Реферати українською » Экономика » Проблеми ефективності зовнішньоекономічної діяльності


Реферат Проблеми ефективності зовнішньоекономічної діяльності

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Швець І.Б.,ГребенниковЯ.В.,ДонНТУ

Зовнішньоекономічна діяльність є важливим і невід'ємною сферою господарську діяльність підприємств, фірм, всіх учасників ринкових відносин. Проведена в суспільстві переоцінка принципів, і модельних характеристик економічного розвитку змінила ставлення до здійсненні міжнародного співробітництва.

Поза чинника міжнародного співробітництва вчених та, передусім, лише на рівні первинного підприємницького ланки практично неможливо домогтися вирішення завдань глибокого реформування відтворювального комплексу, виведення країни із затяжної кризи, раціоналізації економіки. Становлення ринкових відносин на етапі вимагає двоякого бачення проблематики зовнішньоекономічної діяльності. У зв'язку з цим і його відповідне ставлення до неї як, з одного боку, об'єкта цілеспрямованого організаційно-економічного впливу із єдиною метою стимулювання підприємницької активності і налагодження стійких саморегулюючих ринкових зв'язків і творення механізмів, з другого — як доускорителю прогресивних змін у структурі громадського відтворення, джерелу передових технологічних і організаційних ідей у галузі управлінняобщественно-производственними системами.

У цьому основним господарським ланкою,опосредующим процес інтернаціоналізації економічного життя, є підрозділ організацій її базового рівня — підприємства, фірми та інші життєздатні за умов ринку самостійні одиниці підприємницького типу, націлені для досягнення гармонізованих з громадськими інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обороту, технічного переоснащення.

Кожні сім років відбувається практично повне відновлення технічного потенціалу промисловості. Не отже, що старе устаткування неодмінно разів у сім років замінюється на нове, але ідеї, дозволяють значно просунутися шляхом технічного прогресу, успішно оформляються і як реалізуються саме з такою періодичністю. Але це “семирічки” зовсім не від догма: якщо компанія відчуває чинність, має Достатній виробничий і дуже людський потенціал, якщо обставини ставлять її перед вибором — загинути чи перемогти, тоді включаються зовсім інші механізми. Вони допомагають вижити тим, хто має волю і рішучість, кому майбутнє свого підприємства, своєї фірми дорожче відмови від тимчасових труднощів й питання.

Розвиток — цю величну завдання, який стоїть перед людством. Сьогодні більше мільярда жителів планети, тобто п'ята частина від населення землі живе коштом, що є менше долари щодня. Проте, протягом останніх років багато що розвиваються досягли прогресу, просуваючись вперед разючими темпами, деякі з них середні доходи зросли більш, ніж у п'ять разів.

Отже, ми напевно можемо сказати, що швидке безупинне розвиток перестав бути примарною мрією — це цілком досяжною є реальність. Тому зовнішньоекономічну діяльність необхідно розглядати як істотного чинника підвищення ефективності господарську діяльність на рівні окремі підприємницькі структур, і у масштабах країни, який, водночас, неспроможна не відповідати загального стану і особливостям розвитку всієївоспроизводственной сфери.

Отже, основу ринкової економіки становить товарне виробництво. Повноцінне товарне виробництво лише на рівні країни вимагає міжнародного поділу праці та залучення кожної країни у зовнішньоекономічну діяльність, що дозволяє прибуток за спеціалізації країни у тих чи інших галузях виробництва. Що ж до хімічної промисловості, підвищення конкурентоспроможності у галузі можливе сьогодні тільки завдяки традиційному залучення крупних іноземних інвестицій із модернізації хімічного виробництва та підвищення його ефективності за допомогою зниження енергоспоживання, споживання сировини й підвищення відсотка використання потужностей.

У зв'язку з тим, що на даний час у Україні, інформації з уряду, у суспільстві загалом немає достатнього накопичення ролі прямих іноземних інвестицій у розвиток економіки, немає узгодженої цінової політики щодо прямих іноземних інвестицій, не було узгоджено з цим процесом стратегія економічних реформ. Тому на згадуваній найближчу перспективу (двох років) потрібно вирішити дві завдання:

1) сприяти кращому збагнути роль іноземних інвестицій як реалізації нових проектів, так приватизації існуючих;

2) надати ефективну допомогу інвесторам, створивши центр, який надавав б необхідну інформацію, і навіть допомагав органам управліннясо-вершенствовать правил і процедури.

У разі якісно нову ситуацію розвитку господарського комплексу посилюється актуальність розробки теоретичних і методичних питань формування нової регіональної політики, центральним ланкою якої є розвиток зовнішньоекономічної діяльності регіонів.

Проведені України економічних реформ, створені задля створення реальних ринкових умов, охоплюють ще й зовнішньо-економічну діяльність. Вочевидь, що зовнішньоекономічна діяльність об'єктивно є невід'ємною частиною економіки будь-якого у тому мірою економічно розвиненої держави.

Примітно, перші заходи у області реорганізації економіки Україні була здійснено насамперед у сфері зовнішньоекономічної діяльності ще рамках колишнього СРСР. Це початок лібералізації ЗЕД України, і, завдяки ослаблення державній монополії у цій галузі, забезпечення безпосереднього виходу зовнішніх ринках виробничих підприємств, об'єд-нань і інших господарських організацій.

Багато проблем виникає у сфері формування системи управління господарською і зовнішньоекономічної діяльності. До цього часу не вироблено комплексна систему управління соціально-економічними процесами у сучасній Україні, не вироблено науково обгрунтована концепція управління у цей складний перехідний час, і зокрема, не визначено досить період державні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, основі яких її міг би планувати і розраховувати свої дії.

Що ж до зовнішньоекономічних інтересів, всі вони, зазвичай, реалізуються переважно політичними діями уряду міждержавному. Важливо у плані знайти оптимальне стан під час виборів необхідного поєднання використання політичні й економічні коштів на досягнення тих цілей, що ставить собі та чи інша країна процесі формування міжнародних економічних взаємин, як на двосторонньому, і багатосторонньому рівнях.

Політика, проведена тим чи іншим урядом, може сприяти розвитку національної економіки або стати її гальмом, або ж розвитку одних її та напрямів і перешкоджати за іншими. Поза сумнівом зовнішня політика будь-якого уряду, і, його зовнішньоекономічна політика, повинна захищати інтереси соціально-економічного розвитку своєї країни.

У Концепції зовнішньоекономічної діяльності України декларується кілька основних принципів:

• експорт має бути доведений до 45—50% від валового національний продукт, досягнення цього рівня дозволить збалансувати зовнішню торгівлю;

• гарантії свобод зовнішньоекономічної діяльності, юридичне рівноправність усіх суб'єктів ЗЕД і зверхність закону.

Задля реалізації першого принципу необхідно створити умови для дляконку-ренции просування українських товарів зовнішньому ринках. Проте, без вступу України до Світову організацію торгівлі (СОТ, до 1994 року — ГАТТ) це практично неможливо. Задля реалізації членства є певні зрушення, можливе 2003 року Україна вступить у СОТ. Інша з членством у Європейському Союзі, тут щоб одержати статусу асоційованого членства ЄС піде років шість. У цьому збитки України лише з демпінговим штрафних санкцій (переважно черезнечленства у СОТ) склали 2 млрд. доларів.

Багато втрат несе бартер, в вартісному відношенні товарообмінні операції в 1995 року становили більш 55% від усіх угод. Ситуацію погіршує те, що чимало українські виробники змінюють високоліквідну продукцію (метал, продукцію хімічної в промисловості й т. п.) на ширвжиток не першої необхідності (продуктів харчування, спиртне, тютюнові вироби тощо. п.). Тому лібералізація зовнішньоекономічної діяльності — крок прогресивний, але водночас умови, якщо реалізацією експорту займається виробник продукції.

У стратегії економічного зростання важливе місце відіграє підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики, що має бути спрямовано зміцнення позицій України у світовій торгівлі та забезпечувати вихід налаштувалася на нові ринки. Однією з способів досягнення цього є диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності, яка може бути механізмом стимулювання подальших структурних змін у економіці, якісної перебудови всієї системи зовнішніх економічних зв'язків.

Диверсифікація експорту обумовлює формування його ефективності й оптимальнішою структури, розширення асортименту товарів, поступове збільшення частини високотехнологічної продукції і на товарів із високим ступеня обробки, і навіть освоєння українськими виробникамиекспортерами нових ринків товарів, технологій, капіталів та надання послуг. Диверсифікація імпорту передбачає різке зменшення залежність від імпорту важливих факторів виробництва (енергоносіїв є й стратегічних видів сировини) і розмаїтість джерел постачання цих компонентів, і навіть створення Україні імпортозамісних виробництв з урахуванням новітніх передових технологій. Диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності дозволить ліквідувати надзвичайну (від 20 до 90 відсотків) залежність економіки України від монопольних імпортних ринків поставок стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва, і навіть ліквідувати безальтернативну орієнтацію тисячі українських підприємств. Це сприятиме розвитку зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржовий, виставкової, рекламної тощо. п.), урізноманітнити джерела фінансування умовах конкурентної боротьби на міжнародних ринках.

Зовнішньоекономічні зв'язку визначаються як безпосереднє продовження і якщо вища щабель міжнародного поділу праці, мають кінцевою метою обмін результатами цієї роботи на еквівалентній основі через сукупність цілеспрямованих форм і методів торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва із зарубіжними партнерами, і навіть як специфічна система валютно-фінансових, кредитних і митних інструментів, і адекватна їй організаційну структуру всіх рівнях господарювання — від центру до низовий виробничо-комерційної одиниці. Зовнішньоекономічні зв'язку будь-якої сучасної держави є у певному сенсі складовою всесвітнього господарства та Міжнародних економічних відносин. Тому зовнішньоекономічний сектор економік — це своєрідний індикатор, що складає ступінь залучення цієї країни у всесвітнє поділ праці і що відбиває рівень економічного розвитку окремо взятої народногосподарського комплексу.

>Внешнеекономическим зв'язкам України у сучасних умовахпринад-лежит велика роль корінне перетворення нашої економіки, переході її до ринкових відносин, інтегруванні на світовий господарство, з метою ефективне використання переваг міжнародного поділу праці. Так само важливе значення має і те що, що поглиблення зовнішньоекономічних відносин дуже впливає загальну атмосферу довіри між країнами, зміцнення їх партнерських відносин. У економіці країни зовнішньоекономічні зв'язку відіграють істотне значення самостійного чинника економічного зростання, про модернізацію й інтенсифікації використання виробничого потенціалу.

Складнощі національної економіки України вимагає від суб'єктівпред-принимательской діяльності шукати нові ринки збуту для своєї продукції, що за умови досить жорсткій конкуренції є складною завданням. Вимогливість потенційних покупців призводить до того, що підприємець просто змушений робити всі можливе у тому, що його товар відповідав найкращим аналогам. Рівень якості запропонованих товарів та послуг зобов'язаний піддаватися своєчасної модернізації існуючих і поліпшенню, що, своєю чергою, призводить до того, що у Україні стає дедалі більше сучасних підприємств.

Необхідність і важливість зовнішньоекономічної діяльностіподтверж-дает те що, що експорт української продукції дає можливість а то й збільшити кількість робочих місць, так хоча б зберегти їх кількість, за умов зниження обсягів реалізації на ринку. Прямий вихід підприємств зовнішній ринок значить, що за умови ринкових відносин вони здійснювати експортно-імпортних операцій напряму стосується і виключно самі. Підприємства заслуговують вибору: вести свої справи безпосередньо чи через посередника. У цьому самостійний вихід на зовнішніх ринках неспроможна користуватися перевагою як універсальний і єдино виправданий. Цей метод застосуємо лише початковий період, під час становлення ринкової системи ведення зовнішньоекономічних зв'язків.

Створюючи спільно торгові доми, асоціації, акціонерні товариства, міжгалузеві союзи, консорціуми та інші зовнішньоекономічні організації (чи вдаючись до послуг кваліфікованого посередника), окремі підприємства отримують унікальну можливість знижувати зовнішньоторговельні витрати й підвищувати ефективність купівлі-продажу товарів та послуг зовнішньому ринках. Особливо це відчутно для середніх і підприємств, кооперативів.

Важливу роль період створення ринкового господарського механізму грають спеціалізовані зовнішньоекономічні об'єднання. Результатом цього є відділення функції реалізації від функції виробництва, відділення товарного капіталу від продуктивного, що прогресивної тенденцією у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Отже, безпосередній вихід виробника товару зовнішній ринок одна із варіантів ведення економічних стосунків із зарубіжними контрагентами. Широкий перехід до прямим зовнішньоекономічним зв'язкам можна як результат відсутності можливостей її подальшого розвитку міжгалузевого поділу праці та необхідності прискорений розвиток внутрішньогалузевого. З цього погляду надається велике значення розвитку прямих перетинів поміж підприємствами, що у кооперованих поставках.

Прямі зв'язку що неспроможні обмежитися зростанням ефективності цього виду міжнародного економічного співробітництва в. Прямі зв'язку дозволяють розвивати економічне співробітництво цілеспрямованіше, спрощують рішення багатьох економічних завдань. Усе це однак сприяє економії матеріальних, трудових і, приводить до підвищення ефективності виробництва що у цих зв'язках підприємств. Розвиток прямих зв'язку з партнерами із зарубіжних країн доцільно внаслідок диверсифікації виробництва, періодичної оновлюване™ номенклатури випущених товарів. Це стало повсюдним в передових промислових країнах, його необхідність відчувається й України. Сучасні підприємства отримують сталий економічний виграш міжнародному ринку, та й всередині держави лише тому випадку, якщо вони мобільні у зміні технології виробництва, зміні номенклатури виробів, не обмежуються випуском стандартної однорідної продукції. Гнучкість у відновленні вироблених товарів можлива тоді, коли підприємствам корисно відомчий апарат, коли вони вільні у виборі виробів і часу на їхнє виробництва. Отже, лише зміни внутрішньодержавного господарського механізму дозволили зацікавленим підприємствам встановлювати прямі зв'язку.

У ринкових умов прямі зв'язку фактично означають включенняот-дельних ланок української економіки систему міжнародного поділу праці в основі самостійного використання принципів товарно-грошових відносин. З огляду на це термін “прямі зв'язку” є умовне позначення реальних господарських відносин підприємств із своїми іноземними партнерами.

Важливий аспект зовнішньоекономічної діяльності є залучення іноземних інвестицій. Для іноземних інвесторів у сьогодні найцікавішими є такі галузі: внутрішня й зовнішня торгівля, харчова промисловість, біотехнологія, хімія, фармацевтика, машинобудування, металургія. Для української економіки найнеобхіднішими є інвестиції в енергозаощаджуючих технологій, паливно-енергетичний комплекс, хіміко-фармацевтичний комплекс, агропромисловий комплекс, металургію, літакобудування, транспорт і зв'язок. Українська економіка цікава для іноземних інвесторів, проте стриманість потенційних іноземних інвесторів у контакти з українських партнерів зрозуміла з позицій макроекономічної нестабільності й недостатності правових гарантій захисту інвестованих коштів.

Зовнішньоекономічна діяльність України привертає до собіповишен-ное увагу економістів. І це є закономірним, тому що Україна займає одне з перших місць

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація