Реферати українською » Краеведение и этнография » Українські Народні оповіді та перекази про легендарних людей и народи


Реферат Українські Народні оповіді та перекази про легендарних людей и народи

Предыдущая страница | Страница 2 из 2
чином — легенд провелетнів. Живийсобі, —розповідають уЧигиринськомуповіті, — одинбагатий Чоловік,якийзроду-віку невідавніякого горя.Прийде,бувало, доньогобідняк й станібідкатися:хліба,мовляв, немає, й того, й цого немає. Абагатій йпитає внього: «І яку ж те в світі горіє?»Якосьповернувсябагатий Чоловік ізмлинадодому,осідлав коня іпоїхавшукати горя.їхаввін,певне,дібп'ять йзаїхав утаку землю, де людейзовсім немає, а самлишпесиголовці (смердоті із одним оком й із одним рогом: з праваруч. око, а, поліву —ріг).Дивиться — хата в степу.Зайшоввін дохати — в якому булосидить душп'ятьпесиголовців.Песиголовціпитають його: «>Чоготисюдизайшов?»Вінвідповідає: «>Прийшов горяшукати». — «Неїдь, —кажуть смердотійому, — далі горяшукати: ужети і такзнайшоввелике горі». А тодіпитають: «>Якщотитесля, чиковаль, чишвець, толишишсяживий, бо ми тобі зразу жзаріжемо йз'їмо». — «Я, —каже, —такийслюсар, що немаєкращого за мене,ніхто так і невмієвідливати». — «>Якщоти, —каже один ізпесиголовців, —такийчудовийслюсар, то ми невилив бі Мені одному око?» — «Купи, —каже Чоловік, —шевської смоли й лакукопійок навісім». Від Чоловікзробивпічку,вмурувавтуди маленький казанок й давайтопити ту смолу.Потімзробивособливу форму, наливтуди смоли, — вона і застигласобі уформі;зверхупокрив лакомвідлите око.Песиголовецьприклав його до свого,подивився — йначебтоновим окомкращенавітьбачить, ніж своїм. «>Молодець!Гарне окозробив!» А Чоловік йкаже: «>Тільки вам так і не можна йоговставити, атребаспочаткупродовбати вголовідірку». — «>Гаразд, —погодивсяпесиголовець. —Довбай». — «Така сама ж вас, —каже Чоловік, —прив'язати,щоб ві нетремтіли,бо, коли ядовбатиму, віпочнететремтіти». — «>Якщо так, тоходімо довівчарні, десаме тепер стоятивівці, — тамти мене іприв'яжеш достовпа». Чоловікрозігрів зубило,прихопивякомога понадреміняччя,повівпесиголовця докошари, поставивши тут йогоспиною достовпа йміцно-преміцно прикрутивши доньогоременями. «>Замружтетепер, —каже, — око,щоб не Бачили, як япродовбуватиму вголовідірку».Песиголовецьзамружив. А мужикнавів зубило та якзацідить молотком, то впесиголовця йвискочило його око, йвінзовсімосліп.Рвонувсяпесиголовець із всіх сил —реміння то йпорепалось. Давайвін тодігасати зачоловіком —ніяк неможеспіймати йогоміжвівцями.Потімвідчинивдверікошари, ставши на дверях рачки йпочаввипускатиовець поодній,сподіваючись хоч такспіймати,нарешті,чоловіка.Бачить Чоловік — справакепська... Наотарі та був один цап,найбільший за всіх. Від Чоловікзарізав тогоцапа,зняв ізнього шкуру,нацупив у собі ййденавкарачки прямоміжніг упесиголовця.Песиголовецьобмацав його ікаже: «А,цети — тієї, щоводиш за отару!» Чоловіквибігпотихеньку вньогопоміж ноги,потімчимшвидшепобіг до йогохати, забравшигроші,осідлавсобі доброго коня, а тоді ігукає: «Вісь, вісь де я!»Змій (sic!) кинувши тодівипускатиовець та його!Гнався,гнався —ніяк неможеназдогнати.Повернувся тому, тапокизнайшовзмійсобі «>видющих»помічників, Чоловік тієї був вжевдома.

У «Етнографічному огляді» за 1890рік, IV, з. 94—95надрукованоіншуоповідь на ж абсолютно тему,записану до того жЧигиринськомуповіті. Уційоповіді двабративирушаютьшукати по світу, дебіда.Знаходять смердотібіду вособіодноокогопесиголовця-людожера,якийстаршого братапідсмажив йз'їв, аменший братврятувався,пообіцявшипесиголовцювставити одному око, тазамість тоговиколов і ті, яку було б.

Уоповіді,записаній уРадомисльськомуповіті,песиголовця-людожеразаміненобабою-людожеркою йдоданодеякіподробиці, що ненаводилися впопередній.Жив-бувсобіковаль,якийніколи не знавшибіди.Принесуть,бувало, донього люди роботу йнуморозповідати — тієї про своюбіду, а тієї — про свою. Коваль йкажеїм: «І Яка тобіда? Коли воно татакебіда? Вісь вже,либонь, доживаючетвертий десяток на світі, ащезроду небачивбіди.Доведеться,мабуть, настаростілітйти по світу ташукатибіду: хочу хочпоглянути нанеї».Прийдутьінші люди донього в кузню йпочнутьрозповідати про своюбіду і горі; аковалеві то йкортитьпобачити самомубіду.

«>Треба такиподивитися, що воно татаке забіда! Завтра, людидобрі,неприходьте в кузню: уже мене ві не застанете — піду по світубідушукати».Наступного дня замкнувшивін свою кузню та і прийшов.Йде тайде,йде тайде,зустрінекогось йпитає: «Чи не Бачили, годиною, дебіда?» — «Ні, не Бачили».Прямує далі.Зайшов вже утаку землю, що аніміста, ані села, ані куреняніде немає, авін знай іде.Вженікуди зайти водинапитися, уже іхліба не стало, авін іде.Раптомбачить —стоїтьхатинка. «>Зайду, —гадаєсобі, — доцієїхатинки та хочвідпочинутрошки».Зайшов — немаєнікого.Ліг налавці і заснувши. Натійхатинці жилаодноокабаба-людожерка.Прийшла баба в хатинку,бачить —лежить Чоловік. «>Здрастуй,здрастуй,молодцю! Ящелюдськогом'яса некуштувала!..» Авінлежитьсобі.Підійшла баба донього,помацала за ребра, коливін —худий-худющий.Вона іміркуєсобі: «>Заріжу я барана, доки сінприжене отару із поля, танагодую його».Зарізала барана,нагодувала коваля іпитає: «>Чомуце удвічі ока?» — «Аможе, —кажековаль, —хочеш,щоб й в тобі було б два?» — «Хочу». — «Я, —каже, —коваль:можувставити одному око». — «Добре, —каже баба, — ставши». — «Телягай на крамницю: янагрію долото».Лягла баба на крамницю, аковальнагрів долото, взявши в рукисокиру та якхрясне — й від око, яку було б, івискочило.Людожеркасхопилася ізлави та заковалем.Він тодічимшвидшекинувся в отару йсховавсяпоміж баранами.Бабапозачиняласкрізь усє, сама стала на воротах йстоїть —очікує коваля.Чекала вон,чекала — немає коваля. «Ну, —каже вон тодісинові (очевидно, тут перепустку. — Прим. авт.), — годину вжебаранів у полігнати».Почав сінбаранів у полівиганяти, а вон давай шкірногообмацувати,щобякоськоваль невийшов із баранами за ворота.Бачитьковаль, що невипустить проклята баба, —вивернув кожухавовноюназовні,нацупив його у собі іпоповзнавкарачки.Підповз донеї.Вонапомацала за спину: «Баран», —каже, й пропустила. Ковальвискочив за ворота та ікричитьїй: «Немацай понад, немацай: я завжди за воротами!»Почула баба голос коваля,схопиласрібнусокиру й кинула внього;сокиравлучила в дерево йввіткнулася внього. Ковальпідбіг до дерева іхотів було бвийняти тусокиру йзабрати із собою;схопився занеї рукою, а рука то йприкипіла доруків'я.Біжитьлюдожерка до коваля, зубамискрегоче.Бачить тодіковаль, щоускочив у халепу,відтявсобі руку йвтік.

>Ці укра-їнськіоповіді пропесиголовців-людожерів,найближчі зазмістом дооповідейдеякихкавказьких племен (особливоосетинів йвотяків),зберегли лишеголовнийстриженьрозповіді «>Одіссеї» про циклопаПоліфема йподібно довеликоруськоїоповіді про «Хвацькооднооке»виродились указки, щоуособлюютьбіду, хвацько (особливоцестосується записаного п.Боровиковськимоповідання «Хвацько»),Щесвоєріднішою заформоюєрозповідь пропесиголовців-людожерів, записана уМаріупольськомуповіті. Тутдія переноситися вже в Україну, а чи не донезнаноїякоїсь країни, на край світу.

>Йшла однадівчина до Києва Богумолитися. Довелосяїйпроходитикрізьдужегустий йтемнийбайрак.Йде вон тайде, колибачить —їдуть два вершники.Під'їхалиближче.Дівчинапоглянула ними — то ми не люди, апесиголовці,бо малі смердоті за одним оку,якразпосередлоба,вище носа.Вонаперелякалася.Песиголовціпитаютьдівчину: «>Кудитипрямуєш?» — «>Іду, —каже, — Богумолитися». — «>Наймись, —кажуть смердоті, —краще до насслужити».Дівчина було б нехотіла, але й смердоті повелиїїсиломіць долісу, до землянки (впідземелля —?).Ведутьпопідземлею та іведуть. Привели. Колі тамскрізь надолівці виднослідикрові йваляютьсякістки, апосередині землянки (>підземелля?) — лев наланцюгу,який то йклацає зубами. Привелидівчину вкімнату. Укімнаті в одномукутіприлаштованікліті ізпаль, й люди то йюрмляться вцихклітках йвизираютьз-запаль; в іншомукуті —піч,білякліток із людьмискрізьваляютьсяцукерковіпапірці тагоріховішкаралупи,бопесиголовціцукерками тагоріхамивідгодовують людей на сало. Вісьці двапесиголовцізалишилидівчинудідові, а самзновупоїхали. Колі смердотівиїздили, то покаралидідові,щоб тієї затокуїїокропом, адівчина йпочула всеце. Поставившидіддівчиніхолодцю, і вонзаходилася ізпожадливістю йогоїсти.З'їла до дна, коли дивуватися, але вднілежить рукалюдська,дівчина і ложку кинула.Бачить вона тоді, що ужекиплять «закропи», та ікажедідові: «Давайте явий- му казані ізпічки,бо ві ужестарі, й вам,мабуть,важко».Довгодід недававїйвиймати,нарештікаже: «>Виймай».Дівчинавийняла один казан та якхлюпне надіда, а тодіхутчійдругий —дід намісці то йзварився.Тоді люди, котрісиділидотимовчки вклітках,зраділи йкажуть: «Ну, то жвипускай й нас ізневолі, та будемотікати!»Випустиладівчина людей, й стали смердотівиходити з «землянки». Левкинувся було б навтікачів, але й смердотіжбурнулийому шматокм'яса; лев зам'ясо, а смердотічимшвидшевийшли йнакивалип'ятами. На шляхутрапивсяїм пень. Жінками ідівчатапоскидали з собі —хтоспідницю,хтокерсет,хто разокнамиста,хтохустину — й одягнули його, якдівчину, а сам — далізвідтіля.Вибігли ізлісу іпопрямували до Києва набогомілля. Вісьпесиголовці наловили нових людей йповертаютьсясобідодому.Дивляться, колистоїтьпишновбранадівчина.Вони донеї, авиявляється,це — пень.Песиголовцізняли із пняплаття, погнали людей до землянки йкажуть: «>Треба якщоще разповернутися тагарненькопошукати — чи немає коголісі,хтозалишивцеплаття: тутхтось був».Приїхали,ввійшли до землянки — колилежитьобваренийокропомдід, а людей немаєнікого.Вони — навздогін.Шукали,шукали, та ужепізно було б.

Зіншихлегендарних людейукраїнськимлегендамвідоміще «>фараони», чи «бузку», «>морські люди».

>Переказ пронапівлюдину-напіврибуналежитьщеязичницьким народамАзії. Удавньомуперекладі «>Хроніки»ГеоргіяАмартоламовиться про нихтаке: «>завелися ж уріціНілі насходісонцялюдиноподібнідвітварини, Чоловік йжінка, що сиренамизвуться, чивілами».Переказ про сирен — людей ізриб'ячими хвостами —є й уВеликоросії. У СтаромуБихові пропоходження «>фараонів»розповідають так.ПереводивМойсей народ (>єврейський) з водою (>Чермне море, под годинуутечієвреїв ізЄгипту). Богзвелівйомумахнути на воду рукою.Мойсей махнувши — й постав міст з водою. А «>фараони» (>єгиптяни под дротом фараона)женуться за народом. Народ через міст — «>фараони» ісобі на міст.Тоді Богпрорік доМойсея: «>Махни рукою на міст!»Мойсей махнувши. «>Фараони» були за годинупосередині мосту,посередині моря.Містмиттюзник — й їхнього Герасимчука. Бог такзробив, що водизімкнулися, й від «>фараонів» нелишилося ісліду. Колі їхніпоглинуло море, то смердотіперетворилися до пояса нажінку, анижче пояса — нарибу. До пояса у «фараона» грудях, голова,волосся — всежіноче: «>жінка повсійформі»; анижче пояса — усе вриби. Бог їм йїжуособливупризначив.Вонинетерплячечекають, коли якщокінецьусьому. Колінинібуває шторм наморі, тоді «>фараони»вистрибують із води,пливутьпоблизу корабля й раз в разпитають: «Чи скорокінець світунастане?» Наце запитаннятребавідповідати: «>Вчора світлокінчився,вчора!»Вони були браді,аби світлокінчився.Майже ті жсамерозповідають пропоходження «>морських людей» й вГрубешівськомуповіті. УУглицькомуповітідодають до цого, що «>морські люди»вночівиходять до берега, йякщокогосьзустрінуть, тонеодмінноз'їдять. УЛітинськомуповітікажуть, щоморськіжінкинаділенінадзвичайноювродою йзнадливим голосом. Жінкамиціпідпливають докораблів йпочинаютьспівати.Якщо, занедосвідченістю тихий,хтопливе накораблі, їхнього невідганятигарматнимипострілами, то смердоті такустигаютьзахопитисвоїмиспівами, що усі накораблізасинають, й тоді «>морські люди»перекидають його.

>Пісень (йказок) народ сам він нескладає, аскладають їхні «>морські люди» йнавітьперекладають наноти (>Грубешівський таЛітинськийповіти). Посуботахзвичайнограє море, наповерхню йоговипливають «>морські люди» іпочинаютьспіватирізних пісень, а чумаки стоятиме біляцей годину наберезі інавчаються від них пісень, котріпотім йвиспівуютьсявсюди помістах й селах.

УКуп'янськомуповітіцихдивнихістотназивають «>фаляронами» — очевидно, від слова «фараон»; уПроскурівськомуповіті — «>милюзинами».

Ународнійлегенді промелюзинів, — говоритипрофесор М.Сумцов, —злилось дваелементи —апокрифічний проперехідМойсея черезЧермне море ізахідноєвропейськаповість проМелюзина. Уапокрифічнійлегенді проперехідМойсея черезЧермне моремовиться: «людифараоновіперетворилися нариб; уцихриб головилюдські, атулуба немає; лише сама голова; азуби ініслюдські; а девуха — тампір'я, а депотилиця — тамхвіст, й неїсть їхньогоніхто. І коней йзброяперетворилися нариб, й нарибах із коней шерстькінська, й шкура нимизавтовшки ізпалець;ловлять їхні йшкури із нихздирають, ам'ясокоптять; а з шкур тихийпереди іпідошвишиють: води тихшкури нетерплять, а, по сухомуносити нарік стані».

>Цяапокрифічна легенда проникла на Україну, межи простих людей,мабуть, задавніхчасів, й донеїзгодом узахіднійМалоросії годитьсядещо ізєвропейських легенд йповістей проМелюзина. Інасамперед,самеім'яцієїфеї сталоназвою апокрифа. Роман проМелюзинувиник ізфранцузьких народнихповір'їв про фей. У цьомуроманійдеться про ті, якчарівницяМелюзинавийшлазаміж за графаРаймунда ізумовою,щобвін нешукавїї посуботах, коли вонаробилаобмивання, под годину якіперетворювалася нанапівжінку-напівзмію.Спочатку все було бпречудово.МелюзинаподарувалаРаймундовідесятьохсинів йсприялазведеннюпрекраснихзамків (>Лузіньян,Ларошель таінших). Брат Рай- мундапосіяв уньомупідозрущодовірностідружини, йякось Раймунд усуботуввійшов доприміщення, декупаласяМелюзина. З крикомжалю івідчаю вонзникла із його очей, а разом із неюурвалися усіуспіхиРаймунда, й прахомпішли усі йогостатки.

>Першаредакція роману проМелюзинуз'явилася уФранції в 1389році; внімецькійлітературі романцейз'явивсявперше 1474 року йвтримавсядонині як народна книга.Віднімців роман проМелюзинуперейшов долітературчеської,польської (1569) йруської (1677). ДоЗахідної УкраїниМелюзина проникла чи ізпольських, чи ізнімецьких народнихпереказів роману. УлатишівКурляндськоїгубернії записаноказку проморських людей,побудованутакож за апокрифом проперехідєвреїв черезЧермне море,майжетотожнуукраїнськійлегенді профаляронів.

>Лісові люди —звичайні назріст, та лишекошлаті, із великимисивими бородами йзавжди «>засморкані».Взимку ізносівїхніхвитікають «>смарклі» досамоїземлі й такзамерзають. У такомуположеннілісові людипроводятьусю зиму.Побачитилісовулюдинувизнається защастя. Однадівчинаякосьвосенипішла вліс йпобачила под деревомлісовогоскоцюрбленогодіда.Він весьтремтів йдуже «>засморкався».Дівчина ізжалю обтерлайомуніс своїмфартухом, йдідокрозсипався перед неюкупоюсрібла (>Літинськийповіт).

>Лісові людизавждиходять безодягу й безвзуття йїдять усе,навіть людей.ДесьнеподалікМоскви прийшовякось уліс одинмисливець, взявши з собоюсмажену курку,щобперекусити, колизголодніє под годинуполювання.Зненацькапідходять донього двалісовихчоловіки,схожі набаранів увовні,відібрали курку,з'їлиїї й ужехотіли було бдобиратися впритул домисливця. Таоскільки вмисливця був до рукрушниця, то смердотіпішлиспочаткупокликати до собі напідмогутоваришів, амисливецьскористався із цого йчимскоріше прийшов ізлісу (>Ушицькийповіт).


Предыдущая страница | Страница 2 из 2

Схожі реферати:

Навігація