Реферати українською » Краеведение и этнография » Особливості національного характеру німців


Реферат Особливості національного характеру німців

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Особливості національної вдачі німців


Зміст

Запровадження

1. Теоретичні аспекти дослідження національної вдачі у сучасній науці

1.1 Трактування національної вдачі в працях вітчизняних і закордонних вчених

1.2 Типово німкеню характеру й їхнє коріння

2. Етнічні стереотипи як психологічного дослідження

2.1Автостереотипи ігетеростереотипи німців

2.2 Стереотипи сприйняття особливостей національної вдачі росіян і німців

Укладання

Список використаної літератури


Запровадження

Останніми роками значного прогресу у дослідженні етнічної психології загалом, і національної характеру у частковості, домоглися російські вчені –етнологи іетнопсихологи. Видані ними останнім часом підручники і монографічні роботи [19] свідчить початок масштабного розгортання досліджень у цій області, з урахуванням кращих досягнень вітчизняної і закордонної етнопсихологічна науки.

Попри актуальність і підвищений інтерес вчених до проблематики національної вдачі, слід констатувати, що досі пір в соціально-філософської і етнопсихологічна області відсутні спеціальні фундаментальні праці, присвячені цієї проблеми. Виняток припадає лише окремі роботи вітчизняних і зарубіжним дослідникам, і навіть ряд дисертаційних робіт, безпосередньо чи опосередковано які заторкують проблему національної вдачі.

Деякі з цих робіт було написано ще радянську добу і на жаль були вільні ідеологічного, класового нальоту. У монографіїГнатенко,Баграмова й у деяких дисертаційних роботах класовий підхід певною мірою затьмарив сутність національного характеру й перешкодив повною мірою розкрити утримання і основні функціональні призначення національної вдачі. Хоч би яким був національного характеру або його особливості , врешті-решт, вони оголошували другорядними, тимчасовими стосовно інтернаціональному, класовому – як магістральної лінії розвитку націй і народів.

У цей час у країнах бурхливий ріст переживають науки етнологія, етнопсихологія,етносоциология, що займаються дослідженням проблем етнопсихологічних особливостей народів, у межах яких і було досліджувалася проблема національної вдачі. Особливо значних успіхів домоглася американськаетнопсихологическая школа, представлена трьома школами: А.Кардинера, Р. Бенедикт і М. Мід.

Тому актуальність даної курсової роботи зумовлена тим обставиною, що досі пір у вітчизняній соціально-філософської літературі відсутня теоретична і методологічна «модель» дослідження національної вдачі, з урахуванням якої було проводити розгорнутий дослідження цієї проблеми як соціально-філософської категорії. Виходячи з цього, робиться спробу з урахуванням пошуків вітчизняних і зарубіжним дослідникам, і навіть досягнутого рівня філософської, етнологічної, етнопсихологічна,культурантропологической наук заповнити прогалину у цій галузі дослідження та закласти першооснови щодо комплексного дослідження його різних аспектів.

Метою згаданої роботи є підставою обгрунтувати реальність існування феномена національної вдачі як важливогоетнообразующего ознаки нації, вищі цій основі виявлення і систематизація типових чорт характеру німецького народу.

Об'єктом дослідження є феномен національної вдачі, а предметом – особливості його прояви у різних галузях життя німецького етносу.

З мети, об'єкту і предмета дослідження поставлені такі:

- проаналізувати і розкрити суть і стала зміст національної вдачі як соціально-філософської категорії;

- обгрунтувати статусу Національного характеру у ролі стрижневою основи національного психології;

- виявити соціально-економічні, культурно-історичні іестественно-биологические витоки формування національної вдачі;

- проаналізувати різноманітні форми прояви йопредмечивание національної вдачі у різноманітних галузях способу життя, їх взаємозв'язок і їхню взаємодію;

- показати своєрідність культурологічного підходу у дослідженні проблеми національної вдачі;

- проаналізувати позитивні й негативні аспекти чорт національної вдачі (з прикладу німецького та російського народів) та його вплив на становлення та розвитку етнічної спільності;

>Теоретико-методологической основою даної роботи послужили дослідження філософів, психологів, соціологів, етнологів,етнопсихологов, антропологів, культурологів, літературознавців і мистецтвознавців, і навіть відомих вітчизняних і зарубіжних спеціалістів у галузі етнонаціональних і міжетнічних відносин.

характер німецький етнічний психологічний російський


1. Теоретичні аспекти дослідження національної вдачі у сучасній науці

 

1.1 Трактування національної вдачі в працях вітчизняних і закордонних вчених

Оскільки термін «національного характеру» перестав бути споконвічно і лише літературознавчим терміном, але розроблявся іншими областями гуманітарного знання, – філософією, етнологією, антропологією, культурологією,лингвострановедением та інших., – то неминуче назріває необхідність звернутися до низки теорій і концепцій, які пропонують дефініції міждисциплінарного характеру. Складність визначення національної вдачі зумовлена тим, що, на відміну понад і, можливо, більш моднячих термінів, що використовуються у сучасної науці, вона має тривалішу пам'ятати історію та встиг придбати велику кількість додаткових смислів. Діяльність проводиться зіставлення терміна «національного характеру» зі «суміжними» термінами, такі як «національна ідентичність», «національний менталітет», «національна картина світу», «національнаконцептосфера» тощо. З іншого боку, окремої уваги заслуговує запитання про роль національних героїв і етнічних стереотипів, які у масовій свідомості найчастіше ототожнюються з національним характером визначають розхожі ставлення до тій чи іншій нації [26].

У колишньому у Радянському Союзі дослідження національної вдачі почалося з другої половини сучасності. Як засвідчили результати проведеного дослідження 60-х - 90-х рр., попри ряд плідних ідей підходів, то цієї проблеми стала об'єктом серйозного фундаментального дослідження. Головною перешкодою цьому шляху був класовий підхід в методології дослідження цього явища, який дозволив повною мірою розкрити його зміст. Основоположним принципом виступав принцип інтернаціоналізму. Вчені, які спеціалізуються у сфері національних відносин, змушені були у своїх дослідженнях керуватися даною принципом, відсуваючи другого план національні чинники, зокрема і Львівський національний характер, як рудиментарні і відживаючі елементи радянської дійсності.

У що розгорнулася в60-годи уже минулого століття дискусії проблема національної вдачі, однак, була з науковим визначенням нації. Саме це ознака нації викликав найбільшоживленние суперечки. Відповідно до цього визначенню спільність психічного складу нації, або що, той самий, національного характеру, вважався її істотним ознакою. Під час дискусії після неї чітко позначилися дві протилежні погляду за цією ознакою нації. Якщо одні учасники дискусії рішуче відкинули його (>РогачевП.М.,Свердлин М.А.,КалтахчянС.Т.,БурмистроваТ.Ю.), пропонуючи замінити «національного характеру» поняттям «національні особливості характеру», то інші навпаки, правомірним вважали саме поняття «національного характеру» (Горячова А.І.,Джандильдин М, Філатов В.М.).

У цілому нині, засвідчує дискусія 1960-х років і подальший розвиток розвитку громадських наук проблема національної вдачі досить велика й далеко виходить поза межі кола питань, що з визначенням поняття «нації» чи етнічної спільності. Вона охоплює і реальність самого суб'єкта національного характеру й стоїть для цього терміном змісту. Тому, слід розвіяти деякі ілюзії і сподівання якісь легкі успіхи у пізнанні її сутності та отримання «достовірних» висновків у межах наукового сфери чи дисципліни.

Якщо дискусія шістдесятих років за проблемі національної вдачі переважно, однак, пов'язана з науковим визначенням нації, то дискусія, організована журналом «Радянська етнографія» 1983 року, характеризувалася якісно нової щаблем з розробки даної проблематики. Тим більше що деякі вчені схилялися такої думки, що пройшла дискусія не внесла жодних знахідок у розробку проблеми національної вдачі, а лише виявила те, що поняття психічного складу нації ширше, ніж поняття національної вдачі. Тоді як вона допомогла проясненню деяких спірних моментів у сфері і сприяла постановці багатьох нових питань, переважнообщеметодологического плану, які надалі в певній мері послужили надійною орієнтиром у конкретних етнопсихологічних дослідженнях.

По-перше, неприпустимо абсолютизувати ті чи інші риси і приписувати її лише окремим етнічнимобщностям. Своєрідність чорт обумовлені не їх унікальністю, а ступенем виразності та неповторної поєднуваності цих чорт. По-друге, національного характеру не є механічна сума чи набір характерів окремих індивідів, а являє собою фіксацію стійких типових чорт, які у різного рівня в багатьох індивідів тієї чи іншої етносу.

Тим самим було автор притримується такого визначення суті національної вдачі: Національний характер є сукупність типових, стійких чорт нації, котрі сформувалися у ході історичного, соціально-економічного та духовної розвитку, і навіть під впливом природно-кліматичних ібиолого-соматических чинників, виражають собою своєрідність і дух нації, його менталітет, звички й смаки [7].

У сучасному західної етнопсихології дедалі частіше почали ототожнювати, а то й заміняти поняття «національного характеру» поняттями «ментальність» і «менталітет». Тому, щоб уникнути плутанини у роботі робиться спроба всебічно освятити сутність цих категорій, їх відмінність і спільність.

Для дослідження національної вдачі необхідний комплексний підхід, з допомогою, поруч із філософами іетнопсихологами, фахівців інших галузей наук: етнографів, істориків, літературознавців, лінгвістів, мистецтвознавців та інших. Як багатогранне явище соціальної психології, національного характеру відбиває різні аспекти національного буття; передусім, пов'язані особливостям національної історії, культури, побуту, мови, звичаїв, традицій та інших. областей соціального життя [5].

Для прояснення сутності національної вдачі з методологічної погляду виправданим представляється розпочати даний параграф з аналізу категорії «характер» – історії її виникнення, сутності та значимості у системі соціально- психологічного і філософського знання.

У філософському енциклопедичному словнику термін «характер» (від грецьк. – буквально що означає – відбиток, ознака, характерна риса) окреслюється «цілісний і стабільний індивідуальний склад душевне життя людини, яка у поєднаному окремих актах і станах його психічної життя, соціальній та його манерах, звички, складі потужні мізки і властивому людині колі емоційної життя» [33, 754].

Що стосується терміна «національного характеру», він уперше був в введений до науки і стала об'єктом дослідження, у західноєвропейської філософської і соціологічною думки другої половиниХVIII- початкуХIХ ст. на роботах видатних філософів на той час. Серед, хто виявляв великий інтерес у дослідженні цієї проблеми, зокрема, до питання причинах існування національного характеру й чинниках, сприяють його формуванню, слід виділити роботи І. Канта, Д.Юма,Г.Гегеля,И.Фихте, і навіть До. Гельвеція, І. Гердера та інших мислителів.

Найбільш систематичне вчення про характері викладено у творчості засновника німецької класичної філософіїИ.Канта У його антропологічному вченні наводиться різні типологічні рівні характеру:

характер особистості,

характер статі,

характер народу (включаючи національного характеру) і

характер роду.

У концептуальному плані характер націй, по Канту, може бути як природженим, іприобретенним, формований під час її історичного поступу.

Проте розглядати національного характеру якврожденное властивість чи як наслідок звички, вироблений тим чи іншим народом, під час своєї довгої спільного життя, є, на думку Канта, занадто ризикованим і емпірично бездоказовим. Також безпідставні спроби виводити риси національної вдачі від форми управління чи пояснювати їх природними умовами (клімат і бідний грунт). Наприклад, свідчать матеріали, переселенні цілих народів налаштувалася на нові місця де вони змінювали своєї вдачі, лише намагалися пристосувати його до нових умов і що за цьому мові, в роді занять, навіть у одязі все ще видно сліди їх походження і тим самим та його характер.

СпіввітчизникИ.КантаИ.Гердер думав, що норов чи характер людей є продукт, передусім природних умов, і навіть контактів народів друг з одним.

Неоціненний внесок у осмисленні поняття й підвищення ролі національної вдачі внесли російські революційні демократи В. Г. Бєлінський, А.І. Герцен, Н.А. Добролюбов,Н.Г. Чернишевський. У межах своїх міркуваннях про психологічних розбіжностях народів вони проводили рішучу боротьбу проти націоналістичного вивищення одних народів та приниження інших, та його ідеї носили загальнолюдський, гуманістичний характер [6].

Певні передумови наукового пояснення психологічних особливостей націй і основі наближення до розгадки таємниці національної вдачі пов'язані з виникненням вчення марксизму.

Спробу розгадати таємницю « російської душі» чи національної вдачі російського народу зробив видатний російський філософ Бердяєв.

У ХХІ столітті у дослідженні сутності національної вдачі найбільшим успіхом користувалася американськаетнопсихологическая школа від імені А.Кардинера, Р. Бенедикт і М. Міда. Використовуваний цими антропологічними школами підхід виходив із цілком інших методологічних арсеналів і принципів дослідження, і навіть із цілком іншого, концептуальних ідей позицій. Усі вони були максимально наближені до реальності життя, повсякденному побуті й способу життя досліджуваних етнічних спільностей. У межах своїх антропологічних пошуках вони головну увагу приділяли ролі культури, передусім ролі хлопчика соціальних інститутів - як головного чинника у формуванні чорт національної вдачі.

Значний прогрес у дослідженні національної вдачі досягли рамках що формується нової самостійної науки – етнопсихології. Засновниками зазначеної науки (сірий. ХІХ ст) є німецькі вчені М.Лацарус і Р.Штейнталь. До центру своєї доктрини вони поставили дослідження сутності «народного духу», тобто. національного характеру й які з таких сферах духовної культури як мові, звичаї, традиціях, моралі та вчинках, і навіть закономірності функціонування етнічного характеру у різних галузях життєдіяльності, зокрема у науці, мистецтві та повсякденні. Не менше значення вони надавали і виявлення причин зародження, розвитку та занепаду тієї чи іншої етносу.

Глобалізація загалом є позитивної тенденцією розвитку людства, покликана інтернаціоналізувати і інтегрувати в світову економіку всіх країн єдину світову господарську систему, і навіть забезпечити міжнародну безпеку, стабільність і мирне співробітництво; розвитку демократії, права і свободи громадян. Інакше кажучи глобалізація у найближчій перспективі має сприяти формуванню єдиній усесвітній ринкової економіки. Результатом цієї інтеграції має стати процес з подальшого просуванню до «більш відкритого і інтегрованому світу,приближающемуся дедалі ближчою і стають ближчими, до земній кулі без меж упорядкування і до більш інтегрованої, відкритими і взаємозалежної світовій економіці» [7, 21].

Проте, на, справі цей процес супроводжується конфліктами,противоборствами інтересів країн із неоднаковим рівнем соціально-економічного розвитку, і має фактично однополюсний характер. Власне, процес глобалізації означає американізацію і стандартизацію як сфер виробництва та споживання, а й усіх сторін моральної і приклад духовної життя різних народів і країн. Деякі вчені, зокрема М.Миеси, категоричніший у своїх судженнях і розглядає процес глобалізації як продовження «колоніалізму» і запровадження «американського капіталізму».

Однією з сумних наслідків розпочатого процесу глобалізації стало нівелювання, придушення і є загроза зникнення національного своєрідності культури, етнічної самобутності народів, що стали на шлях розвитку і процвітання.Национально-особое чи національна самобутність культури постає як антитеза, як стримуюча сила процесу глобалізації. Проте протистояти американськоїглобалистике стає у час все складніший і складніше. Слід зробити комплекс заходів вкладених у захист

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація