Реферати українською » Языкознание, филология » Теорія «трьох штилів» Ломоносова


Реферат Теорія «трьох штилів» Ломоносова

Михайло Ломоносов був великим людиною. Винятково великі заслуги Ломоносова у справі розбудови російської мови. Недарма Радищев називав Ломоносова “насадителем” російського слова. Другого такого у російській науці був. Але тим більше проявляється його геніальність, що він, будучи ученим, був однією з провідних літераторів свого часу. Його прикладі довів, що то вона може займатися наукою й одночасно мистецтвом, фізикою література. Теоретична філологічна роботу і практична письменницька діяльність Ломоносова пов'язані з розквітом російського класицизму, проте замикається цілком у цього напрями. За межі теорії класицизму виходять ідеї Ломоносова про історичну обумовленість стильовий системи російської мови, викладені у “Предисловии про корисність книжок церковних у російському мові” (1758). До Ломоносова російський літературну мову вирізняла безладна суміш найрізноманітніших мовних елементів. У письмовому і усному побуті вживалися і споконвічно російські слова церковнослов'янізми, значна частина виявилась ветхою, і хлынувшие багато на російський мову з часів Петра I різноманітні варваризмы. То справді був вкрай строкатий, великоваговий зі своєї синтаксичної конструкції мову. Він задовольнити зростаючим потребам науку й культури, назріла історична необхідність корінних, рішучих перетворень. У “Предисловии...” висловлена схема розподілу літературної мови натри стилю — “високий”, “середній” і “низький”. Саме собою вчення про три стилях перегукується з давнину. У античних риториках, підручників красномовства духовних шкіл Заходу, Південно-Західної Русі та Московського держави постійно розглядаються три різновиду промови.

Три стилю розмежовуються “по пристойності матерій”. Встановлюється залежність між “матерією”, т. е. темою, предметом викладу, жанром і стилем. “Висока матерія” вимагає високого жанру, й відповідно — високого стилю, “низька матерія” вимагає низького жанру, й відповідно — низького стилю. До кожного жанру передбачається одне із трьох стилів, відхилення не дрпускаются. Героїчні поеми, оди, “прозаїчні розмови про важливих матеріях” повинні бути написані високим стилем; “все театральні твори, у яких потрібно звичайне людське слово до живого уявленню дії”, віршовані дружні листи, сатири, елегії, прозові “описи справ достопам'ятних і навчань шляхетних” — середнім; комедії, розважальні епіграми, пісні, “в прозі дружні листи, опис звичайних справ” — низьким.

Ця регламентація на той час мала певний позитивний значення, оскільки сприяла упорядкування вживання мовних ресурсів, що однією з найбільших заслуг Ломоносова в реформі російської словесності.

Такий підхід неоднозначно зустрінутий сучасниками, але, оскільки що склалася до XVIII віці ситуація у мові вимагала кардинальних рішень, то теорія Ломоносова зрештою восторжествувала. Ломоносов також розглядав свою стилістичну теорію як боротьби з зловживанням іноземними словами.

Він рішуче поставав проти непродуманих запозичень, засорявших живої криниця народного слова. І на пору, коли дворянська верхівка, і навіть заїжджі іноземці скептично розцінювали можливості російського національного мови, робота Ломоносова зі створення своєї наукової термінології мала дуже велике значення. Він йшов тут різними шляхами. У одних випадках замінював іноземні терміни вітчизняними назвами, за іншими — вводив в господарський оборот відомі російські висловлювання для позначення нових наукових понять, по-третє — надавав іншомовним термінам, міцно ввійшов у російський словник, форми, близькі до норм вітчизняної граматики.

Маючи прекрасним фонетичним чуттям, Ломоносов вдало переробив “оризонт” на обрій, “квадратуум” на квадрат, “ваторпас” на ватерпас тощо. буд.

Усе це сприяло нормалізації російської мови певному етапі її розвитку.

Насправді Ломоносов зазначив шляху до подолання своєї теорії, до утворення тієї нової стилістичній системи російської мови, твердження якої пов'язують із ім'ям Пушкіна.

Навіть у одах, якими Ломоносов найбільш прославився серед сучасників, у виборі і вживанні слів і граматичних форм він зовсім який завжди слід правилам високого стилю. Невипадково Пушкін сказав: “Склад його, рівний, квітучий і мальовничий, заміна — головна перевага від глибокого знання книжкового слов'янського мови та від щасливого злиття нього із мовою простонародным”. І це — у період класицизму, часи, як у винесенні рішення чільності форми та змісту неможливо було жодних сумнівів в лідерство форми, а й за порушення чистоти жанру можна було в все життя бути потрактованим графоманом! Та й теорією трьох стилів змішання “славенского” з “російським простонародным” щодо одного творі не допускалося. Ще цікавіше і важливіше в одах Ломоносова вільний перехід від однієї манери вислови до інший, зміна стилю. Якщо від традиційних, належних з етикету вихвалянь царів і цариць він переходить до предметів, які вважає справді важливими, то залишає славянизмы, пишномовність, изукрашенность. Як просто написана знаменита уривок із листа “Оди на день сходження на престол Єлизавети Петрівни, 1747 р.”: Науки пожива юнців, Відраду старим подають, У щасливе життя прикрашають, У нещасний випадок бережуть: У домашніх труднощі утіха І на далеких странствах не перешкода, Науки обслуговують скрізь: Серед народів та у пустелі, У градском галасу і наодинці, У спокої солодкі й у праці.

Теорія “трьох штилів” Ломоносова викликала палкі суперечки та. Зокрема, грунті реформи Ломоносова виникли суперечки двох напрямів, про розділ яких стояли такі літератори на той час, як Карамзін і Шишков.

Список літератури

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту http://www.coolsoch.ru/

Схожі реферати:

Навігація