Реферати українською » Экономика » Пропозиція товарів на немонополизованных ринках


Реферат Пропозиція товарів на немонополизованных ринках

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Асоціація вищих закладів освіти України недержавних форм власності.

Хмельницький інститут економіки та підприємництва.


 

                                                                   Кафедра громадських наук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова праця з економіки підприємства на задану тему:

“Пропозиція товарів на немонополизованных ринках”

Выполнил студент

групи МО – 23

Витюк А.В.

Перевірила викладач

Бабич Л. М.

Хмельницький 1999 рік.
План

Вступ.                  (3-4)

 

Розділ 1. Особливості виолентной («си-ловой») стратегії пропозиції товарів ринку. (5-10)

 

 

Розділ 2. Особливості патиентной нишевой) стратегії пропозиції товарів ринку. (11-16)

Розділ 3. Особливості эксплерентной (піонерської) стратегії пропозиції товарів ринку. (17-23)

Розділ 4. Особливості коммутантной (приспособительской) стратегії пропозиції товарів ринку. (24-27)

Укладання.             (28-30)

Список використаної літератури.(31-32)


Вступ.

Кожна фірма, як і кожна людина, унікальна. Її поведінка над ринком характеризується деякою лише йому однієї властивої комбінацією стратегічних ідей. Проте, вибір стратегії диктується певними правилами й у першу чергу, залежить від цього, у межах стандартного чи спеціалізованого бізнесу лежить ринкова ніша фірми.

У першому випадку компанія випуском самих обыч ных, поширених у даної економіці товарів та послуг. І те гда найважливішої характеристикою, яка визначає зміст її стратегії стає масштаб справи: від локального до глобального.

У другий випадок фірма зосереджується виробництві порівняно рідко можна зустріти (чи взагалі відсутніх) над ринком товарів та послуг. У цьому вони можуть або шляхом адаптацію особливим запитам ринку, наприклад, обліку побажань окремих груп клієнтів. Або дотримуватися протилежної лінії – замість пристосування себе на вимогам ринку попи таться змінити самі ці вимоги. Наприклад, створивши невидан ный, принципово новий колектив товарів чи домігшись радикаль іншої зміни стереотипу поведінки у споживанні певної послуги.

Існує по меншою мірою чотири основних типи стратегії конкурентної боротьби, кожен із яких орієнтовано різні умови економічної середовища проживання і різні ресурси, перебувають у розпорядженні підприємства. Придерживающиеся їх фірми кожна по-своєму, негаразд як інші, але однаково вдало пристосовані до вимог ринку. І всі потрібні для нормального функциони рования економіки.

На рис. 1 показані відповідні їм типи компаній: вио стрічки, коммутанты, патиенты і эксплеренты.

У біології нашій країні вже належить сумний пріоритет: теорія типів конкурентної стратегії була вперше запропонована в 1935 р. Л. Р. Раменским і у повному нехтуванні, поки через 40 років була переоткрыта англійцем Дж. П. Граймом і придбала світову популярність. Пам'ять про видатного соотечественнике можна зберігати по-різному. До того ж і закріпивши прийняту їм термінологію.

Л. Р. Раменскому належить які відіграють центральну роль цієї курсової роботі терміни «виолент», «патиент», «эскплерент». Зрозуміло, тут вложенно у яких суто економічний зміст.

Автором ж «звірячих» позначень типів фірм («лисиць», «мишей», «левів» і т.д.)является всесвітньо відома швейцарський експерт Харальд Фризевинкель. Класифікація Фризевинкеля і Раменського добре поєднуються між собою, і це вирішив використовувати у своїй роботі обидві класифікації.

                             Пристосування (патиенты)

                                  до ринків

 

 


   Локальный Глобальний

(коммутанты) (виоленты)

 

 

 

 

 

 

                               Зміна (эксплеренты)

                                     ринку

Рис. 1. Поле стратегії конкурентної боротьби.[1]


Розділ 1. Особливості виолентной («силовий») стратегії пропозиції товарів ринку.

Виолентная стратегія й у фірм, які у сфері великого, стандартного виробництва товарів і/або послуг. Три найважливіших різновиду фирм-виолентов отримали запоми нающееся назва «гордих левів», «могутніх слонів» і «непово ротливых бегемотів».

Фундаментальна джерело сили які дотримуються її фірм полягає у тому, що таке виробництво зазвичай можна налагодити бо лее ефективно й з меншими витратами, ніж виготовлення не великих партій сильно які один від друга товарів. З іншого боку, виоленты використовують переваги, створювані широко масштабними науковими дослідженнями, розвиненою збутової мережею та великими рекламними кампаніями.

Стратегія виолентов проста: спираючись зважується на власну гігантську силу, фірма прагне домінувати на великому ринку, по віз можности витісняючи від нього конкурентів. Вона приваблює покупця порівняною дешевизною і добротністю (середній рівень каче ства) своїх виробів. Причому турбота покупця – не благотвори тельность із боку гигантов-виолентов, нерідко котрі посідають над ринком позицію монополіста. Вона – слідство розуміння ними задо новий масового попиту: поганий чи дорогий товар такого попиту не породжує.

Критики крупних фірм часто кажуть, що історія вибила в тих основний козир – технічна перевага. Раніше дрібні фірми або не мали досконалого устаткування. Тепер він вони, зазвичай, нічим не поступається використовуваному гігантами. Особливо ж різким нападкам компании-гиганты піддаються України, де з їхніми часто розглядають як монополістів, про задушливі економіку й заважаючих її реформування. Частка правди в твердженнях є – конкурентне тиску з боку малих фірм посилилося в усьому світі, а українські гіганти поки вочевидь не адаптувалися до ры нічним умовам.

Проте, хоч би що говорилося про монополізмі та інших недос татках промислових гігантів, в усіх країнах люди їздять на «тойотах» … чи «жигулях», зберігають продукти в холодильниках «сименс» … чи ЗІЛ, курять «мальборо» … чи явскую «яву» – сло вом, задовольняють свої найбільш ходові потреби рахунок продукції крупних фірм.

Вочевидь, попри серйозні недоліки, вони незамінні на своєму місці. Про це недвозначно свідчить стабільність корпоративної еліти. Десятиліттями до найбільших входить приблизно і той ж набір фірм. І як великий американський економіст А. Чендлер, коли такі компанії витісняються іншими, важливо подивитися, хто їх щасливі суперники: практично все фірми тієї самої типу (або відразу дотримувалися виолентной стратегії, або поступово эволюционировавшие у її напрямі).

Якщо розібратися, то якісно це попит на товари та дуже різноманітний: одним споживачам потрібні продукти з самими, іншим – коїться з іншими характеристиками. Як ситуація з кількісної стороною попиту? Яких товарів потрібно більше, а яких менше? На рис. 2. зображено типове розподіл попиту.

Насамперед звернемо увагу на загальні контури ринку. Попит концентрується навколо деякого середнього, типового нині й у даної економіки рівня якості і, ціни товару (на графіці близько точки Про). Дорогих товарів надвисокої якості чи дешевих і поганих продуктів збувається значно коротші.

Для фірм-виробників ця закономірність має важливе практичного значення. Випускаючи товари з характеристиками, близькими до найпопулярнішим (на графіці – в інтервалі цінових і якісних показників від До Б), можна з допомогою щодо невеликого асортименту товарів задовольнити значну частину всього платоспроможного попиту.

                                    А Масовий попит Б

                Попит              


0 Ціна (якість)

Рис. 2. Розподіл попиту залежність від ціни (якості товару).[2]

Це своє чергу, відкриває об'єктивну змога організації масового випуску стандартних продуктів. Справді, сенс організації великого виробництва було б мінімальний, якби довелося у невеликому числі виготовляти продукти із дуже несхожими властивостями. Адже, щоб кожного їх сорти знадобилися б нові технологіії, нове обладнання, наново навчений персонал. Навіть якщо його велика фірма була створена, в технологічно до рівня вона у такі умови представляла б погано пов'язаний конгломерат дрібних виробництв.

Але якщо ринок по більшу частину вимагає однакових товарів, їх випуск великими серіями може бути налагоджений виключно раціонально.

Зауважимо, що економіка випуску однотипної продукції має свої особливості. І що найбільш великі вони у сучасну епоху науково-технічного прогресу, коли ринку постійно надходять нові товари та.

Витрати виробництва будь-якого стандартного товару і/або послуги складаються із двох галузей:

- витрат, що з випуском даного примірника вироби (скажімо, вартість папери, і фарби, праці друкарських робочих, витрачених саме у що лежить перед читачем примірник книжки) і

- витрат, необхідні створення всіх товарів цього виду (наприклад, витрати автори і редактора, якою треба повторювати своєї роботи кожному за нового відбитка що виходить книжки).

Друга ж група витрат є різновид про «фіксованих витрат» і є фундаментальним джерелом сили великих компаній у рамках стандартного виробництва.

Головне, і може бути, і єдина перевага стандартних товарів полягає у можливості організувати їх ефективне виробництво. Адже в споживача стандартний продукт за інших рівних умов викликає мало симпатій. Створений розрахунку певні усереднені потреби, він лише загалом відповідати конкретним потреб конкретного споживача.

Лише створюють як виняток стандартний продукт буває оптимальним. Найчастіше він дратує невідповідністю своїх властивостей умовам реального використання. Недарма, коли клієнта, передусім, цікавить високу якість та готовий нього, йому хіба що завжди – від пошиття костюма до купівлі прецизійних металообробних верстатів – доводиться шукати потрібне серед індивідуально вироблених, а не серед стандартних продуктів.

Разом про те залучення споживача, причому споживача масового, становить для виробника стандартних товарів життєво важливу необхідність. Ні кому так і не страшна недовантаження потужностей, як великого предприятия-виолента. Величезні виробничі і збутові потужності, щедрі Витрати науку і техніку – основа його могутності. Але вони ж загрожують розорити фірму разі серйозного зниження виробництва.

Річ у колосальної величині вкладених коштів. Якщо витрати ні розподілятися на величезні обсяги своєї продукції, то вже знайомий нам механізм фіксованих витрат зробить продукцію виолента неконкурентоспроможною. Так, 1 млн. дол. Фиксированных витрат у компанії великих труднощів, поки випускає 2 млн. сорочок на рік. З отриманої від кожної сорочки суми на компенсацію цих витрат має бути спрямовано лише 50 центів (1 млн. дол.: 2 млн. = 0,5 дол.). Але якщо випуск сорочок упав до 100 тис. прим., покриття тієї самої 1 млн. дол. Издержек виростає в нерозв'язну проблему – з виручки кожну сорочку лише з їх компенсацію піде 10 дол. (1 млн. дол.: 0,1 млн. = 10 дол.). Цілком може бути, що це вже всієї ціни сорочки.

Рішення проблеми завантаження потужностей у тому, щоб «підкупити» споживача, змусити його забути про свої претензії до стандартному товару задля її достоїнств. Ресурсом тут служить ефективність виробництва.

До стимулів для споживача ставляться: низькі ціни, поліпшення якості і сервісу, і навіть повнота асортименту.

Маючи низькі витрати, велике підприємство може встановити привабливі ціни. Так було в свій час Генрі Форд висунув шокуючий принцип: покупець вільний вибрати фордовскую машину будь-якого кольору за умови, що погодиться, щоб у неї чорної. Навряд гумор цього висловлювання подобався тим, хто предпочёл б мати автомобіль червоною, жовтої чи синьої забарвлення.

Але факт залишається фактом. Знаменита фордовская «модель Т» випускалася лише одну кольору та користувалися небаченим попитом. Зрозуміло, що ні одноманітність забарвлення приваблювало клієнтів. З ним мирилися, її терпіли заради сенсаційною дешевизни і вкорінений у приказку надёжности перших «Фордів».

Річ тут, зрозуміло, над забарвленні як такої, приміром у принципі. Форд пропонував дуже пристойна автомобіль (високу споживчу цінність) за ціною і, отже, забезпечував свою продукцію великий запас конкурентоспроможності. Щоб ціна була такою низькою, треба було тримати низькими витрати. І це диктувало необхідність по-спартански обмежити будь-які «надмірності» (на кшталт різноцвіття фарб), підпорядкувавши всіх зусиль граничного підвищення ефективності виробництва (ясно, що фарбувати до одного колір можна дешевше і производительней, ніж у різні). До речі, вибір із усієї палітри саме чорного кольору теж був безпосередньо пов'язані з дешевизною автомобілів. На той час лише чорна фарба могла швидко сохнути надворі і, отже, не вимагала дорогих сушильних камер.

Втім, справа не зводиться лише до цінову політику. Ті ж - кошти, які велике підприємство витрачає на здешевлення товару, він може витратити для підвищення якості чи поліпшення сервісу за старої ціні. Адже разом із якістю збільшується й цінність товару для споживача. Отже, за незмінної ціни реалізації зростає й її частка, котра дісталася споживачеві задарма, тобто. росте запас конкурентоспроможності. Так, «фольксваген-гольф» – дорога малолітражка. Але оскільки вона виключно надійний, зручний і довговічний, то щодо його високої якості ціну вважатимуться помірної (запас конкурентоспроможності великий). Тому не випадково «гольф» має масовий попит, не одне десятиріччя будучи самим продаваним автомобілем Європи.

Тісно пов'язана з прагнення привернути масового імені клієнта й яка у рамках виолентной стратегії асортиментна політика. У своїй більшості виоленты пропонують повну асортиментну палітру найпопулярніших різновидів товару.

Широта асортименту в маркетингової стратегії найбільших виробників є свого роду розплатою за неприцельность їх виходу споживача, через те, що найрізноманітніших клієнтів вони хочуть задовольнити однаковими, стандартними товарами. Адже одна річ – з допомогою різноманітних стимулів намагатися залучити покупця, якій у цілому підходить що випускає фірмою продукт. Це складна, а цілком реальна завдання. І зовсім інша ситуація виникає, якщо шуканого товару немає як і різновиду серед запропонованих фірмою продуктів. Тоді ніякі принади не допоможуть. Запропоновані продукти непотрібні клієнту, отже, їхня споживацька цінність йому дорівнює нулю.

Понад те, пролом у виробничої програмі рівносильна прямому запрошенню конкурентам втрапити у реалізовану нішу фірми. Річ у тім, що втрата клієнтури швидше за все не обмежитися втратою тих покупців, яким було потрібен саме відсутній в палітрі пропозиції товар, а охопить більш широке коло.

У 1994-1995 рр. жіноча частина України піддавалася серйозного спокусі. Телевізійна реклама запропонувала одразу трьох конкуруючі серії кремів для догляду за шкірою особи: «Ойл оф юлей» компанії «Проктер енд Гембел», «Пленитюд» виробництва «Лореаль» і «Гарньє» фірми «Лабораторії Гарньє». Уявімо, що у стандартному наборі коштів (денний й у нічний крем, молочко, тонік, крем зморшок) в однієї фірмою було б прогалину. Тоді дама, не знайшла, скажімо, у серії «Пленитюд» косметичного молочка купила його у «Гарньє». Де, проте, гарантиии, що інші кошти догляду за шкірою вона здобула там ж? Скажімо, із цілком раціонального мотиву, що креми однієї фірми краще поєднуються одна з одним, ніж креми різних фірм. «Пленитюд» у цій ситуації втратив

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація