Реферати українською » Экономика » Курс вітчизняної політекономії середини XIX - початку XX в. про методі економічного дослідження


Реферат Курс вітчизняної політекономії середини XIX - початку XX в. про методі економічного дослідження

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Ю.І. Будович, аспірантка кафедри "Економічна теорія"

Як вважає генеральний відомий дослідник історії економічної науки Г.Н. Сорвина, історія економічної думки містить повний набір незатребуваних раніше чи просто забутих ідей, які можна із користю застосовано у теперішньому. До однієї з таких, з погляду, забутих ідей належить трактування методу економічного дослідження, яку вважали загальновизнаною до корінного перелому у розвитку громадських наук, що відбувся після подій Жовтня 1917 р. Відповідно до цієї трактуванням центральним ланкою процесу вироблення нової економічної знання вважався метод дедукції, інші ж методи (спостереження, індукція та інших.) розглядалися як допоміжні стосовно нього.

Як дізнаємося з популярних курсів вітчизняному політичному економії кінця XIX - початку XX в., дедуктивний метод перебував у уявному поясненні дослідником економічних явищ як результату взаємодії людей, які перебувають під впливом різноманітні причини. Люди керуються у своїх вчинках певними спонуканнями і економічним принципом, використовують під час досягнення своєї мети закони природи, техніки та правильної поведінки іншим людям, або підпорядковуються їм. Отже, дедуктивний метод грунтувався широкому застосуванні висновків природничо-технічних і соціальних наук. Як ми вже відзначали (див. "Вісник Фінансовій академії". 2003. № 2. З. 72), метод економічного дослідження, у його колишньої трактуванні вигідно відрізняється від сучасного викладу тим, чим є практичний інструмент вироблення нового знання. Сучасне ж опис методу науки того результату це не дає, оскільки автори підручників трактують метод дедукції формально (і висновок із положень приватного) і прагнуть передусім викласти суть відомих їм методів дослідження, не роз'яснюючи взаємозв'язку з-поміж них.

Наш аналіз показує, що цікавість до питанням методології науку й зокрема до її методу, має у вітчизняної економічної теорії самобутній характер. Бажаючи довести те й одночасно виконати завдання дослідження, винесену в заголовок статті, вирішили піти шляхом історичного аналізу.

Традиційно вважають, що першим економістом, задавшимся метою викласти ставлення до завданнях, предметі і методі економічного дослідження, був Дж.Ст. Мілль, автора низки спеціальних робіт, перша у тому числі - "Про визначення політичної економію газу й її методі" - вийшла 1836 р. Тим більше що, як виявилося, ще перший російський автор курсу політичної економії Р. Шторх у своїй "Курсе політичної економії чи викладі почав, що обумовлюють народне благоденство", яка вийшла 1815 р., формулює предмети наук, які стосуються государствоведению, однієї з них є політична економія.

Государствоведение ділиться у Шторха на дві галузі: предметом першої - соціології - є теорія, а другий - політики - практика. Політична економія у Шторха є частиною соціології. "Намагається відкрити природні закони, управляючі розвитком людського роду свого і регулюючі хід слідства; вона показує, як людина, яка у суспільстві, сягає задоволення всіх власних потреб, фізичних і моральних…" [1, з 6-ї]. Тут і далі цифра свідчить про джерело наприкінці матеріалу.

Шторх висловлюється й в питанні про методі науки, що складається з цих двох методів - спостереження та аналізу, під яким автори розуміє нічим іншим, як дедуктивний метод. Шторх вважає, що явища (факти), студійовані науками, формуються під впливом кількох причин, у своїй дію головних причин утворює загальні факти, а втручання другорядних причин - приватні факти. Завдання науки полягає у відкритті загальних фактів (загальних законів чи принципів). Воно відбувається шляхом "ґрунтовнішого розуміння", підтвердженого спостереженнями, і навіть пояснення причин відхилень приватних фактів (винятків) загальних фактів. Причиною загальних фактів політичної економії є прагнення людей покращити своє долю, тобто. економічний принцип: "…Факти чи принципи можна довести приватними спостереженнями, усвідомити їх зв'язок і виводити їх укладання" [1, з. 15].

Джерелом фактів для економічних висновків Шторх вважає поточні спостереження, дані статистики, і навіть "пам'ятати історію та подорожі". Шторх свідчить, що їхні висновки політичної економії мають у своєму основі "підготовчі заняття": потрібно вивчати людську природу, розуміти себе, вивчати юридичні закони та установи, вид країни, укладати надра сімейств, будувати висновки про достатку і жалюгідній кількості, освіті і забобонах, добродетелях і пороках.

Шторх підкреслює подібність методу політичної економію газу й математично-природничої грамотності, зазначаючи заодно й відмінності: "…Фізики і хіміки можуть, з власної волі, повторювати факти і що їх комбінувати, одне слово, можуть виробляти досліди, тоді як філософ, зайнятий політико-економічними фактами, змушений спостерігати їх такими, якими вони видаються" [1, з десятьма]. Далі, на думку Шторха, економічні закони, на відміну природних законів, неточні. Це з тим, що на відміну від фізичних фактів факти моральні, тобто. вироблені здібностями, потребами і волею людей, у яких політична економія засновує свої умови, не підпорядковуються вирахування. Чудовий висновок, що робить автор з різницю між фактами наук: "Цього спостереження досить, щоб показати непотрібність докладання алгебраїчних формул до політично-економічним показанням - як намагалися робити деякі письменники" [1, з десятьма]. Отже, Р. Шторх був першим у Росії критиком математичного методу у економічній теорії.

Після Шторхом значне місце цій вічній темі приділяє А. Бутовский у своїй тритомнику "Досвід про народному багатстві або про засадах політичної економії", яка вийшла 1847 р. У цілому нині його спектаклі з питань методології науки схожі на ідеями, висловленими Шторхом. Бутовский прямо говорить про необхідність обліку при формулюванні законів політичної економії законів інших соціальних наук, саме філософії, естетики, правознавства, у вигляді узгодження їх законів. "Втім, якого довіри заслуговує вчення, не що представляє подібного згоди?.. Чи можна схвалити, наприклад, мниму політичну економію, ниспровергающую правила моральності й порядок державний?.." [2, з. XIV].

Крім спостереження та аналізу Бутовский виділяє такі методи дослідження, у економіці, як порівняння і відволікання. Він також на значення би в економічному дослідженні самоспостереження вченого. Політична економія, вважає Бутовский, оперує розрядом фактів, "для розуміння які людина повинен, як кажуть, ввійти у себе. Вони повинні шукати їх причини у власної природі, у її многоразличных побуждениях…"[2, з. II].

У зв'язку з вищесказаним слід зазначити, що сама Дж.Ст. Мілль не приділив у своєму відомому підручнику "Основи політичної економії", яка вийшла 1848 р., спеціального місця питанням методології. Отже, у вітчизняній науці самобутній характер носить як сам інтерес до методології, а й традиція висвітлювати опікується цими питаннями саме у популярних курсах політичної економії. Зазначимо, проте, що цікавість до питанням методології науки після Бутовского затихає до 90-х в XIX ст.

Новий виток у розвитку поглядів на методі економічного дослідження та інтересу до означеній темі в курсах політичної економії, мабуть, починається з "Підстав політичної економії" Д. Пихно, що світ 1890 р. Автор вже говорить про існування двох типів економічних законів - спільне коріння й специфічних. "Політична економія, під загальним ім'ям економічних законів, прагне пізнати: 1) як постійну й незмінну законоподчиненность господарських явищ, тобто. залежність їхнього капіталу від головних чинників господарському житті…, так і 2) закони історичного поступу господарства, тобто. спадкоємні видозміни господарського побуту історія і залежність цих видозмін від цього чи іншого поєднання господарських сил" [3, з. 9]. Пихно також свідчить про потребу використання знань законів техніки до пояснень господарських явищ. Політична економія "стосується технічних процесів… настільки, наскільки це необхідно з'ясування інших видів господарську діяльність" [3, з 7-8-го].

Автор свідчить про складність економічного дослідження та причини цієї складності. Вона у цьому, що "політична економія, у 1-х, оперує явищами складними, тобто. викликаними сукупним дією багатьох взаємодіючих причин; у 2-х, господарські явища, як і всі соціальні, неможливо знайти досліджені шляхом штучного досвіду, выделяющего ті чи інші боку явища і що у ньому сили та котрий дає можливість досліджувати ці сили порізно й у довільних поєднаннях; в 3-х, у явищах беруть участь зовнішні сили природи й сили людського духу, а закони останнього становлять дуже складну й темний область" [3, з. 9-10].

Примітно, що Пихно підтверджує традиційне для вітчизняному політичному економії негативне ставлення до математичного методу. "Виключне застосування відстороненого методу відриває науку від міцної грунту дійсною життя, позбавляє її надійного контролю, створює бідність теоретичної думки, що оперує кількома відверненими поняттями і чи позбавленої харчування, і призводить до помилковим логічним побудов, котрі хоч нагромаджуються одне інше з відомою логічного послідовністю, але не всі далі розходяться зі справжніми явищами. Тим паче немає майбутності спроби деяких економістів скористатися суто математичним методом, перетворюючи економічні питання у математичні теореми" [3, з. 12].

У "Курсе політичної економії" А. Чупрова (1892 р.) відроджується традиція приділяти значне місце питанням методології науки у її популярному курсі. Автор робить також спробу довести виклад методу науки рівня практичної методики. Він ділить економічне дослідження втричі етапу: 1) спостереження, тобто. збирання фактів; 2) встановлення емпіричного закону, тобто. виведення у тому, що існують певні явища зустрічаються разом чи йдуть одне одним; 3) власне встановлення причинних залежностей між явищами. Найскладнішим є третій, етап.

У економічному дослідженні, вважає Чупров, індуктивний метод сам собою має лише мало, оскільки "прийоми досвідченого дослідження, у чистому їх вигляді можна застосовувати лише у поясненню таких фактів, де кожна дію пов'язані винятково з какою-нибудь однієї причиною. Однак у царині громадського життя такі факти становлять рідкісний виняток" [4, з. 42-43]. Тож у економіці "людська думку намагається віднайти і досліджувати найпростіші елементи явищ і далі вже показати, що з цих простих елементів складаються складніші феномени. Це - той прийом, що змушує фізика, вивчає складне рух тіла під впливом взаємодії кількох сил, досліджувати спочатку вплив кожної окремої складової сили" [4, з. 45]. У цьому дедуктивний метод. Метод аналізу, формально трактований у сучасній науці як мисленне розчленовування досліджуваного явища на складові, з погляду, і полягає у виділенні окремих елементів складного явища.

До таких елементам економіки і сягають дії людей під впливом окремих причин. Закони цих дій встановлюються дослідником шляхом самоспостереження і яскраві спостереження за на інших людей з урахуванням вивчення людських устремлінь, де превалює господарський інтерес, і навіть з урахуванням вивчення законів, виведених іншими науками. Закони інших наук повинні враховуватися тут оскільки, як зазначалось, в свої дії використовують цих законів чи підпорядковуються їм. Чупров пише: "В усіх життєвих найважливіших господарських явищах стоять як перші причини: по-перше, відомі властивості організму людини; по-друге, почування і звички людей; по-третє, умови зовнішньої природи, серед якої припадає діяти людині; і, нарешті, політичні установи, юридичний побут та інші боку громадської обстановки у впливі на особистість" [4, з. 47].

Під час наступної стадії дедуктивного процесу "дoлжно визначити за законами причин, яке дію зробить дана їх сукупність. Це - процес обчислення: потрібно обчислити, як видозмінюється кожна гілка причин при з'єднаному їх дії…" [4, з. 45]. Він, з погляду, і як зміст методу синтезу, тобто. методу відтворення цілісної картини. "Шлях, за яким слід тут слідувати, у тому, спочатку пояснюється вплив головних основних причин, які виробляють явища, та був поступово вводяться другорядні чинники, і навіть вивчається, які ускладнення вносить в зроблений висновок участь цих останніх" [4, з. 49-50]. До головним основним причин віднесено дії людей під впливом економічного інтересу, і навіть природничих і технічних умов життя.

Чупров свідчить про гіпотетичний характер економічного закону. "…Усі висновки, отримані у такий спосіб, подібно висновкам фізика, мають лише гіпотетичний характер. Більшість положень політичної економії мають сили лише за наявності умов, що лягли основою виведення" [4, з. 53]. З іншого боку, зазначає Чупров, через надзвичайної складності господарських явищ економічна дедукція може вказати лише тенденцію у розвитку цих явищ.

Завершальна стадія дедукції залежить від перевірці. "…Мета її полягає у вирішенні питання, чи справді дослідження охопило всі явища і завжди вірно визначило їх сукупна дія. Якщо висновок буде згоден із результатом прямого спостереження, ми можемо безпечно довіряти йому; Якщо ж факти дійсною життя цілком чи частиною не підтверджують виведення, слід показати, якими впливами послаблюється або зовсім паралізується дію вивчених чинників" [4, з. 56]. Для перевірки дедуктивних висновків використовується узагальнення даних простих, статистичних і історичних спостережень, тобто. індуктивний метод.

Після Чупрова вітчизняні економісти також прагнули уточнити зміст окремих методів дослідження. З іншого боку, популярнішою стає ідея розбіжності методів складових частин політичної економії (у сенсі), саме: теорії, історії господарського побуту та політики (науки про використання економічних законів). Вочевидь, на це вплинуло вплив виникнення в 80-ті роки в XIX ст. знаменитого спору про методі науки між До. Менгером, засновником австрійської школи, і Р. Шмоллером, видним представником історичної школи. Ця суперечка загалом полягав в питання тому, яким повинен бути рівень абстрактності економічних законів, чи варто у яких враховувати конкретні особливості місця й часу. Дедуктивный метод, залежно від цього, як вирішувалося це запитання, називався історичним або власне дедуктивним (абстрактним).

А. Ісаєв в "Началах політичної економії" (1896

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація