Реферати українською » Краеведение и этнография » Особливості режисури народного свята


Реферат Особливості режисури народного свята

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Запровадження

 

Що збирає у дні під музей просто неба дуже багато людей? Що кличе їх у площі й вулиці міст, об'єднує в багатоликі групи, змушує співати, танцювати, затівати гри? У святі, в народному святковому дійстві, люди повніше почуваються як єдине ціле, як націю, як народ. Коли з кола відчуженість, обмежених інтересів, люди почуваються творцями історії. Довга історія існування народного свята доводить його життєстійкість і вимагає подальшого багатогранного осмислення і дослідження. Тим паче, що концепцію розвитку народної художньої культури і духовності народу теж містить у собі свято як найважливіший елемент.

Культура народного свята виховує кожну особистість й усе колектив, вчить людей вмінню висловлювати почуття солідарності. Свято піднімає настрій, концентрує творчу енергію мас, висловлює колективні емоції. Акумулюючи їх, свято розкриває істинні, ідеальні устремління людей. Тут кожна людина – виконавець й глядач, творець і учасник особливої життя з своїми формами колективного поведінки, обумовленого традиціями, звичаями, ритуалами, церемоніями і обрядами.

Свята мають так само тривалу історію, як і самі культура. Вивчення свята у минулому переважно зводилося до вивчення видовищних мистецтв. Сьогодні у із ускладненнями в суспільстві нових взаємовідносин праці та дозвілля, на підвищення значимості проблем комунікації в світі, ці аспекти вимагають свого поглибленого дослідження.

Актуальність дослідження пояснюється лише тим, що внаслідок об'єктивних і суб'єктивні причини більшість духовної спадщини і предметів народної святкової культури виявилася втрачено. Процес безповоротної втрати цього народного надбання триває й у наші дні. Складається критична ситуація, коли він ми можемо кілька днів позбавити сучасне і наступне покоління найцінніших пластів народної культури та цим остаточно зруйнувати духовну зв'язок сучасників з культурними традиціями і творчим досвідом минулих поколінь. З цього випливає, що проблему збереження традицій народних свят набуває важливий характер, і вирішення проблеми треба, починаючи з занять у навчальних закладах. Вже початкових класах підростаюче покоління має долучатися народним традиціям.

Як відомо, спосіб життя відбиває як певний спосіб громадського виробництва, специфічних рис тій чи іншій двох суспільно-економічних формацій, а йкультурно-етническое спадщина кожного народу, соціальне зміст життя людей, форми їхньої поведінки, звичаї, звичаї, які відповідають пануючому типу громадських відносин. Вікові сподівання та мрії про розквіті людської особистості, про народному щастя, знайшли яскраве втілення у фольклорі народів Росії, дивовижно співзвучні ідеям всебічного, гармонійного розвитку людини. Саме тому таке актуальне, сьогодні виховний потенціал народних традицій і фольклору. Вони дозволяють позбавитипразднично-обрядовое дію від пасивної видовищності, перетворити театралізовані формихудожественно-массовой роботи у соціально-культурну самодіяльність людей, органічно пов'язану зі своїми працею, побутом, всієї життєдіяльністю.

Мета дослідження: вивчити і проаналізувати народних традицій через призму побудови народного свята у сучасній режисурі.

Завдання дослідження:

· Розглянути поганські обряди, як коріння народного свята

· Вивчити місце народних традицій і фольклору в театралізованомупразднично-обрядовом дії

· Вивчити і проаналізувати особливості режисури народного свята і драматургія святкового обрядового театралізованого дійства

· Визначитиидейно-тематический аналіз сценаріюнародно-обрядового свята «В Україні ниніСемик – Трійця» С.К. Борисов

· Розробити задум сценаріюконкурсно-развлекательной програми «Сонечко червоно міські, міські ясно»

Предмет дослідження: народний свято й особливо його драматургії у сучасній режисурі.

Під час написання даної курсової роботи використовувалися численні літературні джерела. Приміром, було взято робота С.К. Борисова «Основи драматургії театралізованого дійства», у якій автор звертається до розгляду драматургіїпразднично-обрядового театралізованого дійства. Він аналізує поняття обряд і церемоніал, С.К. Борисов свідчить про їх містичних, символічних і ігрових особливостях.А.Ф.Некрилова «Росіяни народні міські свята, втіхи і видовища. Кінець XVIII – початок ХХ століття» розповідає нам про традиції і звичаї, дає точні визначення яскравим майданним уявленням на той час. А.А.Конович у роботі «Театралізовані свята і обряди у СРСР» вивчив і проаналізував особливості режисури народного свята, складності написанні сценарію для театралізованого народного свята, він піднімає проблеми що має режисер театралізованого уявлення під час роботи з режисурою народного свята. Це основні літературні джерела, куди я спиралася і під час даної роботи.


1. Народний свято ніж формою театралізованого дії

 

1.1 Поганські обряди – коріння народного свята

>Язичество – загальна назва всіх споконвічних вірувань різних народів, беруть своє керівництво з глибини сторіч. Слов'янська язичництво – це наша віра, віра всього слов'янського народу. Один із найдавніших народів, до якого входять сьогодні: росіяни й українці, білоруси і поляки, чехи і словаки, болгари і македонці, серби і чорногорці, словенці й хорвати. І ми розуміємо одне одного без особливих зусиль, оскільки спільну мову. Ми печемо млинці, проводжаючи Масницю – Морену і розповідаємо древні казки про Бабу – Ягу. Хліб ми досі всьому голова, а гостинність почесна. НаКупалу ми стрибаємо через вогнища й шукаємо квітучий папороть. У домівках разом із нами живуть домові, а річки й озера купаються русалки. Ми гадаємо наКоляду, інколи ж просто підкинемо монету. Ми вшановуємо наших предків й у день пам'яті залишаємо їм підношення.Хвори так хвороби ми лікуємо травами, як від опирів – вампірів використовуємо часник так осиковий кіл. Ми загадуємо бажання, сидячи міжтесками і плюємо через плече, зустрівши чорну кішку. Гаї і діброви нам святі, та якщо з джерел ми п'ємо цілющу воду. Ми починаємо говорити, рибацькі снасті і читаємо обереги від пристріту.Удаль молодецька знаходить себе у кулачні бої, а разі біди наші хоробрі воїни відведуть його від слов'янської землі. І завжди буде із століття у XXI століття, адже ми є онукиДаждьбожии.

У першому етапі уявлення древніх слов'ян пов'язані з обожнюванням сил природи, яка представляласянаселенной безліччю духів, що зазначено й у символіці давньослов'янського мистецтва. Слов'яни поклонялися матері-землі, символом якому було візерунки, що зображують великий квадрат,поделенний чотирма малих квадрата з точками у центрі – знак зораного поля. Досить розвинуті були водяні культи, оскільки вода вважалася стихією, з якої утворився світ. Воданаселялась численними божествами – русалками, водяними, на вшанування яких влаштовувалися спеціальні свята –русалии. Символом води мистецтво зазвичай служили качки і гуси.Почитались лісу й до гаї як житла богів. Господаркою поганського лісу був Медведь – найсильніший звір. Він вважався захисником від будь-якого зла і покровителем родючості. Деякі племена своїм предком вважали Вовка і шанували його як божество. З травоїдних тварин найбільш шанувалиОлениха (>Лосиха) – найдавніша слов'янська богиня родючості, піднебіння та сонячного світла. Серед свійських тварин слов'яни найбільше шанували коня. У вигляді золотого коня, біжить небом, їм уявлялося сонце. На початку І тис. н.е. стародавньослов'янські божества приймають антропоморфну форму, тобто звірині риси у образах божеств поступово поступаються місце людським. Головні серед них стають боги –Сварог, Даждьбог,Хорс,Стрибог, Велес (>Волос),Ярило,Макошь (Мокоша).

З другого краю етапі розвитку давньослов'янського язичництва складається й тримається решту культ Рода іРожаниц – творця всесвіту і богинь родючості. То справді був культ предків, сім'ї та оселі. Рід був богом неба, грози, родючості. Про ньому казали, що він їде на хмарі, метає на грішну землю дощ, від цього землі народжуються діти. Рід – повелитель землі і лише живого, він – язичницький бог-творець.Спутницами Рода булиРожаници – безіменні богині родючості, достатку, добробуту. Образ їх піднімається ще до древнімОленихам.Рожаници вшановувались як захисниці молодих матерів і маленькі дітей. У цей час складається йтрехчастное уявлення про мир: нижньому – підземному (символ – ящір, змій), середньому – земній (люди і звірі) і верхньому – небесному,звездном. Зображення цієї структури світу можна було на ідолах, збережених лише одиничних примірниках, і навіть на російськихпрялках,изготовлявшихся ще століття тому.

Поклоніння і жертвопринесення відбувалися у спеціальних культовихсвятилищах-капищах, які становили собою спочатку округлі дерев'яні чи земляні споруди,возведенние на насипах чи пагорбах, а пізніше вони придбаличетирехугольную форму. У центрі капища перебувало дерев'яне чи кам'яну статуюбожества-идола, навколо якого горіли жертовні вогнища. Стіни капища ставили з вертикальних колод, прикрашених різьбленням і особливо яскраво розфарбованих. Найвідомішим пам'ятником язичництва став Збруцький ідол (>IX–X ст.) –четирехгранний кам'яний стовп, встановлений на пагорбі над рікою Збруч. Грані стовпа вкриті барельєфами на кілька ярусів. У верхньому зображені боги і богині з довгим волоссям. Нижче йдуть ще три ярусу, котрі розкривають уявлення наших предків про космосі, небі, землі та підземному царстві.

>Непреривная боротьба іпоочередная перемога світлих і темних сил природи художньо було закріплено у поданнях слов'ян про круговерті часів року. Їх вихідної точкою було наступ Нового року – народження нового сонця приймаючи наприкінці грудня. Це святкування одержало слов'ян назва – «коляда».Божество сонця,провожаемого взимку, називали Купала,Ярило і Кострома. Під час свята весни солом'яні опудала цих божеств чи спалювали, чи топили у питній воді. Поганські народні свята, на кшталт новорічних гадань, розгульної Масниці, «русального тижня», супроводжувалисязаклинательними магічними обрядами і було свого роду моліннями богам про спільний добробуті, багатому врожаї, позбавлення від грози і граду. Для новорічного ворожіння про урожай використовувалися особливі судини – чари. Там часто зображувалися 12 різних малюнків, складових замкнуте коло – символ 12 місяців.

На третьому, завершальному етапі розвитку язичництва височить культ Перуна,дружинного бога-громовержця. У 980 р. київський князя Володимира I, прозваний Червоне Сонечко, спробував реформувати язичництво. Прагнучи підняти народні вірування рівня державну релігію, князь наказав експортувати Києві дерев'яні ідоли шести богів: Перуна зі срібною головою золотими вусами, Хорса, Даждьбога, Сімаргла і Мокоші. Навколо ідола Перуна пашіло вісімнегасимих багать. У Києві стояв й ідолВелеса, але з біля княжого двору, а слободах простолюду: культ цьогополузвериного бога бувсочтен занадто диким іпростонародним, щоб рівняти його з «князівськими» богами.

У 988 року Русь прийняла християнство, але язичницьке світогляд продовжувало ще довго співіснувати з християнським, втілюючись в феномен двовірства. Таке поєднання й нового, нашарування різних історичних етапів стає відтоді постійної, типової рисою російської культури. У період двовірства християнство і язичництво й не так боролися одне з одним в народному свідомості, скільки взаємодоповнювалися. Згодом християнські святі витіснили поганських богів. Перуна замінивИлья-Пророк, який, за народними повір'ями, проносився на колісниці небом під час грози. Свято Перуна припала на днем вшанування Іллі.Велеса замінивНиколай-Угодник – одне з найбільш шанованих на Русі святих. КультРожаниц злився зБогородничним, образ Даждьбога – з Христом.Макошь стала сприйматися як св.Параскева, чиї ікони ставилися у джерел, колись присвяченихМакоши. Поганська традиція знайшла своє використання у прикладному мистецтві та у фольклорі. Практично донині дійшли деякі змови і заклинання, прислів'я і приказки, загадки, часто бережуть сліди древніх магічних уявлень, обрядові пісні, пов'язані з поганським землеробським календарем, весільні пісні і похоронні плачі. З далеким поганським минулим пов'язано й походження казок, билин.Язическое спадщина та висока культура країн християнства – два джерела, забезпечили розвиток слов'янського світу. Поєднання настільки несхожих релігій призвела до того, що християнство слов'ян збагатилося багатьма рисами, невідомими Західної Європи, як від язичництва збереглися лише поетичні міфи й образи.

 

1.2 Місце народних традицій і фольклору в театралізованомупразднично-обрядовом дії

 

Особливе місце у театралізованомупразднично-обрядовом дії займають народних традицій і фольклор, що є багатством, вироблених поколіннями та передає вемоционально-образной формі історичний досвід, культурну спадщину країни й окремого регіону. Слово «традиція» походить від латів.traditio («передача») і має, начебто, цілком очевидний сенс. Традиція – це елементи соціального і охорони культурної спадщини, які від предків до нащадків і що зберігаються в етносах, в суспільствах, соціальній та соціальних групах протягом багато часу. Це певні громадські встановлення, норми, цінності, ідеї, і навіть вже знайомі нам ритуали, обряди і звичаї. Але за такого визначенні поняття традиції повністю ідентично поняттю спадщини. Чимало дослідників вважають, що – це не те, що передається, а сам спосіб передачі культурної спадщини. У цьому сенсі традиція є передача «вдиахронном плані, від старших до молодшим, від покоління до покоління, від когорти до когорти усталених норм поведінки, навичок, понять, всього, що утворює кістяк культури» [1]. Фольклор в «широкому» сенсі (вся народна традиційна селянська мистецька й почасти матеріальна культура) і «вузькому» (усна селянська словесна художня традиція). 
 Фольклор – це сукупність структур, інтегрованих словом, промовою, незалежно від цього, з якими несловесними елементами вони пов'язані. Мабуть, точніше й чіткіше було б користуватися давнім і з20–30-х рр. що з вживання термінологічним словосполученням «усна словесність» або дуже певним соціологічним обмеженням «усна народна словесність» таке визначення наведено в енциклопедії «Культурологія ХХ». Слова О.Н. Толстого дуже яскраво і відбивають суть фольклору – «Фольклор – цей народний творчість, дуже потрібна та найважливіше з вивчення народної психології в наші дні. Фольклор включає у собі твори, передають основні найважливіші уявлення народу про головних життєві цінності: праці, сім'ї, любові, громадському борг, батьківщині. Цими творах виховуються наші діти так і зараз. Знання фольклору може дати людині знання про російський народ, й у остаточному підсумку про собі».

Для чіткого осмислення методики використання народних традицій і фольклору впразднично-обрядовом дійстві варто звернутися до розуміння художньої специфіки російського фольклорного театру однієї з видів народного мистецтва, викладеногоученим-фольклористом В.Є. Гусєвим. Автор, насамперед, підкреслює колективність творчого процесу, спирається загальну імпровізацію є основою

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація