Реферати українською » Краеведение и этнография » Україна - художня словесність


Реферат Україна - художня словесність

>Багатовіковебуттяукраїнського народутакожзбереглосвій образ та духнайповніше, бо ілише умистецтві Слова .

Причиназрозуміла:архітектурніпам'ятки,навітьтакі, якКам'яна Могила,величніспоруди типуЗмієвихВалівфіксуютьпевніявища івитворипевного години, але й узастиглійстатиці.Можехвилюватибагатствомбарв живописнатворчість, але й і вона,вражаючикрасоюобразів,неповторністю колориту,яскравістюбарв (>секретів які невіднайдено ідосі), як на фресках йнастіннихмалюнкаххрамів, —однак й вон непередає життя вдинаміціпростору і години, аголовне —внутрішнього рухулюдини.Символами добипостаютьскіфськібаби, але йтакож символами лишеминулого.Навітьлікували людеймузикою — голосомВсесвіту, але й і вонаосягаєтьсялише особливообдарованими.Від тогоцінність тихий мистецтв неменша відбагатьох «>відкрить»сучасності. І не так назвернені дооднієї із «баб» слова: «>бо толітак, а чи неякасьдараба.Прогрес, модерн, ати стара, як світло», — «>сміється баба,клятаскіфська баба,сміється,ухопившись заживіт» (>Ліна Костенко). Не всякий «модерн»євідкриттямсутності, а часто і простомистецтвом.Колишні знаки доби —шедеврилюдськогопоступу.

І усе ж такиговоримо про ті, що із всіх мистецтв усамопізнанні тапізнаннібуття народунаймогутнішимємистецтвословесне,бо моваможеміститиелементи всіхіншихвидів та граней творчости,передаватиоб'єктиоповіді чизображення вусійїхнійтиповості танеповторності,універсальнійповноті, вадекватнійсинкретичностіхудожньоговираження:речовоїконкретності,кольоровоїбарвистості,музичноїгармонійності (чидисгармонії) йглибини,скульптурноїмініатюрності чимонументальності, театральногодійства,реальності ймрії. Аголовне —об'єктивуватириси всіхсутностейлюдини,природи,суспільногобуття в їхньогонеспиннійзмінюваності,взаємозумовленості таспрямованості досвідомої мети, вусійсуголосності ізВічністю, Космосом йЗемлею.

 >Відомадослідниця О.М. Таланчук усвоїй роботи «>Українознавство:Усна народнатворчість» (До., 1998)переконливопоказує: «>віднайтикоріння народнихуявлень пронавколишній світлоозначаєзаволодіння великоютаємницеюособливостей народного характеру, йогосвітовідчуття. Таким чином «>відкриютьсянайкоштовнішіскарби прекрасного — світумистецтва» (з. 8). Аліпрекрасне неіснує безправди як синтезузнання йдосвіду,філософії івіри,уявлення імрії,пам'яті іпередбачення тапророцтва,існуючих впотоціісторії та вісторичнійсвідомості,мудрості йморалі.

 Українська народнатворчість,зокремаказка,додає і авторбагатотомногодослідження «Українськінародніказки» (2003) МиколаЗінчук,несе імасузагальнолюдськоїенергії таінформації, —однак вонє генератором нелишезагального, а іодинично-своєрідного,зокремає інадбаннямколективноготворчогогенія українськоїнації, томує «>справжньою книгоюбуттяукраїнського народу»,бофольклорні твори «>містятьбагатийматеріал длявивченняматеріальної йдуховноїісторіїукраїнського народу» (>с.10).

>Доказом томуєтисячітворівнайрізноманітнішихжанрів фольклору, їхніфілософія йпоетика,мистецтвом-матір'ю якіє народнакосмогонія.

На шкода, «>слов'янськаміфологія незберегла донашого годиниповнихтекстів, у які був бпослідовновикладенацілісна системастворення світу. Алі ітепер урізнихфольклорних жанрах (>піснях,казках, колядках,замовляннях,переказах, загадки таін.) мивиявляємовідгомонидавніхкосмогонічнихуявлень нашихпредків йзнаходимопаралелі перед тим уміфологіїіншихнародів» (Про. Таланчук).

 >По-своємуінтегруючийсеред них — образ >Світового Древа.

якнаголошував у6-томній «Історії українськоїлітератури» МихайлоГрушевський,єзарубіжнілітератури, які не малі великихфольклорнихтрадицій. Українська дописемнихпершопочатків малабагатовіковуусно-поетичнуспадщину.Дехтотрактувавїїлише якпочаткову й томунижчоїякостістадію. Алі то бувхибна думка. Босаме народнатворчістьнаснажувалаписемнулітературу нелише образами й мотивами, а інайвищогорівняфілософією тапоетикою. І надминулому, удоісторичнічаси, а й у годинуКиївськоїРусі, коли булиствореніепохальнібилиниКиївського циклу (про образ князяВолодимира —ЯснеСонечко), та за годинунаціонально-визвольноїреволюціїХVІІ ст., коли було бстворенознаменитіісторичні пісня танароднідуми —шедеврисвітовоїпоезії, унаступніепохи аж до відома нашихднів.

 >Твори проСвітове Древо булиінтегральними: смердотівизначали код нелишесловесної творчости, а імистецтваіншихродів йвидів. Причиназрозуміла:поетикаСвітового Древанаснаженафілософієюсвітотворення ісвіторозуміння, у якідомінуючимиєгуманістичніморально-етичніідеали.

Орел чисокіл (>інодіСатанаїл завелінням Бога)дістає із дна моряпісок й ізнього діятисяземна твердь. ТакСвітове Древоявляєтриєдинубудову:небесне царство — землю —підземне царство, —об'єднуючим початкомякоїє людина (>живі йпомерлі предки). І нелише своїмфізичниміснуванням, а і волею: вонабо творити тієї світло!Вона, доречі,визначає йсимволинашогосвіторозуміння:блакитне небо йсонячне полі,отже: йкольори прапора, йтриглав —Тризуб .

>Уявлення про світло та дорогу дощастявиявляє і поєзія,казка про образ Святогояйця (>предтечімистецької писанки), прообрядижертвоприношення,ініціації,рукотворення; проборотьбубогів,правди йкривди,носіїв прекрасного йпотворного;оповіді проЗмієві Валі,КирилаКожум'яку,іншихгероїв. Отже: проміфічне іреальне,дійсність йвимисел, ацілому — про життяреальних людей йнародів унеспинномуплиніісторії. Томуплині, щопороджуєродинні йплеменнізв'язки,побут йпрацю,календарні іобрядовітрадиції, пісня про кохання ірозлуки,переможнібої йпечальнівтрати.

 І особливоважливо, що Слово втій творчости, як мибачимо, необмежуєтьсяфіксацією,означеннямекзистенціїявищ реального світу та життя людей.

Словоусьому томудає життя! Бо лише >названіречі йявищанабираютьвиразу йплоті, й духу. Слово йвідображує, і творитиреальність,бокожен у слововкладає йсвійдосвід, своїчуття, а тім самимодновимірнебаченняметафізичного світузаміняєбагатовимірним.Однокольоровийпроміньсонця чимісяцябагатобарвноювеселкою. Слово творитилюдську душу як генераторабагатоманітнихпроявівтепер вжеживоїприроди тасвідомоїволі,жагивоління йдіяння,прагнення довищих йглибшихкатегорійпочуттів тамислення. Доідеалу. якзазначав великиймовознавець Олександр Потебня,акумулюючибагатствопереживань таусвідомлень, словостаємовбисферичним:набуваєвнутрішнього (>прихованого,асоціативного) й видимогозмісту тавнутрішньої йзовнішньоїформи.

«>Ідея — основаідеалізму,якийвизнаєідею, дух йсвідомістьпервинними. Природа,матерія,буття —вторинними. світ —втілення «>абсолютної ідеї»всесвітнього духу», «>свідомості».Матеріалізм,зокрема ж,вважаєідею продуктомлишелюдськогомислення;матеріальний світлоіснуєнезалежно відсвідомості — немає вічних йнезміннихідей.

 >Грецьке>ornamentiозначуєсвітотворення (космос), —зазначає автор роботи «>ІдеологіяТерену»ВалерійСніжко. — В частности красу уіншихдавніхнародів, процесестетизаціїдовкілляприсутній увсьому. Ізначнораніше забіблійнімотиви (смердотіузагальнили подивисядавніх) утворенніВсесвіту й земногодовкілляєодвічноюсакральноюідеологієювиникненнялюдства вскладідовкілля. Сучасностіхарактеризує «шлюброзуміннятієїсамоочевидної істини, щодостеменно поєзіявзагалі (>зауважу,мистецтвовзагалі. — В.С.) непрагне щосьозначати, вонпрагнелише бути (Про. Хоменко)» (з п'ятьма). Аліце неможезаперечити істини: Природавизначає нелише фундаментБуття, а ісутність такатегорії прекрасного». Природаєтворцем йМовизагалом, йхудожньоїсловесностізокрема. Тому невипадковим був афоризм: Слово — Бог, й «знати од Бога й голос тієї, й тих слова йдуть сьогодні між люди» (Т. Шевченка).Словесністьвиявляєетапирозвитку йбуття, йсвідомості, йтіла, іінтелекту, ідуші народу (>людини).

 >Єдністюкартинибуття,віри,філософії,мистецтва, «>корисного й прекрасного,троянд й винограду» (М.Рильський) і сталауснопоетична народнатворчість —непідкупнедзеркалоправди життя,могутнійшукач іінтеграторісторичнихістин.

 >Контамінуючивітчизняніуснопоетичні таміжнародні,зокремаміфологічні табіблійні,традиції,розвивається іписемналітература.Яскравими прикладами синтезуісторичності тахудожностіпостаютьщенайдавнішіпраукраїнськішедеври — «>Велесова книга» та «Літопису Аскольда».

 Упідручнику «>Українознавство» (1996) намизазначалося:досіточатьсядискусіїстосовноавтентичності «>Велесової книжки», але й нам тієїтвірпостававорганічним длявітчизняноїісторії іхудожньої творчости ізіншихміркувань: «Новиметапом (вжитті народу) сталаепоха, наматеріалі (>досвіді)якої було бстворено «>Велесову книжку» (>тобто,VІ–ІХ ст.н.е.)». Та,наголосимо,епоха, якоїдосліджували йарабські,візантійські,грецькі,римськіісторики таполітичнідіячі і практично усі Бачилиїїсуголосно із автором «>Велесової книжки».Деякі дітератори,зокрема Р. Грабович,ігнорують туісторичнуреальність, тому і не проти того, що «До цогоетапу (доVІ ст.)релігія,філософія,мистецтвоформувалися іструктурувалися всвоїхчастинах (>ідеях,уявленнях,переконаннях). «>Велесова книга» сталацілісноюсистемою —міфометносу (>нації), щовийшов ізмасиетногруп,усвідомив собі (>поділив світло на «я» й «смердоті»), ставши на шляхздійсненнявласноїісторичноїмісії.Релігія там, депочинаєтьсявіра;філософія там, деціліснопостаютьдосвід,логіка,сумнів,отже —пошук істини;мистецтво — десинтезується ісимволізуєтьсядушевно-інтелектуальнісилилюдини йетносу.Окремі йогоформивиявляють понадрелігійну чифілософську силу творчости.Міфоб'єднуєзусилля.Йогосутність —формуванняволі,історичноїсамосвідомості, ідеїповної (йзокрема державної)самореалізаціїетносу.Ідеї іпрограмирозвитку.

 Тому: восновіміфа —осмисленняБуття; позначка —кристалізаціясвітовідчуття,державотворчоїКонцепції,волі до життя;засобиїїдосягнення йвідображення, іконструюванняідеалу,утвердження його задопомогоюрелігії,філософії,мистецтва — із одного боці, йлюдино-, сус-пільство-,державотворчоїдіяльності — із іншого.Міф —це синтезенергії якБуття, то йСвідомості, тому із ним йпов'язаноформування ядранації (>її характеру,волі,ментальності,історичноїмісії» («>Українознавство», з. 251–252).

 Адосягнути мети можналише заумовиконтамінаціїісторичної іхудожньоїсвідомості.

 «>Велесова книга» —це й синтезнашоїправіри, й прологфіксованоїісторіографії таісторіософії, неменшоюмірою —філософії тамистецтва» (з. 252).

 >Цілком очевидно, що маємо недокументованаісторичнапраця. Аліпрочитаймо твори Геродота («Історія вдев'яти книгах») йГіппократа («Проповітря, води імісцевості»),ДіодораСицілійського («>Бібліотека») іПомпеяТригора («>Філіппінськіісторії»), Страбона («>Географія») й ГаяПлініяСекунда («>Природничаісторія»),ПріскаПалійського («>Готськавійна»), СтефанаВізантійського («>Етніка.Опис племен»),ФеофілактаСамокатта («Історія»), Костянтина Багрянородного («Проуправлінняімперією»),Євстафія («>Коментарі до «>Землепису «>Діонісія»») й легкопереконаємося: у «>Велесовійкнизі»відбита велика щоправдаісторії. Та щоправда, доречі, якоїможевиявити — яквнутрішнійзміст! —лишемистецтво.

 >Лишемистецтво, й особливо —словесне,боцевипливає зсамої йогоприроди,оскільки, як писавши усвоїйгеніальній роботи «Зсекретівпоетичної творчости»Іван Франко, «>естетика, відгрец., —чуття, означативластиво наука прочуття внайширшімзначенні свого слова (>Empfindungslehre). Отже, про роль наших >змислів уприйняттівраженьзверхнього світу й врепродукуванніобразів того світуназверх. Щоправда, всі тітеперєдоменою (>галуззю)властивоюпсихології, аестетикилишилася лише таспеціальначастина, щовідноситься докраси чи топрироді, чи тоштуці» (>мистецтві), — але йсаме ізурахуванням всіх тихий «>секретів» раз йназавжди «мимусимосказатисобі: дляпоета, для артиста немаєнічогогарногоанібридкого,прикрогоаніприємного, доброгоані лютого,характеристичного,анібезхарактерного. Усі доступно для його творчости, всемає право доступу до штуки. Чи нетімріч, котріречі,явища, ідеїбере співає чи артист якматеріал для своготвору, атім, яквінвикористає й уявити їхнього, якувраженнявінвикличе при їхніпомочі в нашійдуші, втімоднімлежить секретартистичноїкраси.Грецькіфавни йсатириможутьсобі бути котріхочутьбридкі, апроте милюбуємося нимискульптурі.Терзіт йКалібанпогані,брудні йбезхарактерні, апроте миговоримо: ох, як жчудовозмальовані тихпостаті!Гоголівськіфігури (як йобразиКотляревського, Т.Шевченка, самого І. Франка,ЛесіУкраїнки. — >П.К.),такий Хлєстаков,Сквозняк-Дмухановський,Ноздрьов,Плюшкін й т.ін.,певно невзірціаніфізичної,аніморальноїкраси, апроте смердотібезсмертні, безсмертногарніартистичноюкрасою» (р. 6).

 >Дужеважливі длярозумінняприроди синтезуісторії та «>краси» взмісті «>Велесової книжки» ітакіміркування І. Франка: «…духовноАхіллтакожєчимсобіхочете, апевно нежоднимідеалом. І сесаме можнасказати про шкірного героя йкожнугероїню всіхсправдібезсмертнихтворів (князяІгоря,трьохбратів, щовтікають із Азова, Зевса іЕнея,Гонту, щовбиваєдітей,Чіпку,ФранковогоКаїна, донну Ганну чи дон ЖуанаЛесіУкраїнки… — ред.). Чигрецькірізьбярі,творячистатуїБельведерського Аполлона,МілоськоїВенери,Капітолійського Зевса, творили їхнього тих,щобпоказати намідеаликрасоти?Зовсім ані, смердоті,творячибогів,символізували тієї комплексрелігійних зрозуміти йпочувань,який удуші шкірного грекалучився ізіменемданого божества».

У цьому суть. якнаголошував І. Кант, краса (>міра, характер) надкартині, адушіглядача, томукожентвірсприймає,розуміє йоцінюєпо-своєму. Алі картина (образ, мотив,твір)відбиваєреальніречі йявища й тім самимпідводить особу (чигрупу) доякихосьбажаних длямитцяпочуттів,інтерпретацій,ідеалів.

 Тут йдоторкаємося допроблемиправдоподібного й правдивого, прекрасного вжитті й вмистецтві, а тім самим —співвіднесенняісторизму внауці й втворчомуметоді.

 Наука —цешукання істини наосновіаналізуджерельноїбази,максимальноїповнотифактів йявищ,узагальнюючого синтезу та добромотивованого прогнозу йпередбачення.Головне унауці —досвід йдослід,вичерпнийаналіз всіхфактів тааспектівіснування предметааналізу. Рух відокремого («>речового») дозагального.

 >Домінантамистецтва —стихіячуттєвих сфер, рух відзагального до конкретно образного;вибух «>душі» як прирадості чиболю,маніфестпередчуття, бо іпророцтво.

Чи неозначаєце, що длямистецтва непосідаютьвагомогомісцянауковіметоди?

>Навпаки... Історія всіхлітературсвідчить, —зазначає І. Франка у з статтею «>Література,її заподіяння йнайважнішіціхи», — винна бути чином життя, роботи,бесіди й думок»певного години. Чидостатньо длядосягненнятакої метилишепочуттів (>навітьнайглибших!) танатхнення? Ні:поетичного образулюдини,природи,суспільства яквідбиткалишеемоційноїсугестії,спроможноївикликатипевніпереживання,надтозамало. Болітература (>мистецтво) «>маєбезперечноще ідругі,важніші заподіяння для свого години й того народу,середкотрогопостає.Вона винна при усімреалізмі вописуваннітакожаналізуватиописуваніфакти,виказувати їхні заподій й їхньогоконечнінаслідки, їхньогоповільнийзріст й занепад».

 Ацеозначає, щолишеемоційногонатхнення,гуманістичного чипатріотичного пафосумистцевізамало. «Дотакої роботи недосить вжевправного ока,котрепідгледить йопишенайменшудрібницю, — тут ужетребазнання й науки,щобумітидоглянути саму суть факту,щобумітипорядкувати йскладатидрібниці вцілість негаразд, як комузлюбиться. Алі пояснім йтвердімнауковімметоді…»

 Чи неозначаєзазначене, що імистецтвомаєпослуговуватися…науковим методом, аестетичніканониєйомуадекватними?

>Звичайно ж й то й ані,бо усє втворчомупроцесі неєарифметично вибачимо!

Так,зазначає І. Франко,сучасність тім «>ціхуєнайкраще всюновуреальнулітературну школу», щовтягує «влітературу йпсихологію, й медицину тапатологію,педагогію, йдругі науки»,оскількитепер (а так і незавжди, все проходити процесускладнення,поглиблення івдосконалення) позначкамистецтва така: «>вказувати всамімкоренідобрі йзлібокиіснуючого порядку йвитворюватиз-поміжінтелігенції людей,готовихслужити усією силою дляпіддержаннядобрих йусуненнязлихбоків життя, — означати,зближуватиінтелігенцію із народом йзагріватиїї дослужби його добру».

 як й віншіперіодизниженнярівняінтелектуально-моральногозмісту життя, колимісцегуманізації таестетизаціїлюдини і культуризаступаєлюмпенізація,нинінабуваєпопулярності гасло «>очищення»мистецтва (творчости) відвисокихгромадськихідеалів тапринципів, аводночасведетьсямасованийнаступ нагеніїв, синтезухудожності таідейності (>гуманістичноїфілософічності).Піддаються атакам і Р. Сковорода та Т. Шевченка, І. Франко, ЛесяУкраїнка і Про.Кобилянська яктакі, щоідентифікувалиестетичніявища зсоціологічними.

 Алі то —свідома чинаївналжа. Проблема творчости іімітації таглибокого іспрощеноготлумаченнямистецтва, авідтакмитця йюрбиіснує ізнайглибшихвіків. Уукраїнськомужиттіцю проблемурозкривавще Т. Шевченка на «>Перебенді»: його герой (зазовнішньою «>формою» — «>старий тахимерний,заспіваєвеселої, але всльозизверне») послезадоволеннянастроїв «>юрби»,хоча іблизькоїйомужиттєвимиінтересами та духомгромади,однакгромади,охопленоїпристрастямиголовним чиномсоціально-матеріального життя, —ішов у полі, сходивши на курган (символборотьби,слави читрагедії) йпочинаврозмову ізвітром ймісяцем, небом й зорями, полем талісом, й то уже —іншою мовою,бо йогопіднесена душаосягла:мистецька мова — неадекватнапобутово-суспільній,боє життя,охопленестихієюматеріальнихінтересів, ає життя, івисокимиідеалами, принципами тапоривами,наснаженеідеалізмом романтичногосерця. Томувідповідноюпевнійдушіє мова: чипредметно-конкретна, якзасібспілкування, ає мовапіднесена,деміургійна,волелюбно-пророча, томурівнозначна «>божому слову».Отожця мовапотрясає усеєстволюдини (>громади),підносить довисотосяйноїдуші,породжуєзахоплення:

Ну що б,здавалося, слова —

Слова та голос, болеенічого.

Асерцеб'ється —ожива,

як їхньогопочує. Знати, од Бога

І голос тієї, й тих слова

йдуть сьогодніміж люди…

І у томуБожого слованедостатньо не лишенатхнення, красот стилю, а івідкрить науки,наголошує І. Франко. «>Красоти»враження,погоджуєтьсявін з І. Кантом, «се лише форма».Аналогічно іосягненнякраси — синтезупоетикивнутрішньогозмісту —неможливе лишенауковимпізнанням,аналогічним методам. Тетвір йдійсність — неєтотожностями, як тіпробував довести М. Добролюбов, й позначка науки тамистецтва — приповнійтотожності — углибокійсутностісвоїйє нетотожною. Наукапрагне істини якдослідженоївідповіді наінтегральні запитанняБуття йСвідомості, амистецтво, «співаєрозширюєзмістнашоговнутрішнього я,зворушуючи його добільшої чименшоїглибини». Аоскількивнутрішнє я - не вусьомуосягаєтьсядосвідним шляхом, воно татаємниче ііндивідуальнонеповторне,свавільне у формахсамовираження, то іпізнати йоголишенауковим методомнеможливо. Авідповідно до цогонеобхіднозрозуміти, щомистецтво («краса, щоє, як мовивши Шлегель, —приємноюпоявою добра»)єспецифічнимвиразомдуху-душілюдини-народу, авідповідно до цого ми «>розрізнюємокількаголовнихоб'явів душевного життя: >пам'ять,тобтоможливістьпереховування йрепродукуваннядавніхвражень чивзагалідавніхімпульсів тазмін унашіморганізмі, даліє >свідомість,тобтоможністьвідчувативраження,імпульси йзміни як щосьокреме віднашого я; >чуття,тобтоможністьреагувати назверхні чивнутрішніімпульси; >фантазію,тобтоможністькомбінування йперетворюванняобразів,достарчуванихпам'яттю; й,вкінці, волю,тобтоможністьзвернення нашихфізичних чидуховних наснаги в реалізаціїякімсьоднім напрямку.

Колівдумаємося вкожну ізцихфункційдуші (як йфункціїкомбінування свідомішого тапідсвідомого,уявлення,мрії,видіння,пророцтва. — Прим. авт.), топереконаємося, що усі смердотіоперуютьматеріалом,якогоїмдостарчуютьнашізмисли. А що поєзіяявляєтьсятакож результатом тихий самихдушевнихфункцій, то ми не чудово, що внійзмисловийматеріалмусить бутиосновою» («Зсекретівпоетичної творчости»).

Зусього цого ізнезаперечністювипливає, що,по-перше,поетичнізмисли неє аналогом з висновкамилишенауковогодосліду, але йпороджені іорганічнопов'язані ізісторичнимбуттям людей («В Україні Єдиний кодексестетичний — життя». — І. Франко); й,по-друге, що «>Велесова книга»єтвороммистецьким, з родуетно-національнихміфів, йсаме тому «>змислами»своїмимає як «>душевний», так іісторичнийзміст та характер.

 >Справді, «>Велесова книга» —енциклопедіяглибокихпереживань йроздумів. З одного боці —окремоїлюдини, акінцевомурахункуцілої «>маси» —спочаткурабів («>п'ятнадцятьвіківниділи врабстві»), азгодом —повсталого народу, що погромившипоневолювачів,відвоював землю,встановивсвій лад,усвідомив: частка — справасерця,розуму,досвіду,волі й дії шкірного. Защасливу часткупотрібно боротися!

 Характерно: автор неоперуєдокументованими фактами ідоказами. Про все говорити його душа. І тому мивідчуваємо атмосферу,мотиви,наслідкивідновлюваногопам'яттю рабства,прозріння,самоідентифікації (>перемігши, сказавши «тоє земля наша, ми стали собою»; й ми «не греки і не варяги, арусичі»), аголовне —внутрішній рухпочуття й думи, котрівідтворюють йрелігійні, йсвітоглядні, йродові таплемінні,виробничі,політичні,державотворчі —особливостібуття народу,схоплені івираженігарячимсерцем.

 Утворі некалендаризуються й незавждиперсоніфікуютьсяподії табитви, неприв'язуються догеографічнихреалійумови життя.

>Проте — йцеєвирішальноюумовоюестетичноїправди! — ми «>бачимо» й нашупраземлю, й нашупраісторію, у томучислі іспіввідносно ізвзаємодією із персами тагерманцями, греками й варягами, —пережиті «>душею» автора. титану,наголосимо,праземлю йпраісторію, котрібачимо і утворахіноземнихдослідників, й впрацяхвітчизнянихвчених .

 Свобода — вісьідеал «Слова про закон й благодать» митрополитаІларіона.Справедливість, закон — вісьідеал «>Руськоїправди».Людяність,єдність,патріотизм — вісь ядро «>Поученнядітям» У. Мономаха.

 >Закономірно, що тихідеали булиорганічноперейнятіславними правнуками: як й автор «>Велесової книжки», як великий Святослав,кошовіЗапорожжя іГетьмани та козакиживуть,бачать світлооднодумно: «>кращемертвимилягти в сиру землю, ніжнидіти врабстві». Та і що чудового? ЯрославМудрий,Володимир Мономах булинайосвіченішими людьми свого години. І Ярослав Мудрий невипадковоіменували «>СватомЄвропи»:Київськікнязі йбояри малі понад 200одружень ізтронними пологамиШвеції,Данії,Норвегії,Англії,Франції,Німеччини,Італії,Угорщини,Польщі,Візантії.КиївпишавсясвоєюЄвропейськістю. БогданХмельницькийволодівшістьмамовами,стількома жІван Мазепа,дванадцятьмаПилип Орлик.Їхніідеалирозвивалися впроцесівсеєвропейськихзв'язків,контактів ізТуреччиною,іншимикраїнамиБлизькогоСходу.Ідеалвисокоосвіченихгуманістів-демократів бувуспадкований й МихайломГрушевським,ВолодимиромВинниченком, СимономПетлюрою, СтепаномБандерою, полковником Коновальцем, генералом Шухевичем, як й героями УПА —славнітрадиціїкозацькихлицарів.

 Це особливоважливоще і бонавіть на початку ХХІ ст.українофобами ширитисяпсихоідеологіяпатріотичногонігілізму,зневажливоготрактування українськихвождів йгероїв,їхніхінтелектуальнихрівнів,державницькоїпсихікимільйонів,цинічнотрактується всяфілософія життя, авідтак йлітературанародності та «>філософіїсерця».

 Іце заумови, щоісторіяпідтверджуєпротилежне. «>Періодфілософської доби Відродження, —зазначається врозділі «Філософія нового годиниХVІ-ХVІІ ст. «>вузівськогопідручника» «Історіяфілософії» Т.Кононенком, —значноюміроюпідготувавнастанняпереосмисленняроліприроди тазнання про природу уфілософськихпобудовах».Вибудовуєтьсяґрунтпершоїсвітової НТР.СвідомістюЄвропизапановують ідеїПросвітительства,Реформації іКонтрреформації. якнаслідок — «предметом новогофілософськогодослідженнястає природа якуніверсальнацілісність,самостійна ісамодостатня» (з. 238), а предметом словесногомистецтва — людина якуніверсум,гуманізм танаціональнаідея якфундаментальні опорипоступуцивілізації й культури.Формуєтьсяпоняття Терена — якоб'єднувальноїСутностіПрироди й Батьківщини,Матерії й Духа,історії йсучасності,буття й творчости.

 Українська йсуспільнасвідомість,позиціяпатріотичноїінтелігенції, йсловеснемистецтвовиявилисяготовими дозустрічі ізвикликами години.

>Осягнувшитенденції йпроблеми світу — вминулому,сучасному ймайбутньому, — Антарктикапропонуєдобунаціонально-державноговідродження,енергієютворення вякій,деміургомпоступу ігуманізму якщо Слово, а йоговитвором,носієм-лицарем йзахисником — людина,котраусвідомила: до метийти нелегко.

 >Знову, як йтисячі років тому,поряд із вождями, бо і сам — вождямистають митці слова:Шевченковоюдорогою йдуть сьогодніІван Франко, МихайлоГрушевський й ЛесяУкраїнка, Михайло Драгоманов, БорисГрінченко й ПавлоГрабовський, МихайлоКоцюбинський йВолодимир Винниченко, Олександр Олесь й БогданЛепкий, Василь Стефаник ймолодікогортисинівреволюції 1917 року.Їхнє кредо — слова великого Франка: защастянеобхідно боротись,тожпотрібно «неридать, аздобувать хочсинам, як несобі,кращу частку уборотьбі!».

якбачимо, слова —аналогічні тім, що їхніутверджувалиавтори «>Велесової книжки» й «Слова про полкуІгоревім», котрізаповів Т. Шевченка: «>борітеся — поборете!» й котрі сказавшиінтелігент занатурою таборець за характером Михайло Максимовичмосковськомуакадеміку —фальсифікаторуПогодіну: «>Колего,відмовтесь від вашихнеправдивихписань,інакше ябитимуся із Вами доостанньогоподихумого життя!».

 Ібився! — що видно і з його книжки «>Киевъ з'явився градомвеликимъ!». якбилися і усісправжнітворціхудожньоїсловесності —великілітописці народного життя.Аналогічніпроцесивідображали імузика таживопис,архітектура і театр,образотворче,вокальнемистецтво.

Схема


Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Українська писанка
    Українська писанка З >давніх-давен яйці, як й дерево, вважалось символом >весняного >пробудження
  • Реферат на тему: Український рушник
    Вишитий рушник на стіні - давній Український народний звичай. Історичні етапи розвитку вишивання.
  • Реферат на тему: Усна народна творчість українців
    План 1.         >Витоки та >еволюція >українського
  • Реферат на тему: Фінляндія
    Історія виникнення процес формування народу. Склад населення Фінляндії. Географічне ситуацію і
  • Реферат на тему: Флора і рослинність Астраханської області
    >СОДЕРЖАНИЕ Запровадження. 2 1. Географія і флора Астраханській області.. 4 1.1. Географія

Навігація