Реферати українською » Экономика » Аргентинський крах - повторення пройденого?


Реферат Аргентинський крах - повторення пройденого?

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Найважливішим подією нинішнього року стало оголошення Аргентиною суверенної дефолту і девальвація національної валюти - песо. Так плачевно закінчився експеримент над стабілізацією і лібералізації економіки, вважався 90-х років однією з вдалих. Світові наслідки аргентинського кризи нині важко передбачити, оскільки це стосується й не так до сфери економіки та фінансів, як ідеології ринкових реформування і системи міжнародної фінансову допомогу. У цьому вся огляді ми обговоримо причини аргентинського кризи, проводячи деякі паралелі з фінансовою крахом 1998 р. у Росії.

Економічні чинники кризи

На думку, було б надмірним спрощенням звинувачувати аргентинській кризі лише систему валютного управління (currency board), введену наприкінці 1991 р. Вона зіграла позитивну роль, і це факт важко заперечити. Протягом кількох місяців 1992 р. вдалося приборкати гіперінфляцію, знизивши темпи підвищення цін з більш як 5000% річних рівня нижче 10%.

Потім кроком пішли заходи для лібералізації економіки: знизилися імпортні тарифи, ослаблене держрегулювання, проведено приватизацію держпідприємств, полегшений вхід на що для транснаціональних компаній. Дивно те, що жорстку прив'язку песо до долара пропорції 1:1 не призвела до зниження виробництва. Навпаки, за 8 років його зростання становило 65% (понад п'ять% у середньорічному вираженні). У країну потекли прямі і портфельні інвестиції. Уряд Аргентини не зупинилося на макроекономічну стабілізацію, а спробувало реалізувати модель ліберальної економіки одному із найбільш радикальних варіантів.

Прив'язка песо до долара стабілізувала грошове звернення, що у початковому етапі благотворно позначилося зростанні економіки. Але в медалі був і зворотний бік. Приблизно з середини 90-х відбувався зростання курсу долара щодо інших валют. Через це аргентинська економіка неухильно втрачала конкурентоспроможність. Понад те, Аргентина опинилася у нерівному становищі проти Бразилією, де курс реала був фіксований, але такі жорстко. Тому Бразилії було легше на початку 1999 р. від фіксації і на девальвацію. Це забезпечило позитивний ефект для бразильської економіки, але помітно вдарило по аргентинської. Особливо це галузей, утягнутих у міжнародну конкуренцію (наприклад, сільського господарства). Зауважимо, у разі Росії той, ні другий ефект прив'язки до долара не зіграв ролі, а втрата конкурентоспроможності відбувалася після 1995 р. переважно через утяжеления рубля внаслідок інерційності інфляції. Аргентині вдалося уникнути цієї проблеми завдяки дуже швидкому придушення інфляційних очікувань.

Крім негативних ефектів прив'язки песо до долара зіграла роль суперечливість макроекономічної політики. Як і свого часу у Росії, жорсткі антиінфляційні заходи супроводжувалися проведенням адекватної фіскальної реформи, хоча певні кроки у цій сфері робилися. Аргентинская економіка багато років страждають від хронічного фіскального кризи, викликаного недосконалістю податкової системи. З одного боку, вона надто складна, з другого - допускає безліч привілеїв як податкових звільнень і кредитів, і навіть інших "лазівок". Ці характерні риси створювали нерівномірну податкове навантаження бізнес, і навіть дозволяли деяких секторах накопичувати значну податкову заборгованість. Ступінь ухиляння від податків була високою: наприклад, із ПДВ у середньому близько 40%. Передбачені законом санкції про ухиляння сплати податків були формальними і надавали належного впливу поведінка економічних агентів.

Ще однією хворобою, типовою для що розвивається економіки та також подрывавшей хід ліберальних реформ, була корупція. Вона виявлялася практично в усіх галузях життя, але скандальний характер прийняла під час проведення програми приватизації. Потужні групи інтересів собі не дозволяли центральної влади ефективно контролювати державні витрати. Це накладалося на криза бюджетного федералізму: регіони до кінця 2001 р. заборгували банкам до 10 млрд дол. і конче потребували додаткових трансфертів від центральної влади. Неможливість подолати корупцію стала зрештою причиною (та приводом) першої відставки в 1996 р. батька аргентинських реформ - Домінго Кавалло.

Оскільки центральна влада повністю втратила інфляційних джерела фінансування бюджету, а система державних фінансів залишалася слабкої (попри спроби її оздоровлення), були неминучими дефіцити та нарощування державного боргу перед. Приміром, дефіцит бюджету за 2001 р. становить розмірі 2,8% ВВП. У абсолютному вираженні величина зовнішнього боргу Аргентини майже така сама, як в Росії – 142 млрд дол. Однак у Аргентині проживає 36 млн чол. і боргове навантаження для одну особу дуже високий (4 тис. дол.), тоді як Росії цей показник у 4 рази менше. Высоки також поточні боргові платежі Аргентини, до кінця 90-х вони становили приблизно 5 млрд дол. на рік.

Аргентина істотно відрізняється від імені Росії більшої интегрированностью у світову економічну фінансову систему. Через це курс аргентинської національної валюти ближчі один до рівню паритету купівельної сили, а ВВП доларовому еквіваленті душу населення майже 4 разу вищу, ніж у Росії (7,8 тис. дол. для Аргентини і 2 тис. дол. для Росії). З тієї ж причини ставлення зовнішнього боргу до ВВП для обох країн до девальвації песо було приблизно однаковим, близько 50% ВВП. По світовим мірками тут інше багато, проте боргові кризи бувають обумовлені й не так даним співвідношенням, скільки нездатністю держави обслуговувати і рефінансувати свої борги короткостроковій перспективі. Саме ця обставина стало основною причиною суверенної дефолту Росії у 1998 р. і Аргентини наприкінці 2001 р.

Відкритість аргентинської фінансової систем, як і прив'язка песо, зіграла двояку роль. Завдяки дедалі ширшому і вільному, ніж у Росії, присутності іноземних банків цю систему виявилася менш вразливою до шокам міжнародної ліквідності. Позитивну роль зіграли також заходи у області банківського регулювання і нагляду. Реформа фінансової систем відкрила доступ приватного сектору до кредитів як у національній валюті, і у доларах (за оцінками від 70% до 80% приватних запозичень Аргентині викликають доларові інструменти). З одного боку, створення сприятливіших умов запозичень вело до зростання споживання і стимулювало внутрішній попит. З іншого боку, у разі девальвації песо накопичення доларової заборгованості ставило до банкрутства значну частину домогосподарств і. Це було одній з причин відкладання рішення про зміну курсового режиму. Як і Росії, переоцененность національної валюти створювала ілюзію швидкого зростання багатства і середнього класу. З іншого боку, відбувалося збільшення імпорту, а це призводило погіршення платіжного балансу.

Через досить високого рівня інтегрованості до світової економіки Аргентина зазнала відчутного удару внаслідок світової рецесії, яка розпочалася 2001 р. Для її економіці позначався ще фінансову кризу і це уповільнення світового зростання з 1997 р., але спад 2001 р. виявився особливо болючим. Ці тенденції поглиблювалися рестриктивными заходами в грошово-кредитної і фіскальної сфері згідно з рекомендаціями МВФ, яким Аргентина аж до останнього намагалася слідувати. Через війну темп падіння ВВП в2001г. досяг 6%, а безробіття наблизилася до рівня 20%.

Політичні чинники кризи

Як і переважну більшість латиноамериканських країн, Аргентині реалізований режим президентської влади. Проте, як засвідчило хід реформування і особливо події, ця влада дуже сильна. Обраний всенародним голосуванням президент Фернандо де ла Руа змушений був подати у відставку через провалу економічної політики і невдалої спроби вводити на країні надзвичайний стан. Ситуацію 1998 р. у Росії також можна вважати провалом влади (згадати публічні обіцянки Б. Єльцина незадовго до 17августа не проводити девальвацію). Проте важко, який оборот взяли б події, якби Б.Єльцин пішов тоді відставку. Сильна президентська влада (зокрема, її опора на силові структури) дозволила зберегти у Росії соціально-політичну стабільність, попри всі витрати населенню у зв'язку з девальвацією рубля.

Слабкість президентської влади у Аргентині має різні причини. По-перше, це синдром військових диктаторських режимів: історичної пам'яті про диктатурах минулого утрудняє послідовну реалізацію Аргентині моделі ефективної президентської демократії. По-друге, з цією країни (втім, як й Росії Єльцина) характерний високий рівень політичної поляризації, причому на ідеологічних підставах. Один із протиборчих політичних течій представлено ліберальними силами (включаючи лівоцентристів), що прагнули до створення вільного ринку, більшою економічною відкритості й демократизації суспільства. Друге протягом, традиційно популярне у країні, – перонизм – ставить на чільне місце збереження національних особливостей спираючись головним чином протекціонізм і патерналізм у економічній політиці. Усі зусилля щодо створення середнього класу не змогли зламати ідеологічних протиріч між даними течіями, а криза ще більше загострив їх.

По-третє, Аргентині, як та сучасного Росії, притаманний "візантійський" стиль управління. Цей стиль відрізняє непрозорість, кулуарність взаємин у політиці, интригантство тощо. За цих умов реформатори постійно зіштовхуються із необхідністю пошуку компромісних рішень. Сам "батько" ліберальних реформ Д. Кавалло вимушений був практично відходити від принципів лібералізму, наприклад, маніпулюючи податковими ставками. Незадовго до його відставки він виступив свого головного "дитя" – ринкової конвертованості песо, запропонувавши систему багатьох обмінних курсів, яка б підтримати експортерів. Усе це підтверджує відому тезу, що радикальні ринкові реформи важко реалізувати при неефективною системі держуправління. Аргентина (як і Росія 90-х) стала винятком із цієї правила.

Крім внутрішніх політичних чинників у разі Аргентини дуже негативну роль зіграли зовнішні чинники. Мабуть, основну з них – різку зміну протягом року пріоритетів американського уряду щодо допомоги країнам, терпить фінансові лиха. Нині йде багато суперечок частці провини МВФ й опосередковано США у провалі аргентинської моделі. Головною помилкою МВФ вважається те, що Фонд продовжував наполягати на подальшому посиленні жорсткості бюджетної системи і грошово-кредитної політики аж тоді, коли підтримка прив'язки песо була вже безперспективною. Ця політика унеможливлювали пожвавлення економіки та же не бути реалізована без фінансових вливань іззовні. Власне для цієї вливання і розраховувало уряд Аргентини до оголошення дефолту. Коли стали катастрофічної, МВФ призупинив виділення кредитів і навіть запропонував нашій країні два варіанта: девальвація песо або повна доларизація економіки.

Узагальнюючи аргентинський проведений експеримент із погляду глобального розвитку, можна буде усвідомити певний конфлікт поколінь. У разі йдеться про дії двох американських президентів – Буша-старшого і Буша-молодшого. Перший благословив початок аргентинських реформ, які мають стати зразковою моделлю розвитку й інших латиноамериканських країн. Буш-молодший через десять років виявив байдужість до ситуації у Аргентині, що може негативно позначилося на очікуваннях ринку України і посилило відтік капіталів із країни. Він заявляв про усунення масованих надходжень у терпящие лихо економіки ще з часів своєї президентській кампанії. Але саме зараз потрібно новий підхід реалізується практично, що призвело до припинення виділення наданих раніше кредитів МВФ.

Слід зазначити, що сьогодні Туреччина, що опинилася в аналогічному становищі півроку тому, допомогу МВФ отримала-таки. Це, вочевидь, пояснюється важливістю Туреччини як стратегічний партнер США в Азії. З іншого боку, проти 1997-98 рр. різко знизилася загроза "зарізниці" локальних фінансових криз, що об'єктивно знижує необхідність екстреної допомоги Аргентині.

Росія після дефолту також виявилася відрізаною від міжнародні кредити. Але політичну стабільність, ефекту девальвації карбованці і зростання цін не на нафту Росії не вдалося подолати наслідки кризи самостійно. Важливо, що наприкінці 1998 р. нова світова фінансова архітектура лише обговорювалася й ще початку оформлятися інституційно. Сьогодні ж серед нових підходів до проблеми суверенної дефолту першому місці фігурує такий радикальний варіант, як банкрутство країни. Безумовно, така ідея вимагає експериментальної обкатування, і Аргентина знову може стати моделлю, щоправда у іншому ролі, ніж 10 років як розв'язано.

Заходи щодо виходу з кризи

Порівнюючи антикризові заходи у обидві країни, теж можна побачити ряд відмінностей. Уряд Аргентини торік намагалося реалізувати заходи жорсткої економії: скорочення зарплат і госрасходов. Уряд Росії у 1998 р. такі заходи обговорювало, але не реалізувало. Аргентинські власті пішли навіть такий крок, як заморожування пенсійних рахунку також їх використання на виплату по зовнішнім боргом. У Росії її ні за чим подібному говорили, хоча такі дії де-факто здійснювалися з допомогою неплатежів із пенсій і зарплатах бюджетників.

З метою запобігти відтік капіталів влади Аргентини запровадили кінці минулого року її обмеження з зняттю коштів із банківських рахунків. Це було найболючішим у соціальному плані: стелю становив лише 1000 дол. на місяць. Відтік капіталу був тимчасово призупинений, але різко посилився криза неплатежів. Російська держава такі заходи не йшло, обмеження вилучень виникали спонтанно, через кризу банківської системи.

У межах заходів для управлінню держборгом аргентинська влада намагалася здійснити обмін боргових зобов'язань із метою зниження відсоткових виплат. Цього варіанта м'якого дефолту, проте, був замалий через проблеми довіри. Російська фіскальна влада намагалася йти схожому шляху свопа ДКО на єврооблігації, удлиняющего середню дюрацию боргу. Ця спроба також закінчилася невдачею по через аналогічні причини.

У межах посилення контролю над валютними операціями монетарні влади Аргентини зробили ще одне крайніх заходів, припинивши з 21 грудня проведення біржових валютних операцій. Це було викликане безглуздістю підтримки курсового режиму і загрозою вичерпання офіційних валютних резервів (система валютного управління забезпечує резервами лише широку грошову базу, але з всю грошову масу). Банк Росії припиняв торги у другому півріччі 1998 р. на дуже стислі терміни, ефективно використовуючи важелі адміністративного на комерційних банків подолання спекулятивних атак. Аргентина втратила таку можливість, замінивши центробанк системою валютного управління.

Серед гаданих заходів у області валютної політики у нашій країні – запровадження двох валютних курсів. Перший, офіційний, призначається для трансакцій зовнішньому ринках, а другий, плаваючий, – для

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація