Реферати українською » Экономика » Державне регулювання зайнятості


Реферат Державне регулювання зайнятості

Реферат з макроекономіки виконала студентка гр.4277 Фролова Е.Б.

Московський Державний Індустріальний Університет

Факультет Економіки, Менеджмента і Информационных Технологій

Москва 2001

Запровадження.

Досягнення високого рівня зайнятості - одну з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, створює додаткову кількість робочих місць, ставить за мету збільшити кількість суспільного продукту і тим самим більшою мірою задовольнити матеріальні потреби. При неповному використанні наявних робочої сили в система не досягаючи кордону своїх виробничих можливостей. Чималий шкоди безробіття завдає і життєвим інтересам людей, аби дати їм докласти своє вміння у цьому роді діяльності, що не то вона може найбільшим чином проявити себе, або ж позбавляючи їх такою можливості, що робить люди переносять серйозний психологічний стрес. Зі сказаного вище можна дійти невтішного висновку, що показник безробіття одна із ключових показників визначення загального стану економіки, з метою оцінки її ефективності. Складність і неоднозначність ситуації з безробіттям у Росії вплинули вплинув на вибір мною цієї теми для курсової роботи.

Прогнози політики у сфері зайнятості.

Суть у цьому, що дієва політика зайнятості повинна за умов мати попереджуючий характері і включати ціле пасмо заходів державного регулювання, предотвращающих зростання безробіття і його перехід у застійну форму. Дуже важливо у своїй спиратися поставляють на світовий досвід регулювання безробіття.

Ось найважливіші заходи що така:

Перерозподіл наявного попиту працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочого дня, неповний тиждень тощо. Такі підприємства вже повинні отримати податкові пільги, щоб компенсувати видатки прийом нових працівників.

Бюджетне субсидування додаткової (стосовно фактичному рівню) робочої сили діючих підприємствах. Це може мати вид кредитування державою зарплати додатково найманих робітників. Підприємства, розширюють зайнятість стосовно її рівню торік, можуть одержати пільговий кредит, співрозмірний зарплаті, яка сплачено додатково зайнятим з виробництва.

Зниження фактичного пропозиції робочої сили в з допомогою зниження встановленого законом віку. Той самий то може обумовити розвиток служб перепідготовки кадрів підвищення кваліфікації.

Надання робочих місць, не орієнтованих отримання прибутку, а пов'язаних із роботою у сфері суспільства, наприклад: праця на ниві охорони навколишнього середовища проживання і т.д.

Перехід до створення системи соціального партнерства, зокрема створення механізму вироблення тристоронніх угод (роботодавці - профспілки - держава) із єдиною метою обмежити зростання зарплати. З роботодавців слід стягувати податку кошти, додатково витрачені на зарплатню, і давати його за субсидування зайнятості.

Розширення зайнятості у майбутньому залежить від іноземних інвестицій. У цілому нині інвестиції в реконструкцію і технологічний переобладнання підприємств матимуть трудосберегающий ефект. Але збільшення капітальних вкладень означає створення нових робочих місць.

Рішення проблеми "осередкової" безробіття у регіонах, де у місті перебуває 1-2 підприємства, здійснюватиметься через стимулювання інвестицій і бізнесу лише на рівні регіонів і регіональних програм сприяння зайнятості.

Значно зменшити кількість незайнятих можна з допомогою структурні зміни оборонної промисловості. Процес конверсії має великим потенціалом збільшення зайнятості, ходячи навіть стабілізація сьогодні великим плюсом регулювання ринку праці.

Державна політика зайнятості.

Система регулювання зайнятості у вигляді коригування механізмів державного впливу і саморегулювання покликана забезпечити умови для відтворення робочої сили й робочих місць, їх первинного з'єднання заліза і повторного возз'єднання. Формування такої системи під час початку ринкової економіки ускладнюється у зв'язку з відмінностями відтворювального процесу в робочої сили в (цикл відтворення, який виходить із демографічної бази, тобто пов'язані з циклом відтворення населення) і в робочих місць (цикл відтворення, який залежить від економічних пріоритетів і організаційно-технічних чинників). Цим визначаються розбіжності у умовах і чинниках руху робочої сили й робочих місць.

Регулювання зайнятості залежить від заходи з підтримці нормального співвідношень між попитом й пропозицією робочої сили в. Співвідношення це має задовольняти потреби економіки в кваліфікованих працівників, на повинен спричинить необґрунтованого зростанню заробітної плати різкого зниження зайнятості Усі заходи у сфері регулювання зайнятості мають бути спрямовані для підтримки природного безробіття.

Регулююча функція держави полягає у тому, щоб максимально зблизити попит на найману робочої сили (із боку роботодавців) та пропонування працездатного населення. Причому зближення і збалансованість необхідно забезпечити як за кількістю якісної структурі, а й в часі та просторі, на макрорівні і мікрорівні. З огляду на регулювання зайнятості об'єктом мікрорівня є підприємство, як первинну ланку економіки, і (населений пункт), як первинну ланку території, жителі якого характеризуються спільністю інтересів, у реалізації права кожного їх на діяльність.

Вихідним пунктом урядової стратегії зайнятості має стати принцип запобігання безробіттю, а чи не принцип боротьби з безробіттям.

Концепція державної політики зайнятості має базуватися на критеріях економічну ефективність та соціальній справедливості, орієнтація який покликана виконувати завдання сприяння зайнятості та питаннями захисту працездатних громадян хронічної та масової безробіття. Натомість, впливаючи влади на рішення завдань у сфері зайнятості та політики загалом, держава системою взаємозалежних заходів бере участь у створенні та підтримці який буде необхідний економічного відродження соціально-політичного клімату. Отже, йдеться формування регулюючої функції держави у сфері зайнятість населення, який мав би обмежуватися організацією сприяння працевлаштуванні населення, вони мають охопити і сферу "зайнятого" найманої праці (внутрифирменный ринок праці). Неувага до цій сфері може зашкодити рівні зайнятості і безробіття, постійно зводячи нанівець заходи для працевлаштування незайнятого населення, склад яких поповнюватися з середовища зайнятого найманої праці. Загальною закономірністю розвитку, дія котрої за умов переходу російської економіки до ринкових відносин поза сумнівом, полягає у залежності рівня життя та динаміки інвестицій. І основна у своїй не у необхідності різкого зниження гіпертрофовано роздутого обсягу капітальних вкладень, а зміні джерела фінансування, головною з яких був до державного бюджету, у бік підвищення ролі недержавного (акціонерного, приватного) капіталу. 

Функція регулювання зайнятості, будучи частиною що формується системи регулювання соціально-економічними процесами у суспільстві, об'єктивно вимагає комплексного підходу в розробці й реалізації заходів для створення умов, які забезпечують узгоджене рух робочої сили й робочих місць на рівні основної ланки економіки та первинної ланки територій, і на загальноросійському рівні. Комплексний підхід то, можливо забезпечений з урахуванням взаємодії органів виконавчої, у тому чи іншою мірою (безпосередньо або опосередковано) що у виробленні та її реалізації державної політики зайнятості.

Аби вирішити проблем зайнятості держава має прогнозувати ситуацію ринку праці, знаходити і підтримувати, або формувати «точки зростання» економіки, проводити відповідну структурну, регіональну і інвестиційну політику, регулювати зовнішньоекономічні зв'язку, сприяти адаптації працівників до вимог ринку праці. Треба враховувати, можливості держави у сфері створення нових робочих місць менше можливостей приватного капіталу. Однак це, не знижує роль держави як гаранта зайнятості, він повинен стимулювати активність підприємців. У той самий час держава повинна обмежувати певними рамками їхня поведінка ринку праці, забезпечуючи захист соціально уразливих груп населення і побудову регулюючи у непростих ситуаціях вивільнення робочої сили в.

Задля більшої економічного зростання, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно: поява ринково орієнтованого, захищеного державою та соціально відповідального власника виробничих та фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності; залучення внутрішніх та іноземних інвестицій; забезпечення умов матеріальну зацікавленість працівників, розвитку з їх потреб, розширення інфраструктури їхнього задоволення, і навіть відповідності фаховий рівень трудящих рівню матеріально-технічної бази.

Реалізація цих вимог можлива тільки основі використання розвиненого ринкового господарського механізму поєднанні з державним регулюванням.

Задля більшої зайнятість населення велике значення має сфери послуг. Проте досі розвивається переважно одне посередництво, а чи не виробничі послуги. Відбувається через відсутність дійової системи підтримки бізнесу, падіння платоспроможного попиту населення, відсутності необхідних навичок, обмеженості можливостей отримання відповідних професій.

Політика зі створення і збереженню робочих місць.

Урядова програма сприяння зайнятість населення має опиратися на державної політики зайнятості. Відповідно до російського закону про зайнятості, її головна мета залежить від сприянні повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості шляхом здійснення професійної підготовки, підвищення кваліфікації, і перепідготовки котрі вивільняються громадян, стримування масової довгострокової (хронічної) безробіття, підвищення ефективності державної служби зайнятості та її реалізації інших заходів, вкладених у забезпечення соціального захисту громадян ринку праці.

Формою реалізації державної політики зайнятості всіх рівнях управління є федеральна, територіальні і місцеві (міські, районні) програми.

За сучасних умов вихідним постулатом стратегії зайнятості у суспільстві має стати принцип досягнення й підтримки ефективної зайнятості, припускає безробіття в соціально прийнятних межах. Реалізації цього принципу може призвести до оптимальне поєднання економічну ефективність і соціальних результатів, що буде різним у російських регіонах, відмінних своїм економічний потенціал, структурою господарства, ресурсообеспеченностью тощо.

Стабілізація і подальший зростання виробництва мають стати відправним пунктом реалізації стратегії зайнятості задля досягнення й підтримки ефективної зайнятості при соціально допустимому рівні безробіття. Її треба визначати за двома критеріями:

 фінансовому, відповідно до яким кошти позабюджетного державного фонду зайнятості разом із цільовими асигнуваннями з бюджетною системою (федеральних і регіональних рівнів) забезпечують фінансування програм сприяння зайнятості;

 соціальному, відповідно до котрим суспільство встановлює поріг природного безробіття (складывающегося з допомогою її структурної і фрикционной форм), неперевищення якого має стати метою державної політики зайнятості, реалізованої федеральними і регіональними органами управління.

Головним напрямом державної політики у соціально-трудової сфері є формування ефективну систему створення і збереження робочих місць, збереження кадрового потенціалу до поєднані із випереджаючими заходами щодо запобіганню зростання безробіття.

Реализуемая політика зайнятості стає активної тоді, коли кошти Державного фонду зайнятість населення (ГФЗН) використовують у повною мірою, а структурі витрат переважають фінансування витрат за збереження робочих місць й створення додаткових, надання субсидій в організацію власного справи, покриття витрат за професійне навчання, перепідготовку і профорієнтацію та інших.

Укладання.

Останнім часом безробіття набрала вигляду великого макроекономічного явища, перетворившись на самостійний чинник розвитку. Проте у Росії досі вироблено такої політики у сфері зайнятості, яка сприяли б успішності реформ. Сьогодні зрозуміло, що роль безробіття як неминучого наслідки фінансову стабілізацію була недооцінена.

Біржі праці.

Особливе місце у системі регулювання ринку праці займають біржі праці, є як з найважливіших структур ринкового господарського механізму. Вони уявляють собою спеціалізовані установи, здійснюють посередницькі функції над ринком робочої сили в. У багатьох країн біржі праці державні установами i здійснюють своєї діяльності під керівництвом Міністерства праці.

Основних напрямів діяльності бірж праці є:

1. реєстрація безробітних;

2. реєстрація вакантних місць;

3. працевлаштування безробітних;

4. вивчення кон'юнктури ринку України і предостав-ление інформації неї;

5. тестування осіб, бажаючих одержати роботу;

6. професійна перепідготовка безробітних;

7. виплата посібників.

За сучасних умов в розвинених країн більшість громадян працевлаштовуються не через біржі праці, а звертаючись у кадрові служби підприємств і закупівельних організацій чи з допомогою приватних посередницьких агентств.

Цільова функція регулювання ринку праці полягає у сприянні розширенню попиту робочої сили й підтримки ефективного пропозиції робочої сили в, аби:

1. розвинути працю і пристосувати їх до структурних змін підвищення можливості економічного зростання;

2. сприяти соціальному рівності шляхом поліпшення як здатність до зайнятості, і можливостей для зайнятості насамперед для груп населення, що у несприятливі погодні умови;

3. стабілізувати зайнятість у період економічного спаду і створити умови для задля подолання недостатнього пропозиції робочої сили період економічного піднесення.

Список літератури

1. Економіка під ред. А.С.Булатова М.:Бек, 1997

2. Економіка праці та соціально-трудові відносини під ред. Г.Г.Меликьяна М.:Издательство Московського Університету, 1996

3.«Курс економічної теорії». Під ред. Чепурина М. Н., Кіров, 1994 р., стр.233-248;

4. Четвернина Т. «Становище безробітних і ринку праці.» «Питання економіки», №2, 1997 р.

5. Микульський До. «Формування нової моделі зайнятості.» «Економіст», №3, 1997.

Схожі реферати:

Навігація