Реферати українською » Экономика » Теорія економічного зростання


Реферат Теорія економічного зростання

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Економічне зростання: означення й вимір

Економічне зростання визначається: 1) як зростання обсягу реального ВНП чи ЧНП за певний період чи 2} як зростання реального ВНП чи ЧНП душу населення за певний період. Использоваться можуть обидва визначення.

Економічне зростання вимірюється річними темпами зростання відсотках.

Наприклад, якщо реальний ВНП становив 200 млрд дол. торік і 210 млрд дол. цього року, можна розрахувати темпи зростання, віднімаючи з величини реального ВНП цього року величину торішнього реального ВНП і співвіднести різницю з величиною реального ВНП за рік. У разі темпи зростання становитимуть

Чому економічного зростання сам собою зазвичай сприймається як важлива економічна мета? Відповідь очевидна. Збільшення суспільного продукту для одну особу означає підвищення рівень життя. Зростання реального продукту тягне у себе зростання матеріального достатку й відповідає принципам мінімізації витрат. Відповідь на поставлене запитання то, можливо сформульований й іншим способом. Дедалі більша економіка має більшої здатністю задовольняти нові потреби і вирішувати соціально-економічні проблеми і в середині країни, і міжнародною рівні.

Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Економічне зростання дозволяє суспільству повніше реалізовувати поставлені економічними інтересами і здійснювати нові широкомасштабні програми.

Настільки чи істотна відмінність між 5% і трьох% економічного зростання? Так, істотна, і дуже! Росії з її величезним реальним ВНП відмінність між темпами зростання 3% і п'яти% виражається істотною сумою. Для населення дуже бідній країни навіть полупроцентное зниження темпах економічного зростання означатиме голодну смерть. З іншого боку, протягом кількох років навіть невеликі розбіжності у темпи зростання можуть придбати вирішальне значення.

Очевидно, що економічне зростання має як важливого значення, ніж стабільність. Наприклад, запобігши економічний спад, можна одноразово збільшити національний дохід, скажімо, на 6%. Якщо ж річні темпи економічного зростання становитимуть 3% , то зростання національного доходу на 6% дійдуть за 2 року; й надалі самі темпи економічного зростання забезпечать збільшення національного доходу на 6% щодва роки.

Чинники економічного зростання

Економічне зростання кожної країни залежить від таких засадничих чинників: 1) кількості і забезпечення якості трудових ресурсів; 2) обсягу основний капітал; 3) техніки і технології; 4) системи управління виробництвом; 5) кількості і забезпечення якості природних ресурсів. Ці чинники роблять зростання виробництва фізично можливим. Тільки доступність великої кількості кращих за якістю ресурсів, включаючи технологічний потенціал, дозволяє нарощувати виробництво реального продукту. У той самий час ці чинники забезпечують як повне залучення ресурсів у економічний оборот, а й найбільше ефективну їх утилізацію, щоб отримати якомога більше корисною продукції.

Чинники, що впливають економічного зростання, взаємопов'язані. Наприклад, безробіття зазвичай уповільнює темпи нагромадження капіталу, і навіть зростання витрат для наукових досліджень. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень і капіталовкладення можуть бути головна причина безробіття.

Загальне уявлення про взаємодії всіх таких чинників може дати крива виробничих можливостей (рис. 34.1).


Можливість економіки повною мірою реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками попиту й пропозиції. Є у вигляді, що світовий приріст виробничого, потенціалу реалізується, лише коли: 1) сукупні витрати збільшуються певною мірою, достатньої підтримки повної зайнятості, і 2) якщо додаткові ресурси ефективно використовуються, аби забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції.


За всього значенні чинника попиту ресурси основну увагу в обговоренні проблем економічного зростання приділяється чинникам пропозиції. Малюнок 34.2 дає схему впливу чинників, визначальних динаміку реального продукту.

Ця схема показує, що передвиборне збільшення реального продукту і доходу може здійснюватися двома основними способами: 1) шляхом залучення більшого обсягу ресурсів немає і 2) шляхом більш продуктивного їх використання.

Реальний ВНП можна подати як результат множення трудовитрат на продуктивності праці.

Що визначає кількість відпрацьованих годин? Ще б пак залежить продуктивності праці? З малюнка 34.2 слід, що обсяг трудовитрат залежить від кількості зайнятих і південь від тривалості робочого тижня. Натомість, чисельність зайнятих залежить від кількості населення працездатному похилому віці й рівня залучення робочої сили виробництво, тобто. від частки працездатного населення, яке реально зайнято виробництвом. Середня робоча тиждень визначається правовими і інституційними чинниками, і навіть колективними договорами.

Продуктивність праці перебуває під впливом трьох чинників, як професіоналізм, технічний прогрес, фондовооруженность, якість робочої сили й ефективність і розподілу і управління різними ресурсами. Інакше кажучи, продуктивності праці збільшується в мері поліпшення здоров'я, професіональною підготовкою, освіти і підвищення зацікавленості; зі зростанням забезпеченості автомобілями і устаткуванням, і навіть на природні ресурси; при кращу організацію і потребу керувати виробництвом; при переміщенні робочої сили з менш на більш ефективні галузі.

Чинники, стримуючі економічного зростання

Є чинники, що стримують зростання продуктивність праці і реального національного доходу. Це:

1) недосконала законодавча діяльність;

2) ослаблення державного втручання у справи приватного бізнесу, що стосуються питання забруднення середовища, правил безпеки, охорони здоров'я, умов праці.

Серед інших чинників, які впливають на економічного зростання, може бути несумлінне ставлення до праці й господарські злочину, припинення досягнення в час трудових конфліктів, вплив несприятливих погодних умов на сільськогосподарське виробництво.

Тут, щоправда, слід звернути увагу до таке. Підвищення безпеки праці, чисті повітря і вода - усе те, що характеризує якість життя, може бути досягнуто з допомогою уповільнення темпи зростання продуктивність праці. Але з тим підвищення продуктивність праці може викликати у себе і підвищення витрат на мети, надзвичайно важливі суспільства (наприклад, охорона довкілля). З сказаного можна дійти невтішного висновку, що продуктивності праці відбиває в повному обсязі добробут суспільства, а вимірює вироблення на 1 чел./ч.

Існує ціла низку інших чинників, що значно впливають у темпах економічного зростання.

Багатство природних ресурсів, є потужним позитивним чинником економічного зростання, але це значить, чта країни знайомилися з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. Так було в Японії природні ресурси обмежені, а темпи економічного зростання цієї країни у післявоєнний період значні. З іншого боку, деякі найбільш економічно відсталі Африка та Південної Америки мають суттєвими запасами природних ресурсів.

Вплинув на економічного зростання надає соціальна, культурна і політичний атмосфера країни.

До цих чинникам належить і стан інфраструктури шляхи його її подальшого розвитку.

Концепція інфраструктури теоретично економічного зростання

Природні монополії (ЇМ) тотожне поняття з інфраструктурою, бо в них одне цільове призначення. Як ЇМ, і інфраструктура є сукупність галузей, об'єктів, споруд, які забезпечують умови виробництва та повсякденного проживання людей про всяк території.

Електроенергія потрібна всім, газ потрібен всім, залізні, автомобільні, та й взагалі дороги потрібні всім. Усе це вкупі взяте становить фундамент економіки та його будує переважно держава. З державного бюджету будується інфраструктура. Чому ми ставимо знак рівності між поняттям «природні монополії» і інфраструктурою? Бо в них одна мета — створити необхідні умови для розвитку економіки — будь-який: розвинена, нерозвинена, перехідна, непереходная. Тільки термін «природні монополії» використовується під час аналізу освіти цін, і обсяги виробництва за умов монополістичного панування на ринках, а «інфраструктура» використовується під час аналізу відтворювального процесу, чи кругообігу капіталу, ресурсів немає і доходу.

Після цього викладі ми користуватиметься категорією «інфраструктура», бо аналізуємо процес економічного зростання як воспроизводственный процес.

Інфраструктура: означення й специфічні ознаки. У основі виділення інфраструктури як великої сфери народного господарства лежить різницю між особливими і загальними умовами виробництва. До особливим умовам ставляться конкретні форми технологічного процесу, властиві окремо кожному виду виробництва, якщо буде промисловим чи сільськогосподарським. До загальним умовам ставляться ті, без яких немає може ефективно функціонувати ніяке виробництво. Інакше висловлюючись, умови пов'язані технологією конкретної виробництва, існують незалежно від нього. Загальні умови виробництва створюють у результаті виробничої діяльності таких галузей народного господарства, як транспорт, зв'язок, інформатика тощо.

Інфраструктура і трьох рівня аналізу. Оскільки функцією інфраструктури є забезпечення всього процесу виробництва, яку можна розглядати на трьох рівнях: мікро-, медіум- і макрорівнях.

На мікрорівні інфраструктуру розуміють як сукупність материально-вещественных умов, чи інженерно-технічних споруд, необхідні функціонування окремого підприємства чи галузі.

На медиумуровне інфраструктура аналізується стосовно певному району чи регіону. Вона є системи споруд, материально-вещественных елементів, які забезпечують безперервну і ефективну зв'язок підприємств основного виробництва, у межах території - і нормальну життєдіяльність населення цього регіону.

На макрорівні інфраструктура є сукупність загальних економічних та соціальних умов, які забезпечують ефективний розвиток країни країни загалом i задовольняють потреби всіх членів товариства. Ці умови створюються з допомогою функціонування галузей загального призначення, специфічна особливість яких у тому, що вони потрібні всім без винятку видам виробництв і людині.

Інфраструктуру на макрорівні зазвичай поділяють виробничу, соціально-побутову й інституціональну. До виробничої ставляться галузі, безпосередньо, пов'язані з виробництвом материально-вещественного продукту. Це інформація, електроенергетика, транспорт, зв'язок, наука.

Сукупність галузей, безпосередньо з створенням загальних умов відтворення робочої сили й забезпеченням нормальної життєдіяльності населення, є соціально-побутову інфраструктуру. До неї відносяться насамперед утворення, охорону здоров'я, соціального забезпечення, житлово-комунальне господарство та інших.

Інституціональна інфраструктура забезпечує управління економікою. До неї відносяться всі види установ і закупівельних організацій, що забезпечують регулювання економічної та соціальній життя суспільства, наприклад банки і управління з соціальний захист населення, і навіть ринкову інфраструктуру (біржі, аукціони тощо.).

Таке розмежування інфраструктури важливо задля практики економічного розвитку. Щоб економічного розвитку проходило узгоджено переважають у всіх ланках: регіон, галузь, фірма, не можна допускати відставання жодного їх. Наприклад, якщо побудовано промислові підприємства, але не житла, шкіл, дитсадків, виникають труднощі залучення робочої сили в, як найважливішого умови процесу виробництва.

Залежно від часу формування інфраструктури галузей промислового виробництва, виділяють три її типу: випереджаюче (інфраструктурні споруди створюються до промислового й сільськогосподарського виробництва), одночасний, чи синхронний (ступінь розвитку відповідає сучасному рівню індустріального розвитку), відстається, коли ступінь насиченості інфраструктурними об'єктами відстає потреб економіки.

Особливість інфраструктури. Особливість інфраструктури визначається її ознаками. По-перше, інфраструктура — це сектор економіки загального призначення. По-друге, інфраструктурі притаманний характер колективного споживання. Особливого характеру споживання надає їй ту специфічність, що потребує нова форма організації виробництва. По-третє, інфраструктура впливає на процес виробництва, хоча перебуває поза її технологічними межами. Перелік деяких галузей і об'єктів інфраструктури може бути абсолютно незмінним, жорстко регламентованим всім етапів економічного розвитку. Коло інфраструктурних деяких галузей і елементів досить гнучкий, але у значною мірою змінюється під впливом науково-технічної революції.

Вплив інфраструктури на економічного зростання. Недоліки у роботі підприємств та інфраструктури виявляються зазвичай на економічної діяльності народного господарства. Наприклад, слабко розвинена дорожня мережу країні або на певній території, вади на роботі транспорту викликають розрив ланцюга виробництво — споживання. Або при перебої у постачанні електроенергією виробничі підприємства не зможуть функціонувати безупинно, як того вимагає технологічний процес. Інфраструктура воєдино пов'язує всі галузі народного господарства, сприяє збалансованому розвитку економіки.

Розвиток інфраструктури служить неодмінною умовою залучення у господарський оборот нових природних ресурсів, раціонального їх використання, поліпшення розміщення продуктивних сил країни. У цьому, велике значення надається інфраструктурі у формуванні та розвитку регіональної економіки: вона сприяє швидкому освоєння багатих природних ресурсів з задоволення потреб народного господарства за сировину й енергії. Однак цьому значно заважає відомча роз'єднаність під час освоєння нових районів. Під час будівництва нових об'єктів невигідно, щоб підприємство обзаводилось власними котельнями, підстанціями, краще користуватися цими послугами в централізованому порядку. Досвід свідчить, що підприємств різних відомчих приладь у єдиний промисловий вузол, дає суттєвий економічний ефект. Основне значення інфраструктури — пов'язувати воєдино надзвичайно складну ланцюг взаємодіючих народно-господарських ланок.

Значительна роль інфраструктури у вирішенні сучасних проблем сільського господарства.

Важко уявити ефективний агропромисловий комплекс і сучасне село без розвиненою дорожньої мережі, надійного транспорту, елеваторів, сховищ, складів, холодильників. Відставання у будь-якій з цих ланок неминуче б'є по кількість і якість кінцевої продукції. Головне завдання сільському господарстві, в агропромисловий комплекс Росії, поряд зі збільшенням масштабів сільськогосподарського виробництва усунути значні втрати продукції, що у результаті недосконалої інфраструктури. Особливо потребує розширення будівництво шляхів у сільській місцевості. Доведення інфраструктури до сучасних потреб сільського господарства дозволить швидше збільшувати продовольчий фонд за рахунок збереження вже зібраної продукції.

Економісти пропонують капітальні вкладення, щоб їх в розвитку інфраструктури, зіставляти ні з збільшенням виробництва, і з втратами, яких можна запобігти з допомогою цих вкладень.

У зв'язку з тим, що галузі інфраструктури вимагають великого початкового капіталу, чекати не можна їх одночасного розвитку. Суспільство наперед має розраховувати, скільки праці, коштів виробництва та життєвих коштів він може це без будь-якого шкоди витрачати таких галузі виробництва, які порівняно тривалий час не дають будь-якого корисного ефекту. Інакше висловлюючись, фаза «витрата — випуск» проявляється у інфраструктурі інакше, ніж у промисловому виробництві.

Ефективність функціонування інфраструктури чітко виявляється у зниженні витрат, у кар'єрному зростанні обсягу національного доходу. Це буває у результаті те, що технічно розвинена інфраструктура дозволяє безперебійно функціонувати основному провадження й, отже, виробляти більше продукту з мінімальними витратами. Отже інфраструктура народного господарства надає значний вплив збільшення національного багатства

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація