Реферати українською » Краеведение и этнография » Усна народна творчість українців


Реферат Усна народна творчість українців

Страница 1 из 2 | Следующая страница

План

1.         >Витоки таеволюціяукраїнського фольклору.

2.         >Народнатворчість таписемналітература.

3.         >Дещо профольклористичнутермінологію

4.         >Характерніособливостіусної народної творчости

5.         >Жанрова системаукраїнського фольклору

>Література


1. >Витоки таеволюціяукраїнського фольклору

>Важли виюскладовоюукраїнськогонародознавстває наука про народнутворчість — фольклористика.Незважаючи наповажнийвік, щообіймає понад двастоліття, вон всещеперебуває упошуку оптимальногонауковоготрактуваннябагатьохпитань,пов'язанихзістановленням таеволюцією предмета, йоговзаємин зісторією,етнографією,літерату рию тощо. Та іголовна справа втім, щотакеявище, як фольклор, не було бнезмінним за всіхчасів.

>Відомо, що фольклорвиник разом з мовою.Саме упроцесі продуктивногорозвиткумови йвикристалізовувався фольклор.Цей процестривав такдовго, якдовгоіснує мова.Скількисаме —відповістиважко, але й минуло багато і багатотисячоліть,перш ніжнародипочали корустуватися такоюзвичною й напершийпогляд простою переклвинноюкомунікативноюсистемою, як мова.Якщоперіодстановлення йрозвиткуписемностістановить 4—5тисячоліть (усхідних слав'ян —тисячоліття), тоуснатворчістьперевищуєцейперіод у 50—60разів, адеякідослідникивпевнені, що у сторазів. Колистосуєтьсясхідних слав'ян, з дохідними статтямивсяка цифра якщогіпотетичною,оскількиісторики не примусили насцілісноїконцепції у цьомуплані.Зрозуміло, що багато чогоздатнийпрояснювати сам фольклор, уякому можназнайтирудиментиматріархату та родовогосуспільства,однакцей аспектфольклористичнихстудійрозробленийщенедостатньо.

>Усна народнатворчістьпротягомтисячоліть був чи неєдинимзасобомузагальненняжиттєвогодосвіду народу,втіленням народноїмудрості, народногосвітогляду, народ нихідеалів. Уфольклорізнайшливідображення нелишеестетичні іетичніідеали народу, а і йогоісторія,філософія,психологія, дидактика —тобто все,чимвін живий, щохотівпередатинаступнимпоколінням.Навітьнормизвичаєвого права,неписанізаконифіксувалися вуснійформі,запам'ятовувалисявибранимигромадою людьми й запотре бівідтворювалися унезмінномувигляді.

Слово нашимпредків мало імагічну силу. За йогодопомогою,вірили смердоті, можнадомогтисящасливогополювання,викликатидощ,відвернути бурю й град, насухо,вберегти батьківщину від зла йнапасті, котріпідстерігали беззахисну перед силамиприродилюдину накожномукроці.

>Значнийперіод вісторіїлюдствавзагалі та шкірного народузокремахарактеризуєтьсякультивуванням такзваногоміфологічногомислення. Цеперіоданімістичних (колидушеюнаділяються не лише люди,тварини, а ірослини,Йредметинеживоїприроди),антропоморфних (колилюдськимивластивостяминаділяютьсятварини,рослини, улюдськійподобіуявляються боги тощо)вірувань, щосклали основу якпервіснихрелігій, то йсюжетів,мотивів,образноїсистемиусної творчости.Міфологічніобрази,віруваннястимулювали народнуфантазію йсприяликультивуваннюфантастичнихоповідок,героїчногоепосу,календарно-обрядовоїпоезії. Алі із годиноюміфологічніобразивтрачаютьреальну основу йсприймаютьсятворця ми таносіями фольклору якхудожніобрази йсимволи, межи простих людейвтілював своїсуспільніідеали,уявлення про добро й зло,ставлення донавколишньоїдійсності.

>Першіписемніпам'яткисхідних слав'ян нелишезафіксуваливисокорозвинутуміфологічнутрадиціюКиївськоїРусі, а і самзначноюміроюзбагатилися зарахунокцієїтрадиції, сталиїїорганічнимпродовженням наіншомуісторичномурівні. Нацей годинуміфологія як системамислення тасвітоглядна базазазнаєтрансформації,однак невтрачає остаточносвоїхпозицій. Цезасвідчуєхоча б тієї факт, щолітописцівідтворювалидавнюісторіюКиївськоїРусі зауснимиджерелами, у якінароднігерої —Кирило (>Микита)Кожум'яка,ІлляМуромець, Михайлик,МикулаСелянинович таворожіїмсили — Соловей Трояндбійник,Шолудивий Буняка,Ідолище,Змій —ще відмовлялисяказковими персонажами. разом із тімлітописизафіксувалинайголовнішіміфологічніпостатіслов'янськогоОлімпу — бога неба Сварога,богівсонця Хорса йДажбога, грому йбурі — Перуна, вогню —Сварожича,худоби —Велеса (>Волоса),вітру —Стрибога,зими —Коляди,Марени, вагу ні —Ярила,літа — Купала таін.

>Трансформаціядавньоїміфології неозначаєзникненнявеличезного кулі народної культури. Це —поступовийперехіддавніхсюжетів ймотивів,образів йсвітогляднихуявлень унову системухудожньої творчости — фольклор.Колисьнерозчленованиймасив народноїміфології ставшижанровоюсистемою фольклору —казки,легенди,перекази,оповідання,балади,героїчнийепос,обрядовий цикл тощо, що втій чиіншійформідійшли до відома нашихднів.

Упоясненнівитоків йстановленняукраїнського фольклоруслідвиходитинасамперед зспецифіки народної творчости, якої не можна перенести на грунт національної культуриподібно докультовихспоруд вархітектурі чиіншомовнихджерел,перекладених російською мовою. Фольклорневіддільний від народногосвітогляду,побуту,історії тощо. Таким чином, народнутворчістьукраїнцівслідвважатипрямоюспадкоємницеюуснопоетичних над лазеньКиївськоїРусі,зокрема тихийїїрегіонів, щоспівпадаютьгеографічне іісторично. Навідміну відписемноїпам'ятки,створюваноїздебільшого одним автором наосновіписемних (колися —культових) норм, фольклорреалізується уруслімісцевоїтрадиції.Йоготворцем йносіємє весьзагал.Лише наетнічнихпорубіжжяхпомічаєморізноманітнікультурніперехрещення йвзаємозапозичення.Дещосвоєріднимиєцізв'язки йвзаємовпливи віншомовних таіншонаціональнихосередках,розташованих на територї України:болгарських,російських,грецьких,чеських,польських,німецьких таін.


2.Народнатворчість таписемналітература

>Сокамиусної народної творчостиживиласяписемність. Наїїосновістворювалисяісторія йлітература,зокремастароукраїнськілітописи (>Густинський, Грабянки, Величка, Самовидця,Острозький,Львівський таін.), наїїгрунтібудувалася діяльністьбратськихшкіл,Києво-Могилянськоїакадемії. З цогопоглядутаємниці народної творчостинеобхідно особливо добро знатіфілологам таісторикам. Без цогонемислимерозуміння якдавньоукраїнськоїісторії та лантух тур, то йвитоків творчости І.Котляревського, Р.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка,ЛесіУкраїнки, Марка Вовчка, І. Франка, рядусучаснихписьменників.Зв'язок їхнізітворчістю народу —неминучий.Цейзв'язокрозуміливидатніписьменникикожноїепохи, анайбільше тих, щочер впали внародній творчости нелишетворчуснагу, а ісюжети таобрази,художнізасоби.

Народбагатовіковоюпрактикоюстворивтаку системухудожніхзасобів уфольклорі, котрійдуть достворенняхудожнього образунайкоротшим шляхом.Виконавець фольклорноготвору непросто .>описує факт чиподію, азображує їхнього,він аби всебачить собі за. Тому йоговиконанняемоційне,виразне,багате на жерсті йміміку»

>205Однією ізосновоположнихособливостей фольклору еодвічнепрагнення йоготворців йносіїв доідеалівправди, добезкомпромісноїоцінкибаченого й пережитого.Створю- •ючи образідеального героя, народнапам'ятьдієвибірково:відкидаєуєе, що могло бпринизити його, йгіперболізує тихриси, котрізвеличують героя,роблять йоговчинкигідними длянаслідування.

>Цілкомочевидний тієї факт, щорозібратися улабораторіїлітературної творчостинеможливо, не знаючинасам передїїпершоджерел —усної народноїтрадиції. Без цогонеможливо ^ре лишеосягнути всюскладністьлітературногопроцесу, а ізаглибитися утворчівитокилітератур нихнапрямів,шкіл, азрештою іпоетикилітературнихтворів.

3.Дещо профольклористичнутермінологію

>Термін «фольклор»утвердився внауцівідноснопізно. Здругоїполовини XIX ст.вінвживається паралельно із такими термінами, як «народнатворчість», «народна поєзія», «народ насловесність», «народна поетичнатворчість» таін.Усі смердотіблизькі зазмістом, але йнеоднозначні.Термін «народнатворчість»маєширшезначення, ніж «>народнемистецтво»,оскількиохоплюєусівидитворчоїдіяльностілюдини —естетичну,соціально-політичну йнавітьвиробничо-побутову.Йоговикористовуютьспеціалістирізних сфер знань, тому вкожному конкретномувипадкувиникаєнеобхідністьуточнення, проякийсаме вид народної творчостийтиме мова.

Удругійполовині XIX ст.набувпоширеннятермін «фольклор» (ізанглійської — народнамудрість,народнізнання).Здавалося б,цепоняттямаєщеширшийзміст, ніж «народнатворчість»;зрештою, узарубіжнійнауці так воно та йє: доньоговключаються нелишенароднемистецтво в всіх йоговиявах, а інароднийпобут, народна медицина,вірування тощо. Таким чином,західноєвропейська іамериканська фольклористикаобіймає практично усіаспектинародознавства.

Усвоїхроздумах профольклористичнутермінологію МаксимРильськийвизнававправомірністькористуванняусіманазванимивищетермінами,однакзакликав незабуватидужемісткого й точноготерміну «>словесність», що його широковживалифілологиминулого — Про. Потебня, П.Куліш, Ф. Колесса таін. Разом з тім М.Рильськийвказував надеякуштучність такогоусталеноготерміну, як «>народнопоетичнатворчість»,оскільки слово «поєзія»має своюспецифічну сферувживання,пов'язану ізвіршуванням.

>Найбільшвжива нею всвітовійпрактицієтермін «фольклор»; через школу,засобимасовоїкомунікації, книжкицейтермінміцноувійшов у науку й бувсприйнятийтакож самиминосіямиусної народної творчости. Алі в нашійнауцівінзазнавдеякогокоригування. Мицілкомприєднуємося дотрактування, яку давшивідомий навчань У.Гусєв:терміном «фольклор»позначається в повному обсязінароднемистецтвозагалом, а та його сфера, вякійхудожнєвідображеннядійсностівідбувається всловесно-музично-хореографічних йдраматичних формахколективної народної творчости, щовиражаютьсвітогляд трудящих мас йнерозривнопов'язані із '>їхнімжиттям тапобутом.


4. >Характерніособливостіусної народної творчости

>Спинимось нахарактеристицінайістотнішихознак фольклору,притаманнихйому вусічаси. Це,зокрема,усна форматворення йпобутування, рольпам'яті узбереженні тавідтворенні фольклору, йоговаріантність,колективність йтрадиційність.

>Людиназавждипрагнула достворенняоптимальноїсистемипереданнядосвіду —життєвого таестетичного — відстаршогопокоління домолодшого.Такоюсистемою сталауснатворчість, уякійвтілювалисяісторія «>роду-племені»,знаннялюдини про собі йнавколишнєсередовище — й не вселише уформіконстатації, аузагальнюючиххудожніх образах, щовиступали якзгусткигромадської думи, якїїсимволи.Потребафіксуватижиттєвіспостереження упам'ятіспонукала достворенняпевнихстереотипівмовлення,досконалиххудожніх форм, фольклорнихжанрів. як одна знайсуттєвішихознак народної творчостиусністьзумовлювалавдосконалення форм передачіестетичноїінформації, із одного боці, тарозвиток йвдосконаленнялюдськоїпам'яті — із іншого.Дослідники однестайносходяться у бо фольклорємистецтвомпам'яті.Щобполегшитизапам'ятовуваннявеликої заобсягомінформації,побутовоюпрактикоюрозроблялися стереотипніфольклорніформи,стабільніструктури вмежах шкірного жанру тавсередині їхнього.Значнаувагазверталася наформуванняобразноїсистеми,символіки, що переходила зтвору втвір, зпокоління впокоління,підтримуючи заснутрадиціютієї чиіншоїмісцевості.

>Ціхарактерністереотипизумовили іобсяг фольклор нихтворів:розповідь чи пісняповинні буливкладатися уреальнімежіповсякденногоспілкування,товариськихбесід,обрядовихдійств тощо. Таким чином,усністьпобутування фольклорудетермінувала йогожанрову структуру,поетику.Самезавдякиусномупобутуванню фольклорволодієзначнобагатшоюпалітроюзображальнихзасобів порівняно ізлітературою таіншимимистецтвами,пов'яза нимизі словом. Однак справаполягає вхудожніхзасобах.Фольклорний стильдомагаєтьсяідеального контактуміжвиконавцем йслухачем — аж доповного їхньогозлиття внароднійліриці, 3цієюметоюлітературавдається дообширнихописів,екскурсів, а годиною й до прямого запозиченняфольклорнихзасобів, коли письменник вводити утвір образоповідача із народу й від йогоімені Веде трояндповідь.

>Суттєвоюознакою фольклоруєтрадиційність. Фольклорживе йрозвивається лише вруслітрадицій, лишеспираю чись надосягненняпопередніхпоколінь. «Неправильнорозуміти подтрадицією щоськосне,відстале,консерватив не,— писавшивідомий теоретик таісторик фольклору Б.Путілов.—Головнаознакатрадиції — некосність, апевнийступіньсталості йнеодмінноміцністьспадковихзв'язків урозвитку.Традиційністьєспецифічна форма народного життя, культури,побуту, форма його руху. Кожен фольклорний процеснеминученабуває характеру рухувсерединітрадиції,еволюції татрансформаціїтрадиції. Набудь-якомувідрізку години фольклорбудь-якого народустано вити собоюдинамічну систему,певний стантрадиції. Новоутворення, що при цьомувиникають,—цеперш назсунута йзміненатрадиція».

>Традиціяпередбачаєвиробленнястійких форм,стерео-типізаціюхудожніхзасобів,створеннятакоїсистеми жанрів, умежахякоїможевідбуватисятворчий процесзагалом. Фольклорпоповнюється зарахунок лише тихийтворів, котрівідповідаютьусталениместетичним нормам йкритеріям,Водночаспостійновідбуваєтьсярозхитуваннятрадиції,поповненняїїновимиелементами, котрізгодомсприймаються всіма йвходять дотрадиції якїїповноцінніскладові. Ащобновийтвір ставшифольклорним, його основамуситьґрунтуватися наестетичнихдосягненняхпопередніхпоколінь. Отже,традиціяєсистемою, щозабезпечуєзв'язоксьогодення ізминулим,втілюєдосвід колективу,суспільства, якупрагне донакопиченняісторичних,культурних,художніхнадбань.

Зусністю татрадиційністюнайтіснішепов'язана така характернаознака фольклору, якваріантність.Записувачі фольклорупершоїполовини XIX ст,,стикаючись зчисленнимиваріантамифольклорнихтворів,вважалицеявищенаслідкомрозпаду колисяповноціннихзразків. У фольклорнихпублікаціях смердотівдавалися дозведенняваріантів,виправлень,замінислів й фраз,цілихрядків тощо.Лишезначнопізніше сталозрозуміло, що фольклор незнаєнезміннихтворів.Навітьобрядові пісня,магічнафункція яківимагалазбереженнястабільного тексту,змінювали ся,доповнювалися,варіювалися.

>Інший характерваріюваннямаютьфольклорні твори зрозгорнутим сюжетом, уцентріякого —драматичнийперебігподійздебільшого зтрагічноюрозв'язкою. Мовайде пробалади йдуми.Щеінший характерваріативностімаютьліричні пісня, у які сюжетумайже немає,оскільки смердотіпередаютьпочуття героя, йогопереживання,викликаніпевнимижиттєвимиобставинами. А що уже говорити про народну прозу,структурнастабільність йнезмінністьякоїнадтоумовні! Отже,варіативність —найскладніша проблема науки про народнутворчість,розв'язати якої можна лишеспільнимизусиллями. Зрозумілоодне:кожнийзапис,кожнеконкретневиконанняєсамостійним фольклорнимтвором,який усукупностіблизьких та более віддаленихзразківскладаєпоняття народноїтрадиції.Тільки низькаваріантівпевного сюжетустворюєможливість вестимову пролокальніособливостітрадиції, пророзквіт чизгасання жанру, провитокиобразноїсистемитвору, йогопоетики тощо.

Сам фактпобутування фольклорноготвору увеликійкількостіваріантівзнімає запитання про його авторство. Фольклор —мистецтвоколективне,навіть у тихийвипадках, коли тієї чиіншийтвірстворенийвідносно недавно й його автора прибажанні можнарозшукати. Авторствотвору, щоувійшов доусноїтрадиції, задля народнихвиконавцівважливоюріччю.Кожнийфольклорнийтвірсприймається ними якнавколишня природа:вінпрекрасний, потрібен, але йнічийний,тобтовсезагальний. Аліце не означати, щовінстворювався усім народом йніким конкретно.

>Народнатворчість тому імаєназву народної, що твори лася йпідтримувалась народом,вірніше,найкращими,найталановитішими йогопредставниками,виразникамиестетичнихідеаліввсьогозагалу.Теоріямистецтва утверждает, що процес творчости засвоєюприродоюіндивідуальний. У сфері народногомистецтва маємоорганічнепоєднанняколективного ііндивідуального почавтворчогопроцесу.Талановитийвиконавець,вихований натрадиції,своєютворчістювиконуєсоціальнезамовлення свого колективу,соціальноїгрупи, уякійвінвиріс,сформувався як митець.

Однак некожнийтвір,створенийнавіть уфольклорномуколективі,стаєнадбаннямтрадиції.Головним йвизначаль нимпоказником у цьомупланіслідвважативходженнятвору ународнийпобут, у репертуар народнихвиконавців, котрі бсприймали його у низціаналогічнихзразків.

>Зрозуміло, щоспіввідношенняколективного таіндивідуального почав ународній творчости не було бзавждиоднаковим йнезмінним. Нараннійстадіїфеодалізму, некажучи уже прородовийустрій,основноюформою словесногомистецтва булиімпровізації.Кожнийвиконавець,виконуючи тієї чиіншийтвір,створював його аби наново.Подібна форма творчостидійшла до нас, увигляді народнихголосінь. Однакцей видімпровізації був схожим натворчуконтамінацію,тобтосвідомевикористанняготовихпоетич них форм,загальних місць,міцноскомпонованихпоетич нихблоків тощо.

>Імпровізаційністьвиступаєнеодміннимелементом насамперед українськоїдумовоїтрадиції.Вонанаявна й в видах фольклору, якказка, легенда,переказ, й осібливо воповіданнях-спогадах,бувальщинах, а й участівках таколомийках. Останні особливопоширені врегіоні Карпат.Коломийкинастількидосконалі упланідотриманнятрадиційноїпоетики, що їхні можнавважатиавтономнимфольклорним жанромданоїмісцевості.

>Дещоіншеспіввідношенняколективного ііндивідуального,традиційного тановаторського почавспостерігається всучасніймасовійкультурі.Завдякизближеннюлітератури й фольклору, широкомувикористаннюписьменникамифольклорнихобразів ймотивів, фольклорного стилючималоїхніхтворівстаютьнадбаннямусноїтрадиції.Процесовівлиттяавторських пісень уфольклорнутрадиціюнайбільшоюміроюсприяютьхудожнясамодіяльність,засобимасовоїкомунікації.Далітвірпочинає жити за законамиусноїтрадиції,незалежним від авторажиттям.


5. >Жанрова системаукраїнського фольклору

Весь фольклорумовнорозподіляється напрозовий йпоетичний, чипісенний.Народна проза у своючергуділиться на двавеликімасиви:власнехудожню (>казки,анекдоти) й доціментальну,неказкову прозу (>легенди,перекази,оповідання) .Термін «документ» мивживаємо,орієнтуючись однією звизначальнихфункційнеказковоїпрози —засвідчувати йпояснюватиісторичновірогідніджерела — та напервіснезначеннятерміна (від латів.досшпепйіт —повчальний приклад,взірець,доказ).

>Власнехудожня проза,тобтоказки,реалізована вжанровихрізновидах, якгероїко-фантастичні (>чарівні)казки,казки протварин,соціально-побутовіказки танебилиці,кумулятивніказки.

>Казки, як йбільшістьфольклорнихжанрів,сягаютьсвоїмивитокамистародавньоїміфології,тобтоперіоду, коливласнеказковісюжетисприймалися йтрактувалися якреальність, колихудожністьцихоповідей бувпідпоряд кутазавданнямінформативно-пізнавальним,релігійним. Не усіказкинабулияскравовираженоїструктурної стабільності. Цестосуєтьсябільшоюміроюказок протварин йгероїко-фантастичнихказок.Кількістьказковихсюжетів таобразів укожнійнаціональнійтрадиціїусталена; смердотіпереходять зпокоління допокоління, мало при цьомузмінюючись,оскількивиступають символамизагальнолюдськихморальнихцінностей.Кожненаступнепоколінняуспадковує відпопередньогоготовісюжети,мотиви,образи йнавіть стильоповіді.

>Дещоосібно від основногомасиву стоятисоціально-побутовіказки,продуктивнийрозвиток які, навідміну відгероїко-фантастичнихказок таказок протварин,простежується донашого години.Соціально-побутовіказкискладають,мабуть,найбільшийпідрозділказковогомасивузавдякисвоїйздатностівідображати «>вічні»суспільні проблеми тазавдякипевнійрозкутостіструктури.Персонажіцихказоквідноснозаземлені,трактуються в основному ізреальнихпозицій. Час йпростірцихказокможуть бутидоситьконкретними,чітковизначеними — навідміну відзамкненого години йпросторугероїко-фантастичнихказок.Соціально-побутовіказкимаютьщеназвиреалістичних,побутових чиновелістичних; уосновнихсвоїхвиявах смердотіскладаютьпроміжну ланкуміжвласнеказками (>героїко-фантастичними таказками протварин) йнародноюдоку-менталістикою (легендами,переказами,оповіданнями).

>Специфічнийпідрозділказокскладаютьнебилиці,тобтооповідки процілкомнеможливі в реальномужиттіречі тавипадки.Найбільшпоширенімотивинебилиць: людина самавитягає собі із болота чивирубує із дупла,вилазить на небо з дерева,зшиваєдвіполовини коня, паннагороджуєоповідача за брехню тощо.

>Окремийструктурнийпідрозділхудожньоїпрозискладаютькумулятивніказки,побудовані набагаторазовомуповторенні саме його фрагмента чи ланки,— аж до тихийпір, докистворений таким чиномланцюг неперерветься чи жпочнерухатися узворотному порядку. Характернарощуванняланцюгаможе бутиреалізованийпо-різному: тут йзвичайненагромадженняланок («>Звірі врукавичці»), йпослідовний рядзустрічей («Колобок»), йбезконечноповторюванікомічнідіалоги («Добре та зле») тощо.

>Значниймасив народноїпрозискладаютьлегенди, перекази таоповідання (неказкова проза, чифольклорнадокументалістика).Головне, щовідрізняє їхнього відказок,—це розпорядження провірогідністьзображуваного. як йказки, смердоті не лишевиникли наосновідавньоїміфології, а і донеслирудиментиостанньої донашого години.Завдяки своїмпрадавнімвитокам,доситьвеликійпитомійвазі в духовномужиттісуспільствалегенди йпереказинабулидоситьусталенихструктурних форм узагальномурічищіуснихжанрів;виробленихпобутовоюпрактикою. Разом з тім смердоті оперативновбирають у собі всеновісюжети ймотиви.

Уукраїнськійфольклористиці до легенд йпереказівтрадиційнозараховувалися твори,сюжети йперсонажі яківідбивалихристиянськуміфологію.Оповідання про русалок,лісовиків,мавок,мертвяків,заклятіскарби тощовідносились доязичницькоїміфології.Сюди ж входилиоповідання прочортів,перевертнів,відьом,упирів,чарівників,тобтообразів народноїдемонології.Теоретичнолегенди йпереказиязичницької тахристиянськоїміфології —явищаоднопорядкові,однак згідно ізтрадицією їхніприйняторозмежовувати.

>Замикаютьцей рядфольклорноїпрозинародніоповідання,тобтооповіді-спогади пронадзвичайнізустрічі, при годи,характерніповчальніісторії,випадки із життя.Такіоповідіведутьсяздебільшого відпершої особини —очевидця чиучасникаподії, про якоїйде мова.Оповідання, як й всянеказкова проза,маютьвибірковий характер; увипадках, коли смердотівикликаютьзацікавленняслухачів, їхні багаторазоваповторюваністьзумовлюєпривнесенняелементавигадки чи ж деталей зжиттєвогодосвідуоповідачів. Таким чином,питома вагидомислу у якихдедалізростає й смердотінаближуються допереказів чи легенд.

Одним знайдавнішихвидів народної творчости,який від початку свогостановлення й дозанепаду продуктивногорозвитку незазнавсуттєвихзмін,єзамовляння (заговори). До них належатитакіпоетичні твори,яким уминуломуприписуваласячудодійна силавпливу нанавколишній світло. У народномупобутізначний репертуарзамовляньналежав такзванимчарівникам,чаклунам,ворожкам таворожби там,тобто людям, щозналися із «>надприродною» силою й ізрізноюметоювдавалися доцихсловесних формул.Найдовше в народномупобутізбереглисягосподарські,лікувальні,громадські таприворотні (>відворотні)замовляння.Нимикористувалисярізніверствисільськогонаселенняще на початкунинішньогостоліття.

Уконтекстівсього фольклорного фондурозвиваласяпареміографія,тобто циклнайкоротшихжанрів, котрі в проразнійформівідбивалинайсуттєвішісторони природногосередовища,суспільних йродиннихвзаємин. Допаремійного фондуукраїнського народувідносятьприказки йприслів'я, загадки,прикмети,каламбури,вітання, прокльони,побажання,афористичнівислови тощо. Упроцесівдосконаленняусногоспілкуваннястворювалисясвоєрідніобразніформули,усталенікліше, котрі із годиноюрозширюва чисвоєпервіснезначення,варіювалися,вдосконалювали ся.Джереломпареміографічнихжанрів було б не лишереальне життя, а івлучніобрази пісень,казок, легенд йпереказів, притч,анекдотів, азгодом —писемноїтворчості.Пареміологічнізворотиздебільшогореалізуються вконтекстірізнихуснихжанрів йвиступають їхнього структур ними компонентами,своєрідним орнаментом,підкреслюютьсмисловіакценти тощо.

>Проміжноюланкоюміжнародноюпрозою йпісенноютворчістю можнавважатинародневіршування. На шкода,ця формадосі маловивчена,хоча багатозаписувачівздавнафіксуваличималовіршованихказкових,легендар них тапобутовихсюжетів. У окремихрегіонахіснував,наприклад,оригінальний жанр народноїпубліцистики, такзвані «>протоколи»,складені намісцевомуматеріалі уформівіршів.Народнівіршізаписували П.Гнєдич, А.Димінський, Про.Роздольський, З.Тобілевич, У. Гнатюк таіншіфольклористи; «>найбільше їхньогоопубліковано у «Запискахнаукового товаристваїм. Т. Р.Шевченка» уЛьвові, щозасвідчуєпопулярність цого виду народної творчости.

>Поетичниймасивукраїнського фольклорускладають пісня,голосіння тадуми.Протягом более ніжтрьохсотлітньогоперіоду записаномільйонизразків українських пісень.Лише невеликачастина їхньоговидана,інші всещечекають насвоїхдослідників.

>Необхідністьглибокоговивчення українськоїпісенностізумовлюєтьсябагатьмаважливими причинами.Насам перед,цевеличезнезначення народної пісня усуспільному йестетичномужиттіукраїнців.Народна пісня чи не найяскравіше заусівиди фольклоруздатнапередаватиспецифікухудожньогомисленнясвоїхтворців йносіїв.Піснясупроводжує всесвідоме життялюдини — відколиски догробовоїдошки.Вона ідониніперебуває до активу опозиціяногопобутування,отже,підтримуєформуваннянаціональноїсамосвідомостіукраїнців. І у наше годину піснязалишається одним Зневичерпнихджерел національної лантух тур.

>Згідно ізісторико-естетичноюконцепцією,прийнятою в нашійфольклористиці,українськапісенністьрозподіляється начотири великихпідрозділи,кожний із якіоб'єднуєкількажанрів,тематичних груп йциклів.

>Генетичненайдавнішимвважаєтьсяліро-епічний подрозділ, доякоговходятьпереважнообрядові пісня (>трудові пісня, колядки йщедрівки, веснянки,купальські йпетрівчані,обжинкові,грєбовецькі,весільні,ігрові,хороводні пісня),замовляння, «>дитячі пісня.

>Активнетвореннятрудових пісень, котрісупроводжували процесколективної роботи ізметоюїїполегшення,припадає наперіодпервіснообщиннихвідносин. Тому ізафіксованіці пісня ународів, котрістадіальне стояливідповідномущаблірозвитку. Уукраїнськійнародній творчости маємолишерудиментитрудових пісень,трансформованих у зразкахпереважно обрядового характеру. При цьомуслідвідрізнятивласнетрудові пісня відбудь-якихінших, котріможутьвиконуватися под годину роботи.

>Виключнезначення уформуваннівсієї українськоїпісенностімаютькалендарно-обрядові пісня, котрітворилися йпобутували утісному зв'язку ізтрудовоюдіяльністю людей,супроводжуючирічний циклсільськогосподарськихробіт. Длярозуміннясутіцих пісеньважливимє ті, що із години свогостановленнядомінантною їхньогофункцією бувмагічна,спрямована наумилостивлення силприроди. Наційстадіїкалендарні піснясупроводжувалисядраматич нимидіями,замовляннями.Протягомбагатьохстолітьтекстицих пісеньзалишалисястабільними.Лише ізнабуттямзначнихраціональних знань пронавколишній світло, зрозповсюдженнямписемності іосвіти (>нагадаємо, що уже у XVII ст. 80 %українцівволоділи листом!) розжарюванийдарна поєзіязазнаєзмін:їїсакральнафункціяпоступаєтьсяестетичній. У годину широкогозаписування фольклору (із початку XIX ст.)календарні піснястаютьпереважносупутникамимолодіжних святий йрозваг.

Ті жстосується йвесільноїпісенності, ізтою лишерізницею, щоостання в інших формахдійшла донашого години йзафіксована учисленнихваріантах талокально-регіональнихвиявах.Найдавніший пластвесільних пісеньгенетичнепов'язаний із обрядами йрозкриваєїхнюсимволіку та семантику.Згодомцей пластпочавдоповнюватисязразками, щовідбивалиіндивідуальнупсихологію,тобтонастрійприсутніх под годинутієї чиіншоївесільної дії. Зкінця XIX — початку XX ст. навесіллі всечастішевикокувалисьліричні чижартівливі пісня, котрі не малі безпосереднього зв'язку ізтрадиційноюобрядовістю.

Укласичномуукраїнськомувесіллі маємодоситьбагатуструктурну,тематичну інавітьжанровупісеннупалітру.Головнемісце внійпосідаєродинно-побутовалірика, пісня, щорозкриваютьсимволіку окремихобрядів —вінкоплетіння,виготовленнякороваю. Заструктуроювесільніпісні-замовляння,пісні-величанняєдоситьвіддаленими відгумористично-сатиричних пісеньсутодидактичного характеру, тому їхньоговажковважатирізновидами одного жанру. Однак усі смердотіорганічновписуються в обряд весілля,розкриваю чинайтоншіграні цоговажливогородинного свята.

>Замикають рядродинно-обрядової творчостинародніголосіння.Цей жанр —унікальнефольклорнеявище. Недивлячись тих, що в їхнітворенні брала доля багато людей (в основномужіноцтво), смердотізберігаютьструктурнустабільність.Голосіння — жанрепічний, особливо втійчастині, щоприсвяченавозвеличеннюдобрихсправ помер логотипом.Вислівжалю запокійникоммаєпереважноліричнутональність.Голосіннябезпосередньопов'язані ізкатегорієютрагічного ймаютьширшесемантичнезабарвлення, ніж лишевисловленняжалю запомерлим.Голосили забатьківськоюхатою, коли недоля гналаукраїнців учужікраї впошукахкращого життя;оплакувалибатьків,чоловіків йсинів, котрі не повернулисядодому,загнанізавойовуватичужібагатства; тужили завтрачениминадіями й шппдіваннями накраще життя. Упоетиці,образнійсистеміголосіньзбереглосячималомоментів, щойдуть відміфологічногосприйняттянавколишнього світу.Пізнішецімоменти сталихудожніми образами й символами, що передавали всю гаморупочуттівголосильниць.

>Близькі доголосінь укра-їнськідуми.Найбезпосеред-нішийзв'язокміжцими жанрами народноїепікиспостерігаємо уцикліневольницькихплачів,тобто в одному ізнайдавнішихпластівдумовоїтрадиції.Елементидумового стилюдослідникипростежують вже уписемнихпам'яткахКиївськоїРусі,називаючи,наприклад, «Слово про похід Ігорів»думою XIIстоліття.Думи сталипрямими продовжувачамиепічноїтрадиціїКиївськоїРусі уXV—XIX ст. на українських землях — й яквеличнаепопеянародно-визвольноїборотьби, й зарівнемосмисленняісторичнихподій; захудожнімосмисленнямостанніх смердоті сталиокра соювсьогомасивугероїчнихепосів,створенихбагатьма народами світу.

>Виконавці дум —кобзарі —відзначалися талантомтворення такультивуваннягероїчногоепосу, смердоті булиносіямивисокої культуривзагалі.Розквітдумовоїтрадиціїприпадає на XVI — вушко XVII ст. У кожному ,разі удругійполовині XVII ст.зафіксованокількапародійних дум, щосвідчить уже прозавершальнийетап активноготворення жанру. Доти жXVIII—XIX ст. не далижодного нового сюжетудуми. Уцей годинуестафетавиконання дум переходити відкозаків-воїнів,учасниківкозацькихпоходів докобзарів-сліпців, котріщедовгопідтримувалидумовутрадицію.Ліквідаціямосковським царатомЗапорізькоїСічі — основногочинника, щостимулювавкобзарство,спричинилася дозначноїтрансформації дум, допревалювання у якихморалізаторсько-дидактичнихмотивів.Переборюючипереслідування із боцішляхетськоїПольщі тацарськоїРосії,кобзарі донесли донащадківдумигероїчного характеру, котрістановлять дляукраїнцівживеджерелоїхньоїісторії.Ідеї,висловлені в думах, були йзалишаютьсяактуальними дляукраїнського народу.

Доепічнихжанрів народної творчостиукраїнцівнале жатибалади таісторичні пісня.Обидважанри немаютьчіткоокресленихдефініцій, томудонині унауціточатьсядискусіїщодоправомірностівіднесення їхні доавтономнихжанрів. Затематикою,образноюсистемою,поетичнимвтіленням якбалади, то йісторичні пісняєявищами відноснопізньогопоходження,хоча у якихтрапляютьсямоти ві йсимволиміфологічноїсистемимислення.

>Якщоісторичні пісняведутьрозповідь проконкретнихосіб, прозначнісуспільніподії тафакти, то предметомзображеннябаладздебільшоговиступаєпобутова сфера,зокремаповсякденніжиттєвіколізіїдраматично-трагічногозмісту.Історичні пісня —цемовбихудожнійлітописусноїісторії народу, тоді якбаладиявляють собоюсвоєрідну пропагандуморальних норм шляхомоспівуваннязразків чизапереченнярізного видуаномалій. Прожиттєвість цого пласта народноїпісенностісвідчатьнинішнєтворення такзваних «>співанок-хронік», атакожпопулярністьсередпевноїчастини населенняблизьких добалад «>жорстокихромансів».Ціявищаіснують йпотребуютьвивчення.

>Загальноговизнання вусьому світінабули укра-їнськіліричні пісня.Умовно їхні можнарозмежувати натакі тематичнігрупи: пісня про кохання, прородинне життя,суспільно-побутові (>козацькі,чумацькі,антикріпосницькі, найманецьські тазаробітчанські,емігрантські,рекрутські та солдатівські) та піснялітературногопоходження. Давновідійшли в минулесуспільніявища, що породилиназваніциклиліри кі, але й пісняпродовжуютьактивне життя,хвилюють насвтіленими вонизагальнолюдськимипочуттями,високимморальним пафосом,художньоюдовершеністю. Без перебільшення можнавважати, щоукраїнськалірикапоряд із думами,голосіннями,баладами та поручіншихжанрівміцноувійшла ускарбницюсвітової культури.

>Цілкомавтономний вид народної творчостискладаютьжартівливі тасатиричні пісня. Сатира йгумор —невід'ємнірисивдачіукраїнців, смердотідопомагалиїмпереборювати найприкрішіжиттєвіситуації,виживати уперіодижорсткогопротистояннячужоземнимзагарбникам.Цірисизавждизасвідчувалиознакижиттєздатності,здорової морулі народу,якийнавіть унайскрутнішімоменти невпадав увідчай, асміявся з свого лиха. До великого пластасатиричних йгумористичних пісеньтісноприлягаютьколомий кі тачастівкивідповідногозмісту,танцювальніприспівки.Загаломпісні-монострофи,найпоширенішими із які в Українієколомийки тачастівки,відзначаютьсяуніверсальністюфункцій,широтоютематичногодіапазону йздатнівиражативелику гаморулюдськихпочуттів,відбивати найскладнішімоментисуспільного життя.Коломийки йчастів кі —цесвоєрідна поетичнапубліцистика, котрайдепопередуіншихжанрів восмисленнісьогочаснихжиттєвихперипетій.

>Значний пластусної народної творчостискладає дитячий фольклор,якийділиться

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація