Реферати українською » Краеведение и этнография » Українські легенди та перекази про диких звірів


Реферат Українські легенди та перекази про диких звірів

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Реферат на задану тему:

Українськілегенди таперекази про дикихзвірів

 


Українська народназоологія,відображена в легендах, необмежується самимилишесвійськимитваринами; внійпосіливідповіднемісцедикізвірі, птахи,риби,гади ікомахи.Народнафантазіявсіляко, співуче,силкуєтьсяосмислитирізноманітніособливості тихий чиіншихживихістот й ізцієюметоюнесвідомоспускається вглибпрадавніхвіків йвиноситьзвідтиуламкиспільно-арійськихрелігійно-міфічнихпоглядів йвірувань, топокірноповторюєспоріднені із неюапокрифічніуявлення,внаслідок чоговитвориїї вційгалузіявляють собоюнайстрокатішусумішелемента «легендарного» ізказковим. Автім подвпливомхристиянства порівняносерйозніший «>легендарний»елемент все-такизначноперевершуєелементказковий.

З дикихзвірів укра-їнськінароднілегенди, як йслід було бсподіватися,відзначили лише тихий, ізякиминародовінайчастішедоводилося і доводитисястикатися вжитті.Доволі багато легендє про вовк (>звичайний —Canislupus),оскількивовк, поза своїмпрямимзначенням,відіграєще іважливу роль узооморфічномузображенні демона.

>Якось, —розповідає легенда (>Луцькийповіт), —чортявився до Бога ікаже: «Людизовсім недоглядаютьсвоєїхудоби, й вонробить шкоду.Требазробити так,щоб люди прийшли намайбутнєбоялисяпускатиїї саму». Богзвелів тодічортовізліпити ізглини вовк.Чортхутенькопобіг,зліпив вовк йпривів його до Бога. Богзнайшов вовкзавеликим (тієї бувзавбільшки із доброго коня) йвизнав, що йогослідобстругати.Чортузявсяобстругати вовк, й із великихстружокнаробившершнів, ізменших — мух, а ізнайменших —комарів.Вінобстругав вовк до такихрозмірів,яким ми йогобачимонині, і пустивши. Вовкстрашеннорозлютився віднестерпногоболю й сказавшиБогові, щоїстиме нелише худорбу, а і людей.Чортпривів вовк людям йнацькував його напершого-ліпшогочоловіка. Чоловік тієї ставшиблагати вовк,абидозволивйому передсмертюпомитися. Вовкдозволив. Чоловікузявгарногодрючка,заховав його, а тоді запитав у вовкдозволувитертися його хвостом. Вовкдозволив йце йвідставив хвоста.Тоді Чоловіксхопив вовк захвіст й ну йогогамселитидрючкомщосили. Вовквирвався відчоловіка йнакинувся начорта.Чортзлякався йдременув віднього,вовк — його... Ітепер, колибіжитьвовк ізроззявленоюпащею, то люди й нечіпають його,інакшечортвтече від вовк, йвінкинеться тоді налюдину, котраперешкодитьйомуназдогнатичорта.

УУшицькомуповіті записанотакийваріант.Вовків, собак,лисиць, дикихкіз,кабанів,зайців таіншихзвірівчортзробив ізглини. Колі всеце було б вже були наготові,прийшов Богпоглянути начортовупрацю.Чорт давайцькувати Бога ідекількаразіввигукнув: «>Гужа його!» Таані вовка,ані собаки незрушили ізмісця.Тоді Богмовив: «Анулиш,тепер я тобіпоцькую!» Іщойновимовив «>Гужа!», якусі вовка і собаки у той жхвилинукинулися зачортом.Чортхотівнакиватип'ятами, та де там:тільки-ноухопився завільшину, як собакивідкусили вньогоп'яти, йвідтодічорт —безп'ятий.Загаломкажучи, на Українієвірування, що вовкаїдятьчортів.Кажуть (м. Тараща):якби їхні невбивавгрім й не пожирали вовка, тоді бчортіврозплодилося скільки, що і світуБожого не було б б видно.

>Наведенілегенди простворення вовк й ворожкоставлення його додияволадоситьблизькі зазмістом доестонськогопереказу,який наводитиВідеман, й доодноїалбанськоїказки, якої наводити Ган.Естонськийпереказ говорити, що колиНебеснийОтець (>Таг)створивзвірів,дияволтакожвиявивбажання бутитворцем: зсиньоїглинивінзліпив собаку, таоскільки сам він неспроможний бувоживити його, тозвернувся ізпроханням до НебесногоОтця.НебеснийОтець увідповідь нацепрохання сказавши: «>Устань,вовче,розірвичорта!» (заіншимпереказом,ці словавимовивначебто самдиявол). Через тіестичортів йнебіжчиків, щоповертаються нацей світло,відлякуютьвовками, котрі іпожираютьостанніх.

>Змісталбанськоїказки, устисломувигляді,такий. Колі Господьстворивпрабатьків,чорт з того жматеріалузмайстрував вовк, але йоживити йогоніяк неміг:хукав нанього дознемоги, проте ж такинічого із того і невиходило.Тоді Бог ударившипатерицею побебехах (тому внього перехоплення натулубі) ймовив: «>Створіння,пожери своготворця!» Іпершим, когозжервовк, бувдиявол.Подібний до цогогрецькийміфповідомляєХарисійМегдан: вовкапожираютьдемонічнихвовкулаків, як уестів —небіжчиків, щоблукають после смерти йзаспокоюютьсялише тоді, коли їхньоготричіз'їдять вовка йуразитьблискавка.

Отже,цілкомзрозуміло, що тут ми маємосправу із одним зрізновидівдужепоширеногодуалістичного сюжету просвітотвір йствореннятваринного світу Богом тадияволом.

>ВовкамивідаєсвятийЮрій,причому вОлександрівськомуповіті їхнінавіть йназивають «>Юрієвими собаками».Вовкиїдять лише ті, щовкажеїмсвятийЮрій. Одногочоловікачарівникиперетворили на вовк, йвін буввовкомцілийрік.Вигнаний із села людьми і собаками,бігаючилісом,вінсхотівїсти.Раптомвінугледів святого Юрія,якийїхав верхи набілому коней.Наблизившись доперевертня,святийЮрійзупинився йсвиснув.Одразу ж на його свиствибіг ізлісувовк,якомусвятийЮрій сказавши: «>Візьми цого своготовариша іпокеруй ним, бовінщенедосвідчений й неможе самсобіроздобутиїжі» (>Луцькийповіт).

СвятомуЮрію (>Георгію)приписується влада надвовками, безсумніву, бо нанього, так саме, як на святого пророкаІллю таархістратигаМихаїла, перенесенорисиязичницькогобога-громовика, авовкєзооморфічним чином демона. Ітакезображення святогоГеоргіявластиве нелишеруськомународові, а ібагатьоміншим. Так,мусульмани вдавнинусполучалиІллю іГеоргія до одного образKhidrelleza;абазинившановуютьобохназванихсвятих до одного й тієї ж дня. Сама влада святогоГеоргія надвовкамивиробилася, на думкуакадемікаВеселовського, «із ідеїприборкання:StGeorgesleurserre lagueule,кажуть yФранції; смердоті —ценегативний символ, як упівнічногоОдина,якийводночасзветься і ворогом вовк, ігодує двохвовківзі свого столу, а вовказвуться його псами». Уруському духовному великомувіршіЄгорійХоробрийзустрічаєсамевовків йзаповідаєїмїстилише «>велене, від святогоЄгоріяблагословенне» (>дозволене,вказане); «що у вовк в зубах, тіЄгорій давши», — говоритируськенароднеприслів'я. Уролігодувальниківвовків в українських йвзагаліруських легендах,порядзі святимоГеоргієм,виводятьсятакож Рятівник йсвятий Микола,подібно доти, як восетинськійлегенді — Бог. СвятогоГеоргіялегендиподають такимвипадках набілому коней, чистарим,навколоякогововків —сила-силенна; вовка — йогохорти (це уЛитві та уестів);він —вовчийпастир, як уосетинівсвятий ФеодорТирон (>Тутир),іншийзмієборець.

>СвятийЮрійпризначає в поживувовкам не лишетварин, а і людей: так народпояснюєвипадкирозтерзаннявовками людей.

Однажінка, —розповідає легенда, записана вХарківськомуповіті, —вийшлаякосьнадвір йбачитьбіляїхніхворіт святого Юрія набілому коней. А нимпокірнобіжать вовка.Воназлякалася,вбігла до хати йрозповіласвоємучоловікові. Томусхотілосяпоглянути напрочуд.Наступної ночі прийшоввін долісу йвиліз на дерево.Бачить — набілому конейїдесвятийЮрій, а й за нимбіжать вовка.ЗлізЮрій із коня,сів натраві, а вовкаляглинавколонього. Ікажевін дововків: «>Тобі,сіроманцю, на вечерюягнятко, якуоце тамлежить;тобі (до іншого) —оцеягня;тобі —оте...»Усім, всім вказавши вечерю, а одному старому, кривому вовканічого було б ужевказати.Юрій йкаже донього: «Атобі,старийвовче,отой Чоловік, щосидить надубі».Йпоїхавсобі далі.Всі вовкапорозскакувалися по тихиймісцях,куди відправивши їхньогоЮрій, акривийпідійшов до дуба,сів назаднілапи, та ісидить —чекає, колизлізе тієї Чоловік. Однак Чоловік із дерева незлізає.Сидів,сидіввін надубі,отак йпересидів вовк:вовк статутз-під дуба іпобігшукатисобііншої поживи.

>Тоді Чоловік —хутчіше із дуба й ходу.Прибіг допилярів, котріпоблизупиляликолоди. «>Добрі люди! — ставшивінблагати.

>Прийміть мене до себе вамдопомагатиму». титануприйняли його,нагодували, авінїмдопомагавколодипиляти. А колилягли смердотіспочивати, Чоловік тієї йкажеїм: «>Бережіть мене,добрі люди,щоб вовка незлапали:якщовстережете,вік тихпрацюватиму».Вонипоклали йогопосерединіміж собою,вкрилисвоїми свитами та кожухами й заснули.Вранці,щойнопопрокидалися,роззирнулися, немає тогочоловіка:вовк все-такизлапав його.

>Споріднена легенда, записана вОлександрівськомуповіті, проводити мораль, що усі світівідбувається заБожимпомислом йЙогоухвалою.

>Ішлиякосьшляхом-дорогоюдвоє чоловіків. Один йкаже: «Давайдесь вжестанемо наніч,бо є небезпекавовків». Адругийвідповідає: «Я сам відчотирьохвовківодіб'юся». — «Ні, —кажеперший, —кращезупинимося наніч: Бог йогоСвятийзнає, що воно таще якщо». — «Буді ті, що мені відомо», —відповівдругий. Вісь тієї,котрий небоявсявовків, прийшовсобі далідорогою, а тієї,якийбоявся,попрямував навогонь, щоблимав у степу. Приходити до багаття, в якому булововків —сила-силенна, апосередині —Юрій варитиїмїсти. «Небійся,чоловіче, —кажеЮрій, смердоті незачеплять.Звідкіляти?» Чоловік тієїрозповів, якішли смердотівдвох. «Я, — говорити, — каджу: Богзнає, щоще якщо, авінкаже: якщо ті, що сам знаю». ВісьЮрій й відправившичотирьохвовків.Прибігають смердоті тому — не взяли. Надіславшивінщешістьох — й тих не взяли. Надіславшивіннарештідванадцятьох, котрі ірозірвалинерозважногосміливця. Цейому так Богучинив свої, щовінказав: «сам знаю, що якщо». Так говорити не годити,треба говорити завше: якщо так, як Богдасть.

>Взагаліслідзауважити, що на Україні, як й уВеликороси,простолюд твердовірить, що «усі світі діятися не з нашимрозумом, аБожим судом». Збезлічі народнихоповідей на задану темунаведемо тут дляілюстраціївсьоголиш одну,записану вОстрогозькомуповіті.

>Сидитьсобі Чоловік тацюкає щосьсокирою. А Бог тодіщеходив поземлімандрівником. ВісьпідходитьВін до цогочоловіка ікаже: «Здоровий був,чоловіче!» — «Доброгоздоров'я!» — «Хай Богпомагає!» — «>Спасибі!» — «А щотиоце,чоловіче,робиш?» — «>Човник», —відповідає тієї.

— «як Богдасть, то і якщочовник», —зауваживМандрівник. — «Тут й без Бога видно, що якщочовник», —каже Чоловік й далісобіцюкає.Цюкає та іцюкає, колироздивився, а уже тієїчовник й невиходить. «Тезмайструю яночви», —вирішиввін.ЗновуйдеМандрівник: «Здоровий був,чоловіче!» — «Доброгоздоров'я!» — «Хай Богпомагає!» — «>Спасибі!» — «А щотиоце,чоловіче,робиш?» — «>Ночви», —відповідає тієї. — «як Богдасть, то будутьночви».

>Розсердився Чоловік йкаже: «Тут й без Бога видно, що будутьночви», — й далісобіцюкає.Цюк та іцюк, колироздивився, а уже іночви невиходять. — «>Тожзроблю зробив у такомуразікорячок», —надумавсявін й ставшизновуцюкати. Де невзявся —зновуМандрівник. — «Здоровий був,чоловіче!» — «Доброгоздоров'я!» — «Хай Богпомагає!» — «>Спасибі!» — «А щотиоцеробиш?» — «>Корячок». — «Богдасть, то і якщокорячок», —зауваживМандрівник.Щедужчерозсердився Чоловік йкаже: «Вісь то і без Бога видно, що якщокорячок», — й ставши даліцюкати. Тадоцюкався доти, що ікорячок невиходить.Почав було бробити ложку — й ложка невдається. Колі,нарешті,побачив, щонічого невиходить,застругавшпичку.Отакзамістьчовна Чоловікзробившпичку.

Будучистворіннямдиявола,вовкводночас варійськихнародівє ізооморфічним чиномдиявола. Усереднівікидиявола часто звали «>infernuslupus», «>lupusverax»,тобтововк, щовикрадаєдуші, й т.ін. Однак й вційсвоїйсимволічнійролівовкусе-такиєпідвладним святомуЮрію, як процесвідчить легенда, записана вКременецькомуповіті.Вигнали селянина напанщину. А селянинцей бувстрашенновбогий, й вньоговсьоголиш,може, і було б, щосамийлишхліб-грисяк.Пішов Чоловіквідбувати своюпанщину вліс —збиратихмиз.Воловодивсявін там,може, понад якпівдня,схотілосяйомуїсти, йвін вжевирішив було бз'їстисвійгрисяк, тапотім передумавши: «>Кращепідвішу йогопоки що надереві — нехайсобіповисить, а колискінчупрацювати, та над тім, якітидодому, із'їм».Наносив стільки тамтреба було бхмизу навіз, прийшов дохліба — немає! Шкода, та щовдієш: прийшовдодому голодна.

>Між тім, ставши вжесвятийЮрійскликати до собі всіхзвірів й нурозпитувати,хто із них щозробив. Тієїкаже, щовін у селянинасвинюзагриз;інший — щотелязадер...кожен просвоє.Після всіхпідходить одинвовк йкаже: «Я,святийЮрію,з'їв учоловікахліб-грисяк,якийвінпідвісив надереві». — «як жтимігскривдити цогочоловіка? Унього лишевсього і було б, щокусеньхліба-грисяка, ати і тієїз'їв!Злетивчинив,боскривдивзлидаря.Ходи жтепер дотичоловікаслужити: свої, щоз'їв уньогоостаннійхліб,відслужийому три рокта!» І прийшов тієївовк дочоловікавідслужувати.Обернувсяхлопцем, приходити донього ікаже: «>Дядьку,візьміть мене до собі: в васпрацюватиму. Ві Менінічого неплатіть — япрацюватиму ви захліб». — «Та в нас,сину, немає коло чогопоратися, нам й самимнічогоїсти». — «Я все-такизалишусь:платні Менініякої нетреба, але вхліб,либонь, й самзароблю».Жінка тоді ікажечоловікові: «Однак —отак й так,чоловіче: хоч й не багатонапрацює, проте ж нахлібзаробить —візьмемо його». І взяли смердоті тогохлопця до собі. Іншого дняхлопецьзнайшовдесь штукзо три старихцвяхів,розпаливпічку, попросивши у господаря молотка (та що за молоток таке господаря!),розпікцвяхи йшвидесеньковикував із них триножі: «>Нате, —каже, —господинечко,понесіть базарувати сюди: за щопродасте, свої іпродасте,може, і нахлібзаробите; та, доречі, йзалізашматочоккупіть Мені — будуковалювати».Винеслагосподиняножі базарувати сюди ймиттю продала їхні: взяли, неторгуючись. Купила вонахліба, купила ізаліза. З тогозалізахлопець вже понадножівнакував.Господиня продала і тих й купила багатозаліза.Хлопецьвикував ізнього плуг — продали.Далі справапішла так, щозбудували кузню, накупилиінструменту, й ставшихлопецькувати плуги, рала —одне слово, все...Помалу ставши Чоловікбагатшати,возити по ярмарках йспродувати ті, щоскував найманець. «>Казала ятобі,чоловіче:візьмемохлопця, ати нехотів. Атепер вісь,мабуть, самбачиш, яквін намзгодився.Вінзавівтакусправу, що із ним без горя можнавікзвікувати».Між тім, найманець ставшипотроху і господаряпривчати доковальської справ — уже і тієї плугикує.Грошей вони сталовідтодіще понад.Побачивякосьхлопець старого собаку,який живий у господаря й уже бувтакийслабий,навіть негавкав, та ікаже: «>Дядьку! А візнаєте — з цогоРябказроблюзовсім молодого собаку.Хочете?» — «>Зроби», —каже господар,глянувши нахлопця йзнизавшиплечима, а самсобідумає, що тієїжартує.Хлопецьухопив собаку захвіст й потяг докузні. Тамвін йоговкинув до горна,спалив, тодівийняв,поклав наковадло,вдарив молотком раз,другий — йвийшов песик молоденький,гарненький;бігає тієї песик, знайсобігавкає,тішиться! Приходитихлопець до господаря ікаже: «А що, дядька,впізнаєте свого старогоРябка?» Тієїглянув й,побачивши свогоРябка молоденьким,зачудувався.Після тогохлопецьузяв йматір господаря, котра був ужедужестарою,кувавїї,розігрівав,зновукував —вийшла ізнеїмолоденькадівчина, роківвісімнадцяти. Незабаром прийшовпоголос всімсвітом, щоз'явивсятакийковаль,котрийзі старих людейкуємолодих. Стали доньогозвідусільз'їжджатися: то корольвезе своюстаружінку,щобперекувавїї намолоду; то панвезематір; тієї — батька.Всіїдуть,коженхочезробитисямолодим.Хлопець всіхперековував,нікому не було бвідмови;лише господаря своговін ненавчив, як з старих людейробитимолодих, — господар самулишковальськупрацю і знавши.Багато,дуже багатонадбали смердотісвоєюпрацею грошей — господар небідував.Відбувхлопецьсвій рядків,одпрацюваввизначенійому святимоЮрієм три рокта,збираєтьсяйтидодому, а дядько невідпускає, просити,щоблишивсяще. «Ні, —кажехлопець, — не можна Мені ви понад жити, піду;вистачить на вас. А лише вісь що, дядька: до васприходитимуть люди, коли я піду,проситимуть,щоб візі старихробилимолодих; та ві неберіться заце —нічого невийде». І прийшовсобі.Незабаром,справді, дотичоловіказ'являється пан, привозити старого батька й проситизробити йогомолодим. Чоловік тієї божитися, що невміє, тамужицькеділотаке: як непослухаєшся пана, тонакладеш головою. А пан знайпристає: «>Скуй Мені молодого батька!»Нічого невдієш,змушений бувкувати.Поніс старого докузні, кинувши його увогонь,спалив,поклав тоді наковадло йхотів було бкувати, астарий пан то йрозсипавсь на порох.Причепилися дочоловіка,тягають його; сталисудити, й присудили дошибениці.Ставлять наплощішибеницю, йповісили його. Колі Чоловікзовсім вжеконав,усірозбрелися по хатах.Зненацькапідходить дошибениціхлопець та ікаже: «Я жзастерігав вас, дядька,щоб ві небралися до справ,якої незнаєте».Тодізняв зшибениці дядько й відправивши його в кузнюкувати, азамістьньогозатягнув узашморглантухсоломи. Іншого дняприйшли люди дошибениці,щобзнятиповішеного.Дивляться, азамістьчоловікависитьлантухсоломи!Вони — докузні; а тієїкуєсобі,мов й не було бнічого.Зновупотягли його дошибениці,зновуповісили. Ахлопецьзновприйшов,вийняв ззашморга свогоколишнього господаря,відіслав йогододому йзвелівкувати, азамістьньогопідвісив колоду.Прийшли людизніматиповішеного, коли нашибениціхилитається колода! Докузні — тієїсобікує.Зновусхопили його,потягли дошибениці йповісили.Хлопецьприйшов йцей раз,зняв, відправившидодому й доручивши: «>Глядіть ж, як лишез'явитьсяхто напорозікузні, кидайтейому просто межуочі все, щотрапиться под руку —нічого вам за межі не якщо,ніхто не подступиться до вас це не позиці».Пішов тієї Чоловікдодому — йніхто ужевідтоді його незаймав.

Здеякими легендами прововків йставленням перед тим великомученикаГеоргія та святителя Миколи мищезустрінемосянижче, а ви тутзгадаємо тім годиною прооригінальнеповір'я, якупобутує вОлександрівськомуповіті,мовбивовчиця приводитидітейвсьоголиш разів замірялися вбитисвоємувіку, і доти ж скільки, стільки того рокубуваєтижнівРіздвяноїм'ясниці разом ізмасницею.

Українськілегенди пропоходження >ведмедяваріюють нарізніспособизагально-арійськевірування пронього. Удеякихнародів та народностейєнавіть йпониніособливий культведмедя,якиймаввеличезнезначення вдавнічаси.Такий культ,зокрема,є ідосіще вобськихостяківТобольської округи,сургутськихостяків,айнів йгиляків,лопарів,бурятів,кавказькихгорців,фінів,вогулів,алтайців,урянхайців (>сойотів),сибірськихкиргизів,самоїдів,росіян тощо;залишивцей культ более чименшпомітнісліди й врізнихзахідноєвропейськихнародів,причомувін частозмішується із культом вовк, собаки таін.Ведмідь був дляпервісногодикунанайгрізнішим із всіхзвірів, якілишезустрічаввін улісі. Напівночіце бувцарлісів,який,окрімсили,розуму йхитрості,вражавще тім, щомігставати назаднілапи,нагадуючи собоюлюдину, й особливо тім, щопідошви його задніх лапдужесхожі напідошвилюдини.Звідси був вжелишекрок довизнанняведмедяперевертнемлюдини, що ми ісправдібачимо в легендах йказкахрізнихнародів. Донайхарактерніших українських легенд пропоходженняведмедяналежить така. Колі Господьходивще поземлі із апостолами,йшли смердоті одного разу черезякусьрічкубілямлина, йтребаїм було бпереходитимісток. Амірошникузяв та ісховався подмістком,щобналякати їхнього.Вінодягнув кожухвовноюназовні йнесподівановискочивз-підмістка.Тоді Господьмовив донього: «Тащобти такбігав, докитвоговіку!» З того години і повелися на світіведмеді (м. Тараща,Холмська Русь,Ушицький таОлександрівськийповіти).

>Йшовякось Господьзі святимо Петром через міст.Раптомз-під мостувискакує Чоловік увивернутомукожусі —вінсховавсятудираніше,щобналякатиІсуса і Петра — та якгаркне: «>Ве!.. » А Господьодвернувся віднього, сплюнувши йкаже: «Ну, тоіди жтепер уційшкурі вусікраї світу,лякай людей, а людилякатимуть тобі».Пішов тоді тієї Чоловікведмедем, а віднього ужерозмножився і повсьому світуведмежийрід. Вісь томуведмеді ісхожі налюдину (>Старобільськийповіт).

У тихщасливічаси, коли Господь був убезпосередньомуспілкуванні із людьми і часто, співуче,являвсяїм, одинмірошник,одягнувшинавиворіт кожух,хотівз-зарогуналякати «>жида-мірошника».Сталося так, щоцієїхвилинипроходив Господь, й тієїмірошникнаткнувся нанього. Затакенерозважнезухвальство, заповеліннямБожим,вінлишивсяназавждиведмедем.

>Ведмеді колися давно булизвичайними людьми. Жили смердоті влісі інікого до собі не єприймали, ані із кім нехотілизнатися. Вісьзайшовякосьтуди одинчернець.Усе село обходивши —просився,аби пустили до хати. Алініхтойому невідчинив дверей.Тодічернець проклявши тихий людей.Вони ізробилисяведмедями (м. Тараща).

Якщоякосьприйшов до однієї хатизбирач нацеркву, а господар,щобналякати його,сховався на покутті, за образами. Заце Господьобернув його наведмедя. Через тіведмідь йрветьсязавжди напокуття, коли йогоприведуть до хати (>Старобільськийповіт).

УЖитомирськомуповітікажуть,начебтоведмідь ймавпавиникли ізлюдини-чаклуна, щообернувся разназавжди вцихтварин,здатних,подібно долюдини,лазити подеревах йспоживатиоднакову із неюїжу.

>Нарешті, вмістіКуп'янську записанощедвілегенди пропоходженняведмедя на мотиввідомоїказкиПушкіна «Прорибалку і золотурибку». Зацими легендами, наведмедів булиперетворені Чоловік та йогожінка (задругоюлегендою, — і дитяїхнє), щовиявилиненаситнужадібність.

Не можна незгадати тут, щодеякі ізнаведенихвище українських легенд пропоходженняведмедямаютьдоволіблизькусхожість ізлитовськими легендами. Так, легенда, записана вТрокськомуповіті,розповідає, що коли Рятівникходив поземлізіСвоїмиучнями,йомуякосьдовелосяйти із одногомістечка вінше, коли ужесмеркалося. Татарин (>Кйогіш), аіншікажуть —гудас,тобтобілорус,маючинамірналякати їхнього,вліз под міст на тому шляху, де смердоті малійти. як лише Рятівник із апостоламипідійшов до мосту, татаринпочавревти (>шигтеї)по-ведмежому.Учні, котрівпершепочули тієї ревіння,спитали Панове: «>Вчителю,хтоце так реве (щита)?» Рятівниквідповів, щоце реветакийзвір,якого смердотініколище не Бачили.Звірцейзветьсяведмедем (>тезгка). Захвилинуучніпобачиликошлатоговедмедя,якийвибігз-під мосту йзістрашним ревіннямзник улісі. Через тіведмеді, якперевертні із людей,маютьпідошви,дужесхожі налюдські.Кожнулюдинуведмедівважають закривдника й,зустрівшись із неюлісі, невипускаютьживою свої, що людиназробилаведмедяперевертнем. Вісьчомулюдинініколи

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація