Реферати українською » Экономика » Інвестиційний клімат Росії


Реферат Інвестиційний клімат Росії

Страница 1 из 3 | Следующая страница
ОГЛАВЛЕНИЕ
ЗАПРОВАДЖЕННЯ
ЗАКОНИ ПРО ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЯХ У ПЕРЕХОДНЫЙ ПЕРІОД У РОСІЇ
ЩО СЛІД РОЗУМІТИ ПІД ИНОСТРАННЫМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ?
ВІДНОСИНИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТОРІВ З РОССИЙСКИМИ ПРЕДПРИЯТИЯМИ
ЗАКЛЮЧЕНИЕ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


ЗАПРОВАДЖЕННЯ
У нашій країні за умов спаду виробництва та скорочення внутрішніх інвестицій зацікавлена припливі капіталу з-за кордону найрізноманітніших формах. Відомо, що, поруч з подоланням політичної та економічної нестабільності, створення належної правова база може забезпечити рішення важливого завдання із залученням та використання іноземних інвестицій, насамперед у виробничій сфері . Йдеться як про законодавство щодо іноземних інвестицій, а й створення спільного режиму підприємницької діяльності.
По надёжности інвестування, за даними на березень 1994 року, які опубліковані лондонським фінансовим журналом “Euromoney”, держави СНД, і Росія частковості, пасуть задніх переліку.

Місце в ранжированном переліку Країна Показник надійності
березень 1994 сент.1993 березень 1993    
1 1 2 США 96,74
2 8 6 Австрія 96,66
3 3 3 Люксембург 96,38
138 137 149 Росія 25,96
149 146 145 Україна 22,73
145 139 147 Білорусь 13,75
167 170 169 Куба 10,52

“Показник надійності” містить кілька різних показників: економічна ефективність, політичний ризик, обслуговування боргу, кредитоспроможність, можливість появи форс-мажорні обставини. Якщо поговорити про ситуацію у Росії, то розміри інвестицій були незначні : їх наприкінці 1993 року оцінювався 2 млрд. $ . Питома вага підприємств із іноземними інвестиціями загальному обсязі промислового виробництва не перевищував 2,5% , у кількості зайнятих -0,2% , в експорті -4% , в імпорті -6% .

Кол-во іноземних п/п у Росії
КРАЇНА Кількість підприємств У % і кількості
США 1107 13,8
НІМЕЧЧИНА 992 12,4
КИТАЙ 527 6,6
ФИНЛЯНДИЯ 518 6,5
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ 339 5,0
ПОЛЬЩА 362 4,5
Інші Країни 1620 51,2

За даними Держкомстату Росії, для західних інвесторів у першому півріччі 1994 року найбільш привабливими сферами економіки були

Топливная промисловість 132,2 млн. $
Торгівля і громадське харчування 35,3 млн. $
Деревообробна 22,4 млн., $
Машинобудування 21,4 млн. $
Наука 19,5 млн., $
Все інше 47,3 млн. $

Нині ми почали свідками спроби наших підприємців залучити іноземний капітал на що нашої країни . У разі важкого переходу від планової централізованій системі ведення господарства до ринкової економіки без належної правова база така спроба може бути ні вдалою . На міжнародному форумі підприємців “ Східний експрес до світової економіки” у Санкт-Петербурзі (листопад 1991 року) Марґарет Тетчер справедливо звернула увагу, що з діючих безпосередньо чи через спільні підприємства у Росії іноземних інвесторів головне - проблема законів і підзаконних актів.

Закони про іноземних інвестицій в перехідний період Росії

Прийняття підзаконних актів, а тим паче і законів про допуск іноземного капіталу Радянський Союз перед й нестерпні умови інвестицій - справа досить важке, й нове. Фактично можливість допуску іноземних інвестицій у країну відкрилася восени 1986 р. за рішенням Політбюро цк кпрс можливість створення спільних підприємств. Це було пов'язані з двома постановами цк кпрс і члени Ради Міністрів СРСР від 19 серпня 1986 р. № 991 і № 992 “Про заходи з удосконалення управління зовнішньоекономічними зв'язками” і “ Про заходи з удосконалення управління економічним і науково- технічним співробітництвом з соціалістичними країнами”, ознаменовавшими перехід для реалізації реформ у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Перші нормативні акти про спільні підприємства було прийнято на початку січня 1987 р. До до їх числа належить Указ Президії Верховної ради СРСР від 13 січня 1987 р. “Про питання, пов'язані зі створенням біля СРСР і діяльністю спільних підприємств, міжнародних об'єд-нань і організацій з участю радянських іноземних організацій, фірм органів що входять до компетенцію законодавчих органів, що стосувалися оподаткування, користування землею, надрами та інші на природні ресурси, дозволу інвестиційних суперечок ”.
Поруч із Указом 13 січня 1987 р. Рада Міністрів СРСР прийняв два постанови: № 48 “Про порядок створення території СРСР і діяльності спільних підприємств, міжнародних об'єд-нань і організацій СРСР інших країн - членів РЕВ” і № 49 “Про створення біля СРСР спільних підприємств із участю фірм капіталістичних і що розвиваються”.
У цих постановах було сформульовано основні правила створення та зовнішньоекономічної діяльності СП біля СССР.В подальшому в обидва постанови вносилися істотні зміни, означали як лібералізацію умов створення та банківської діяльності СП, а й зближення режимів підприємствам з участю капіталістичних фірм і з участю організацій тих країн - членів Ради Економічною Взаимопомощи.
У першому нормативному акті - в постанові № 49, допустив прямі іноземні інвестиції шляхом участі у СП. обмежувалася частка іноземного капіталу. Вона же не бути більш 49% в статутний капітал СП. Потім постановою Ради Міністрів СРСР від 2 грудня 1988 р. № 1405 це обмеження було знято, оскільки передбачалося, що розмір часткою радянських іноземних учасників в статутний фонд спільного підприємства визначається за домовленістю з-поміж них.
Наступний крок у області допуску іноземних- інвестицій у країну було зроблено новому загальносоюзному Законі про власність від 6 березня 1990 р. та інших нормативні акти. Закон про власність передбачав як створення СП, але вперше у радянському законодавстві дозволяв створювати підприємства, повністю (на 100%) належать іноземних інвесторів.
Дальнейшей віхою у розвитку радянського законодавства про іноземних інвестицій став указ президента СРСР від 26 жовтня 1990 р. “Про іноземних інвестицій у СРСР” Акт цей у свого характеру не містив детального регулювання, але давав певні напрями у розвиток такого регулювання. що й здійснено у майбутньому законодавстві. Здебільшого Указ передбачав таке:
1) створення як спільних підприємств, і підприємств із 100% участю іноземного капіталу;
2) можливість портфельних інвестицій шляхом придбання акцій та інших цінних паперів радянських підприємств іноземними інвесторами;
3) довгострокову оренду майна, і землі іноземними інвесторами;
4)предоставление іноземних інвестицій щонайменше сприятливого режиму, ніж для інвестицій радянських юридичних і фізичних осіб;
5) можливість вільного реінвестування прибутку іноземних інвесторів, отриманого рублях, і навіть можливість перекладу за кордон;
6) з метою активізації інвестиційної діяльності, зі участю іноземних інвесторів дозволялося створювати зони спільного підприємництва ( надалі у законодавстві закріпилося використання терміна “вільні економічні зони” , котрий понад відповідав сутності цих зон).
10 грудня 1990 р. Верховна Рада СРСР прийняв Закон “Основи законодавства про інвестиційної діяльність у СРСР”. Він визначив коло можливих суб'єктів інвестиційної діяльності, встановив, що “основним правовим документом, регулюючим стосунки між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угоду)” - передбачив правило про гарантії прав інвесторів і захист інвестицій. У більшій частині становища цього закону носили доктринальний, а чи не нормативний характер. То справді був комплексний законодавчий акт, оскільки там містилися положення з інвестиційної діяльності як вітчизняних, і іноземних інвесторів. Що стосується іноземних інвестицій Закон містив важливі положення про гарантії, що мало особливе значення до створення належного правового клімату іноземних інвестицій.
Останнім істотним правовим актом у сфері іноземних інвестицій, прийнятим органами Союзу РСР, був указ президента СРСР від 17 серпня 1991 р. “ Про забезпечення запорукою зобов'язань, які виникають за здійсненні іноземних інвестицій у СРСР” У цьому вся акті передбачалося, що зобов'язання, які під час здійсненні іноземних інвестицій у СРСР, у змозі забезпечити запорукою будь-якого майна ( зокрема майнові права), крім майна, яка відповідно із законодавством Союзу і республік може бути отчуждаемо. Для договору застави передбачалася письмова форма. Договір заставі нерухомого майна України та прав нею може бути нотаріально засвідчено й зареєстровано.
Чи потрібно спеціальне законодавство про іноземних інвестицій? У чому причини формування спеціального інвестиційного законодавства надають у СРСР, та був та країнах СНД?
Вивчення досвід інших країн показує, що потреба у такому законодавстві виникає насамперед у країнах із багатоукладної економікою, які намагаються створити пільговим режимом, сприятливою для іноземних інвестицій. І так було у Африці, де приймалися кодекси іноземних інвестицій й інші інвестиційні закони, у країнах Латинська Америка, де поруч із законами про іноземних інвестицій (Аргентина, Бразилія) приймалися і спеціальні галузеві кодекси (наприклад, Нафтовий закон 1958 р. і Гірський закон 1965 р. в Мексиці). Велику увагу приділяють іноземних інвестицій у законодавстві Ірану, Індії, Філіппін інших країн. Відомо, що у країнах із розвиненою ринковою економікою (США, Німеччина, Англія, Франція) спеціальних законів про іноземних інвестицій немає. Зазвичай, до діяльності іноземних інвесторів і до допуску взагалі іноземного капіталу застосовуються загальних положень цивільних чи торговельних кодексів, норми, регулюючі підприємницьку діяльність у цих країнах.
З юридичної погляду центральної проблемою забезпечення сприятливого інвестиційного клімату є проблема стабільності правовим регулюванням. Вкладаючи свої капітали, іноземного інвестора бажає мати гарантію, що умови інвестування не зміняться згодом і що зміни у законодавстві не погіршать комерційні (матеріальні) результати своєї діяльності як інвестора, для досягнення що їх розраховував, приймаючи постанову по своїх капіталовкладень у цей проект даному угоді.
Така гарантія пов'язані з питанням про непорушності укладені з іноземним інвестором договорів, виходячи з що їх робить внесок. наприклад, у СП, здійснює розвідку й експлуатацію природних ресурсів чи іншим чином ввозить капітали у країну.
Світова практика створення сприятливого інвестиційного клімату свідчить у тому, що необхідно забезпечити інвестору гарантії у разі ухвалення країни законодавства, дедалі гіршого умови інвестування.
Що стосується непорушності договірних умов зазвичай, у конкретних договорах спеціально обмовляється, що умови договорів зберігають чинність протягом усього терміну його дії. Односторонній розрив договору заборонена. У Указі президента Росії від 24 грудня 1993 р. щодо угод про поділ продукції при користуванні надрами прямо обмовляється, що “внесення змін - у угоду можлива тільки по взаємною згодою сторін, якщо інший порядок не передбачено угодою” .
Для російського законодавства характерна не послідовність у наданні пільг іноземних інвесторів .Так було в області податкового законодавства спочатку передбачалося звільнення підприємств із іноземними інвестиціями перебігу 2 років від прибуток з отримання оголошеної прибутку. Ця пільга скасували, та був відновлено, але підприємствам, які у сфері матеріального виробництва та зареєстрованих до 1 січня 1992 року.
У законі РРФСР ” Про інвестиційної діяльність у РРФСР ” від 26 червня 1991 року передбачено, що гарантує стабільність прав інвесторів . Подальше більш розвинутою є законодавства і практики його застосування, насамперед у галузі оподаткування, показало, що у такому обмеженому обсязі ця гарантія не застосовувалася.


Що слід розуміти під іноземними інвестиціями ?

Поняття “інвестиції”, “іноземні інвестиції” можна визначати по-різному. Саме поняття ”інвестиції” англійського походження (investments) і означає воно “капіталовкладення”. Отже, терміни “інвестиції” і “капіталовкладення” - це синоніми.
Говорячи про іноземних інвестицій, необхідно передусім проводити різницю між державними й навіть приватними інвестиціями. Державні інвестиції - це позики, кредити, які одна держава чи група держав надає іншій державі. І тут йдеться про відносини між державами, регульовані міжнародними договорами і яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі й “діагональні “ відносини, коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі як такого.
Під приватними розуміються інвестиції, які дають приватних фірм, компанії громадяни однієї країни відповідним суб'єктам в іншій країні. Інвестиційні відносини настільки складні, і різноманітні, що нерідко відносини між державами тісно пов'язані із гармонійними стосунками між приватними особами, така зв'язок очевидна при суброгации, коли інвестор передає всі своїх прав й підвищити вимоги державі.
Можлива і більше складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов'язання держави-боржника за отриманими їм кредитах (наприклад. виплата відсотків) задовольняються з допомогою повної чи часткової вартості майнові права приватного інвестора країни боржника (наприклад, надання прав розробці природних ресурсів).
Форми іноземних інвестицій :
*пайова участь у СП з допомогою нових спільних підприємств, і навіть придбання частки участі ( паїв, акцій) в існуючих підприємствах;
*що у приватизації;
*створення підприємств, повністю що належать іноземного інвестора;
*створити банки з іноземним участю;
*придбання підприємств;
*створення дочірні підприємства, філій, представництв;
*придбання прав користування землею й іншими на природні ресурси;
*придбання державних цінних паперів;
*придбання цінних паперів місцевих юридичних;
*придбання інших майнові права;
*висновок концесійних договорів;
*укладати договори з юридичних осіб та громадянами приймаючої країни;
*ведення господарської діяльність у вільні економічні зони

Національний режим чи режим найбільшого сприяння
Принциповий підхід визначення такого режиму було вироблено ще загальносоюзних Основах законодавства про іноземних інвестицій у СРСР. У цьому вся акті було встановлено, що правової режим іноземних інвестицій біля СРСР може бути менш сприятливим, ніж відповідний режим для майна України та майнові права, і навіть інвестиційної діяльності радянських підприємств, організацій корисною і громадян за вилученнями, передбаченими законодавчими актами Союзу і республік про іноземних інвестицій. Аналогічний стан про спільний правовому режимі іноземних інвестицій міститься у ЗИИ Росії.
Йдеться наданні національного режиму, тобто. закордонні інвестори зрівнюються прав із місцевими інвесторами.

Хто то, можливо інвестором?
До іноземних інвесторів зазвичай відносять такі категорії суб'єктів:
1) іноземні юридичних осіб (включаючи, зокрема, будь-які компанії. фірми, підприємства, організації, або асоціації, створені і правомочні здійснювати інвестиції відповідно до законодавство країни - свого місцезнаходження);
2) іноземні фізичні особи;
а) іноземним громадянам;
б) особи без громадянства;
3) вітчизняні громадяни, котрі живуть там;
4) інші держави;
5) міжнародних організацій.

Які гарантії може дати держава?
Здійснення інвестицій пов'язані з певним ризиком для іноземного інвестора. Можливість таких ризиків, іменованих часто “некомерційними”, збільшується при політичної та економічної нестабільність у приймаючої країні, у разі виникнення збройних конфліктів, запровадження надзвичайного стану тощо. Особливо небезпечна нічого для будь-якого інвестора націоналізація, тобто. можливість відчуження його власності і їх у державну власність, застосування інших примусових заходів.
У внутрішньому законодавстві положення про гарантії формулюються в
* гарантії через зміну законодавства;
* гарантії від націоналізації і реквізиції;
* гарантії при припинення інвестиційної діяльності;
* гарантії перекладу платежів до іноземній валюті, доходів;
*
Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація