Реферати українською » Экономика » Виробництво ВВП в СНД


Реферат Виробництво ВВП в СНД

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Перші роки поточного десятиліття стали межею, коли країн СНД розпочали відновленню своєї економіки після кризового спаду в 1990-ті рр. Нині чимало їх відновили обсяги ВВП дореформеного періоду (1990-1991 рр.), а Росія та Україна завершуютьпослекризисное відновлення. Економічний стан більшості держав Співдружності останніми роками поліпшилося.

>Рассматриваемий період характеризується продовженням ринкових перетворень. Проте їх темпи та масштаби країнами неоднакові. У 1990-ті рр. в усіх цих країнах проглядаються такі спільні риси реформ, як лібералізація, більше чи менше роздержавлення економіки, розширення ринкових відносин. Спостерігається посилення відмінностей у формованих країнами ринкові механізми. Значні зміни у пріоритетів і механізмах реформ припадають на Росії. Одночасно чіткіше позначилися особливості реформ, що проявлялися у країнах ще 1990-ті рр. Якщо поточний курс (тактику) реформ останніх критерієм загального стану економіки, він, зазвичай, видається успішним. Це стосується як до Росії.

Як і попереднє десятиліття, значний вплив економічний становище країн надавав політичний чинник. Але якщо внаслідок розпаду СРСР державна владу у нових незалежних держав виявилася ослабленою, зокрема щодо можливостей державного регулювання економіки та цих ринкових механізмів, то потім відбулося її зміцнення і консолідація.

У багатьох країнах (Росія, Білорусь, Казахстан, держави Середню Азію) зміцнення економіки супроводжувалося посиленням (по-різному) автократичних тенденцій.

Неоднозначний на запитання про внесок у відновлення економіки країн самої організації СНД. З одного боку, не можна заперечувати певного позитивної дії співробітництва стали незалежними союзних республік у новій організації. У той самий час відома критична оцінка діяльності ані цієї організації її учасниками. Нові незалежними державами цікавляться насамперед до розширенню торгівлі, і співробітництва з розвинені країни Європи, Японією, Китаєм й у меншою мірою - у межах самої організації; частка взаємного товарообороту порівнянні з радянським періодом скоротилася. Цілі, оголошені під час створення СНД (формування спільного простору, налагодження ефективної співпраці й розробка його механізмів, проведення узгодженої соціально-економічної політики), не досягнуто. Підтвердженням слабкості організації і те, що за деякими країнам немає офіційних статистичних даних. При аналізі ВВП нами використовуються відносні показники (темпи розвитку і приросту, структурні співвідношення), абсолютні дані, з урахуванням що вони обчислені, взяті з збірокСтаткомитета СНД національні рахунках країн (1) .

Темпи зростання й структура формування ВВП. У межах програми міжнародних зіставленьСтаткомитет СНД іРосстат координували роботу з зіставленню обсягів продажів і структури ВВП країн СНД за 2000 р., у якому ролі порівняної валюти застосовувався російський карбованець (не брала участь Україна, немає даних по Узбекистану) (2). ВВП України у рублях оцінено нами орієнтовно з його співвідношенню з російським 1999 р. Частка країн в ВВП 12 держав СНД у 2000 р., за нашими розрахунками, становила: Росії - близько 70%, України - 14, 5, Казахстану - 4, 6, Білорусі - 3, 2, Туркменії - 1, 4, Азербайджану - 1, 3, Грузії - 0, 7, Вірменії і Киргизії - по 0, 5, Молдавії - 0, 4, Таджикистану - 0, 3%.

Вплив Росії нічого очікувати настільки переважним, з урахуванням, що країни Співдружності взаємодіють у власних і світових ринках із іншими, більш економічно сильними, аніж Росія, державами. У 2002 р. обсяг ВВП Росії становив проти США 11%, Німеччиною - близько 53, Великою Британією та Францією - приблизно 68, Японією - 33, 5%. Стрімко посилюються позиції з світовій економіці й азійському регіоні Китаю. По останнім із наявних публікацій, ВВП Китаю до 2005 р. досяг 70% США, 69% - Європейського Союзу й вдвічі перевищив обсяг Японії.

У публікаціяхСтаткомитета СНД дані про країнам наводяться в алфавітному порядку. У статті вони вони дають у інший послідовності з обсягів економіки країн (табл. 1).

Лібералізація економіки та розгортання ринкових реформ супроводжувалися обвальним зниженням обсягів ВВП в усіх країнах Співдружності. У Росії її та Казахстані це тривало до 1998 р., Білорусі, Узбекистані, Азербайджані, Киргизії - до 1995 р., Вірменії - до 1993 р., Таджикистані та Молдові - до 1996 р., Україні - до 1999 р., загалом СНД - до 1997 р.

У 2005 р. обсяг ВВП стосовно 1991 р., попередньому освіті СНД, у Білорусі, Казахстані, Узбекистані, Азербайджані збільшився на 38-39%, Вірменії - на 53%; Росії, Таджикистані у цілому із СНД - кілька перевищив рівень 1991 р., України становив 69%, у решті країнах рівень 1991 р. також був досягнуть.

Темпи зростання кількості ВВП Росії протягом десяти років нижчі за середні із СНД, проти великими і середніми країнами вони були вища лише стосовно Україні. Після 2000 р. ВВП України збільшувався швидше, ніж у Росії. Росія за цим показником поступалася також Узбекистану. Вище середніх із СНД були індекси ВВП малих країн; за темпами розвитку вони, зазвичай, перевищують російських показники.

Статистичні збірники за національними рахунках містять також матеріали динаміку ВВП країн СНД на поточних цінах. Відповідні відомості важливі для аналізу рівня інфляції та її впливу як у номінальний зростання ВВП, і формування ціннісних пропорцій економіки та всіх фінансові показники. Слід зазначити, що розгляд цього аспекти динаміки ВВП у багатьох публікаціях зазвичай не має. Один із цього залежить від високої інфляції, рівень до середини 1990-х рр. можна віднести до гіперінфляції. Інше обставина - що відбувалася обстановціуглублявшегося економічної кризи заміна в 1992-1993 рр. радянського рубля національними грошовими одиницями.

Російський карбованець був у грошове звернення до 1992 р., у тому року Україна був випущений карбованець (1996 р. замінений гривнею), в 1993 р. Білорусь запровадила білоруський карбованець, Казахстан - тенге, Узбекистан 1994 р. - суми. З 1993-го р. національними грошовими одиницями є у Азербайджані - манат, Вірменії - драми, Грузії - ларі, Киргизії - сом, Молдавії - лей, Туркменії з 1992 р. - манат. У багатьох країн наступні роки було здійснено деномінація грошей: у Росії 1998 р. нові рублі обміняли на старі за співвідношенням 1 за 1000, у Білорусі така сама деномінація проведена 2000 р., України деномінація здійснена під час випуску гривні.

Як очевидно з табл. 2, динаміка ВВП в усіх країнах СНД носить інфляційний характер: його зростання на поточних цінах які повсюдно та систематично значно перевищує збільшення фізичного обсягу (в порівняної оцінці). Причому у Україні й Молдавії в 1996-2000 рр. номінально ВВП збільшився за скорочення його обсягу порівняних цінах; у першій половині 1990-х рр. таке співвідношення було типовим більшість держав.

Темпи номінального збільшення ВВП внаслідок зниження рівня інфляції загалом виявляють тенденцію уповільнення. Так було в Росії збільшення попятилетиям становила 5, 1 десь у 1996-2000 рр. і майже 3 разів у 2001-2005 рр. По країнам динаміка номінального зростання ВВП істотно відрізняється: у Росії у неї меншою проти Білоруссю і Узбекистаном та набуттям більшої, ніж у Україні та Казахстані; поміркованішими за, ніж у Росії, його номінальне збільшення у "малих країн СНД.

Після 2000 р. відзначається практично повсюдне збільшення у валовому прирості обсягу ВВП поточних цінах частки чинника збільшення обсягів виробництва та відповідно зниження частки інфляційного (цінового) чинника. Проте цінової чинник у великих і середніх країн СНД, і навіть більшу частину малих країн (крім Вірменії й Азербайджану) продовжує залишатися домінуючим (нею доводилося більше половини номінального збільшення ВВП).

Статистичні збірники за національними рахунках є єдиною офіційною виданням, у якому наводяться інформацію про динаміці продуктивність праці. Вони відсутні, зокрема, у російських статистичних щорічниках, хоча у них публікуються все вихідні дані визначення її індексів. ДовідникиСтаткомитета СНД дозволяють аналізувати співвідношення чинників зростання ВВП реальному вираженні: зміни кількості працюючих і підвищення продуктивність праці з урахуванням офіційних статистичних даних. Індекси продуктивність праці показують виробництво ВВП порівняних цінах однієї зайнятого.

Зростання продуктивність праці більшості країн СНД після 2000 р. прискорився, що підтверджує процес завершення післякризового відновлення їх економіки (табл. 3). Причому у Росії її темпи були нижче, ніж у Україні, Білорусії та Казахстані. У малі країни продуктивності праці у період підвищувалася швидше, ніж у великих і середніх.

Щодо ролі чинника підвищення продуктивність праці у валовому прирості ВВП слід підкреслити, що у 1996-2000 рр. у Росії зростання продуктивність праці забезпечував все збільшення його обсягу, компенсуючи вплив скорочення працюючих; аналогічної була у Казахстані Вірменії; Таджикистані зростання продуктивності дав весь приріст ВВП. Україна має обсяг ВВП 2000 р. скоротився до 1995 р. на 9, 5%, причому зайнятість зменшилася на 10, 5%; у зв'язку з цим невеличке підвищення продуктивність праці не відшкодовувало зниження ВВП внаслідок скорочення зайнятості. У Білорусі підвищення продуктивність праці забезпечило майже весь приріст ВВП, в Узбекистані - понад половина.

У 2001-2005 рр. більшості країн СНД збільшення ВВП відбувався за результаті одночасного зростання зайнятості і продуктивність праці. Причому у Білорусі, Вірменії, Грузії і Таджикистані продуктивності праці підвищилася більше, ніж збільшився обсяг ВВП, що компенсувала деяке зменшення працюючих. У табл. 3 показані позитивні загалом зрушення у відсотковому співвідношенні чинників зростання ВВП. Але у оцінці треба врахувати, що у радянський період європейських республіках з 70-х років весь приріст національного доходу забезпечувався підвищенням продуктивність праці; за останнє п'ятиріччя у соціально значущих масштабах це зазначалося лише Білорусі.

Джерела формування ВВП поточних цінах. Після розгляду обсягу й динаміки ВВП випливає запитання про структуру його створення за галузями і сферам діяльності. Прямого відповіді нього статистичні збірники не дають, причому не застосовується й саме цей термін. Дані про структуру виробництва наводяться у яких лише стосовно показнику валової доданої вартості (ВДВ), обсяг якої менше ВВП у сумі чистих податків на продукти (у Росії вони становили 2004 р. 12, 8% ВВП).

>Валовую додану вартість, виражену в основних цінах, з певним припущенням можна як показник, що характеризує внесок галузей у створення ВВП з умов й цін внутрішнього ринку країн. Та й у цьому випадку розмір реалізованих у галузях доходів збочує з величини створеної них вартості через різницю цін, і дійсною вартості товарів та послуг (сукупної вартістю, їм відтворення за висловом марксистської політекономії чи зфакторним недоліків провадження у термінології неокласичної теорії). Так, значної частини вартості, створеної галузях, які виробляють товари, реалізується у цінах послуг, що докладніше говориться під час аналізу галузевих пропорцій ВДВ. За цією двом причин нами як більше точний застосовується термін "формування їхнім виокремленням ВВП первинних доходів" (включають крім ВДВ податки на продукти).

До складу чистих податків на продукти входять: податку додану вартість, акцизи та інші непрямі податки, які мають надбавку до вартості товарів у основних цінах (цінову надбавку до національної вартості); податки експорту, у вигляді яких реалізуються рентні доходи (вартість додаткового додаткового продукту), які утворюються внаслідок перевищення експортних цін над внутрішніми; податки імпорту, з яких нижчі імпортних товарів доводяться рівня ринкових цін внутрішнього ринку. Економічна природа податків на продукти відрізняється, отже, від прибутку як форми реалізації вартості додаткового продукту переважно за місцем створення ВДВ.

Велике зацікавлення під час аналізу структури формування обсягу ВВП поточних цінах представляють дані про співвідношення у складі валової доданої вартості, амортизації основний капітал і чистих податків на продукти (табл. 4). Валова додана вартість представляє ті частини ВВП, що утворюється у процесі виробництва товарів та послуг; вона обчислюється у основних цінах, що близькі до відпускним (оптовим) цінами підприємств. ВДВ включає амортизацію основний капітал, достовірність обчислення якої у умовах лібералізації економіки та приватизації державних підприємств з балансовою оцінки вартістю, їм майна знизилася. Віднявши амортизацію, можна було одержати чисту додану вартість. Податки на продукти представляють надбавку до ВДВ, що у основних цінах, і доводять до рівня цін кінцевого споживання, оплачуваних кінцевими споживачами товарів та послуг. По економічному змісту податки на продукти є частиною ціни кінцевого споживання, що припадає на непрямі податки (податку додану вартість, акцизи та інших.) і рентні доходи внутрішньої економіки, які утворюються внаслідок перевищення експортних і імпортних цін стосовно цінами внутрішнього ринку. Рентна складова цін кінцевого споживання особливо значна у країнах - експортерів нафти і є. У СНД це Росія, Казахстан, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан.

Із середини 1990-х рр., як у країн СНД позначилися уповільнення інфляції й певна нормалізація ціннісних співвідношень на товари, послуги і робочої сили, за умов яка походила відносної стабілізації внутрішніх ринків виявлялися дві тенденції - більшості країн (з декотрими винятками) знижувалася частка у ВВП амортизації, відповідно росла частка чистої доданої вартості й збільшувався питому вагу податків на продукти.

Питома вага амортизації скорочувався в усіх країнах, де є дані про величину цей показник (крім Таджикистану, де його частка з 1995 р. підвищилася значно).

Питома вага в ВВП чистих податків на продукти 2004 року. найвищим був у Україні, Молдови Білорусі (14-16%); Вірменії Киргизії і Таджикистані їхня частка було приблизно 10-11%; інших країнах була істотно нижчий, зокрема у Казахстані - вдвічі менше, ніж у Росії. Наведена мова цифр

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація