Реферати українською » Экономика » Особливості економічного становища народів світу


Реферат Особливості економічного становища народів світу

Страница 1 из 3 | Следующая страница

року міністерство освіти України

Ізмаїльський технікум економіки та права

Курсова робота на задану тему:

Особливості економічного становища народів світу

>Виполнил

Студент 2 курсу

ГрупиБ-Е 23

ГуцулякО.А

Болград 2008


Зміст

Запровадження

>1)Показатели рівня економічного розбудови держави

>2)Экономическое становище народу :

>2.1)индустриально – розвинених країн

>2.2)развивающихся країнах

>3)Показатели економічного становища народу:

3.1) Зарплата робочих

3.2) Середня тривалість життя жінок у різних країнах

3.3) Частка неписьменних

3.4) Відсоток недоедающего населення

3.5) Найбільші податкові ставки країнами світу

3.6) Відсоток безробіття за кордоном

4) Укладання

5) Список літератури


Запровадження

У різних частинах нашої планети люди існують у різних економічних умов. Це пов'язано з поруч суб'єктивних свідків і об'єктивних причин , від яких країна є або економічно розвинутою була і багатою , і населення живе у нійпреуспевающе , або слаборозвиненою і бідної і людей які живуть у ній ледь вдається зводити кінці з кінцями. Існує система економічних наук що займається виявленням цих причин. Завдяки чому з'явилася можливість підвищити рівенье.р слаборозвинених держав.

Мета цієї роботи визначити економічне становище народів світу у різних країнах за такими критеріями:

1) Зарплата робочих

2) Середня тривалість життя жінок у різних країнах

3) Частка неписьменних

4) Відсоток недоедающего населення

5) Найбільші податкові ставки країнами світу

6) Відсоток безробіття за кордоном з метою їхнього вивчення.


Взаємодія країн системі світового господарства та розвитку їх взаємних економічних відносин відбуваються у умовах взаємовигідного співробітництва і найгострішій конкурентній боротьби. Результати цієї боротьби великою мірою залежать від своїх стану та роль світовому господарство і міжнародних економічні відносини.

 Існують такі показники якими можна визначити рівень економічного розбудови держави :

1) економічним потенціалом;

2) рівню розвитку продуктивних зусиль і ринкових механізмів;

3) структурі народного господарства;

4) виробництву основних видів своєї продукції одну особу;

5) рівню та якості життя;

6) розмірам ринку України і платоспроможності;

7) ступеня відкритості національних господарств.

Відповідно до загальноприйнятої класифікацією країни світу поділяються на:

— розвинених країн - 23 держави;

— Він дотримувався думки - цю групу утворюють країни Азії, Африки та Латинській Америки — що розвиваються, чи країни третього світу. Дані держави відрізняються своєрідністю історичного поступу, соціально-економічної і політичною специфікою.

Говорячи про їхнє схожості, слід зазначити швидке зростання чисельності населення, його злидні, неграмотність. Цим країнам притаманні аграрна мінерально-сировинна спеціалізація економіки та відповідно слабке розвиток обробній промисловості, вузькість внутрішнього ринку, підлегле місце у системі світового господарства. Однак це, безумовно, різні держави. Оперуючи рівнем розвитку та структурою продуктивних сил, можна назвати п'ять підгруп країн.

До першої групи слід віднести найрозвинутіші Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Уругвай, etc.). З іншого боку, сюди потрапляють, і що з «нових індустріальних країн» Азії (Сінгапур, Південну Корею, Тайвань і Гонконг).

Другу групу утворюютьнефтеекспортирующие країни, які мають багатими на природні ресурси (Катар, Кувейт, Бахрейн, Саудівська Аравія, Лівія, ОАЕ, Ірак, etc.). Їх характерні ознаки: високий прибуток душу населення, солідний природно-ресурсний потенціал розвитку, важлива роль над ринком енергетичного сировини й фінансових коштів, вигідне економіко-географічне становище. Співвідношення між доходами від нафти і чисельністю населення створює специфічні умови, дозволяють накопичувати значні багатства.

Третю групу, найчисельніша, об'єднує країни з середнім для звільнених країн рівнем загальноекономічного розвитку, середнім розміром ВВП душу населення (близько .000). Сюди входять Колумбія, Гватемала, Парагвай, Туніс, etc.

У четверту групу, зазвичай, виділяють Індію, Пакистан і Індонезію — країни знайомилися з величезними територіями і населенням,природно-ресурсним потенціалом й потенційними можливостями економічного розвитку. Ці держави зайняли чільне місце у системі міжнародних економічних зв'язків і викликали потужний приплив зовнішніх ресурсів у вигляді вкладень іноземного капіталу. Тим більше що незначні темпи виробництва та низький рівень споживання душу населення (ВВП душу населення приблизно 0) помітно гальмують їх соціально-економічному розвитку.

Остання, п'ята група складається з найменш розвинутих країн (Афганістан, Бангладеш, Бенін, Сомалі, Чад, etc.). Деякі їх немає виходу на море і найгірш пов'язані з зовнішнім світом. У цих країнах надзвичайно низький прибуток душу населення (наприклад, в Ефіопії — 0), а економіці панівні позиції займає сільському господарстві. Власне, ці країни й становлять основу затвердженого ООН списку найменш розвинутих країн.

— країни з перехідною економікою - 28 держав, до яких належать все постсоціалістичні держави Східної чи Центральної Європи, і навіть колишні республіки Радянського Союзу.

Основні економічні показники сучасного світу наведені у таблиці 1.

Таблиця 1. Частка країн світовому ВВП й експорт товарів та послуг (%)

Країни Країн ВВП Експорт товарів та послуг Населення
Світ 184 100 100 100
Розвинені 23 53,9 67,9 14,1
"Велика сімка" 7 45,8 48,9 11,6
США 1 21,9 14,0 4,6
Японія 1 7,6 6,7 2,1
Німеччина 1 4,7 9,0 1,4
Франція 1 3,3 5,5 1,0
Італія 1 3,2 4,4 1,0
Великобританія 1 3,2 5,4 1,0
Канада 1 2,0 4,0 0,5
Європейський Союз 15 20,3 39,3 6,3
>Еврозона 11 15,8 31,2 4,9
Розвиваючі 133 40,3 27,7 79,0
Африка 51 3,2 1,8 12,0
Азія 31 24,4 17,8 53,4
Китай 1 11,2 3,1 21,1
Індія 1 4,6 0,6 16,6
НІС Південно-Східної Азії 4 3,3 9,5 1,3
Середній Схід і Європа 18 4,0 3,4 5,0
в Західну півкулю 33 8,4 4,5 8,5
З перехідною економікою 28 5,8 4,4 6,8
Центральна і Східну Європу 16 2,3 2,5 2,0
Білорусь і Україна 2 0,6 0,4 1,1
Закавказзя та Центральна Азія 9 0,5 0,3 1,3

Розвинені країни. У 1999-му р. частка 23 промислово розвинутих країн з населенням 14,1% від населення світу становила 53,4% у світовій валовому продукт і 67,6% - у світовій експорті товарів та послуг.

Серед опитаної розвинутих країн можна назвати «велику сімку» (G7) країн, котрі посідають провідні позиції з світовій економіці, спільні вирішення яких значною мірою впливають їхньому розвиток. Частка «Великої сімки» країнах світу у складі США, Японії, Німеччини, Франції, Італії, Великій Британії та Канади на світовому валовому продукт і світовому експорті товарів та послуг відповідно становила 1999 р. 45,8 і 48,9%. США мають найбільшим питому вагу у світовій ВВП - 21,9% у світовому експорті товарів та послуг - 14,0%.

Зіставлення часткою країн світовому валовому продукт і світовому експорті дозволяє визначити рівень їхнього участі у міжнародний поділ праці й ролі зовнішнього ринку на національної економіці. Якщо має частку у світовому ВВП вище, ніж у світовому експорті, це свідчить про переважання внутрішнього ринку на її економічний розвиток, як, наприклад, до й Японії. Стосовно інших країн «великої сімки», всі вони більш втягнуті в міжнародний поділ праці та більш залежать від зовнішнього ринку.

Він дотримувався думки. Група країн об'єднує 133 держави, де живе 79% населення світу. У 1999-му р. частка країн становила 40,1% у світовій ВВП і 27,5,0% - у світовій експорті товарів та послуг. Він дотримувався думки дуже різняться у регіонах, джерелам експортних доходів, джерелам зовнішнього фінансування, рівню розвитку, що істотно впливає з їхньої становище у світовому господарство і міжнародних економічні відносини.

Найбільшим питому вагу у що розвиваються має Азіатський регіон у складі 32 держав, його частка у світовому ВВП й експорт становить відповідно 24,4 і 17,8,%, зокрема Китаю - 11,2 і 3,1%, чотирьох нових індустріальних країн Азії, з 1,3% від світового населення - 3,3 і 9,5% відповідно. Африканський регіон, куди входить 51 держава, має найменший питому вагу у світовій ВВП й експорт - 3,2 і 1,8% відповідно.

Він дотримувався думки Західного півкулі, до яких належать 33 держави Латинська Америка й Карибського басейну, мали у тому року 8,4% у світовій ВВП і 4,5% у світовій експорті товарів та послуг. По групи країн цілому й за всіма регіонам спостерігається перевищення їх частки світовому ВВП за їхньою часток на світовому експорті товарів та послуг, що свідчить про недостатньому використанні міжнародного поділу праці цілях розвитку.

По джерелам основних (понад 50 відсотків%) доходів від цього що розвиваються поділяються:

— на експортерів палива, - 1999 р. налічувалося 18 держав із часток на світовому експорті 3,3%;

— експортерів іншого первинного сировини - 42 держав з часток на світовому експорті 1,2%;

— 24 держави мали прибутки від диверсифікованого експорту, їх у світовому експорті дорівнювала 3,6%;

— 35 держав що розвивається світу із часткою 0,7% світового експорту мали валютні доходи - у основному від послуг і доходи приватних перекладів (трансфертів);

— і, нарешті, в експорті лише 15 держав переважає готова промислова, серед яких 11 азіатських, зокрема нові індустріальні країни Південно-Східної Азії вже (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південну Корею), і навіть Бангладеш, Китай, Індія, Малайзія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни; Бразилія, Мексика і Туреччина, їхній сукупний частка у світовому експорті становила 19% 1999 р.

Нині відбуваються серйозні структурні зміни у загальну систему міжнародного поділу праці та світової торгівлі. Останніми десятиліттями росте частка країн у світовій економіці, з одного боку, завдяки зростання експорту їх сировини, з другого - імпорту машин та продовольства. Щоправда, умови торгівлі тих країн складаються неблагополучно, оскільки ціни на всі машини та устаткування мають зростати швидше ціни сировину. І з цих країн залишаються всього лише постачальниками сировини для економіки промислово розвинених держав.

Але країни сповнені рішучості перебудувати свою зовнішню торгівлю й змінити сформований характер відносин із розвинені країни. Все частіше можна почути вимогами з створення нової світового економічного порядку, встановлення контролю за діяльністю транснаціональних корпорацій біля країн, запровадження справедливих ціни сировину і готові вироби, надання допомоги без будь-яких політичних умов

Розглянемо приміром економічне становище народу індустріально розвинених країн.

Структура і цьогорічні масштаби особистого споживання визначаються величиною доходів населення, рівнем зайнятості, рівнем багатства та інші чинниками. У короткостроковому періоді загальна економічна обстановка грає ключову роль розвитку споживчих ринків. У довгостроковій перспективі нею більший вплив надають зміни у структуру населення робочої сили, обумовленою віком і пристроєм життя, структурою домашніх господарств, міграцією населення. Найбільшого впливу на споживчий попит надає населення віком 25—45 років. У цей час життя людей формуються домогосподарства і досягаються високі доходи.

1. Переважна більшість найманої робочої сили індустріальних країнах складається з кваліфікованою робочою сили, оплата якої досить висока. Так було в 1995 р. вартість робочої сили обробній промисловості Німеччинипревишала 28 дол. за годину, у Швейцарії — 25, Японії — 22, США, Франції — 18, Італії — 17 дол. за годину. Номінальназарпла та становить 72—76% доходів у Британії, навіть Канаді, 63—64% — у Німеччині, Швеції, де посібники та соціальні виплати становлять 16—29%.

Заробітну плату багато чому визначає обсяг усього споживчого попиту. У багатьох країнах в70—80-е роки поменшало реальну зарплату, що ні могло б не зашкодити темпах споживчого попиту.

Динаміка реальної годинниковий платні робітників обробній промисловості (1985 р. *100)

1979 1987 1990 1995

Країни ОЕСР

всього

93.8 99.8 100.9 94.7
США 104.1 98.5 93.8 92.1
Японія 93.5 102.3 112.3 118.5
Західна Європа 89.4 101.3 96.3 89.3
ЄС 91.0 103.5 107.4 112.7

2. Зміни у динаміці зарплати сприяли помітним структурним зрушень у розподілі доходів населення. Попри значне підвищення рівня добробуту населення в другої половини нинішнього століття, розриви прибутків між різними верствами населення залишалися великими. На початку 80-х рр. вони коливалися не більше 4,5—9 раз між 20% найбагатших і бідних людей. У її розпорядженні 20% найбагатших зосереджується від 37 до 50% усіх доходів. Найбільше нерівність прибутків йдеться у навіть ФРН, а найбільша ступінь рівності — у Швеції.

На відміну від повоєнних десятиріч остання століття характеризувалася збільшенням розривів у розподілі доходів між різними верствами населення промислово розвинутих країн. У цей час стала переважати тенденція, коли заможні ставали багатшими, а бідні — щодо біднішими. Так, коефіцієнт Джині у розподілі доходів родин у США за 1970—1990 рр. піднялася з 0,401 до 0,435. Поруч ізвишеотмеченной тенденцією практично в усіх країнах досить чітко означившись уповільнення зростання доходів середньої групи населення (середній клас).

Розподіл доходів домашніх господарств у середині 1980-х років, %
ЄС ФРН
Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація