Реферати українською » Юриспруденция » Справедливість і правосуддя


Реферат Справедливість і правосуддя

Страница 1 из 3 | Следующая страница

>ОГЛАВЛЕНИЕ


>Введение...........................................................................................2

>I.Понятие справедливості............................................................4

1.1 Історичний розвиток вчення про справедливість

Проблема сутності, походження

та засобами визначеннясправедливости..............................................4

1.2 Сучасне розуміннясправедливости..........................12

II. Справедливість і правосуддя..............................................15

2.1 Справедливість як основний вимога

правосуддя. Способи та умови йогореализации.....................15

2.2 Реалізація принципу справедливості

в судоустрій РосійськоїФедерации................................22

>Заключение....................................................................................30

Використаналитература.......................................................31


>Jusaeqetatemsemperspectaredebet

Суддя має завжди

пам'ятати справедливість.

(латинський вислів)


ЗАПРОВАДЖЕННЯ


Нині перед російським суспільством стоїть гостра проблема реформування основ життя. Вирішення проблеми вимагає критичного осмислення колишнього досвіду, який буде необхідний вироблення нового розуміння, якими повинні бути нових форм життя. Одним із найвагоміших орієнтирів у тому осмисленні для нас ідея демократичного, правового ісоциально-ориентированного держави й тісно зв'язана з нею ідея громадянського суспільства. Орієнтація російського суспільства до демократичне правове держави зафіксовано у статті 1 Конституції РФ. Проте задля втілення цієї ідеї на дійсність потрібен широкий впровадження правових ідей механізмів у життя російського суспільства, які мають поставити межа усесиллю влади держави, зрослого з тіньовими і кримінальними структурами, має створити умови для для інтенсивного соціально-економічного розвитку Росії, для повернення їх у співтовариство цивілізованих країн. Громадянське правове стан таки відкриває можливість для легальної індивідуальної приватизації та груповий активності, такої потрібної для відродження колишньої величі Росії. Реалізація правових механізмів у суспільства неможлива без актуалізації основних ідей категорійморально-правового свідомості. Однією з цих категорій є категорія справедливості, характеризує “поняття про належному, відповідне певному розумінню сутності людини її невід'ємних прав”1. Про значущість поняття справедливості для юриспруденції свідчить латинський вислів, де говориться “Юриспруденція є знання речей божественних і; це наука про справедливому і несправедливому”2. Метою згаданої роботи є підставою з'ясування змісту поняття справедливості у зв'язку з такий формою здійснення права як правосуддя.

>Неразривная зв'язок понять “справедливість” і “правосуддя” зафіксовано у мовної практиці. У “Словнику живого великоросійського мови”В.И.Даля поняття “справедливий” тлумачиться як “правильний, зроблений згідно із законом, якщо чесно, відверто, по правоті”, а поняття “правосуддя” - як “правий суд, справедливий вирок, рішення щодо закону, відверто, якщо чесно”3.

З іншого боку, народна мудрість фіксує невідповідність реальної судової практики уявленням про правді й сумлінню. Це виявилося в прислів'ях як “Суд на неправді стоїть”, “Закон - як дишло: куди повернув, туди й вийшло” та інших. Отже, вже у давнини стало очевидним необхідність коригувати діяльність судна у відповідність доморально-правовими нормами. Однією з регулятивних ідей тут є ідея справедливості. Звернімося до тому детальному аналізу її змісту.


I.ПОНЯТИЕ СПРАВЕДЛИВОСТІ


1.1 Історичний розвиток вчення про справедливість. Проблема сутності, походження та засобами визначення справедливості.


Перше історія суспільної свідомості розуміння справедливості було з незаперечністю норм первісного ладу. Тут справедливість розумілася як просте проходження загальноприйнятому порядку. У цьому сенсі характерно, що, наприклад, давньогрецьке слово , відповідне нашому слову “справедливість”, означало лише “звичай”, “спосіб життя”. У соціальній практиці таке розуміння справедливості мало негативний сенс - вимога покарань порушення загальної норми. Однією з втілень такого розуміння справедливості, що у науці окреслюєтьсяретрибутивная,воздающая справедливість, вважатимуться принцип “око за око, зуб за зуб”, зреалізований в інституті родової помсти. Більше складне, позитивне розуміння справедливості, у тому числі наділення людей благами, виникає у період виділення індивідів з цієї родини. Спочатку воно означає переважно рівність всіх людей користуванні засобами життя і правами. Проте, з появою приватної власності і нерівності справедливість починають відрізняти від простого рівності, включаючи у ній й гендерні відмінності вагітною людей відповідно до їх гідностям. Приміром, знаменитий давньогрецький філософ Демокріт писав: “Найбільш сприяє справі справедливості і керівник чеснот той, хто віддає найбільші почесті найдостойнішим”4. І це розуміння справедливості і мав широке ходіння античний афоризм “Справедливість є стала і незмінна воля віддячувати кожному належне”5. У соціальній утопії Платона поняття справедливості характеризує таке громадське пристрій, де з трьох станів сумлінно виконує свої обов'язки, і не втручається у справи інших. Справедливість, яку Платон вважає “чеснотою великих душ”, полягає, на його думку, у цьому, щоб “...виробляти своє бажання й не хапатися завдячую”6. Інший великий грецький філософ, Аристотель вважав, справедливість може означає, з одного боку, рівність для рівних, з другого боку, нерівність для нерівних. Саме Аристотель вперше розділив справедливість зрівняльну і розподільну. “Що ж до спеціальної справедливості..., то одна частка її проявляється у розподілі почестей, чи грошей, чи усе те, що може бути розділено для людей, що у відомому суспільстві (тут то, можливо однакову і нерівне наділення одного перед іншим). Інший вид її проявляється у зрівнювання те, що є предметом обміну”. У цьому особливо важливо заради справедливості Аристотель вважаєвоздаяние, які мають виходити із принципу пропорційності. Це обгрунтоване тим, що, з його погляду, суспільство тримається тим, кожному відплачується пропорційно своєї діяльності7. Отже, Арістотелеві вдалося сформулювати основне для сучасного розуміння справедливості протиріччя між ідеєю рівності і ідеєю заслуг й гідності, яка передбачає визнання соціального нерівності і пропорційність спокутування. Це розмежування рівності і пропорційності здобули своє розвиток в соціально-правовий думкиСредних століть, і Нового часу. Рівність в якості основи справедливості зізнавалася тут обмежено, тобто у якомусь певному сенсі. Середньовічна християнська мораль допускала лише релігійне рівність себто їхньої спільної походження Божий (“братства у Христі”) та причетності первородному гріха. Відповідно несправедливим могло лише невиправдано жорстоке поводження государя з підданими. У новоєвропейському буржуазному суспільстві, де був у певною мірою подолана непорушність станових кордонів, розуміння справедливості вже передбачає відоме реальне рівність прав (політичне й юридичне рівність перед законом, економічне рівність можливостей та еквівалентність обміну товарами і послугами), яке сприймається є значною мірою формальним. Відповідно змінюється й розуміння основи пропорційної справедливості. Якщо середньовічна мораль бачить в достоїнствах, пов'язаних із ступенем “шляхетності” походження, то буржуазна мораль, що виникає багато в чому під впливом етики протестантизму, бачить у спроможності і ретельність виявлених даним людиною та її предками і втілених в накопичений багатстві.

Формування новоєвропейського розуміння справедливості було з формуванням нового уявлення про людину. Людина тут почали розглядати як індивід, у якого невід'ємними правами і здатний самостійно контролювати і регулювати свою поведінку у суспільстві з урахуванням деяких загальнозначущих норм. (У цьому сенсі характерно визнання своєї вини якидивидуальной відповідальності кожного за власні усвідомлені дії обов'язковим елементом складу правопорушення на відміну права давнини і середньовіччя, де визнавалося зване об'єктивне зобов'язання, коли покарання застосовувалося за осуджені державою церквою соціальною групою наслідки будь-яких дій скоєних безвинно.) Отже, ідея справедливості передбачає (хоча б як ідеалу, якого слід прагне) забезпечення, з одного боку, рівності всіх індивідів їх невід'ємних прав, з другого боку, можливостей соціальної самореалізації кожного без шкоди інших члени нашого суспільства та пропорційності громадських оцінки й спокутування з цією самореалізації. Визнання невід'ємних правами людини дозволяло значно розширити сферу дії справедливості й успішно розвивати механізмів її реалізації8.

Іншою важливою внеском новоєвропейської думки розуміння справедливості була зміна поглядів на її походження. Для античності характерне уявлення у тому, що справедливість є характеристикою природного стану речей. Цю виставу знаходить своє вираження вже вАнаксимандра, навчав у тому, що із чого все речі виникають, до того ж які й повертаються відповідно до справедливості, оскільки за свою нечестивість несуть покарання й отримують своє відплата друг від друга у встановлений час. Аналогічне думка висловлювали також Демокріт і Епікур. Демокріт, вважав, що нічого у світі немає без природною причини, підкреслював у своїй вченні об'єктивну природу справедливості.Несправедливим він вважав те, що суперечить природі. На думкуЭпикура, справедливість як відповідність людей космічному порядку проявляється у договір про тому, що корисно усім своїм учасникам. Для середньовічної думки характерно уявлення у тому, що джерелом справедливості є божественна воля.

У філософії Нового часу була чітко виявлено певна взаємозв'язок ідеї справедливості із тим свободи. Як писав І.Зейме: “Де ні справедливості, немає і свободи, чи немає свободи, немає та справедливості яких”9. Найяскравіша своє вираження ця думка знайшла у вченняГ.В.Ф.Гегеля. На його думку, конституція, у якій “розумна воля сягає свідомості людини та розуміння самої себе”, це і є “...існуюча справедливість як дійсність волі народів і розвитку її розумних визначень”10.

У в Новий час стверджуєтьсяобщественно-конвециональное розуміння справедливості, передусім що виразилося в теоріях громадського договору. Теорії громадського договору відокремлюють держава як політико-правової інститут від суспільства, оголошують створенням волі людей. На думку, представників теорій громадського договору ( зокрема, Гельвеція), поняття справедливості були існувати до виходу людей природний гніву й створення ними законів. “Справедливість передбачає встановлені закони”11. Таке розуміння означало, що, на відміну античної і середньовічної інтерпретації справедливості, де обґрунтовувалася авторитетом природного законом і божественної волі, тут справедливість виявляється яка від волі людини. Відповідно твердження справедливості тієї чи іншої суспільного ладу, установи, законом і т.д. через її “природного” чи “божественного” походження ставало неможливим. Ідея відносності уявлень людей про справедливість пролунала щеГераклитом (“У бога чудово усе й добре, і безсторонньо, люди ж одне вважають справедливим, інше - несправедливим”), проте саме у філософії Нового часу ця ідея отримує своє адекватне втілення. Саме філософії Нового часу усвідомлені, з одного боку, відносність будь-якого ставлення до справедливості, яка веде до визнанню різноманіття можливих поглядів на ній, з другого боку, - необхідність справедливості як деякою ідеї, з погляду якої оцінюється ту чи іншу громадське встановлення12. Як писав Вольтер: “Абсолютна справедливість недосяжна як і абсолютна істина; але справедливий людина відрізняється від несправедливого своїм прагненням до справедливості і її досягти, як правдивий від брехливого - своєї жагою істини і вірою у ній.”13 На думкуИ.Канта, “коли справедливість зникає, то ми не залишається зовсім мало, що могла б надати цінність життя людей”14. за таким перегукується і моя думка Дж. СтюартаМилля, який називав справедливість “головною частиною суспільства і, поза всяким сумнівом, самої священної і обов'язкової частиною будь-якої моралі”15. Справедливість має автономну, ні чого незалежну цінність. Ж.-Ж.Руссо писав: “Перша нагорода справедливості - це свідомість те, що ми надійшли справедливо”. Ідея справедливості в такий спосіб перетворюється на деяку регулятивну ідею, необхідну моральної оцінки тих чи інших законів та шкільних установ. На думкуЭ.Ю.Соловьева, таке розуміння справедливості пов'язані з протиставленням правничий та закону (чи інакшенормативно-теоретическим визначенням закону), що дозволяє запровадити етичну оцінку до законодавства. Таке його визначення він пов'язує про те, що розуміється не як сукупність примусових норм, регулюючих поведінка кожного члена суспільства, але, як мораль, яка регламентує правителя. Саме таке розуміння права, якеЭ.Ю.Соловьев, пов'язує зкантовской концепцією моральної автономії індивіда, й відповідає концепції громадянського суспільства. Відповідне такому праву законодавство робить суспільство автономним від держави і дає можливість контролювати останнє16.

Необхідність моральної оцінки панівних установлень проявилася на противагу поняття справедливості поняттю сили. Вже давнини справедливість розумілася як визначення праведного розпорядження владою. До нас дійшло вислівФукидида,гласящее: “Похвали гідні людей, які, по властивості людської природи рушивши до своєї влади з інших, виявляються більш справедливими, ніж можуть бути зі свого у них силі”. Такої думки вислів Менандра: “Справедливий людина інший, який зробив несправедливості, а той, який маючи можливість бути несправедливим, не хоче таким бути”17. Деякі мислителі Нового часу спеціально підкреслюють моральний аспект справедливості. Російський філософВ.С.Соловьев писав у тому, що “справедливості закидів у моральному сенсі є певна самообмеження, обмеження своїх домагань на користь чужих прав; справедливість є, в такий спосіб, деяким пожертвуванням,самоотрицанием”. З цією перегукується вислів французького мораліста Л.Вовенарг,гласящее, що “не можна бути справедливим, який був людяний”18. Тим більше що, інші мислителі, зазначаючи незвідність справедливості до моралі: “Бути добрим зовсім важко: важко бутисправедливим.”(В.Гюго), “Бути милосердним набагато легше, ніж бутисправедливим”(А.Граф)19. Тим самим було акцентується її зв'язку з виконанням боргу і неухильного прямування деякою нормі, тобто підкреслюється її правової аспект. Зафіксована тут проблема співвідношення в понятті справедливості моральних і правових аспектів виявляє необхідність пошуку можливостей суміщення справедливості і сили, тобто такої стану справ коли закон відповідав моральним нормам, а моральні норми міг би стати дієвими і реально втілюватимуть у життя з допомогою закону. Про це писали, зокрема,Б.Паскаль (“Справедливість без сили - одна неміч, сила без справедливості -тиранична. Треба, отже, узгодити справедливість з силою і цього досягти, аби те, що справедливе, було сильно, бо, що, сильно, було справедливо”),К.А.Гельвеций (“Справедливість зникає, коли він не має силою”) іЖ.Жубер (“Справедливість без сили та сила без справедливості - обидві жахливі”)20.


1.2 Сучасне розуміння справедливості


Ідея справедливості у її зв'язки України із моральної оцінкою політико-правових установлень не втрачає своєї актуальності й у сучасної соціально-політичної думки. Свідченням цього може бути що розгорнулися 1970-х і знову що завирували наприкінці 80-х років дискусії щодо книжкиДж.Роулса “Теорія справедливості”.Т.А.Алексеева характеризує вченняДж.Роулса якдеонтологический (пов'язані з вченням про належному) лібералізм, який протистоїтьутилитаристскому лібералізму,признающему користь єдиною фундаментальної цінністю, у результаті справедливість виявляється лише що з громадської користі і блага. На противагуутилитаристскому підходу теоріяРоулса стверджує самоцінність права. У цьому сенсі теоріяРоулса належить до теорії “відродженого природного права”21. Саме пріоритетне увагу прав індивіда (причому

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація