Реферати українською » Культура и искусство » Види постановки при грі на скрипці


Реферат Види постановки при грі на скрипці

Страница 1 из 4 | Следующая страница

>РЕФЕРАТ

ПЛАНИПОСТАНОВКИ ПРИ ГРІ НАСКРИПКЕ


>Оглавление

Запровадження

1. Становище корпуси та ніг

1.1 При грі стоячи

1.2 При грі сидячи

2. Постановка лівої руки

2.1Подушечка

2.2Подбородник

3. Постановка підборіддя і плеча

4. Постановка голови

5. ">Переменная опора"

5.1. Становище великого пальця

5.2. Становище вказівного пальця

6. Постановка пальців

6.1. Сила тиску

6.2. Активність пальців

Укладання

Список літератури


Запровадження

Серед найважливіших проблем скрипкової педагогіки, виникаючих вже в початок навчання скрипаля, однією з найбільш складних є проблема "постановки" - у широкому значенні цього умовного, дуже неточного, та ще узвичаєного терміна. Важко переоцінити значення постановки для її подальшого розвитку скрипаля. Не дивно, що цим проблемі присвячено, мабуть, найбільше сторінок на методичної літератури й найрізноманітніших школах гри на скрипці. Проте автори дуже різна підходять вирішення проблеми постановки. Переважна більшість їх виходить із з так званого "універсального" способу утримання скрипки і змичка; намагаються також до "єдиної" і незмінною формі рухового процесу задля всіх.

Така здавна практикована у різних початкових школах система сприяла закріплення стандартної форми постановки, що була властива тому чи іншому автору школи. Відповідно до історичним розвитком гри на інструменті - починаючи відтоді, коли скрипалі тримали скрипку нижче ключиці і клали підборіддя праворуч відподгрифника, і навіть користувалися короткимдугообразним смичком, до нашого часу - форми постановки видозмінювалися, соціальній та значною міроюиндивидуализировались під впливом особистих поглядів автора тій чи іншій школи. Однак у навчальної практиці переважало копіювання учнями зовнішньої форми постановки педагога. Тим більше що нав'язування чи копіювання стандартної форми порушення й вирішення ігрових русі не враховуючи індивідуальних особливостей кожного даного учня здебільшого стає серйозною перешкодою до оволодіння грою на скрипці, гальмує як технічне, а й музичне розвиток, обмежує виконавчі можливості і часто призводить до професійним захворювань.

Багато школах гри на скрипці зустрічаються ілюстрації із зображенням правильного і неправильного, з погляду автора, становища корпусу, ніг, голови і рук скрипаля. Вважаючи дуже доцільним використання фотоілюстрацій в посібниках, слід зазначити, що, на жаль, в переважній більшості випадків, цих ілюстраціях відтворюється лише єдине, загальне всім становище, який виключає якихось відхилень й можливість існування різновидів постановки.

З іншого боку, як цілком слушно зазначав професорЛ.М. Цейтлін, серйозним недоліком подібних ілюстрацій є недостатня їх унаочнення. ТомуЛ.М. Цейтлін думав, що було б показати, наприклад, становище пальців на грифі, знявши що грає хто стоїть спиною до фотоапарата із відведеною убік головою. І тут на фотографії були б відтвореними гриф скрипки і пальці, становище яких учень розглядав ще й сприймав зі своїми думки і міг би порівнювати зі становищем своїх пальців.

Проти схоластичних і шаблонних форм постановки під час навчання грі на скрипці різко заперечували автори низки методичних праць. Так, видатний російський скрипальА.Ф. Львів, обстоюючи дбайливе ставлення до творчої індивідуальності артиста, наполягав, зокрема, на необхідності індивідуалізувати форми постановки. "Ні, у світі двох чоловік, які цілком були схожі собою морально і майже фізично... кожен із обдарованих учнів однієї й тієї ж вчителя грає цілком по-своєму..." - писав він у своїх "радах початківцям на скрипці". Тільки відмовившись від "сліпого наслідування", справедливо стверджувавА.Ф. Львів, "можна пристосувати свій організм до вимог інструмента, а інструмент підпорядкувати цілком своєму організму те щоб гра стала не поруч напружених зусиль, завжди викривних незрілість музиканта, але вільним, майже несвідомим проявом його музичного почуття".

На відносність "правил" гри на скрипці, і вимушені видозмін, яких вони мають піддаватися у зв'язку з індивідуальними особливостями фізичного складання що грає, вказував і У.Тренделенбург в передмові до ">DienatrlichenGrundlagenderKunstdesStreichinstrumentspiel", і навіть низку інших як вітчизняних, і закордонних методистів.

На жаль, ці прогресивні установки не отримали згаданих працях досить послідовною й переконливою розробки.

Ближче і конкретніше інших методистів вирішення проблеми постановки підійшовБ.А. Струве - радянський дослідник у сфері методик викладання гри на смичкових інструментах й історіюсмичкового мистецтва. Не ставлячи собі завдання вичерпного вирішення таких складного питання на цілому, а тим більше прямій залежності лише від типових чи індивідуальних анатомічні особливості людини,Б.А. Струве розглядає у спеціальній праці "Типові форми постановки рук у інструменталістів (>смичковая група)" найтиповіші "форми гри акторів-професіоналів у зв'язки України із типовим складанням що грає і характерні риси його функціональних відправлень". Свої становища автор розцінює як досвід боротьби "з пануючим із цього питання суб'єктивізмом", тобто із таким педагогічним методом, що він називає "методом наслідування зовнішнім прийомів гри (постановці) педагога".

У умовний термін "постановка", зазвичай викликає уявлення про статиці, нерухомості,Б.А. Струве вкладає широке поняття - як про вихідному становищі рук, а й зовнішньому прояві рухового процесу; природна постановка визначається їм, як результат найбільш раціонального пристосування даного організму до місцевих умов гри. Оскільки кожному організму притаманні ті чи інші типові риси будівлі плечового пояса і типові особливості будівлі рук, то природно, справедливо стверджує Струве, що це риси й особливо однак виявляються у процесі пристосування до місцевих умов гри. Зовнішня форма цього пристосування визначає відповідну типову форму постановки. Відхилення від найхарактерніших, типових особливостей будівлі та функцій верхніх кінцівок викликають зміни й у формах постановки. Такі "проміжні" формиБ.А. Струве називає "типовими постановочними варіантами".

Поруч із він зазначає, що не можна обмежуватися вивченням приватних моментів фізичної конституції виконавця, зокрема будівлі його верхніх кінцівок, і зводити всю проблему постановки лише у цим "приватним моментів", без урахування такі найважливіші індивідуальні особливості, як належність до тому чи іншому типу нервової діяльності, ступінь чутливості нервово-м'язового апарату і ще. Проте чи рахуватися з цими "приватними моментами" отже ігнорувати властиві цьому організмові типові риси (чи "типові варіанти") і нав'язувати учневі трафаретну, протиприродну йому постановку.

Слід погодитися також із наступним твердженням Струве: "Організм може цілком використовувати усі закладені у ньому дані лише тому випадку, коли виявлення рухового процесу у поставлених певних умов відбувається у плані властивих йому типових функціональних відправлень. Тим самим було забезпечується найменша витрата мускульних сил, із чим таким близьким пов'язана легкість і віртуозність виконання. У цьому полягає природна для даного організму постановка".

З викладеного видно, що раціональна постановка, у широкому значенні цього поняття, формується, зрештою, у процесі пошуків найбільш природних, вільних, еластичних, легких ігрових рухів, необхідні здійсненнямузикально-исполнительских, художніх завдань. Саме тому що природно, що, засвоївши так звану початкову, елементарну постановку, учень поступово, через різні часові відтинки, вносить у ній більш-менш суттєві корективи, а де й докорінні зміни.

Такі зміни можна спостерігати у зрілих скрипалів з цілком визначеним яскравим індивідуальним виконавчим стилем. У цьому плані незаперечним і повчальним є досвід французького скрипаля Ж. Тібо, який, будучи вже відомим артистом, знайшла-таки можливим надати корпусу скрипки більш горизонтальне становище у тому, щоб полегшити рух лівої руки. У зв'язку з цим, природно, він був видозмінити постановку ще й правої руки: щоб пристосуватися до нових умов гри, він має кілька підняв лікоть правої руки.


1. Становище корпуси та ніг

 

1.1 При грі стоячи

Перш ніж розпочати постановці лівої руки учня, слід забезпечити природне,ненапряженное стан всього його тіла загалом. Важливе значення у зв'язку набуває правильне розподіл тяжкості тулуба, опора його па ноги, отже, і становище ніг.

"При грі стоячи тяжкість тіла слід переносити на ліву ногу, права нога злегка висувається вперед", - так здебільшого визначалося в старих інструкціях стан корпуси та становище ніг що грає. Нерідко можна зустріти й те розпорядження - тримати ноги в зімкнутому становищі. Неважко переконатися з власного досвіду, що це положення ніг при грі на скрипці - вкрай хитливо; вони викликають зайві напруги в усьому корпусі і сковує ігрові руху, особливо правої руки.

Саме прагненням забезпечити велику свободу рухів правої руками і можна пояснити перше зі згаданих розпоряджень. Проте опора корпусу на ліву ногу, хоч і має у такому випадку певні переваги, навряд чи може бути визнана доцільною. Таке початкове положення перестав бути природним, бо завжди забезпечує ту стійкість й те водночас свободу, необхідних процесі гри. Разом про те неприродне становище, у якому перебуває грає, як викликає швидке стомлення, але з часом може спричинити і до викривлення хребта.

Загальноприйнятим і найдоцільнішим вважатимуться таке становище, у якому тяжкість вільного зайвих напруг корпусу рівномірно розподіляється на обидві злегка розставлені ноги, тоді як у час гри переміщається з одного ноги в іншу залежно від емоційного стану що грає,размахових рухів правої руки.

Крім деяких необхідних "допоміжних" рухів, що з діяльністю рук, особливо правої, слід зважати на природничих рухових реакцій, що викликаються сприйняттям й нашим переживанням музики, емоційним станом виконавця. Спроби насильницького придушення цих реакцій можуть згубно позначитися, насамперед, на виразності виконання, в тому числі на технічної боці.

Саме лише вказане стан корпуси та становище ніг забезпечують найбільшу стійкість і політичну волю; воно виключає навіть саму можливість статичності, нерухомості тіла під час ігри та зовсім сприяє усунення зайвих мускульних напруг як із змінах позицій, гак особливо й приразмахових рухах правої руки.

Слід зазначити, що опора на обидві ноги сприяє, ще, успішнішому усунення досить поширеним поганий звички - "відбивати такт" ногою.

Слід, проте, застерегти від цього, щоб природні руху корпусу при переміщенні його тяжкості з одного ноги в іншу не ставали б перебільшеними, не супроводжували кожний рух правої руки не наводили б до розгойдуванню тулуба. Слід погодитися з словамиА.Ф. Львова, говорив про "природному, вільному становищі тіла" і різкокритиковавшего "всю потворність різних кривлянь". Під час гри він рекомендує "триматися вільно й, не показуючи нітелодвижением, ні обличчям напруги своїх зусиль".

 

1.2 При грі сидячи

Слід торкнутися питання про стан корпуси та ніг при грі сидячи, позаяк у подібному становищі проводити частина занять як можливо, але у деяких відносинах корисна.

Деякими педагогами заняття сидячи чомусь допускаються ніяк не, хоча всім видається цілком природним, що скрипаль грає у оркестрі чи ансамблі (в тріо, квартеті та інших.) лише сидячи. Проте тривалі систематичні заняття стоячи мусять гальмувати нормального фізичного розвитку молодого організму. Тому проведення деякою небагатьох занять сидячи буде дуже корисний, особливо в дітей фізично слабко розвинених. З іншого боку, заняття сидячи сприятимуть усунення таких звичок, як ходіння кімнатою і тупцювання дома під час гри.

При заняттях сидячи не можна вирішувати спиратися про спинку стільця, оскільки це порушує свободу м'язів плечового пояса, спирає рухливість лопаток, грає не останню роль загальному руховому процесі, і тим самим змінює звичайні, нормальних умов гри. З іншого боку, опора про спинку стільця може негативно зашкодити активності учня. Тому сідати слід на край стільця чи табуретки, висота яких має відповідати зростанню учня. Праву ногу потрібно відвести тому у тому, щоб забезпечити вільний рух змичка на струні Ми.


2. Постановка лівої руки

Переходячи безпосередньо до постановки лівої руки, слід пам'ятати, що вона виконує одночасно дві різні за своїм характером функції: тримання інструменту та ігрові руху. Ці дві різні функції цікавить учнів на початковому етапі, а то й досить тривалий час, внутрішнє роздвоєння.

Завдання педагога у тому, аби допомогти учневі знайти найзручнішу постановку лівої руки, яка забезпечувала б стійке становище інструменту та до того ж час свободу ігрових рухів.

>Б.А. Струве встановлює переважно дві такі найхарактерніші, типові форми утримання інструмента залежно від типового будівлі верхню частину плечового пояса що грає:

1.Держание скрипки переважно у однієї, так званої "постійної", точці опори,образуемой піднесеним плечем, ключицею і підборіддям (оскільки тримання інструмента у процесі гри акторів-професіоналів у одній точці опори сутнісно неможливо). До такої формі утримання скрипки мають високі плечі, у яких необхідний підйом мінімальний. До як і постановці можуть пристосувати свій організм, і ті скрипалі, підйом плеча які мають не супроводжується напругою ("затиском") мускулатури плечовий частини руки (особливо двоголової м'язи).

2.Держание скрипки у двох точках опори - на ключиці ("постійної" точці) й між великим і вказівним пальцями ("перемінної" точці) - без підйому плеча. Ця форма утримання інструмента доцільна для скрипалів, які мають плечі похилі і яким вимога тримати скрипку лише у точці опори зі значним підйомі плеча зазвичай викликає напруження як у плечовий частини руки, отже, пов'язує руху по грифу.

Поруч із описаними двома основними формами утримання інструмента,Б.А. Струве свідчить про наявність низки проміжних форм, що диктуються тим, що багато скрипалів поєднуються різні типові особливості будівлі рук.

Незалежно від цього, яка форма утримання інструмента прийнята для даного учня, і педагог і учень повинні піклуватися у тому, щоб, по образним висловом Л. Моцарта, скрипка не уподібнювалася "кусневі дерева,всунутому в руку".Держание інструмента у постійній точці опори має забезпечувати щільне й зручне йогоприлегание до шиї, ключиці та нижньої щелепи, стійкість її положення без зайвого напруги. Ступінь закріплення скрипки у цій точці опори який завжди буває однаковою: вона збільшується при низхідному русі руки (з чільних позицій в нижні) і зменшується при переходах в верхні позиції.Хватательние руху великого і вказівного пальців (в "перемінної"

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація