Реферати українською » Экономика » Дивидендная політика


Реферат Дивидендная політика

Страница 1 из 2 | Следующая страница

ОГЛАВЛЕНИЕ

 

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

 

1. ДИВИДЕНТНАЯ ПОЛІТИКА І МОЖЛИВІСТЬ ЇЇ ВИБОРУ

 

1.1. Чинники, що визначають дивідендну політику

 

1.2. Види дивідендних виплат та його джерела

 

1.3. Регулювання курсу акцій

 

1.4. Порядок виплати дивідендів

 

2. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНА СУБЪЕКТА ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ
ЗАКЛЮЧЕНИЕ

 

БИБЛИОГРАФИЯ

 


ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Дивидендная політика, як і управління структурою капіталу, істотно впливає на ціну акцій підприємства. Дивіденди є грошовий дохід акціонерів й у певної міри сигналізують їм у тому, що це підприємство, в акції яку вони вклали свої гроші, працює успішно. З теоретичної позиції вибір дивідендної політики передбачає рішення двох ключових питань: чи впливає величина дивідендів зміну сукупного багатства акціонерів? Якщо можна, то якою повинна бути оптимальна їхній розмір?

Існують два різних підходу теоретично дивідендної політики. Перший підхід називається "Теорія нарахування дивідендів по залишковим принципом". Основні теоретичні розробки у межах теорії було виконано Франко Модільяні і Мертоном Міллером в 1961 р. Вони висунули ідею існуванні з так званого "ефекту клієнтури", за якою акціонери більшою мірою віддають перевагу стабільності дивідендної політики, ніж отримання якихось екстраординарних доходів. З іншого боку, Модільяні і Міллер вважають, що дисконтована ціна звичайних акцій після фінансування з допомогою прибутку всіх прийнятних проектів плюс отримані з залишковим принципом дивіденди у сумі еквівалентні ціні акцій до розподілу прибутків. Інакше кажучи, сума виплачених дивідендів приблизно дорівнює видатках, які у такому разі слід понести для пошуки додаткові джерела фінансування. Проте Модільяні і Міллер все-таки визнають певний вплив дивідендної політики на ціну акціонерного капіталу, але пояснюють їх власне впливом величини дивідендів, а інформаційним ефектом - інформацію про дивіденди, зокрема й їх зростанні, провокує акціонерів для підвищення ціни акцій. Головний висновок цих учених - дивідендна політика непотрібна. Опоненти теорії Модільяні - Міллера вважають, що дивідендна політика впливає величину сукупного багатства акціонерів. Основним

ся М. Гордон. Основний його аргумент виражається крилатою фразою "Краще синиця в руці, аніж бусол у небі" і у тому, що інвестори, виходячи з принципу мінімізації ризику, завжди воліють поточні дивіденди можливим майбутнім, як і можливого приросту акціонерного капіталу. З іншого боку, поточні дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо доцільності і вигідності інвестування на дане підприємство; цим їх задовольняє менша норма доходу на інвестований капітал, що зумовлює зростанню ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпаки, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність зростає, зростає й прийнятна акціонерів норма доходу, що зумовлює зниження ринкової оцінки акціонерного капіталу.

Можна сміливо сказати, що другий підхід є поширеним. Разом про те визнається і те що, що якогось єдиного формалізованого алгоритму у проведенні дивідендної політики немає - вона визначається багатьох чинників, зокрема як важко формализуемыми, наприклад психологічними. Тому кожен підприємство має обирати власну суб'єктивну політику виходячи насамперед із властивих йому особливостей.

Метою згаданої курсової роботи є підставою аналіз оптимальної дивідендної політики підприємства міста і напрвления її розробки.

Можна виділити дві основні інваріантні завдання, можуть бути вирішені у процесі вибору оптимальної дивідендної політики. Вони взаємозв'язані й полягають у забезпеченні: а) максимізації сукупного надбання акціонерів; б) належного фінансування діяльності підприємства. Аби вирішити поставлених завдань, у цій роботі необхідно розглянути: джерела дивідендів, порядок їх виплат, види дивідендних виплат та інших.


1. ДИВИДЕНДНАЯ ПОЛІТИКА І МОЖЛИВІСТЬ ЇЇ ВИБОРУ

1.1. Чинники, що визначають дивідендну політику

У будь-якій країні є певні нормативні документи, у тому чи іншою мірою регулюючі різні сторони господарську діяльність, зокрема і Порядок виплати дивідендів. З іншого боку, є і національні традиції не у змісті дивідендної політики, загальні тенденції щодо виплати дивідендів. Є й деякі обставини формального і неформального, об'єктивного і суб'єктивного характеру, що впливають дивідендну політику. Наведемо найхарактерніші їх.

1. Обмеження правового характеру

Власний капітал підприємства складається з трьох великих елементів: акціонерний капітал, емісійний дохід, нерозподілена прибуток. У багатьох країн законом дозволена одне з двох схем - на виплату дивідендів може витрачатися або тільки прибуток (прибуток звітний період і нерозподілена прибуток минулих періодів), або прибуток і емісійний дохід.

У національних законодавствах є та інші обмеження з виплаті дивідендів. Зокрема, якщо підприємство неплатежеспособно чи оголошено банкрутом, виплата дивідендів в грошової форми, зазвичай, заборонена. Оскільки податком оподатковуються тільки отримані акціонерами дивіденди, а відкладені до виплати дивіденди (нерозподілена прибуток) податком а також, нерідко компанії не виплачують дивіденди про те, щоб уникнути податку. І тут на розсуд місцевих податкові органи перевищення нерозподіленого прибутку над встановленим нормативом оподатковується. Причина запровадження таких обмежень у необхідність захисту прав кредиторів та профілактики можливого "проїдання" власного капіталу підприємства.

Відповідно до російського Положення про акціонерних товариствах процедура оголошення дивіденда проводиться удвічі етапу: проміжний дивіденд оголошується директоратом і має фіксований розмір; остаточно - дивіденд стверджується загальними зборами за результатами року з урахуванням виплати проміжних дивідендів. Величина остаточного дивіденда для одну акцію пропонується затвердження зборам директоратом суспільства. Розмір дивіденда може бути більше рекомендованого директорами, але, можливо зменшений зборами. Що ж до фіксованого дивіденда по привілейованим акціям, як і відсотки за облігаціях, він встановлюється за її випуску.

2. Обмеження контрактного характеру

У багатьох країнах величина виплачуваних дивідендів регулюється спеціальними контрактами у разі, коли підприємством хоче довгострокову позичку. Щоб якось забезпечити обслуговування такого боргу, в контракті, зазвичай, обмовляється або межа, нижче якого може опускатися величина нерозподіленого прибутку, або мінімальний відсоток реінвестованого прибутку. У Росії її цього привід немає; віддаленим аналогом її виступає обов'язковість формування резервного капіталу не менше 10% статутного капіталу суспільства.

3. Обмеження у зв'язку з недостатньою ліквідністю

Дивіденди в грошової форми може бути виплачені лише у разі, якщо в підприємства є на розрахунковий рахунок чи грошові еквівалентами, конвертовані на гроші, вистачає виплати. Теоретично підприємство може кредит з виплати дивідендів, але це який завжди можливо, й, ще, пов'язані з додатковими видатками. Отже, підприємство то, можливо прибутковим, але з готовий до виплаті дивідендів через відсутність реальних коштів. У Росії її за умов винятково високою взаємної неплатоспроможності що ситуація є реальною.

4. Обмеження у зв'язку з розширенням виробництва

Чимало підприємств, особливо у стадії становлення, зіштовхуються з проблемою пошуку фінансових джерел доцільного розширення виробничих потужностей. Додаткові джерела фінансових ресурсів потрібні, як підприємствам, нарощує обсяги виробництва на високі темпи, на придбання додаткових основних засобів, і підприємствам, з щодо невисокими темпами зростання для відновлення матеріально-технічної бази. У таких випадках нерідко вдаються до практики обмеження дивідендних виплат. Відома практика, як у установчих документах обмовляється мінімальна частка поточної прибутку, обов'язкова до реинвестированию.

5. Обмеження у зв'язку з інтересами акціонерів

Як відзначалося вище, основу дивідендної політики лежить загальновідомий ключовою принцип управління - принцип максимізації сукупного доходу акціонерів. Величина його з період складається від суми отриманого дивіденда і приросту курсової вартості акцій. Тому, визначаючи оптимальний розмір дивідендів, директорат підприємства міста і акціонери повинні оцінювати, як величина дивіденда може спричинити ціну підприємства у цілому. Остання, зокрема, виявляється у ринкової ціні акцій, яка від багатьох чинників: загального фінансового стану компанії над ринком товарів та послуг, розміру виплачуваних дивідендів, темпу їхнього зростання і ін.

Є й інші обставини, увязывающие розмір дивідендів й інтереси акціонерів. Тож якщо над ринком капіталів є можливість участі в інвестиційні проекти з вищої нормою доходу, ніж забезпечується даним підприємством, його акціонери можуть проголосувати за вищий дивіденд (вкотре відзначимо, у Росії ситуація трохи інакша). Певні протиріччя можуть бути серед самих акціонерів. Так, багатші акціонери можуть наполягати на реинвестировании всієї прибутку про те, щоб уникнути податку; інші інтереси можуть бути в щодо небагатих акціонерів.

6. Обмеження рекламно-финансового характеру

У разі ринку інформацію про дивідендної політиці компаній старанно відстежується аналітиками, менеджерами, брокери та інших. Збої в виплаті дивідендів, будь-які небажані відхилення від яка склалася даної компанії практики можуть призвести до зниження ринкової ціни акцій. Тому нерідко підприємство змушене підтримувати дивідендну політику досить стабільному рівні, попри можливі коливання кон'юнктури. Ступінь стабільності дивідендної політики багатьом недосвідчених акціонерів є своєрідною індикатором успішності діяльності цього підприємства.

1.2. Види дивідендних виплат та його джерела

Відповідно до законодавства джерелами дивідендів можуть виступати: чистий прибуток звітний період, нерозподілена прибуток минулих періодів і спеціальні фонди, створені цієї мети (останні йдуть на виплати дивідендів по привілейованим акціям у разі недостатності прибутку чи збитковості суспільства). Тому теоретично підприємство може виплатити суму поточних дивідендів у вигляді, перевищує прибуток звітний період. Проте базовим є варіант розподілу чистий прибуток поточного періоду.

Величина чистий прибуток будь-якого підприємства коливається; не виключена також ситуація, коли підприємством може відпрацювати зі збитками. Прийняття рішення розмір дивідендів у разі є завданням. По-перше, за умов ринку завжди є змогу розширення виробничих потужностей чи участі у нових інвестиційні проекти. По-друге, нестабільність виплати дивідендів чи різку зміну його розміри загрожують зниженням курсової вартості акції. Саме у у світовій практиці розроблено різні варіанти дивідендних виплат. Коротко охарактеризуємо їх.

Методика постійного відсоткового розподілу прибутків

Як відомо, чистий прибуток розподіляється на виплати дивідендів по привілейованим акціям (Дпа) і прибуток, доступну власникам звичайних акцій (Поа). Остання, своєю чергою, розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати але звичайним акціям (Доа) і нераспределенную прибуток (ПН).

Однією з основних аналітичних показників, характеризуючих дивідендну політику, є коефіцієнт "дивідендний вихід", являє собою ставлення дивіденда по звичайним акціям до прибутку, доступною власникам звичайних акцій (для одну акцію). Дивидендная політика постійного відсоткового розподілу прибутків передбачає незмінність значення коефіцієнта "дивідендний вихід", т. е.

І тут, якщо підприємство закінчило рік зі збитками, дивіденд може взагалі виплачуватися. Така методика, ще, супроводжується значної варіацією дивіденда по звичайним акціям, що, як вище, може приводити і, зазвичай, призводить до небажаним коливань ринкової ціни акцій. Як-от зниження виплачуваного дивіденда викликає зниження курсу акцій. Така дивідендна політика використовується деякими фірмами, та більшість теоретиків і практиків у сфері фінансового менеджменту не рекомендують користуватися нею.

Методика фіксованих дивідендних виплат

Ця політика передбачає регулярну виплату дивіденда на акцію в незмінному розмірі протягом багато часу, наприклад 1,3 дол., безвідносно зміну курсової вартості акцій. Якщо фірма розвивається успішно, й протягом кількох років дохід на акцію стабільно перевищує певний рівень, розмір дивіденда може бути підвищений, т. е. є певний лаг між двома цими показниками. Визначаючи розмір фіксованого дивіденда певну перспективу, компанії як орієнтиру нерідко використовують прийнятні їм значення показника "дивідендний вихід". Ця методика дозволяє певною мірою нівелювати вплив психологічного чинника й уникнути коливання курсових цін акцій, властивого методики постійного відсоткового розподілу прибутків.

Методика виплати гарантованого і экстра-дивидендов

Цю методику є розвитком попередньої. Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, проте періодично (у разі успішну діяльність) акціонерам виплачуються экстра-дивиденды. Термін "екстра" означає премію, нараховану до регулярним дивідендам і має разовий характер, т. е. отримання їх у наступного року не обіцяється. Понад те, тут також рекомендується використовувати психологічне вплив премії - вони повинні виплачуватися занадто часто, що у цьому випадку стає очікуваної, а сама методика виплати экстра-дивидендов стає непотрібної. Дані премію також публікуються у фінансової пресі. Наприклад, якщо компанія оголосила виплати дивіденда у вигляді 1,2 дол. і цьогорічної премії у вигляді 30 центів, інформація у пресі може мати вид: 1,2 + 0,3.

Методика виплати дивідендів акціями

Під час цієї формі розрахунків акціонери отримують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини застосування сили можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з готівкою, її фінансове становище невідь що стійко. Щоб чи хоч якось уникнути невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями. До речі, саме такий застосували багатьма чековими інвестиційними фондами нашій країні 1994 р.

Можливий і друге варіант: фінансове становище компанії стійко, більше, вона розвивається все швидше, тому їй потрібні чималі кошти в розвитку - які й прибувають нею вигляді нерозподіленого прибутку.

Під час цієї методиці акціонери насправді мало отримують нічого, оскільки виплачений їм дивіденд дорівнює за величиною зменшенню їхніх коштів, капіталізованих в акціях і резервах. Кількість акцій збільшилося, валюта балансу не змінилася, т. е. непідвладна інфляції вартісна оцінка активів однією акцію зменшилася. Проте до певної міри цей варіант влаштовує також акціонерів, оскільки вони ж отримують цінних паперів, які можна за необхідності продані ними за готівкові.

Залежно від розміру виплачуваного акціями дивіденда ринкова ціна акцій поводиться по-різному. Вважається, що невеликі дивіденди (до 20%) мало впливають на ціну; якщо дивіденд перевищує зазначену величину, ринкова ціна акцій може істотно впасти.

Виплата дивідендів акціями може супроводжуватися або одночасним збільшенням статутного капіталу і валюти балансу, або простим перерозподілом джерел власні кошти без збільшення валюти балансу. У економічно розвинених країн другого варіанта зустрічається частіше. І тут відбувається збільшення статутного капіталу

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація