Реферати українською » Краеведение и этнография » Українські легенди та перекази про небо и світіла небесні


Реферат Українські легенди та перекази про небо и світіла небесні

Страница 1 из 2 | Следующая страница

 

>Реферат на задану тему:

Українськілегенди таперекази про небо йсвітиланебесні


>Наведені намиранішелегенди просвітотвірїїокреслюютькосмогонічні подивисяукраїнського народу лише внайзагальнішихрисах. Та нелише ними живитисядопитлива думка народна; у вустах народуживещебагатющий запас легенд йпереказів, щоявляють собоюстрокату,вигадливусумішпережитківспільноарійськихміфічнихвірувань ізнаступниминапів'язичницькими,напівхристиянськимипоглядами.Переказицізберігаються впам'ятінародній те ввиглядістислихафоризмів, топрикмет, тоначеуламківзагубленої удалечівіків колисяцілісноїлегенди й частоілюструютьсялегендою,складеною ужезначнопізніше чисвоєріднопереробленоюнародноюфантазією подвпливомрізнихмісцевих умів, «>мандрівною», чи «>перехожоюповістю». При цьомуперекази глухихзакутківпозначеніпримітивністю,безпосередністю,інодігрубістю йневиразністю; апереказимісцевостей, щоприлягають домонастирів, часто-густоносятьдоволіпомітнісліди «>немудруючих лукаво»,темнихстародавніхграмотіїв-начитанців;переказимісцевостей, щомежували ізрозсадникамипівденно-західноїсхоластичноїосвіти,інодіобрядженінавіть умудрагельськусхоластичнусухозлотицю. Мизупинимосяпереважно на легендах тапереказах,власненайближчих докосмогонічнихпоглядівукраїнського народу.

>Викладені легендамидані про небонадтомізерні; їхньогозначноюміроюдоповнюютьглибокозакорінені внароднійсвідомостіперекази, щоуснопереходять від одногопокоління доіншого й святозберігаються, якзаповітсивої ймудроїминувшини, через що із ниминавітьсьогодні боротисядоситьважко.

Наперекази про небочасткововплинулинайдавнішіспільніарійськівірування, що знали багато небес, котрі — очевидно,залежно від того чиіншогосонячногоосвітлення одного і того ж видимого неба —дісталиназвискляного,кришталевого,мідного й т.ін., якмовиться про ті, указкахрізнихнародів.Множинність небесвідома ізпершихвіківхристиянства, щоспиралося вданомуразі на свої слова святого апостола Павла із 2-говірша 12-горозділу іншогопослання докорінфян: «Мені відомічоловіка вХристі... бувузятий дотретього неба». «>Заповіти 12патріархів» й «>СходженняІсаї на небо»нараховуютьсім небес.Південно-руськівчені —проповідники XVIIстоліття,черпаючинауковівідомості зсередньовічнихсхоластичнихджерел,також велимову просім небес.СімеонПолоцькийвизнає «>троє небес:емпірейське,нерухоменайвище,кришталеве, якурухається ізневимовноюшвидкістю, й твердь,розподілену на двапояси — поясзірокнерухомих й пояс планет». А відІоаникійГалятовський утворі «>Душі людейпомерлих»налічуєодинадцять небес.

>Вірування умножинність небес ізназванихджерелперейшло всередовищенародне йє на Україніповсюдним,закріпившись раз йназавжди вусьомуруськомународівідомоюприповідкою — «насьомомунебі», щоозначаєнайвищийступіньзадоволення,щастя, якумежує ізрайським блаженством.

Небо вдеякихмісцевостяхуявляютьпланетою,подібною доземлі; воно таяскраво-світлого,вогняногокольору.Йогостворив Бог натретій день (>Радомисльськийповіт), у томущоб жити там Самому разом ізянголами, херувимами таіншимичистими духами йсвятимиспасенниками.Розуміютьтакож под небомневиразнийпростірнагромадженої ізповітрямаси,кулеподібноїформи,яскраво-світлої йвогняноїбарви, щомаєвластивості вогню (>Подільськагубернія); чиуявляють увиглядіплощини —яскраво-фіалковогокольору,прозорої, але йнастількитвердої, що вонаможеутримати насобі всіхнебожителів (>Холмська Русь).Площинацяпоєднується зземлею на вельмидалекійвідстані,кудищеніхто недоходив й деживенеподоланний,надзвичайносильнийодноокийлютий народ; тамбезкраєбуйне море, йдосягають цогомісця лишедушіпомерлих, але й — не сам пособі, а їхнього несутьтуди насвоїхкрилахянголи (>Углицькийповіт).Поміж небом йземлеюмає бутидещоподібне донавісу — «полотно», «>оболок».Останнєстворене Богом у тому,щобзатуляло собою від нас небо, бо воно та спалило б усєсуще йнавіть саму землю (>Подільськагубернія).Уявляютьще небоосяйноюобителлю, чиоселею Бога, девінпробуває разом ізянголами йсвятимиспасенниками (>Новоград-Волинськийповіт);підлогою, чипідніжжямоселіБожої (>Житомирськийповіт).Поверхню неба в з.Сербинівцівважаютьзатверділоюоболонкою,утвореною із дмитрика, а самим небом —блискавку, йзапевняють, що людибачать небо лише под годину грози; воно та, яксклепіння,прикриває собою весь світло, доти жкінці йоговпадають у море йховаються надні його. УПроскурівськомуповіті неборозуміють якнадхмарний,невідомогорозмірупростір такогокольору йяскравості, якіочілюдські було неможливо бзнести, тому небозакрите від людейхмарами; колигримитьгрім йз'явиться небокрізьрозірвані хмари, то, нанього не можнадивитися віднадто сильногоблиску. УЛуцькомуповіті небоуявляютьсинімдахом узахмарномупросторі.Воновлаштованеподібно досклепіння ізневідомоїречовини. Такихсклепінь три:найвище, вякомупробуває Сам Господь;середнє, вякомупроживаютьянголи, йнижнє, що правити зажитло святимоспасенникамБожим.

УНовоград-Волинськомуповітікажуть, що небоспирається на грішну землю прикінці світу, й тамбабикладутьпраники на небо, колиперутьбілизну нарічці.Крім видимого неба,єще одному, якузветьсяімперейським.Воноприкриваєтьсявидимим небом,наческлом. Наімперейськомунебіпробуває Сам Бог, але в видимому —янголи й усісвяті.Єтакіщасливці, які Бачили, якуночірозкриваєтьсявидиме небо, а й за нимпроглядає небоімперейське,такеясне, яксонце. «Ті, що мибачимо із себесинє, такцеще не небо, аоболоки; інші ж, що ходитипопідоболоками, такце хмари. Хмара — така густа, якдраглі (>холодець); вонаінодіпадає на грішну землю, й нею доброгодуватикабанів,щоб булитлустими; коли б й людиназ'їлаїї, то був бчереватаСиніхоболоксім, авосьме —справедливе (>справжнє) небо, десидить Бог на золотомукріслі, абіляньоголітаютьянголи. «>Справедливе небо несинє, ачервоне; як воно та коли ірозкривається, так лише наякусьоказію: навійну, чи на мор, чи на голод» (>мабуть, засправедливе небо народприймаєпівнічнесяйво).

УПроскурівськомуповітікажуть, що завидимим небомєщешість небес:відстаньміжкожним із нихдванадцятьразівперевищуєвідстаніміж нами йвидимим небом.Іноді усі небесавідчиняються, й тоді виднобуваєвеличезнесяйво, яку,втім,можутьбачитилишспасенникиБожі. Через відчини виднобуваєтакожпостатьмужчини із мечем чи ізякоюсьпосудиною:постать із мечемвіщуєвійну, а ізпосудиною — великийврожай.

>Головнимсвітиломнебеснимєсонце — «>цар неба».Воноосвітлює йзігріває землю усунь, авночіховається занеї, «обходити»її й на ранокзновуз'являється насході (>Луцькийповіт).Воноуявляється народом тоотвором,зробленим воболоці, що микрізьньогобачимочастину неба (>Літинськийповіт); товеличезноюсвічею, якоїносятьянголи дляосвітленняземлі (>Вінницькийповіт); тонайвеличезнішоюіскрою, Яканевідомо яктримається упросторі йневідомо яксвітить (>Житомирськийповіт); товогняноюнеспалимоюкулею (>Проскурівський йВінницькийповіти); товогнищем, щопідтримуєтьсяякимось «>дідом», ізчиєїволіпочинається день, йнастаєніч (>Грубешівськийповіт); товідблиском ликуБожого, через що воно татакеяскраве (>Углицькийповіт); то великим колесом, чи колом, й його можнадістатинавіть рукою, коли воно таопускається за пруг (>Вінницькийповіт). УХолмськійРусі йогоназивають окомБожим й таким чиномпояснюютьвсевідання Боже.

>Майжеповсюдно в Українівважають, що землястоїтьнепорушно (>винятки порівнянопоодинокі, як,приміром, уЛітинському,Новоград-Волинському,частково уСосницькому йнебагатьохіншихповітах), асонцерухається.Ополудні воно татрохивідпочиває, анадвечір геть іде навідпочинок; спіти, а рановранцівстає.

>Колись на «>сходісонця» жиланадзвичайнакрасуня — «панна», атільки-но,бувало,сонце сходити, «панна» йоговимиє,гарненьковитре — вісьчомусонцеранішесвітилозначнояскравіше, ніжтепер (>Старокостянтинівськийповіт).Сонце,заходячи,опускається у морі, якусповиває землю, якяєчнийбілокоточуєжовток (уЛуцькому іЖитомирськомуповітахкажуть, щосонцеховається за землю, чи «того світло», уКанівському — за міські).Підземлею жєінший світло, й колинастає день була в насбуваєніч. Колізгодомсонцепідходить до одразу ж, то "заБожимвелінням, йогопідіймаютьтисяча — «>шатанів» (>мабуть,перекрученнятатарських «>шайтанів»),босаме воно тасвоєю силоювийти із того світу неможе, доти жсонцезовсімобпалює їхнього, й смердоті,ледвеживі,відразу жкидаються урічку й,вимахуючи руками,щезають. Зтієїтисячікрапель, котріобтрушують при цьомузісвоїх рукчорти,народжується новатисячачортів; смердотітакожпідіймаютьсонце,обпалюються,кидаються врічку й,зникаючи сам,плодятьнатомість нових. Вісьчомунерозважночинять тих,хто,вмиваючись,стріпує руками, бо стількивпаде при цьомукрапель, скільки народитися на світічортів (>Вінницький йУглицькийповіти).

У одномуселі,розповідають уВінницькомуповіті, бувдім, вякомуніхто неміг жити, бо тамоселивсядиявол. У тому жселі живий убогий Чоловік,такий убогий, що не було бнавітьвласногопритулку.Пішовзлидар до пана,якомуналежавдім, й ставшипроситидозволу тамоселитися.Панові було ббайдуже, йвіндозволив.Бідняк ізрадістю прийшов у тудомівку й привходімовив:

«Деньдобрий,пане-господарю!» — «>Здрастуй», —відказавчорт,вийшовши ізкутка. — «>Прийміть мене вкомпанію». — «А що ж, можна;лиш скажисвоїйжінці,щоб вонаніколи незаймаланічим вісь цогокутка, — тодітобі якщо добро». Ісправді, прожившизлидар утійдомівцічимало години, йвелосяйомунепогано. Неодноразовопоказувавйомучортсвоє добро,гроші, на якізавждисидів.

>Якосьчорт йкажейому: «>Надійшла моячергавикочуватисонце, й не знаю, чиповернуся тому,бо нас тамбагатьох воно таобпалює; колизагину, то надішлю своготоваришасповістити, що мене уже понад немає на світі». І прийшов.Багатоспливло години, ачорта все немає і немає.Якось приходити подвікноіншийчорт йкаже: «Деньдобрий!» — «Дай, Боже,здоров'я, пані!» —відповідаєзлидар.Тодічорткаже: «>Якщовін бувтвоїм паном, тобувай ж здоровий:тепер вже всітвоє, що втратило воселі,ботвого пана спалилосонце».

УЛуцькомуповітісонцеуособлюють увиглядіживоїістоти, але й у формахневідомих;місяць йзоріскладаютьсім'ю його. УНовоград-Волинськомуповітісонцеуособлюється вобразіжінки, Яканерухомостоїть уповітрі надоболоками понад святимомістомЄрусалимом;вночі земляобертається йзатуляє собоюсонце. УдеякихмісцевостяхВінницькогоповітусонцеуявляють увиглядічоловіка ізосяйним лицем,промінняякогоосвітлюєцілий світло.Ця формауособлення вельми легко моглавиникнути подвпливомзагальноприйнятогозображеннясонця уживопису. Та особливоцікавоюєказка, записана до того жповіті, десонце поданолюдиноподібноюживоюістотою, щомаєматір,викрадаєсобіжінокз-поміж людей й ходити небом у шатах,сповненихсвітла і тепла.

Жилисобі Чоловік ізжінкою, й було б у якихдвоєдітей — сін йдонька.Донька був такакрасуня, щовродливішої занеї незнайти.Сонце, як лишевгледілоїї,відразу жуночі йвкралособі вдружини. Братпрокинувся й, коливпевнився, щосестри немає, негаючись,узявторбину й прийшовтуди, десонце заходити,щобвідняти унього сестру.Йдевін тайде. Колі розірвано наньогохліба,вінзайшов до одногочоловіка ікаже: «Дайтеподорожньомукусеньхліба». «>Нажни копу жита, тоді дамтобіцілухлібину, а чи ненажнеш, то ішматка не дам». Вісьвін прийшов на полі; жавши, жавши та і не натиснувшище ітрьохснопів, аСонце взяла та ізайшло.Господар йкаже: «Ну,якщо так, то ми не дам ятобіхліба».Пішов брат голодна.Заходить домірошника,випрохав в одногомакітруборошна йпоніс,щобпродати, аВітерузяв та ірозвіявборошно.Заплакав брат й прийшов далі.Йде,йде —прилігодпочити та і заснувши, а Морозузяв йвідморозивйомупальця.Прокинувся брат, заплакавши й прийшовсобі далі... Приходититуди, де заходитиСонце, аназустрічйому сестра. «Де б Менісховати тобі, —каже сестра, —бо, коли ПрийдеСонце, воно та тобіспече». Узяла та і пустила його вльох.Тільки-но вона повернулася дохати, ажз'являєтьсядодомуСонце.Скинуло своїшати,повісило їхні напогрібнику йтакож заходити дохати. Сестрапитає: «Ашатити деподіло?» — «>Повісило напогрібнику», —відповідаєСонце. — «Там у льоху мой брат, —він до цого години ужеспікся!»Побіглатуди, дивуватися — брат вжеледь-ледьдихає. Сестра облила його водою;він оживши й прийшов зсестрою до хати доСонця.Бачить — за одним столомсидитьСонце, але влежанці —Сонцева матір, такагубаста...Привітався брат зСонцем,пообідав там чиповечеряв, аСонце ікаже: «Час вже Менісходити, та явтомилося —хібати ідизамість мене?.. «>Одягнув братСонцевішати,виліздрабиною на небо, йзламав после тогодрабину.Йде тайдевін небом, коли приходити тихмісце, деСонцеснідає.Сіввін,наївся,напився; тодіпотрощивполумиски ішклянки та і прийшов далі.Йде тайде, колизустрічаєВітра. якухопить його за чуба, танавкіл собі, та як ставшибити,примовляючи: «Вісьтобіборошно! Вісьтобіборошно!»Вітер давайкричати ідмухати, йнадмухавтакухмару, що і Боже!Схопилася буря й сталакушпелити. Братзлякався йвідпустивВітра. Буря тодівщухла, й брат прийшовсобі далі. Приходити на напівдень, в якому булостоїть золотікрісло, деСонцеспочиває, йстіл ізрізниминаїдками йнапоями.Вінсів,наївся,напився,лігодпочив й прийшовсобі далі.Йде тайде, колизустрічає Мороза. якухопить його за чуба та ну йогобити; Морозпросився-просився,нарешті,вирвався йвтік. Братвилаяв його й прийшов далі. Приходити назахідсонця, в якому булостоїтьдрабина,якоюСонцеспускається на грішну землю. Братспустився на грішну землю,поламав йцюдрабину.Після того прийшоввін доСонцевоїхати, скинувши з собішати йпитає сестру: «ДеСонце?» — «>Спить», —відповідає сестра. — «Ну, тотікаймо!» КоліСонцепрокинулося, побачили, що їхні немає,розгнівалось йхутчій на небо,щоб наставши день.Прибігає додрабини, адрабина,виявляється,зламана.Сонцепоки сталоїїлагодити, то уже іобідати годину, а воно та не все сходити; люди вельмидивуються.Нарешті,якосьналагодилодрабину,вилізло на небо, дивуватися, аїстинічого: всепорозливано,порозбивано.Пішло воно та далі. Приходити на напівдень, — коли і там ті жсаме.Пішло воно та далі,зустрічаєВітра. «>Хтоценакоївтаке?» —питаєСонце. — «Аце тієї, щойшовзамість вас, —відповідаєВітер, — таще і мене побивши, й Мороза побивши».Сонце давай тодісварити брата. Приходити назахід — колиніякзлізти.Сонце давайволатищосили.Почула матір його,прилагодилаякосьдрабину, й воно та,нарешті,злізло. «Ну іхитрий ж,чортів сін! —каже. —Накоїввін Мені такого, щотепер нез'являтимусь на людицілийтиждень».Полізло на небо і попросилоВітра, авін як нагнавшихмару, якпочавперіщитидощ, а Мороз як притиснувши — стало такзимно, що померзли ягнята... Та ужеякасьвідьмазробила так, щовщухдощ, боїї ягнята померзли.

>Доброчинні іжиттєдайні дії, котрісправляєсонце вусійвидимійприроді,спричинили ті, що воно та на Українімайжеобожнюється йзветься «святимо йправедним» (>останняназва могла бутизапозичена ізрізнихцерковнихспівів,наприклад: «>сонцеправедне ста вчинісвоєм...» таінших), «ликомБожим».

>Затемненнясонця вдеякихмісцевостяхпояснюєтьсяще і усутоміфічномудусі: йогохочутьз'їстикрилатівовкулаки (>Проскурівськийповіт); тім жпочасти характеромпозначено іпоясненнящодозатемненнябійкоюміжденнимсвітилом —сонцем йнічним —місяцем (>Грубешівськийповіт).Підвпливомхристиянства вПодільськійгубернії допоясненнязатемненнясонця ймісяця внесеноморальнийелемент:світилацізатуляються від нас нашимигріхами; а тихиймісцевостяхназваноїгубернії, десонцеуособлюється вобразімужчини, амісяць — вобразіжінки,стверджують, що под годинузатемненнясвітилацізатуляютьсвоєобличчя руками,щоб небачити нашихгріхів, — вісь томузатемненнямісяцянайчастіше ібуваютьуночі,бовночі минайбільшегрішимо. УВінницькомуповітікажуть, що,прослужившипевний годину,сонце імісяць «>міняються».Під годинуцієї «>зміни» смердоті,зіткнувшись,можутьупасти на грішну землю, й тодінастанекінець світу. Через тізатемнення наводити на народжах:запалюють «>страсні»свічі, йкоженпочинаємолити Бога пропрощеннясвоїхгріхів.

>Перемінапір рокускрізьпояснюєтьсянаближенням йвіддаленнямсонця. Убагатьохмісцевостяхліто і зимауявляютьсяживимиістотами, йвзаємозамінаїхняпояснюєтьсяборотьбою, вякійперемагають толіто, то зима. Так було вУшицькомуповітікажуть, щонапередодні святаЗачаттясвятоїГанни (9грудня — застарим стилем. — Ред.) зима сходитися ізлітом; при цьому зимаодягає у собісімкожухів, аліто — всамійлишсорочці.Вонивступаютьміж собою всуперечку.Літокажезимі: «Якраще за тобі, бо від мене усе задля життялюдини:хліб,овочі; в мене усі людивільні івеселі, тимгодую, атилишзганяєш людей докупи, як свиней, й смердотітиснуться у томулиш,абизігрітися». А зимазаперечує: «>Якби не я, тоти бспаршивіло».Суперечкаїхнятриває до святаСтрітення Господнього (2 лютого — застарим стилем. — Ред.), после чого смердотізновурозходяться; уЛітинськомуповітілітоуособлюють вобразімолодої,багатої йдужещедроїдівчини, а зиму — вобразістарої ізвеличезними зубами йкощавимипальцями. На святоСтрітенняГосподньоголіто і зимастрічаються йведутьміж собоютакурозмову: «>Навіщотийдеш? —питаєліто, — й що доброгозробила?» — «>Нічого Мені уже бути, —відповідає зима, — все, що було б, яз'їла,вичерпалакомори,клуні йсклади, йтепер, гадаю, нескороцепоповниться». — «Шкода Мені людей, —кажеліто. —Требапоспішати перед тим — я усім,чимможу,обдарую їхнього».

УВінницькомуповітілітоуособлюють вобразіскромноїдівчини,прикрашеноїрізниминіжнимирослинами, а зиму — вобразібуйноїжінки, голова вякої іздіжку, авуста — яквідра. 2 лютого смердотістрічаються, йміж нимивідбуваєтьсяборотьба;якщолітостаєпереможцем, товідразу жпочинається тепло, аякщо зима —триваютьхолоди. УХарківськомуповітікажуть: «>Іделітопротизими йнесеквіткутакугарну-гарну, а зиманесе казаноккриги;тільки-ноліто показало своюквітку, таккрига йрозтанула. На зиму — ужейде зимапротиліта, вкожусі йчервонихчоботях, вкапелюсі й врукавицях; як виявиликригу, так таквітка іосипалась».

>Цьомууявленню не можнавідмовити ані вчарівнійграціїобразів,ані взворушливомувисокопоетичномузображенні, щохарактеризує вельми багато народнихтворів «>синів України».

Іншим заважливістюсвітиломнебеснимвизнаєтьсямісяць —молодший братсонця (>Луцький йНовоград-Волинськийповіти).Йогоуявляють токруглимотвором унебі (>Літинськийповіт), тосвітлоюцяткою (>Вінницькийповіт), тосвітляноюкулею (>Луцькийповіт), тонебеснимкаменем (>Житомирськийповіт), то окомБожим (>Холмська Русь).Завбільшки воно татаке ж, як йсонце,тобтоанітрохи не понадзаднього колеса увозі.Призначення його —освітлювати землювночі, ащобвінмігкращевиконуватицесвоєпрямепризначення, Господь поставившимісяцьближче доземлі, ніжсонце.Світла його,однак, недосить,щобводночасосвітлювати всю землю, тому воно тарухається то тієї, топротилежний бік, й таким чином упевнийперіод годиниосвітлюєлишпризначениййомупростірземлі (>Луцькийповіт);дехтовважає, щомісяцьстоїть на.небінерухомо, йякщо намздається, щовінрухаєтьсянебеснимсклепінням, тоцелиш борухається земля, й ми із нею разом (>Житомирськийповіт). УНовоград-Волинськомуповітімісяцьуособлюють вобразімужчини,створеногоодночасно зсонцем; уЛітинському — вобразімолодоїжінки; аУшицькому — вобразідванадцятибратів-місяців,призначених Богом длявиконанняпокладених ними обовязківпротягом року. Стан постривай іприроди в шкірногомісяцявідбиває характер того чиіншого іздванадцятибратів:Березень — вельмизлий й вельмипримхливий,Травень — ласкава йдобрий й т.ін.Тепла такого, яксонце,місяць неможедавати,оскільки Богпоклав наньогознаменнягріхаКаїнова (>Грубешівський,Літинський,Старокостянтинівський,Луцький,Новоград-Волинський таіншіповіти).

>Каїн й АвельпішлиякосьприноситиБоговіжертви свої.Під годину самихжертвоприношеньКаїнпомітив, що його жертва не такаприємнаБогові, як жертва Авеля. УдушіКаїнавідразу жспалахнулазаздрість до Авеля, йвінвирішив припершій жнагодівбити брата.Тодінаступної ночіКаїнхитрощами заманивши Авеля на полі заснопи ячменю й тамучинивмерзотне йзвірячебратовбивство:прохромив Авеля вилами й кинувши, як снопа (уНовоград-Волинськомуповітікажуть, щоКаїнпрохромив вилами «>Габеля» под годину зварювання набатьковому току чи налузі, коли смердотіскладали навізсіно). За судомБожим,братовбивцю не моглаприхистити ані земля, ані вода, аніжоднеіншемісце; та вісьмісяць, безволіБожої, давшийому у собіпритулок, йзвідтодівін носити насобі тавро страшногогріхаКаїнового (>місячніплями). УВінницькомуповіті вмісячнихплямахвбачаютьзображенняякихось двохбратів, із які один вбившиіншого. Апокладенийцей знак Богом намісяці у тому,щоб люди,постійнобачачи його,нічого не так навеликі свята,оскільки Бог покаравшистрашнимгріхом тихий двохбратівсаме свої, що смердоті на святоРіздва Христовогоробилимішанку дляхудоби. Тім жсхристиянізованим характером у народномудусіпозначено і легенду,записану в м.Зінькові: «НаВеликдень,поки невипустять із церкви,гріхїсти не лишелюдині, анавітьдавати кормсвійськійхудобі. Один Чоловік — чи невідав того, а чи невірив — наВеликдень,рано-вранці, колище недзвонили до церкви, прийшовдавати кормхудобі.Маючинамірнабратисоломи на вила, Чоловікцейштрикнув нимискирту.Виявилось, що всоломі спавшименший брат його, й старшого брата,нічогісінько непідозрюючи,настромив його на вила й такпіднявугору. Бог й накреслившицейгріх намісяці: колипридивитися донього, то і видно, що брат брататримає навилах».

>Схожіповір'я про «>місячнулюдину»трапляються ввеликорусів,поляків, але йтакож унімців,англійців,французів таіншихєвропейськихнародів йнавіть укитайців.Мабуть, тут ми маємосправу зспільноарійськоюлегендою пролюдину, що утекла чи бувзаслана намісяць.

>Фази, чизміни,місяцябувають від тогоньомуєособливазаслінка,якоюзавідуєсвятийЮрій:він топідіймає, тоопускаєцюзаслінку (>Ушицькийповіт). УПодільськійгуберніїіснуєщодо фазмісяцятакевірування:місяцю свої, що наньомузображеновбивствоКаїном Авеля, Богсудивщомісяцянароджуватися,рости іпомирати; послесвоєї смертивінспускається до пекла,перетоплюється й тодінароджуєтьсязнов.Щеоригінальнішимєвірування, якупобутує уНовоград-Волинськомуповіті.Упродовжчотирьохтижнівмісяцьперероджується. Змісяцемперероджуються і «>жиди», котрірозіп'яли Спасителя й стояти насторожі ГробуГосподнього вЄрусалимі. «>Жиди»ціще ідотепер стоятиме біля тому жположенні й на запитанняперехожих: «Колітинародився на світло?» —відповідають: «>Учора». — «Колітипомреш?» —відповідають: «Завтра».

>Своїми фазамимісяцьсправляє великийвплив на людей й нарослини.Людина,народжена вновомісяччя, все життязберігаємоложавість йсвіжістьобличчя;народжена «вісході» —наслідує попри всі життяпохмуруфізіономію йбуркотливувдачу, напротивагуграйливості йвеселостілюдини,народженої вновомісяччя (>Вінницькийповіт).Врізаний умолодиймісяцьпалець нескорозагоюється йгноїться; аврізаний уповниймісяцьгоїтьсяшвидко.Народженому «наперекриї» недовго жити «впарі» (ушлюбі):віновдовіє наполовиніподружнього життя. Припояві молодогомісяцякожен,хтовперше йогопобачить,обертається домолодикаобличчям,хреститься,читає молитву «Отче наш» — йвзагалі молитися,щоб Господь відправившиновещастя йздоров'я; багатохтонаймаєрічнімолебні «на будинках» под годину молодогомісяця. Намолодиканічого не можнапочинатиробити:посіянезгниє вземлі чи ж непринесестиглогобагатого плоду;квашене (капуста й т.ін.)

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація