Реферати українською » Экономика » Проектне та венчурне фінансування промислових структур


Реферат Проектне та венчурне фінансування промислових структур

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Заснування освіти

«Гомельський державний університетим.Ф. Скорини»

>РЕФЕРАТ

>Проектное івенчурное фінансування промислових структур

Виконала: М. У.Бонцевич

Гомель 2007


>Оглавление

Запровадження

Інвестиційний процес

>Проектное фінансування: огляд підходів

>Рисковое фінансування: огляд підходів

Укладання


Запровадження

Практика показує, однією з найсерйозніших перешкод шляхів розвитку інноваційної діяльності є недолік фінансових ресурсів як власних фондів підприємства, формованих з допомогою прибутків і амортизаційних відрахувань, і залучених, утворених кредитів і дольової участі.

Розширювати і модернізувати виробництво виключно з допомогою прибутків за умов можуть нині лише процвітаючі промислових велетнів. Зазвичай, це підприємства-монополісти, що володіють стабільним чи дедалі ширшим ринком збуту.

Роль амортизації як джерела фінансових ресурсів знижується переоцінкою основних фондів, хоча можна прогнозувати позитивні зрушення за стійкого зниженні темпів інфляції.

Новим джерелом інвестицій підприємствам і особливо малих фірм, тих, хто як основне орієнтиру виробництво наукомісткої продукції, стала прибуток за непрофільною діяльності. Наприклад, мале підприємство займається з урахуванням запатентованою технології вирощуванням штучних кристалів промислового й ювелірного призначення, а основний прибуток одержує вигоду від постачання російської та продажу шоколаду. Трапляється, що фондової біржі покриває витрати не збиранням від угод, а прибутком від організації бізнес-шкіл і проведення семінарів. І вже практика "залатування дірок" у бюджеті з допомогою здачі у найм приміщень стала повсюдної, чимало НДІ,заждавшийся державних асигнувань, таким чином і зводить кінці з кінцями.

Слід зазначити, що підприємства, намагаються заробити гроші в розвитку з допомогою торгово-посередницької діяльності, найчастіше чи ліквідуються, чи цілком переходить до комерцію.


Інвестиційний процес

Основний надією виробників залишається залучення зовнішніх фінансових ресурсів з ринку інвестицій, що виникає тоді, щойно суспільство поруч із поточним споживанням починає спрямовувати ресурси розширення виробництва. Тут суб'єктів господарювання, бажаючі вигідно вкласти капітал, зустрічаються з тими, хто потребує засобах для підвищення виробничого потенціалу.

Коло інтересів суб'єктів інвестиційного ринку досить широкий – від утилітарною потреби отримати фінансові ресурси чи максимальний прибуток із вкладених коштів до концептуальної завдання оздоровлення національної економіки. Безумовно, інтереси структур підтримки підприємництва який завжди співвідносяться друг з одним, а де й зовсім вступають у протиріччя, у реальності інвестиційний процес набагато складніше, що вона представляється. Крім корінних дійових осіб, у ньому можуть брати участь десятки посередників, які мають свої цілі.

Свою роль інвестиційному процесі грає держава. Воно, по-перше, виступає у ролі посередника між інвесторами і виробниками, наприклад, під час інвестиційних конкурсів під час продажу пакетів акцій деяких приватизованих підприємств; по-друге, встановлює правил гри шляхом законодавчої регламентації, зокрема, визначення податкового режиму; по-третє, вкладає капітал в соціально орієнтовані, задовольняють загальносуспільні потреби, проекти.

Аналізуючи потреба в вкладеннях, експерти виділяють нормативно поставлене попит, породжений приватизацією державних підприємств і муніципальних підприємств, спонтанний, що виникає внаслідок розробки підприємствами самостійних інвестиційних проектів, і традиційна, який апелює до структур.

Інвестиційні програми, пов'язані з роздержавленням власності, дуже приваблюють вкладників через незахищеності вкладень. Не може контролювати використання залучених коштів, які найчастіше для підтримки традиційного, економічно неефективного виробництва. Відсутність розрахунків окупності вкладень Демшевського не дозволяє йому будувати висновки про можливої прибутків і ризик. З іншого боку, обсяг потрібних інвестицій нерідко тримають у кілька разів статутний капітал підприємства.

Проте, акції успішно розпродуються на інвестиційних конкурсах. Вочевидь, інвестори керуються іншими підставами, наприклад бажанням додати придбані з аукціону акції до купленим інших умовах і сформувати контрольний пакет.

У основі інвестиційної активності підприємств звичайно лежить бажання завантажити вільні виробничі потужності і незайняту робочої сили, найчастіше не підкріплені аналізом ринкової кон'юнктури, і попиту продукт. У цьому державні підприємства, зазвичай, пропонують інвесторам укласти гроші у виробництві порівняно нової для Республіки Білорусь у, але давно відомої на західному ринку, а приватні – в випуск нових, які мають аналогів виробів, які перебувають стадії розробки чи проектування.

Більшість державні й приватні підприємств сподіваються лише з іноземних інвесторів, віддаючи перевагу організації спільного виробництва, де внеском вітчизняних виробників є інтелектуальну власність, виробничі приміщення і робоча сила, а внеском іноземної боку – кредити й устаткування. У цьому інвестору зазвичай пропонують прийняти збут продукції.

Традиційний попит на інвестиції породжена звичкою вітчизняних виробників шукати допомоги в держави. Після цього очікування не безпідставні, спираються на практику потужної підтримки з боку адміністративних структур різного рівня.

Підприємства, що потребують інвестиціях, шукають передусім допомоги "натурою" (поставки устаткування, передачі технологій), як комерційних небанківських кредитів (зокрема безвідсоткових позичок) чи прагнуть організації спільного виробництва та цілком ігнорують такий потужний інструмент залучення коштів, як емісія цінних паперів.

Рідкісний виробник сьогодні вирішує поліпшити справи шляхом випуску акцій та інших цінних паперів, розміщуваних по публічної підписці. Тим більше що вітчизняні інвестори як приватні, і інституціональні готові вкладати кошти на акції, забезпечені лише прийдешніми перспективами зростання. Марно не рахуватися і те, що виробничі потужності, технології, кваліфікована робоча сила, які мають багато нужденних інвестицій підприємства, роблять дуже привабливими вкладення капіталу.

Система фінансування інноваційної діяльності, яка нині у Білорусі, потребує вдосконалення як прямого, і опосередкованого виділення коштів.

Що ж до прямого фінансування, тут може бути три основні напрями перетворень.

1. Насамперед слід посилити державну підтримку фундаментальних і найбільших прикладних досліджень, і розробок.Виделяемих нині на науку коштів вочевидь не досить, де вони відповідають які у у світовій практиці пропорціям. Істотна роль державне фінансування має належати інноваційним фондам, які мають виділяти вартість розробки, поєднані з великим ризиком та засновані на високі технології.

2. Підприємства та молодіжні організації, фонди яких були й залишаться у найближчим часом є основним джерелом фінансування нововведень, повинні скористатися монополією налаштувалася на нові ідеї, винаходи, ноу-хау, втілені гарматах і предметах праці, аби окупити витрати й одержання прибутку. Формою практичної реалізації цієї монополії міг стати включення до собівартість і ціну науково-технічної продукції суми зносу нематеріальних активів (патентів, комп'ютерних програм, ноу-хау тощо. буд.).

3. Через зростаючу роль банківського кредиту було б істотно розширити спектр банківських послуг CSFB, розвивати й удосконалювати такі види кредитування, як лізинг, проектне фінансування, висновок ф'ючерсних угод із продажу результатів НДДКР тощо. п.

Непряме фінансування виходить з використанні системи податкових, кредитних і амортизаційних пільг, що у ідеалі має відповідати наступним вимогам:

– приєднання податкових пільг до єдиного платежу до державного бюджету – податком з прибутку (решту податків, наприклад ПДВ, нічого не винні брати участь у стимулюванні НТП);

– диференціація пільг щодо галузям і видам діяльності;

– гнучкість пільг щодо часу дії і цілям;

– чіткий цільової характер пільг.

Створення гнучкою системи податкового стимулювання інновацій передбачає:

– практикується використання знижок з прибуток (доходу) у вигляді капіталовкладень у нове і будівництво;

– створення з допомогою прибутку (доходу) фондів спеціального призначення (венчурних, бізнесу тощо. п.), неоподатковуваних;

– віднесення до поточним затратам витрат обладнання, використовуване у наукові дослідження;

– звільнення від податку прибутку, отриманої від використання запатентованих винаходів у виробництві і південь від продажу ліцензій (протягом трьох років), і навіть від продукції світового науково-технічного рівня (впродовж року);

– звільнення від податку прибутку всіх суб'єктів господарювання, яке б в наукові і інноваційні фонди;

– створення НТО з допомогою частини прибутку фондів соціального призначення, неоподатковуваних.

З метою стимулювання інноваційної діяльності наукових організацій необхідно зменшити принаймні на 50% податку з прибутку, стягуваний з договірних робіт, які ставлять за мету створення умов та промислове освоєння технологій, устаткування й матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку й які мають аналогів, і прибуток, використану у розвиток власної науково-технічної бази.

Особливу важливість має механізм повернення інвестованих засобів і і щодо оплати їх використання, якщо він передбачено обраної схемою реалізації кінцевої продукції і на угодами, досягнутими на підготовчої стадії учасниками проекту. Повернення коштів має місце у основному тому випадку, як у ролі інвесторів виступають банки чи спеціалізовані фонди. За інших випадках можлива передача інвестору готової продукції (для подальшої реалізації) чи прав на інтелектуальну власність.

Кошти можуть повернутися як по закінченні усіх робіт із проекту, і принаймні виконання окремих етапів, оскільки отримані у своїй проміжні результати нерідко мають самостійну комерційну цінність. Причому не обов'язково, щоб кошти інвестору повертав координатор проекту – це справді може зробити кожній із учасників. Незалежно від прийнятого механізму розрахунків інноваційний цикл вважається закінченим в тому разі, коли час виконання робіт з проекту і комерційної реалізації результатів справа рук інвестора з'явилися кошти на вкладення інший проект.

Принциповим відмінностями описаних схем реалізації інноваційних проектів служить наявність кількох слабко взаємодіючих контурів управління і розімкнення фінансового циклу (схема "водоспаду") у разі та наявність єдиного контуру управління і замкнутість фінансового циклу – у другому (схема "велосипеда").

Вочевидь, що схема "велосипеда" реалізується умов розвинених ринкових відносин. У цьому держава також може бути суб'єктом інноваційної роботи і інвестувати кошти на реалізацію інноваційних проектів. Фінансова вигода держави у цьому випадку визначається податками,собираемими з безпосередніх виконавців робіт. Інтерес держави й у отриманні конкретної високоякісної продукції, що необхідно для реалізації першочергових функцій, певних конституцією країни. І все-таки бюджетні гроші засоби виходять ось на підтримку інноваційної діяльності як такої, але в закупівлю її результати. Розробка та впровадження механізмів включення промисловості, у активну інноваційну діяльність, стимулювання попиту результати наукових досліджень про дозволять сформуватиинновационно-технологическое простір країни.

Існуюча практика фінансування підприємницького сектору економіки, є традиційний підхід до видачі кредитів. Як відзначали, цю процедуру кредитування має низку негативних моментів, особливо підприємців-початківців. У світовій практиці можна назвати таких форм фінансування, як проектне і ризикове (>венчурное) фінансування, які передбачають певну свободу банків під час видачі ресурсів. Розглянемо традиційні становища систем проектного і ризикового фінансування й, враховуючи їх важливість, викладемо свою думку з їхньої співвідношення.

>Проектное фінансування: огляд підходів

У спосіб залучення кредитів у підприємницької функції є довгострокове проектне кредитування інвестиційних проектів за умови, що у основі таких проектів лежать інноваційні ідеї. Цей вид кредитування проводиться на певних принципах проектного фінансування, та її перевагу у тому, що в такому випадку можливий реалізація підприємницьких проектів, які базуються на нових знаннях.

>Проектное фінансування – це фінансування окремої економічної одиниці, у якому кредитор розмірковує так, що потоки готівки даній економічній одиниці є первинними джерелами коштів на погашення кредиту, а кошти економічної одиниці – забезпеченням кредиту.

Для інвестора головна мета проектного фінансування – організація позики чи проекту, що дає вигоду як інвестору, іполучателю-предпринимателю, оскільки нестача власні кошти учасників проекту заміщується кредитом, і навіть одержувач значною мірою звільняється з ризику регресу щодо позики.

Особливість проектного кредиту у тому, що на посаді джерела коштів на погашення боргу розглядається сам проект. У цьому кредитна організація перебирає зобов'язання оплачувати всіх передбачених договірні Витрати реалізацію проекту. Відшкодування банківських витрат та відсотків роблять лише з допомогою доходів, отриманих від продажу освоєної продукції. Кредитна організація таких умов стає простоссудодателем, а є безпосереднім учасником підприємницького проекту, кредитор прагне уплинути хід виконання проекту.

>Проектное кредитування принципової складністю і, отже, вимагає глибокого аналізу гаданих вкладень капіталу, що пов'язані з поруч допущень і прогнозів, супутніх реалізації проекту ризиків. При реалізації великомасштабних підприємницьких проектів, заснованих на виключно нових знаннях, оцінка економічного ефекту вкладення коштів у стартових етапах проекту об'єктивно носить умовний характер.

>Проектное кредитування у тому випадку дозволяє синхронізувати економічних інтересів кредиторів і позичальників. Через механізм проектного кредитного фінансування можна виробити оптимальне співвідношення між акціонерним і кредитним фінансуванням підприємницького проекту й зробити ризики керованими.

У цього підходу пропонуються такі схеми організації проектного фінансування.

У зв'язку з тим, що стартові витрати під час здійснення проекту потрібні у невеликому обсязі (щодо спільного обсягу фінансових потреб), на на початкових етапах кошти вкладаються лише у акціонерний капітал (у невеликому абсолютному вираженні), цим створюється каркас для довгострокового кредитування. На наступний етап, коли із необхідною достовірністю прогнозуються інвестиційні витрати й доходи, основі яких можна розрахувати рух потоків і ефективність, починається реалізація проектного кредитування.

Підприємство, генеруючого підприємницький проект, встановлюється структура пасивів з величезним переважанням позикових коштів (частка власні кошти нижче 25%). Основну частку позикового капіталу становить довгостроковий проектний кредит. У цьому фінансовий інститут інвестує й у акціонерний капітал, але те щоб пакет акцій дозволяв реалізовувати необхідний обсяг вимог щодо функцій контролю та управління. У договірної формі слід закріпити право виконавця проекту на пільговий опціон у придбанні пакети акцій, належить фінансовому інституту, у разі успішної реалізації проекту і сповненого повернення кредиту. Кредитування великих підприємницьких проектів можлива й у форміконсорциального кредиту, що об'єднує кілька кредиторів. Зазвичай, фінансування цьому випадку спирається ось на підтримку уряду чи має гарантії із боку останнього.

Суть другого підходу до організації проектного фінансування у тому, що прийняття рішень кредитування підприємництва передбачає фінансову визначеність підприємницької ідеї, аналіз розвитку інноваційної ідеї в часу. Томузаемщик-предприниматель іссудодатель повинен мати чітке уявлення про мету позики, рух коштів і гаданих результатах зроблених дій.

>Проектное фінансування передбачає аналіз чотирьох основних фаз проекту: концепції, стадії початкової діяльності, повномасштабної реалізації і проекту.

Перша особливість даного фінансування залежить від відсутності доходів від потенційної підприємницької діяльності спочатку. Саме тому вирішальний чинник фінансування раннього

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація