Реферати українською » Краеведение и этнография » Українські космогонічні легенди та перекази про Різні трави та квіти


Реферат Українські космогонічні легенди та перекази про Різні трави та квіти

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Реферат на задану тему:

 

Українськікосмогонічнілегенди таперекази прорізні труй та квіти


Українська народнаботаніка,оповитаяскравимпоетичним йрелігійно-міфічнимсерпанком,довго й, на шкода,марночекала насвоєспеціальне йавторитетнедослідження.Між тім, годинуспливав,етнографічніматеріалинагромаджувалися вціломудоситьмляво,легенди прорізнірослинипомалузабувалися самим народом,витісненінауковимиданимиприродознавства. На нашу думку, допущена свого годиниспеціалістами-дослідниками прогалина то йзалишиться уженезаповненою, бовтраченосприятливий момент,якого уженіколи неповернути.Такіназвирізнихрослин, як «>Адамове», чи «>Чортове ребро» (>Thysellinumpalustre L.Valeriana dubiaBung), «Адамова голова» (>Eryngiumcampestre L.), «>Богорбдишна коса» (>AstragalusCicer L.), «>Богоматерина коса» (>Hupericumhumilusum L.), «>Божа ручка» (>Primulaofficinalis L.), «>Божа благодать» (>Gratiolaofficinalis L.), «>Бородачортова» (>Vincetoxicumofficinalis L.), «>Дівоча притулок» (>Amygdalusnanna L.), «>Івасик» (>Trifoliummantanum L.), «>Миколайці» (>NeottiaNidus avis L.), «>Миколайчики» (>Eryngiumprlanum L.), «>Петрів хрест» (>Lathraeasquamaria L.), «Петрова закуска» (>AchyrophorusmaculatusScop.,Hypochaerisradiata L.), «ДержакБожоїМатері» (>Anastalicahierochuntica L.), «ЧеревичкиБожоїМатері» (>Impatiensnolitangere L.), «>Чоловічийвік» (>Acmero-callisfulva L.), «>Чортівхліб» (>NonneapullaDec.), «>Чортовавеселка» (>Phalluscaninus L.), «>Чортова вишня» (>PrunusChamaccerasusjacq.), «>Бісове ребро» (>Valerianaofficinalis L.), «>Чортове яйці» (>Phallusimpudicus) та багатоінших, котрідуже багато промовляли колися народномупочуттю іуяві, намнинізалишаються лишеживимисвідками того, що ізрослинамицимипов'язаний бувцілий циклнароднопоетичних легенд, котрівиниклиздебільшого наапокрифічнійоснові.Цілкомімовірно, що науці смердотізагинули ужебезповоротно. У цьомунарисі мипідберемолише, так бімовити,краплі того, щовипадкововціліло взаписах тихий чиінших українськихетнографів чи вжурнальних «>повідомленнях йзамітках»етнографічного характеру.

>Корисні труй,хлібні злаки,городину й квіти насадивши, занароднимвіруванням, Господь, а «колючки,реп'яхи,бур'ян іусігіркі івонючі труй йцвіткисадив лукава,щоб люди кололися ними,чхали од них,лаялись йгрішили.» При цьому,походженнядеяких із нихогорнуте часто тогумористичними, тоглибокозворушливими, товисоко-поетичними легендами;інші народнаділивнадзвичайнимивластивостями.Особливо багатозабобонівпов'язується ізпапороттю. Одного разу нарік, занароднимповір'ям, вніч подІвана Купала,папоротьквітне маленькими, як накропиві,квіточками, щогорять, яквогонь. Комувдастьсяроздобутиквіткупапороті, у тому немаєнічогонеможливого:вінзнатиме, деєскарби вземлі, йдіставатиме їхні без великихзусиль;йомувідмикатимуться сам усі замки без ключа,тільки-нодоторкнеться рукою;вінможезакохати у собібудь-якудівчину й таін.Роздобутиквіткупапоротідужеважко,бо вонаквітневсьоголиш однумить йпильноохороняється від людейчортами. Допоміченогозавчаснокущапапоротісміливецьвирушаєзвечора.Розстелившидовколарослиниосвяченудванадцятьразівскатертину (вякій чи наякійдванадцятьразівосвячуваласяпаска наСвітле свято),вінокреслюєнавколо собі коло скільки жразівосвяченимножем,окроплює йогосвяченою водою й тодіпочинаємолитися. Подев'ятійгодинічортидобираютьвсілякихспособів,абизлякатисміливця:повзуть наньоговужами,накидаютьсязвірами,оглушують свистом й ревінням,кидаютькамінням,гілками,стріляють й таін. Тому,хтостережеквітпапороті,радять небоятисянічого цого й неозиратися,бочортимають силу лише до кола,окресленогоосвяченимножем. Продванадцятійгодиніпапоротьрозцвітає, йтієї жмитіквітказлітає нарозстеленускатертину, якоїтребашвидкозгорнути йсховати за пазуху, ащекраще —зробивширозріз ушкірілівої руки,заховатиквіткутуди й тодібігти, неозираючись, неспиняючись й не так нажодніжахи.Страхіття, котрісупроводжують процедуруздобуванняквітки,буваютьтаківеликі, що їхнізвичайноніхто невитримує, йвласником чудесноготалісмана можна статіхіба щоякосьцілкомвипадково,причомучорти,врешті-решт, усе ж такиумудряютьсявідібрати йогособі.Наведемо три невеликихнайхарактернішихщодо цогооповіді.

Один ЧоловікнапередодніІвана Купала пас худорбу влісі, загубившиїї йзаходивсяшукати.Випадково впалайому наличакквіткапапороті. Тевінодразу ідізнався, де худорба,розшукавїї та і пригнавшидодому.Крім того,йомураптом сталовідомо, де закопанорізніскарби. «Давай заступ, сказавшивінжінці, — підувикопуватигроші». — «Тавізьмиіншіонучі, —кажежінка, —боці мокрі». Чоловікпочавперевдягатися — йтієї жмитізабув геть усе (а й заіншимваріантом, — ставшищедурніший, ніж бувдосі).

Одномухлопчику,якийвідшукав улісізагубленихволів, впала сама собоюквіткапапороті учеревик, после чоговін зразу ждізнався, де його волі, й зайнявши їхні.Дивитьсяїдекіньми пан.Порівнявшись ізхлопчиком, панзупинився ікаже: «>Проміняй Мені,хлопчику, своїчеревики намоїх коней!»Хлопчикпогодився,знявчеревики,віддав їхніпанові, асобі узявши коней.Сів у тарантас, узявшивіжки до рук йхотів було бїхати, коли дивись — анього до руклико,прив'язане дотрьохпаличок, й понаднікого інічого немає.

Іншогохлопчику-пастушку, за таких самихобставин,явивсячорт вобразікупця йзапропонуваввеликігроші зачеревики.Хлопчик як неповабився наблиск золота, та все-таки,зі страху передбатьками, непогодився назапропонованийкупцемгендель. Подорозідодомувінпідійшов дорічки, депобачив багатосвоїхтоваришів, самі із нихкупалися,інші —сиділиосторонь, азагледівши йогоздаля,запропонувалипоплавати разом.Хлопчикнашвидкурозмотав волоки, скинувшичеревики й ужехотів було блізти у воду, ажраптомбачить —ніякихтоваришівбілярічки уже немає.Віндужезлякався,швидковдягнувся й прийшовдодому, — та притомузабув усє, щойомувідкрилося, доки внього був учеревиковіквітпапороті,поки його не забрали «>товариші».

>Таку жчудесну силу, як >квіткапапороті,маєквіткабульби,земляноїгруші (>Aelianthustuberosus L.), котратакожквітне внічпротиІвана Купала, а так саме траварозрив,черевичкиБожоїМатері (нечіпай мене —Impatiensnolitangere L.),закладена урозріздолоні й заросла там, траватирлич (>GentianaAma-rella L.) йквіткатоя,борець (>AconitumNapellus L.).

>Щодо >тирлича ітоїєтакіоповіді. У однудівчину бувзакоханийчорт.Довгоходиввін за неюобразі парубкадодому й,зрештою,вирішивузятиїї до собі. Маті,готуючи дочку довід'їзду,прикрасила головуїїквітамитирлича ітої. Коліприйшовчорт, тоніяк немігпідступитися донеї й ставшипроситискинути із собі квіти.Дівчина, нерозуміючи, що віднеївимагають,почаласкидати із собі одну заодною усіречі, котрі були наній, й таким чиномдотягла,покизаспівали півні.Тодічорткаже: «>Якби нетирлич та нетоя, був бідівчина моя» — йвмитьщез.Іншадівчинаприкрасила головуквітамитої йпішла вліспрогулятися. Тамзустрівся із неючорт вобразі молодогогарного парубка йзавівлюбовнурозмову,причому раз в разумовляв: «>Скинь,дівко,тою,будешмоєю». Упоривісердечнихпочуттів, котріохопилиїї,дівчинавиконаладомаганняуявного парубка — йчортвідразу жзаволодів нею.

>Сокомтирличавідьмизмащують собі подпахвами, колизбираютьсялетіти на шабаш.Відваром йоговмиваютьсядівчата,щобшвидшевийтизаміж.Скількидівчинанавеснівідшукаєкущівтирличу, скільки викличеженихів.

Ос-кількитирличу ітоїбоїться нечиста сила, торослиниціосвячують уцеркві йкладуть доколисокмалят.

>Слід,однак,зауважити, щоКупальськанічнадає всім травамвзагаліособливоїсили. УСтаробільськомуповітікажуть:якщоопівночіпротиІвана Купаланакосити труй,тримаючи косунавпаки,скласти на купу в добромісце длясхову, де бніхто донеї неторкався, й наХрещення, коливистрілятьперший раз зрушниці,розритицю купу, то под неювиявитьсясила-силенначортів, котрістанутьпросити господаря нерозривати купи,даючийому заце грошей йвсього, чоголишвін не попросити.

>Щодо >Чорнобиля, чичорнобильника (>нехворощ —Агtemisiavulgaris L.) уСтародубськомуповітірозповідаютьтаке.Поблизу одного села був великийліс. У цьомулісіякось «наЗдвиги» (наЗдвиження)пішладівчинка по гриби.Довго ходила вонлісом й не всезнаходилагрибів. Та вісьдівчинкапомітила, що до одного бікрухаєтьсясила-силенна гадюк, щопозвивалисяміж собою.Повертаючисьдодому,дівчинкараптом впала доглибокої,темноїями.Невдовзі вонпобачила вямікамінь,якийсвітився, йстрахітливескупченнявсілякихзмій;між ними бувзмія-цариця —більша заінших й іззолотимиріжками;їйкориласярештазмій.Зміїцінічого неїли; коли ж їхньогопочинавморити голод, смердотіпідповзали одна заодною докаменя,якийсвітився, й лизали його —спочаткуцариця, а тоді ірешта.Схотілосяїстидівчинці — вонатакож лизнулакамінь й голододразу жпройшов. Такдівчинкапросиділа вямі аж довесни, колинаспів годинузміямрозповзатися.Змії, за наказомцариці,переплелися увиглядідрабини,якою йвийшли на світло —спочаткудівчинка, а й за неюцариця. Колідівчинкавиходиланагору, тоцарицямовила донеї: «Ну,тепертирозумітимешмову всіх трав, —кожна із нихпромовлятиме одна доодної, котріхвороби смердотівиліковують, йвзагалі якоїкористьможекожна із нихприноситилюдині; лише не показуйчорнобиль, а колискажешце слово, усізабудеш».Дівчинкадужезраділа, колинарештівидобулася ізями.Повертаючисьдодому, вончула всюрозмовудерев й трав.Раптомдівчинкачує, щохтосьбіжить за нею йпитає, котра трава намежах зростанні ізчорнимбиллям?Дівчинка, недовгодумаючи,каже: «Чорнобиль!»Тільки-новимовила вонце слово;відразу жзабула все, щочула від трав йдерев, ачорнобиль черезцезветьсящезабудкою.

>Очерет (>PragmitesvulgarisFrin.) хоч йнасаджений Богом,проте нимзаволоділичорти, йочеретєїхньоюгосподою.Якосьчорт,зустрівши Спасителя, —розповідає легенда, записана вЛітинськомуповіті, — ставшипросити Пановевіддати в йогорозпорядження гречку і овес — натійпідставі, щовіндопомагав Богутворити світло, анічоговласного немає. Рятівниккаже: «Хай якщо так, ганьбивіднині овес й гречка належатитобі».Чорт такзрадів, щозабувнавітьподякувати Спасителю, йпобіг відньогопідстрибом. На шляхутрапивсяйомувовк,який,уздрівшинадзвичайнорадісногоЧорта,загорлав: «Ати чого такскачеш?»Чортстрашеннозлякавсянесподіваноїпояви вовк,зовсімзабув ізпереляку якзвутьсяподарованійому Богом злаки, йзамість того,абивідповісти: «Богподарував Мені гречку і овес»,похапкипробелькотав: «Бо Богподарував Меніочерет й осот!»Кажуть, абичорт й по цей годинуніяк неможезгадати, щосамеподарувавйому тоді Рятівник,отожчорти іволодіютьлише очеретом та осотом.

>Щодоотруйних трав табур'янівєособливілегенди пропоходження таких з них:беху,осоту,куколю такропиви.

Пропоходження >бехурозповідають, щоякосьчортчимосьзавинив передкозакомСавкою (>зменшене відім'я Олександр;хто бувцей козак,невідомо). Савка,абипокаратичорта, посадивши його вочерет, що коло, ставка,прив'язав його до пнядогори ногами ікаже: «Вісьтобі,сатано:отак тутсидітимеш, доки невислужишсяпереді мноючимосьважливим!»Просився,просився лукава — Савка іслухати нехоче: «Сиди,сатано, —каже, — та ігоді!» Коліпочалосмеркатися,зненацьканасунула сила-силенналяхів. Походили смердотідовкола,подивилися, та і давайпо-своємугуляти. Вісьудосвіта, колипроспівалидругі півні,чорт,прив'язаний вочереті,погукав до собіще одногочорта йпосилає його до Савки: «>Перекажи, —мовить, —йому, що яможузробити добрусправу».Пішов тієї заСавкою. Приходити Савка,чорт йкаже: «>Якщовідпустиш мене, то скажутобі щосьдужецікаве». — «Ну, показуй». — «Ні,спочаткувідпусти». — «Ні,спочатку скажи, щоти для мене доброзробиш?»Чорт давай тодірозповідати: «Вісь тут, —каже, — забайракомгуляють ляхів, а конейїхні в яру.Хочеш — ми їхнього геть всіхпереловимо, від уже іпогуляємо тоді!» — «Абрешеш? —питає Савка. —Стривай, підуподивлюсь».Прокрався Савкатишком-нишком тапопідбайраком аж доляхів, дивуватися —справді,граємузика, йвеселощі вляхівсаме врозпалі. «Ну, —міркуєсобі Савка, —впораюсь я і безчорта!»Зараз жзвеліввінзібратисвоїх,викрасти коней, а тодістрімко напасті наляхів. ба ані, справа невигорає:підкрадається до коней, а їхнього,виявляється, добростережуть.

>Тодівін дочорта: «Ну,сатано, щохочешроби, а лишещоб ляхів були нашими!» — «Я все, що від менезалежить,зроблю, —відповідаєчорт, —відпустилиш за грати». Савка добро знавшичортовувдачу: «>Збрешеш, —каже, й невідпустив його, —кращеперекажи своїмчортам — нехай смердотісправузроблять,отоді я івідпущу тобі».Нічого було бробити,свиснувприв'язанийСавкоючорт — й вісьзлетілась силачортів, яківін відправивши у пекло, досамоїчортихи, аСавцізвелів тім годиноюзібратикозаків.Притьмомчорти принесли із пекланасіння іпосіяли його вбалці понадставком, де паслися конейляхів, йвідразу із тогонасіння порослозілля.Конійдуть, а воно тастогне:бех,бе-ех,бе-ех,бех! Ітепер,якщокінь ступити нацезілля чи стані йогоскубти, то воно тадумає, щоце конейляхів, йпочинаєстогнатибе-ех! — тому його ізвутьбех.Коніляхів,поївши йогодосхочу,відразу жпоздихали.Тоді Савка із козаками — наляхів. титану до коней,зирк, а смердоті лежати,череварозперлоїм, якколоди. Козакипов'язалиляхів,безліч потопили їхнього у ставку, й тоді, гарнопогулявши,вирішиливідпуститичорта за грати.

Пропоходження >осоту (>розрізняють трирізновидиосоту:

a)Circaealutitiana L. —відьминезілля,

б)CirsiumarvenseScop. —наголоватки,жербій,

в)Sonhusarvensis L. —молочак)

УУшицькому таЧигиринськомуповітахрозповідаютьтаке.

>Чортякосьпросив Бога,щобВін давшийомуякусь ниву. Богвідповідав: «Коли ж Ятобі дам?Жита,пшениці, гречки, ячменю, проса, гороху Неможутобідати;хіба що дамтобі овес».Диявол ізрадістюпобіг од Бога,вигукуючи якщо в раз: «>Овес, овес...»Святим Петру і Павлу стало школавівса, й смердотізвернулися до Бога: «Боже!Навіщо Ті давши цьомулюциперувівса?Аджевінпотрібенхудобі, Яка працює налюдину». — «Коли жробити, —відказав Бог, — коли Я ужеподарувавйому?» — «Я, Боже, піду івідберу», —каже Павло. — «як жтивідбереш?» — «Ятаку штукувстругну, щовідберу». — «Ну, тоді іди». Павловипередивчорта йсів под мостом. Вісьбіжитьчорт й якщо в разгукає: «>Овес, овес, овес...»Зненацька Павлоз-під мосту: «>Ага-гов!»Чорт йзакляк. — «А,щоб тобі!» —кажечортПавлові. — «>Подарував Мені Богякусь траву чи ниву, та через тобі ятепер йзабув, якоїсаме». — «>Може, жито?» — «Ні!» — «>Пшеницю?» — «Ні!» І що непитав Павло,чорт раз в развідповідав: «ані» і «ані». — «>Можливо,осет?» — «>Еге!Еге!» —мовивзраділийчорт йпомчаввихором,вигукуючи: «>Осет,осет,осет!..» Вісьотаким чиномчорт йсієниніпоміжхлібомосет, а овеслишився накористьлюдини ітварин.

>Майжедостоту така ж легенда (записанапоблизуЧернігова)є іщодопоходженнякуколю (>AgrostemaGithago L. йAgrostemaLychnisnoctiflora L.). Колі Богстворив світло, то запросившиякось до Собі всіхістот й ставшиміж ними землюділити.Нікого при цьому необразив: йлюдині, ізвіру, і птаху, йвсякійнавітькомасівказавВін й землю, й воду, йрослини, йїжу. Ачорта того годину не було б:десь тамзабарився, чи Бог йогознає, що ужевінробив. Колічортпотімприйшов, Бог вже,виявляється,закінчивдільбу йвідпочиває. «А Мені, —каже, — Боже, що?» — «А де жти,сучийсину, був, коли Я землюділив?Чому неприходив?Тепер вженічого немає —ідисобі геть!»Пішовчорт із плачем.. Шкода сталоБоговічорта: хоч й лукава, проте ж й його школа. — «Ну, бери ужесобі овес; лише дивуйся —надалі чисправніший. Та ідирозпишись!» І так було б заведено:хто щоотримає від Бога, тепер жйдекудись йрозписується,щобпотім не було бніякихсуперечок.Побігчортрозписуватися.Біжить через ниву та,щоб незабути,повторює раз в раз: «>Овес, овес, овес...» А людина іпочулаце. «Вісь, —думає, — якої жчудову ниву та івіддав Богтакійпогані!.. Ну, то я хочналякаючорта!» Та ізасіла вборозні. Вісьчортнабігає нанеї та все: «>Овес, овес, овес...» А людина ізборозни якгаркне: «Акуди?!»Чортберкицьнувся ізпереляку; тодіпідхопився та далі, лишезабув вже про овес, авигук «акуди»почувсяйому, як «>кукіль». Вісьвінбіжить та якщо в раз: «>Кукіль,кукіль,кукіль...» Так йрозписався.Ото через тікукіль йзветьсячортовоюнивою.

>Доситьцікавийваріант,записаний М.Драгомановим у Новгород -Сіверськомуповіті. Колі Господь Богпризначавїжукожнійістоті, топрийшов доНього ідияволпроситисобіхарчу. Господь Бог давшийому овес й гречку.Диявол прийшов.ТодіІсус Христос йкаже Господа Бога: «>Добру нивувіддали Мидияволу!» — «Ну, що жробити? яктепервідібрати?» —каже Господь Бог. Адиявол вжезібравсясіяти овес й гречку,летить у полі та,щоб незабути, раз в разповторює: «>Овес та гречка, овес та гречка...» Від Христоссховався закущем,повзякийтреба було бпролетітидияволові.Тільки-нодияволпорівнявся ізкущем,

>Походження >кропиви (>Urticadioica L.) — вельмизворушливалегенда-казка, записана вКуп'янськомуповіті,пов'язує ізпоходженнямоднієї іздужеулюбленихукраїнцямиквіток —васильків (Ocymumbasilicum L.) — йзозулі. У великомулісі живийстарийлісник іздонькою-кра-сунеюМарусею. Батькощодняходив наполювання, а дочказаймаласяхатніми роботами. Чисидить подвікном зароботою, чизбирає влісіхмиз, чийде дорічки по воду —дзвінка пісняскрізьвидаєїїприсутність.ВеселийсміхМарусітакожнерідкопорушувавтишу темноголісу. Ісподобаласькрасуня Маруся водяникувужу,який живий зарікою, возері.Тільки-нопідходила дорічки Маруся,відразу ж напротилежномуберезіз'являвся парубок йслухавспівиМарусі, незводячи ізнеї очей.Спочатку Маруся, як лишевгледить,бувало,незнайомця,відразузамовкала; тапоскількивінзавждипочинавблагатиїїспівати далі, тоМарусінесила було бвідмовитийому в цьому, йпотім,непомітно для собісамої,почалачимдалічастішеприходити доріки за воду, але й й ізроботою йподовгупросиджувати неберезі. Марусярозгледіла, щонезнайомецьстрункий,молодий йгарний;лишеякийсьнезрозумілийсмутокпомічала вона й за тими словами, й впоглядах його.Проминула весна, йліто було б уже наспаді.Якось до староголісника, в йогоскромнухатину,ввійшоврозкішновдягнениймолодик ізтоваришами, такими ж, як йвін, й ставшипросити рукикрасуніМарусі. При цьомувінназвавсяволодарем озера й цибулюдовкола.Лісникдякував честю, та небажаврозлучатися ізєдиноюдочкою, а тім паче —видаватиїїзаміж залюдину,зовсімйомуневідому. Та коли Маруся пояснилабатькові, що вон уже давнознайома із парубком й давно любити його,лісникзмушений бувприйнятиосвідченнянезнайомця йвідпустити із ним своюдоньку,боце було бщетоді,колишлюб неосвячувавсяЦерквою, авершивсялише ізблагословення самихбатьків.Діставшиблагословення,молодий й молодасіли вчудову карету й у ґрунтпоїхали ізподвір'я старого.Лісникзісльозами на очахпроводжав своюкрасуню Марусю аж доворіт й тодівостаннєпоцілувавши таблагословившиїї,голоснозаридав,дивлячисьуслідкареті, Якашвидко неславдалеч його Єдиний скарб.Каретанезабаромпід'їхала доріки.Молодийцьвохнув — й наріціз'явивсягарний міст ззалізними поручнями.Переїхали того берег.Зновуцьвохнувнаречений — й мостуначе і не було б. Вісь й озеро.Карета, незупиняючись,в'їхала до озера йзанурилася на дно. Марусяопинилася удивовижномукришталевомупалаці, щопалахкотівусімакольорамирайдуги. Маруся прожила в цьомупідводномупалаці ізчоловіком-вужемдекілька роківщасливо й мала уже двохдітей —хлопчика Василька тадівчинкуГорпинку.СхотілосяякосьМарусінавідати свого старого батька.Довго недававзгодивуж,щобвідпуститижінку іздітьми до тестя, та,нарешті,поступився передїїпроханнями ісльозами, взявшипритому наперед зжінки клятву святоберегти йоготаємницю: невідкриватибатькові, що Чоловікїї —вуж.Знову де невзявсячудовийекіпаж.Вуж ізжінкою ідітьмипосідали унього йвідразу жопинилися наберезі озера.Поїхали даліквітучим лугом доріки йспинилися наберезіїї. Тутвужвийшов ізкарети,нахилився над водою — йраптомперекинувся черезрікугарнимдерев'яним мостом,яким Маруся іздітьмипереїхала того бік.Під'їжджаючи дорідноїтихоїхатинки, Марусясуворо-пресуворо покарала Василькові іГорпинці,щоб смердотінізащо невідкривалидідові,хтоїхній батько, не показували б, щоїхнійтатовуж,інакше ізусіма нимистанетьсявелике хвацько.Старийлісникдужезрадів,побачивши послестількох роківрозлуки своюулюбленудоньку, та доти жще ізонуком йонучкою.Розпитував прожиття-буття,пригортав тоїї, тодітей й,пригортаючи,дорікав, що неспромоглисяранішенавідати його. Марусяхвалиласябатькові, що смердоті ізчоловікомживуть учудовомупалаці, що Чоловікїїнадзвичайнобагатий, аголовне —досідуже любитиїї. Татільки-ностарийлісникпочинаврозпитувати дочку про ті, чи далеко відрікиїхній палац,бо ані проякий палацпоблизурікивінніколи нечув, яквеселістьвідразу жполишала Марусю, йзамістьточнихвідповідей вонвідмагаласянепевним: «Ні, недалеко,зовсімнеподалік», йпоспішалазмінити темурозмови. Цевидалосялісниковіпідозрілим;вінзрозумів, що туткриєтьсяякасьтаємниця, йвирішиввивідатиїї відонучат. Пообіді, коли Маруся, напроханнябатька,приляглавідпочити,лісникповів Василька іГорлинку до садка,почавпригощати їхнірізними фруктами й,пригортаючи,запитав Василька: «Скажи Мені, Васю, як ві вкаретіпереїхали черезрічку?Адже вондужеглибока, ані мосту, аніпорому наній немає — як черезнеїпереїхали?» — «>Татозробив міст, ми іпереїхали», —відповідав Василька. ТаГорпинказаперечила: «Ні, негаразд:татоліг на воду, й самзробився мостом, а, потатові іпереїхали;він й теперщележить мостом йчекає,поки мипереїдемо тому за тієї бікріки». — «>Хто жтакий,Горпинонько, ваштато, що самзробився мостом?»Хоч Василька йзупиняв сестру йнагадувавїй прозаборонуматері, таГорпинказахопиласьсвоєюбалачкою й всерозповіладідові: й де смердотіживуть, йхтоїхній батько, й щовінлежить тепер черезрічкугарнимдерев'яним мостом.Дідрозцілувавонучку,обдарувавдітейрум'янимияблуками йсолодкими грушами, позбавивши їхньогобавитися садом, а сам прийшов уповітку, узявшигострусокиру,попрямував доріки йпорубав міст надрузки.Прогостювавши у батька довечора, Марусясіла іздітьми в карету, й смердотішвидкопоїхали до мосту.Під'їжджають доріки — мосту немає, але вберезі, де був міст — прожах! —всюди притулок.Зразу жзрозуміла Маруся все. «>Хто ж з вас,діти, — чити, Василькові, чити,Горпинко, —розповівдідусеві, що батько вашзробився мостом?Хто? —вигукнула,ридаючи, Маруся: — Коли ж вімовчите! Ті, Васю?» — «Ні,мамо, янічого неказавдідусеві», —відповідав Василькакрізьсльози. — «Бо, означати,цети,Горпинко,зробила нас всіхнещасними? Ну, чи жти зацекропивою!Нехай твоюсерцевинупостійно так саметочатьчерв'яки, як тепермоєсерце точитилюте горі! Ізавждитизавдаватимеш людямпекучогоболю, як тепертизавдала його Мені!.. Ати, моймилий Василькові, чизапашним волошкою. Людинасолоджуватимутьсятвоїмипахощами

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація