Реферати українською » Экономика » Принцип формування доходів в ринковій економіці


Реферат Принцип формування доходів в ринковій економіці

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Зміст

 

1. Принцип формування доходів у ринкової економіки

2. Концепції ефективності праці

3. Що стосується низьку еластичність попиту під час укладання трудовий угоди перевагу буде боці

А) профспілки;

Б) роботодавця.

Вибрати пошук правильної відповіді і просить обгрунтувати свій вибір.

4. Список літератури

 


 

1.         Принцип формування доходів у ринкової економіки

В усьому цивілізований світ підґрунтям визначення громадського багатства вважається принципу розподілу за працею. У Росії її честь відкриття цієї принципу багато приписують До. Марксу, що що природно після історії 1917—1990 рр. Проте під назвою принцип сформульований за 2 тис. років до Маркса у Новому Завіті — книзі, яка має рівних кількості виданих примірників. Одне з авторів цього твору, апостол Павло, в Другому посланні доФессалоникийцам вчив: «...якщо хто хоче трудитися, той і їж», а Першому посланні доКоринфянам той самий думку виражена ще точніше: «...кожен отримає свою нагороду зі свого праці».

Принцип розподілу за працею, і навіть ідеї братства, рівності, справедливості запозичені основоположниками марксизму у основоположників християнства. Головна відмінність перших від інших в обіцянку цих прекрасних ідей Землі і допомоги будь-яких містичних сил. Проте всі спроби виконати обіцянки виявилися невдалими.

Обговорюваний принцип практично означає розподіл благ відповідно до витратами і результатами праці. Вибір тій чи іншій бази розподілу визначається змістом потребують і умовами конкретного трудового процесу.

Праця робочого, виконує певну операцію технологічного процесу, чи комплекс таких операцій, чи етап обробки великої деталі (наприклад, валу турбіни) практично неможливо не оплачуватися по нормованим затратам праці, що необхідні досягнення необхідного (планового) виробничого результату. Інколи мені кажуть, що сплата праці комплексних бригад здійснюється за кінцевому результату.

Це можна, але дуже часто, оскільки така бригада повинна, по суті, розростися до розмірів заводу, випускаючого повністю готову машину. Навіть якщо взяти продукція бригади оплачується із приводу відносно відокремленому результату (комплекту повністю опрацьованих деталей, зібраному вузлу машини та т. буд.), такий розподіл загального заробітку найчастіше здійснюється пропорційно затратам праці.

Важливо підкреслити, всі ці ситуації ставляться до праці, виконуваного виключно за заданої технології чи інструкції.

Стосовно праці, який містить істотну частку елементів новизни, т. е. творчої праці, організація оплати мусить бути принципово інший. Що частка елементів творчості, тим, у більшою мірою розподіл неминуче орієнтується не так на витрати, але в результати праці. У цих видах творчості, як наукове, технічне, педагогічне й т. буд., розподіл продуктів праці як у затратам, і за результатами. Переважна більшість тій чи іншій бази розподілу повністю визначається часткою творчості даному виді діяльності. У економічний аспект творчим можна вважати працю, основою оплати якого принципово то, можливо авторський гонорар. Проте на цей час у нашій країні, а й у всіх розвинених країнах більшість учених й інженерів що неспроможні жити лише з гонорар за плоди своєї творчості. Разом про те приклад Т. А. Едісона та інших винахідників показує, що у принципі можливо й надалі такий її різновид оплати одержуватиме всі більшого поширення.

Оскільки підприємництво одна із видів творчої діяльності, остільки прибуток підприємця — це що інше, як вид авторського гонорару. Разом із цим у сучасних умовах найбільших успіхів домагаються, зазвичай, ті підприємці, які доводять до практичної реалізації нові наукові і технічні ідеї, або відкривають нові імена на мистецтві. Іноді підприємець і автор цих нової ідеї — один і той ж обличчя (наприклад, засновник компанії «Форд» Генрі Форд). Частіше підприємець реалізує патент, відрекомендовується йому його радникам перспективним, чи купує акції перспективних фірм. В усіх цих випадках першоджерелом прибутку є творчість авторів нових науково-технічних ідей, корисність яких збільшується завдяки творчості підприємця.

У ринковій економіці принципу розподілу за працею реалізується з граничною продуктивності конкретного працівника на конкретному робоче місце, т. е. дохід працівника за інших рівних умов збільшується відповідно до зростанням доходу підприємства від цього виду праці.

Гранична продуктивність працівника залежить попиту та пропонування на відповідному ринку праці. При раціонально організованою економіці ціна висококваліфікованого творчої праці значно вища, ніж малокваліфікованого. Це відбиває вищу продуктивність кваліфікованої праці. Однак за умов різкої зміни громадських взаємин держави і технологічних укладів істотно змінюється структура попиту працю, і деяких видів висококваліфікованого праці може значно знизитися. Такий стан притаманно ринку праці Росії кінця століття —початку ХХІ в., коли доходи багатьох учених й інженерів виявилися нижче, ніж в продавців, касирів і охоронців. У таких ситуаціях, у яких ринковий механізм не забезпечує адекватної реакції, має діяти державні заходи регулювання, створені задля збереження інтелектуального та духовної потенціалу. Ці заходи спрацьовують за наявності достатніх засобів у бюджеті. Якщо це основна умова не виконується, неминуча деградація науки, освіти, культури з очевидними наслідками країни. Розглянута ситуація є наслідком відмінностей у короткочасному і довгостроковому аспектах співвідношення попиту й пропозиції ринку праці.

Отже, в нормально функціонуючої ринкової економіки принципу розподілу за працею модифікується в принцип розподілу по граничною продуктивності праці.

У разі ринкової економіки поруч із доходами від праці істотну роль грають прибутки від власності. Проблема відносної значимості розподілу за працею і з власності обговорюється у економічній літературі не лише одну сотню років. А. Маршалл приділив цієї проблеми значну увагу у другому томі своїх «Принципів». Розділ, під назвою «Розподіл національного доходу», містить шість глав, у тому числі три присвячені аналізу доходів від праці, одна — відсотку із капіталу і ще дві містять загальну характеристику системи

розподілу громадської багатства. У розділі «Відсоток із капіталу» викладено історію проблеми. Зокрема, зазначено: «...мудреці давнини, батьки середньовічної церкви... схильні вважати, що лихварі торгують нещастями інших, наживаючи бариші з їхньої лихоліттях... Аристотель стверджував, що безплідні і стягувати із надання їх в борг означає протиприродне їх вживання». Разом про те Маршалл додає: «>Архидиакон Каннінгем добре показав витонченість, з якою середньовічна церква обходила свій власну заборону на позички під відсоток...»

Структура особистих доходів суттєво змінилася протягом XX в. У розвинутих колишніх соціалістичних країнах істотну роль почали грати пенсії, допомоги за безробіттям та хвороби, стипендії й інших виплат з державних фондів. Дані розподілу доходів у США наведені у статті лауреати Нобелівської премії з економіки Василя Леонтьєва. Він - пише, що 1990 р. «частка доходів від власності становить приблизно 15% особистого доходу...». З іншого боку, Леонтьєв зазначав, щодо 1929 р. витрати на пенсії, посібники з хвороби, безробіттю були невеликі. Нині вони становлять до 15% сумарного особистого доходу громадян США.

У теоретичному аспекті можливо обговорення принципу розподілу за здібностями. Але практично Україні цього принципу може бути реалізовано лише крізь розподіл за працею. Здібності істотно впливають на результати праці, отже, і відповідну частку громадського багатства. Цю обставину варто враховувати в системах оплати праці.

Нашій країни важливе значення має розподіл за посадою. Відомі багато фактів, що змушують поставити під сумнів наявності достатньої позитивної кореляції між займаній посадою і її реальним внеском у громадську багатство. Понад те, тут кореляція часто виявляється негативною. Це неабияк актуальною проблему такого розподілу доходів, у якому їх науковий рівень залежав би з посади, як від економічного та високого соціального ефекту діяльності конкретної особи, що посідає цю посаду.

Розглянуті вище принципи розподілу орієнтовані переважно на економічний аспект проблеми. Однак у розподільних відносинах дуже є також соціально-етичний аспект. При певних умов може виявитися навіть важливіше економічного. Основна суперечність між тими аспектами у тому, що розподіл за результатами праці, що вже казати розподілу за власність, веде до чогось великого нерівності прибутків, відповідно й у споживанні.

Це нерівність неминуче через відмінності в здібностях людей, їх соціальному становищі й інших умов. Хоча відзначене протиріччя обговорюється вже протягом століть, оптимального рішення досі не знайдено. У багатьох країн нерівність прибутків намагаються компенсувати з допомогою громадських фондів споживання і благодійницьких фондів, які у певною мірою реалізують розподіл по нормам споживання, відповідним умовам країни.

Досвід останніх десятиліть є досить переконливим показав, що незалежно від особливостей різних країн шлях до раціональному розподілу лежить не через зрівнювання доходів, а ще через такий рівень їхнього диференціації, що забезпечує високі стимули до зростання ефективності разом із тим зберігає стабільність у суспільстві з допомогою гарантій задоволення основних потреб країни.

Крім розглянутих, може бути іще одна принципу розподілу — з допомогою лотерей. На відміну від інших способів розподілу народного багатства лотереї засновані на принципі випадкового вибору відповідно до закону рівної ймовірності. Такий підхід до проблемі доходів населення не вважається допустимим, насамперед із етичним міркувань. Це залежить від того, що ймовірність виграшу пропорційний кількості куплених квитків (кажуть, гроші грошей). У зв'язку з тим, що лотереї практично завжди призводять до перерозподілу життєвих благ на користь багатих, класики економічної науки ставилися до них різко негативно. Зокрема, У.Петти зазначав, що лотереї влаштовують ті, хто хоче нажитися на використанні у вигоди людський дурості. Аналогічним була думка однієї з гідних представників економічної науки А.Тюрго, який, як міністр фінансів Людовіка XVI, намагався доказами розуму зробити це, чого досягла Французька революція 1789 р. ціною сотень тисяч людей. ДіяльністьТюрго високо оцінювали і Ко. Маркс, і його супротивники. Одне з прем'єр-міністрів Франції, Еге.Фор, писав, щоТюрго було властиво божевілля у громадському благо. У вашій книзіФора наводиться таке висловлювання великого економіста лотереї: Це означає робити кожного громадянина азартних гравцем, коли б государ відкрив кожній вулиці попритону для постійної гри акторів-професіоналів у фараон....

Попри попередження класиків, економіки більшості країн ігорний бізнес представлений відчутно.

Так, офіційними даними, США річний дохід цього бізнесу перевищує 20 млрд. дол.

Як очевидно з викладеного, нині переважна більшість національного доходу цивілізованих країн розподіляється за працею.

До засад розподілу можна вважати і принцип своєчасності оплати праці. Цей принцип відомий ще з Старого Завіту у наступному формулюванні: «Того ж день віддай плату його, щоб сонце справа колись того, оскільки він бідний, і чекає її душа його; щоб не заволав на тебе до Господа, і не на тобі гріха».

Необхідність своєчасної оплати праці підкреслюється в документах Міжнародної організації праці (МОП) й у законодавстві всіх країн. Конкретні терміни оплати праці встановлюються в галузевих тарифних угодах, колективних договорах між роботодавцями й профспілками, інших документах.

На жаль, у Росії 1990-х рр. принцип своєчасності оплати праці часто-густо порушувався всіх рівнях: від державні органи до підприємств. Представники держави пояснювали це відсутністю грошей у скарбниці через поганий збирання податків, а підприємці — затримками газу в оплаті рахунків за продукцію та інші причинами. У цьому нерідко керівники підприємств отримували свої чималі доходи своєчасно, а співробітники місяцями чекали зарплати. Вочевидь, що це сприяло соціальному згоди — однією з найважливіших передумов ефективнішої роботи.

Трудової кодекс РФ, прийнятий у 2002 р. (нова редакція від 2006 р.), встановлює дуже жорсткі санкції порушення за встановлені строки виплати зарплати. Сподіваються, що це вирішить улаштуванням оплати праці Росії.


 

2.         Концепція ефективності праці

 

Ефективність належить до найважливішим поняттям теорії управління економічними системами. У практичній діяльності ефективність часто вживається як синонім успішності, результативності, конкурентоспроможності.

Аналіз публікацій у вітчизняній й зарубіжної літературі показує, які можна виділити три аспекти поняття ефективності:

· ефективність як співвідношення витрат і лобіювання відповідних їм результатів;

· ефективність як характеристика стану економічної системи чи як характеристика якості управління (ефективне — неефективне);

· ефективність як захід наближення до стану економічної системи чи як ймовірність досягнення цієї мети.

Найбільше практичного значення має їхній найбільший зазначених аспектів. Він передбачає визначення показників продуктивності і рентабельності використання ресурсів.

Ефективність як характеристика стану системи найчастіше сприймається як ефективність (оптимальність) по Парето, під якої розуміється такий стан економічної системи чи такий розподіл ресурсів, у якому поліпшення за одним параметру вимагає погіршення іншому параметру.

Лауреат Нобелівської премії з економікиАмартия Сен підкреслює обмеженість застосовності критерію Парето: «Економічна ефективність», звана також «>оптимальностью по Парето», вимагає, щоб не можна зробити краще так, щоб комусь іншому тепер - гірше; стан суспільства вважається оптимальним по Парето у тому в тому разі, якщо нічия корисність може бути збільшена так, аби знизити корисність іншого. Це дуже помірний вид успіху, і саме собою не обов'язково гарантує багато. Стан суспільства" може бути оптимальним по Парето, та заодно одні можуть міститися у крайньої злиднях, інші — купатися у розкоші, оскільки злидні одних може бути пом'якшено без зниження рівня розкоші багатих. Від оптимальності по Парето — як від «духу Цезаря» — віє «пекла».

Третій із зазначених вище аспектів поняття ефективності (як захід наближення до оптимуму) обумовлений структурою завдань оптимізації, відповідно до якої ефективність може виражатися у двох основних формах:

· величиною корисного результату, отриманого при заданих

витратах ресурсів;

· витратами ресурсів, необхідні досягнення заданого

виробничого результату.

Як відзначалося, найважливішим аспектом управління економічними системами є зіставлення результатів і витрат. Результати економічної діяльності найчастіше виражаються обсягами продукції і на прибутку. Тому основними показниками ефективності є продуктивність і рентабельність використання ресурсів.

 

3.         Завдання

 

Що стосується низьку

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація