Реферати українською » Юриспруденция » Судочинство in jure і in judicio


Реферат Судочинство in jure і in judicio

Страница 1 из 5 | Следующая страница

План.


>Введение___________________________3 стор.

 

>Судопроизводство по «законам XIIтаблиц»___5 стор.

 

>Судопроизводство по «>Институциям Гая» і «>Дигестам Юстініана» _______________________________________8 стор.

 

                                                I.   >Легисакционний процес ______________9 стор.

 

                                            II.   >Формулярнийпроцесс_________________14 стор.

 

                                          III.   Трохи про екстраординарному процесі _22 стор.

 

>Заключение___________________________________________23 стор.

 

Список використаної літератури ____________________25 стор.

Запровадження.

Римське право — право Стародавнього Риму, який був найрозвиненішої системою права рабовласництва. Римське право склалося внаслідок багатовікової боротьби різних верств населення та класів римського суспільства. Воно виражало волю панівного класу рабовласників і закріплювало практично необмежену експлуатацію рабів, які прирівнювалися до речей не мали ніяких прав. Найбільше розвиток одержало Римське право період із 3 століття до нашої ери до 3 століття нашої ери, коли Рим був найбільшої середземноморської державою, провідною велику торгівлю. Джерелами права у Давньому Римі спочатку служили норми звичайного права,передававшиеся усно.Древнейшим законодавчим пам'ятником були видані 5 столітті до нашої ери закони  Дванадцяти таблиць (див.). Надалі джерелами Римського права були закони та постанови Сенату, та конституції імператорів. Великим законодавчим пам'ятником Римського права був Корпусюрисцивилис 528—534, виданий Візантії вже після падіння Західної Римська імперія. Крім законодавства, великій ролі у системі джерел Римського права грали едикти магістратів, переважно, преторів, які представляли собою нормативні акти римських посадових осіб. Та особливо віра важливого значення у розвитку Римського права мала діяльність таких видатних юристів, якЛабеон,Капитон,Помпоний, Юліан, Гай,Папиниан, Павло,Ульпиан,Модестин та інших, які розробили засадничі поняття і форми Римського права. Численні висловлювання юристів були узагальнені у законодавчому збірнику 6 столітті нашої ери — >Дигестах.

Римські юристи підрозділяли декларація про публічне, що регулює державно-правові відносини, і приватне, що регулює цивільно-правові відносини. У цьому приватне право своєю чергоюподразделялось на «право цивільне» (>iuscivivile), до складу якої входило національне Римське право (право римських громадян),применявшееся лише у римським громадянам, іiusgentium, котре включало у собі норми національного Римського правничий та норми, запозичені з права інших народів (особливо грецького права), іприменявшееся як до римським громадянам, і доперегринам (чужинцям). Особливу категорію становилаius naturale — природне право.

Римське публічне і приватне право мали різну історичній долі. Якщо римське публічне право припинилося разом із римським державою, то римське приватне право справила надалі дуже впливає в розвитку феодального, та був буржуазного права. Така виняткова доля римського приватного права, на думку багатьох дослідники, пояснюється лише тим, що було найдосконалішою нормою права, спочиваючого на приватної власності. У ньому знайшло всебічне юридичне обгрунтування право приватної власності, отримали детальну

юридичну розробку суттєві правовідносини простих товаровласників: купівля-продаж, позичка, позику тощо.

Особливо ретельної і докладної аргументацією відрізнялося в Римському праві зобов'язальне право, що регулює переважно договірні відносини. Треба сказати, що, хоча, норми Римського приватного правничий та закладено у основу сучасного права, тобто його принципи і з сьогодні застосовуються і мають чинність, залишившись практичнонеизмененними, процес прийняття судових прийняття рішень та судочинства взагалі істотно змінився. Саме про ці процесах і судочинстві, у тому, якими вони був у Римської Імперії й у РимськомуПраве зокрема, і піде промову на цій роботі.

Також хочу втручатися в цю частину своєї роботи у найзагальніших рисах його окреслити виникнення державного судна у Римі, де розподіл судовий процес на частини «iniure» і «iniudicio», далі під час розгляду Римського судочинства звідси буде вказано докладніше. Отже, в первісному римському суспільстві існувала приватна розправа над порушниками прав. Розвиток держави зробило такій формі реакції проти порушень прав нестерпною. Але перехід від приватної розправи до державного суду відбувався поступово. Спочатку виникла система регламентації приватної розправи, з'явилася система викупів як відшкодування збитків. Нарешті, склався державний суд, з якого дозвіл приватноправових конфліктів брала він безпосередньо держава.

Характерною ознакою римського громадянського процесу у протягом епохи республіки і епохи принципату було розподіл процесу на стадії – «>ins» і «>indicium». У першій стадії (iniure) виявилася суто правова претензія – наявність позову – перед претором; слухання справи закінчувалося в тому разі, якщо відповідач визнавав позов. Але бувало дуже рідко, тому розгляд перетворювалося на таку стадію (iniudicio). І на цій стадії професійним суддею виявлялися всіх обставин справи і виносилось остаточне рішення, яке оскарженню не підлягала.

Тепер ще трохи про роботі, хочу зазначити, що виклад вестиметься відповідно до історичної послідовністю появи тих чи інших пам'яток Римського права, оскільки це дозволить помічати розбіжності й аналізувати процес розвитку Римського правничий та судочинства зокрема. Як основних у цій роботі розглядаються три джерела: «Закони XII таблиць», «Інституції Гая» і «>Дигести Юстініана».

>Судопроизводство по «законам XII таблиць»

Перш ніж приступити безпосередньо до викладу матеріалу по судочинства хочу дати невеличке опис самих законів, тобто, що вони з себе представляли.

>Legesduodecimtabularum – закони дванадцяти таблиць – найдавніший (близько середини 5 століття до нашої ери) пам'ятник Римського права, який був результатом боротьби простого народу (плебсу) проти знатних римлян (патриціїв) і який замінив колишні лише усній традиції звичаї. Назва цієї пам'ятки пояснюється лише тим, що що містилися у ньому норми було записано на 12 дошках (таблицях). Ці дошки з справжнім текстом пам'ятника загинули під час навали галлів на Рим на чотири столітті до зв. е. Зміст «Дванадцяти таблиць» належить до найрізноманітніших областям права, переважно громадянського правничий та громадянського процесу, і навіть державного устрою і кримінального права. За характером постанов утримуваних у «Дванадцяти таблицях», можна скласти уявлення про сімейне ладі Стародавнього Риму, владидомовладики, сімейної власності, проразвивавшемся рабовласництві і віданні громадянського судочинства.

Норми зобов'язального і процесуального права свідчить про жорстокість на той час, що найбільш яскраво відбито у4-ой таблиці: «(Цицерон, Про закони, III. 8. 19: З такою самою легкістю позбавили життя, як у XII таблицям, немовля, [який відрізнявся] винятковимуродством)»[1]. Дванадцять таблиць відбивали соціальні відносини римського суспільства на процесі її переходу відобщинно – родового ладу до рабовласницькому. Рабство у період одержало вже стала вельми поширеною, але зберігало патріархальний характер. Розвивався одне з найважливіших соціальних інститутів – інститут приватної власності, впровадження якого, однак у життя гальмувалося наявністю родової власності.

Історичний значення «XII таблиць» у тому, що вони підсумували звичаї попередньої епохи, додали їм певну правову форму, підкріпили і доповнили їх, запозиченими з грецької права нормами.

Отже, що саме була судочинство по «законам XII таблиць»? Попри те що, що, як я вже сказав вище, час був жорстоке, люди природно прагнули до справедливості і захист своїх права і свободи, що й відбито у цих законах. Вони також установлено й офіційний процес, у якому повинні були розглядатися позови. Ці закони ми можемо вбачати у реформі 1 і2-ой таблицях.

         Таблиця I.

1. Якщо викликають [когось] насудоговорение, нехай [викликаний] йде. Якщо [він] не йде, нехай [той, хто викликав] підтвердить [свій виклик] у присутності свідків, і потім веде насильно.

2. Якщо [викликаний] вигадує відмовки [для неявки] чи намагається сховатися, нехай [той, хто викликав] накладе нею руку.

3. Якщо перешкодою [для явки викликаного насудоговорение] з нього хвороба, чи старість, нехай [який зробив виклик] дасть йому в'ючне тварина (>jumentum).Повозки (>arceram), а то й захоче, представляти зобов'язаний.

4. Нехай поручителем [насудоговорении] за який живе своїм господарством буде [лише] той, хто має господарство. За безгосподарського громадянина поручителем буде той, хто побажає.

6. Після чого домовляться, у тому нехай [позивач] і [насудоговорении].

7. Якщо [>тяжущиеся боку] не приходять до згоди, нехай [вони] до полудня зійдуться для позови форумі чикомициуме. Нехай обидві присутні боку почергово захищають [свою справу].

8. Після полудня [магістрат] затвердить вимога протилежного боку, яка є [присудоговорении].

9. Якщо [насудоговорении] присутні обидві сторони, нехай захід сонця буде крайній термін [>судоговорения].


Таблиця II.

1. (Гай, Інституції, IV. 14: По позовами в 1000 і більше асів справлявся [до касипонтификов] судовий заставу [у сумі 500 асів], за позовами на меншу суму - 50 асів, як було встановлено законом XII таблиць. Якщо суперечка йшов про свободу якогось людини, так хоча його ціна найвищою, проте, тим самим законом наказувалося, щоб тяжба про заставі [за людини, свобода якого оскаржувалася, лише] у вигляді 50 асів).

2. Якщо один з цих причин, як ... тяжка хвороба, чи [збіг дня судового розгляду] з днем, що пасує для обвинувачення [когось] у "зраді, [перешкоджатиме] судді, третейського посереднику читяжущейся боці [з'явитися на судовий розгляд], то [таке] має бути перенесено наступного дня.

3. Нехай [>тяжущийся], якому бракуєсвидетельских показань, йде до воріт вдома [не з'явився на розгляд свідка] і протягом трьох днів привселюдно волає [щодо нього].

        

Найбільш яскравою відмінністю судочинства за цими законами і те, що позивач зобов'язаний сам знайти й доставити на розгляд відповідача, а суд (магістрат) лише слухає і виносить позитивне чи негативне рішення, заодно й позивач і відповідач однаково зобов'язані дотримуватися необхідні форми проголошення тих чи інших фраз в точної послідовності, бо найменша помилка чи запинка у тих формах можуть влади на рішення магістрату у той або ту бік, позаяк у цьому випадку цю помилку розглядалася магістратом як знак, який би на неспроможність доказів позивача чи відповідача. Також, ми можемо бачити з цих законів, що час, яку приділяють магістратом, в руки тієї чи іншої справи обмежувався із них одним днем, точніше вона розглядалася доти, мов сонце починало заходити, бо було сказано: «…нехай захід сонця буде крайній термін [>судоговорения]» (див. Таблиця I. 9). Після зазначеного терміну магістрат зобов'язаний був прийняти на відповідність до вже почутим й утвердити чи оголосити неспроможність вимоги позивача. Треба сказати, що сказане вірно, якби суді абосудоговорении, як записано в «Законах XII таблиць» присутні обидві сторони, Якщо ж відповідач чи позивач є до полудня, тоді магістрат приймають рішення на користь протилежного боку, яка є насудоговорении (див. Таблиця I. 8) Проте, «якщо одне з як-от ... тяжка хвороба, чи [збіг дня судового розгляду] з днем, покладеним для обвинувачення [когось] у "зраді, [перешкоджатиме] судді, третейського посереднику читяжущейся боці [з'явитися на судовий розгляд], то [таке] має бути перенесено наступного дня» (див. Таблиця II. 2). Також розгляд за пред'явленим позову могло б не відбутися у разі якщотяжущемуся бракувалосвидетельских показань, у своїй обставині, як було зазначено закріплено у законі (див. Таблиця II. 3), він повинен йти «… до воріт [не з'явився на розгляд свідка] і протягом трьох днів привселюдно звертатися [щодо нього]». При майновому позові чи позові, однак який закликає виконати які – або матеріальні зобов'язання (повернення боргу, сплата штрафу тощо. п.), крім позивача, відповідача та свідків повинні бути поручителі, які мають понести матеріальну відповідальність у разі невиконання рішення магістрату відповідачем. Також поручителі були потрібні і всіх інших випадках як гарантію сплати сакраментального штрафу переможеним процес. Звичайно становив 50 асів при розборі позову у сумі до 1000 асів чиоспаривавшем свободу чоловіки й 500 асів під час розгляду позовів понад 1000 і більше асів (див. Таблиця II. 1). У «Законах XII таблиць» був окреслено коло осіб, які можуть бути поручителями (див. Таблиця I. 4), що виключало можливу плутанину і невдоволеність із боку поручителів.

 Отже, як бачимо з вище викладеного матеріалу, «Закони XII таблиць» дуже чітко визначали процедурусудоговорения (суду). Як мовилося раніше, цих законів були серед перших, і відтак вони містили досить багато недоліків. Передусім це недоліки, пов'язані з тими законами, які, дозволяли зайве самоправність, наприклад, позивачеві, як кажуть, без суду й слідства, дозволялося накласти на відповідача руку у разі вигадки їм (відповідачем) відмовок для своєї неявки насудоговорение (див. Таблиця I. 2). Подивимося ж, як змінювалися закони та процес судочинства надалі.

>Судопроизводство по «>Институциям Гая» і «>Дигестам Юстініана».

 Насамперед, трохи у тому, що собою представляли «Інституції Гая». Отже, «Інституції Гая», це елементарний підручник римського приватного права, складений кінці II століття римським юристомГаем. Однією з особливостей цього підручника є нову систему викладу, куди входили у собі тогочасні книги й параграфи. Складався цей підручник з чотирьох книжок: Особи (книга 1-ша, яка містить вчення щодо суб'єктів правничий та про сімейне праві), Речі (книга 2 і 3-тя, присвячена діленню речей, речовому праву, спадкоємному права йобязательственному праву), Позови (книга 4-та – види позовів і суто цивільна процес). «Інституції Гая» були, передусім, спрямовані право на захист приватної власності та інтересів вільних римських громадян. Згодом користувалися вельми популярним серед юристів багато століть і послужили основою до «>Институциям Юстініана». Система викладу «>Институций Гая» сприйняли у «>Институциях Юстініана», а й у законодавствах багатьох країн держав. «Інституції Гая» одна із небагатьох творів класичних римських юристів, дійшли до нас майже зовсім. Основний текст «>Институций Гая» було у 1816 року історикомНибуром, який відкрив вВеронской бібліотеці на пергаменті текст «>Институций Гая».

У «>Институциях Гая» ми можемо побачити досить докладний опис судовий процес, і навіть ми можемо бачити, що змінилося ще з того часу, як було написано перший звід законів, І що залишається незмінною. Насамперед, ми можемо бачити, що відбувся

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація