Реферати українською » Культурология » Порівняльний аналіз норм моралі Старого й Нового Завітів


Реферат Порівняльний аналіз норм моралі Старого й Нового Завітів

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Московська Медична Академія їм. Сєченова

Кафедра філософії


РЕФЕРАТ

 

Порівняльний аналіз норм моралі Старого й Нового Завітів


Выполнил: студент другого курсу

53 групи лікувального факультету

Е.А. Фридлянд


Москва 2000
«Порівняльний аналіз норм моралі Старого й Нового Завітів»

 

"Люди будь-коли творять зло стільки ж й дуже повно, як і коли роблять це з своїм релігійним переконанням".

-Blaise Pascal, Pensees, 1670

 

Старий Завіт — перша й надзвичайно глибока книга, яка дійшло нас ще невідь-скільки років. Є дані, що Старий Завіт знали ще у II-м тисячолітті до нашої ери. Безліч релігій вийшли з цього священного тексту, і кожна людина просто зобов'язаний знати його.

Усі основні релігії світу підтримують моральний кодекс, що включає у собі заборони проти вбивства, крадіжки ідей і брехні. Або у такий спосіб сподівається це суспільство 19-ого і 20-ого століть. Свідчення, наведені у цьому рефераті показують, що цю думку – власне, марнославство, яка має ставлення до власне релігійним основам. Зокрема, правила проти вбивства, злодійства, й тотальної брехні, запропоновані Десятьма Заповідями були призначені, щоб застосовуватися лише доти певної групи, щоб надати цій групі можливість успішно конкурувати коїться з іншими товариствами. З іншого боку, ця “внутригрупповая” етика функціонувала, і історично, і в суті, як джерело ворожих відносин між групами, активно пропагуючи вбивство, крадіжки та брехня як засобу змагання (протиборства). Сучасні зусилля, з тим, аби уявити Иудейско-Христианскую “внутригрупповую” етику як універсальну, ігнорують просте значення текстів (Старого і Нового Завітів), у яких, власне, і засновані Юдаїзм і Християнство. Разом з цим, це зрештою, безнадійні.

Спочатку кілька слів щодо Старого, Нового Завіту й фізичного вбивства. Усі, що необхідно, це роз'яснити повну Біблійну думку, про позбавлення нас будь-ким, когось фізичного життя, за що і як може статися, як і цього дивиться Бог. При порівнянні Старого й Нового Завітів, багато кілька помиляються про те, що Бог не знищував у Новому Завіті своїх ворогів фізично, та й лише прямих ворогів. Бог умертвив царя Ірода над його піднесення (Дн. 12:22). Фізичною смерті страждали навіть віруючі (хоч і чесні) Ананія і Сапфира. У Одкровенні у багатьох місцях говоритися, що Христос вб'є безліч народу не покоряющихся Йому. Вочевидь, що й протязі всієї історії після Христа, Бог позбавляв життя неугодних, із інших людей. Якщо Бог робить різницю між убивством, і позбавленням життя жінок у покарання якісь гріхи, то напевно потрібно спробувати дізнатися, що саме Писання називає убивством, як вчинення гріха, що є Вища воля Божого, має право дати життя й забрати її, і обов'язково особисто, а й через людей. Вороги Боже «гідні» смерті Старому завіті, не зникнуть у Новому. До того ж заповідь "не убий" в Старому завіті, зустрічається незадовго доти, як Бог наказував людям позбавляти життя той, чи іншого народ. Навіть Самуїл священик і пророк, власноручно убив поганського царя. І на Новому завіті, державний воїн, що носить меч, називається Божим слугою:

Римлянам 13:1 Будь-яка душа буде покірна вищій владі, оскільки немає влади Божий; існуючі ж влади Божий встановлено. Тому противитися влади противиться Божу встановленню. А опиралися самі викликають він осуждение.3 Бо начальницькі страшні задля добрих справ, але для злих. Хочеш майже боятися влади? Роби добро, й отримаєш похвалу від нього, бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. Якщо ж робиш зло, бійся, оскільки він НЕ НАПРАСНО НОСИТЬ МЕЧ: він БОЖИЙ СЛУГА, отмститель на кару котрий робить зле.

Гадаю тим, хто вважає, що зброю у руки брати не можна, дуже важко пояснити цей вірш. Припускаю, деякі вважають: "Але віруючим не можна носити меч, це говоритися про невіруючих" Але у цьому уривку, більше у Новому Заповіті, не сказано, що віруючий неспроможна служити у війську, міліції, та інших державних посадах. Навіть якщо його сказати, що це невіруючий, є Божим слугою і має при собі меч, щоб карати (меч не кийок, а засіб знищення) однак це сходитись із тим припущенням, що у Новому завіті, Бог, вважає убивцею того, хто є Його СЛУГОЙ, для покарання зла.

Вплив християнства поширювати на світ величезна, і це оспорити неспроможна. Інша річ, наскільки вона благотворно.

У християн, безсумнівно, є й добрих справ. Були і є вони пастирі й прості віруючі, які прославилися високими моральними якостями і своєю чеснотою. Про неї кажуть легенди, про неї написано книжки. Але, на жаль, серед християн й чимало таких людей, про які нічого сказати не можна.

Рятуючи свої моральні цінності, християни намагаються навіяти, що сама Христос - ідеальний і бездоганний, тому погані послідовники Христа лише прикре виняток, що переважна більшість християн - люди, яким має наслідувати все людство. Щоб осягнути, як можна поєднувати віру в доброго бога з аморальним поведінкою його послідовників, звернімося витоків християнського вчення.

Тільки після вивчення головною книжки християнства - Нового завіту, зможемо збагнути, наскільки моральним є вчення Пресвятої Богородиці.

У словах Христа і повчаннях його послідовників є й добрих думок та здорових суджень. "Заповідь нову даю вам, так любите одне одного, який у мене возлюбил вас, і ви любите одне одного" (Іоан. 13, 34); "...будьте все... жалісливі, братолюбивы, милосердні, дружелюбивы, смиренномудры, не воздавайте злом за зло чи лайкою за лайка..." (1 Пет., 3, 8, 9); "Просящему в тебе дай і південь від хотящего позичити в тебе не відвертайся" (Мв. 5, 43). До них належать й дуже зване золоте правило моральності, сформульоване ще древніми греками: "І як хочете, щоб із вами надходили люди, і ви робіть із нею" (Лук. 6, 31), і навіть заклик, як критикувати іншого, оцінити себе: "Що ти від дивишся сучок на оці брата твого, а колоди у твоєму оці не відчуваєш" (Лук, б, 41). До всіх епохах і народам підходить наступна здорова думка: "Будь-яка неправда є гріх" (1 Іоан., 5, 17).

Hо, у Христа, на жаль, ці хороші настанови і заклики ставляться лише у християнам й лише ними. До іншим ставлення як не добре, але зле й агресивна. Hа них християнські норми моральності не поширюються. У цьому вся Новий Завіт нічим не відрізняється від старої, де мораль також була подвійний: одна собі, інша - всім не-иудеев.

Християни кажуть, що Бог-отец настільки возлюбил людей, що надіслав їм тато свого сина єдинородного, який, своєю чергою, настільки полюбив людей, що приніс себе у жертву: загинув на хресті, щоб своєю смертю спокутувати все гріхи всіх людей (1 Тім. 2, 5, 6; 1 Іоан. 1, 7). Причому гріхи як справжні, а й колишні (Рим. 5, 25), зокрема гріх первородний (Рим. 5, 15), ще й все гріхи майбутні (Іоан. 2, 1, 2). Інакше висловлюючись, своєї смерті він врятував покупців, безліч забезпечив їм райське майбутнє. Звучить красиво, але, так каже Церква, тобто її служителі - особи, безумовно заінтересовані у створенні «реклами» своєму Богу.

Проте зовсім інша образ Христа складається під час читання Євангелій, що описують його життя й діяння.

Характер і норов Христа розкрилися вже у дитячі роки. У апокрифическом Євангелії від Фоми розповідається, як і часто самим прокльоном вбивав до смерті всіх не угодивших йому - зокрема і своїх власних вчителів. Саме там наводиться мила історія у тому, як колись один хлопчик, узявши лозина, вилив ту воду, який зібрав Ісус, з яких вони разом грали березі річки. Ісус назвав би "безсовісним, нечестивим безумцем" і повелів йому "висохнути, як дерево", яка доля кривдника негайно й спіткала. Для прикладу іншим поганим дітям.

З яким віком само одержувати його слова повчання дедалі більше йшли супроти його справами й вчинками. У ньому не всі більше виявлялося марнославство і гордовитість: "Хто любить батька чи мати більш, ніж Мене, негідний Мене ..." (Мв. 10, 37). Дивно, але ставлення до його до родичів і рідним назвати добрими язик не повертається: "... я прийшов розділити людини ж із батьком його, і донька товаришує з матір'ю її, і невістку зі свекрухою її" (Мв. 10, 35). І ще: "І вороги людині - доменно його" (Мв. 10, 36). Зміст висловлювань один: хто з нею, той йому ворог.

Примітка: християни люблять це тлумачити себто розбіжності поглядів: станеш християнином, і родные-язычники на тебе накинуться. Проте, навіщо створювати (всемогутньому і всезнающему) таку релігію, вона може мирно сусідити коїться з іншими?

Та й зі своєю матері та братам він ставиться до погано, публічно зрікся них (Мв. 12, 47, 50). Він відпустив свого учня, хоче виконати свою сімейну борг - поховати свого батька. "Але, Ісус мовив: йди за Мною і надай мертвим ховати своїх мерців" (Мв. 8, 22).

Коли він зцілив від прокази десять прокажених і лише з них повернувся його подякувати. Христос викрив інших (Лук. 17, 17, 18). Не він почав добрішим і терпимою до людей: "Hе, думайте, що прийшов принести світ землі; не світ прийшов я принести, але меч" (Мв. 10, М. Це ключем до розуміння того, що він сам, його учні і послідовники настільки агресивно поширювали вчення, знищуючи тих, хто був незгодний. У посланні Президента Павла до римлян (точніше - до римським євреям) говориться про завданню християн: "підкоряти вірі все народи" (Рим. 1, 5).

Своїх учнів - апостолів, він направляв селами і містам поширення свого вчення. Проте грошей з їхньої їжу він не давав, та й сам годувати їх збирався. Успокаивая їх, він говорив, що буде годувати народ, причому якщо хтось їх прийме, і не нагодує, то них чекає жорстоке покарання. І це буквально: "...хто прийме вас і послухає слів ваших, то, виходячи з дому або із міста того, отряхните прах від ніг ваших". "...Сказываю вам, що Содому щодня цей буде відрадніше, ніж місту тому" (Лук. 10, 10-12).

Ставлення до невіруючих і взагалі усім тим, хто поділяє його вчення, у "доброго пастиря" просто нетерпимим і дуже жорстоким. У відомій притчі про кукіль на полі Христос прирівнює які вірують у нього та його угодних Богу (тобто знов-таки йому) до пшениці, а невіруючих - до плевелам, тобто бур'янів. І як після жнив плевели обробляться від збіжжя і піддаються спалення, ті "будуть спалені при смерть віку цього" грішники.

"Пошлет Син людський голів своїх, і зберуть з царства його весь спокуси і роблять беззаконня, і вкинуто в піч вогненну". Під плевелами, як здогадатися. І це свідчить той, кого християни кажуть, що бог - це кохання! Але, якщо це кохання, те, що ж таке ненависть?

Не очевидно було проявів милосердної кохання, і решти своїх одноплемінників і одновірцям - фарисеям, які захищали чистоту релігії його предків, - іудаїзму. У розмові із нею Христос вимовляв таке слово: "Змии, породження єхидні! Так впаде на вас вся кров праведна! Падет на ваші голови гнів Батька мого! Гореть вас у геєні вогненної, і буде там плач і скрегіт зубовний?"

Адже, саме іудаїзм становив ядро Християнства. До цього часу багато хто вважає вчення Христа лише одне сектою іудаїзму, що отримала демографічний перевагу тільки з спрощення і популяризація вчення.

Але, коли ще можна було зрозуміти, чому Христос не любив тих, хто ним наслідував, то навряд чи входить у поняття "добрий бог" його жорстоке ставлення рабів, причому навіть до тих, хто вірив. Так, одного разу перераховував різноманітні форми покарання, які чекають на рабів, виявили непослуху: один буде просто розсічений, інший "біт ще буде багато", третій "біт буде набагато меншою" (Лук.12, 46-48). Яка ж він після цього захисник пригноблених і знедолених! Більшовики явно переоцінювали його гуманність, коли казали, що на ранніх етапах християнство було релігією рабів. (Хоча з факту - так і було, але вже з інших особливостей християнства + низького ступеня освіченості рабів).

Судячи з Евангелиям, Христос дозволяв собі часом вчинки аморальні лише з погляду обивателя, але й погляду віруючого. Приклад цього може бути її поведінка у храмі - святині всіх іудеїв. Оскільки за народженню і вірі іудеєм (хоч й маля народилося він від "святого духу", та його мати стала справжньою иудейкой), Ієшуа Машиах (справжнє ім'я того, кого називають Христом) чудово знав, що у храмі завжди торгували і сиділи міняйли, обменивавшие світські грошей сикели - храмові гроші (цю назву отримала національна грошова одиниця Ізраїлю - гроші).

Лише на самій сикели можна було купити жертовних тварин і птахів. З іншого боку, обмін грошей була останньою актом очищення й першим актом релігійного таїнства. Такий порядок було встановлено первосвящениками Іудейській церкві і схвалений самим Яхве, якого Ієшуа шанобливо називав своїми батьком. Якось зайшовши до храму, він влаштував

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація