Реферати українською » Культура и искусство » Історичний шлях розвитку кінопрокату в Росії


Реферат Історичний шлях розвитку кінопрокату в Росії

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Історичний шлях розвитку кінопрокату у Росії


Запровадження

Дивно, наскільки актуальними залишаються рядки, написаніДзигойВертовим багато років тому на захист неігрового кіно від законів що тоді комерційного радянського кінопрокату. Ось тепер «серйозні» продюсери, прокатники і як дивно, журналісти появу «некомерційного», документального кіно у кінопрокаті взагалі не збираються згадувати. «В нього немає свого глядача», «воно знайшло собі місце на ТБ», «недостатньо видовищно» – є досить прийменників, щоб не обговорювати усе те, що приміром із прокатом фільмів, які у перелік «блокбастерів», широко рекламованих і має багатомільйонний бюджет.

Разом про те, у сучасних умовах кіноіндустрія є сферою,аккумулирующей суттєві фінансові потоки. Так, світової оборот з виробництва і прокату фільмів у 2008 року становив 88 млрд. дол., збільшившись проти 2007 роком на 4,5%.

За оцінками експертів, російський ринок кінопоказу одна із самих динамічно та розвитку і швидкозростаючих ринків у Європі, а й у світі. У 2008 року касові збори склали 830 млн. дол., збільшившись проти 2007 роком на 46,9%.

Отже, складається парадоксальна ситуація: ринок кінопрокату зростає, але якісний зміст кінокартин в прокаті залишає бажати кращого. Коріння даної парадоксальною ситуації полягають у тому, що кінопрокатна індустрія зацікавлена масовому, так званому – «>попкорновом» глядача, з метою підвищення окупності фільмів. З іншого боку, залишається мало можливостей для широкого прокату стрічок класиків, і навіть молодих, талановитих, перспективних, проте мало «розкручених» авторів.

І сьогодні російський ринок кінопрокату сидить над дилемою – усвідомлюється необхідність підвищення якісного рівня картин разом із окупністю. Ця проблема, загалом, не нова. Історія кінопрокату у СРСР, хоча й так чуйно реагувала на критерій окупності фільму, але якісного кіно у прокаті були ті ж, що сьогодні.

Отже, метою даної роботи є підставою розгляд історичного шляху кінопрокату у Росії.


1. Розвиток вітчизняного кінопрокату за доби СРСР

 

1.1 Становлення радянської кінопрокатної індустрії

 

У історії радянського кінопрокату20–40-е року 20 століття справедливо вважаються періодом розквіту німого кіно. Цей період усеубистряющимся зростанням радянської кінематографії за всі її показниками [6]. Досить великими темпами зростає кількість кіноустановок. Зростають фільмофонди прокатних організацій. Розширюється виробництво картин. Зростають і набирають сили нові творчі кадри.

Зростання характеризується як кількісними даними. Підвищується якість всієї хірургічної роботи підвівся ідейний і естетичний рівень фільмів. Утвердившись самостійна мистецтво, кінематограф стає повноправним учасником художнього життя країни, однією з дійових засобів для виховання мас. Після «>Броненосцем «Потьомкін» з'являється ряд видатних, що склали епоху історія кіно творів; «Мати», «Кінець Санкт-Петербурга», «Нащадок Чінгісхана», «Арсенал», «Земля», «>Обломок імперії».

Тоді ж будуються такі гіганти в промисловості й транспорту, як Дніпровська гідроелектростанція,Туркестано-Сибирская залізниця, Магнітогорський металургійний комбінат, Московський автомобільний завод, Ростовський завод сільськогосподарських машин й інших підприємств.

Складається сприятлива обстановка та розвитку наймасовішого з усіх мистецтв – кіно. Якщо першій половині двадцятих років рішення ХІІ і XIII – з'їздів партії призводять до організаційному упорядкування кіносправи, зміцненню його виробничої бази, збільшення випуску фільмів, то, на на новому етапі основну увагу партії переключається боротьбі за підвищення ідейного і мистецького рівня кінороботи. Тут на вирішальній ролі зіграла політика партії щодо організації та вихованню творчих кадрів мистецтва.

Основні засади цієї політики були викладені в резолюції Центрального Комітету РКП(б) «Про політику партії, у області красного письменства» від 18 червня 1925 року.

Було поставлене завдання якнайшвидшого завоювання техніко-економічній незалежності радянської кінопромисловості. Був висунуть питання будівництві фабрики плівки, про організацію виробництвадинамоприводов для кіноперусувок, шкільнихкинопроекторов, освітлювальної апаратури для кіностудій.

Значну увагу приділено проблемі творчих кадрів.

У другій половині двадцятих років з ініціативи партії було проведено також кілька всесоюзних і республіканських нарад з питань практикикиностроительства: Всеросійські нарада щодосценарному справі, Всесоюзне нарада щодо кінофікації села, наради з питанькультурфильма і дитячого кіно.

Всі ці заходи визначили ті величезних успіхів радянської кінематографії, які притаманні аналізованого періоду. Про кількісної боці цих успіхів свідчать такі цифри.

Зростання кіномережі: в 1925 року за СРСР налічувалося 3700 кіноустановок. У 1930 року – 22 000. Зростання не за п'ять років майже шість разів. Збільшення йде переважно по рахунок клубної і сільської мережі. Особливо показовий зростання останньої.

1925-го у СРСР було виплачено близько 700 сільських установок. У 1930 року – близько 14 000. Збільшення майже в двадцять разів. Так само показові цифри, характеризує роботу кінопрокату [2].

Наведемо приміром, даних про фільмофонді найбільшої прокатної організації на той час –Совкино: в 1925 року це фонд налічував 2700 копій. У 1929 року – 16 000. Зростання за чотири роки майже шість разів.

Але цифрові показники далеко ще не повністю відбивали успіхи кінофікації і прокату на роки. Ще важливими були зміни у соціальному складі кіноаудиторії.

Створення широкої мережі клубних і сільських установок втягувало у кіно мільйони нових глядачів із робітників і селян. Тоді ж з'являються і перші спеціалізовані екрани.

У самій Москві, Ленінграді та багатьох інших містах Союзу створюються кінотеатрикультурфильма. У самій Москві при Музеї Революції створюється театр кінохроніки. У Москві Ленінграді відкриваються дитячі кінотеатри. Починаєтьсякинофикация навчальних закладів.

Коли попередньому етапі – в 1922–1925 роках –фильмо-фонд полягає головним чином із імпортних іноземних картин (ще 1925 р. радянські фільми становили цьому фонді трохи більше одну п'яту), то вже 3 роки, в 1928 року, питому вагу картин вітчизняних піднімається до шістдесяти ніж 7 відсотків, тобто зростає більш ніж тричі [6].

Динаміка зростання кількості виробництва фільмів у період 30–40 x рр. то, можливо охарактеризована такими цифрами. Випуск кінохроніки: понад 500 номерів у рік. Випусккультурфильмов (публіцистичних і науково-популярних, навчальних): понад 200 на рік. Випускхудожественно-игрових картин: близько 120 фільмів у рік.

Для виробництва такої кількості фільмів знадобилося значне розширення технічної бази. Тоді ж у корені реконструюються що існують кінофабрики, а й будується низку інших.

У самій Москві зводиться найбільший у Союзі, і одну з найбільших у світі фабрикахудожественно-игрових картинСовкино (нині «Мосфільм»).

Повністю реконструюється ленінградська фабрикаСовкино, перетворюється на велике, чудово обладнане підприємство з виробництва ігрових картин («Ленфільм»).

Частиною реконструюються, частиною створюються наново кінофабрики в союзних республіках: три фабрики Всеукраїнськогофотокиноуправления – у Києві, Одесі і чотирьох Ялті; фабрикаГоскинпром Грузії – до Тбілісі;Азгоскино– в Баку;Арменкино– в Єревані;Узбеккино– у Ташкенті навчається; тимчасова знімальна базаБелгоскино у Ленінграді.

Виникає виробництво фільмів у ряді національних республік, які встигли створити їх у попередні роки, – у Туркменії, Таджикистані,Чувашской АРСР.Организуется кіновиробництво й у деяких крайових і обласні центри: Новосибірську (товариство «>Киносибирь») і Ростові-на-Дону («>Кинокомсомол»).

Для обслуговування автономних республік і областей РРФСР, які мають власнихкинопредприятий, створюється товариство «>Востоккино», яке крім допомоги цим республікам і областям у питаннях кінофікації і прокату організує виробництво картин на теми піти з життя східних, поволзьких і північнокавказьких національностей.

У системі Червоною Армією створюється спеціальна організація – «>Госвоенкино». Більшість виробництва хроніки ікультурфильмов зосереджується спеціальному фабрицікультурфильмовСовкино– у Москві. Але крім неї випуском хроніки ікультурфильмов займаються ленінградська фабрикаСовкино, «>Межрабпом-Русь», «>Госвоенкино», кінофабрики союзних республік.

Швидке зростання виробництва фільмів стимулює приплив нових творчих сил, серед яких усе більше надавали роль грає молодь, вона до мистецтво вже найближчими роками революції.

Вперше починають самостійну постановочну діяльність такі згодом визначні майстра радянського кіномистецтва – російського й інших національних республік, – як Б.Барнет, Р. і З. Васильєви як, Є.Дзиган, А. Довженка, М. Донськой. А. Зархі, А. Іванов, З. Долідзе, М.Калатозов, У.Корш-Саблин, Л. Луков, У. Петров, І. Пир'єв, Ю.Райзман, Р. Рошаль, І.Хейфиц, Є.Червяков, М. Чіаурелі, М. Шенгелая, З. Юткевич.

Тоді ж розкриваються творчі індивідуальності низки майстрів, поставили свої перші картини попередньомуетане: Р. Козінцева, У. Пудовкіна, А.Роома, Л. Трауберга, Ф. Ермлера.Пробуют цієї пори працювати у кіно України й такі видатні майстра театру, як До.Марджаиов, М. Охлопков, А. Попов.

Притік нових зусиль і накопичення досвіду старим середнього поколінь майстрів кіно благотворно позначилися на ідейному і художній рівень всіх видів картин. Розширюється і поглиблюється тематика, з'являються нові жанри, виявляються дедалі нові виразні можливості кінематографу.

Це тематичне, жанрове, формальне збагачення можна проілюструвати з прикладу кінохроніки і документальних фільмів.

Тут складаються талановиті кадри документалістів, на багато років визначили розвиток області кінематографії. Крім які виявилися ще роки громадянської війни і перших років мирного будівництва Д. Вертова, М. Кауфмана, І.Белякова та інших, на хроніці виростають такі цікаві майстра, як Еге. Шуб, І.Копалин, А. Медведкін, Л. Степанова, М.Кармазинский, М.Ошурков, Б.Небилицкий.

Центральне місце у виробництвікинопериодики другої половини двадцятих років займає щотижневий «>Совкино-журнал», нагадує сучасні «Новини дня». Журналмонтировался з репортажних знімків найактуальніших поточних подій і призначався задля спільної кіномережі.

Але поруч із «>Совкиножурналом» виникає чимало нових періодичних видань, розрахованих більш вузькі аудиторії: двотижневий журнал як на сільського глядача «За соціалістичну село», щомісячний «Кооперативний кіножурнал», журнал для червоноармійській аудиторії та т.п.

У союзних республіках і найбільших обласні центри випускаються кіножурнали республіканського та обласної значення. У Харкові видається український «>Кино-Тиждень», звісно – білоруський кіножурнал, до Тбілісі – грузинський, в Ростові-на-Дону –северокавказский, в Свердловську – уральський.

Велике зацікавлення представляли фільмиЭсфири Шуб, які поклали край початок жанру документальних історичних кінохронік. Переглянувши багато тисяч метрів дореволюційних документальних знімків, Шуб вибрала найяскравіші за змістом шматки і змонтувала до десятиріччю Лютневу революцію повнометражний фільм «Падіння династії Романових» (1927). Фільм опинився лише цікавим за матеріалом, а й надзвичайно цінним в пізнавальному плані.

До документальної кінематографії тісно примикало виробництвокультурфильмов – науково-популярних, навчальних, інструктивних.

Хроніка і документальні стрічки робилися тих-такикинофабриках, як і власнекультурфильми. Більшість творчих працівників неігровий кінематографії ще спеціалізувалися за видами картин. Багато режисерів і оператори, закінчивши зйомку документально-публіцистичного фільму, приймалися за науково-популярний чи навчальний, і навпаки.

Але диференціація вже розпочалась. І поруч із «>неигровиками взагалі» у роки формуються кадри майстрів кіно,: цілком або переважно працюючих над науково-популярними і навчальнимикультурфильмами. До них віднести режисерів М.Болининцова, А. Вінницького, М.Вишняка. М. Галкіна, Ю.Геника, А. Дубровського, У. Єрофєєва, У.Жемчужного, У. Карина, М.Каростина, У.Королевича, М. Лебедєва, А. Литвинова, Я.Посельского, Б.Светозарова, А.Тягая, У. Шнейдерова, операторів До. Венца, А.Дорна, З. Лебедєва, П.Мершина, П.Мосягина, І.Толчана, Р.Трояновского.

Упродовж років розквіту німого кіно випустили багато сотень повнометражних і короткометражнихкультурфильмов найрізноманітнішої тематики і жанрів. Особливо велике розвиток у роки отримали фільми про мандри. Глядач хотів знати своєї країни, життя й побут які населяють її народів; його цікавили також Природа і люди інших країнах, і він із задоволенням дивився фільми про мандри, у дуже простій і наочної форміудовлетворявшие його допитливість. Звідси виникнення таких картин, як «До берегів моря» (від Новосибірська до Владивостока), «За Полярним колом» (рейс пароплава «Колима»), «Європою» (поїздка в Німеччині і), «Навколо Європи» (перехід радянських судів з Архангельська до Одеси), «Навколо Азії» (рейс пароплава «Декабрист» з Одеси у Японію та Китаю).

Найцікавішими в пізнавальному і формальному відношенні були картини: «Серце Азії», «Дах світу» і «До щасливою гавані» режисера У. Єрофєєва, «У тайгу за метеоритом» М.Вишняка; «>Подножие смерті» і «>Эль-Иемен» У. Шнейдерова, «Ворота Кавказу» М. Лебедєва, «По нетрям Уссурійського краю» А. Литвинова, «Великий північний шлях» М.Болишшцова.

Крімфильмов-путешествий випускалося багато географічних і етнографічнихкиноочерков, присвячених окремим республікам, містам, географічним зонам: «КраїнаНаири» (Вірменія) А.Бек-Назарова, «>Сванетия» Ю.Желябужского, «Татарстан» А. Дубровського, «Лісові люди» А. Литвинова і ще.

До досягнень цього періоду потрібно назвати також розгорнути виробництво мальованих фільмів, і зародження радянської об'ємної мультиплікації.

З мальованих фільмів 1930 років варто відзначити: науково-популярний фільм «Звук» А.Бушкина; дитячі фільми-екранізації «Пошта» (по З.Маршаку) М.Цехановского і «>Тараканище» (по До. Чуковського) А.В. Іванова і М. Воїнова; фільми інших жанрів – «>Самоедский хлопчик» М. і Про.Ходатаевих і У. і З.Брумберг, «>Винтик-шшш-тик» А. Преснякова і І.Сарохтина; «>Каток» І.Иванова-Вано і Д. Черкеса. У цих фільмах було досягнуто як високий на той час рівень зображення, а й у значною мірою освоєна техніка «одухотворення» і відтворення ритму руху. Фільми добре приймалися дитячим і дорослі глядачем, а частина їх у протягом десятиліття залишалася у репертуарі кінотеатрів.

1.2 Розвиток кінопрокату в50–70е роки

У кіно, як і поети, було, ніж кіно [1]. Наприкінці70х рр. 20 століття кількість відвідувань кінотеатрів душу населення (разом із немовлятами і немічних пенсіонерів) становила понад 19 на рік.Экранов у країні було близько 5000. Сюди входили й Будинку Культури і сільські пересувні установки. Прокат приносив чималий прибуток, тим більше, що закордонного кіно тут майже немає, та й, що показували, було найчастіше копії, завезені контрабандою із Польщі чи інших дружніх СРСР держав чи фільми країн союзників. Квитки коштували від 10 копійок на ранковий сеанс, до70 копійок на вечірній і одну рубля 20 копійок на широкоекранний чи, так званий, двосерійний фільм – стрічку, тривалістю дві і понад годину. На на теренах СРСР працювали кіностудії: Мосфільм, їм. Горького, Свердловська кіностудія, їм. Олександра Довженка, Ленфільм, Ризька кіностудія, Одеська кіностудія, Київська кіностудія, Білорусьфільм, і навіть рідко які робили фільми для широкого прокату Кіностудія Вірменії і Грузія-фільм [9].

Протягом років Великої Вітчизняної Війни й у повоєнні роки картини,демонстрирующиеся в кінопрокаті, сприяли підйому патріотичного духу радянський народ, проголошували ідеали любові до батьківщини і комуністичної праці.


2. Розвиток кінопрокату у сучасних

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація