Реферати українською » Краеведение и этнография » Предмет и Завдання етнографії


Реферат Предмет и Завдання етнографії

ПРЕДМЕТ ІЗАВДАННЯЕТНОГРАФІЇ

 

>Щобпо-справжньомупізнатисвій ридний народ таіншінароди,необхідновивчатиїхнюісторію,мову, культуру. І не лише культуру, щостворенаталановитимиархітекторами, художниками,музикантами,акторами,письменниками,вченими, але й і ту, щовпродовжбагатьохстолітьтворилася йплекалася в народномусередовищі,передавалася відпокоління допокоління,безперервнорозвивалася йводночасзберігалапевністійкі своїриси, котріутверджувалися,поширювалися,себтоставалитрадиційними.Цятрадиційна культуратіснопов'язана ізприроднимиумовами,історичнимбуттям народу, способом його життя,діяльністю, характером,психологією.Вонавиражена в інших формах:матеріальній (>будівлях,знаряддях роботи, ремеслах,саморобнихзасобах транспорту,одязі,їжі) йдуховній (>звичаях, обрядах,традиційнихзнаннях, мистецькихвиробах,творахусної народної творчости тощо).Вивченнямцієїколективної народної культуризаймаєтьсяспеціальна наука —етнографія.Назваця скидатися відгрецькихслівethnos народ йgrapho — пишу, щоозначаєнародоопис.Етнографіясправдіприділяє багатоувагиописупредметів йявищ народногопобуту й культури. Цеважливо йдужепотрібно науці, особливо у наше годину, коли ізужиткузникаютьрізнівидитрадиційної культури. Аліетнографія не лишеописуєнароди, а івивчаєїхнєпоходження,закономірності їхньогорозвитку,спільні іособливіриси,тобтопоєднуєописовий йтеоретичнийпідходи доматеріалудослідження,застосовуєрізніметоди йогоаналізу йосмислення. Тому науцізапропонована йдещоточнішаназва —етнологія, другачастинаякої скидатися відгрецького словаlogos (>поняття,вчення) йнаголошує наїїтеоретичнійсутності.Властиво жобидвіназви можназамінитиукраїнським словомнародознавство.Щоправда,слідзастерегти:термін «>народознавство»можевживатися й вширшомузначенні,якщоохоплює всі ті, щовзагалістосуєтьсязнання про народ (йогоісторію,мову,географію,розселення,антропологію, статистику тощо) йвиходить замежівласнеетнографії. Ми будемотлумачитинародознавство увужчомузначенні.

Отже,етнографія —це одна ізгалузейісторичної науки, щозаймаєтьсявивченнямпоходженнянародів (>етносів),процесу їхньогорозвитку,особливостейтрадиційногопобуту,матеріальної йдуховної культури.Об'єктомвивченняетнографічної наукиєнароди світу. Алі длякожної національноїетнографіїосновним йпершочерговим винне бутививченнявласного народу. Бо лише наосновіпізнання свого народу можназрозуміти йналежним чиномзбагнутисутністьіншихнародів,побачити упорівнянні що їхньогорізнить йспоріднює.

>Навчальнийпосібникмає наметі податіосновнівідомості ізетнографіїукраїнського народу,тобторозповісти про йогопоходження, процесформування,розселення,характерніриси йогопобуту,галузітрадиційноїматеріальної йдуховної культури, щовизначають його якокремийсамобутнійетнос.Незважаючи набагатовіковепоневолення йшматування українськоїземлірізнимизагарбниками,неймовірнотяжкі іжорстоківипробування,корінний народусе-такизберігосновнірисисвоєїетнічноїнеповторності, своюнаціональнусвідомість й разом ізбільшістюпредставниківіншихнародів, щопроживають разом із ним, навікопомномуВсеукраїнськомуреферендумі 1грудня 1991 р. 92відсоткамиподаних голосів перед всімсвітомвиявив своєї волі житивільно, соборно внезалежнійвласнійУкраїнськійдержаві.Зрозуміларіч, що,приховуючи відукраїнського народу правду про йогоісторію,всілякоїїперекручуючи йспотворюючи,переслідуючи йогомову, культуру,чужинці лагодилитакожвсілякіперешкоди йщодовивчення таналежногопізнання йогоетнографії. Ужодному ізвищихнавчальнихзакладіврадянської України не було бспеціалізації ізетнографії, ушкільнихпрограмах незнаходилосямісця буцай длянайелементарнішихвідомостей ізукраїнськогонародознавства, не було бвідповіднихпідручників,посібників,літератури для широкогозагалу. Азусилля тихийнебагатьохетнографів, як:працювали в Україні,нерідко по однійспрямовувалися нанаписанняпраць, що малі паметізнівелювання національноїсвідомості ігідності,утвердженнясоціалістичноїдійсності,радянського способу життя, «нових»звичаїв йобрядів, «>нової» сім'ї й т.ін. Однакукраїнськаетнографічна наукатворилася ірозвиваласянавіть унадзвичайноскладних йнесприятливихумовахбездержавності,переслідувань,цькувань йрепресій.

>Етнографія як наукавиникланаприкінці XVIII ст.Часомїїстановлення урізнихкраїнах зперша половина XIX ст. Алінакопиченняматеріалувідбувалосязначнораніше.Чималовідомостей пронародне життя,побут,звичаїміститься улітописахперіодуКиївськоїРусі йГалицько-Волинськогокнязівства, в українськихлітописахXVI—XVII ст.,козацькихлітописахXVII—XVIII ст., уподорожніхнотаткахчужоземнихдипломатів,купців,мандрівників, котрі за годинуперебували в Україні.Важливаетнографічнаінформаціязафіксованазокрема вописах із Україниавстрійського дипломатаЕріхаЛясоти (XVI ст.),арабськогомандрівника ПавлаАлеппського (XVII ст.), в «>Описі України»французького військовогоінженераГійома Боплана (XVII ст.), утворахдавніх українських йпольськихписьменників тавчених, урізних грамотах, документахюридичного характеру тощо.

Уостаннідесятиліття XVIII — на початку XIX ст.посилюєтьсяінтерес довивченнянашої країни. Це був годинуліквідаціїполітичноїавтономії України,знищенняЗапорізькоїСічі (1775 р.) йгетьманщини наЛівобережжі,приєднання доРосіїПравобережної. України,утвердження царатомцентралізаторської політики йфеодально-кріпосницькоїсистеми,захопленняавстрійськоюмонархією послеподілуПольщі 1772 р.західноукраїнських земельзізбереженням тутпануванняпольських,угорських тарумунськихфеодалів.Отож,зацікавленняУкраїною вскладний йдраматичний длянеїперіод, що скидалися ізнауковихосередків Петербурга,Москви,Відня, Будапешта, малі в основному наметізбиранняінформації промаловідоміновопридбаніпровінції Ро-сійської таАвстрійськоїімперій длякращогопізнання їхніпродуктивних сил таінших «>туземних»реалій йефективногоосвоєння їхнього ускладіімперських структур. При цьому малоцікавилисяісторичною,етнокультурноюсвоєрідністюукраїнського народу,їїнерідко непомічали,залишали позаувагою, чибеззастережнотрактувалиукраїнців ізрізнихчастин їхньогопошматованоїземлі якскладовуіншихнацій —росіян,поляків,угорців,румунів, бо івзагаліекзотичними «>туземцями» тихий чиіншихпровінцій. Однак вже в тієї годинупомітне йпевне (>наскількице було бможливим)протистоянняцимтенденціям.З'являються роботи, в якіпростежуєтьсярозумінняетнічноїспецифікиукраїнського народу, йогоісторії та культури. Це,зокрема, «Опис весільних українських простонародних обрядів» (1777 р.)ГригоріяКалиновського —-публікація, якоїдеякідослідникивважаютьпочатком українськоїетнографії; книжки Василя Рубана «Стислі географічні, політичні та історичні відомості про Малої Росії» '1773 р.) й «Коротка літопис Малої Росії із 1506 по 1770 рр.» (1777 р.), Якова Марковича (Маркевича) «Записки про Малоросії, її жителів і творах» (1798 р.) та низькаіншихпраць,серед які «ІсторіяРусів» (1822—1825pp.)невідомого автора, щотривалий годинупоширювалася урукописних списках.

>Увага довивченнятрадиційно-побутової культури народудедаліпосилювалася у зв'язку ізнаростаннямантифеодальноїборотьби,піднесеннямхвилібуржуазнихреволюцій йнаціонально-визвольнихрухів уЄвропі, атакож подвпливомідеології романтизму,якийвідігравнадзвичайноважливу роль урозгортаннінародознавчихдосліджень,пропагуваннінародності та в широкомувпровадженні народної культури влітературу ймистецтво.Активізаціязбирання йдослідженняпам'яток української народної культури, фольклорує одним ізсуттєвихчинниківнаціонально-культурноговідродження в Україні,процесутворенняновоїлітературноїмови нанароднійоснові,ознаменованогопоявою у 1798 р.першихтрьохчастин «Енеїди»ІванаКотляревського.Майжеодночасно в всіхрегіонах Україниопрацьовуєтьсяграматика українськоїмови. При цьому «Граматика малоросійського прислівники»наддніпрянцяОлександраПавловського (1818 р.) йфілологічні роботи (до тогочисліграматика) галичанинаІванаМогильницького (>20-ті рокта), атакож «>Граматикаслов'яно-руська»закарпатця МихайлаЛучкая (1830 р.)ґрунтуються надосвіді живого народногомовлення. Вониаргументовановідстоюєтьсяпоглядщодосамобутності українськоїмови й, що особливоважливо,їїспільності навсьомупросторірозселенняукраїнського народу.

>Саме у зв'язку ізутвердженнямпоглядів на Український народ як наокремий народ,мовну йетнокультурнуспільноту в всіхчастинах йогопошматованоїзагарбницькими кордонамиземлієпідстава говорити про качани переходу віднакопиченняетнографічнихвідомостей Р знань про Україну доформування українськоїетнографії якокремоїнауковоїдисципліни.

У20---30-Хроках XVIII ст.сформувалися триосновніосередкинауково-літературного руху в Україні, ізякими великоюміроюпов'язаний йрозвиток українськоїетнографії,— уХаркові,Києві таЛьвові. їхнівизначна рольполягала ворганізаціїзбиральницькоїнародознавчої роботи врізнихрегіонах України,посиленніїїсистемно-науковихпочатків й,головно, вутвердженнісвідомоїукраїнознавчоїцілеспрямованостіцієї роботи.

Ухарківськомугуртку «>Любителів українськоїнародності» такацілеспрямованість особливовластиваісторико-етнографічним йфольклористичнимпрацямІзмаїлаСрезневського,дослідженням українськоїмови й фольклоруАмвросіяМетлинського,збиральницькійроботі молодого Миколи Костомарова,студіям про Слобожанщину ВадимаПассека. УКиєвіінтерес доетнографічнихдослідженьвиявляється у зв'язку ізвідкриттямуніверситету (1834 р.) йдіяльністю його Першого ректора — Михайла Максимовича.Важливу рольвідігралитакожтакіорганізації, як «>Тимчасовийкомітет длярозшукустарожитностей уКиєві» (1835p.), «Музейстарожитностей» приуніверситеті (1837p.), «>Київськатимчасовакомісія длярозглядудавніхактів» (1843p.).Українознавчеспрямуваннядослідженькиївськогоосередкупосилюється подвпливомпрограмиКирило-Мефодіївського товариства йучасті вньому Миколи Костомарова, ПантелеймонаКуліша та,передовсім, ТарасаШевченка,якийпрагнувпоказатисвітовігероїчне минулеукраїнського народу й його культуру.

>Львівськийукраїнознавчий осередок,якийутворився на початку 30-х роківнавколодіячів такзваної «>Руськоїтрійці» (>МаркіянШашкевич,ІванВагилевич,ЯківГоловацький), не лишезапочаткував назахідноукраїнських земляхновуукраїнськулітературу нанароднійоснові («РусалкаДністрова», 1837p.), а і ставшиініціатором таорганізаторомширокоїнародознавчої роботи в цьомурегіоні. Дозбору йописупам'яток народноїматеріальної йдуховної культури бувзалученазначнакількістьінтелігенції намісцях (>переважно духівництва),практикувалися йспеціальнінародознавчімандрівки запевноюпрограмою.Відсутність українськоїперіодики йтруднощі ізвиданням українськихкнижок були причиною того, щопереважнабільшістьукраїнознавчихпрацьпершоїполовини XIX ст.залишилася урукописах чи бувопублікованаросійською,польською,чеською,німецькоюмовами. На цьомутлі особливопомітниминародознавчимипублікаціями були книжки «>Рускоєвесілє»ЙосипаЛозинського (1835p.),збірки українських пісень,прислів'їв таприказок, опису народнихзвичаїв,обрядів,вірувань тощо. У50—60-хрокахважлива рольорганізаціїнауково-етнографічної роботи в Україніналежитьзаснованій уКиєві 1852 р. «Комісії дляописугубернійКиївськогоучбового округу»,зокремаїїетнографічномувідділенню.Комісіяпідготувалаґрунт длястворення вКиєві 1873 р.Південно-західного відділенняРосійськогогеографічного товариства.Йогоочолив ПавлоЧубинський —найвизначніший Українськийетнограф XIX ст., авторслівнаціональногогімну «>Ще невмерла Україна». У 1869—1870 рр. под йогокерівництвом булипроведеніекспедиційніобстеження в Україні тасуміжних із нею районахБілорусії іМолдови, наматеріалах якіпостала фундаментальнасемитомнапраця «Праці етнографічно-статистичної експедиції вЗападно-Русский край» (1872—1879 рр.).

>Етнографічнідослідження назахідноукраїнських земляхпожвавлюються ізпоявою українськоїперіодики (газета «>ЗоряГалицька», «Слово», «>Буковинська зоря»,журнали «>Вечорниці», «Мета», «Ластівка», «Щоправда» таін.), де систематичнодрукуютьсянародознавчіматеріали. У60—70-хрокахзміцнюютьсязв'язки йспівробітництво вгалузінародознавстваміжзахідноукраїнськими йнаддніпрянськимивченими.

як вжезазначалося,розвиткові українськоїетнографіїчинилисявсілякіперепони.Займатисяукраїнськимнародознавством, якзазначавІван Франко, було бнебезпечнимзаняттям.Зрозумілочому.Аджезнання пропоходження народу, йоготрадиційно-побутову культуру, як йвивченнямови,громадянськоїісторії, Веде допізнанняглибиністоричногобуття народу, йогокультурноїсамобутності,себто доусвідомлення нимсвоєї національноїсвоєрідності, свого «я». А, чогоніяк нехотіливизнавати, щовсіляконамагалисявідкинутипоневолювачіукраїнського народу.

Вже члени «>Руськоїтрійці» реальнозіткнулися ународознавчійроботі ізпротидіямитогочаснихавстрійських,польських,угорських,румунськихправителівзахідноукраїнського краю.Ще более негативногоставленнязазнавалаця робота із боцізаповзятихпосіпакросійського царизму, якіуважностежили зарозвиткомукраїнознавчої думи,повсякчасобмежувалиїї, не допускали жаднихвиходів далеко за межіофіційно припустимого.Саме черезздобутки на теренахукраїнознавства 1876 р. було бзаборонено діяльність

>Південно-західного відділенняРосійськогогеографічного товариства.

Великимиперешкодами на шляхурозвитку українськоїетнографії буливідоміганебніакти царизму —валуєвський циркуляр 1863 р. із йогозухвалимзапереченням права наіснування українськоїмови («був, немає й можуть бути неспроможна») таЕнськийімператорський указ 1876 р.,якимизаборонялосядрукування книжок російською мовою,українськапреса,театральнівистави,санкціонувалосяширокепереслідування «>українського руху» таіншіреакційні заходь.

Однакукраїнськанародознавча робота неприпинялася й, Незважаючи нанесприятливіумови таперешкоди,рухалася впередзавдякипатріотичнійцілеспрямованості іподвижництвувідданихційсправідіячів.

У70—80-хрокахз'являютьсяціннінародознавчірозвідки Миколи Костомарова,Володимира Антоновича,ОлександраПотебні, ПетраЄфименка, МиколиЛисенка,ІванаНечуя-Левицького, Михайла Драгоманова, ПавлаЖитецького, Миколи Сумцова, галичан ЯковаГоловацького, ОмелянаПартацького, Данило Лепкого,ІванаВерхратського,закарпатцівАнатоліяКралицького,Євгена Фенцика,буковинцяГригоріяКупчанка таін.

>Якісноновийетапрозвиткуукраїнськогонародознавствапов'язаний іздіяльністюІвана Франка таочолюваної ним й МихайломГрушевськимнауковоїінтелігенції. У 1873 р.зусиллями українськихгромадськихдіячів уЛьвові було бзаснованоЛітературнетовариствоїм. Т. Р.Шевченка, яку стало ще одним ізосередків української науки. 1892 р. воно та було бреорганізоване вНауковетовариство ім. Т. Р.Шевченка (НТШ), що втогочаснихумовахфактичновиконувалофункції національноїакадемії наук.Фундаторомнародознавчихдослідженьстаєетнографічнакомісія Товариство, ядроякоїскладаливидатні укра-їнськіетнографи йфольклористи:Іван Франко,Федір Вовк,Володимир Гнатюк,Філарет Колесса, ОсипРоздольський.

Зініціативиетнографічноїкомісіїздійснювалисянауковіекспедиції, бувналагоджена роботачисленнихзбирачів намісцях, систематичнопублікувалисядослідницькіматеріали ізусієї України.Визначнимивіхами українськоїнародознавчої науки стали,зокрема,серійнівидання «>Етнографічнийзбірник» (40томів), «>Матеріали до українськоїетнології» (22 млой).Праці із українськоїетнографіїдрукувалисятакож у «ЗапискахНаукового товариства ім.Шевченка» (із 1892 р.).Численнідослідження із українськоїетнографіїз'являлися уросійськомовномужурналі «Київська старовина» (виходив із 1882 р.),львівськихчасописах «>Зоря» (1880—1897 рр.), «>Житіє й слово» (1894—1897 рр.) таіншихвиданнях.

Уостаннідесятиріччя XIX ст. — на початку XX ст.українськаетнографіясягнуларівнякращихзразківєвропейськоїетнографічної науки (роботи Миколи Сумцова,Івана Франка, Федора Вовка,Володимира Гнатюка, ДмитраЯворницького,Володимира Шухевича, МихайлаЗубрицького, ЗенонаКузелі).Помітнийвнесок усправувивченняпобуту й культуриукраїнського народузробили ічужоземнідослідники:польські (ОскарКольберг,ЕдуардРуліковський,ІзидорКоперніцький),російські (ОрестМіллер, ОлександрПипін),австрійські (ЛеопольдВайгель, РаймундКайндль),чеські (>ФрантіїиекРжегорж,Людвік Куба) таін.Булостворенопередумови дляподальшогорозвиткуукраїнськогонародознавства, щонамітився послереволюційного перевороту 1917 р. вРосії йрозвалуАвстро-Угорщини 1918 р. Уперіодтогочаснихвизвольнихзмагань запобудовусоборної української держави бувстворенаВсеукраїнськаАкадемія наук (1918 р.). У 20-хрокахнавіть вумовахбільшовицького режимурозгорнуласяпліднанародознавчазбиральницька йдослідницька робота.ЇїочолилиетнографічнакомісіяАкадемії такраєзнавчіосередки врізнихмісцевостях України.З'явилисятакіспеціальнівидання, як «>Етнографічнийвісник», «>Краєзнавство», «>Побут», урезультатіінтенсивнихпольовихдослідженьзначнопоповнилисязбіркиетнографічнихматеріалів. Аліцейперіодтривав недовго. Вженаприкінці 20-х роківпочалася «>рішучаперебудова»методологіїетнографічної науки йпереведенняїї намарксистську основу.Вонасупроводжувалася «>непримиренною»боротьбоюпроти «>українськогонаціоналізму»,хвилямимасовихрепресій, щозвелинанівецьусіпозитивніздобутки йвідкинулиукраїнськуетнографічну науку далеко тому.

Назахідноукраїнських землях, де у20—30-хрокахпанувалиокупаційнібуржуазнірежимиПольщі (>Східна Галичина йВолинь),Румунії (>Північна Буковина) йЧехо-Словаччини (Закарпаття),помітнозанепалоНауковетовариство ім. Т. Р.Шевченка. Алі в тієї годинувиниклирегіональнікраєзнавчіосередки (>товариство й музей «>Бойківщина» в м.Самборі наЛьвівщині,етнографічнетовариствоПідкарпатськоїРусі вМукачевому наЗакарпатті,музеї «Гуцульщина» вКоломиї, «Верховина» вСтрию, «>Лемківщина» вСаноці таін.), іздіяльністю якіпов'язанезначнепожвавленнянародознавчої роботи намісцях.Самбірськетовариство малонавітьнеперіодичневидання — «ЛітописуБойківщини» (у 1931—1939 рр.вийшлодруком 11книжок).

>Післядругоїсвітовоївійниголовнимиосередкамиетнографічної науки в Україні сталиІнститутмистецтвознавства, фольклору таетнографії ім. М. Т.Рильського АН України в м.Києві таДержавний музейетнографії тахудожньогопромислу АН України у м.Львові.Останнійєнайстарішою йнайбільшою в Українімузейноюустановоюетнографічногопрофілю.Науково-дослідна робота музеюзначнопожвавилася послестворення на йогобазі у 1983 р.ЛьвівськоговідділенняІнститутумистецтвознавства, фольклору таетнографії, яку 1991 р. сталоокремимІнститутомнародознавства HAH України.Значну роботущодозбору йвивченняпам'яток народногопобуту й культуриздійснюютьобласні тарайонніісторико-краєзнавчімузеї,передусімстворені заостаннідесятиліттямузеї народної архітектури йпобуту подвідкритим небом (>скансени) Києва,Переяслава-Хмельницького, Львова, Ужгорода,Чернівців.

>Поряд ізіншимиукраїнознавчимидисциплінамиетнографіязазналазгубноговпливубільшовицькогототалітаризму, догматизму,моральних йфізичнихрепресій, котрі доостаннього години методичнонівечилиїї,полишалинайздібніших танайактивніших сил,збочували набездоріжжяненауковихпошуків йрозробок.Булозакрито багато тим із українськоїетнографії,зазнавализаборон йпереслідуванькращінауковці та їхні роботи. Так й незмоглапобачити світлопідготовлена в 60-хрокахісторико-етнографічнамонографія «>Українці».

Танавіть вскладний годину укра-їнськіетнографи вмірусвоїх сил йможливостейзробиличималокорисного,потрібного.Внаслідокпроведеннясистематичнихнауковихекспедиційзібранобагатуінформацію ізісторичноїетнографіїукраїнського народу та йогосучасногобуття,численнимиціннимиекспонатамипоповненоетнографічнімузейніколекції,опублікованонаукові роботи,присвяченідослідженнюрізнихділяноктрадиційногопобуту й культуриукраїнського народу,питанням йогоетнічноїісторії,культурно-побутовимвзаєминам ізіншими народами,історико-етнографічнійхарактеристицірізнихрегіонів України тощо.Імена й роботи українськихетнографівновітнього години наведено у спискахрекомендованоїлітератури довивчення окремих тим цогопосібника.Найвизначнішимсучаснимперіодичнимвиданняметнографічногопрофілюєчасопис «>Народнатворчість таетнографія», щовиходитьдруком із 1957 р.Останнім годиноюцікавіматеріали,дослідження,науковірозвідки із українськоїісторіїетнографіїпублікуються у товстих часописах,збірниках, газетах.

У 1989 р.відновило своюнаукову тавидавничу діяльність Товариства ім. Т. Р.Шевченка уЛьвові ізсекцієюетнографії та фольклористики у йогоскладі.Пліднідослідження вгалузі українськоїетнографіїздійснюються й поза межами України,зокремаМузеєм української культури уСвиднику (>Словаччина),цінніпублікації ізукраїнськогонародознавстваз'явилися уПольщі,Румунії,Югославії, вукраїнознавчихосередкахКанади,СполученихШтатів Америки,Німеччини.

Отже,навітьцейпобіжнийоглядпереконує, щоетнографічневивчення Українимає своюісторію йчималийдоробок.Саме всенайкраще,достовірне із цогодоробку — результат роботибагатьохпоколіньзбирачів йдослідниківтрадиційно-побутової культуринашого народу —покладено основою цогонавчальногопосібника.Засвоєнняпропонованоїінформації дозволитирозширитизнання про Український народ,багатство,розмаїття йвисокугуманістичнунаповненість йоготрадиційної культури,глибшеусвідомити йзбагнути ті, що увинятковоскладних йнесприятливихумовах свогоісторичногобуттяцей народупродовжвіківзберігавсамобутність йневичерпнутворчу силу, бувактивнимучасником йповноціннимсуб'єктомрозвиткузагальнолюдськоїцивілізації. Без таких знаньнеможливе йвідповіднесамоусвідомленняприналежності до свого народу — тівизначальне йнеодміннопритаманнелюдині, щоназиваєтьсянаціональноюсвідомістю йгідністю.


Схожі реферати:

Навігація