людини природи й від особливих занять народу» [там-таки: II]. На думку, дуже показово, що «слова, хто ухилився від загального вживання», —провинциализми і діалектизми — знайшли широке свій відбиток у «Словнику». УПредисловии вказуються та інші джерела, у тому числі — слова «живої мови народу», «котрі або вціліли в давніших писемних пам'ятниках наших, чи то з що їх вживаємо лише похідні, чи слова зовсім ми втрачені, тоді як можуть служити до збагачення мови по стислості, виразності,благозвучию» [там-таки: III]. Чудово висновок у вступі до «>Словарю», що показує як призначення цього лексикону, а й сенс самої наукової діяльності А. Х. Востокова: «…[Словник] привертає нашу увагу до патріархальному побуті селян i зближує нас. Прислухаючись до народного мови, ми знаходимо у ньому скарби, котрі пережили цілі століття. У селянських хатах, де збереглися та народні пісні, й казок, і прислів'я наші,сбережени відвсегубительного часу й багато дорогоцінні слова. Обласні прислівники служать також найдивнішим доказом, що мова, ніби живий організм, безперервно змінюється, І що тільки у Словнику і граматиці гнучкі форми живої мови міцніють, іупрочиваются для нащадків» [там-таки: IV].

А. З.Шишков якфилолог-законотворец

>Филологическая діяльність іншого видатного російського вченого і державної діяча А. З. Шишкова неодноразово ставала предметом описи і вивчення, а котрий пройшов у 2004 р.250-летний ювілей від дні його народження знову показав, наскільки живі й плідні залишаються її ідеї матимуть різні погляди, колисьтрактовавшиеся як «консервативні». Добре слов'янська спрямованість висловлювань А. З. Шишкова та її полеміка з «>карамзинистами», різкі виступи проти їх новацій, особливо у сфері орієнтації російської французькою. У цих спробах вона бачила порушення ланцюга історичного поступу культурних основ російського життя (див. докладніше [Горшков 2004: 99–102]).

Проте досі залишається затіненаисследователей-филологов його у ролі юриспруденції, державного законотворчості, де вчений і далекоглядний політик виявив свої лінгвістичні здібності із властивою йому пунктуальністю і відданістю традиції. Тут ми бачимо почасти й її вибір, і — це важливо у разі — те, як він займався «діловим» будівництвом мови. Один такий епізод стосується зауважень А. З. Шишкова до Проекту громадянського уложення 1815 р. Вони ставилися до першому розділі зазначеного кодексу, яка виглядала так:

>РАСПОЛОЖЕНIЕ ПЕРШОЇ ГЛАВИ.

§ 1. Громадянське правопринадлежитъ кожному особі, має насебЪ ім'яроссiйскагоподданнаго. Вонопроистекаетъотъ необхідноївътЪлЪ суспільства зв'язку, чивзаимнихъотношенiйвсЪхъгражданъ собою, ісостоитъвъдозволенiи кожномуизънихъ увсякомъдЪлЪприбЪгатькъ закону, коли хтоимЪетъ потребувъкакихъ або йогоизреченiяхъ.

§ 2.Гражданскiя правараздЪляются наобщiя ічастния.

§ 3.Общимъправомъ користується, увсякомъсостоянiи людей, коженроссiйскiй підданий.

§ 4.Частнимъправомъ,сверхъобщаго, користується тосостоянiе людей, якому правасiи дано.

§ 5.Общiя правапрiобрЪтаютсярожденiемъотъроссiйскагоподданнаго, чивступленiемъвъроссiйское підданство.

§ 6.Частния права на користь державної даються, і позаважнияпреступленiяоднЪ, чивмЪстЪсъ загальними,отъемлютсязакономъ.

§ 7.Лишенiеобщаго правалишаетъвкупЪ ічастнаго;лишенiе жчастнаго нелишаетъобщаго.

§ 8.Лишенiеобщагогражданскаго права єизверженiечеловЪкаизъ суспільствагражданъ, іслЪдственно саме найбільшенаказанiе; тому нього не відбувається,какъ за судовим вирокуимяннокъ цьогонаказанiю.

§ 9.ЧеловЪкъ, позбавленийобщихъправъ,теряетъ,какъ виверженийизъ складугражданскаготЪла,всЪбившiя зв'язку своїсънимъ.Онъсъ на той часвъобществЪгражданъ стаєчуждъ,бездЪйственъ,безгласенъ,какъ бумеръ. Будь-яке майно йогобезъ залишкупоступаетъкъ йогонаслЪдникамъ.

§ 10.ЧеловЪкъ, позбавленийсудомъчастнихъгражданскихъправъ,теряетъвмЪстЪсъзванiемъсвоимъ і те майно, які зсимъправамъ йому належало. Вонопоступаетъкъ йогонаслЪдникамъ.Онъ жсамъ,въновомъсостоянiисвоемъ, користується правами тогосостоянiя,въ якенизведенъ, ікъкакимъ з іншого приватному правупроизводимимъдЪламъ заборонена.

§ 11. Правагражданскiячастния, чиобщiя, чи обидвавкупЪ, губляться вироком судовомусъ на той час,какъприговоръподписанъ,утвержденъ і засудженомуобъявленъбудетъ.СiеразумЪется проприсутствующемъ, що під час судумогъ даватиоправданiя. Дляотсутствующихъ ж судовемЪсто керуєтьсяслЪдующими правилами:

1-е.Полагаетсясрокъ,въ який засудженийдолженъ з'явитисякъ суду дляпринесенiясвоихъоправданiй.

2-ге.КъимЪнiю йогоприставляются опікуни, від часуначатiянадънимъ суду.

3-тє.Естьли[i] засудженийсамъ під час терміну з'явиться. АбокЪмъприведенъбудетъ, топриговорънадънимъ знищується, ісудъ виробляється знову.

4-те.Естьли ж ми з'явиться, то,съистеченiемъ терміну,приговоръ відбувається івступаетъвъ законну чинність.

5-те. Буді засуджений з'явиться попрошествiи терміну, іслЪдственно посовершенiи вироку, тоонъможетъ ще уявити своїоправданiя; але давайте тодіестьли бонъ виправдався, чидоказалъ неважливість свою вину,такъ щоправосудiе вимагало б повернути йомупрежнiя його права, тоониявозстанавливаются, але тільки у майбутнє час; минуле залишаєтьсяневозвратнимъ.

§ 12.Взятомуподъсудъ за важливепреступленіе, що може піддати, якщо узятий не виправдається,лишеніючастнихъ чиобщихъправъгражданскихъ,съ тогосамаго дня не дозволяєтьсядЪлатьникакихъзавЪщаній, записів,обязательствъ, чиинихъсдЪлокъ; цього заради беретьсяонъподъ варту, або проначатіинадънимъ суду всенародновозвЪщается.

§ 13.ВсЪ жзавЪщанія, записи, зобов'язання ісдЪлки,имъ чи іншими з його ім'я колисьначатія судуучиненния, івънадлежащемъсудебномъмЪстЪвъ свого часуявленния, залишаються, посовершеніинадънимъ вироку, длянаслЪдниковъ йоговъсв[о]ейсилЪ.

§ 14.БракъчеловЪка,лишеннагообщихъправъгражданскихъ ісосланнаговъвЪчноезаточеніе, залишаєтьсявътакомъположеніи,какъпослЪумершаго. (>Шишков 1870: 68–70).

Зауваження А. З. Шишкова показують його не як знавця судової теорії та практики, а й як вмілого законотворця. Він - пише далі (>Шишков 1870: 71):

>ПРИМЪЧАНIЕ.

>Расположеніе цей глависодержитъвъсебЪслЪдующій природнийпорядокъ: 1-е,опредЪленіегражданскихъправъ; 2-ге,раздЪленіеонихъ наобщія ічастния (>NB.СіераздЪленіе для ясності думок необхідно потрібно); 3-тє,опредЪденіеобщихьправъ; 4-те,опредЪленіечастнихъправъ; 5-те,пріобрЪтеніеобщихъправъ; 6-те,учрежденіе чипостановленіезакономъчастнихъправъ; 7-ме,лишеніе чи втратакаждагоизъсихъправъ, чиобоихъвмЪстЪ; 8-ме, правила, якимисудъ приотнятіионихъдолжень керуватися; 9-те, обставини, сьпотереюправъсоединенния. — Не знаю чи всівъглавЪ цей сказано, прочемъ сказати потрібно було (бо, дляудостовЪренія себевътомъ,надлежитъ зівниманіемъ прочитати і розібративсЪ наші закони, у мене несдЪлалъ ісдЪлать немогь, неимЪя те що ніспособовъ, ні в часі); аледостовЪрно ісъ ясними доказами скажу, що це, що міститьсявъглавЪпроекта, міститься івъ цей знову викладеноїглавЪ, не тількибезъвсякагоупущенія, ще й із багатьма дуже потрібними,тамъ чисмЪшенними чи пропущеними подробицями.Чтожъпринадлежитъ до порядку думок та ясності мови, ньогоусмотрЪть можнаизъприлагаемагоздЪсьсличеніяодинакихъ статей.

>СЛИЧЕНIЕ:

>Изъпроекта:

Правагражданскiяпроистекаютъизъвзаимнихъотношенiйподданнихъ ними, в обличчяихъ і майну, по колькуотношенiясiиопре-дЪляютсязакономъ.

>Изъ 1-ї статтіГенералъ-ПрокурорскагоНаказа[ii]:

>Разсужденiе провзаимно-стивсЪхъгражданъ собоюсоставляетъ право громадянське, якесохра-няетъ івъ безпекуприводитъ власністьвсякаго громадянина.

Знову викладене:

Громадянське правопринадлежитъкаждо-му особі, має насебЪ ім'яроссiйскагоподданнаго. Вонопроистекаетъотънеобходи-мойвътЪлЪ суспільства зв'язку, чивзаимнихъотношенiйвсЪхъгражданъ собою, ісостоитъвъдозволенiикаждомуизънихъ увсякомъдЪлЪприбЪгатькъ закону, коли хтоимЪетъ потребувъкакихъ або йогоизреченiяхъ.

А. З.Шишков у такому невеличкому фрагменті наголошує на словесної організації тексту, нагадуючи про виняткову роль мовного оформлення законів. У цій частині бачимо, наскільки грамотне й доречно він застосовує основи методології порівняльно-історичного мовознавства на вирішення суто практичних завдань. Законодавча діяльність, у його розумінні, — дотримання норм правничий та історичну спадкоємність, з іншого боку, — об'єкт природного інтересу до рідної мови ділової культури. Наведемо решта 2 показових абзацу:

>РАЗСМОТРЪНIЕ СЬОГОСЛИЧЕНІЯ.

>ВъстатьЪизъпроекта,недостатокъопредЪленіяправъгражданскихъобъясненъвъпримЪчаніяхъ.ВъстатьЪГенералъ-Прокурорской,недостатокъ цей також виявляється; і затомъ здається невластиво сказати:разсужденіесоставляетъ право.ВъновоизложеннойстатьЪ, дляопредЪленіяправъгражданскихъ, з'єднанівмЪстЪ три думки: 1-ша, що громадянське правопринадлежитъ кожномуроссійскому підданому.Сiе незаперечно, позаяк головна сутністьонаговътомъ полягає. 2-га, що йогопроистекаетъотъ необхідностівзаимнихъсоотношенійгражданъ собою.Сіе також незаперечно: бокакъ скоро склалося якенибудь суспільство, товмЪстЪсънимъсоставятся та зв'язку, чивзаимния між членамионагосоотношенія,безъкоторихъ воно існувати неможетъ.Сіи зв'язку повиннінепремЪнно бутикЪмънибудьнаблюдаемивъихъненарушимости.Отсюдупроистекаютъзаконъ право.Наконецъ 3-тя, — правобезъсомнЪнiясостоитъвътомъ, щозаконъ (тобто сполученавънемъ всього суспільства влада)дозволяетъ кожного члена цього суспільстваприбЪгатькъ нього увсякомъдЪлЪ; (>къ особі чи, чи майну, чи чому іншому клеївся), колионъимЪетъ потребувъ йогоизреченіяхъ. Маю на увазіизреченіяхъ, оскільки жодне право неможетъ бутиправомъбезъутвержденія,безъ гласу,безъизреченія закону. —Прочіясличенія можнасдЪлать,поставя статтіпротивъ статей: тодіусмотрится,такъ чи говоритьсявъоднЪхъ,какъвъдругихъ, івъчемъсостоитъ різницю.

>НапослЪдокъ почитаю задолгъ донести щенЪчто прословахъ. Ясна й чистеопредЪленiесловъвездЪ потрібно, всьогоболЪевъзаконахъ. Словополучаетъзначенiе своєотъ кореня свого, подібнокакъвЪтвь дереваполучаетъ сокиотъ кореня того дерева, якому вонапринадлежитъ, а чи неотъинаго. Марно б сосновувЪтвь назвали микедровою; вонапринесетъинихъплодовъ, крімтЪхъ, що їй властиві. Подібнотакъ і слово:естьли дасться йомузначенiеотъдругаго кореня (щонерЪдко може бути припереводахъсловъсъиностраннихъязиковъ), тобудетъ воно,даннимъ йому насильно чи невластивозначенiемъ,противурЪчить природномузначенiю своєму,проистекающемуотъ йогособственнаго кореня.ТаковоесмЪшенiепонятiйвъсловЪ поширюється вже й будь-яку думку,словомъсимъизъявляемую.Употребленiеприметъ його йутвердитъ, алеразумъ неможетъ цього визнати і завжди відкидатибудетъ. Я,послЪдуяпринятiюсловъ громадянське право,гражданинъ, вживаюихъвътомъзнаменованiи,въкакомъонЪ прийнято; аледЪлаюcie по насильницької владиупотребленiя, а чи не по здоровомуразсудку; боонъ того і непозволяетъ,какъ миизъслЪдующагообъясненiяувидимъ. Мифранцузскiя слова (>взятиявъихъязикъсълатинскаго ігреческаго),cit,citoyen,civil,politique, прийняливънашъязикъ —иниясъпереводомъ,другiябезъ перекладу, і вони по них говорити:droitcivil, громадянське право;droitpolitique, політичне право;citoyen,гражданинъ.Французскiя словаcivil іpolitique сталися першеотълатинскаго civitas, другеотъгреческаго,котория обидва, одне налатинскомъ, а інше нагреческомъ,значатъгородъ.Изъ цьогоявствуетъ, як і французи, дляизъявленiядвухъразнихъ речей,употребляютъ два слова,котория надвухъразнихъязикахъ те й тежзначатъ.ТаковоевъсловахъсмЪшенiепонятiйдЪлаетъихъпустозвучними і непостійними,подвергаетъсмислъихъперемЪнамъ, іпроизводитъ частіобънихъ суперечки; бо хтознаетъзначенiелатинскаго civitas ігреческаго, тогоумъ не погоджуєтьсявъодномъ ітомъ ж знаходити різницю. На наше словогражданскiй, взятесъихъ словаcivil, щеменЪе погодитися можна; адже він саме собою чи говорити, щоимъ сказатихотятъ. Латинське civitas, хоч ісоотвЪтствуетъ нашомугородъ, але думку, що породив латинське слово, дуже різнаотъ думки, породила наше слово. Латинськеcivitasсоставленоизъсоеоetvivo, тобто збираюся і живу; ітакъ латинське civitas, по корінному змісту своєму, означати співжиття, співтовариство людейживущихъвмЪстЪ.Подътакимъпонятiемъ можнаразумЪть ігородъ іцЪлое царство,поедику людиживутъвмЪстЪ,какъвъгородЪ,такъ івъцЪломъцарствЪ.ОтсюдуЛатинци сказатиjuscivile; бо слово співжиття дозволялоимъразумЪтьподъонимъ жителів всього царства.Напротивъ того наше словогородъзаключаетъвъсебЪсовсЪмъ іншу думку: воно відбуватисяотъ городжу, строю, творю, іслЪдовательно, по корінному змісту своєму, означати обраний, особливемЪсто, накоторомъ людисгородили, побудувалисебЪ житла.CieмЪсто неможетъ представлятицЪлаго царства,въкоторомъ полягають і міста, і села, і ниви, ілЪса, і степу. Тож і слово нашегражданскiй невиражаетъихъ словаcivil, позаяк думкуихъ слова належитькъцЪлому, а думку нашого слова —къ частини.ЛатинциимЪютъ два словакъозначенiю те, що миназиваемъгородомъ, аимянно civitas іurbs; Французи також два —cit іville;однакожъ ніЛатинци, ні Французи немогутъотъсловъсвоихъurbs іville зробити права,котория б ставилися довсЪмъприроднимъжителямъ землі; і коли б справили, тодіихъjusurbis чиdroitdeville, говорили те, щоговорятъ наші слова:гражданскiя права, тобтопринадлежащiя одному граду чи місту. Алекакъ миподъ словамигражданскiя праваразумЪемъ негражданскiя, тобто неодному граду, а й уся царствупринадлежащiя, тослЪдовательноприказиваемъсловамъ означати то, чогоонЪ зовсім назначатъ.ТаковияприказанiявъязикЪ немогутъимЪтьмЪста: подібнокакъприказанiе,чтобъвътреугольникЪ було менше 180градусовъ, неможетъимЪтьмЪставъматематикЪ. Ітакъ, хочаподобния речі й вкорінюютьсяупотребленiемъ,однакожъ, приизданiи зновузаконовъ,мнЪ здається слід було б всяке несхожесъздравимъразсудкомъупотребленiесловъ змінити і поправити. Словоcivilвлечетъ думку свою (>какъ ми вище цього показали)отъпонятiя житивмЪстЪ, а чи неотъпонятiя городити, тому длявираженiя йогонадлежитъ івъсвоемъязикЪотъподобнаго жпонятiя ньогопроизвесть. Наші слова,означающiя всю взагаліРоссiйскую область, суть:Россiя, царство, держава, батьківщину, суспільство,народъ, держава, та інші. Ітакъотъсихъ чиподобнихъсловъ (а чи неотъ словагородъ) має зробити те, щосоотвЪтствовало б іноземному словуcivil.Скажемъгосударственния, чиобщественния, чинародния, чиотечественния права: всякеизъсихъсловъбудетъприличнЪе ісходственнЪесъразумомъ, ніжгражданскiя права (>Шишков 1870: 71–73).

Отже, можна зрозуміти, щославяноведческая позиція А. З. Шишкова у відстоюванні національних основ рідний словесності справила вплив та на законотворчу діяльність, де зараз його незмінно дотримувався тієї ж поглядів, що у філологічних дискусіях. Цей приклад

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація