Реферати українською » Экономика » Реформування власності в Республіці Білорусь. Інтеграція та соціальне партнерство в ринковій економіці


Реферат Реформування власності в Республіці Білорусь. Інтеграція та соціальне партнерство в ринковій економіці

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Зміст

1. Націоналізація, роздержавлення і масова приватизація. Реформування власності Республіка Білорусь

2. Роль соціального партнерства трапилося в ринковій економіці

3. Сутність, роль й захопити основні етапи розвитку економічної інтеграції

Завдання 1

Завдання 2

Завдання 3

Список використаних джерел


1. Націоналізація, роздержавлення і масова приватизація. Реформування власності Республіка Білорусь

Націоналізація це – відчуження у приватних осіб, у державну власність, здійснюване виходячи з спеціального акта компетентного державний орган.

Націоналізація зачіпає переважно галузі й виробництва, потребують більших коштів та довгострокових вкладень, або що найбільше постраждали від світової кризи і які є нерентабельними, підприємства у перебувають під загрозою закриття. До широкої практиці націоналізація окремих виробництв чи галузей промисловості вдалися чимало європейських держави після Другої Першої світової; цей захід використовують і до нашого часу. Законодавство визначає порядок націоналізації як яку проводять у громадських інтересах заходи із виплатою власникунационализируемого майна компенсації.

Метою націоналізації є забезпечення потреби у продукції (роботах, послугах), яка потрібна на забезпечення Ізраїлю і держави (стратегічна продукція) й у виробничих потужностях, необхідні випуску зазначеної продукції.

Об'єктом націоналізації може бути виробничо-технологічне і допоміжне устаткування, призначене для випуску стратегічної продукції і на невід'ємно пов'язані з нею права на об'єкти нерухомості, обсягом, необхідному задля забезпечення випуску стратегічної продукції (виробничо-технологічний комплекс).

Основний принцип націоналізації полягає у неможливості задоволення потреб країни у стратегічної продукції необхідні терміни без проведення націоналізації.

Націоналізація можна здійснити однією з наступних способів:

– шляхом придбання стратегічної своєї продукції ринку;

– з допомогою організації нового провадження у випуску стратегічної продукції;

– з допомогою мобілізаційних завдань, з допомогою запасів тих матеріальних цінностей державного матеріального резерву (зокрема мобілізаційного резерву).

Тим більше що, обов'язково виплата відшкодування власнику ринкову вартість майна України та збитків, викликаних націоналізацією.

Роздержавлення власності прискорило процес становлення нових форм виробництва та типів власності. Роздержавлення і масова приватизація – неоднозначні, хоч і тісно пов'язані між собою поняття.

Під роздержавленням слід розуміти процес усунення державного монополізму, формування багатоукладної, змішаної економіки, її децентралізації, звільнення держави від функцій прямого господарського управління. Отже, роздержавлення означає, з одного боку, перехід від командно-адміністративних до економічним методам керівництва, з другого – зміну форм та змісту відносин власності.

Натомість роздержавлення безпосередніх відносин власності можна зводити до трьох основних взаємозалежним аспектам: по-перше, до створення недержавного сектори із різноманітними типами господарств; по-друге, перетворення господарств, в державному віданні, звільнення їхню відмінність від адміністративно-командного диктату; по-третє, до приватизації, тобто. до передавання у розпорядження колективів і окремих особистостей частини державної влади і одержавленої власності. Отже, приватизацію слід розглядати, як жодну з форм роздержавлення. Проте роздержавлення можливо, й без приватизації. І тут зміна немає, а іде процес децентралізації не більше управління власністю.

Приватизація – процес передачі права власності підприємств, майнові комплекси й інша майно, що належав державі, колективам працівників, громадянам або приватних особам, провідним виробництво за принципами недержавних форм власності. У світовій практиці приватизація використовувалася й у широкомасштабному варіанті як оздоровлення окремих ланок економіки.

Отже, приватизацію державної власності та розвитку ринку слід розуміти, як простий демонтаж механізму державної власності. Слід виходити із завдань формування змішаної економіки, де реальне бути та розвитку матимуть та Харківський державний, і кооперативний, і приватний сектори економіки, здатні конкурувати між собою і злочини збагачувати одне одного. Сьогодні увесь цивілізований світ йде від жорсткого протиставлення державного і приватного секторів, їх симбіоз у різних формах визнається найефективнішим.

З огляду на це можна припустити, що важливим підмогою у реалізації цілей приватизації може бути "тіньової" і закордонний капітал. Але це скоріше всього припущенням і залишиться. Деякі економісти вважають, що "тіньова" економіка такою може лише за умов жорсткої директивною економіки та достатньо тільки прийняти розумні з погляду підприємництва закони, як зникне як така і перетвориться на звичайний бізнес. Керуючись цим положенням, вони пропонують активно використовувати її капітали приватизації, забуваючи у тому, які соціальні потрясіння це викликає, і не зважаючи на, що у який би ступеня був би розвинений приватний і ринок, "підпільний" бізнес усе одно буде шукати змога свого розвитку хоча для здобуття права приховати свої прибутки від оподаткування чи нажитися на бізнесі, забороненому законом.

Роздержавлення і масова приватизація власності можуть здійснюватися у наступних формах: викуп майна державного підприємства, зданої у найм; перетворення державних підприємств у акціонерні товариства; створення колективних (народних) підприємств; продаж державних підприємств із конкурсу чи аукціоні та безплатна передача майна громадянам. Роздержавлення і масова приватизація не можуть вироблятися та інших, які суперечать чинного законодавства формах. У оренду можуть бути будинку, споруди, житлові будівлі, устаткування, підприємства, земля, дрібний інвентар тощо.

Для викупу державної власності можна використовувати такі фінансові ресурси: особисті заощадження громадян; цінних паперів; кошти недержавних юридичних; залишки фондів економічного стимулювання; частка прибутку, залишається у розпорядженні колективу підприємства; кредити банків тощо позикові кошти; іноземні інвестиції, якщо передбачено законодавством, тощо.

Процес приватизації у Республіці Білорусь регламентує Декрет Президента Республіки Білорусь у від 20.03.1998 №3 (ред. від 26.06.2009) "Про роздержавлення і приватизації державної власності Республіка Білорусь". Масштаби державної власності визначають період її реформування. У Білорусі воно почалося 1991 р. і радіомовлення продовжується по час. У процесі роздержавлення і приватизації можна назвати три етапу.

Перший етап (1991-1994 рр.) розпочався після прийняття Верховною Радою Республіки Білорусь у Постанови "Про основних концептуальні положення роздержавлення і приватизації у Республіці Білорусь" і здійснювався за відсутності необхідною законодавчою бази й недостатньому нормативному забезпеченні. У цей час безплатна (чекова) приватизація не застосовувалася. Державні і орендні підприємства приватизувалися переважно їхні трудовими колективами на платній основі. У цьому частина наразі державного майна, передусім основні фонди, амортизовані понад 70 %, передавалися нового власника безоплатно.

Другий етап (1995-2000 рр.) реформування пов'язані з прийняттям в 1993 р. Закону "Про роздержавлення і приватизації у Республіці Білорусь", для практичної реалізації якогоМингосимуществом розробили пакет нормативно-методичних документів. Цей етап характеризується здійсненням принципів чекової приватизації, що дозволило скоротити розрив платоспроможним попитом населення Криму і пропозицією основних фондів. У результаті приватизації взяли участь як члени трудових колективів, а й інші суб'єкти, зокрема суспільство.

У цей час було заборонено такі пільги, як безплатна передача амортизованих понад 70 % основних фондів і для викупу чистий прибуток державних підприємств. Високі темпи інфляції зумовлювали необхідністьмногократной переоцінки основних фондів, а це призводило до надмірного зростанню оцінної вартості деяких підприємств, яка нерідко значно перевищувала реальну.

Разом про те законодавче і нормативно-методичне забезпечення й активна політику держави у питаннях реформування власності зумовили приватизацію цей період 876 підприємств, їх 324, чи 37 %, республіканської власності.

Третій етап (розпочалося 2000 р.) характеризується призупиненням роздержавлення і приватизації, що з економічної політикою держави, яка передбачає повільне, поступове входження у ринок. У період 2000 р. – початку 2008 р. приватизувалися лише 547 підприємств, що становить 32,7 % від загальної кількості приватизованих У результаті уповільнення темпів роздержавлення і приватизації у Білорусі реформовано всього 10 % підприємств, тоді як – 55 %, Литва – 57 %, Латвії – 46 %. Тим більше що досвід функціонування підприємств недержавних форм власності свідчить про їхнє високої ефективності.

В мені весь роки аналізованого періоду значний питому вагу у структурі реформованих підприємств займали підприємства торгівлі. У результаті їхніх питому вагу становить 29,2 %, що їм невеликі розміри, а й високою доходністю комерційної діяльності з порівнянню коїться з іншими сферами вкладення капіталу.

Значну питому вагу у структурі приватизованих займають підприємства побутового обслуговування. У цілому нині підприємства комунальної власності становлять 54 % у кількості приватизованих.

Практика реформування державної власності дозволила виявити ряд недоліків у чинному механізмі роздержавлення і приватизації підприємств. Так, при перетворення державних підприємств і орендних підприємств у акціонерні товариства не було можливості залучення додаткових інвестицій, що стримувало відновлення виробництва та підвищення ефективності функціонування реформованих підприємств. Надмірне збільшення повноважень органів приватизації і її участі трудових колективів з розробки проектів перетворення підприємств собі не дозволяли максимально врахувати інтересів господарюючого суб'єкта та найманих працівників, що знижувало ефективність приватизації.

Недосконалість механізму роздержавлення і приватизації гальмувало реформування державної власності, що обумовив потрібність його вдосконалення за такими напрямами.

1. Зміна порядку формування статутних фондів акціонерних товариств, створюваних з урахуванням державних підприємств і орендних підприємств, і залучення до ролі засновників зовнішніх інвесторів і кредиторів. Це створює умови належала для розширення й відновлення виробництва, підвищення їх конкурентоздатності підприємств.

2. Розширення повноважень трудових колективів підприємств у розробці проектів створення відкриті акціонерні товариств у процесі приватизації державної власності. Це досягається з допомогою для підприємства комісії з його перетворення на товариство. Розробка проекту прориття перетворення членами колективу дозволяє як врахувати специфіку підприємства, а й захистити інтереси найманих працівників.

3. Підвищення ролі галузевих міністерств у виконанні координації та контролю над перебігом робіт з перетворенню підвідомчих підприємств у акціонерні товариства. Практично це реалізується з допомогою спеціальних галузевих комісій із приватизації, і навіть шляхом на участь представників міністерств органів управління акціонерних товариств.

4. Проведення реструктуризації об'єктів шляхом виділення структурних підрозділів підприємств із освітою самостійної юридичної особи у процесі роздержавлення.

5. Створення холдингів з урахуванням виділення структурних підрозділів у самостійні акціонерні товариства без попереднього утворення юридичної особи.

Реалізація перелічених напрямів вдосконалення механізму реформування державної власності сприятиме прискоренню цього процесу.

2. Роль соціального партнерства трапилося в ринковій економіці

У разі ринкової економіки практично в усіх країнах загальною тенденцією для стало зниження роль держави, що має об'єктивного характеру і пояснюється зміною структури власності економіки і держави від патерналістських принципів керівництва стосунками між суб'єктами економіки. Проте, розумне вплив держави щодо економіку має величезну практичного значення.

У країнах із розвиненою ринковою економікою найважливішим механізмом впливу держави щодо соціально-трудову сферу є формування системи трудових відносин з урахуванням соціального партнерства, як у регулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три боку: держава, об'єднання роботодавців України та профспілки, які мають інтереси найманих працівників.

Мета і завдання соціального партнерства слід розглядати у тих концепції «гідного праці», що означає високоефективний праця викладачів у хороших виробничих, же соціально-трудових і безпечних умовах за цілковитої зайнятості, має пристойну плату і яка доставляє кожного працівника задоволення, можливість виявити свої і майстерність. За такої праці гідність і право трудящих захищені, і вони активну участь у діяльності організації.

Створення умов гідного праці МОП вважає завданням першочергової ваги. У Основах стратегічної політики МОП на 2006-2009 рр. головне завдання, що була одностайно підтримана 93-й сесією Міжнародної конференції праці (>МКТ) 2005 р., визначено «Перетворення гідного праці глобальну мета». На здійснення Програми гідного праці виділено потрібні кошти і розроблено чотири стратегічних завдань:

– сприяння основним правам у сфері праці;

– розширення знайти роботу;

– вдосконалення системи соціального захисту населення;

– розвиток виробництва і зміцнення системи соціального партнерства.

Аби вирішити з завдань розроблено різні програми практичної діяльності МОП. У документах МОП зазначено: «Програми гідного праці, розроблювані і здійснювані урядами, організаціями підприємців та профспілками держав-членів, мусимо дати практичного характеру спільним зусиллям, спрямованим те що, щоб національні стратегію розвитку вносили ефективний внесок у розширення можливостей у області гідного праці».

Експерти МОП визначають сутність соціального партнерства як механізм, з якого підприємці, представники трудящих, і уряду розробляють комплекс узгоджених і багатосторонніх дій на вирішення всіх найважливіших питань економічної та політики у національному масштабі шляхом пошуку компромісу.

Ідеологія соціального партнерства виходить із положень статуту МОП, у преамбулі якого підкреслюється: «Загальний і міцний світ може бути встановлений тільки із соціальну справедливість». Цю ідея зафіксована й у Філадельфійської декларації МОП: «Злидні будь-де загрожує у загальне добробуту».

Нині немає єдності у визначенні поняття «соціальне партнерство», й у різноманітних джерелах воно трактується по-різному.

Змістові значення словосполучення «соціальне партнерство» – це співпраця суб'єктів трудових відносин. У фундаменті економічної та політики цей термін означає консультації та співробітництво між найманими працівниками і роботодавцями різних рівнях з приводу визначення взаємоприйнятних умов наймання та оплати праці.

У широкому значенні соціальне партнерство означає співробітництво різних соціальних верств населення та груп задля досягнення наших спільних цілей. За своєю суттю соціальне партнерство відбиває компроміс інтересів основних суб'єктів економічних процесів і своє громадську необхідність соціального світу - як однієї з головних умов політичну стабільність та скорочення економічної прогресу. У вузькому і найбільш розповсюдженому значенні соціальне партнерство – це спосіб узгодження інтересів працівників і європейських роботодавців для досягнення соціального світу з участю державними структурами, які мають інтереси суспільства. У цьому існують двоє геть протилежних уявлення.

Перша вистава, найпоширеніше, розмірковує так, що соціальне партнерство є система відносин між найманими працівниками і роботодавцями, яка надходить змінюють непримиренної класову боротьбу між антагоністичними класами. Прибічники цього напряму стверджують, що успішний розвиток капіталізму призвело до ліквідації класових протиріч та змінюють антагоністичних протиріч прийшли конфлікти між організаціями, котрі представляють різні інтереси у суспільстві. Такі конфлікти можна вирішити шляхом переговорів і досягнення. Тому соціальне партнерство цьому випадку

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація