Реферат Етнічна картина світу

Страница 1 из 4 | Следующая страница
 

>ЭТНИЧЕСКАЯ КАРТИНА СВІТУ


План

1.ЭТНИЧЕСКАЯ ІСТОРІЯ ПЛАНЕТИ

2.ЭТНИЧЕСКИЕПРОЦЕССЫ XX СТОЛІТТЯ

3.ГЕОГРАФИЧЕСКАЯКЛАССИФИКАЦИЯ

4.АНТРОПОЛОГИЧЕСКАЯКЛАССИФИКАЦИЯ

5.ЯЗЫКОВАЯ (ЛІНГВІСТИЧНА)КЛАССИФИКАЦИЯ

6.ХОЗЯЙСТВЕННО-КУЛЬТУРНАЯКЛАССИФИКАЦИЯ

ЛІТЕРАТУРА


1.ЭТНИЧЕСКАЯ ІСТОРІЯ ПЛАНЕТИ

12 жовтня 1999 року у столиці Боснії місті Сараєво експертами ООН було проведено символічна церемонія, де зафіксовано появашестимиллиардного жителя Землі. Сама церемонія носила умовний характер, позаяк у той самий день, на планеті народилося близько 260 тис. немовлят. Її значення полягала у цьому, щоб офіційно відзначити черговий кордон у розвитку процесу антропогенезу, який почався, за оцінками науковців, близько чотирьох млн років тому вони.

У історії всього людства процес зростання кількості народонаселення був складним; і суперечливим: періоди «демографічних вибухів» змінювалися періодами скорочення загальній чисельності населення. І всі й були викликані відповідними біологічними, соціальними і історичними причинами. У XX столітті ми є свідками дедалі більше швидкого зростання від кількості людей планети загалом. Про це переконливо свідчить те, що тільки 39 років тому вони населення Землі було вдвічі нижча, ні тим більше половини землян ще досягли 25-річного віку.

Упродовж багатьох тисячоліть населення світу зростало надто повільно, може бути пояснено великий залежністю людини від природи на ранніх етапах перелому людської історії. У давнину і середньовіччя народжуваність була високою, але ж надто високої був і смертність, яку викликали періодичні епідемії, хронічне недоїдання, часті війни" та загальна низька середня тривалість життя. Рівень народжуваності загалом опинявся не набагато вище рівня смертності. І хоча у окремих районах виникали більш-менш сприятливі умови зниження смертності, природний приріст населення залишався досить низьким.

Наприкінці палеоліту (приблизно 15 тис. років як розв'язано) загальна кількість людей Землі досягала приблизно 3 млн. Аналізуючи цей етап своєї історії людина освоїв менше третини сучасної ойкумени (приблизно 40 млн м2), сама ж середня щільність населення перевищувала 8-10 осіб у 100 км2. На решти частини планети люди зустрічалися надзвичайно рідко. Це було великою мірою пов'язані з вимогамиприсвающего типу господарства (збиральництво, полювання, рибальство), який використовувався людьми і котре вимагало великий території задля забезпечення життєдіяльності невеличкий групи людей.

Перехід до осілому способу життя, поширення хліборобства й скотарства, розпочаті на Близькому Сході близько 10 тисяч років тому, істотно послабили залежність людини від довкілля й стимулювали зростання чисельності населення. У цих новацій 4-5 тис. років тому вони населення Землі орієнтовно налічувало 25 млн людина. У цьому переважна більшість населення була зосереджена на древньому Єгипті, Месопотамії, Індії, долинах річок Хуанхе і Янцзи, у Середній Азії. Уся наступна етнічна історія безпосередньо з розвитком та удосконаленням господарську діяльність людини (поліпшення агротехніки, створення нових знарядь праці і, одомашнювання нових видів звірів). З цих чинників зростання населення став відбуватися значно швидше. Його загальна кількість планети до початку нашої ери (2 тис. років як розв'язано) досягла, як припускають етнологів і антропологів, 150-250 млн людина. У цьому багатьох регіонів Землі було ще не освоєно чи заселені дуже слабко. Дані археології і палеонтології дозволяють дійти невтішного висновку, що майже 70% населення зосереджена в Азії. Найбільші популяції людей був у Китаї (50 млн людина), країнах Південній Азії (35 млн) й у Римська імперія (48 млн). Перед цих регіонів припадало близько 4/5 від населення планети. На решти території мешкало менш як шести% населення.

За дев'ятнадцять століть нашої ери загальна кількість населення світу збільшилася 10 разів і цю процес розвивався нерівно. Були періоди, коли чисельність населення зростала і навіть знижувалася через численних війн, навал, епідемій. Приміром, в XIV столітті від епідемії чуми лише у Європі загинуло більше чверті свідомості всіх жителів. Тому за першу тисячу років нашої ери населення світу збільшилося лише у 1,5 разу. На межі I і II тисячоліть переважна більшість населення планети як і була зосереджена на Південній Азії (79 млн людина) та Китаї (66 млн). Перед цих регіонів доводилося 55% людства. У Європі найбільш заселеними країнами були Франція, Італія й Іспанія.

На середину II тисячоліття населення земної кулі зросла у 1,6 разу. Особливо швидко той процес розвивався у Європі Росією (зростання більш ніж 2 разу). Китай у період став найнаселенішою країною земної кулі (110 млн). Різко зросла населення Японії (з 4,5 млн в 1000 р. до 17 млн в 1500 р.). Найбільш населеними країнами Європи залишалися Франція (15 млн) та Італія (10 млн), а місце Іспанії посіла Німеччина (9 млн). Чисельність Африканського континенту тим часом майже росла.

Різке прискорення зростання населення планети почалася в другої половини XVIII століття. Саме тоді стався перший демографічний вибух. Якщо з 1500 по 1750 р. населення збільшилася приблизно на 1 млн людина, те з 1750 по 1900 р. - на 910 млн. Особливо різке збільшення темпів приросту вирізняло другої половини ХІХ століття, що започаткованим зниженням смертності, особливо дитячої, та прийдешнім збільшенням середній тривалості життя.

За чотири століття другої половини II тисячоліття (з 1500 по 1900 р.) істотно збільшилася також і географія населення. Через війну Великих географічних відкриттів склалися значні міграційні руху, особливо до країн Америки та Австралію, населення яких зросла відповідно 10,4 та19 раз. Населення Росії і близько Європи на століття зростало значно швидше, ніж населення Африки й Азії. Так було в Росії чисельність збільшилася 8,1 разу, у Європі - в 4,1 разу, тоді як населення Азії у цей час виросло в 3,4 разу, а Африки - лише у 2,4 разу.

У результаті до початку ХХ століття найнаселенішою країною залишався Китай (475 млн людина), на яких йшли країни Південній Азії (290 млн). На місці займала Росія (130 млн людина), за якої розташовувалися США (76 млн), Японія (45 млн), Німеччина (43 млн), Франція (41 млн), Індонезія (38 млн), Великобританія (37 млн). Решта країн за кількістю населення значно відставали них.

2.ЭТНИЧЕСКИЕПРОЦЕССЫ XX СТОЛІТТЯ

Динаміка чисельності населення в протязі всього ХХ століття відрізнялася більшою інтенсивністю. Населення Землі зросла більш ніж 3 млрд людина, чи практично в 3 разу. У цьому найшвидше зростало населення Латинська Америка (в 6,1 разу) і Африки (в 4,7 разу), повільніше всього - населення Європи (в 1,7 разу) та СРСР (в 2,1 разу). Спричинено це дисбалансу слід шукати в міграційних потоках (вони значно прискорювали зростання населення Північної та Латинській Америці, Австралії та Нової Зеландії), наслідки двох світових війн, дуже швидких темпах природний приріст населення країнах після Другої Першої світової. Темпи приросту населення світу протягом усього ХХ століття були як що раніше інтенсивними. Так, чисельність населення світу у 1 млрд було досягнуто приблизно 1820 р.; 2 млрд - 1927 р. (через 107 років); 3 млрд - в 1959 р. (через 32 року); 4 млрд - 1974 р. (через 14 років); 5 млрд - 1987 р. (через 13 років); 6 млрд - 1999 р. (через 12 років). Наприкінці ХХ століття країни мають населення більше однієї млрд людина: Китай - 1,2 млрд і Індія - 1 млрд, а сім країн мають чисельність понад сто млн людина (США, Індонезія, Росія, Бразилія, Японія, Нігерія, Пакистан).

Загалом у світ у час налічується 225 держав, мають постійне населення і є суверенними. Проте їхні населення розподілено дуже неоднорідне. У відзначеної вище державах проживає більше 60% населення світу. У той самий час у 62 великих і середніх державах (з населенням понад 10 млн чоловік у кожному) зосереджено майже 95% від населення Землі. І, насамкінець, у світі налічується 38 карликових країн (із кількістю мешканців менше 100 тис. людина), у яких живе у сукупності близько 1 млн людина.

Як і всьому протязі етнічної історії всього людства,етнодемографические процеси ХХ століття не відрізнялися ритмічністю й сталістю. У перші десятиліття ХХ століття населення Землі збільшилося всього на 665 млн людина, т. е. щорічно воно зростала загалом на 16,6 млн. Саме тоді у країнах Африки й Азії смертність була вищою, ніж у сусідніх регіонах, а природний приріст - порівняно низьким. Висока народжуваність у країнах цих регіонів (більше чотирьох% на рік) забезпечувалася ранніми шлюбами та традиціями багатодітних сімей. Остання обставина була викликано, своєю чергою, високою дитячою смертністю, що загрожувала залишити батьків без потомства. Часті неврожайні роки,порождавшие голод і епідемії, несли щорічно сотні тисяч, котрий іноді порятунок життя мільйонів.

Своє впливом геть етнічні процеси надали економічну кризу початку 1930-х і політичні відносини провідних світових держав. Середньорічний приріст населення 30-х роках скоротився загалом світу до 1 %, а деяких розвинених країн почали виявлятися ознаки депопуляції. Приміром, у Франції 1935 р. число смертей перевищила кількість народжень. Різко упав приріст населення й у США, на 30% знизилися темпи приросту населення Азії. Лише Латинської Америки уникли впливу цієї процесу - там середньорічний приріст населення 30-х років склав 1,8%.

Причинами, значно вплинули на етнічні процеси ХХ століття, найважливішою, безумовно, стала друга світова війна. Лише прямі людських втрат від неї у результаті перевищили 50 млн людина, із яких приблизно половина адресувалося народи Радянського Союзу. Що ж до непрямих втрат, пов'язаних із зниженням народжуваності та розширенням смертності (у багатьох країнах народжуваність у воєнні роки була нижчою від смертності), всі вони, по приблизними підрахунками, був у 2,5 рази більше прямих втрат (людство «недорахувалася» по крайнього заходу 175 млн людина). Довоєнний рівень чисельності населення країнах Європи досягли 1947 р., а у Радянському Союзі - в 1955 р.

У воєнні часи лише країнах Америки і навіть Австралії чисельність населення рослаускоряющимися темпами. Особливо це в Латинської Америки, де середньорічний приріст досяг 2,5% з допомогою іммігрантів,переезжавших туди у перших повоєнні років з розорених країн Західної Європи.

Етнічні процеси середини ХХ століття докорінно відрізнялися від реальних процесів попередніх десятиліть. Головним чинником, впливає на етнічну ситуації у світі, став глобальний демографічний вибух 1950-х років, який якісно, і кількісно відрізнявся від всіх попередніх. Річ у тім, що у післявоєнний час сталося різке зниження показників смертності населення, в стислі терміни що торкнулося більшість країн світу. Народжуваність у своїй не перевищувала середні показники. Внаслідок зниження смертності середньорічний приріст населення збільшився практично в усіх країнах планети і становив до середини 1960-х років у середньому світу 2%, а деяких країнах Південної Америки, Африки та Азії перевищив 3%. У результаті чисельність населення багатьох країн із 1950 по 1983 р. більш як подвоїлася. У той самий час у більшості країн Європи цей самий період населення зросла менш як на 25%.

Демографічна вибух 50-60-х років замінилося у роки швидким зниженням народжуваності і темпів природний приріст країнах Європи. Зниження цих темпів була настільки значно, що й середньорічний абсолютний приріст населення на початку 80-х був у 1 млн чоловік нижчих, ніж десятиліття тому. У багатьох країн Північної та Західної Європи відбувалося просте відтворення населення. Ця тенденція і сьогодні є визначальною в етнічних процесах більшості країн Європи. Тож якщо вважати 15 народжень кожну 1000 людина кордоном низьку народжуваність, що його вже перейшли майже 2/3 країн Європи.

Два останніх десятиліття також знижуються темпи приросту населення і ще в Азії, хоча це процес збувається доволі повільно (з 2,2% на рік у 60-ті роки до 1,8% на початку 1980-х років). Лише арабських країнах, Пакистані, Малайзії і Філіппінах темпи приросту населення продовжують традиційно залишатися високими, а регіон загалом дає як і більш 60% всього приросту населення світу.

У країнах Латинська Америка досить різкого зниження рівня смертності населення сталося відразу після Другої Першої світової, що з незмінному рівні народжуваності висунуло регіон перше місце у світі з темпів зростання населення. Проте якщо з середини 1960-х років народжуваність й тут починає досить різко, що призвело до того що, що впродовж останніх 20 років приріст населення залишився приблизно у такому ж рівні (трохи більше 8 млн чоловік).

Інакше розвиваються етнічні процеси у Африці, де вже протягом всієї повоєнної часу спостерігаються найвищі рівні народжуваності і смертності. Зниження смертності там відбувалося з початку 1960-х років за рівня народжуваності, що дало безперервний природний приріст населення до нашого часу. З кінця 1960-х років Африка за темпами розвитку населення обігнала Латинської Америки. Щорічний приріст населення Африканського континенту становить останніми десятьма роками понад п'ятнадцять млн людина.

Отже, етнічна картина світу протягом усього історії всього людства відрізнялася строкатістю і розмаїттям. Щоб краще усвідомити багатопланові етнічні процеси, що у світі, потрібно використовувати наукову класифікацію народів світу. Проте складність, багатоваріантність, історична мінливість етнічної картини світу зумовлюють різні види класифікацій, які, взяті окремо, не дають вичерпної етнологічної характеристики окремого народу. Розглянуті ж у свою єдність, різні прийоми класифікації дозволяють систематизувати етноси по широкого кола ознак.

У сучасному етнології принципи наукової класифікації етносів відрізняються розмаїттям; вони розроблено з урахуванням власнеетнологических методів і методів суміжних наук й базуються на

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація