Реферати українською » Экономика » Економічне зростання, розподіл доходів і політика держави


Реферат Економічне зростання, розподіл доходів і політика держави

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Доктор економічних наук І.Осадчая.

Після глибокої кризи, викликаного розпадом Радянського Союзу, і перебудовою економіки на ринкової основі, Росія нарешті ввійшла у смугу зростання. Упродовж років, з 1999 по 2003 рік, її валовий внутрішній продукт (ВВП) збільшився на 35,7%, середньорічний темпи зростання становив 6,3%, приблизно такою самою склався й у 2004 року (зауважимо, що протягом 2001-2003 років вона перевершувала 7% на рік). Проте розпочатий зростання поки що не підвищив рівень життя основної маси населення (див. таблицю). Навпаки, різко збільшився розрив багатими і "бідними (до бідного належить мало не третину населення, особливо велика бідність у сільській місцевості). Щоправда, останніми роками він має кілька знизився, але ситуація залишається драматичною, тим паче, що середні дані, розмовляючі про виокреслення певної тенденції, не відбивають положення у регіонах країни. Як долати бідність, як знизити ступінь нерівності прибутків? І тому необхідно непросто підвищити темпи економічного зростання, але цілеспрямовано зробити певний перерозподіл доходів.Совместими ці мети? Найпростіший на запитання - "немає". Бо зростання здавалося б вимагає зниження податків, неминучими потягне у себе зменшення державних витрат, а досягнення більшого рівності у розподілі доходів вимагає прямо протилежного. Проте проблема набагато складніше - й теоретично, та практично. Економічне зростання і розподіл її результатів, у якому бере участь держава, глибоко взаємопов'язані. Їх оптимальне співвідношення - умова здорового розвитку, зокрема і самої зростання, якого, звісно, і розподіляти було що.

Розподіл доходів населення і соціально-економічному розвитку

Бідність значної частини населення й глибока прірву, поділяє найбідніших і найбільш знову що з'явилися багатих, "нових українців", - найгостріша соціальну та економічну проблема сучасної Росії. Проблема ця давно подолана розвинені держави, але він зберігає вибухонебезпечний характер у більшості і схильних до трансформації країн. Звісно, повного рівності при ринкової економіки не може (як, втім, і за будь-якої інший формації), але певна ступінь її цілком досяжним - над останню чергу завдяки відповідної соціальної політики держави.

Досвід розвинутих країн - досить вагоме доказ те, що досягнута ними ступінь рівності у розподілі доходів - основа соціального світу,оберегающего суспільство від будь-яких потрясінь та революцій. У економічному плані таке рівність стає найважливішою умовою зростання споживчого попиту. Його, своєю чергою, - дуже важливий показник: відставання споживчого попиту зростання виробництва часто породжує (і породжувало у минулому) глибокі економічні кризи.

Ступінь рівності чи нерівності статистично визначається з розподілу індивідуальних доходів між певними категоріями населення. Усі її ділять за рівнем особистих доходів на кількість груп (5, 10, 20) визначають частку кожної у загальному обсягу особистих доходів населення. Найважливіший загальний показник, з урахуванням якого порівнюють ступеня диференціації доходів, - коефіцієнт Джині (ще й називають індексом концентрації доходів населення). Не говоритимемо у тому, як і обчислюється, відзначимо лише, що це коефіцієнт характеризує ступінь відхилення реального розподілу доходів від ідеального (рівномірного), коли частку кожної групи доходоотримувачів припадала б така ж сама частка сукупного доходу чи споживання. Коефіцієнт Джині дорівнює нулю при абсолютному рівність і ста відсоткам (чи одиниці) при скоєному нерівності. Чим ближче до цей коефіцієнт до ста, тим паче нерівномірно розподіл доходів у країні.

Таблиця, що тут приведено, показує величину коефіцієнта Джині (з 1961 по 1996 рік) в високорозвинених країнах, у країнах що розвивається світу (у разі у низці латиноамериканських країн) у Росії.

Як кажуть, розвинених країн відрізняються набагато вищою ступенем рівності у розподілі доходів, ніж латиноамериканські. Коефіцієнт Джині країнах Європи коливався не більше 25-35% (найнижчим він був у Швеції). Щоправда, з середини 1970-х років цей показник помітно виріс у Великій Британії та США (США він перевищив 40%). Що ж до латиноамериканських країн, то коефіцієнт Джині там вище рівня європейських в півтора-два рази й сягає 50-60% - свідчення вкрай нерівномірний розподіл доходів у цих країнах. Коефіцієнт Джині у Росії (за даними від Світового банку за 1996 рік), хоча й піднявся рівня Бразилії чи Мексики, тим щонайменше однаковим із Венесуелою у відповідь про високого рівня нерівномірності розподілу доходів у нашій країні.

Красномовні і отримала показники, що характеризують розрив величиною доходів, що припадають частку 10% найнижчою групи доходоотримувачів і десяти% найвищої групи, з таблиці від Світового банку (з "Доповіді про світовомуразвитии-2002").

У найрозвиненіших країнах розрив у прибутках вищої школи й нижчою груп досяг би свого максимуму (в 16 раз - лише у США) і коливався не більше 6-10 раз. А в країнах Латинська Америка розрив становить десятки раз. На жаль, і Росія у тому ряду: частку вищих 10% доходоотримувачів доводилося в 23 рази більше доходів, аніж частку нижчих 10%. (Наша офіційна статистика подає інший показник - 14,5. Проте, на думку економістів, з урахуванням приховування прибутків розрив становить ж 23-25 раз, тобто відповідає показнику від Світового банку.)

На ступінь рівності доходів впливає чимало обставин різноспрямованого дії. Тут і від власності, різко які збільшують частку вищої групи доходоотримувачів, і культурний рівень, якості освіти, які, навпаки, скорочують диференціацію, і, нарешті, ступінь зайнятість населення й багато іншого. Важливе значення має і держави - його соціальна політика, якщо спрямована на певне перерозподіл доходів, збільшення соціальних витрат (те й вихлюпнеться у відмінності тих коефіцієнтів диференціації, про які йшлося йшла вище). Держава і політика

Розвинені країни (вірніше, їхні уряди) засновують свою соціальну політику, з одного боку, на бюджетних витратах, з другого - на прогресивних системах оподаткування. Це серйозного зниження нерівності у розподілі доходів.

Сьогодні ступінь рівності у розподілі доходів багато дослідників пов'язують, передусім, з достатньої освіченістю широкої населення, інакше кажучи - з накопиченням "людського капіталу", ні з розвитком малого підприємництва. І те й інше грає величезну роль сучасному економічному зростанні. Тому одне з головних діянь у соціальній політиці - вливання значній своїй частині громадських ресурсів (тобто державних витрат) для створення людського капіталу: в освіту й охорону здоров'я, на найцікавішу фахову підготовку і перепідготовку кадрів. На це ще розвинених країн витрачають досить багато.

Про те, яке займає людський капітал у національному багатстві розвинутих країн, свідчать такі факти. За даними Всесвітнього банку, частка основних виробничих фондів (устаткування, будинків, споруд й машин) становить структурі національного багатства США 19%, природнихрecурсoв - 5%, а людського капіталу - 76%. B країни відповідні показники рівні 23,2; 2,8 і 74%. (Порівняйте: у Росії така пропорція становить - 10, 40 і 50%.)

Отже, підтримка освіти й охорони здоров'я необхідна з позицій розвитку людської особистості. Та не, вона ж необхідна, і на формування виробничої сфери, в якому людина основа всього. Інші соціальні витрати важливі, передусім, в гуманітарному відношенні, оскільки допомагають долати то соціальну нерівність, яке породжує як ринкове розподіл доходів, а й різні мінливості людського життя: хвороби, втрата роботи, бідність, - позбавляють людини мінімального доходу. І тут першому плані виступають звані соціальні трансферти, куди входять витрати на соціального забезпечення, допомогу безробітним, пенсії, охорону здоров'я (окрім освіти).

Як бачимо з таблиці, частка державних витрат всюди збільшувалася. У і Банк Японії вона виросла приблизно до 35% від ВВП, а країни досягла 90-х років майже 50% (і тільки на початок нового століття дещо знизилася). Те саме сталося і з соціальними трансфертами; їх у ВВП становила навіть Японії 15%, а країнах Європи (крім Англії) - близько 20%.

Хіба можна сказати про російському бюджеті? У 90-х роках, відзначені глибоким економічну кризу і переходом економіки на ринкові засади, бюджетну систему теж дуже змінилася, переживши глибоку кризу, пов'язані з появою величезного бюджетного дефіциту. Лише наприкінці 90-х ціною величезних зусиль цю кризу ліквідували. Частка всіх бюджетних витрат знизилася упродовж років приблизно від 50% (наприкінці 80х років) до 36-38% нині (цифра включає у собі федеральний бюджет, бюджети регіонів і позабюджетні фонди; близько половини цієї суми припадає на федерального бюджету). В Україні ця частка значно нижчі від, аніж у країнах Європи, - слідство нижчого рівня російської економіки.

Змінилася й структура державних витрат, наблизившись до тієї, що у країнах із ринковою економікою. У ньому - внаслідок зниження частки військових витрат і асигнувань потреби народного господарства - значне місце зайняли соціальні виплати. Але й за часткою в ВВП, а за абсолютну величину ці показники доки відповідають європейським мірками. Частка витрат до охорони здоров'я (разом із фізичної культурою) становила, як свідчить статистика, 3,2% і соціальну політику - 8,4% ВВП. Вкрай малі в б нас і Витрати освіту - 2003 року всього 3,6% ВВП.

Усе це, звісно, не сприяє рівномірнішому розподілу доходів. Понад те, за всієї бідності ресурсів, якими володіє уряд, витрачаються вони вкрай неефективно. Економісти відзначають: "Чинна малоефективна система фінансування Демшевського не дозволяє ні дотримуватися вже існуючі режими та закріплені численними законами зобов'язання (найчастіше безглузді) соціального характеру, ні підвищити якість роботи державного сектора. Величезний вантаж соціальних зобов'язань, часто явно нездійсненних чи неадекватно що відбивають сучасні соціально-економічні і демографічні реалії, вимагає безсумнівною коригування" ("Російська економіка 2003 року". - М., 2004, стор. 63).

Але що слід зазначити особливо. Крім грошових трансфертів, розкритих статистикою, ми склалася широка система пільг і субсидій на послуги. У 2001 року такі види соціальної допомоги отримували 43,6% населення. За оцінками багатьох економістів, їх розподіл зовсім на сприяє вирівнюванню доходів: 10% найбідніших сімей отримували 2,6% від загального обсягу натуральних пільг, а 10% самих забезпечених (переважно з міського населення) - 31,8%.

Та повернемося знову до благополучним країнам. Частка соціальних витрат у індивідуальних доходів населення розвинених країн у післявоєнний період безупинно збільшувалася. Про це можна судити з наступній таблиці.

Як кажуть, частка всіх виплат держави у перелічених країнах до 80-х років досягла від чверті до всіх доходів. Щоправда, починаючи з 80-х (і з сьогодення) уряду цих країн роблять величезних зусиль, прагнучи знизити темпи зростання соціальних витрат, зменшити розміри соціальних виплат і скоротити коло осіб, одержують ці виплати. Заходи, безперечно, непопулярні, але викликані об'єктивними причинами і постарішанням населення - збільшенням частки пенсіонерів. У тому ж ряду - проблеми припливу іммігрантів, поповнюють число родин зі низькому рівні доходів, зниження стимулів для пошуку роботи. Але є завдання й іншого. Насамперед, необхідність знизити податкове навантаження за тими, хто працює і податки у скарбницю.

Розпочаті соціальні реформи зустрічають потужне опір населення. Під тиском різних протестів урядам вдається кращому разі лише загальмувати подальше збільшення державних витрат на соціальні виплати.

Очевидно, що суспільні інституції соціального забезпечення, міцно вбудовані до сучасного економіку, можна (і треба) реформувати, але не матимуть даної системи сучасна економіка вже немислима. Такі витрати (хоч би як підключався до них приватний сектор) були й залишаються найважливішої прерогативою держави. У Євросоюзу державну допомогу сьогодні надають насамперед із тим, хто має дохід нижче від 60% прожиткового мінімуму. Завдяки різних видів допомоги відсоток малозабезпечених (в такому визначенні) з можливих 40% вдається знизити до 17%.

Велику роль соціальної політики розвинутих країн грають податки, чого не скажеш нашій країні. Великим досягненням уряд вважало і, певне, продовжує вважати запровадження ми єдиної, найнижчою ставки прибуткового податку - 13%. У найрозвиненіших країнах такий податок вона і залишається дуже диференційованим. Податкові реформи, які знижуватимуть граничні би ставки оподаткування, почалися тут лише 80-90 роки, коли економіка цих країн досягла високого рівня зрілості, коли значно розширилася частка середнього класу, чиї доходи громадян та становлять головне джерело бюджетних надходжень держави. Як знижувалися граничні ставки прибуткового податку і якого рівня вони, показує таблиця.

Якщо врахувати, що нижчі ставки становить приблизно 15-20%, можна дійти невтішного висновку: і сьогодні податкові системи зберігають певний рівень прогресивності. (У 1990-х років схожий на наш плаский рівень оподаткування особистих доходів мала Швейцарія - 12%.)

Прибутковий податку з населення - найважливіший джерело доходів розвинених держав, він надає до чверті всіх надходжень. Ми ж переважна більшість населення настільки ще бідна, а процвітаюче меншість лише починає звикати сплачувати податки "добровільно" (переважно під тиском податкові органи), що сьогодні на швидке розширення бази особистого прибуткового податку годі й говорити. Щоб змінити податкову структуру у бік адекватної ринкової економіки, яка орієнтована економічного зростання, необхідно підвищити добробут широкої населення. У той самий час настільки глибока прірву між максимальними і мінімальними доходами у Росії, яку говорилося, потребує більше гнучкою податкової політики.

Темпи економічного розвитку і державні витрати

Як державні витрати, і витрати соціального характеру, на економічного зростання? Ці категорії перебувають у складної діалектичній взаємозв'язку. З одного боку, державні витрати точно сприяють економічного зростання.Перераспределяя доходи через податкову систему і соціальні виплати, держава збільшує споживчий попит, розв'язуючи цим одна з важливих

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Стадії бюджетного процесу
    Бюджетний процес - регламентована Конституцією Республіки Білорусь у, актами Президента Республіки
  • Реферат на тему: Ризик і його види
    Олег >Литнев З упровадженням в розгляд концепції ризику, докорінно змінюється підхід для оцінювання
  • Реферат на тему: Види звітів про грошові потоки
    Олег >Литнев Існує дві основних підходи побудувати звіту про грошових потоках – використання
  • Реферат на тему: Ресурси підприємства
    >Т.В. >Яркина 1. Персонал підприємства 1.1. Класифікація і структура персоналу підприємства
  • Реферат на тему: Первісне нагромадження капіталу: суть і форми
    Курсова робота з дисципліни: «Політична економія» Виконавець: студент групи >ОА-05-В Литвинов М. В.

Навігація