Реферати українською » Экономика » Цінове регулювання в аграрному секторі України


Реферат Цінове регулювання в аграрному секторі України

Страница 1 из 3 | Следующая страница

>ЦЕНОВОЕРЕГУЛИРОВАНИЕ УАГРАРНОМСЕКТОРЕ УКРАЇНИ


1. Роль ціни на розвитку національної економіки

Ціна є одним із найважливіших економічних категорій. Вона міцно пов'язана до закону вартості, який, як відомо, виступає головною двигуном економічного розвитку.

Відомо, що кожен продукт створюється за певного способі виробництва, у дії коштів виробництва щодо праці енергією людини. Проте, у зв'язку з диференціацією праці та об'єктивної відособленістю виробників, що спеціалізуються з виробництва одного чи іншого продукту, виникає у його обміні інші продукти. Сам процес обміну відбувається шляхом купівлі-продажу і перетворює продукт в товар. Обмін товарами над ринком здійснюється з допомогою загального еквівалента - грошей, що є наслідком закономірного у суспільному розвиткові, тож набувають у вартісному вимірі дивовижну амплітуду властивостей - від ціни звичайній папери до вартості найціннішого товару. Отже, гроші, як та інші товари, мають вартість будівництва і споживчу вартість. Відомо, що у основі грошової вартості товару лежать суспільно необхідні витрати, пов'язані з його виробництвом. Гроші у своїй набувають специфічнуобщественно-индивидуальную ціну, включаючи Витрати емісію. Споживча вартість грошей проявляється у їхніх функціях.

Крім корінних загальновідомих функцій грошей - заходи вартості, світових грошей, кошти звернення, платежу та накопичення грошових, - виконують також роль правового документа, тобто часто мають здатність розподільній функції у суспільстві. Держава відповідно до правовим укладом законодавчо гарантує право власника грошей отримання певну частку загальних потребує матеріальних та духовних благ.Конкретность і еквівалент цих благ виявляються лише за купівлі-продажу товарів над ринком, де мають усі ознаки товарної продукції.

Функцію світових грошей спочатку грав переважно англійським фунтом стерлінгів, а час - основний світової (резервної) валютою є долар США, частка якого складають близько 2/3 всіх валютних резервів світу.

За умов глобалізації економічних відносин також формування інтернаціональних вартостей товарів національні валюти поступово втрачають свою самостійність, їм усе важче вимірювати вартість продуктів праці, яка інтернаціоналізується. Національні гроші неминуче вплітаються в інтернаціональну систему грошових відносин, тобто конвертуються (прирівнюються до світових валютам і обмінюються ними). Рівень цін, виражених у певної валюті, залежить від суспільно-необхідних витрат на виготовлення товару і динаміки від попиту йпредпожения цей товар. Необхідно дотримуватися закону грошового звернення, згідно з якими кількість грошей, потрібна забезпечення стабільного обміну товарів хороших і здійснення інших платежів, має перевищувати сукупну вартість товарної продукції.

У процесі розвитку товарного виробництва попит попри всі продукти і ресурси, як природні, і громадські, врівноважуються і підлітків набувають вартість результаті те, що дають людям можливість продуктивно існувати й забезпечують наступне розвиток економіки. Це відбувається під регулюючим впливом законів економіки.

Розглянемо закон вартості детальніше, оскільки його порушення супроводжується негативними явищами - занепадом підприємств, інфляцією, демпінгом тощо.

Відповідно до ст цим законом, обмін товарами з допомогою грошей ввозяться відповідність до кількістю втіленого абстрактного суспільно необхідної праці. У разі товарного виробництва закон вартості виявляє свою дію через стихійні відхилення цін товарів - від їх вартості. Це означає, що ціна на товари завжди коливається довкола їхнього вартості, тому закон вартістю сутності виконує функцію стихійного регулятора товарного виробництва. Коливання цін є сигналами для товаровиробників у тому, що виробництво одних товарів потрібно зменшувати, інших - розширювати. Отже, закон вартості позитивно діє розвиток продуктивних зусиль і сприяє науково-технічному прогресу. Там, де витрати індивідуального праці одиниці товару найнижчі стосовно суспільно необхідним, товаровиробники отримують найбільшу прибуток. Якщо ціну виготовленого продукту перевищує собівартість, то товаровиробник має можливість накопичувати капітал належала для розширення виробництва чи поліпшення умов життя, якщо навпаки - собівартість перевищує ціну товарної продукції, це призводить до руйнування підприємства міста і банкрутства товаровиробника. При рівність цін, і собівартості товаровиробник може існувати й продовжувати виробництво продукції, але не мати можливості накопичувати капітал.

Дія цього закону також базується посилює конкуренцію між товаровиробниками, яка одних дедалі більше збагачує з допомогою скорочення витрат виробництво та підвищення продуктивність праці, інших, де витрати достатньо високі, а продуктивності праці низька - розоряє.

Величина відтвореного вартістю цілому має вираз: V + т, де V - величина відтвореного вартості робочої сили в (перемінний капітал); т - додаткова вартість. Ставлення виражене у відсотках, є додаткової вартості.

Жорстка між власниками коштів виробництва примушує їх знижувати собівартість, накопичувати капітал та розширювати виробничі потужності новому технічної основі. У процесі накопичення зростає маса капіталу змінюється його структура. Дедалі більше грошей витрачається налаштувалася на нові високопродуктивні технологій і менше - на робочої сили. Ставлення між постійних і змінним капіталом, що отримало назву "органічне будова капіталу", дедалі зростає. Нині він має тенденцію швидкого зростанню внаслідок механізації і автоматизації важких робіт і творення гнучких систем автоматизованого управління виробничими процесами. У економіці, на погляд, діє об'єктивний економічний закон постійного збільшення складного праці та відповідного зменшення простого. Відповідно до ст законом вартості, собівартість продукції повинна неухильно знижуватися, але шляху розвитку подій стають природні ресурси - це випромінювання Сонця, просторові ресурси Землі, атмосферне повітря, вода. Усі вони безцінні, оскільки, з одного боку, становлять основу субстанції життя і забезпечують його еволюцію, а інший - їх десь чоловік отримує без витрат праці.

Природа дає суспільству ресурси, отже, і можливість за її про використання матеріального збагачення. Суспільство, своєю чергою, має забезпечити поновлення продуктивності землі, чистоту води та повітря. Ця діяльність людини зумовлена тим, що з виробництві товарного продукту крім витрат праці, що входять у собівартість продукції і на формують її ціну, іде процес забруднення довкілля, який початковому етапі непомітний і жадає від людини негайного поновлення його попереднього стану. Отже, екологічні негаразди протягом багато часу не оцінювалися, Витрати їх ліквідацію не входили в собівартість товару. Тим часом, природні ресурси вичерпуються і вимагає від людини дедалі більших зусиль з їхньої заповнення.

Собівартість готової продукції у своїй зростає. Одночасно потреби товариства в здорової навколишньому середовищі потребують певних витрат за його оздоровлення. Саме витрати на грошах поновлення якості природних ресурсів немає і з їхньої видобуток, які мають тенденцію до зростання, можна й потрібно безпосередньо враховувати в собівартості продукції, що у першу чергу стосується продукції сільського господарства. Питома вага витрат у загальних витратах виробництва ВВП і теж показував б кількісне визначення "данини", якого людина "платить" природі.

На думку, вирішальне значення у реалізації цього становища має взяти він політика у плані міжнародного зближення як рівнів розвитку економік країн, і організаційних і нових економічних основ. Перший крок у такому напрямку вже зроблено - це ряд міжнародних конференцій з проблем забруднення довкілля, і міждержавних економічних, політичних лідеріва і інших об'єд-нань і рішень.

Земля, як і частина літосфери, що безпосередньо використовується для вирощування сільськогосподарських культур отже стає засобом виробництва та товаром, який має ціну й може бути продавати на певних умов, своєю чергою є абсолютно унікальним природним освітою. Ціна такий землі залежить від неї якості і зажадав від співвідношення попиту й пропозиції. Встановити ціну землі необхідно, передусім, визначення собівартості як початкового, тобто вирощеного продукту, і кінцевого, готового до споживання. Цю ціну слід прогнозувати основі ренти і, зрівнювати можливості від суб'єктів господарської роботи і відображати якісне стан грунту.Рентние платежів до процесі сільськогосподарської діяльності з свого економічного суті можуть включати ще й Витрати оздоровлення довкілля.

Існуюча надзвичайно велика амплітуда ціни як усіх земель, і земель сільськогосподарського призначення, відображає недосконалість існуючих методик її розрахунку, вона, передусім, відображає ринковий, матеріально корисний результат, а чи не громадський.

За сучасних умов політичної нестабільності поняття землі як вартості, який приносить самі додаткову вартість, неповне. Земля володіє просторовими характеристиками, іноді набагато важливіше, ніж її родючість.

У економічному плані, володіючи природним родючістю, земля відтворює у собі можливості повторного родючості, що необхідні продовження існування живих істот і організмів, тобто земля постає як природний капітал. Однак у про те, що різні ділянки мають неоднакове родючість, вироблена землі продукція відрізняється за собівартістю і ціною реалізації.

Сучасне перетворення ціни земель, особливо сільськогосподарського призначення, з економічної категорії державної власності в об'єкт бізнесового інтересу, тобто перепродажу, очевидно має зовсім здоровий глузд у зв'язку з тим, що породжує конкуренцію, антагоністично поділяє суспільство так і викликає геополітичні інтереси.

>Покупка-продажа земель передбачає найголовніше - перетворення державної власності у приватну, а громадянина як члена суспільства -волицетворенного власника, наділеного великими правами й потенційними можливостями. Його становище захищене і закріплено законом, але, на жаль, наприкінці є одним із основних причин суперечностей у світі початку й, як наслідок, входить у в протиріччя з дією економічного закону випереджаючого зростання продуктивних сил стосовно виробничим відносинам.

Світовий досвід до сьогодні ще справив єдиного підходу до розв'язання проблем землекористування. Одні країни, котрі досягли щодо високого рівня розвитку та доволі вдалосочитают державну приватну власність, проводять купівлю-продаж земель всіх категорій і мають розвинену її інфраструктуру, та рішенні цих питань не відчувають особливих труднощів. Інші, наприклад Китай, Корея, Ізраїль, порядкують державному землі за умов довгострокової оренди договір із правом передачі у спадок. Однак у світі найпоширеніша формою власності усе є різне співвідношення державної влади і приватної, проте інші дії із нею має відбуватися з урахуванням оренди - і інших договірних форм.

Сучасне перевтілення таких економічних основних, глобальних, національних ресурсів як гроші, земля, інтелектуальний потенціал на повноцінний товар є наслідком повністю закономірного, нескінченного, діалектичного розвитку суспільства. Цей закономірний процес завдяки одній його надзвичайної широті вимагає постійної контролю та регулювання з боку держави як у з його величезним практичним значенням, і з певним не передбаченням суспільного телебачення і природного розвитку. Громадська втрата контролю за цим процесом призводить до посиленню внутрішніх протиріч і стихійного розвитку.

Для держави - це означає автоматичну можливість виникнення глобальних труднощів і можуть призвести до етнічним, національним, територіальнимобострениям. Закономірність відзначеного процесу очевидна, і держави, своєю чергою, має бути готове приймати кардинальні заходи щодо його рішенню. Можливість розвитку земельного питання зумовлена індивідуальними особливостями найголовнішого суб'єкта історичного процесу - людини, і навіть наявністю нескінченних особистих спокус.

Вважається, що вартість будівництва і собівартість має сенс тільки товар, що створюється конкретним, абстрактним і відображає особистий і громадський її характер. Земля хоч й виступає у ролі предмета праці, але як така перестав бути засобом виробництва, оскільки подібно іншим природних ресурсів і стихіям належить до Природі і є Природою, але суспільство, може оцінювати її по-різному, тобто матеріально чи морально, залежно від конкретних політичних, економічних, релігійних, перебігу етнічних та інших умов.


2. Визначення основ цінового регулювання в аграрному секторі

Ціноутворення насамперед залежить від формування економічно справедливих і економічно обгрунтованих міжгалузевих взаємин у АПК. Це є визначальною передумовою підвищення соціально-економічної ефективності аграрного виробництва. Сучасне стан міжгалузевого обміну складається у сфері сільського господарства, з яких останнє щорічно втрачає величезні суми коштів, які б бути направлені в розвитку виробництва та соціальне облаштування села. Тому необхідними є заходи щодо регулюванню цін на продукти сільськогосподарського виробництва. При здійсненні цих заходів надзвичайно важливим є визначення переваг і повним вад окремих методів підтримки цін.

Позиції більшості дослідників збігаються у цьому, що цінову політику в аграрному секторі має будуватися на вільному ціноутворенні разом із державної регуляцією і посиленням антимонопольного контролю над цінами на матеріально-технічні ресурси, енергетичні носії і житлово-комунальні послуги для товаровиробників. Утім, деякі аспектитеоретико-сравнительного аналізу окремих методів ціновоїрефляции досі залишаються недостатньо розкритими.

Система цінового регулювання аграрного сектора характеризується складної структурою, у зв'язку з ніж її оптимальне функціонування полягає в прийнятті великої кількості політичних прийняття рішень щодо встановлення рівнів підтримки, квот виробництва, співвідношення цінових і нецінових регулюючих заходів, і навіть співвідношення каналів цінової підтримки. Узагальнення світового досвіду дає можливість ідентифікувати два каналу: позичкова ставку й цільова ціна, які виконують принципово різні економічних функцій. Недостатня усвідомлення різниці з-поміж них є, на погляд, причиною виникнення багатьох негативним наслідкам цінового регулювання, які можна розділити на дві групи: ті, які мають під собою об'єктивне основу і тому є неминучими, й ті, що формуються внаслідок не зваженого дискреційного застосування інструментів аграрної політики, не враховуючикоааиционной природи останніх. Значна частка власності наслідків другої групи виникає тоді, коли існуючі канали цінової підтримки починають виконувати невластиві їм функції.

Взагалі методи, що потенційно можуть застосовувати урядові органи на підтримку цін, можна, спираючись поставляють на світовий досвід, класифікувати за трьома групами: стабілізація через кредитні ставки; обмеження пропозиції продукції; прямі компенсаційні платежі. Ці цифри характеризуються різними механізмами реалізації, перевагами виробникам, соціально-економічними видатками, особливостями впливу ринкову мотивацію товаровиробників (табл. 1).

Таблиця 1 Характеристика методів підтримки цін

Критерій Стабілізація через кредитні ставки Обмеження пропозиції продукції Прямі компенсаційні платежі
Механізми реалізації Уряд закуповує певні обсяги продукції з метою доведення ринкових цін рівня еквівалентних Уряд обмежує виробництвопродукции(как правило, через консервацію сільськогосподарських угідь) Уряд компенсує товаровиробникові відмінність між поточної ринкової економіки
Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Цінові шоки 2006-2009 рр.. та їх наслідки для економіки України
    >СОДЕРЖАНИЕ ЗАПРОВАДЖЕННЯ >ЦЕНОВЫЕ >ШОКИ 2006-2009 рр. ТА ЇХНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
  • Реферат на тему: Ціноутворення
    Ринкове і централізоване ціноутворення як основні системи процесу формування ціни товари та.
  • Реферат на тему: Ціноутворення
    Собівартість продукції елемент ціни. Затратные методи ціноутворення. Угруповання витрат з
  • Реферат на тему: Ціноутворення
    Сутність ціноутворення і у механізмі функціонування національної економіки. Методи ціноутворення,
  • Реферат на тему: Ціноутворення
    Ціна – складна економічна категорія. Ціноутворення – процес створення ціни товари та. Цінова

Навігація