Реферати українською » Языкознание, филология » До методиці порівняльного аналізу віршованого переведення гривень у лінгвістиці


Реферат До методиці порівняльного аналізу віршованого переведення гривень у лінгвістиці

Сергій Миколаїв

Актуальність проблеми вироблення несуперечливої методики лінгвістичного аналізу художнього перекладу як мовного феномена, сприйманого у тих більш як однієї етнокультури, обумовлена цілу низку причин. По-перше, такий аналіз, коли він передбачається до проведення належним розглядом всіх, чи хоча б найважливіших мовних особливостей текстів, дає змоги виявити найважливіші типологічні риси двох творів, створених говорять різними мовами, але пов'язаних єдиної й единонаправленной інтенцією на читателя/слушателя, і навіть що становлять літературні, мистецькі організації і, відповідно, мовні досліди, зараховують до найрізноманітніших культурам, – але з обов'язковим огляду на те, що з цих текстів досі у залежність від іншого (текст перекладу обумовлений текстом оригіналу). По-друге, такий аналіз визначає творчу специфіку двох особистостей – автори і перекладача: він вичленовує найбільш типові прийоми і в творчих методах обох, що є, з одного боку, авторський идиостиль, з другого – перекладацький метод. По-третє, такий аналіз дозволяє простежити канони, що домінують (домінували) у мистецькій культурі двох етносів у період його розвитку, коли створювався оригінал і коли проводився переклад. Нарешті, по-четверте, зазначений аналіз наближає нас до можливості об'єктивної оцінки якості художнього перекладу, тобто сприяє визначення рівня його структурно-семантического відповідності оригіналу чи, інакше кажучи, його адекватності.

Однією з умов практичної придатності обговорюваного аналізу має стати його комплексний характер. Дане положення набуває особливої значимості, коли мова ведеться щодо художній переклад взагалі, йдеться про такий крок його різновиду, якою є переклад поетичний. Річ у тім, що поетична мова, на відміну прози, має низку ознак, які дають їй статус відносної автономності. Самостійність поезії, її видиме своєрідність виявляються як осіб на зовнішньому, структурно-версификационном рівні плану висловлювання (ритмічна, звукова, просодическая організація висловлювання); вони чітко проглядаються й у глибинних особливостях побудови, розміщення акцій і взаємного розташування значеннєвих елементів плану вмісту у просторі тексту. У цьому поетична мова демонструє надзвичайно високу міцність зв'язок між формою висловлювання та її змістом. Зв'язок ця мають характеру співвідносної, тобто двосторонньої і двунаправленной, асоціації.

З сказаного, можна попередньо визначити по крайнього заходу три іманентних рівня, відповідно до які й слід здійснювати аналіз. Такими будуть:

1) рівень формальних елементів тексту твори тексту перекладу;

2) рівень стилістичних елементів цих двох текстів;

3) рівень елементів її змісту.

Зрозуміло, кожен із рівнів розпадається на подуровни відповідно до конкретними групами аналізованих елементів – так, тільки формальні елементи становлять кілька різних підрівнів: метричний, фонетичний (рифменный, аллитерационно-ассонансный, звукообразный тощо.), графічний. Рівень стилістичних елементів можна розділити на тропеический (постаті думки) і синтаксичний (словесні постаті, чи фігуральний вислів) подуровни. Останній, семантичний рівень становить своєрідну вертикаль, бо складається з найнижчого подуровня опорних і, окремо, вищого подуровня сутнісних елементів змісту.

Деяка складність завдання лингвиста-исследователя у разі може усматриваться у цьому, що у поетичному творі, якщо таке з'явилося новітній період розвитку світової (у разі, західноєвропейської) літератури, який завжди можна чітко розмежувати три названих рівня, оскільки, через гіпертрофованої естетичну функцію структурних і экспрессивно-стилистических складових поетичного тексту саме ця компоненти, полагаемые в прозі допоміжними, другорядними, можуть природним чином висуватися на чільне місце і утворювати сенс усього твору, тоді як він зміст («художня ідея» у традиційному, літературознавчому значенні терміна) то, можливо свідомо прихована, затемнена чи взагалі неможливо представлена. Доцільним у сенсі буде виділення одного, домінуючого для стихотворения-оригинала рівня, надання їй вирішального значення сприйнятті (розумінні) твори виведення його за пріоритетні позиції з процесі лінгвістичного аналізу обох текстів.

Обговорюваний аналіз може бути зроблено і навіть розпочато без попереднього визначення одиниці поетичного тексту. Щодо те, що становить таку одиницю, є низка думок. Ті автори, хто вважає, що поетична мова є різновид общелитературного мови та не відокремлюють його від прози (порівн. теза про поетику прози), схильні вважати такими одиницями словом, і пропозицію, які разом виступають як загальновизнані одиниці будь-якого дискурсу й ширші, мови. Протилежний погляд висловлюється тими дослідники, які, з структурної неподільності і ідейній цілісності поетичного твори, називають неподільної одиницею весь текст. Вважаємо, що зважена, позбавлена крайнощів думка у тому, щоб можна вважати такий одиницею у поезії окремий вірш (рядок). Саме вірш являє собою той період, який органічно поєднує у собі структурні, і семантичні особливості поетичного твори. Поза тим, що вірш – найбільш «жорстка» метрично організована одиниця поезії, він у той час не скований синтаксично, оскільки не може складатися з слова, збігатися з пропозицією чи служити частиною пропозиції. Вірш не регламентований семантично. Послідовність віршів, тобто. рядків, становить строфу; послідовність строф становить вірш.

Повертаючись до відправною точці порівняльного аналізу двох текстів, підкреслимо ту значимість, яку набуває логічна черговість роботи із нею. Оскільки текст перекладу завжди вторинний стосовно оригінальному тексту, розумним розпочинатиме аналіз з поглибленого вивчення саме оригінального твори. Вжитими до уваги тут би мало бути обставини створення автором стихотворения-оригинала; усі поголовно чи основні етнокультурні, філологічні – літературні і мовні – асоціації, прослеживаемые у ньому; формальні й змістовні особливості тексту, зумовлені вимогами школи, течії чи літературної моди. Не позбавлений смислу і облік того кута зору, під яким сприймалося оригінальне твір сучасниками автора. Перегляд аналогічних фактів тексту перекладу допоможе досліднику в з'ясуванні умов об'єктивного і суб'єктивного порядку, якими перекладач був обмежений чи, навпаки, вміло й вдало скористався під час роботи.

Зазначимо і те важливу обставину, що на посаді матеріалу подібного порівняльного дослідження можуть фігурувати не на два тексту, про які йшлося вище, причому більше: одним продовжуватиме текст-оригинал, тоді як переклади буде представлено кількома відповідними текстами, явившимися результатом роботи низки перекладачів, що дозволить доповнити аналіз що й порівнянням текстов-переводов у межах однієї (якщо розгляду піддаються переклади однією національний мову) чи навіть кількох (тоді як зору виявляться поетичні перекладу на різні національні мови) етнокультур перекладу.

І останнє: безсумнівну користь обговорюваний аналіз принесе також досліднику таких нетрадиційних, специфічних різновидів перекладу, якими є, з одного боку, літературне наслідування, пародія і стилізація, з другого – автоперевод: і перші, і друге відрізняються вищою ступенем перекладацькій вільності, ніж традиційний поетичний переклад, виконаний професійним перекладачем. У цьому природа, та й конкретна реалізація цієї «свободи» практично будуть очевидно різними.

Список літератури

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту http://www.relga.ru/

Схожі реферати:

Навігація