Реферати українською » Краеведение и этнография » Українські космогонічні легенди та перекази про квіти и хлібні злаки


Реферат Українські космогонічні легенди та перекази про квіти и хлібні злаки

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Реферат на задану тему:

 

Українськікосмогонічнілегенди таперекази про квіти йхлібні злаки


1.Квіти

Уукраїнськомуфольклорієнезліченнакількістьрізних легенд,пов’язаних ізквітами тахлібними злаками.

>Дужеповажноюквіткою були волошки.Відомо трилегенди про волошки,створених від початку докінця нахристиянськомуґрунті.

>Перша легенда, записана в м.Куп'янську,розповідає, що колизняли ізхрестапречистетіло Спасителя, тозмастили його пахучими мазями,оповиличистими завісами йпоховали садом, впечері. І покарали «>жиди»закопати в горіпречесний хрест Господній,місце з ньогорозрівняти,навалитипотім нанього гною й будь-якогосміття йпосіяти тамнасіннядій-дерева (>див-дерева,дурману —Daturastramonium L.) таблекоти (>Hyosciamusniger L.).Бачить Бог злість «>жидівську», давшиВасилеві (>якому —невідомо)насінняпахучогозілля йзвелівпосіяти його на томумісці, депосіяні були, за наказом «>жидів»,дій-дерево таблекота. І стало тімісцесвяте, анавколонього —мерзотазапустіння. І спалоцариціГелені на думкувідшукатичесний хрест Господній. Іприїхала вона доЄрусалима й покаралакопати гору Голгофу. Копали гору, копали,шукалихреста,шукали — незнайдутьніяк. І молиласяблаговірнацарицяГелена,слізноблагала: «Дай, Боже,знайтиТвійчесний хрест!» Іпочув Господь молитвублаговірноїцариціГелени.Явився донеї одинякийсь йкаже: «>Шукайтепахучогозілля Василя: де йогознайдете, там й хрест знайдете».Пішли на гору Голгофу,знайшлисередсміттямісце, яку поросло волошками,почали тамкопати — йвідрили трихрести; два із нихпоклали,вийнявши ізями, насміття, атретій, хрест Господній, —між волошки. З тихийпір йприкрашають хрест волошками.

Легендаця, безсумніву,заснована надавнійгрецькійлегенді прознайденняхрестаГосподнього, вякійрозповідається, що намісці, деєвреїсховали хрест Спасителя,вирослапахуча іцілюща трава, якоїлікаріназиваютьОкі-шоп, а й народ —Вавіїікоп, укра-їнські волошки. У П.Безсо- нова, увіршах ззахідноїБолгарії таМакедонії прознайденняхреста,повідомляютьсядеякі штрихи, котрідоповнюютьщойнонаведенуукраїнськуоповідь про волошки.Мабуть, щовіршіціявляють собоюподальшийрозвитокзгадуваноїдавньоїгрецькоїлегенди.

Задругоюлегендою,записаноютакож уКуп'янську, волошкидістали своюназву відімені святого Василя Великого,якийначебто за життядужеполюбляв квіти і зелень йзавждиприкрашав ними своюкелію. Колізгодомвідкрито було б домовину ізчесними мощами святого Василя Великого, тознайшли внійпахучурослинузіскромнимиквіточками, якої на честь святителя й названо волошкою.

>Третя легенда, записана вКуп'янськомуповіті, переноситипоходженнявасильків уРосію. ЗацарюванняІванаВасильовича Грозного живий уМоскві ВасильБлаженний, Христа зарадиюродивий.Ходиввін поМоскві йвзимку, йвліткубосоніж, всамійсорочці, ізверигами обов'язок.Буваввін й вцарських, й вбоярських палатах, й вселянських хатах.Ночувавнайчастіше нацвинтарях, там-таки і помер.Знайшлитіло його втраві.Навколонього такдухмяніло!

>Спочатку думали було б, щоцедухмянієтілоспасенникаБожого, тавиявилось, щодухмяніла трава, вякій воно та лежало. І назвали ту травутравою Василя, волошками. Ітеперця травапахне ладаном ймерцем.

Проіншийрізновидвасильків — >волошки (>CentaureaCyanus L.) —єоповідь, що колися то бувмолодий йгарнийюнак,якого наТрійцю (Зелені свята) заманила русалка на полі,залоскотала йперетворила наквітку, Яка ідісталаназву волошки.

Про Василя Блаженного вКуп'янськомуповітірозповідаютьще ітаку легенду. Задавніхчасів живий уМоскві одинсвятий, наім'я Василь.Якосьсвяткового дня прийшов Василь до церкви. Уцеркві того дня було б багато вельмож, атакожцар йцариця. Повиході із церквицарпідкликав Василя іпитає: «А що, ВасилюБлаженний, чивелелюдно було бсьогодні уцеркві?» — «Ні,царю-батечку, лишедвоє: я тацариця; та іцариця-матінка бувлиш допівобідні, а тодіпішласобідодому й був докінцяслужби». — «як так? —кажецар, —хібати небачиш, стільки люду було б вцеркві, —поглянь! Таневжети непомітив, що й вцеркві?» — «Ні, государеві, не було б вцеркві, —відповідав Василь, —тибудував на одномуострові місто». — «Щоправда твоя, ВасилюБлаженний!» —промовивцар,згадавши, що,стоячи вцеркві,вінсправді думавши про ті, як бізбудувати на одномуострові місто.Потімцар запросивши Василя до собі у палац. Колісвятийувійшов доцарських палат,царпіднісйому чарку вина. Васильузяв чарку,підійшов довікна йвихлюпнув черезвідчиненевікно вино із чарки удвір.Цар, некажучи ані слова,піднісВасилевіщедві чарки, але й і тихвінвилив увікно. Ілишечетверту чаркувипив.Тодіцар йпитає внього: «Те ж скажи Мені, ВасилюБлаженний,навіщоти Перші три чарки винавилив увікно?» — «А вісьнавіщо, —відповівсвятий, — вЄрусалиміпалаємонастир, так янадавдопомогу».Царвідразу ж відправивши доЄрусалимагінця,щобупевнитись усправедливостіслів святого. Колігонецьповернувся ізЄрусалима, торозповів, що тамсправдізагорівся було бмонастир, йпожежа сталадужерозростатися, танабігли ізРосії одна упродовж трьохдощові хмари і загасилипожежу.

>Єлегенди і проінші квіти — братухи,забий-кручу йпетрівбатіг.

>Братки (братики,брат-і-сестра,удодівчобіт,полуцвіт —Violatricolor L.)дістали своюназву від того одномустебліцієїрослинибуваєдвіквітки — синячи іжовта, як брат зсестрою.Щодопоходженняцієїквіткирозповідають, аби одного разу братрозсердився на сестру,погнався за нею й придушившиїї; сестрапожовкла, авін ізперелякупосинів. УХолмськійРусіпереказують болеезворушливу легенду про братухи.Булисобі брат й сестра, йвирушили смердоті вмандри врізнібоки.Довго смердоті такмандрували, й колизгодомвипадковозустрілись, тозовсім невпізналиодне одного.Між тім, сестрасподобаласьбратові, й смердотіповінчалися й мирно зажилисобі, як Чоловік зжінкою. Та коли, ізплином години,дізнались, що смердоті — брат й сестра, тоїм сталодужесоромно, й браткажесестрі: «Ну,сестро,ходімо на полі,посіємось:тиквітнути-мешліловимквітом, а я —жовтим».

Про >забий-кручу (>синійломонос,циганки —Clematisintegrifolia L.)є такаоповідь ізчасівборотьбикозаків із татарами.Колись билися козаки із татарами, йтатарипочали їхніперемагати.Бачать козаки, щонічого невдіють, й кинулисянавтіки від татар; а отаманкозачий,розлютившись, ударивши собі із всіх силсписом утім'я й, яксніп,звалився із конядодолу.Зненацька де невзявсясніговий вихор,підняв всіхневірнихкозаківугору,розшматував їхні наклоччя,перемішав ізчорноземом йрозметавкісткидесь там далеко, «потатарві». Зїхніхкісток й заросла за-бий-круча. Протійпорі бувстрашенносувора зима, йсвятий «Панько» (Пантелеймон) ужезглянувся над козаками, котріганебнонакивалип'ятами й якіпідхопиввітер, й давшиїм кожухи (>перисті придаткиплідників уclematis'a). Начужині,певно, не особливосолодко було б, й віськозацькідушіпочалипросити Бога,щобВінзасіяв їхні на Україні,щобдівчатазабий-кручу рвали та увінкизаплітали. Богзмилостивився з них й

>Посіяв на Україні

>Попідлісами,

>Попід скиртами,

>Щобдівчата рвали,

Увінкизаплітали,

Увінкизаплітали,

У коси зацокав,

>Щоб усі люді знали,

>Яку козакиганьбу малі.

Вісь що колись-тотворилося набілому світі!..Кажуть, щоякби усі парубки разомзабий-кручу за пояс закрили, то усі тих козакизнову б ожили.

>Петрівбатіг (>великороська «>сонцева сестра»)являє собоюдоситьоригінальнурослину,відому вботаніці подназвою дикогоцикорію (>Cichoriumintybus L.).Належить вона до родинискладноцвітих ймаєвиглядмайжецілкомбезлистого,доволіміцного імалогілчастогостебла, «>хвеськає»,тобтодає призмахуванні ним звукдещоподібний дотисвисту,якийчути, колизмахують кийком.Полюбляєцярослинаузлісся,межі,відкритігалявинкисадів табуйні, недужесирілевади, дерозвивається особливорозкішно й засприятливих умівсягаєзаввишки понад двааршини.Вранці, лишесонцезійдевпівдерева й уже добропригріє, так щопочнеспадати роса, набатогоподібномустебліПетровогобатогаз'являютьсясвітло-сині,завбільшкиінодімайже ізміднийп'ятак,зоріквітів, щорізко і гарновирізняються назагальномутлігустоїзеленісамоїрослини. А лишесонцепочинаєповертати ззеніту,яскраві, доостанньоїхвилинисвіжіквітковізорізгортаються,закриваються, йрослина донаступного ранкузалишаєтьсяоголеною, абиосиротілою.Закрившись,квітка понад уженіколи невідкривається — вонапомирає; ізновимсонцемрозквітає нова,сусідняквітка, — й такпослідовно однаокремаквіткаможеквітнутипротягомцілогомісяця; а вся вціломурослинаквітнезвичайно на Україні ізперших чиселчервня й довересня.Збіг годиниквітуванняПетровогобатога ізнайспекотливішимлітнім годиною, колиповітрятакеспекотне, що можнабачити йогохвилеподібний рух, такзвану півдню, атакожзбігрозкриванняЙогоквітки послеспадання роси із годиною, коли чабанрушає свою отару на орю; йзакриванняквітки із часом, коливівці стоятибіля водопою натирлі,мимоволізвернуло у собіувагу і породилопастушу легенду, щоявляє один ізепізодів народноїепопеї проходіння Спасителя (Бога)зі святимо Петром поземлі.Тільки-но спаді роса, й чабанрушаєовець на орю,відразу жрушає на орю йсвятий Петросвоїховець-верблюдів («>наче вполібігаютьхвилі» —хвилі на Україніназиваютьще і «>Петровимизгонами»), котріраніше булиАдамовимивівцями, та коли Адамвчинивгріх, Богвіддав їхнього святому Петру (>верблюди боятися роси, як йвівці).Підіб'єтьсясонце «наобід», чабанстає ізотарою натирло, —стає уцей годину натирлозісвоїмивівцями-верблюдами йсвятий Петро; лише чабан пасііноді отару допівночі, асвятий Петростоїтьзісвоїмивівцями натирлі аж досі. Колі одного разусвятий Петрогнав на орюсвоїховець, унього до рук невиявилося анібатога, аніґирлиґи.Угледіввіндорогоюбур'ян іздовгимпруттям,зламавсобі прутика й погнавши нимсвоїховець.Звідтодіцярослина ізветьсяпетрівбатіг (>Катеринославськагубернія таКуп'янськийповіт).

Уіншійлегенді про ту жрослину,записаній уКуп'янськомуповіті,святий апостол Петровиступає ізчортамиякогосьязичницького богаполів, заступникажнив.Святий Петровзагалі бувдуже довсьогоцікавий:йомувідоміназва і життябудь-якоїпольовоїкомашки;вінзнає,чимкожна із нихгодується.Хід його по поляхуподібнюється до ходу богаполів: жучки,бджілки, мушки,метеликибарвистими роямиоточують його,майорятьпопередунього йсупроводжують йогоззаду.Давніше, заколишніхчасів,йде,бувало,святий Петромежею,візьме прутик дикогоцикорію іхльоскає ним, якбатіжком. А жучки і мушки, котрілишсидять наколоссі, уже ізнають: усізлітають й несміютьпереводитихліба.Пройде між,кинесвійбатіжок на грішну землю, авінприйметься там й зростанні. А усі жучки і мушки уже добрознають, що ту ниву, де зростанніпетрівбатіг,требаобминати, — від смердоті і несміютьїїчіпати. Таце було б колися, анині іпетрівбатіг нерятуєхліба.

>Єще одна легенда пропетрівбатіг, записана до того жКуп'янськомуповіті, наякійпозначився, із одного боці,впливєвангельськоїоповіді пронедопущення апостоламидітей до Спасителя, а, із іншого, —почасти італмудичнихоповідок про ті, абиєврейськідітизавждизбігалися до Спасителя йзвичайносупроводжували йогоцілоююрбою, бо РятівникоживлявСвоїмподихомзліплених ним ізглинипташок йцимдужепривертав до Собідітей.Ішовякось Рятівник ізучнямиСвоїми із одногопоселення вінше. Ітреба було бпроминути луки, на якіхлопчаки паслиовець.Побачивши Панове, підпаски кинули своїотари,побігли ізбатіжками на шлях,якимішов Рятівник, йоточили йогозусібіч, так щозаважалийти далі.Гримнув ними апостол Петро,абирозступилися, але й підпаски, незвертаючи жадноїуваги на йогогримання, і далісікалися до Спасителя,цілувалийому руки, ноги такраїодежі. «Вісь би!» —зновугримнув ними апостол Петро йвхопив було б в одного ізпастушківбатіжок,якого тієїтримав у руках. Алі пастушок, невипускаючизісвоїх рукбатіжка, ставшиплакати івиривати його із рук Петра. Тієїпоступився передхлопчиком,віддав йогобатіжок, асам,нахилившись,зірвавбадилинку, йрозмахуючи нею, якщо в разповторював: «Геть із дороги, бо —скуштуєтемогобатіжка!»Пастушата ізвеселимсміхомрозступилися і дали,нарешті, дорогуСпасителеві. Петро кинувши тодібадилинку, що був внього до рук, ймовивжартома: «А що?Либоньзлякалися?Візьмітьтеперсобі і мойбатіжок!»Хлопчакипідняликинуту апостолом Петромрослину і назвалиїїПетровим кийком. Аоскільки квіти вцієїрослининагадують засвоєюформоюкитицю, то і підпаскипочали із тихийпірприкрашати своїбатіжки «>махорками» (>китицями)зішкіри.

 

2.Хлібні злаки

>Щодохлібнихзлаків, то "заукраїнськимнароднимвіруванням,одразу ж послестворення світу ані жита, ані >пшениці не було б, апшеницявиникла ужеопісля ізкуколю, а жито — зстоколосу (>розрізняють тривидистоколосу:

1)Bromusmollis L.,

2)Bromussecalinus L. й

3)Bromussquarrosus L.).

Таккажуть уЛітинськомуповіті. НаКуп'янському, як мизнаємо уже,розповідають, щопшеницявирослазісліз Адама,змішаних зземлею,взятоюпрабатьками, завеліннямБожим,білярайського порогу; азіслізЄви,змішаних ізтією жземлею,виросла коноплі.

УСтаробільськомуповітірозповідають, що, коли не було бщехлібнихзлаків, людигодувалисялиповим листом йкорою та «>потрохом» іздерев,тобто тім, щосиплеться іздеревних червоточин.Тоді Господь давшипшеницю — лише нелюдині давшиВінїї, асобаці: тієїзаскавулів од голоду, Бог й кинувшийому із неба колоспшениці простопащу.Людинавихопила в собакицей колос,посіяла ірозвела таким чиномпшеницю. Вісьчому людямгріхубивати собаку — миїмо його пайку.

Заіншими легендами, Сам Богпосіяв для таких людейпшеницю,причомуспочатку колос унеї, як йвзагалі в всіххлібнихзлаків,починався присамійземлі ййшов доверхівкистебла, так і не можна було б анікосити, аніжати, апідтиналиколосся,щоб нерозгубити зерна, шилом присамійземлі.Ниніхлібний колосзавбільшкилише ізсобачучастку.Зменшення йогосталосявнаслідокоскверненняоднієюжінкоюсвятостіхліба.Якось Рятівник з апостолом Петром (й Павлом — заіншимваріантом), —розповідають уКуп'янськомуповіті, —зайшли,прибравшивиглядуподорожніх, у хату дооднієїжінки і попросили внеїмилостині.Господиня за годину пекламлинці. Увідповідь напроханняподорожніх вона кинулаїммлинця, та перед тімвитерла нимсліди,залишеніїїдитиною налавці.Подорожнівийшли на полі, й Христос,обуренийнаругою надхлібом, ставшиобшмульгувати колосзнизу вгору.Бачачице,хазяйський песпочав віті, й апостол Петровблагав Спасителязглянутися хоч надсобакою й облишити настеблічастину колосу з зерном частку собаки.

Уваріантіцієїлегенди,записаному до того жКуп'янськомуповіті,розповідається, що самого жнива Рятівник й апостол Петро ходили вобразіжебраків по нивах.Підійшли смердоті дооднієїжінки і попросилихліба.Жінка якгримне ними: «>Бач,кудизабралисяканючити!» —вихопила вдитиниокраєцьхліба й далаїм. Рятівник узявши тієїокраєць,поклав його вторбину, тодінахилився до колоса й давай йогообшмульгувати. Собакалежить под возом й дивуватися.Побачив, що від колосузовсім мало ужелишилося, йпочавзавивати.Тоді Рятівникзалишив колосавсього вершка на два.Святий Петро ізапитує: «>Навіщо Ті, Боже,обшмульгав колос?» — «Бощоб люди й непиндючились, —відповідав Господь. — Я б його й ввесьвідшмульгав, тазалишив лише насобачу частку».Звідтоді люди іпочали ізхлібнихзлаківзбиратисобачу частку; аранішеколосся було б від самогокоріння, негаразд, якнині —всьоголиш вершка на два.

Р. ШимонМатусяк,зіслів «>лісовиків»Сандомирськоїпущі,розповідаєдещоінакшецейпереказ,відносячи його дожитнього колосу.Житній колосраніше бувудвічібільший занинішній.Богородиця,бажаючипересвідчитися вмилосерді людей,прийшла до села подвиглядомжебрачкипроситимилостині.Жінка пекламлинці івідмовиласьдатиїйшматочок,відказавши при цьому: «>Іди геть, стара карго! Якраще дамсобаці!»Богородиця,розгнівавшись,вийшла на полі, взяла колос йобірвала йоговершечок, стількизахопила рука, арешталишилася назгадку, і толишзавдякизаступництву Христа.

Хоча припереказілегенди пропервіснийхлібний колоснерідко можнапочути відоповідача, що всеце було б колися, за царя Панька, як земля був тонка (як плугомпоореш, то і води вчеревикнабереш, а як пальцемпроколеш, товолів, було б,напоїш),однак легендаця іпониніпобутує не так на Україні — вон широкорозповсюджена ісередвеликоросів,білорусів,поляків, болгар,киргизів йнавітькитайців —одне слово, як уЄвропі, то й вАзії. За одними легендами,раніше зернапокривалистебло жита відверхівки доземлі.Хтось,прийнявшицюрослину занепотрібну,почавногоюобшмульгувати зерна, й смердоті усіпообсипалися.Прибіг собака, ставшипросити облишити длянього, й зерензосталосялиш скільки, стільки їхньоготеперє наколосі. Заіншими легендами, давно колисязамістьснігу падало із небабілеборошно. Однажінкапідтерла своюдитинутістом, й із того годинизамістьборошна ставшипадатисніг. УТарбагатайськійобластіКитайськоїімперії записанотакийваріантцієїлегенди,якийдещонагадуєщойнонаведенустаробільську легенду. Чоловік йжінкастворені Богом (>Бурхун-бакчі)одночасно. Разом із людьми Богстворив й коней.їжею для тихий таінших був трава. Та людизнищували й утакійвеличезнійкількості, що коням незалишалосьнічого.Тоді Бог позбавивши траву на поживу коням йпочавпосилати із небаборошно (>куїр). Нимгодувалися Перші людидоти, доки сін,якийнародився у яких, недосягп'ятирічноговіку.Хлопчикцей одного разу, коли не було бвдома батька іматері,сидячи напостелі,зробивдещотаке, що вкибитці (>гір)робити недозволяється.Хлопчикзлякався й,аби заместислідисвоєїпровини,заховавречовідокази вмішок ізборошном. Бог,розгніваний такимучинкомхлопчика,перетворив насніг усеборошно, яку було б наземлі.

>Слідзауважити, щовчинок,якогоприпустився хлопчик, йдосівважається вторгоутівнайстрашнішимгріхом, що немаєсобі,окрімстаречоїслабості,ніякоговиправдання.Кибитка, вякійвчиненоцейгріх,маєвпродовж днязробитисімперекочовувань, доти ж накожномумісцізупинкизабивається в землюдерев'янийкілок (числосім йдерев'янийкілокмають тутзначенняще і бо, запереказами, Перші люди, коливтратилиборошно, за сіммісцяхшукали його й,помічаючимісце,звідкивирушали, вкожномувтикали подерев'яномукілку). Алі і поздійсненні семиперекочовувань утакійкибитці не можна жити,перш ніж вона не якщоосвяченаламою.

>Настав голод, щозагрожував людямсмертю. Та тутрятівникомлюдинистає собака (>ноха).Вінтакожголодував разом із людьми;нарешті,бачачи, що наближається смерть, собакапочавжалісливимзавиваннямблагати в Богапорятунку длялюдини:датиїй хочякусьїжу,вказуючи зважується на власнуцілковитуневинність йнепричетність до непристойноговчинкухлопчика.Розчуленийблаганням собаки, Бог відправившийому із неба однузернину. Зцієїзернини,відразу жпосадженої у землю,помалу ірозріссяхліб,якимгодувалися інинігодуються люди.Киргизькийваріантцієїлегендиявляє собоюстрокатепоєднаннярізноманітнихлегендарнихмотивів. Люди і конействорені Богомодночасно. титану ііншігодувалисяспочаткутравою. Алі конейз'їдалиїї так багато, що людям не позбавлялосямайженічого.Тоді Бог, напрохання людей, ставшипосилатиїм із неба крупу. Людизмішувалиїї із водою йїли.Вогню,абизваритиїжу, тодіще не так наземлі. Минулодекілька років.Рідлюдськийрозмножився до сорока душ;тридцятьдорослих й десятеродітей, із якідев'ятеродівчаток й одинсемирічний хлопчик.Хлопчикцейякосьсидів самсобі вюрті і,бавлячись,ненавмисненакапостив.Абиприховатисвійвчинок одрідних,вінзібрав усє на лопатку йсховав у кап (>мішок) ізкрупою.Розгнівався Бог, що хлопчик так опоганившиЙогонебеснуїжу, йприпинивпосилати людям із неба крупу, азамістьнеї ставшипадатизвідтибілийсніг.Усю крупу, котразалишиласьще по людях, смердотішвидкоз'їли, йпочався голод. Люди стали тодіїсти коней; таприйшов годину, й їхні Герасимчука — всіхз'їли.Почалосяотут вонилюдожерство.Щодняз'їдали полюдині:хтонайдовшепроспитьуранці, того із'їдять.

Пропоходження вогню укиргизівє така легенда.Був годину, коли люди й не знали вогню (від), але йпотім смердотіпобачили, що без вогнюїм зле, іпочалипросити Богапослатиїм із небавогонь. Богначебто незрозумівїхньогопрохання йстворив їмсонце (куп) ймісяць (оце).Між людьми був тодінаймудрішим «>дуана» (шаман)Фрук. «Без вогню нам не можна жити», —казаввінБогові. — «Я давши вамвогонь, —відповідав Бог, —удень вамсвітитьсонце,вночі —місяць».МудрийФрук пояснивши Богу, щохочасправді людям не можна жити безсонця імісяця, та не можнатакож жити і так вогню,який в холодзігрівав бі їхнього, наякому смердоті могли бзваритисобіїжу тощо.Тоді Бог відправивши «>дуану»Фрука в пекло. Тамйому далималенькуіскорку.Відцієїіскорки іпоширивсявогоньміжусіма людьми.

>Нарешті, людей всіх було бз'їдено,лишився одинлиш Чоловік.Страшним-престрашним буввін:зросту сорокаршинів, завісьсякошлатий, окоодне, три ноги,вуханижче плечейзвисають. Колізалишалося наземліщеп'ятеро людей,він,боячись, щоколи-небудьпроспитьуранці і якщоз'їдений,уночі всіхподушив йвитяг із урочищаОп-Чілик (уТарбагатаї) наМус-Тау... (>Крижана гора —найвища точкаСаурськихгір,вкритавічнимснігом). Тамвінсидів йпоїдав їхнього.Вистачилойомуцих людей лише натиждень, анього наставши голод.Рівнодев'ять роківпросидіввін безїжі, нерухаючись ізмісця.Схуд,охляв, ставши тонким, якпалиця.Нарешті,підвівсявін й прийшовзнову надавнємісце, в урочищіОп-Чілик. Приходити —бачить, що весьОп-Чіликзасіянохлібом, йстоїть одна юрта.Ввійшоввін доюрти, в якому булосидить зсобакоюдівчина. Ставшивінрозпитуватидівчину,звідки вон.Дівчинарозповіла, що вон бувщемаленькоюдівчинкою, коли люди сталипоїдатиодне одного. І тоді ж,наступного дня, вона утекла ізцимсобакою в міські йсховалася упечери.Ніхто непомітивїївтечі.Годувалась вонщоднялише однимхлібнимзернятком, якуїйприносив собака. Асобаці Богдавав на день двізернятка:одневінз'їдав сам, а одномувіддававїй,дівчині.Бачачинарешті, щонікого уже нелишилося вОп-Чілику, вонаповернуласясюди іоселилася тут. Собака інадаліприносивїй пооднійзернині.Тоді вона сталаїсти позернині через день, а усі тихдні, коли неїла,сіяла зерна, котрілишалися.Ото із них йрозріссяхліб.Одноокийодружився ізцієюдівчиною, йзновурідлюдськийпочавмножитися.

>Ячмінь й горох >такожпоходять відсліз Адама, коливін, повигнанні із раю,оброблявуперше

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація