Реферати українською » Экономика » Електроенергетика: проблематика й ролі тарифів


Реферат Електроенергетика: проблематика й ролі тарифів

В.К. Поспєлов, директора Інституту міжнародних стандартів і економічних відносин

Реформування економіки Росії, розпочате переходити до ринкових принципам господарювання, має глибоке вивчення світового досвіду перетворення національної економіки. Практика показує, однією з найбільш важких проблем є проведення реформ у сфері інфраструктури. Електроенергетика, що у значною мірою природною монополією і зберігаючи монополістичні риси навіть по здійснення програм дерегулювання і приватизації, є складний об'єкт для реформування.

Специфіка цієї сфери полягає, зокрема, у цьому, що виробництво складає електростанціях різних типів (паро- і газотурбінних, атомних, гідравлічних, геотермальних, вітрових тощо.), а вироблена продукція - електроенергія - є однаковою з погляду якості тому, і що може більш "розвиненою", і може лише підтримуватися в встановлених, технічно певних межах.

Те, що комп'ютер може виявитися вигідним для компаній щодо переходу з вугілля природного газу, може таким бути для власників атомних електростанцій.

Про це з всієї очевидністю свідчить, наприклад, досвід Великобританії, де від початку дерегулювання істотно ослабли позиції компаній-виробників електроенергії на атомних електростанціях. Зниження 90-х років оптових ціни електроенергію приблизно 40% обернулося їм майже нерозв'язною проблемою. Їм навіть довелося звертатися по допомогу до уряду, що викликало різке невдоволення власників електростанцій інших типів [1]. Тут і далі цифра свідчить про джерело чи примітка наприкінці матеріалу.

Для споживачів ситуація у електроенергетиці проявляється по меншою мірою з обох сторін. Першої, найважливішої, є величина ціни електроенергію, тобто. тарифів. З іншого боку, електроенергетика надає несприятливий вплив на екологію, що викликає негативну реакцію з боку населення. У межах цієї статті обмежимося переважно питаннями тарифів.

У державах - членах Організації економічної та розвитку (ОЕСР) електроенергія обходиться населенню набагато вища, ніж промислових підприємств. Наприкінці 1990-х років 1 кВт·год коштував населенню приблизно 0,11 дол. США, тоді як промислових підприємств - лише 0,07 дол. У окремих країнах, наприклад, у Данії, побутової тариф перевищив промисловий в 3 разу [2].

Тож у країнах із розвиненою ринковою економікою, де тарифи споживачам всіх категорій загалом перевищують рівень витрат виробництва, дерегулювання і масова приватизація мали забезпечити вищого рівня ефективності електроенергетичного виробництва та, як наслідок, призвести до зниження тарифів. Нерідко це мало місце, хоча зменшення продажних цін для кінцевих споживачів не в повною мірою відбивало дійсне скорочення витрат виробництва.

Однак у країнах і країнах із перехідною економікою ситуація загалом інакша. Характерна риса у тому, що тарифи часом встановлюються нижче витрат за виробництво, передачу і розподіл електроенергії, і феноменом субсидування споживання виявився однією з найважливіших складових чорт галузевої і народно-хозяйственной ефективності електроенергетики.

Рівень тарифів впливає перебіг інвестиційного процесу. У країнах, за даними досліджень фахівців від Світового банку, на початку 1990-х років тарифи дорівнювали у середньому 0,038 дол. за 1 кВт·год. Цим вони виявилися нижчий за рівень, який буде необхідний забезпечення ефективності роботи електроенергетичних підприємств. У цілому нині вони були приблизно двічі менше, аніж у країнах ОЕСР, і могли забезпечити лише половину інвестиційних витрат, необхідних для введення нових електроенергетичних потужностей [3].

У цьому можна зрозуміти думка фахівців Світового енергетичного ради, думають, що є істотна різниця у змісті проблеми тарифів країни з розвиненою ринковою економікою й участі країнах. У першій групі основним завданням зазвичай стало зниження тарифів рівня найбільш конкурентоспроможних виробників. Розвиваючі ж держави, зазвичай, зіштовхуються з підвищення тарифів у тому, щоб надалі повністю покрити видатки доставку електроенергії споживачам, крім того повинні вжити заходів, щоб забезпечити своєчасний збір платежів користування електроенергією [4].

У країнах підхід до встановлення тарифів для домогосподарств і промислових підприємств неоднозначний. Однак у вона найчастіше тарифи населенню встановлюються нижчому рівні, ніж для промисловості.

Розбіжність у тарифах населенню навіть у межах одного групи країн дуже значна. Так було в 1999 р. в 26 державах Латинська Америка тариф населенню становив середньому близько 0,09 дол. США. У той самий час у Венесуелі і Еквадорі він дорівнював приблизно 0,01-0,025 дол., а Уругваї - 0,15 дол. Отже, різниця перевищила 10 раз [5].

У багатьох країн Азії тарифи населенню були істотно нижчий витрат за виробництво, передачу і розподіл електроенергії. Так було в Індонезії вироблення 1 кВт·год обходилася приблизно 340 рупій, тоді як тариф становив у середньому лише 220 рупій [6]. У Індії частина електроенергії споживається селянами безплатно [7].

У арабських державах Перської затоки протягом багато часу здійснювалася політика здешевлення електроенергії споживачам. Маючи величезні запаси порівняно дешевих енергоресурсів (як нафти і газу) і одержуючи від своїх реалізації на світовому значні фінансові надходження, їм було запропоновано утримувати тарифи на електроенергію низький рівень. Так було в початку 90-х в Кувейті середня ціна виробництва 1 кВт·год була 20 филсов (0,02 кувейтських динара, чи 0,068 дол. США), тоді як споживачі оплачували майже двом филса, тобто одну десяту частину [8]. Тож не дивно, що наприкінці минулого століття питому вагу сектора електро- і водопостачання в ВВП Кувейту мав негативні значення. Річ, зрозуміло, в тому, у цьому секторі не створювалася нова вартість, а спотворенні реальної структури ВВП внаслідок певної політики цін.

У другому нефтеэкспортирующем державі, Катарі, громадяни корінний національності взагалі платили за електрика і воду. Це не поширювалося на іноземців, проте урядові субсидії в продажною ціні становили, за даними міністерства фінансів, економіки та торгівлі Катару, близько сорока% [9]. Тривалий час електроенергія і прісна вода проходили безплатно жителям Оману. У 1999 р. сталося примітна подія: споживачі вперше одержали рахунки користування водою і електроенергією [10].

Взагалі ж у багатих нафтовидобувних державах споживання дешеву електроенергію вважалося чимось цілком очевидним. У цьому вся дусі було виховане не одне покоління, тому підвищення тарифів на електроенергію викликає приблизно такі самі настрої, як і підвищення оплати комунальних послуг в у Росії.

Низькі тарифи на електроенергію тривалий час були у арабських державах з соціальних причин. Так звані "соціальні тарифи" виконували важливі функції. По-перше, вони забезпечували підтримку правлячому режимові із боку населення; по-друге, давали можливість прилучитися до нового, зручного виду енергії верствам суспільства з низьким достатком. Безсумнівно, на ранніх стадіях електрифікації наслідки даної політики ще настільки очевидні, але надалі вони стають дедалі чіткішими.

Оскільки переважна більшість устаткування електростанцій виробляється у країнах із розвиненою ринковою економікою, то забезпечення нових генеруючих потужностей вимагає дедалі більших витрат за імпорт устаткування. Не може позначатися належним чином державною бюджеті. Як наслідок, природним кроком у цій ситуації стає підвищення тарифів, і навіть залучення до електроенергетику приватних капіталів.

Проте підвищення тарифів загрожує ускладненням внутрішньополітичну ситуацію, і це небезпека неспроможна не враховуватися правлячим режимом.

Питання тарифів стає центральним, коли до спорудження і експлуатації електростанцій залучається іноземний капітал за умов ВООТ чи ВГО (чи інших схожих схем). Якщо оплату кредитів ввозяться іноземній валюті, а тарифи встановлюються у Раді національної, то, при зниженні курсу національної валюти виникають додаткові проблеми при погашення заборгованості за кредитами. Це можна говорити про, зокрема, в Єгипті.

Зростання курсу долара США стосовно єгипетському фунта поставив місцевих електроенергетиків перед складної проблемою: як забезпечити економічно обгрунтоване співвідношення між витратами виробництва та тарифами на електроенергію, що у витратах істотну частку становлять витрати, пов'язані з покриттям закордонних кредитів [11].

У зв'язку з цим варто запитати: що має фіксуватися в тарифах на електроенергію? Є думка, що ціни на всі енергію мають відображати повні витрати, включаючи видалення відходів, контроль над забрудненням страхування від (можливих) аварій [12]. Повні видатки виробництво електроенергії повинні, очевидно, передбачати і їхньої витрати, які треба здійснити при завершенні експлуатації устаткування. Особливо важливо враховувати під час будівництві атомних електростанцій. На зв'язку з, що у останнім часом намітився інтерес до поновленню будівництва атомних електростанцій, було б, очевидно, правильним брати до уваги і цей бік проблеми.

Оскільки електроенергетика є інерційної сферою тому, створення нових потужностей вимагає досить багато часу, і навіть значних фінансових ресурсів, то, при встановленні тарифів береться до уваги й необхідність обмежити споживання. І надто розповсюджених способом обмеження є з'ясування різних тарифів щодо різноманітних рівнів споживання. Перевищення деякого мінімального середній рівень передбачає оплату за вищими ставками.

Проте середній рівень в різних країнах є неоднаковим і тому може бути прийнятий лише як умовна величина. У цьому, безсумнівно, будуть досить значні відмінності для жител з газопостачанням й у жител, у яких приготування їжі здійснюється з допомогою електроплит. У країнах із спекотним кліматом цей рівень залежатиме від цього, включається наявність кондиціонерів у цей показник чи ні.

Прагнення обмежити споживання, хоч би яким виглядом воно ні виступало, має й певні відмінності що за різних формах власності підприємств. Так було в СРСР, де елекроенергетичні підприємства перебувають у держави, багато років проводився курс - на підвищення ефективність використання електроенергії через встановлення відповідного нагляду і функцію контролю. Це було по-своєму цілком логічно. Щодо низькі тарифи, з одного боку, й необхідність великих інвестицій у капіталомістку сферу, з іншого, змушували держава вдаватися до адміністративним заходам на споживачів. Це вкотре засвідчила, що тарифи не виконували регулюючу функцію.

Однією з причин їхнього недостатнього уваги до фінансових проблем вітчизняної електроенергетики, на думку ряду російських науковців, став так званий "тарифний популізм", що виник період шокову терапію і триває до нашого часу. За розрахунками, при сформованих цінах на енергетичне паливо середній тариф на електроенергію населенню Росії занижений в 2-2,5 рази, й має становити (не враховуючи пільг) близько 0,03 дол. за 1 кВт·год [13].

У зв'язку з ціновими диспропорціями виявилося нереальним намір довести в 1997-2000 рр. рівень тарифів на електричну енергію населенню до фактичну вартість її виробництва, передачі й розподілу, як це було визначено постановою Уряди РФ від 26 вересня 1997 р.

У Федеральному законі "Про електроенергетику" (березень 2003 р.) як один з основних принципів державного регулювання тарифів зафіксована необхідність досягнення балансу економічних інтересів постачальників і споживачів електричної й теплової енергії, який допоміг би забезпечувати як доступність цих видів енергії, і досягнення економічно обгрунтованого рівня дохідності інвестованого капіталу. У цьому зазначений рівень дохідності інвестованого капіталу може бути можна з рівнем дохідності капіталу, що у інших галузях промисловості зі порівнянними показниками підприємницьких ризиків.

Проте доведення тарифів рівня, у якому російські електроенергетики зможуть як покривати свої видатки постачання електроенергії споживачам, а й забезпечувати нормальний інвестиційний процес, не означає, що цим з порядку денного знімається завдання більш економічного використання енергетичних ресурсів.

Звісно ж, що назріла потреба ширшому дослідженні ролі тарифів:

а)как джерела доходів електроенергетичних підприємств (і державної бюджету);

б)фактора, стимулюючого енергозбереження;

в)фактора, ініціюючого наявність відповідного персоналу, ступінь підготовленості якого б адекватна імперативам "економіки знань".

Список літератури

The Financial Times. 2002. 12 September.

За даними Energy Information Administration (http://www.eia.doe.gov).

Review of Electricity Tariffs in Developing Countries during the 1980s. Wash. World Bank, 1990 (http://www-wds.worldbank.org.).

Pricing Energy in Developing Countries. L.: World Energy Council, 2001. P. 3.

The Importance of Energy Efficiency for Latin America and the Caribbean // 1st CTI/Industry Joint Seminar on Technology Diffusion in Latin America and the Caribbean. San Salvador. 27-28.03.2000.

The Financial Times. 1999. 16 September. P. 4.

http://www.businessweek.com/magazine/content/01_49/b3760126.htm. 2001. 3 December.

Kuwait. Supplement // The Financial Times. 26.02.1992.

Modern Power Systems. 1998. No. 4. P. 9.

Ісаєв В.А., Филоник А.О. Султанат Оман. (Нарис суспільно-політичного і соціально-економічного развития)//Институт вивчення Ізраїлю й Близького Сходу. М., 2001. З. 169.

http://weekly.ahram.org.eg/2002/584/ec1.htm. (Al-Ahram Weekly Online 2-8 May 2002. Issue No. 584).

Sivard R.L. World Energy Survey. Virginia: World Priorities, 1979. P.5.

Дьяков А.Ф., Платонов В.В. Занижение тарифів на електроенергію - популістське насильство, що руйнує економіку России//Энергетик. 2002. № 6.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту http://www.vestnik.fa.ru/

Схожі реферати:

Навігація