Реферати українською » Экономика » Проектне та венчурне фінансування промислових структур


Реферат Проектне та венчурне фінансування промислових структур

етапу проекту служить наявність кредитної історії чи переконливо складеного бізнес-плану. Підприємницькі структури, які вже склалися стійкі відносини з банками, мають нагоду отримати кредит через ці фінансові інститути. Банківський капітал в цій стадії використовують у основному підприємницькими структурами великого (іноді середнього) бізнесу, позаяк у разі невдачі проекту витрати покривають доходами поточної діяльності.

Середній та малий бізнес фінансує ранній етап проекту, зазвичай, шляхом залучення небанківських кредитів: венчурний капітал, неформальний ринок позичкових капіталів, кредит відділу міжнародних організацій, кошти кредитної кооперації, кредит спеціалізованих фондів, лізинг, державне кредитування за програмами. Така структура джерел залучення капіталу поширюється і забезпечення фінансових потреб другий стадії підприємницького проекту.

Друга стадія – початкова діяльність із промисловому освоєння проекту – характеризується створенням організаційної структури реалізації проекту, яка змогла б створити що зростає виробництво і успішний збут продукції. Фінансові потреби другий стадії – Витрати становлення виробництва й маркетингу, створення необхідних потужностей, бази обігового капіталу підтримки запасів, дебіторів та інших витрат, що з переходом проекту на комерційну стадію. У цей час проект ще має високим рівнем ризику, тому зрослі фінансові потреби забезпечується основному небанківськими формами кредиту.

Третя стадія підприємницького проекту – етап повномасштабної реалізації підприємницької ідеї, або стадія зростання. Вона має значний обсяг фінансових потреб, що пов'язано і з необхідністю відпрацювання виробничого процесу, і із проведенням моніторингу вживаних у проекті ресурсів. Це дає можливість встановити розходження між фактичними і планованими показниками і характеристиками проекту.

На цьому етапі спостерігаються зростання обсягів продажу, нарощування виробничої діяльності, а оскільки потоки доходів ще в змозі покрити масштабне збільшення виробничих тавнепроизводственних витрат, то зазвичай власні кошти бракує. На стадії очевидного зростання компанії неприйнятні і акціонування, та кредитування. Венчурний капітал, зазвичай, не бере участь у фінансування проекту. Разом про те можливості одержання позики цьому етапі найреальніші, оскільки компанія просунулася свого розвитку.

Четверта стадія – завершення проекту. Фінансові потреби на даної стадії задовольняються шляхом залучення капіталу з банківських джерел, оскільки компанія, завершальна підприємницький проект, має власні активи та підтвердила свою життєздатність і, зазвичай, вже досвід спільної з кредитними інститутами.   

Отже, потреби підприємницького проекту на фінансуваннідетерминировани специфікою руху ідеї, й коштів, вкладених у даний проект.        

Природа й особливо виникнення потреби у в додаткових коштах визначають актуальні кожної стадії підприємницького проекту джерела кредитування та фінансування.Сочетаемость різних способів фінансового забезпечення змінюється переважно використанням позикових ресурсів традиційних форм.

Подібна тенденція обумовлена динамікою сукупного ризику при реалізації підприємницького проекту.

Якщо прийняти це весь сукупний ризик за 100%, то не враховуючи кумулятивних підсумків за періоди і за інших рівних умов можна побудувати модель,соизмеряющую рівні ризику і стадії підприємницького проекту.

Використовуючи методику побудови областей ризику і співвідносячи кожну зону ризику зі стадією підприємницького проекту, отримуємо принципову схему руху ризику по стадіям підприємницького проекту. Запропонована модель відбиває взаємозв'язок нормативних прикордонних областей кредитного ризику по інтервалам і підприємницького проекту.

>Областью ризику є деяка зона загальних втрат ринку, не більше якої втрати становить встановлених Національного банку рівнів втрат частини активів комерційного банку. У моделі використовуються різні за рівнем ризику зони – від області неприпустимого ризику (100% потенційних втрат) добезрисковой області. Така класифікація потребує коментаря. За позитивну точку аналізу (тобто рівень втрат наближається до нульового значенням) взято поняття ">безрисковая область". Це умовний термін, оскільки ринкові взаємини мають деяку невизначеність (хоча в силу стихійності процесів саморегуляції). Тому поняття ">безрисковая область" визначає й не так відсутність ризику як, скільки звичайний для кредиторів рівень прийняття ризиків. Інші зони висловлюють абсолютні відхилення убік зростання ризику втрат перезимувало і мають якісь відсоткові інтервали.

Убезрисковой області передбачається отримання принаймні розрахункового прибутку. Отже, у цю область потрапляє четверта стадія підприємницького проекту за відсутності проблемних ситуацій. Наступна, друга область, має інтервал рівня ризику 0–25% (область мінімального ризику), і можливі втрати при кредитуванні зводяться до недоотримання чистий прибуток (після сплати усіх платежів). Даним області відповідає також четверта стадія просування підприємницького проекту, якщо виявлено будь-які причини, що утрудняють успішний розв'язок проекту.

Перехід третьої стадії до зони мінімального ризику можливий за умовах визначеності замовників, тобто тоді, коли відомі основні одержувачі та покупці інноваційного продукту і це підтверджено контрактами, а фінансове становище учасників договору виявляється прийнятним реалізації розрахунків.

Діловий ризик у третій області характеризується як зона підвищений ризик з рівнем втрат до 50%. Відповідає цій галузі третя стадія підприємницького проекту, оскільки проект посів етап повномасштабної реалізації, запаси накопичені, структура оборотних засобів сформована, але ризик неприйняття ринком нововведення є важливим. Виробництво вже здійснюється, проте з доходів від підприємницької діяльності не покривають зростаючих фінансових потреб, тому можливі втрати можуть торкнутися як обсяги прибутків, і які існують фірми активи.

Друга стадія підприємницького проекту перетворюється на третю область ризику у разі, якщо вона не має успішні характеристики і подальші перспективи розвитку супроводжуються набором гарантій (наприклад, гарантії уряду чи постачальників устаткування, гарантії придбаннятовара-инновации). Та загалом другу стадію підприємницького проекту поширюється четверта зона ризику – область критичного ризику. Навіть сприятливі умови (наявність ринкової ніші, платоспроможність потенційних покупців, система державної) не забезпечують стійкості наступного просування проекту. На реалізацію підприємницького проекту впливають й негативні зміни зовнішньою і внутрішньою середовища, як наслідок, доля підприємницького продукту може бути невдалої. Але його наявність що формується системи запасів передбачає втрати коштів, залучуваних на даної стадії, тому рівень втрат коливається не більше 50–70%.

Невизначеність практичного просування підприємницької ідеї на першої стадії проекту занадто висока, даної стадії відповідає зона максимального (чи неприпустимого) ризику з можливою 100-відсотковій втратою коштів.

Традиційний підхід у відносинах кредитора ізаемщика-предпринима-теля допускає користування кредитом тоді, коли момент можливого банкрутства підприємства посідає завершальні етапи підприємницького проекту. Проте за такій постановці питання підприємницький потенціал залишається незатребуваним. Альтернативним рішенням проблеми є застосування цільового (інноваційного чи підприємницького) кредиту. Особливість даної схеми проявляється у зниженні ризику банкрутства внаслідок синхронізації процесу набуття прибуток від інновації і доходу кредиторам. Останні беруть участь у розподілі прибутків підприємницької структури.

Реальна картина забезпечення фінансових потреб підприємницького проекту повинна відбивати та наявність проміжних моделей кредитування, що лежать між типовим способом надання кредиту (тільки із показників фінансового здоров'я підприємства) та її використанням. У зв'язку з вищевикладеним кредитне фінансування підприємницького проекту може бути таким:

– надання кредиту цього разу третьої й четвертою стадіях руху підприємницької ідеї;

– використання на стартових етапах проекту нетрадиційних форм кредиту;

– поетапне надання коштів позичальнику у підприємницького проекту;

– одноразове вкладення ресурсів із наступною функцією контролю та частковим управлінням на фінансові потоки позичальника;

– формування стратегічного альянсу між підприємницької структурою і кредитором.

У цьому ніж раніше кредитор почне брати участь у реалізації проекту, то вище (за інших рівних умов) будуть його доходи, а ще й вищою, і ризик втрати вкладених у проект коштів.

Вочевидь, що наявність щодо достатніх власні кошти можна як бажане, але з обов'язкова умова реалізації підприємницького проекту. Механізм прийняття ризиків при кредитуванні підприємництва має лише враховувати стандартизований набір критеріїв спроможності проектів, а й будуватися на цілісному сприйнятті проекту, супроводжуватися малорозвинутим консультуванням, а тип відносин між кредитором і позичальником повинен мати партнерський характер, направлений замінити досягнення взаємної вигоди. З вищевикладеного можна зробити такі висновки.

1. Потреби підприємництва фінансуванні мають свою специфіку, визначене природою підприємницької функції, і надасть динаміки, що у стадіях руху підприємницького проекту.

2. Потреби підприємницького проекту на фінансуванні забезпечують кілька інших джерел – кошти, акціонерний капітал, кредитне фінансування, кожен із яких має переваги та недоліки: у відмінностях в можливих обсягах докладання капіталів, доцільності використання, часу реалізації рішення про фінансування інновації до відмінностей у супутніх витратах і негативним наслідкам.

3. Підприємницький проект відрізняється решти проектів економічним змістом етапу завершення. Завершення проекту – час закриття "вікна першості", оскільки від цього періоду політика максимізації прибутку будується на традиційних моделях економічної поведінки (без використання інновацій).

4. При кредитному фінансуванні підприємницького проекту основний проблемою є управління кредитними і підприємницькими ризиками. Використання ефекту фінансового важеля дає змогу провадити раціональну політику запозичення: що стоїть потенційна рентабельність виконання проекту (у поступовій динаміці), тим обгрунтованіша збільшення плеча фінансового важеля. Розрахунок ризиків межах диференціала гарантує прийняття доцільного рішення позику.

5. Розширене залучення підприємницьких структури кредитні відносини передбачає зміна підходу банків до кредитних операцій. Відносини партнерства на взаємовигідних засадах мають стати базою руху економічних інтересів кредитора і підприємця, і реалізовуватися у нових технологіях роботи з підприємницькими проектами.

>Рисковое фінансування: огляд підходів

Перехід до ринкових відносин країн СНД підвищує інтерес до досвіду організації та управління інноваційної діяльністю в розвинених країн. Особливо важливе значення має вивчення того, як держава й комерційні структури підтримують інноваційний бізнес. Цей бізнес формується здебільшого основі підтримки венчурного підприємництва.

У промислово розвинених країн майже головним джерелом фінансових ресурсів, наданих належала для розширення і шляхом модернізації виробництва, є венчурний (ризиковий) капітал, також здійснює довгострокові (на 3–5 років) інвестиції в малі інноваційні компанії.

У Білорусі ринок венчурного капіталу лише закладається, але вітчизняні виробники активно вдаються до послуг іноземних інвесторів.

У основі діяльності ризикових інвесторів лежить фінансування відносно невеликих, які пов'язані між собою (що забезпечує розосередження ризику) проектів, у розрахунку швидкої окупності інвестицій без будь-яких гарантій чи забезпечення. Власне, саме тому фінансування і називається "ризиковим": власники капіталу, надаючи позички винахідникам і бізнесменам, не вимагають майнової застави під кредит чи гарантій виходу ринок із нововведеннями в призначені терміни, одержання прибутку або повернення боргів з 17 відсотками. Єдиною гарантією служить розосередження ризику, і навітьсамострахование – поетапне фінансування проектів із збільшенням капіталовкладень у разі забезпечення успіху ідеї, або негайної припинення інвестування на разі невдачі.

>Венчурние капіталісти надають кредит під боргові розписки (векселі) з правом конверсії заборгованості акції чи навіть придбання акцій нової компанії, зазвичай, не приносять доходу на стартовий, період. У багатьох разі ризиковий інвестор стає співвласником фірми і володарем від 5 до 50% акцій. Досить часто він намагається встановити повний контроль, щоб у майбутньому ні з ким не ділити прибутків і мати абсолютну свободу вибору.

На ринку венчурного капіталу існує неофіційний сектор, представлений інвесторами, що роблять вкладення за порадою діловими партнерами і друзів або за рекомендації інвестиційних банків та брокерів, та фаховий.

У професійний сектор став формуватися з 1958 року, коли відразу після прийняття відповідного закону стали виникати інвестиційні компанії, які б поєднували приватний капітал та державні кошти і з фінансування підприємств. У 60-х роках рр. з'явилися приватні венчурні фірми, організовані у вигляді командитних партнерств (змішаних товариств), де компанія венчурного капіталу була головним партнером, відповідальність якого обмежена. Кошти надають партнери з обмеженою відповідальністю, найчастіше – різні інституціональні фонди, банки тощо. буд.

Як було зазначено, кошти надаються на безповоротної, безвідсотковій основі, без забезпечення і підлягають вилученню протягом усього термін дії договору. Прибуток венчурні капіталісти одержують у час виходу цінних паперів фірми відкрите ринок, а розмір прибутку визначається різницею між курсової вартістю належитьрисковому інвестору пакети акцій і сумою капіталовкладень у проект. Ця частка міститься у контракті і може становити 80%. Фактично, вкладення венчурного капіталіста стають внеском до статутного фонду підприємства міста і частиною власні кошти останнього.

Особливо охоче венчурний капітал надається малим фірмам, які викуплені власників менеджерами, здатними детально оцінити перспективи розвитку, і новим компаніям, що базуються співробітниками відомих наукомістким виробництвом корпорацій, коли ці співробітники мають намір ролі незалежних підприємців реалізувати ідеї, й розробки, підготовлені попередньому терені, зрозуміло, з дозволу колишніх роботодавців.

Діяльність корпоративних фірм ризикового капіталу, створюваних спеціально для венчурного фінансування малих фірм, багато в чому відрізняється від того, чим займаються приватні товариства. Створюючи подібні фірми, великі корпорації ставлять за мету й не так одержання прибутку, скільки розробити перспективні технології, знайти нові можливості диверсифікації виробництва. Банки відкривають фірми ризикового капіталу першу чергу з метою відповідних послуг клієнтам. Отже, корпоративні фірми орієнтовані головним чином стратегічні цілі, тому фінансовані ними підприємства опікуються менш жорстко, користуються більше свободи дій.

Слід зазначити, що корпоративні фірми підключаються до фінансування інноваційних проектів на пізніх етапах, коли результати науково-технічних розробок краще піддаються прогнозуванню. У цьому на проект виділяється більше, чому це робиться приватними фірмами венчурного капіталу.

Успіхи ризикового підприємництва розробці науково-технічних нововведень змусили великі промислові корпорації як вдатися до створення корпоративних фірм венчурного капіталу, а й розгорнути пошуку нових елементів внутрішньої структури, яка б повній використовувати творчий потенціал науково-технічного і управлінського персоналу, стимулювати ініціативу. Корпорації реалізують, зокрема, внутрішні ризикові проекти, здійснювані невеликими автономними підрозділами. Відбір і додаткове фінансування пропозицій, які від співробітників корпорації чи незалежних винахідників, ведуться спеціалізованими службами. При схваленні ідей її автор очолює внутрішню венчурну структуру.

До завдань будь-який фірми ризикового капіталу входять мобілізація фінансових коштів, експертиза і відбір проектів, розміщення капіталу за конкретних проектів, надання широкого спектра консультаційних

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація