Реферати українською » Юриспруденция » Шпоры по римському праву


Реферат Шпоры по римському праву

Страница 1 из 4 | Следующая страница

26. Суперфиций і эмфитевзис. 

Преторская практика виробила спец. позови за захистом прав орендарів, які фактич. перетворили договірну оренду в речове право користування чужій землею. У цьому використали також досвід сусідніх народів (Греції , Єгипет), де вже широко застосовувалися речові права користей. чужими землями. За підсумками цих 2-х інститутів Юстиан створив новий правової інститут польз-я чужій землею - emphyteuticarii. Одноврем-но отримує розвиток передача гор-х земель під забудову довгострокову оренду - superficies. Різниця з-поміж них полягала у цьому, що у эмфитевзису земля передовалась під обробку для сельхоз. прод-ции, а, по суперфицию гор-я земля перед-сь під забудову. Эмфитевзис. Становлення цієї фінансової інституції продиктовано прагненням первратить необрабат-мые ділянки землі на продуктивні сельхоз. угіддя. Эмфитевзис - долгосроч., відчужуване і наслед-е право пользов-я чужій землею сельхоз призначення. Це був обмежена термінами. Користувач виплачував умерен-ю покупну ціну, щорічно выплач. орендної плати грошима або натурою. Суб'єкт эмфитевзиса(эмфитевта) мав широкими правами (володіння, користування і розпорядження повному обсязі. Права эмфитевзиса переходили у спадок, як за заповітом, і згідно із законом, міг стати подарований (продано) третій особі після повідомлення звідси власника земли.Обязанности эмфитенты листувалися сумлінному віданні хоз-ва, обробці землі. Суперфиций. Розширення міст вимагало нового строительсва вільних земель, у слідстві чого міські і госуд-е , та був і часные землі стали передаватися у догосроч-ю оренду забудови. Суперфиций - довгострокове, відчуження й переходить у спадок право користування чужій землею для забудови. Суперфициарию принад-ло право распор-ся зведеними будинками у чужій землі, мав права продавати, дарувати здавати наймачам. Суперфициарий виплачував власнику землі поземельну ренту, податки госуд-ву.

28. Поняття обязат-ва та її роль гражд-м обороті. 

Обязат-во - правове ставлення, з якого одне сторона(кредитор) проти неї вимагати, щоб інший бік (боржник) щось дала, зробила чи надала. Боржник зобов'язаний виконати вимоги кредитора. Обяз-во складні склад, правоотношение, сторонами у якому явл-ся кредитор і боржник, а змістом - правничий та обов'язки сторін. Сторона має право вимагати, називається кредитором, а сторона зобов'язана виконати вимоги кредитора - боржник. Предметом зобов'язання завжди є дію, має юр. значення породжує правові наслідки. Розмаїття хоз-эконом дій римляни згрупували у трьох групи: дати, надати, зробити. Цією тріадою й зміст зобов'язань. Будь-яка дія боржника охоплюють однією з вимог кредиторів: дати, надати або ж зробити. У чистому вигляді обязательст, де кредитор має сенс тільки право, а боржник несе обязанноназываются односторонніми, та їх порівняно мало. У практиці переважають обяз-ва, де кожна зі сторін має певними правами й має відповідні обов'язки. Це двосторонні зобов'язання. У двусторон-х обяз-вах правничий та обов'язки між сторонами можуть розподіляться рівномірно і нерівномірно. Якщо правничий та обов'язки кредитора відповідають прав і обяз-тям боржника, то таке зобов'язання зв. синалагматическим (Синалагма). Зобов'язання підлягає захисту із боку д-ви. Проте римське право знало обяз-ва які підлягають позовної захисту, це такі якими минув строк позовної давності, які дістали назву натуральних. У сфері имуществ-х відносин обяз-ва займають чільне місце. Виробництво, будівництво, транспортування тощо. здійснюються у формі цивільно-правового зобов'язання. Нині кожен щодня входить у обязательно-правовые відносини. Звертаючись до сфери обслуговування, здоров'я та т.д. відбувається безліч цивільно-правових дій, що породжують обязательства.Сфера докладання і впливу зобов'язань в цивільно-правовому обороті будь-якого суспільства до будь-який стадії його розвитку дуже велике. Римські юристи розробили процес регулювання обязательно-правовых відносин, договірну і внедоговорную майнову систему. Проте, римське зобов'язальне право було найдосконалішим засобом нещадної експлуатації як рабів, а й нижчих верств вільного населення. Римське доклассическое і класичне право ставить боржника на повну залежність від кредитора.

29. Підстави воник-я зобов'язань. Сторони в обяз-ве.

Обяз-во- право кредитора вимагати від боржника скоєння опред-х дій чи утримання від скоєння будь-яких дій. Обяз-ва виникли з опред-х юр. фактів. Факт означає дійсне, реальне подія чи дію: землетрус, народження дитини, підписання договору. Окремі мають правове значення, інші - немає. Факти мають правове значення зв. юридичними ( народження дитини). Факти, не які породжують ніяких юр. наслідків, не ставляться до юр-м. ( відвідання друзів).

Юр. факти діляться на події та дії. Події наступають незалежно від волі людей. Дії - факти, наступаючі волею людей, які можуть мати протиправний чи правомірне характер. Дії, совершающиеся відповідно до чинним законом, зв правомірними, а наруш. закон - неправомерн.

Правомерные дії створені задля досягнення определ-го правового результату зв. угодами. Встановлення, зміну або припинення правий і обов'язків для опред-х осіб що відбуваються за згодою зв. двосторонніми, якщо правничий та обов'язки виникають, змінюються чи припиняються за бажання одного боку, угода зв. одностор-й. Договору- і є двосторонні угоди. Двусторонним явл-ся договір (зобов'язання), у якому кожна зі сторін повинен й має опред-е обов'язки. Односторонним коли один бік має сенс тільки право ( і жодних обязанносте), іншу несе лише обов'язки. тобто критерієм відмінності двосторонніх і односторонніх договорів явл-ся розподіл правий і обов'язків між сторонами.

Неправомерные дії діляться на 3 виду: злочину, провини, цивільні правопорушення. Громадянське павонаруш., порушує договір зв. договірним, і з яким порушник не полягає у договірних засадах - внедоговорными. Усі численні юр. факти, службовці підставами виникнення зобов'язання, римляни сгрупировали на чотири групи: договори, хіба що договори, делікти, хіба що делікти, відповідно також виникають зобов'язання. Основне розподіл зобов'язань: що виникають із договору - договірне, та якщо з інших - поза договірне зобов'язання.

Сторони в зобов'язанні. У обяз-ве 2 боку - кредитор і боржник. Іноді виникали обяз-ва, де була три боку( трехсторон.) такі як договір перевезення, і навіть багатосторонні ( договір товариства). Проте переважали двосторонні. Наявність обох сторін( кредитора і боржника) в зобов'язанні, не означало , що у кожному з беруть участь 2 особи, можливі три варіанта: 1. за кредитора одне, але в боці боржника кілька осіб. 2. за кредитора неск. осіб, але в боці боржника одне. 3.и за кредитора, на боці боржника кілька осіб.

30. Забезпечення обяз-ств. Місце та палестинці час виконаний. Припинення обяз-в.

Римляни розробили систему правових коштів забезпечення зобов'язань, основними серед яких є: задаток, неустойка, поручництво і бачить запоруку. Задаток - грошова сума чи цінна річ, яку один бік боржник, вручала боці кредитору в останній момент підписання договору. Спочатку задаток грав роль док-ва факту заключ-я договору. Неустойка. Неустойкой наз-ся певна у договорі ден. сума, яку боржник мав би виплатити кредитору у разі неиспол-я чи неналежного испол-я обяз-ва. Що стосується неиспол-я обяз-ва кредитор мав права вимагати або испол-я обяз-ва, або виплати неустойки. Поручительство - ефективна форма обеспеч-я обяз-ва у вигляді стипуляции. Запорука - декларація про чужу річ. Місце виконання обяз-ва має важливе практич-е знач-е ( для опред-я ціни, суми боргу). Якщо місцем испол-я визначено склад покупця у Римі, то обяз-ть доставити туди товар лежить на жіночих продавці що потребуватиме суму відшкодувань транспортних витрат. Якщо предмет обяз-ва нерухомість, те місце виконання було місце перебування її. Якщо місце виконання опред-сь альтернативно, то права вибору місця виконання належало боржникові. Час испол-я. Найбільш знач-м явл-ся термін платежу. Час виконання обяз-ва, зазвичай, встановлювалося сторонами у договорі. В усіх життєвих обяз-вах, у яких термін не передбачено, борг виникав негайно. При наступі терміну платежу вказаної у договорі, боржник повинен виконати зобов'язання, інакше вона виявляється в простроченню. Для визнання боржника на простроченні були потрібні такі умови: наявність защищаемого позовом обяз-ва, наступ терміну платежу, наявність провини боржника на порушенні терміну, нагадування кредитора здогадалася про прихід терміну платежу. Припинення зобов'язань. Нормальний спосіб припинення обяз-ва - його виконання. Проте обяз-во могло припинити свою дію крім виконання : новація, залік, смерть однієї зі сторін в обяз-вах. Новація - договір, який скасовує дію раніше яка була обяз-ва і який породжує нове. Новація погашала дії раніше існуючого за умови що : а) новація полягала саме із метою - погасити попереднє обяз-во б) у ньому є новий елемент тоді як початковою обяз-вом. Залік. Для застосування заліку слід дотримуватися встановлених правил : а) вимоги зустрічні б) справжні в) однорідні ( грошей гроші ит.д.) р) за обома настав строк платежу буд) безперечні. За загальним правилом смерть однієї зі сторін не припиняє обяз-ва, оскільки у спадкоємців переходять як права, і борги. Проте смерть алиментообязанного особи припиняє обяз-во. Обяз-во також припиняється крім виконання, якщо настала випадкова неможливість виконання. Воно цілком могло бути физ-кой (коли предмет обяз-ва випадково гинув) і юрид-кой (коли предмет обяз-ва вилучали з обороту).      


 

 

31. Провина і відшкодування збитків обяз-ном праві. Ответ-ть в рим. праві будувалася за принципом провини: є вина - є ответ-ть, немає провини - немає ответветственности. Рим. право знало 2 форми провини: а) умисел, коли боржник передбачає наступ рез-тов своєї поведінки та прагне їх наступу б) недбалість, необережність, коли боржник не передбачав рез-тов своєї поведінки але мав їх передбачити. Неосторожность буває различ. ступеня - груба і легка. Груба необережність - невияв тієї заходи дбайливості, уваги, обережності, яку зазвичай виявляють звичайні люди. З власного знач. груба вина прирівнювалася до наміру. Друга рівень провини - легка вина визначається порівнянням поведінки якогось "хорошого" , дбайливого господаря з поведінкою боржника. Таку провину зв. виною по абстрактному критерію, тобто мірою порівнювати служила якась абстракція, невизначеність. Рим. право знало й третю провину - конкретну. Її визначали шляхом порівняння отнош-я особи до власною дитиною та чужим справам. Якщо боржник до чужого справам относ-ся гірше, ніж до своїх, можна виявити конкретної вини. За умисел і грубу провину відповідальність наступала без будь-яких винятків, за легку необережність - який завжди. У договорах, заключ-х у сфері кредитора, з кот-х боржник ніякої вигоди не отримував, ответ-ть наступала лише над грубу провину. При рівної вигоді сторін, за її обопільні інтересі ответ-ть боржника наступала за будь-яку провину. Спочатку ответ-ть боржника носила особистий хар-р , його карали фізично ( пороли, боргова яма). Згодом римляни змінюють фізичне покарання майновим.

32. Договори. Классифик. договорів. Договір є угода двох або кількох осіб про будь-якого правового дії чи про утримування від скоєння будь-якого дії. Більшість договорів - двосторонні угоди, у яких дві сторони - контрагенти. Є також трьох і на багатосторонні договори. Предмет договору - якесь дію, бездіяльність чи відмови від скоєння дії. Рим-я договірна система розрізняла два виду договорів - контракти і пакти, істотно відрізняється друг від друга. Контракти як угоди формальні зізнавалися цивільною правому й обеспеч-лись позовної захистом. Система контрактів була замкнутої, у ній не припускалися жодні інші угоди, не визнані цивільною правом. Пакти - неформальні угоди, де вони користувалися позовної захистом, або не мали юр. значення, виходячи з совісті, добрих моралі, але не праві, неиспол-е пакту не волочило юр. ответ-ти. Контракти своєю чергою, ділилися на види: реальні, вербальні, литеральные і консенсуальные. Різниця між реальними і консенсуальн. контрактами у тому, що реальні контракти виникають проблеми із моменту фактич-кой передачі речі. Концес-ные , навпаки, виникають саме з досягнення угоди. У докласическом рим. праві при заключ. договорів, і за тлумаченні її змісту перевагу віддавали букві договору, а чи не його змісту. ПО під цей критерій розрізнялися і договори: угоди суворого права, угоди доброї совісті. Перші були властиві доклассическому праву, друге- класичному. Насамперед при тлумаченні законів спостерігається тенденція до дедалі більшого проникненню у тому сенс, перевагу змісту перед буквою. Далі ця принцип переходить і договори. Различали односторонние(одна сторона має сенс тільки право, іншу несе лише обов'язки) і обопільні умови (кожна зі сторін мала правничий та несла опред-е обяз-ти). Відрізняються договори возмездные (коли майнову вигоду мали обидві сторони) і безоплатні ( коли вигоду мала один бік). Рим. право знало також інших договорів: абстрактні і каузальні, формальні й неформальні тощо.

33. Умови дійсності договорів. Не всяке угоду було договорів. Юр. силу воно набувало лише за дотримання встановлених обов'язкових вимог: законність договору, вільне волевиявлення сторін, форма договору, предмет договору ЄС і можливість до виконання. При недотриманні хоча самого із цих вимог договір міг бути визнаний недійсним. Законність дог-ра. Умова законності договору розумілося доволі: вона повинна суперечити нормам права, добрим нравам, і навіть законам природи. Дія, що є предметом договору, має бути законним. Воля сторін і знаходять способи її висловлювання. Воля сторін виявляється у їх злагоді прийняти він певні обов'язки за договором. Вона має бути обопільною, взаємної та знищення скерованої для досягнення опред-х цілей. Воля може виражатися усно , письмово, певним поведінкою, жестом, мімікою, а некот-х випадках навіть мовчанням.

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація