Реферати українською » Краеведение и этнография » Регіональні Особливості народної творчості України


Реферат Регіональні Особливості народної творчості України

Страница 1 из 3 | Следующая страница

ПЛАН

1.Вступ

2.Історико-етнографічнерайонування України

3.Регіональнівідмінності ужитлі

4.Вишивка,їїісторія тарегіональнівідмінності

5.Регіональніриситрадиційноговбранняукраїнців

6.Висновки

7.Використаналітература


1.Вступ

>Народнатворчість –цеісторична основа, наякійрозвивалася йрозвиваєтьсясвітовахудожня культура, одна із формсуспільноїсвідомості йсуспільноїдіяльності,явищесоціальнозумовлене. як йіншіформисуспільноїдіяльності йсвідомості,зокремафілософія, мораль,релігія,політична, правоваідеологія, народнатворчістьрозвивається подвпливомконкретноїісторичноїдійсності. Характервиробничихвідносинвизначаєзагальнийрівеньсоціальноїсвідомості, у томучислітворчоїдіяльності народу.

>Народнатворчістьвключає у собірізнівидихудожньоїдіяльності народу –поетичнутворчість,театральне,музичне,танцювальне,декоративне,образотворчемистецтво тощо.Народнатворчістьіснує яксукупністьчисленнихвидів,жанрів,родів.Усіїївидиоб’єднуєосновне –пізнання тавідображеннятрудовоїдіяльностілюдства, йогоісторії,побуту тощо,хочакожен з нихмаєпевніособливостіфункціональногопризначення,матеріалу,засобіввираження.

>Народнатворчістьвиникла у нелегкомутриваломупроцесіколективноїтрудовоїдіяльності.Пізнання світу,засвоєннядійсностіпервісноюлюдиноюпоєднувалося зформуваннямїїхудожньо-образногомислення.Працявідігралазначну роль упоходженнімистецтва.

Продуктом роботи був і мова,народженанеобхідністюспілкування людейколективнихвиробничихдіях.

Упроцесітрудовоїдіяльності людейрозвивалисьестетичніпочуттялюдини,їївухо,очівчилисябачити тавідчувати красу форм,кольорів,звуків… А,щоб народилосямистецтво, людина винна бувнавчитись не лишевправнопрацюватиінструментами, а ізїхньоюдопомогоювідображатибачена накамені, вглині,відтворювати звуки, але й вона винна бувнавчитисьхудожньо-образносприйматидійсність.

>Виникнувшивнаслідоктрудовоїдіяльності,мистецтвонерозривнопов’язано ізжиттям народу було б лишенародним. Зкласовимрозшаруваннямвиникломистецтвопанівнихкласів,змінилися йогозв’язки ізжиттям народу.Художняпрофесійна діяльністьпочалазосереджуватись до рукпривілейованоїменшості,інтересиякоїрозходилися ізінтересами народу.


2.Історико-етнографічнерайонування України.

У зв'язку ізпроцесомісторичногоформування народу й йогоетнічної територї,залежно відприродних умів, характеру й способугосподарських зайняти населення, врізнихрегіонахрозселення народуформуютьсяпевніособливостіпобуту йтрадиційної культури.Спільність йоднотипність такихлокальнихособливостейєосновою длявизначення >історико-етнографічнихрайоніврозселення народу й йогоетнографічних груп.

>Внутрішнєетнографічнерайонування йкультурно-побутовіособливості населення такихрайонівєвластивимикожному народу. То внімціввирізняютьсянижньосаксонці,шваби,баварці; уфранцузів —бретонці,нормандці,провансальці; віталійців —флорентійці,сицилійці,генуезці; уполяків —мазури,підгаляни,краков'яки,кашуби таін.Численніетнографічнігрупихарактерні дляросійського народу. їхньогоділять втричівеликіпідрозділи:північно-,середньо- йпівденноросійські.

>Походженняетнографічних груп народурізне.Нерідко смердоті —нащадкиколишніх племен, щозлилися в Єдинийетнос,зберігшипевніособливостіпобуту йтрадиційноїматеріальної тадуховної культури,мови тощо.Локальніособливостіпобуту,господарського й культурного улаштую окремихчастин народускладалисязалежно відприродно-географічних умів,культурно-побутовихзв'язків ізіншими народами,переселень,міграційнихпроцесів тощо.

Упроцесірозвиткупоступововтрачалисярегіональніетнографічніособливості народу. Томуетнографічна група неєстійкоюформоюспільності,її членинавіть незавждиусвідомлюють собічимосьсвоєрідним.Такі спільнотивизначаютьсяздебільшого шляхометнографічнихдосліджень наосновірегіональнихособливостейтрадиційно-побутової культури.

У зв'язку ізцимпоняття «>етнографічна група», щоозначаєскладовучастину народу, не можнаототожнювати ізпоняттям «>етнічна група», щоозначаєчасткуякогосьіншого народу, Якапроживає на несвоїйетнічній територї,себто >національнуменшину. Так було в Україніетнічнимигрупамиєросіяни,євреї, поляки, чехи,угорці таін., аетнографічними —гуцули, бойки, лемки,поліщуки тощо.

>Питанняісторико-етнографічногорайонування Українирозроблене насьогоднілише вдужезагальнихрисах —головно черезнедостатнєетнографічневивченнябагатьохїїрегіонів ймісцевостей. Наосновінаявнихетнографічнихматеріалів йданихіншихукраїнознавчихдисциплін,зокремамовознавства (>діалектології),історії, фольклористики,географії,запропоновановизначенняпередусімтрьохпросторовообширнихрегіонів України:Центрально-Східного (>точніше,Південно-Східного),Північного (>Поліського) йЗахідного (>Південно-Західного), котрі, на свійчергу,поділяються напевніетнографічнірайони йпідрайони. Церайонуванняпоки щоможе бутизапропонованелише якпевнаробоча схема, Якапотребуєудосконалення йуточнення.

 >Центрально-Східний (>Південно-Східний)регіонохоплюєвеликутериторіюЦентральної йПівденно-Східної України. У йогоскладівирізняються трирайони:СереднєПодніпров'я,Слобідська Україна, чи Слобожанщина, йПівденнастепова Україна.

ДоСередньогоПодніпров'яналежитьбільшачастинаКиївської,Черкаська,південначастина чернігівської таПолтавської,південно-східначастинаЖитомирської,південно-західначастинаСумської,східначастинаВінницької,північначастинаКіровоградської,північно-західначастинаДніпропетровської областей. Це один ізнайдавніше йнайгустішезаселенихрайонів України,осереддянайбільшінтенсивногоформуваннядавньорусько-українськоїнародності і українськоїнації.

>Традиційна культура населення цого районузберегла багатоархаїчних рис, щосвоїмивитокамисягають культурипредківкоріннихжителів цого краю — полян —найбільшрозвиненого (згідно ізлітописноюхарактеристикою)східнослов'янськогоплемені.Особливоцестосуєтьсятрадиційних дляданогорегіонуосновнихгалузейгосподарства —хліборобства йскотарства. До XIX — початку XX ст. тутзбереглисядавнітрадиціїпланування йбудівництважитла тагосподарськихспоруд,зокремахарактерний типобмазаної тапобіленоїхати; водязі — багатовишитауставковажіноча сорочка, плахта, запаска,тканий пояс, свитка таін.Цей районвідзначаєтьсяпомітнимрозмаїттяммісцевихваріантівтрадиційної культури.

>Вирізняються,зокрема,Правобережжя йЛівобережжя.Деякідослідникивиділяютьлокальніетнографічнігрупиполтавців йпереяславців.

Слобожанщина (>Слобідщина)охоплюєсхіднучастину України —теперішніХарківську область,південно-східнірайониСумщини,північно-східні —Дніпропетровщини,східні —Полтавщини,північні —Донецької,Луганської областей. ДоньогоетнографічнодотичнісуміжнізахіднірайониБєлгородської таВоронезької областейРосії.

>Назва цогоісторико-етнографічного районувиникла вперіод йогоінтенсивногозаселення (>XVII—XVIII ст.).Вихідці ізЛівобережної йПравобережної України та ізРосії, атакожчисленнівтікачі відутисківфеодально-кріпосного ладукористувалися тутякийсь годинурізнимипільгами («свободами»),поселялися «на слободах»,засновувалипоселення — «>слободи».

Зчасівмонголо-татарської навалицятериторіязазнавалапостійнихнападівкримських йногайських татар. Здругоїполовини XVI ст. вонзаселяласяпереважно козаками й селянами ізіншихрайонів України. У XVII ст. тутвиникли яквійськовіопорніпунктимістаХарків,Охтирка,Суми,Чугуїв, із місцевого населення й українськихпереселенців було бстворенокозацькіслобідські полки. Ос-кількиосновнахвилязаселенняйшла із заходженню,зокремазісуміжноїПолтавщини таіншихрайонівСередньогоПодніпров'я, для народної культуриСлобожанщини, асамебудівництва,одягу, фольклору, було бвластивимпоєднання рискозацько-степової України ізбагатьмапобутово-культурнимипривнесеннями ізрізних місцьпереселення.Позначився йвпливзаселенняСлобідської Україниросійськими «>служивими людьми», азгодом йпереселенняросійських селян.Значнопосиливсяприпливросійського населення на Слобожанщину вперіодобмеження, а 1765 р. йліквідаціїцарськимурядомкозацького самоврядування,закріпачення українських селян йкозаків, а й у зв'язку ізіншимиантиукраїнськимипроявамиімперської політики царизму.

Слобожанщина ізетнографічного боцієсвоєрідноюперехідноюзоноюміжСереднімПодніпров'ям, особливоЛівобережним, йпівденним (>причорноморським)історико-етнографічним районом України. Цестеповачастина України, Яка вдавнину бувтереномпроживаннякочовиків,територіятеперішніхЗапорізької,Херсонської,Миколаївської,Одеської,південнихрайонівДніпропетровської,Кіровоградської,Донецької,Луганської областей.

Зсередньовіччяцятериторіявідома як «Діке полі» — так вона названа й накарті УкраїниГійома Боплана (середина XVII ст.).Головноюопороюпроцесу українськоїколонізації «Дикого поля» ізXV—XVI ст. було б козацтво. Уумовахбезперервноїборотьби ізтатаро-турецькимизавойовниками неприпинялосяпросуванняукраїнців упівденні степу.Численнівтікачі відфеодально-панщинногогніту йпереселенці-«уходники», котрішукаливолі ікращоїдолі,вперто обороняли своїстеповізайманщини йрозширялиопанованутериторію.Запорізькіземлісягали гирлаДніпра йпростягалисяобабіч йогопониззя, відрічкиКальміус насході до Південний Бугу назаході. Українське козацтво великоюміроюдопомоглоРосіїздобути доступ доЧорного моря. Аліцеспрацювало йпротиінтересівукраїнського народу.Здійснюючи своюімперськуполітику, царизмусілякимизасобаминамагавсяобмежитиукраїнськезаселенняПричорномор'я, особливо послескасуванняГетьманщини йліквідаціїЗапорізькоїСічі.

Зогляду націісторичніобставини,природніумови йнапливпоселенцівсклався йсвоєріднийетнографічний характерПівдня України. Угосподарськійдіяльностівизначальними булитиповірисистеповогохліборобства йвідгінногоскотарства.Певніособливості малістеповенароднебудівництво,різні ремесла йпромисли.Істотнопозначилисяетнокультурнізв'язки йвзаємовпливиукраїнського населення ізпоселенцямиіншихнаціональностей,зокремаросіян,білорусів, болгар,сербів,греків, молдован таін.Вонивиявлялись упоєднаннірізнонаціональнихелементів водязі,будівництвіжитла тощо.Інтенсивнийрозвиток наПівдні Україниземлеробськогокапіталізму,фабрично-заводськоговиробництва,зростання робочого класутакож великоюміроювпливали намісцевутрадиційно-побутову культуру,передусімспричинюючивитісненняїїнаціональнихскладовихміськимиелементами.

>Загалом удругійполовині XIX — на початку XX ст.південноукраїнськийетнографічниймасиввідзначавсяреаліямитрадиційно-побутової культури порівнянопізнього години.Локалізаціяїїпевнихмісцевихособливостейдаєпідставувиділити тутп'ятьпідрайонів:південно-східний (>приазовський),нижньо-подніпровський,нижньо-побузький, атакожБуджак йТаврію.

 УкраїнськеПолісся —етнографічнийрегіон, щозі одразу ж назахідпростягається через завісьсяпівнічний край України й разом ізсуміжнимбілоруським,брянським уРосії талюблінським уПольщіПоліссям творити однузісвоєріднихгеографічних таісторико-етнографічнихтериторійслов'янського світу.

>Назва «>Полісся» —похідна від словаліс йозначаєлісистумісцевість,білялісу.Небезпідставнозвернутоувагу наблизькі зазвучанням слова влитовській йлатинськіймовах: «>Раїа», «>Pelesao, «>Pelysa», щоозначаютьхарактерний дляПоліссяболотяний ландшафт,багнистийліс. Зцієї заподійпобутує думка пробалтсько-слов'янськуспільністькореня слова «>Полісся».Цяназвазустрічається уже впрацяхдавньогрецькогоісторика Геродота, значитися вона вГалицько-Волинськомулітописі под 1274p., аіншихсередньовічних йпізнішихджерелах.

УкраїнськеПолісся напівночімежує ізБілоруссю йзаймаєпівнічнірайониВолинської,Рівненської,Житомирської,Київської, чернігівської таСумської областей. Узахіднійчастині доньогоісторично й згідно ізлінгвістично-етнографічнимиданими належатипівденнасмугаБрестськоїобласті (>тепер входити у складБілорусі) йсхідначастинаПідляшшя (>Польща).Південнаетнографічна межаукраїнськогоПоліссявизначаєтьсяприблизно відЗахідного Бугу й далі на схід,північніше містВолодимир-Волинський,Луцьк,Рівне,Новоград-Волинський, Житомир,Київ, але вЛівобережжі —Ніжин, поріці Сейм в Україну ізРосією.

>Залежно відрозташуваннящодоДніпраукраїнськеПоліссяподіляється наПравобережне йЛівобережне, але вЗахідне йСхідне.ЗахідненазиваютьщеПрип'ятським, аСхідне —Наддеснянським.Побутує йвизначення окремихчастинПоліссястосовносучасногоадміністративногорайонування:Волинське,Рівненське,Житомирське,Київське,Чернігівське.

>Загальновизнаною внауціхарактерноюприкметоюетнографії цогорегіонуєзначназбереженість упобуті ікультурі його населенняархаїчнихявищ й рис.Вонивиявляютьетногенетичнесхіднослов'янськекоріння українськихполіщуків, атакож їхніетнокультурнуспільність із всімукраїнським народом.

>Народнікультурнітрадиції урізнихчастинах територїукраїнськогоПоліссявідзначаютьсямісцевоюсвоєрідністю, що скидатися,мабуть, із годинирозселення тутдавніх племен (>волинян, деревлян,дреговичів таін.),приналежності последавньоруськогоперіоду дорізнихдержавно-політичнихутворень (ВеликогокнязівстваЛитовського,Польщі,Росії), атакожзумовленіпевноюприродноюізольованістю краю.Освоєнняділянокземліміж болотами,піщаними дюнами, у заплавахрік, налісовихзрубах, характерґрунтіввирізняютьполіськехліборобство, йогознаряддя,агротехніку.Залежно відмісцевихкліматичних умівсклавсявідповіднийсільськогосподарськийкалендар.Особливостямипозначенітваринницькегосподарство, організаціявідгінноговипасанняхудоби,заготівлясіна на болотах таін.

>Поширеними видами зайнятиполіщуків булимисливство йрибальство ізвикористаннямсвоєріднихловецькихспособів йзнарядь.Багатийдосвід йспецифічнезнаряддянакопичено уполіськомубджільництві.

>Ще в недалекомуминуломуосновними дляПолісся буливоднішляхисполучення йтранспортнізасоби (плоті,пароми,різнітипичовнів). Убудівництві доброзбереглисяархаїчнірисиплануванняжитла йсадиби; широковідоманеповторнаполіськаглинобитнапіч.Чималодавніхмотивівзнаходимо йсьогодні утрадиційномуполіськомувбранні (>тунікоподібніжіночі сорочки,плетене іздеревної кору йшкіривзуття,саморобніприкраси тощо).

НагромадськомупобутіжителівПолісся більше, ніж віншихрегіонах України,позначився йзберігсявпливобщиннихвідносин й улаштую:розподілгромадою земельніугідь, організаціяспільноговикористання пасовиськ,лісів, цибулю,рибнихвиловів,трудовавзаємодопомога (толока). Усімейномужиттідомінуючими були засадипатріархального улаштую —підпорядкування всіхчленів сім'їбатькові.

>Реліктовимиелементамислов'янськоїобрядовостінасиченіполіськізвичаї йобряди: проведизими йзустрічівесни,русальні,купальські,колядні,весільні,пов'язані ізнародженням чисмертюлюдини.Регіональнаспецифікапростежується урізних народнихзнанняхполіщуківщодосамолікування,прогнозування постривай замісцевимиприкметами, у словесному ймузичномуфольклорі, прикладному декоративномумистецтві,зокрема вткацтві,неповторнійполіськійвишивці таін.

 >Західний (>Південно-Західний)регіонвключаєдекількаприродно-географічних зон:волинсько-подільську,прикарпатську,карпатсько-гірську йзакарпатську.Цей край бувздавназаселений ймавупродовжвіківвідносностабільний складкоріннихжителів.

>Складною бувісторична часткарегіону. Зранньогосередньовіччя йогозахоплювали йшматуваличужоземніпоневолювачі.Цимзумовлена йетнографічнарізноманітність краю. У йогоскладі можнавиділитикількаісторико-етнографічнихрайонів йпідрайонів, щовідзначаютьсявиразнимилокальнимиособливостямикультурно-побутовихтрадицій.

>Волинь —цетериторіябасейнуверхів'яправих припливПрип'яті ісередньогопоріччяЗахідного Бугу, щоохоплюєпівденнірайонитеперішніхВолинської таРівненської,південно-західні —Житомирської,північнусмугуХмельницької,Тернопільської таЛьвівської областей. Доетнографічної Волині назаходідотичнелівобережнеПобужжя —Східна Холмщина.

>ЕтнографічнаВолинь в основномутериторіальнозбігається іздавньоруськоюісторичноюобластю «>Волинська земля» безїїпівнічноїзони —ЗахідногоПолісся. УдавнинуВолинь заселялипраукраїнські племенадулібів, бужан,волинян. УX—XI ст. націй територївиниклимістаЛуцьк,Червень,Белз,Володимир (>Волинський),Кременець таін.Волинь був одним ізосередківпроцесутвореннядержавностіКиївськоїРусі,Володимиро-Волинського йГалицько-Волинськогокнязівств,тереномактивноїборотьбиукраїнського народу ізчужоземнимипоневолювачами.

>Віддавнапровідноюгалуззюгосподарстваволинян було бхліборобство,значнакількість містстимулюваларозвитокрізних ремесел йпромислів (>ткацтво, гончарство,обробказаліза таін.). У народномубудівництві,одязіпростежуютьсяперехідніриси відполіського доподільського типу:дерев'янізрубніхати подсолом'янимдахом (наПоліссі —здебільшогоочеретяні ідощаніпокрівлі, асуміжній ізПоділлямзоні —стінибудівель ізглиносолом'янихвальків),такікомпонентивбрання, якдовгі ірясніопанчі,сіряки, кожухи.

>Своєріднимрегіональним колоритомвідзначаютьсяволинськінароднізвичаї йобряди,багатафольклорнатрадиція,мистецьківироби із дерева,вишивка ізпереважаючимирослинними орнаментами червоного чи лишебілогокольору.Давняназважителів цого краю — «>волиняни» —найменуванняоднієї ізлокальних групукраїнського народу.

>Поділля —історико-етнографічний район, щозаймаєголовнобасейнмежиріччя Південний Бугу йлівобережногоСередньогоПодністров'я. ЦебільшачастинаВінницької,Хмельницької,Тернопільська тасуміжна із нею напівднічастинаЧернівецької областей. УетнографічнійлітературіПоділляділять наСхідне йЗахідне.

>Назва «>Поділля»зустрічається вписемнихджерелах XIV ст.,щераніше (вушко XIII ст.)фіксуєтьсявживаннястосовно цого краюназв «>Пониззя», чи «Русьдолішня».ВідповіднодавнєпобутуванняпохідногонайменуванняжителівПоділля— «>подоляни», «>поділяни».

>Поділляздавна заселялисхіднослов'янські племенативерців йуличів.Післязанепадукняжо-руськоїдержавності вдругійполовині XIV ст.Поділлязахопила Литва.ЗгодомспочаткуЗахідне, а послеЛюблінськоїунії (1569 р.) йСхіднеПоділляопинилося подвладоюшляхетськоїПольщі.Різнічастинипівденно-подністровськогоПоділлянеодноразовопоневолювалитурецько-османськізагарбники.Після Першого (1772 р.) й іншого (1793 р.)поділівПольщіЗахіднеПоділлявідійшло доАвстрії, аСхідне разом ізПравобережноюУкраїною було бприєднане до Ро-сійськоїімперії.

>ЕтнографічнеПоділля — один ізнайсвоєрідніших йнайколоритнішихрайонів України. «>Красо України,Подолля», — писала ЛесяУкраїнка процей край,маючи наувазі не лишечарівність йогоприроди, але й ібагатство йнеповторність народної культури:вписані врівнинно-хвилястийрельєфмальовничібілохаті села,сповненівіковоїмудрості іпоезіїсвоєріднізвичаї йобряди,мелодійнупісню,самобутнєнароднемистецтво.

>Характерними для цого краю були приміщення ізвикористаннямглиносолом'янихвальків.Своєрідностіподільськійхаті надавалибілизнамазанихстін ізпластичноюобробкою йпідсинюваннямзаглибленихплощин,виступаючаприсьба,підведеначервоноюглиною,оздобленняінтер'єрухати рушниками таіншимидекоративнимиелементами.

>Традиційневбрання подолянвирізняєтьсябагатимоздобленнямвишивкою ймережкою. Далеко за межами Українивідоміподільськіжіночі сорочки із густовишитими рукавами,ткацьківироби,килими ізрослинним йгеометричним орнаментом,кераміка таін.

>Своєрідніриситрадиційно-побутової культуриукраїнцівПоділляформувалися подпевнимвпливомбагатовіковогоспілкування ізпредставникамиіншихнародів, що за годинупоселялися тут,зокрема поляками, чехами, молдаванами.Сукупністьвиразнихлокальнихособливостейтрадиційноїматеріальної йдуховної культурикорінного населенняПоділлядаєпідставувважати подоляноднією ізлокальних групукраїнського народу.

>Покуття —давняназва одного ізісторико-географічнихрайонів України.Зустрічається уже вджерелах XVI ст. яквизначенняадміністративно-територіальноїодиниці. Накарті УкраїниГійома Боплана із 1650 р.цютериторіюпозначено як «>частину України, якої народназиваєПокуттям».Найбільшвірогіднепоходженняназви — від слова «кут». Такіменувалисяземлі вкутах,утворюванихкрутимизгинамирік (уданомуразіДністра, Пруту й Черемошу із їхні притоками).

Цетериторія південносхідноїчастинитеперішньоїІвано-Франківськоїобласті. Зпівночіїї межа уДністру, напівнічномузаході вон досягатирічокБистриця йБистрицяСолотвинська, напівденномузаходімежує ізетнографічноюГуцульщиною, напівденномусході — ізБуковиною.

Уминуломупокутська земля належала доКиївсько-Руської держави,Галицько-Волинськогокнязівства,зазнавала особливочастихзазіхань із боцізавойовників.її жителі бралиактивну доля вборотьбіпротиіноземнихпоневолювачів.Наприкінці XV ст. ізПокуттямпов'язаневеликенароднеповстання под дротом Мухи. Упромові нараді старшин уЧигирині 1657 р. БогданХмельницькийзазначав, щойомупощастиловизволити відшляхетського ярмаВолинь,Покуття,Поділля таПолісся.

>Порівняно невеликийпокутський крайвиразновирізняється яксвоєріднийлокальнийетнографічний район України.Йогоетнокультурніособливостівиявляються втрадиційномубудівництві,якомупритаманні якрисиперехідностіміжПоділлям йгірськимкарпатським ареалом, то йвласнісамобутніприкмети; в народномуодязі із особливобагатимрозмаїттямголовнихжіночихуборів; уорнаменті іколоритівишивки; у словесному ймузичномуфольклорі,звичаях, обрядах,танцях таіншихпроявах народної культури.

Забагатьмаознакамигалицько-покутськийетнографічний ареалпродовжується напівденномусході тасуміжнійчастиніБуковини.Цяспільністьвиражена й внародніймові —покутсько-буковинськомуговорі.

>Опілля —назва,якою вгеографічнійлітературіпозначаєтьсятериторіяпівнічно-західноїчастиниПодільськоївисочини вмежахЛьвівської,Івано-Франківської й центральногозахідноговиступуТернопільської областей. Зетнографічного боцівивченадуже слабко,хочаїїрозташуванняміжВолинню,Поділлям таПрикарпаттямстановитьзначнийнауково-пізнавальнийінтерес.

>Археологічніпам'яткизасвідчуютьдавнюзаселеність цого краю. Уранньослов'янськийперіод тут мешкали племенадулібів, бужан, упівденнійсмузі —білиххорватів. Ряснозаселеною бувця земля укняжудобу.Стабільний контингенткорінного населеннязберігався туп нанаступніперіодифеодально-польського йавстрійськогопоневолення.Простий народстійкооберігав йзахищав своюетнокультурнусамобутність,мову,релігію,звичаї йобряди.Навіть напідставінаявнихматеріалів йвідомостейщодо народногобудівництва,мистецтва, фольклору,традиційнихпромислів окремихмісцевостей цого краю (>наприклад,Перемишлянщини,Рогатинщини,Бережанщини,МиколаївськоголівобережногоПодністров'я таін.) можнасудити проОпілля якпевнийетнографічний район.

Упівденно-західнійчастиніетнографічнеОпілля переходити унаддністрянське Прикарпаття, але взаході — уперемисько-яворівське Надсяння, котрі за характером народної культуриєсвоєріднимиетнографічнимипідрайонами.Наприклад,Яворівщина ідосівідзначаєтьсянеповторністю народнихпромислів,вишивки,виробів із дерева,різьби, фольклору,звичаїв (>обхід наВеликденьдворів ізподібним доколядуванняобрядовимспівом — «>риндзівками»).

>Яскравоюетнографічноюсвоєрідністювідзначаєтьсякарпатська зоназахідноукраїнськогорегіону.Вонаподіляється втричіісторико-етнографічнірайони, котрівідповідно дорозселення на їхнього територїетнографічних групукраїнців —гуцулів,бойків йлемківназваніГуцульщиною,Бойківщиною йЛемківщиною.

Гуцульщина —це край,який чи ненайбільшповно із всіхетнографічнихрайонів Українивідображений улітературі імистецтві.ВінобіймаєсхіднучастинуУкраїнських Карпат:теперішніВерховинський,Косівський (безпівнічноїсмуги),південнучастинуНадвірнянського таБогородчанськогорайонівІвано-Франківськоїобласті,суміжніПутильський,Сторожинецький йпівденнучастинуВижницькогорайонівЧернівецької таРахівський —Закарпатської областей.

>ЗаселенняГуцульщини йвзагалі українських Карпатздавнавідбувалося шляхомпоступовогопросування в міські долинамирік.Основнимколонізаційнимелементом було букраїнське населення,хочацілкомвірогіднекочування тапоселення тутрештокдавніхтюркських йсхіднороманських племен.

>Головну роль угосподарськомуукладігуцуліввідігравалоскотарство, особливовідгінне, ізперевагоювівчарства. Наційосновірозвинулася культураполонинськогогосподарствазісвоїми типамибудівель, способамипереробкимолокопродуктів,організацієюпобуту тощо.Тваринницькимспрямуваннямгосподарства великоюміроюзумовленийособливий характерпоселеньгуцулів —здебільшогорозпорошенерозміщеннясадиб («>оседків»), й над долинах, але всхилах йверхів'яхгір —ближче довипасів йзапасівкормів.Овечехутро,шкіра,домоткане сукно булиосновнимматеріалом длявиготовленняодягугуцулів,який (особливосвятковий йобрядовий)відзначавсябагатоюорнаментикою,прикрашаннямвишивкою,аплікацією,тисненням нашкірі,виробами ізметалу йкості.

>Здавнагуцулизаймалисярізнимипромислами й ремеслами:лісорубством,ткацтвом,обробленнямвовни,шкіри,виробами із дерева,лози,коріння тощо.Витворигуцульського народногомистецтва (>вишивки,вироби із дерева, писанки,ткання,кераміка,художній метав)здобули славу вусьому світі.

Утрадиційномупобутігуцулів,звичаях, обрядах, народнихзнаннях,віруванняхзбереглося багатостаровини,простежуютьсявитоки духовного життярізнихепох,поєднанняязичницьких йхристиянськихелементів,фантастичнихуявлень ізпрактичнимдосвідом.Неповторноюсвоєрідністювідзначаютьсягуцульськийсловесний ймузичний фольклор,танець.

>Бойківщина —суміжний ізГуцульщиною назаходіетнографічний район, щозаймаєцентральнучастинуУкраїнських Карпат. Цетериторіяпівденно-західноїчастиниРожнятівського йДолинськогорайонівІвано-Франківськоїобласті,Сколівського,Турківського,південноїсмугиСтрийського,Дрогобицького,Самбірського йбільшоїчастиниСтаросамбірськогорайонівЛьвівськоїобласті,Міжгірського,Воловецького,північноїсмугиВеликоберезнянськогорайонівЗакарпатськоїобласті. Уверхів'яхСяну йСтривігоручастинаетнографічноїБойківщининалежитьПольщі, апівденно-західна —Словаччині.

>Бойківські селарозташовані на полонинахрік ймаютьпереважноскупчений характер.Багатопоселеньдавньогопоходженнязгадуються вГалицько-Волинськомулітописі та віншихсередньовічнихджерелах.Основнатрадиційнагалузьгосподарства —хліборобство, впроцесірозвиткуякогоосвоювалися не лишедолинирік, а ігірськісхили. Уумовахмалородючихґрунтів йкліматичнихрежиміврізнихвисотних зонсклалися свояагротехніка йасортиментвирощуваних культур. Утваринництвіпереважала великарогата худорба, особливо волі —основнатяглова силаверховинців.

>Розвинутими були наБойківщині ремесла йпромисли:ткацтво,кушнірство, гончарство,теслярство, бондарство.Місцевімайстрибудувалихарактернібойківськіхати,зводилисправжнішедевридерев'яного зодчества —диво-церкви,виробляли із деревамайже усісільськогосподарськізнаряддя,транспортнізасоби,посуд тощо.

>Традиційнийбойківськийодяг донашого годинизберігдавню простоту, форм й крою,самобутню колористику,способиоздоблення й орнаментики.Неповторнимиєтрадиційніобряди,звичаї,вірування, пісня,легенди,перекази,народнізнаннябойківського краю,вишивка,різьблення з дерева, писанкарство.Вони донесли до насвідгоміндалекоїдавнини,ціннінадбаннядуховної культури нашихпредків.Збережені наБойківщині твори народного малярстваXVI—XVIII ст. належати доунікальнихпам'яток українськоїзагальнонаціональноїхудожньої культури.

>Лемківщина —найвіддаленіший напівденнийзахід край українськоїетнічної територї,обіймаєзахіднучастину Карпат пообохсхилах такзванихНизькихБескидів.Карпатськийвододільний хребетділитьЛемківщину напівденну (>закарпатську) йпівнічну (>прикарпатську).Східноюмежеювважаютьрічки Вже йліву припливуСяну —Солинку,західною —Попрад ізДунайцем.УсяпівнічнаЛемківщинаналежитьтепер доПольщі, апівденно-східна (>Пряшівщина) — доСловаччини, йлишесхіднасмугазакарпатськоїчастини цогоетнографічного району — в Україну.

>Давніми предкамилемків, як йбойків,вважаєтьсяслов'янськеплем'ябілиххорватів,котре мешкало Карпат йПрикарпатті. УкняжічасиЛемківщина належала доКиївськоїРусі,Галицько-Волинського й Галицькогокнязівств (>північначастина).Багатостолітьцей крайзагарбували йшматувалиіноземніпоневолювачі. Танайтрагічнішесталося уже вновітнюдобу, коли послеДругоїсвітовоївійнивнаслідокзлочинноїзмовиміжурядамиПольщі йРадянського Союзукорінні жителіпівнічноїЛемківщини були насильнопереселені ізпрадідноїземлі упівнічно-західнівоєводстваПольщі та вРадянську Україну.

>Основноюзапорукоюзбереженнялемків якчастиниукраїнськогоетносу був їхнього народна мова,традиційна культура йрелігія.

>Головним угосподарськійдіяльностілемків було бхліборобство, із ремесел йпромислів —оброблення дерева,каменю,вовни,ткацтво, гончарство, бондарство. Дляпоселеньлемківвластиваскупченість у долинахрік.Типовимпомешканнямвважаласьдовга хата, Яка под однимдахомоб'єднувала усіосновніжитлові ігосподарськіприміщення.Народневбраннявиготовлялосяздебільшого ізматеріалівдомашньоговиробу,відзначалосяпростотою йвиразнимилокальнимиособливостямирізнихкомпонентів.

>Своєріднірисипритаманнітрадиціямсімейного йгромадськогопобутулемків, їхньогозвичаям, обрядам,багатому фольклору, декоративномумистецтву.Значноюміроюособливостітрадиційно-побутової культурилемків булизумовленіблизьким їхнісусідством йспілкуванням із поляками й словаками.

Закарпаття й Буковина —ценазвиісторико-географічного іадміністративно-територіальногорівнів. яквідомо,значначастина Закарпаття,зокремагірська,єпродовженням територїтрьохетнографічних груп українськихгорян:гуцулів,бойків йлемків. Так, наБуковині ізетнографічногопоглядуспостерігаємопродовження всуміжнихтериторіальнихчастинахподільського,покутського йгуцульськогоареалів.

Для Закарпаття іБуковинихарактернедоситьгустевкрапленняміжукраїнськимнаселеннямострівцівпоселеньетнічних групсусідніх таіншихнародів:угорців,румунів,словаків,чехів, молдаван,німців,циган.Цяобставинапомітнопозначилася натрадиційно-побутовійкультурікоріннихмешканців. У народномубудівництві,господарськихзаняттях,одязі, ремеслах йпромислах,їжі,звичаях,фольклорі,народніймовівідчуваєтьсянашарування йпоєднаннярізнихкультурно-побутовихвзаємовпливів. Томуукраїнське Закарпаття й Буковина неєякимисьетнографічнооднорідними районами, авиступають якокраїнніареали українськоїетнічної територї, делокалізуються йвзаємодіютьрізніетнографічні іетнічнікультурно-побутовітрадиції.Цим йвизначається їхньогоетнографічнаспецифіка.

 >Відзначаючисьпевнимиособливостямипобуту йтрадиційної культури,корінне населеннярізнихетнографічнихрайонів Українизавждиусвідомлювало собіскладовоюєдиногоукраїнського народу.Цясвідомістьздавнаґрунтувалася наспільностіетногенетичногопоходження,мови,історичноїдолі,культурнихтрадицій,економічнихзв'язківрізнихчастин України.

3.Регіональнівідмінності ужитлі

 

>Слов'янське тасутоукраїнське ужитлі

>Первинноюформоюдавньогоукраїнськогожитла були землянки інапівземлянки.Вони були простозбудовані - ізпохилим чидвосхилимдахом,однокамерні,зведені наневеликійглибині,опалювалися ">по-чорному",тобтодим ізпечі виходив просто упомешкання.

Уземлянці були такзвані ">воловівікна" -невеличкі відчини ззасувноюдощечкою, котра припотребівідкривалася,подаючи укімнатусвітло йповітря.Найдавнішіоднокамерніжитла на територї Українидатуютьсядругою половиною Ітисячоліття.

З X ст.розвиваютьсябагатокамернітипижитла, особливо усередньомуПодніпров'ї. З XV ст. на Українівідомийдвостороннійваріанттрикамерногожитла типусвітлиця -сіни -світлиця.

>Від землянки до українськоїхати у томувигляді, вякому вонвідомацілому світу, минуло чимало години. ЗХV ст. до початку XX ст. хатасуттєвихзмін незазнавала.

Упобудовітрадиційногоукраїнськогожитла можнавиділитирегіональніознаки тахарактерні дляслов'янськогожитлазагалом. Так,основніприйомитехнікибудівництва -горизонтальний характеррозвитку планужитла,розміщенняваристоїпечі ізумовленацимнаявністьнеопалюванихсіней - належати доспільних для всіхсхіднослов'янськихнародів йскладаютьнайдавніший пласт.

А відзастосуваннязрубної,каркасноїтехніки приспорудженніжитла, атакожчасткова, чисуцільнапобілкастін тавиділення окремихархітектурнихелементівпідведенням їхнікольоровоюглиноюоднорідністьвирішенняінтер'єруприміщення -це всесутоетнічніознаки.

>Регіональнівідмінностіділяться нап'ятьзональнихтипівтрадиційногоукраїнськогожитла:північний,центрально-правобережний,центрально-лівобережний,південний тазахідний.

>Поліськежитло

>Самецей типжитланайдовшезберігслов'янськуознаку -однокамерністьзістебкою (>своєріднийльох) йкліттю (>комірчина чимісце дляхудоби), котрівиконувалифункціїгосподарськихприбудов.

>Стінизводили зсуцільних колод чиколотих плах. Дах крилідошками (>драницями) тасоломою,переважалидвосхилідахи.Господарськіприміщенняприбудовувалисьодне до одного,утворюючизамкнутийдвір.

Дляцентрально-правобережного типухарактерним було бкаркасно-глиносолом'янежитло.

>Стіни в хатахбудували із хмизу,якийобмащувавсяглиною,перемішаною ізполовою,пізнішерозвинуласьвальковатехніка, форма бувусталена - хата іздвомасвітлицями тасіньмиміж ними.

>Зустрічались у цьомурегіонікаркасні тазрубніхати (>Київщина,Черкащина),збудовані ізсоломи,очерету,лози,інколи ізкаменю.Дахи малічотирисхилу форму здовгимвиступомстріхи, нагорищізберігалосярізненачиння.

>Центрально-лівобережний тип

Дляцентрально-лівобережногорегіону Українихарактерніхати "вшули" тазрубні.Розповсюдженими були мазанки йглиняніхати із великоюкількістюрізноманітнихоздоб.

>Житло напівдні України

Напівдні Україниосновнимибудівельнимиматеріалами буликамінь й глина, широковикористовуваливапняк тачерепашник.

>Хатинагадувалинапівземлянки,стіниобмащувалисинюватоюглиною,верхнічастинифасадівоздоблюваливирізанікінські голови чизмії.

>Західний типнайбільшрізноманітний усвоїхваріантах наБОЙКІВЩИНІ: приміщеннязводили ізвисокимигостримидахами, із галереями,прибудовами,використовуючипереважно дерево,стіни небілили. НаЛемківщинігалереї таприбудовивідсутні,форми болеестрогі, на дверяхкожноїхатималювали ">квіт" - дерево,кожнагілочкаякогосимволізуваланародженнядитини.Гуцульськежитло менше зарозмірами.Господарські приміщенняутворювализамкнутідвори.Надзвичайно великакількістьдекоративнихоздоб -головнаознакахати гуцула. НаЗакарпатті, особливорівнинному,хатинагадують приміщення центральнихрайонів України.

>Спільне йрізне в українськихоселях

>Покрівельнийматеріал длярізнихчастин Українитеж буврізний, назаході - дерево (тріска,драниця, ґонту), взонілісостепу - солома,очерет,якими ">вшивались"хати. Доспільних українськихознакналежитьрозташуванняпечі ужитловійкімнаті.Пічзавжди перебувала вкуткубіля входу й повернена бувустям (>вихіднийотвір) дочільноїстіни.

>Розташуваннямеблів у хатахтеж було бчітковизначене. Уселянськихсім'яхзадовольнялисьпереважноспадковими предметами та промовамипобуту, щовиготовлялисьвласними руками.

>Найдавнішими булинерухомімеблі,передусімлави. Повсій Україні їхні ставиливздовжчільної тапричілковоїстін,з'єднуючи напокуті.Подібною до лав бувконструкція "підлозі" - спальногомісця.Пізніше його стализамінюватипереноснимидерев'янимиліжками.Невід'ємноючастиноюхати був ">жердка", котранерухомокріпилася достін йстелі над "підлогою", убудень вонаслугувалавішалкою дляодягу, а й у свята нанійвивішувалися рядна такилими. Достіни упротилежному відпечікуткукріпивсямисник - невеличкаполиця-шафа для посуд.Постійним було б ймісце длядитячоїколиски - над "підлогою".Кількістьрухомихпредметів бувобмеженою:стілякийставився допокуті,скриня таослони.Найбільшаувагагосподарівзосереджувалась ухаті напокуті. Це було бмісце, дезберігалисяпредмети,якимнадавалосязначеннявищоїкультурної ціності сім'ї:стіл,хліб-сіль,ікони, рушники, апізніше -документи тафотографії.

>Особлива роль ужитлівідводиласядолівці іпризьбі.Долівки булиземляними, їхньогозбивали ізчервоноїглини, анапередодні святийзмащували,застеляли травами.Призьба, Якавиконувала угосподарствірізноманітніфункції (длясушіння, бувсвоєріднимутеплювачем, служилазамість крамниці наподвір'ї),теждбайливодоглядалася,постійнопідмащуваласяглиною.

>Обряди,пов'язані ізбудівництвомхати

>Існувало багатообрядів,пов'язаних збудівництвомхати: на томумісці, де маліїїзвести,залишаличотириперепічки наніч.Якщо один зхлібцівзникав, тут можна було б будувати хату,якщо всезалишалося беззмін,це був знак, що господаря,якщовін незважить напересторогу,чекаютьзлидні.Помешканняніколи незводилося на томумісці, де зростанні бузина - ">чортове дерево". Призакладанніпідвалин напокутньомустовпці клалиякісьгроші,щобвелося угосподарстві.

Коліпідвалини булизакріплені, роботуприпиняли йробилиобрядовийобід напокутімайбутньоїхати. Заобідомдомовлялися, колизводитистіни та якорганізувати толоку.

>Хатубудувалишвидко,завершувалосябудівництвообов'язково до заходженнюсонця.Потім хатуприкрашали,власне не всю хату, алишесхіднийпричілок (>застільневікно мало бутиповернуте на схід). Обрядвходинвиконували тоді, коливнутрішнійінтер'єр було б оформлено. Навходинигоесті несли з собоюхліб йсіль -символи статку,бажалищастя уновійдомівці.

4.Вишивка,їїісторія тарегіональнівідмінності

Історія народноївишивки на Українісягає своїмкорінням углибинувіків.Даніархеологічнихрозкопок тасвідченнямандрівників йлітописцівдоводять, щовишивання як видмистецтва на Українііснує ізнезапам'ятнихчасів.Вишивкою, засвідченням Геродота, бувприкрашенийодягскіфів.Знайдені наЧеркащинісрібні бляшки ізфігурками чоловіків, котрідатуються VI ст., придослідженні показалиідентичність нелишеодягу, а івишивкиукраїнського народного костюмаXVIII—XIX ст.Арабськиймандрівник X ст. зв.є. усвоїхрозповідях прорусівзазначає, що смердоті носиливишитийодяг. На шкода,пам'ятки українськоївишивкизбереглисьлише заостаннікількастоліть, але й і цогодостатньо,щобвиявити, щоелементисимволікиорнаментів українськоївишивкиспівпадають із орнаментами, котріприкрашалипосуддавніхмешканців територї України добинеоліту,трипільської культури.

>Вишиваннямспоконвікузаймалисьжінки, котрі ізпокоління впокоління передавалинайтиповіші,найяскравішізразки орнаменту,кольору,вишивальнутехніку.Вишивки,передаючихарактерніознакимісцевості,різнятьсяміж собою орнаментом,технікоювиконання тагамоюбарв.

>Протягомбагатьохвіківбезпосереднійконкретнийзмістсимволів навишивкахвтрачався, але йтрадиціївикористання їхнього незникли. За мотивамиорнаментивишивокподіляються втричігрупи:геометричні,рослинні,зооморфні (>тваринні) івідображаютьелементисимволікистародавніхвірувань,культів.Геометричніорнаменти,наприклад,притаманні усім видам народногомистецтва йвсійслов'янськійміфології.Різноманітнікружальця,трикутники,ромби, кривульки,лінії,хрестисимволічновідображалиуявлення нашихпредків просвітобудову,тожїхнєзначеннявідповідне. Наосновістародавніхкосмологічнихсимволів ународістворена своя системаназв. Це «>баранячіроги», «>кучері», «>гребінчики», «кривульки», «>сосонка», «>перерва» тощо.

Уосновірослинного орнаментулежить культпоклонінняприроді,рослині.Крімпоширеного символу «дерево життя»,якийзображаєтьсястилізовано уформілистя чигілок, увишивках ізрослинним орнаментомпопулярністилізованізображенняБерегині,використання такихмотивів, як «виноград» — символдобробуту,щасливогоодруження, «>барвінок» — символнемеркнучого життя, «>яблуко» — символ кохання тощо.

Назооморфнихвишивкахзображуютьсятотемічні ісолярнітварини, атакожзвірі, щопозначають трияруси «дерева життя».Інколивишивальницівикористовуютьіндивідуальнімотиви, котрівластивібаченнювізерункапевної особини.Нимиможуть

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація