Реферати українською » Экономика » Ціноутворення в Білорусі


Реферат Ціноутворення в Білорусі

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Зміст

Запровадження

1. Державне регулювання цін Республіці Білорусь

1.1 Форми державного цінового регулювання

1.2 Система державного цінового регулювання Республіка Білорусь

1.3 Контроль над виконанням законодавства про ціноутворенні

2. Моделювання цінової газової політики підприємства

2.1 Аналіз фактичного стану ціни ринку заданого товару

Укладання


Запровадження

Важливе місце у економічні перетворення за умов затяжного перехідного періоду турбує питання розумного поєднання вільного ціноутворення із державним регулюванням цін. Досвід свідчить, що всі країни світу у тій чи іншій ступеня втручається у процес ціноутворення, обмежуючи цим ринкове рівновагу.

Державне регулювання цін будь-який економіці дозволяє собі з допомогою законодавчих, адміністративних ібюджетно-финансових заходів впливати ціни в такий спосіб, аби сприяти сталого розвитку економічної системи. Воно дає змогу подолати недоліки, властиві ринкової системи і з соціальним нерівністю і через нерівномірний розподіл доходів, раціональним природокористуванням і охорони навколишнього середовища, розвитком сфер, необхідних суспільству загалом (освіту, наука і "культуру, охорону здоров'я й ін.).

Всіма країнами активно використовується цінової контроль, що роблять головним чином вигляді контролю над динамікою цін, і дотриманням цінового законодавства. При порушенні законодавства цінами та інших нормативних актів, що регулюють питання ціноутворення і рівень конкуренції, у багатьох країнах встановлено жорсткі економічних санкцій.

Завдання курсової роботи:

простежити те як здійснюється регулювання цін Республіці Білорусь лише на рівні управління;

проаналізувати, мабуть контролю над дотриманням законодавства про ціни у Республіці Білорусь;

проаналізувати можливі методи ціноутворення.


1. Державне регулювання цін Республіці Білорусь

1.1 Форми державного цінового регулювання

Державне регулювання цін зазвичай здійснюється з допомогою непрямого і прямого регулювання. До непрямому регулювання ставляться заходи, які впливають на попит, пропозицію, рівень конкуренції, та інші чинники макроекономічної збалансованості отже що впливають рівень цін та динаміку цін. До них віднести такі величезні кошти з економіки й удосконаленню механізму господарювання, як ухвалення і моральне вдосконалення антимонопольного законодавства, стимулювання малого підприємництва, обгрунтована податкова політика, роздержавлення і масова приватизація, надання дотацій і субсидій, скорочення бюджетного дефіциту, контроль і регулювання доходів населення тощо. Пряме регулювання цін ввозяться основному трьома способами: через встановлення "цінової стелі" (максимальних цін), "цінового статі" (мінімальні ціни) і "коридору цін". Найбільшого поширення набула отримала політика "цінової стелі", що використовується в монополізованих галузях (електроенергетиці, нафтогазової промисловості, транспорті, комунальному господарстві), в кризових ситуаціях (в часи війни, повоєнного періоду), під час встановлення ціни соціально значиму продукцію (хліб, молочних продуктів, медикаменти тощо.). Виконуючи значної ролі, максимальні ціни, встановлювані державою нижчий рівня рівноваги, створюють ряд негараздів у економіці (мал.1).

Мал.1. Політика "цінової стелі"

Вони формують так званий ринок продавця, який свої умови покупцям, ведуть до утворення дефіциту своєї продукції ринку

(>Q2 >Q1). Розмір споживання такому ринку виявляється нижчий рівня, який був би умовах рівноваги (>Q1<>Q0) - За цих умов держава часто змушене підтримувати виробництва, випускають продукцію за цінами шляхом виділення різних дотацій, субсидій, що в рахунку веде посилення розбалансованості економіки, появу нових проблем. Практика використання політики "цінової стелі" економіки республіки, крім зазначених наслідків, породжувала і ті явища, як черги, чорного ринку, корупція на державних підприємствах.

Рис.2. Політика "цінового статі"

Політика "цінового статі", як показує світовий досвід, використовується зазвичай, у інтересах малих фірм з недопущення монополізацію ринку й підтримки певного рівня конкуренції. Найчастіше вона застосовується над ринком сільськогосподарської продукції з відношення до фермерським господарством. Проте встановлення мінімальні ціни також тягне у себе негативні наслідки. Вони полягають у тому, що на відміну зазначеної вище ситуації формується ринок покупця (мал.2)

Такою ринку утворюються надлишки продукції (>Q2 >q1), які змушене скуповувати і якимось чином потім з ними поводитись (утворювати запаси, реалізовувати зовнішньому ринках тощо.). Рівень споживання умови проведення політики "цінового статі" теж виявляється нижче, ніж у умовах рівноважного ринку (>Q1 <Q2).

Політика "коридору цін" у тому, що встановлюються два краю цін: верхній і нижній. Ціни в такий спосіб одночасно обмежені максимальним і мінімальним рівнями, яка дозволяє їм істотно відхилятися від становища рівноважної ціни (рис.3).

>Рис.3. Політика "цінового коридору"

Така система регулювання цін використовується, наприклад, у країнах Європейського союзу (ЄС) сільськогосподарський продукцію. У цьому усунення диспропорцій між попитом й пропозицією досягається шляхом маневрування буферними запасами. У цьому якщо пропозицію перевищує попит настільки, що ціни реальних угод над ринком ЄС опускаються до їх припустимого мінімального краю, спеціальні органи починають скуповувати надлишки продукції буферний запас. І навпаки, якщо попит перевищує пропозицію настільки, що ціни реальних угод підвищуються до їх припустимого максимального краю, спеціальні органи ЄС починають продавати продукцію з буферних запасів. Отже, політика "цінового коридору" дозволяє поєднувати як прямі, і у певної міри непрямі форми регулювання цін, усуває різким коливанням цін, і зміни кон'юнктури ринку.

Ефективність державного регулювання цін залежить від гнучкого поєднання прямих і непрямих форм цінового регулювання. У Білорусі кордону прямого державного цінового регулювання є ширшими. Різноманітні форми цінового регулювання використовують країни з передовою ринковою економікою.

1.2 Система державного цінового регулювання Республіка Білорусь

Програмою початку ринку Республіка Білорусь спочатку передбачалося три етапу запровадження вільних ціни протязі 1990-1992 рр. Проте здійснити такі зміни протягом короткого терміну виявилося нереальним. Ще складі колишнього СРСР із листопада 1990 р. підприємствам було дозволено формувати вільні ціни на всі ряд товарів, які мають істотно на життєвий рівень (ювелірні вироби, вироби з натуральної хутра, килими і килимові вироби, вироби з кришталю та інших.).

Наступний крок у напрямку початку вільним цінами було зроблено квітні 1991 р., коли значно розширило перелік товарів та послуг, куди могли застосовуватися вільні (договірні) ціни. На 50% продукції виробничо-технічного призначення і 25% товарів народного споживання підприємства встановлювали ціни самостійно. Відтоді у сфері державного контролю та регулювання залишилися лише роздрібні ціни, і тарифи найважливіші соціально значимі товари народного споживання і житлово-комунальні послуги, надані населенню: хліб, і хлібобулочні вироби, молоко імолочнокислая продукція, дитяче харчування, м'ясо і м'ясопродукти, цукор, електро- ітеплоенергия, паливо побутове, послуги пасажирського транспорту, зв'язку, квартирна плата та інших.

Державне регулювання було збережено на структуроутворювальну продукцію виробничо-технічного призначення, визначальну загальний масштаб цін: нафту, газ природний і скраплений, моторне і котельне паливо,теплоенергия, перевезення вантажів залізничним транспортом, основні послуги зв'язку. Надалі процес лібералізації цін розвивався поступово у бік зростання частки вільних (договірних) цін. З березня 1993 р. стали реалізовуватися населенню по вільних цінами такі продуктів харчування, як баранина, м'ясо птахи, лікеро-горілчані вироби (крім горілки білої, яку досі діє фіксована ціна). У травні-червні цього ж року в вільні ціни було переведено такі основні продовольчі товари, як свинина, яловичина, варені ковбасні вироби, м'ясні напівфабрикати, олію тварина, м'які сири, цукор, які на той час регулювалися державою.

Лібералізація цін мала за мету ліквідацію цінових диспропорцій і більше повне задоволення попиту підприємств і у товарах і послугах з допомогою стабілізації і зростання обсягів їх виробництва. Проте після різкого стрибка цін 1992 р. вони продовжували зростати на високі темпи (таблиця 1).

Через війну які у 90-ті роки змін у системі ціноутворення були згладжені наявні раніше диспропорції у цінах за галузями економіки та окремим групам товарів та послуг. Так, найвищими темпами цін на продовольчі товари та споживчі послуги, які тривалий час були штучно занижені.Опережающим зростанням відрізнялися ціни на всі промислову, транспортні послуги.


Табл.1. Динаміка споживчих цін Республіці Білорусь на 1991-1999 рр., наприкінці року, грудень 1990 р. = 1

Рік

Зведений індекс

споживчих цін

До того ж на
продовольчі товари непродовольчі товари послуги
1991 2,5 2,3 2,9 1,6
1992 41 46 39 28
1993 861 1 034 733 652
1994 17 733 22 829 12 208 15 260
1995 60996 71 452 43 805 88053
1996 84 966 102 468 57 086 114 105
1997 138494,6 170096,9 85058,1 189414,3
1998 390139,3 488518,3 253047,8 429402,2
1999 1371297,8 1812854,5 771531,1 1342007,8

основні напрями цінової газової політики республіки на короткострокову й довгострокову перспективу відбито у розробленої й прийнятої урядом 1999 р. Концепції ціноутворення у Республіці Білорусь. 'Метою вдосконалення системи ціноутворення є створення такий механізм, який би умови для ефективне використання ресурсів, підвищення їх конкурентоздатності економіки, реалізації пріоритетів державної економічної політики за одночасного збереженні рівноваги над ринком і підвищення цій основі життєвий рівень населення.

Правові основи державної політики у сфері ціноутворення у республіці, і навіть сфера застосування вільного і регульованого ціноутворення, повноваження державні органи, здійснюють регулювання ціноутворення контроль над них були закладено у законі Республіки Білорусь у "Про ціноутворення" (1999 р). Цим самим документом встановлено права, обов'язки, і відповідальність суб'єктів ціноутворення, яких віднесено підприємства з правом юридичної особи, підприємці, республіканські і місцевих органів управління.

>Республиканские органи управління встановлюють ціни на всі низку товарів та послуг. Зокрема, Міністерство економіки стверджує ціни на всі сиру нафту, природний і скраплений газ, нафтопродукти, електроенергію, окремі соціально значимі товари, продукцію оборонного значення, поставлену по оборонному замовлення, спирт, горілку, квартплату, торгові націнки та інших товари та. Правом затвердження, ідучи контролювання цін наділені також міністерства транспорту, й комунікацій, зв'язку, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального, лісового господарства та деяких інших. Місцевим органів державної влади право ніхто ціни й торгові націнки на соціально значимі товари та, реалізовані підприємствами з їхньої території, послуги тепло - і водопостачання, каналізації підприємствам, комунальних послуг населенню, перевезення пасажирів міським транспортом, продукцію громадського харчування та ін. Можливість обмежувати ціни на всі продукцію підвідомчих підприємств мають також міністерства і відомства.

Останніми роками республіки використовувалися такі основні способи державного регулювання цін:

встановлення граничних індексів зміни відпускних цін (тарифів) на товари, вироблених у республіці. При неможливості їх дотримання підприємства зобов'язані реєструвати ціни на всі вироблені товари або ж послуги органів ціноутворення чи вищих органах;

визначення граничних відпускних ціни перелік соціально значущих товарів;

обов'язкове обгрунтування цін вітчизняними підприємствами на вироблену продукцію та імпортовані товари із боку витрат, прибутку, податків;

встановлення фіксованих ціни продукцію базових галузей економіки, послуги природних монополій;

встановлення граничних максимальних (таксі, побутових послуг) і мінімальних (закупівельні на сільгосппродукцію, духи, експортовані товари) цін;

обмеження рівня рентабельності у цінах на соціально значимі товари, продукцію підприємств, котрі посідають домінують над ринком;

обмеження розмірів оптових і роздрібних торгових надбавок;

обов'язкове обгрунтування цін при товарообмінних (бартерних) операціях;

індексація тарифів (на вантажні перевезення залізничним транспортом, комунальних послуг), квартплати з урахуванням інфляції;

декларування ціни продукцію підприємств, котрі посідають домінують над ринком;

обмеження цін рамках антимонопольного законодавства (заборона встановлення монопольних цін, і антиконкурентних цінових угод);

контролю над дотриманням законодавства про ціноутворенні.

1.3 Контроль над виконанням законодавства про ціноутворенні

Складовою частиною загальної системи регулювання цін є контролю над дотриманням законодавства про ціноутворенні. Визначаючи загальні правил і принципи ціноутворення, вводячи обмеження цін, спеціальні державні органи покликані контролюватиме їх дотримання всі суб'єкти господарювання. Останні відповідають порушення обов'язкових і правив у сфері ціноутворення.

У міру розширення сфери формування ринкових відносин контролю над цінами зазнає істотні зміни. Якщо умовах адміністративного управління економікою він полягав тільки у виявленні порушень законодавчих актів для встановлення цін, і покаранню право їх припущення, те з збільшенням частки вільних ринкових цін функцій контролю помітно розширюються. Вони насамперед отримання інформації про створених тенденціях у змінах цін, і навіть попередження, обмеження і припинення порушень діючої дисципліни цін.

Органи контролю над цінами діють як у вищому республіканському, і на місцевому рівнях управління. Вищим виконавчим органом, що визначає політику цін, і здійснює до її дотриманням, є Комітет цін при Міністерстві економіки республіки. На місцевому рівні у межах території самі функції виконують відділи цін облвиконкомів і Мінського міськвиконкому, і навіть інспекції контролю над цінами у районах, містах та їх районах. У своїй роботі органи контролю над цінами взаємодіють із міністерствами й, куди покладено відповідальність за правильність встановлення й застосування ціни підвідомчих підприємствах. Перевіркою правильності встановлення й застосування цін займаються також Комітет державного фінансового контролю, податкові інспекції, органи статистики. У процесі контролю вирішується низку завдань, у тому числі:

соціально-економічний аналіз формування цін, їх динаміки, зміни структури, відповідності реальним умови виробництва та реалізації продукції;

перевірка дотримання порядку формування та застосування вільних цін, і тарифів, їхньої економічної обгрунтованості, недопущення них необгрунтованих витрат і перерозподілу прибутку;

перевірка правильності відображення поліпшення споживчих властивостей, якості продукції цінах;

внесення до відповідних органів управління пропозицій запровадження чи скасування державного регулювання ціни певні товари або ж послуги;

надання методичної допомоги суб'єктам господарювання у питаннях ціноутворення;

видача обов'язкових виспівати вказівок і розпоряджень про усунення порушень дисципліни цін, про причини і умов його що породжують;

прийняття рішень про застосування економічних санкцій порушення дисципліни цін, і про накладення штрафів, передбачених законодавством;

проведення експертизи ціни

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація