Реферати українською » Культура и искусство » Культура Білорусі в другій половині XIX початку ХХ століття


Реферат Культура Білорусі в другій половині XIX початку ХХ століття

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Зміст

 

Запровадження

1. Наукові дослідження

2. Розвиток народної освіти

3. Книжкова і періодична печатку

4. Мистецтво

4.1 Розвитокбелоруской літератури

4.2Устно-поетическое народну творчість

4.3 Формування професійного театру

4.4 Музичне життя

4.5 Образотворче мистецтво

5. Архітектура

6. Побутовий уклад і матеріальна культура населення

Укладання

Список літератури

 


Запровадження

Історія вітчизняної культури – наша духовна багатство. У культурі міститься пам'ять народу, через культуру кожне нове покоління, беручи життя, почувається частиною отого народу. У понятті “культура” людина і її діяльність виступають як що синтезує основа, оскільки культура є творіння людини, результат його творчих зусиль.

У другій половиніХIХ століття Білорусь вступила на шлях капіталістичного розвитку та стадію формування нової історичної спільності людей. Через війну промислової революції сталися докорінні зміни у техніці і виробництва. Швидкими темпами йшло розвиток товарно-грошових відносин, формування єдиного ринку. Це призводила до того, що економічних відносин пронизували всі сфери життя людського суспільства. Відбувалося об'єднання людей посилення боротьби за спільні цілі.

Важливими показниками історичної спільності людей є рівень розвитку її культури. За підсумками цих змін вона зробила значний крок уперед у її розвитку.


1. Наукові дослідження

Після повстання 1863 року зріс інтерес прогресивної інтелігенції до своєї історії, побуті, і культурі населення Білорусі.

Як і раніше значний внесок у вивчення краю вносили провідні наукові центри Росії – Академія наук, Московський і Петербурзький університети, у яких працювали відомі знавці культури та побуту білорусів – А.А. Шахматов, А.І.Соболевский, М.А. Янчук. [3. З. 188]

Поступово почали формуватися регіональні етнографічні центри. Вони здійснювали експедиційну роботу з вивчення Білорусі, й збирали фольклорно-етнографічні і археологічні матеріали. У 1902 року з ініціативи О.Р. Романова в Могильові була створена суспільство з вивчення білоруського краю іИсторико-етнографический музей. У 1908 року у Мінську організували церковний історико-археологічний комітет, який видавав роботи з назвою “Мінська старовина”. У 1909 року було освічена Вітебська комісія, діяльність якої був спрямовано вивчення і публікацію древніх актів та інших документів з історії Вітебського краю. Засноване Мінську в 1919 року товариство любителів природознавства, етнографії і археології вивчавМинскую область, проводило дослідження річок на Поліссі.

Величезний внесок у дослідження білоруської етнографії і фольклору внісМ.Я.Никифорский. Він збирав і записував фольклорні твори, досліджував обряди, звички й віру білоруського народу. Перша робота була “Нариси Вітебської Білорусі”, яка давала характеристику громадського побуту білорусів. Також якого є автором найбільшої роботи з матеріальної культурі білорусів ХІХ століття – “Нариси простонародногожития–бития у Вітебській губернії” і опис предметів побуту.

>Плодотворной була діяльність етнографа, фольклориста і археолога О.Р. Романова. Він опублікував близько 200 наукових робіт. Під його керівництвом було профінансовано кілька етнографічних експедицій по Білорусі, під час яких збиралися матеріали для “Білоруського збірника”. Робилися перші спроби наукового аналізу зібраних матеріалів. Висновки багаторічної праці у сферібелоруской лінгвістики, етнографії і фольклористики були було опубліковано у тритомнику (7 книжок) ”Білорус”, якого і сьогодні звертаються наукові і політичних діячів. [3. З. 188]

Для вивчення природних багатств Білорусі, у 1910 року було відкритаБеняковская сільськогосподарська станція, а 1913 року – Мінська болотна станція.


2. Розвиток народної освіти

Розвиток промисловості, товарно-грошових відносин ставило на порядок денний розвиток народної освіти серединіХIХ століття він був на низький рівень. Напередодні скасування кріпацтва у Білорусі діяло 576 навчальних закладів всіх типів, у яких навчалося лише 17 тисяч учнів, що становило 0,5% від населення Білорусі. [3. З. 176]

У середніх навчальних закладах навчалися тільки дворян. У школах для нижчих станів навчальний процес будувався в такий спосіб, щоб навчити учнів читати і писати, виховати на кшталт релігійності, відданості й покори царю.

Після скасування кріпацтва, царська влада змушені були вдатися до реформу шкільної освіти, яка сприяла розширенню сітки початкових шкіл й відміняла основні кордону для що у вищі й середні навчальними закладами. Але її результати були незначні, оскільки її проведення збіглося з реакцією приходу після придушення повстання 1863 року. З метою посилення російського впливу місцеве населення і вірнопідданих почуттів, і навіть ліквідації польської системи освіти, царському уряду особливу увагу привернуло на себе початкову школу. Вона стала поставлена під контроль православній церкві. Були звільнені всеучителя-католики. Викладання велося лише російською мові, оскільки білоруський і польський мови було заборонено. Більшість навчального часу відводилося «закону божого», молитвам і церковного співу. Але, не дивлячись на матеріальні труднощі, із якими була пов'язана відправлення дітей до школи, потяг населення знаннями була величезною. Шкіл бракувало. Царські влади виділяли освіту невеликі грошових сум і з цього багато шкіл у Білорусі перебували повністю за змісті селян.

У 1884 року після вбивства Олександра ІІ, було видано положення про церковнопарафіяльних школах, які відкрилися замість народних початкових шкіл. Викладання у яких вели переважно священики,псаломщики, писарі, оскільки кваліфікованих кадрів бракувало.

Ще повільніше, ніж початкова, розвивалося середню освіту. У 1868 році, налічується 18 середніх навчальних закладів: 6 чоловічих і4-женских гімназій, 2 прогімназії,Гори-Горецкое хліборобське училище, Полоцький кадетський корпус і 4 духовні семінарії, у яких навчалося 3265 учнів. [3. З. 178]

Це був діти дворян, чиновників, духівництва і буржуазії. Дітям найбідніших верств населення ці школи були доступніиз–за високої оплати навчання.

У Білорусі поширено жіночі професійні навчальними закладами. Переважали школи крою та шиття ірукодельние класи. Випускниці отримували атестати, яка давала право відкривати приватні зі школи і курси швейного майстерності

З усіх середніх навчальних закладів лише чоловічі класичні і реальні гімназії давали право надходження у вищі навчальні заклади. Інші таких прав або не мали, їх випускники займали службові посади.

У другій половиніХIХ – початку сучасності у Білорусі був ВНЗ. Офіційні власті неодноразово відхиляли клопотання громадськості щодо відкриття Білорусі університету чи політехнічного інституту. Та частина випускників, яка мала продовжити освіту, навчалася у університетах Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Одеси, Варшави та інших містах.

На початку сучасності системі освіти Білорусі сталися нові зміни. Замістьцерковно-приходских шкіл відкривалися народні училища. У зв'язку з розвитком в промисловості й торгівлі все швидше розширювалася мережу державні й приватні с/ш – гімназій і дійсних училищ.Разно-профильние і різнотипні професійні навчальними закладами готували кваліфікованих спеціалістів у галузі промисловості, сільського господарства, торгівлі, медицини, освіти, що відповідало вимогам соціально-економічного і охорони культурної розвитку.

Крім чотирьох семінарій в Несвіжі, Молодечно,Свислочи і Полоцьку, відкритих ще у другій половиніХIХ століття, в 1909–1915 роках було відкрито вчительські семінарії вРогачеве і Гомелі і жіночі семінарії вОрше іБорисове. У Гомелі було відкрито залізничне училище. У Могильові, Гродно і Вітебську – медичні школи. Також у Білорусі діяло п'ять сільськогосподарських шкіл.

Зростанню загальноосвітнього і охорони культурної рівня населення сприяли бібліотеки. Найбільш великої у тому числі була бібліотека імені О.С. Пушкіна, створена 1900 року. Постійними читачами бібліотек були учні, вчителя, службовці, ремісники, робочі. До 1914 року у Білорусі працювало 851 бібліотека з книжковим фондом 423 тисячі примірників, і 54 наукових закладів та культосвітніх товариств, які зробили значні досягнення у вивченні етнографії, історії, культури та природознавства. [3. З. 252]

Не дивлячись на обмежувальні заходи царату, під впливом економічного розвитку, завдяки активності селян розвиток народної освіти набирала темпи. У 1881 року нараховувалося 2185 різних навчальних закладів, а 1914 року вже була 7682. [3. З. 249]

Це внесло великий внесок у господарське і культурну розвиток краю, розширення писемності серед населення, формуваннябелоруской інтелігенції, розвиток білоруської культури.


3. Книжкова і періодична печатку

У умовах відбувалося розвиток пресі й видавництва. Видавництва, публікували лише російською мові, переважно, релігійну літературу, граматики, словники, довідники. [3. З. 179]

З періодичної преси видавалися лише офіційні видання: «Губернські відомості», під наглядом віце-губернаторів і «>Епархиальние відомості», під наглядом місцевої церковної ієрархії. У Вільно видавалося ще газета «Віленський вісник» й часопису «Вісник західної Росії», які проповідували ідеї монархізму і великодержавного шовінізму.

Тільки 1886 року у Мінську початку видаватися перша легальна, не залежна від уряду, літературно-політична газета «Мінський листок», яка дотримувалася ліберальних позицій. Для її сторінках друкувалися матеріали і дослідження з етнографії, фольклору й історію Білорусі, вірші білоруських поетів рідною, критичні погляди на твори літератури і мистецтваХIХ століття. З газетою успішно співпрацювали поет Я.Лучина, історики і етнографи А.Є. Богданович, М.А. Янчук, М. В.Довнар-Запольский та інші.

У результаті революції, особливо - по проголошення маніфесту 17 жовтня 1905 року, становище змінилося. З'явилося багато нових газет та часописів різних політичних напрямів. У 1906 року з'явилися перші легальні білоруські газети «Наша частка» і «Наша Нивка», які залишили знаменитий слід культури і суспільной думці Білорусі. Особливо велика заслуга газет у розвитку білоруської літератури та мови. На її сторінках починали друкувати свої твори всі відомі тоді білоруські поети й письменники. У період із 1908 року у 1914 рік книжковий ринок надійшли білоруські видання сімдесяти назв загальним тиражем 226000 примірників. [3. З. 258]

4. Мистецтво

 

4.1 Розвитокбелоруской літератури

Розвиток білоруської літератури, у другій половиніХIХ століття відбувався за умовах соціальної і національної тиску білоруського народу. Під впливом соціального поділу, викликаного розвитком капіталізму, у житті Білорусі з'явилося двоє напрями –либерально-буржуазное іреволюционно-демократическое.

Представниками ліберально-буржуазного напрямку були А.Ельский й О.Пшчолка. У революційних виступах пролетаріату вбачали загрозу держави й суспільства, проповідували соціальне примирення, класове єдність білоруської нації.

Родоначальником революційно-демократичної літератури був До. Калиновський.([1]) У своїй газеті «>Мужицкая щоправда» він правдиво розповідав про скрутному становищі селянства, розкривав грабіжницький характер реформи 1861 року, показував паразитизм поміщиків та соціальну політику царату у Білорусі. У межах своїх публіцистичних творах До. Калиновський закликав селян до боротьби за краще життя, до народного революції.

Після придушення повстання на 1863 року у вихорі репресій народ втратив найкращих представників своєї інтелігенції, що призвело до тимчасовому зниження розвитку літератури. Але ідейні принципи До. Калинівського були втрачені, пізніше їх розвивали у творчості Ф.Богушевич, Я.Лучина, А.Гуринович.

Ф.Богушевич ([2]) був учасником повстання 1863 року. Гнаний царськими владою він свою першу збірку віршів «Дудка білоруська» зміг опублікувати лише у 1891 року у Кракові під псевдонімом МатейБурачок, а друга збірка – «>Смичок білоруський» – 1894 року в Познані під псевдонімомСимонРевка з-під Борисова. До збірки «Дудка білоруська» Ф.Богушевич писав передмову, де намагався пробудити національну свідомість білоруського народу: ”>Можахтоспитае: дзе жцяпер Білорусь? Там, братці, яно, дзе наша моваживець: яно пеклоВільні такМазира, пеклоВіцебска за малим не такЧарнігава, дзеГродна,Мінск,Магілеў,Вільня й шматмястечак йвесак” [4. З 17-го]

Він перший із білоруських письменників оповістив про існування білоруського етносу і виділив самостійність білоруської мови. Поет попереджав: ”>Шмат булотакіхнародаў,штострацілінапершмову палю, так як тієїчалавекпрадскананнем,каторамумову позиці, апотим йзусімзамерлі. Непакідайце жмовинашайбеларускай,каб неўмерлі” [4. З 17-го]

Поет впевнений, що настане день, коли «перестанемо ми плакати над своїми частками». Він палко хотів народу:

>Вадзіцихоць краплю,

>Ди такийвадзіци,

>Ди із такийкриніци,

>Што, якхтонап'ецца,

>Дик вільнимстаецца. [4.С.19]

У творах Я.Лучина([3]) правдиво показував пригнічений становище білоруського народу, висловлював їх ненависть до самодержавству й прагнення до свободи. Ліричний вірш білоруською є основним жанром його творчості. Вони відбивається любов до селянства, намагання бачити його освіченим і щасливим. Вірші Я.Лучини були посмертно зібрані у збірнику “>Вязанка”, яка вийшла 1903 року.

Літературних творівА.Гуриновича) збереглося обмаль. За революційну діяльність поет був заарештований царськими владою. Його твори поширювалися в рукописах і було видано тільки після Великою Жовтневою Соціалістичної революції. Літературна спадщина поета складається з віршів, у яких основну увагу приділяв життя білоруського селянства, закликав його до боротьби.

У білоруської демократичної літературі другої половиниХIХ століття, широко відбивався духовне зростання білоруського народу, кращі риси його національної вдачі. На традиціях, закладених До. Калиновські, Ф.Богушевичем, Я.Лучиной, А.Гуриновичем, спиралася нова білоруська література початку сучасності. Розвивалася вона ще й під впливом російської, польської й українських і набула рис розвиненою літератури з різними жанрами, стилями і напрямами. Яскравими представниками цього часу вважаються Тітка, Я. Купала, Я.Колас, М. Богданович.

Нові теми, мотиви і образи принесла в білоруську літературу Тітка.([4]) Її книжки революційних віршів «Скрипка білоруська» і «Хрест волю» стали першими оригінальними збірками білоруської поезії сучасності. Вона написала перший підручник білоруською «>Першаечитанне длядзетакбеларусау», виступала як публіцист.

>Я.Купала([5]) підняв білоруську літературу на порівняно високий рівень. Його п'єси “>Павлинка”, “>Раскиданное гніздо” є найвища досягнення слов'янських літератур. Перше вірш “Мужик” було опубліковано у травні 1905 року, а перший збірку віршів “Шляхом життя” був випущений у 1913 року. Він перевів на білоруська мова твори М. Некрасова, І. Крилова, А. Міцкевича, Т.Шевченки, а своєю творчістю й суспільної діяльністю впливав для формування й розвиток білоруського літературної мови. [5. З. 302]

Перше віршЯ.Коласа([6]) “>Песни-жалоби” було опубліковано в 1910 року. У своїй громадської ліриціЯ.Колас часто повертається до селянинові, намагаючись пробудити його свідомість. У 1912 року вийшов перший збірник його прозових творів “Розповіді”, а 1914 року – “Рідні явища”. Дореволюційне творчість поета – справжня художня літопис життя білоруського народу.

М. Богдановичу ([7]) належить єдиний поетична збірка “Вінок”, але він дав поетові зайняти значуще місце у білоруської літературі. Своїм творчістю поет збагатив білоруську лірику новими темами, образами і формами. Крім віршів, він писав прозові твори, літературознавчі і публіцистичні статті.

У білоруської літературі сучасності розкрилися здібності М. Горецького, З.Бедули, Т.Гартного, До.Каганца та інших. Нова

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація