Реферати українською » Экономика » Скільки коштує безоплатне користування


Реферат Скільки коштує безоплатне користування

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Наталія МАРТИНЮК

У договорі безоплатного користування майном, чи, інакше кажучи, позички найчастіше бачать вихід із багатьох незручних з високою податковою погляду ситуацій. Однак у найближчому майбутньому позичка завдяки Вищому Арбитражному Суду ризикує стати невигідною, примусивши одержувача майна платити прибуток.

Ситуації, у яких вдаються до позичку, різноманітні. Приміром, у новоствореної фірми немає необхідних коштів на оренду приміщення і придбання офісної техніки, зате усе є у засновника. Віддавати майно фірмі у власність засновник гребує – адже натомість що хоче відповідатиме ним своїх боргах. І він, ніяк це оформлюючи, надає фірмі все їй необхідне у період, поки не стане на свої ноги. Через війну за даними обліку Витрати збирання приміщення, картриджі і папір для принтера, бухгалтерську програму фірма має, утім ані приміщення, ні принтера, ні комп'ютера немає. Інспектори напевно «викреслено» ці витрати з розрахунку прибуток як економічно невиправдані і навіть фіктивні.

Ще директори та інші не їх у фірмі співробітники дуже люблять до її рахунок підключати свої стільникові телефони і вестиме із них ділові розмови. Анітрохи незгірш від їм подобається роз'їжджати власним автомобілем у справі фірми, витрачаючи її грошей заправку і поточний ремонт. Результат хоча б: фірма має Витрати мобільний зв'язок і транспорт, але й одного стільникового телефону чи автомобіля і балансі, ні з оренді немає.

Вихід найчастіше бачать у оформленні майна як отриманого в безоплатне користування. Схоже безкоштовну оренду – один бік за договором позички повинна передати майно в безоплатне користування боці, а остання зобов'язана її повернути такому стані, у якому отримала, але з урахуванням нормального зносу (п. 1 ст. 689 ДК). Для позички навіть діють що з правил, встановлених Цивільним кодексом для оренди (вони перераховані в п. 2 ст. 689 ДК). На відміну від надання майна в позику при позичку право власності до її одержувачу не переходить.

Нерідко воліють оформляти позичку і фірми, котрі з час безплатно віддають покупцям своєї продукції устаткування, призначене на її продажу. Приміром, виробники напоїв вважають, що вони розходитися краще, якщо забезпечити магазини і їдальні кафе холодильниками.

На погляд позичка переважають у всіх подібні ситуації вельми зручне: і користування майном оформлено, право власності нею передавати непотрібно, і нікому щось платить. Ссудополучатель зобов'язаний утримувати майно і підтримання його в справному стані, зокрема проводити поточний і капітальний ремонти (ст. 695 ДК). Пов'язані з виконанням цей обов'язок витрати сміливо вважатимуться економічно виправданими, включати до складу інших і зменшувати ними оподатковуваний прибуток (подп. 49 п. 1 ст. 264 НК).

Червона ганчірка безплатності

Від нехороших податкових наслідків користування майном, якого немає у обліку, договір позички, безумовно, позбавить. Проте, вирішивши у такий спосіб цієї проблеми, ви отримаєте масу нових. До того ж подаруєте їх власнику майна – якщо це фірма чи підприємець на загальну систему оподаткування. Їм доведеться платити прибуток чи НДФЛ, оскільки передану в безоплатне користування річ у податкових цілях потрібно вилучити з складу амортизируемого майна (п. 3 ст. 256 НК).

Але це ще найбільше лихо. Будь-яка безплатність «автоматом» привертає увагу перевіряючих. До позичку вони теж знайдуться претензії. У процесі податкової службі переконані, що ссудодатель безоплатно надає одержувачу майна послугу. Це переконання загрожує чималими неприємностями для обох сторін договору безоплатного користування.

Від ссудодателя інспектори зажадають заплатити ПДВ із ринкову вартість «послуги» з надання майна у користування. Вони пошлються на підпункт 1 пункту 1 статті 146 таки Податкового кодексу, який прирівнює безплатне надання послуг до реалізації, що є об'єктом ПДВ. Податкову базу у разі потрібно визначати як ринкову вартість послуги, розраховану за правилами статті 40 (п. 2 ст. 154 НК).

У ссудополучателя податківці вбачають оподатковуваний прибуток від безоплатного користування майном, рівний сумі економії на оплату користування. Підставою при цьому вважають пункт 8 статті 250 таки Податкового кодексу. Він відносить до внереализационным доходи - у вигляді безоплатно отриманих майна, робіт, послуг і прав. Розмір доходу потрібно розраховувати з ринкових цін за правилами тієї самої 40-ї статті.

Причому податку з прибутку інспектори нарахують, навіть якщо майно в позичку фірмі надає засновник із часткою участі більше 50 відсотків. Адже податку вільна лише вартість безоплатно одержану таких засновників майна (подп. 11 п. 1 ст. 251 НК), а тут чиновники наполягають на безплатної послузі.

Ринковій вартістю цієї «послуги» інспектори вважають ринкову орендної плати. «Доход вважати нескладно – є договори оренди [аналогічного майна], із них можна визначити, яку суму заощаджує організація, отримує майно в безоплатне користування, – пояснював начальник відділи у Управлінні оподатковування прибутку ФНП Владислав Синилов на семінарі ще наприкінці минулого року її. – Однак питання поки що врегульовано з Мінфіном остаточно. Ми орієнтуємо те що, що доход від може бути, але офіційних роз'яснень не даємо».

З того часу питання з Мінфіном податківці, певне, врегулювали. Як заступник начальника відділу оподатковування прибутку департаменту податкової та митно-тарифній політики Мінфіну Людмили Полежаровой, якої ми звернулися по роз'яснення, зараз ФНП в «проектах відповідей» на приватні запити говорить про безоплатно отриманої послузі і розрахунку доходу з ринкової орендної плати. І на Мінфіні з цим згодні, хоча офіційно це своє думку висловили тільки якось, і також лише відповіді на приватний запит (листа від 23 вересня 2004 р. № 03-03-01-04/1/57). Можливо, всенародного визнання цю позицію відомства уникають бо неї немає законних підстав.

Не послуга

У визначення, що дає послузі Податковий кодекс, позичка неможливо вкладається. Послуга – це діяльність, результати якої мають матеріального висловлювання, реалізуються і споживаються в процес-

се її здійснення (п. 5 ст. 38 НК). Ссудодатель якщо яку діяльність й проводить, лише про передачу майна. «Споживати» її результати, тобто користуватися майном, одержувач починає вже після закінчення. У цьому вся позичка схожа з орендою. На те, що оренда – не послуга, давно зазначив Вищий Арбітражний Суд (постанови від 22 липня 2003 р. № 3089/03 і 11668/01). Це ж, але у цілях розрахунку прибуток, визнав і Федеральний арбітражного суду Північно-Західного округу (постанову від 10 червня 2002 р. № А05-1139/ 02-75/22).

Питання, чи можна вважати послугою саме позичку і чи потрібно її одержувачу сплачувати податок з прибутку, минулого року вирішували Федеральному арбітражний суд Центрального округу. Відповідь суддів однозначний: позичка – не послуга. Тому немає жодного біля її одержувача і жодного оподаткованого доходу (постанову від 2 вересня 2004 р. № А64-660/ 04-16).

Посилання для цієї судових рішень хороша лише тим, щоб відбиватися від претензій інспекторів з податку прибуток. З ПДВ усе дещо гірше: з тексту 21-й гла- ви таки Податкового кодексу оренда згадується як послуга. Отже, тут краще вказувати не так на подібність між ссудой і орендою, але в різницю між ними, цебто в те, що це все-таки різні речі (звідси – нижче). Тоді вам легше буде довести, що позичка послугою перестав бути. А цей непростий, оскільки досі наявні суди, які розглядали це запитання, займали бік податкових чиновників (постанови ФАС Північно-Західного округу від 3 серпня 2004 р. № А56-1488/04, від 12 листопада 2004 р. № А56-8127/04, від 20 лютого 2001 р. № А56-24227/ 00, ФАС Центрального округу від 2 вересня 2003 р. № А54-619/03-С18).

І сравнить-то ні з чим

Навіть якщо його вважати позичку послугою, то брати як її ринкову вартість ринкову орендної плати неправильно.

Позика і оренда – речі хоч і схожі, але йому дуже різні. Причому відрізняються вони лише тим, що позичка завжди безвозмездна, а оренда – завжди за плату. Так, за договором оренди можна передати інший обсяг прав на майно – як право користування нею, але ще володіння (ст. 606 ДК). Причому у будь-якому разі в орендаря більше прав, ніж в ссудополучателя – наприклад, в першого ще є переважного права на підписання договору оренди нового термін (ст. 621 ДК). Має право орендар і від орендодавця відшкодування вартості узгоджених з нею та зроблені власним коштом невіддільних поліпшень. І орендної плати включає у себе та плату ті додаткові проти ссудой права. Тому немає й не можна до розрахунку податків при позичку брати ринкову орендної плати – її платять зовсім не від через те саме, що має фірма, що бере майно в безоплатне користування.

Отже, оренду можна назвати як ідентичною, а й однорідної «послугою» (більше, її взагалі неможливо назвати послугою – доведено згаданими постановами ВАС). Тим часом ринкову ціну стаття 40 таки Податкового кодексу наказує визначати саме як ціну, сформовану над ринком ідентичних товарів, робіт чи послуг (і якщо немає ідентичних, то однорідних). Ідентична ж або однорідна позичку може лише позичка схожого майна. У всіх договорів безоплатного користування те щоб ціна дорівнювала нулю, вони й цены-то як такої немає. Тому можна стверджувати, або ринкова вартість до розрахунку ПДВ і позареалізаційного доходу при позичку – нульова, то її взагалі немає як такої.

Прибегать до таких методам визначення ринкових цін, як методи наступної реалізації і витратний (п. 10 ст. 40 НК), у цій ситуації можливо які завжди. Їх використання стаття 40 допускає лише за відсутності над ринком ідентичних послуг, у разі – договорів позички аналогічного майна. Понад те, метод наступної реалізації, у якому бере участь ціна продажу, до послуг взагалі незастосовуваний. Як «отриману» послугу можна перепродати, якщо в її немає матеріального висловлювання й він споживається у процесі подання самої послуги? Та ніяк.

Недолік такий підхід у цьому, що не перевірений судової практикою. Та й годиться він, лише коли погодитися з твердженням, що позичка – послуга. Для незгодних – інший варіант.

Неоценимые права

Коли що при позичку безоплатно і передається, то це право користування річчю (ст. 656 ДК відносить його до майновим правам). Передача майнові права, зокрема й безвідплатно – теж об'єкт ПДВ (подп. 1 п. 1 ст. 146 НК). Вартість безоплатно отриманих майнові права як і, як і вартість безплатних послуг, є внереализационным доходом у податковій обліку (п. 8 ст. 250 НК).

Чому ж тоді в Мінфіні й ФНП наполягають на сумнівному затвердженні у тому, що позичка – це послуга? Дуже пересічно: механізму визначення доходу безоплатно отриманих майнові права пункт 8 статті 250 таки Податкового кодексу не встановлює. Не знайти його й побачив інших статтях кодексу. Розрахунок ринкову вартість майнові права за правилами 40-ї статті (як у із безплатними товарами, роботи будівельників і послугами) 25-й главою також передбачено. І він був би і неможливий, адже стаття 40 містить порядок визначення ринкової ціни лише товарів, робіт та надаваних послуг, але з майнові права. Тим часом дохід – це тільки та економічна вигода, що можна оцінити (ст. 41 НК). Оскільки правил оцінки доходу безоплатно отриманих майнові права немає, те й оцінити його не можна. Отже, ніякого оподаткованого доходу у одержувача позички немає.

Це ж із ПДВ: об'єкт передача майнові права (зокрема і безоплатної) є, а правил визначення податкової бази цього об'єкта в 21-й главі немає. Тобто податкову базу як обов'язковий елемент податку законом не встановлено, ПДВ вважати неможливо, отже, вам і непотрібно (п. 1 ст. 3, п. 1 ст. 17 НК).

Не змінюють і взяті недавно поправки до глави 21 таки Податкового кодексу, що почнуть діяти 1 січня 2006 року (докладно про неї читайте на стор. 52). Особливості визначення податкової бази під час передачі майнові права встановлюватиме стаття 155 таки Податкового кодексу. Проте її нова редакція містить правила розрахунку бази передачі не будь-яких майнові права, а лише окремих їх видів. Права користування майном немає. За бажання може бути «підтягти» під згадувані там орендні права, але це щось дасть. Податкову базу з їхньої передачі нова редакція статті 155 велить вважати по загальними правилами, закріпленим у статті 154, тобто з цін, визначених у відповідність до 40-ї статтею. А вона залишилася не змінювалась і досі мовчить у тому, як можна визначити ринкову ціну майнові права.

Феміді подай податки

Як бачимо, аргументів не хочуть, щоб ссудодателю нараховувати ПДВ, а одержувачу майна в безоплатне користування – визнавати дохід, вистачає із гаком. На жаль, схоже, що вони для суддів – порожній звук.

В одному ще недавно семінарів, де побував експерт «Расчета», головний консультант Управління аналізу та узагальнення судової практики Вищої Арбітражного Судна Віктор Бациев повідомив, що "вищі арбітри мають намір невдовзі видати огляд практики вирішення суперечок з податку прибуток. І з інших припускають до нього включити пункт у тому, як треба вирішувати суперечки необхідності сплачувати податок з прибутку і при отриманні майна в позичку. За словами консультанта, прогноз для фірм невтішний: у проекті огляду є висновок у тому, що

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація