Реферати українською » Культура и искусство » Синтез науки і мистецтва в культурі італійського Відродження (на прикладі творчості Леонардо да Вінчі)


Реферат Синтез науки і мистецтва в культурі італійського Відродження (на прикладі творчості Леонардо да Вінчі)

Страница 1 из 12 | Следующая страница

Федеральне агентство за освітою

Центр культурології

 

 

 

СИНТЕЗ НАУКИ І МИСТЕЦТВА У КУЛЬТУРУ ІТАЛІЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

(НАПРИМЕРЕ ТВОРЧОСТІЛЕОНАРДО ТАКВИНЧИ)

Дипломна робота

 


>Оглавление

Запровадження

Глава I. Наукові відкриття життя Леонардо так Вінчі

1.1 Творчість Леонардо так Вінчі: межі науку й мистецтва

1.2 Проблема систематизації математики природознавства в концепції Леонардо так Вінчі

Глава II. Мова мальовничих творів Леонардо так Вінчі

2.1 Живопис ніж формою творчого пізнання

2.2 Техніка живопису мистецтво Леонардо так Вінчі

2.3 Образ мадонни в картинах Леонардо так Вінчі

Укладання

Бібліографія

Примітка


Запровадження

 

Актуальність дослідження. Епоха Відродження Італії заклала основи реалістичного мистецтва всієї Західної Європи. Наука ХІХ ст. поширила поняття «Відродження» попри всі царини життя суспільства аналізованої епохи й визначила характерні риси культури цього часу, що з корінним зламом старої феодальної системи.

Відродження (франц.Renaissance, італ.Rinascimento) — це епоха великих економічних та соціальних змін у життя багатьох держав Європи, епоха радикальних змін - у ідеології й культурі, епоха гуманізму і освіти. Мистецтво цієї епохи спиралося на наново відкриту культуру античності, тому й термін «Відродження».

У цілому цей історичний період різних галузях життєдіяльності людського суспільства виникають сприятливі умови для небувалого злету культури. Розвиток науку й техніки, великі географічні відкриття, переміщення торгових колій та поява нових торгових оборотів і промислових центрів, включення до сферу виробництва нових джерел сировини й нових ринків істотно розширювало і змінювало уявлення людини про світ. Високого розквіту досягають наука, література, мистецтво.

Змінюються ставлення до самій людині, про його місце і у природі та суспільстві. Ідеалом особистості нової доби стає людина добре розвинений фізично і розумово, у якого сильної волею, відвагою і підприємливістю. Людина нової доби прагне духовної свободі; середньовічний аскетизм витісняється радістю буття, свободою творчості, проявом індивідуальності. На зміну вірі приходить знання, заснований на практичному досвіді.

Це був,нуждавшееся в титанах думки, духу, вченості, і епоха Відродження породила таких титанів. Вона дала людству низку видатних учених, мислителів, винахідників, мандрівників, художників, поетів, діяльність яких внесла колосальний внесок у розвиток загальнолюдської культури. Отже, Відродження приніс глибокі зміни в усі області життя суспільства своєї епохи.

У історії всього людства нелегко знайти іншу так само геніальну особистість, як засновника мистецтва Високого Відродження Леонардо так Вінчі. Всеосяжний характер діяльності цього великого митця і вченого став зрозумілим тільки тоді ми, коли досліджувалося розрізнені рукописи з його спадщини. Йому присвячена колосальна література, докладно вивчена його життя. І, тим щонайменше, багато речей його творчості залишається загадковим і продовжує продовжують непокоїти уми людей.

Феноменальна дослідницька міць Леонардо так Вінчі проникала в усі галузі мистецтва. Навіть за століття дослідники його творчості дивуються геніальності прозрінь найбільшого мислителя. Леонардо так Вінчі був художником, скульптором, архітектором, філософом, істориком, математиком, фізиком, механіком, астрономом, анатомом. До нас дійшли численні малюнки і креслення з проектами токарних верстатів, прядильних машин, екскаватора, звідного крана, ливарного цеху, гідравлічних машин, пристосувань для водолазів тощо. п.

Мистецтво Леонардо так Вінчі, його наукові і теоретичні дослідження, унікальність її особистість пережили історію світової культури та науки, надали значний вплив на мистецтво.

Об'єкт дослідження: Культура італійського Відродження.

Предмет дослідження: Синтез науку й мистецтва (з прикладу творчості Леонардо так Вінчі).

Мета дослідження: >Вивить синтез науку й мистецтва - у культурі італійського Відродження (з прикладу творчості Леонардо так Вінчі).

Реалізація даної мети передбачає рішення наступних завдань:

- виявити взаємовідносини науку й мистецтва - у творчості Леонардо так Вінчі;

- розкрити проблему систематизації математики природознавства в концепції Леонардо так Вінчі;

- вивчити живопис як форму творчого пізнання;

- виділити особливості техніки живопису;

- розглянути образ мадонни в картинах Леонардо так Вінчі.

Теоретична іисточниковая база. >Источниковой базою у дипломній роботі є праці Леонардо так Вінчі «>Суждения про науку і мистецтві», «>Суждения», «Про науку і мистецтві» та інші, які висвітлюють проблему культури, науки, мистецтва.Теоретическую базу склали критичні роботи з її творчості наступних дослідників:Бернсона Б., Вазарі Дж.,Вентури А.,Веццози, А.Гуковского Р., Дюрера А., відбивають погляд для культури і мистецтва епохи Відродження. Як додатків використовувалися репродукції полотен Леонардо так Вінчі: «Мона Ліза», «Таємна вечеря», «Благовіщення», «МадоннаЛита», і навіть «Хрещення Христа».

Методологічна база. У дипломної роботі використовується принципи культурно-історичного підходи до предмета дослідження. Разом про те, при сукупному аналізі розвитку та становлення різноманітних галузей мистецтва та епохи Ренесансу і за аналізі різних авторів картинами застосовувалися синхронічний, діахронічний методи. З допомогоюструктурно-функционального методу, порівнювалися в історичному розрізі цього періоду такі явища культури, як мистецтво наука, виявлялися причини їх розвитку, результати їх взаємодії, і навіть вплив цієї взаємодії надалі розвиток науки. Під час підведення підсумків використали метод узагальнення.

Структура дипломної роботи - робота складається з запровадження, трьох глав, укладання, списку літератури та докладання. Обсяг дипломної роботи 100 сторінок.


Глава 1. Наукові відкриття життя Леонардо так Вінчі

 

1.1 Творчість Леонардо так Вінчі: межі науку й мистецтва

 

Твори мистецтва і досягнення науки - це великі сфери людської діяльності, зовні такі різні далекі друг від друга, тісно переплетені між собою незримими узами.

Ще древні вчили про триєдності трьох ликів культури: Добро, Істина, Краса. Згодом це триєдність розпалася: Істина відійшла до науки, Краса — мистецтва, Добро взагалі повисло повітря. Сьогодні, як ніколи, важливо відродити це втрачене триєдність. Наука, не освячена гуманістичними ідеалами Добра, веде світ до катастрофи. Мистецтво, яке зазнало втрат промінь Істини, поринає у сутінки декадансу. Краса однаково повинна плекати мистецтвонауку[1].

Мистецтво багатофункціонально: вона здатна вирішувати найрізноманітніші соціальні завдання, які сплетені у ньому у єдиний нерозривний вузол. Серед інших суворо розмежованих форм людської діяльності мистецтво зберігає разюче властивість: бути усім і особливим одночасно. Подібно науці мистецтво служить пізнання навколишньої дійсності; подібно мови є засобом спілкування людей, розробляв при цьому спеціальні художні «мови« музики, живопису, поезії тощо. буд.; разом із ідеологією воно бере участь у визначенні системи цінностей, разом із педагогікою воно слугує винятково сильним засобом виховання.

Людині властиво в різноманітних формою явищах шукати загальну першопричину.Замечательних результатів цьому шляху досягла наука фізика. Досить згадати закон всесвітнього тяжіння Ньютона, що поєднав воєдино і падіння яблука, і рух планет. Тому символічно, що став саме фізик-теоретик Євген Львович Фейнберг в згадуваній роботі намагається знайти деяку загальну підоснову, яка б об'єднати безліч настільки несхожих функцій мистецтва. Перерахуємо коротко лише основні їх.

Насамперед, є способом передачі почуттів художника, вона дозволяє зберегти для прийдешніх поколінь духовний досвід, нагромаджувальний людством. Завдяки мистецтву відбувається той життєдайний обмін думками, почуттями, устремліннями, якого немислимо існування людини. Мистецтво робить духовний світ художника, здатного осягати дійсність із особливої чутливістю і проникливістю, надбанням кожного. Отже, завдяки творчості Гомера, Рафаеля, Шостаковича люди стають розумнішими,зорче, душевно багатшими. У цьому полягає так звана комунікативна (від латів.communicatio — повідомлення) функція мистецтва.

Величезну роль грає просвітницька функція мистецтва. Кожен із нас може зізнатися у цьому, що чимало яскраві та незабутні відомості разом з насолодою витягнув ні з підручників вітчизняної історії чи географії, та якщо з малярських творів А. Дюма, Ж. Верна, М. Шолохова. Ще древні греки помітили дивовижне властивість мистецтва: повчати розважаючи. Цю ж особливість мистецтва мав на оці і М. Р. Чернишевський, говорячи, що мистецтво — такий підручник життя, що з задоволенням читають навіть ті, хто недолюблює інших підручників. Ф. Енгельс зазначав, що з романів Оноре де Бальзака він дізнався історію французького суспільства вулицю значно більше, ніж із робіт фахівців. Але ще важливіші — здатність мистецтва розкривати тайники духовного світу людини, завдяки чого це стає тільки засіб пізнання, а й інструментом самопізнання. Розкриваючи маємо духовний світ знає своїх героїв, художник дає можливість пізнати та тіла себе, зрозуміти у собі те, що без допомоги мистецтва ми ніколи помітили іосмислили[2].

Кожен відчув і виховну функцію мистецтва. Виховуючи, мистецтво звертається як до нашої думки, до нашому почуттю; вона вимагає ми як розуміння, а й співпереживання, і ця остання западає до глибин нашої свідомості. Мистецтво дозволяє нам відчути і пережити то, чого ніколи було з нами дійсною життя, і тим самим виховує нас, примушуючи зробити вибір, і стати тих чи інші позиції. Отже, мистецтво стає засобом як емоційного, а й ідеологічноговоспитания[3].

Мистецтво має нести людям радість насолоди красою, інакше воно перестає бути мистецтвом. Це визначається до гедоністичної (від грецьк.hedone — насолоду) функції мистецтва. Без цієї функції людина відвернеться і південь від пізнавальних, і південь відидейно-воспитательних достоїнств витвори мистецтва. Невипадково, тому мистецтво часто змішують з красою. Та не краса мистецтва доставляє людям насолоду. Людина відчуває радість від зустрічі з твором мистецтва, від нашої здатності поринути у думки і почуття генія, який створив цей витвір, від долучатися до великого таїнства творчості. Такі основні функціїискусства[4].

Уособленням багатосторонніх інтересів людини епохи Відродження, символом злиття науку й мистецтва є геніальна постать Леонардо так Вінчі (1452—1519), італійського живописця, скульптора, архітектора, теоретика мистецтв, математика, механіка, гідротехніка, інженера, винахідника, анатома, біолога. Леонардо так Вінчі — одне з загадок історії людства. Його різнобічний геній неперевершеного художника, великого вченого і невтомного дослідника в усі часи вводив людський розум у відчай.

Для самого Леонардо так Вінчі наука і мистецтво були "злиті воєдино. Віддаючи в «суперечці мистецтв» звання живопису, він вважав її універсальним мовою, наукою, яка подібно математиці в формулах відображає в пропорціях і перспективу усе різноманіття та розумне початок природи. Залишені Леонардо так Вінчі близько 7000 аркушів наукових записок і пояснюючих малюнків є недосяжним зразком синтезу і мистецтва.Листи ці довгий час кочували особисто від до рук, залишаючись невиданими, а й за право мати хоч кількома їх протягом століть вели жорсткі суперечки. Саме тому рукописи Леонардо так Вінчі розсіяні по бібліотекам і музеям усього світу. Разом з Леонардо так Вінчі й інші титани Відродження, можливо, менш універсальні, але з менш геніальні, споруджували безсмертні пам'ятники мистецтва та: Мікеланджело, Рафаель, Дюрер, Шекспір, Бекон, Монтень, Коперник,Галилей...[5].

Попри творчий союз науку й мистецтва й прагнення до «загальної мудрості», дріботячисочетавшиеся від імені одного генія, мистецтво античності і Відродження йшло попереду науки. У перший епоху наука лише зароджувалася, тоді як у другу — «відроджувалася», скидала із себе пута довгого релігійного полону. Наука значно довше і болісніша, ніж мистецтво, проходить шлях від народження до зрілості. Знадобилося ще одне століття — XVII століття, який приніс науці геніальні відкриття Ньютона, Лейбніца, Декарта, щоб наука змогла заявити про себе повнийголос[6].

Наука і мистецтво — дві межі однієї й тієї самого процесу — творчості. Мету й у науку й у мистецтва одна — торжество людської культури, хоча досягається вона різними шляхами. І на науці, й у літературі творчість непросто радість, змішана з ризиком, — це жорстока необхідність.

Глибока спільність науку й мистецтва й тим, що обидві цих творчих процесу ведуть пізнання істини. Прагнення до пізнання генетично закладено у людині. Відомі два способу пізнання: перший грунтується на виявленні загальних ознак пізнаваного об'єкта з ознаками інших об'єктів; другий — на визначенні індивідуальних відмінностей пізнаваного об'єкта від інших об'єктів. Перший спосіб пізнання притаманний науці, другий — мистецтву.

Наукове і художню пізнання світу - як б доповнюють одне одного, але з може бути зведені одне до іншого чи виведені одна з іншого. Певне, і пояснюється те що, що ні справдився похмурий прогноз Гегеля про долю мистецтва у епоху торжества розуму. У добу науково-технічної революції мистецтво як зберігає свої справді високі позиції з людської культурі, а й у чимось набуває навіть більше високого авторитету. Адже наука відносини із своїми однозначними відповідями неспроможна заповнити людську душу остаточно, залишаючи місце для вільних фантазійискусства[7].

Вчені знову переконалися у цьому, що галузеву науку перебуває у постійному русі, що кінцевою метою пізнання — «абсолютна істина» — недосяжна. Але як хотілося б вченому, що його улюблене дітище жило вічно.

Вчені звертаються мистецтва як скарбниці вічні непідвладних часу цінностей. У мистецтві негаразд, як у науці: справжнє твір мистецтва є цілковитий і недоторканний продукт творчості художника. Науковий закон існує поза теорії та поза вченого, тоді як закон мистецького твору народжується разом із самим твором. Спочатку художник вільно диктує твору своєї волі, зате принаймні роботи «дітище» знаходить владу творцем. Твір починає терзати творця, і він болісно шукає єдиний останній штрих, знайти який вдається лише великому майстру. З цією штрихом обривається влада художника над своїм створенням, вона вже безсилий змінити у ньому щось, і це вирушає до самостійний шлях у часі.

Цей незбутній ідеал вічного досконалості, недосяжний для наукового знання, і є тією магнітом, який постійно притягує вченого мистецтва. Наука теж притягує мистецтво. Це виявляється у тому, що з'являються нові «технічні» види мистецтв, такі, як кіно України й телебачення, у тому, що пересічний науковець дедалі більше стає об'єктом

Страница 1 из 12 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація