Реферат Дифтерия_3

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Епідеміологія і профілактика дифтерії у військах

Поширене уявлення про дифтерії як дитячої інфекції є неточним. Збудник дифтерії (Corynebacterium diphteriae) та її вплив на організм людини має низку особливостей, які визначають эпидемиологию цього захворювання. Місцем локалізації бактерій дифтерії є слизова носоглотки і верхніх дыхатель ных шляхів, рідше інших частин організму. Передається збудник віз душно-капельным (найактивнішим) шляхом, унаслідок чого в есте ственных умовах зараження відбувається у дитячому віці. За болевает близько 20% вперше заражених осіб, інші переносять бес-симптомную форму інфекції (здорове носійство). Зокрема й іншому випадку паличка дифтерії, розмножуючись на місці инокуляции, виділяє экзотоксин, що визначає як патогенез захворювання, і имму-нологическую перебудову організму. Вырабатываемый в зараженому організмі антитоксический імунітет захищає його у повторно го зараження, але з перешкоджає розмноженню збудника (иммунное дотримання) і наступному пасажу його серед населення, має імунітет. У цьому відбувається періодична стимуляція угасаю щего антитоксического імунітету і дорослі при триваючої циркуляції збудника. Є підстави вважати, що з кількаразових реинфекциях виробляється і антимикробный імунітет, перешкоджаю щий чи обмежує можливість приживлення збудника в репетування ганизме. Тож у природних умовах течії епідемічного про цесса як захворюваність, а й інтенсивність носительства з віз растом зменшуються.

Ці загальні закономірності инфекционно-иммунологического поряд ка, що визначають характер поширення і розподілу дифтерії серед населення, пояснюють й особливі епідеміологічні ситуації, свя занные із поразкою дифтерією дорослих людей, особливо у військових колективах. Захворюваність дифтерією дорослих неодноразово наблю далася при заносі збудника у досить ізольовані групи населення, де вже протягом багато років був дифтерії, отже, і природною імунізації з допомогою циркуляції збудника. Аналогич ная обстановка створюється для формування великих колективів із різних груп населення, коли з уражених місць завозиться віз будитель, та якщо з неуражених місць прибувають особи, які мають имму нитета. Так, проблема дифтерії була особливо актуальною для французької армії у тридцятих років у в зв'язку зі закликом великої кількості коло ниальных контингентів. Тож у французької армії імунізація особового складу військ проти дифтерії введена уже 1931 р. по эпи демическим показанням, а 1936 р. — в плановому порядку. Боротьба дифтерією придбала велике значення для низки іноземних армій під час другої Першої світової, соціальній та післявоєнний період. За даними американських авторів, до кінця війни" та у повоєнні місяці спричинити цю недугу стала однією з головних епідеміологічних проблем для окупаційних військ. Смертність від дифтерії в американських прибл купационных військах в 1946 р. вдвічі перевищувала смертність від пнев моний і становить 15,3% від усіх захворювань, і 45,3% —від инфекцион ных хвороб. Високий показник смертності від дифтерії в американ ских військах під час Другої світової війни був і Средиземномор ском театрі бойових дій — 2,05 на 100 000 особового складу й соот ветствовал показниками смертності при туберкульозі і бактеріальної пневмонії, поступившись лише малярії (8,21), поліомієліту (5,47) і віспі (3,42),


Нині захворюваність дифтерією, її інтенсивністю й особливо розподілу як у віком, і на інших призна кам визначаються основному постановкою прищеплювального справи. Иммуни зация проти дифтерії за чинним зараз у СРСР календареві при вивок починається в перший рік життя дитини. Імунітет поддер живається періодичними ревакцинациями, останню з яких де лается одинадцятирічним. Відомо, що тривалість штучно створеного їм мунитета обчислюється 3—5 роками. При триваючої циркуляції збудника серед населення штучно створений імунітет під держивается реинфекциями, не що супроводжуються захворюванням. В міру зниження інтенсивності циркуляції збудника ймовірність есте ственной реиммунизации знижується й до 16—20 років серед населення утворюється прошарок, яка має илшунитета до дифтерії.

Щоб запобігти виникнення дифтерії у згаданій віз растной групі виникає потребу у додатковій ревакцинації. Саме з цього шляху пішла медична служба багатьох зарубежны. армій. За наявними літературним даним, щеплення проти дифте вдз проводять у арміях Аргентини, Великобританії, Данії, Канади. Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, навіть Франції.

У американських Збройні сили імунізація проводиться ассо циированным дифтерийно-столбнячным анатоксином. У арміях Арген твані, Португалії, Люксембургу, Канади та Франції використовують ассо циированную вакцину, що включає убиті нагріванням й інші методом бактерії черевного тифу і паратифов Проте й У, і навіть анаток сины проти правця і дифтерії (ТАВДТ).

Спеціального обговорення заслуговує питання дозі дифтерійного анатоксину і схемою імунізації при щепленнях дорослим. За даними Frattini, в аргентинської армії щеплення ТАВДТ проводяться дворазово з інтервалом щонайменше всього два тижні. Прививочная доза дифтерійного анатоксину 30 Lf. Реактогенность препарату невисока. Захворюваність дифтерією (на 10000 особового складу) у збройних силах Аргентини при застосуванні TAB 1940 р. становила 8,111, в 1947 р. становить 0,978, а 1948 р. у зв'язку з застосуванням ТАВДТ стала 0,390, в 1960 р. становить 0,029. За даними Girier, у збройних силах Франції застосовується асоційована вакцина ТАВДТ, один мл якої содер жится 12,5 Lf дифтерійного анатоксину (щеплення здійснюються за 1,'2 і 2 мл з інтервалом 20 днів). Lapeyssonnie наводить іншу схему щеплень: 0,5—1—1,5 мл з інтервалом 3 тижня (перший інтервал мо жет бути скорочено до тижня). Реактогенность препарату теж висока.

Разом про те відомо, що частина на осіб із віком настає аллер-гизация до дифтерийному анатоксину. Вона частіше буває в людей орга низме яких є антитоксин. За даними американських військових лікарів, під час Другої світової війни майже в 10°/о солдатів, прививав шихся дифтерийным анатоксином в дозі, рекомендованої для дітей, від мечались такі реакції, що була потрібна госпіталізація. Для выявле ния алергії застосовуються проби Целлера (внутрикожное запровадження 0,2 мл анатоксину, розлученого в фізіологічному розчині 1/100) чи Молони (внутрикожное запровадження 0,2 мл анатоксину в розведенні 1/10). Особам, які мають відзначається місцева гіперемія і набряк після введення цих препаратів, рекомендуються для щеплень малі дози анатоксину. За даними згаданих вище авторів, позитивна реакція Молони була в 10°/o американських військовослужбовців. Насправді перед прищепивши ками дифтерійного анатоксину дорослим частіше ставиться реакція Шика, а чи не Молони (Целлера) із наступною иммунизацией лише поклади тельно реагують. Проте спеціальні засвідчили, що підвищена чутливість до дифтерийному анатоксину виявлено

м


майже в 1/4 обстежених. До того ж попередня постановка реак ции Шика трудомістка. Тож у американських Збройні сили з. 1944 р. у разі потреби допускалися щеплення проти дифтерії всьому особового складу без попередньої постановки реакції Шика чи Молони (Целлера). Починали його з дози 0,1 мл (замість звичайній 0,5 мл). Через 48 годин перевіряли загальну та місцеву реакції. Противо показанням продовження щеплень вважалися набряк чи затвердіння п місці запровадження препарату діаметром більше шести див, або підвищення темпі ратуры вище 39°. Особи, які мають не відзначалися ці реакції, біля потискали імунізації за схемою 0,5—1—1 мл з інтервалів 3 тижня.

З 1955 р. в американських Збройні сили введена обов'язкова імунізація особового складу асоційованим дифтерийно-столбняч-ным анатоксином без будь-яких попередніх проб. У 1 мл (приви вочная доза) його міститься 2 Lf дифтерійного анатоксину, т. е. 1/10 ухваленій у США педіатричної дози. За даними J. W. Coock і J. М. Greeberg, цієї дози вистачає на відтворення імунітету проти дифтерії. Досвід використання препарату показав його ареактогенность.

За чинними нашій країні положенням у випадку загрози виник новения дифтерії серед дорослих їм спочатку ставиться реакція Шика. 'I там, які мають відзначено позитивна реакція, вводять 0,3 мл диф терийного анатоксину замість звичайній иммунизирующей дози 0,5 мл (18LiBMecTo30Lf).

Останнім часом у СРСР для щеплень дорослих розроблено й випускається спеціальний, так званий підлітковий, дифтерійний

•(дифтерийно-столбнячный) анатоксин. Прививочная доза (0,5 мл) зі тримає 5 Lf дифтерійного анатоксину. Препарат рекомендується для при вивок без попередньої постановки реакції Шика.

Оцінюючи наведених схем імунізації слід пам'ятати, що реакція Шика і дорослі, як показали спеціальні иссле дования останніх, не відбиває повністю імунологічної струк тури колективу. У на осіб із негативною реакцією нерідко немає захистів ного титру (0,03 АЕ і від) антитоксина у крові. Тому у тому числі :;:юлюдаются випадки захворювання дифюриеи. Відповідно до цими .энными нині обговорюється питання додаткової пла нової ревакцинації у віці 15—17 років і проведенні щеплень по

эндемическим показанням без попередньої постановки реакції '.1:.1ка всім особам в осередку спеціальним анатоксином для дорослих. Активна імунізація є основним засобом боротьби з диф-

.рней. Разом із цим у системі заходів із ліквідації эпидемиче-:хого вогнища передбачаються також своєчасне виявлення біль-

ых носіїв, їх ізоляція і лікування, і навіть заходи щодо раз-"ыву шляхів передачі збудника. Встановлено, що хворі дифтерією :'оедставляют удесятеро велику небезпеку щодо передачі инфек ции, ніж носії без запальних явищ на слизових дыхатель ных колій та в 3—4 разу, ніж носії з запальними явищами. Але, оскільки носіїв більше коштів у кількісному плані та його не з-

- )затишок без спеціальних лабораторних досліджень, вони представляють 1вную епідемічну небезпека. Результати обстежень в осередках називають, що майже 95% всіх хворих дифтерією заражається від носи чи. Продолжительносгь здорового і імунного носительства невелика аще всього обмежується 1—10 днями, які іноді затягується до 'сяца і більше. Реконвалесцентное дотримання триває 2—3 не-ли, лише окремих (рідкісних) випадках триває кілька місяців. Проте довічного реконвалесцентного носительства, аналогічно лак це має місце при брюшном тифі, не відзначається.

Оцінюючи заходи у відношенні хворих, слід пам'ятати часті діагностичні помилки, що припускають військові лікарі. А ще особливо звертали увагу американські фахівці при узагальненні досвіду Другої світової війни. За даними, у період диагностиро валась переважно важко ускладнена дифтерія, зокрема за масовому вступі хворих на полиневритами, сопровождающи ми інфекцію. Перший діагноз зазвичай ставили невропатологи, а неред до і патологоанатоми.

Збудник дифтерії здатний, як зазначалось, до размноже нию як на слизових дихальних шляхів, а й інших органів, і навіть ушкоджених ділянках шкіри. У зв'язку з цим можливі випадки захворювання з атипової локалізацією місцевого отага. Під час вто рій Першої світової на Тихоокеанському і Индо-Бирманском театрах воєн ных дій особливу проблему для медичної служби американської армії становила саме шкірна форма дифтерії. Для її частку приходь лось близько 50°/о всієї захворюваності дифтерією. У 30—40% шкірну форму дифтерії супроводжували важкі поліневрити. Всі ці материа лы свідчить про необхідності постійної настороженості в від носінні дифтерії та спеціальної підготовки медичного складу з питань цієї інфекції. Важливо також домагатися неухильного выпол нения передбачених існуючими положеннями заходів у відношенні ангін, оскільки чимало їх є спільними й у диф терии. Обов'язковою в осередку дифтерії є обстеження здорових людей (про контактних) для виявлення носіїв із наступним ізоляцією і госпіталізацією. Кількість осіб, біля жащих обстеження, визначається конкретними умовами вогнища з урахуванням особливостей механізму передачі збудника дифтерії. Наи більш активна передача здійснюється краплинної фазою аерозолю. Од нако збудник дифтерії зберігає життєздатність й у ядрышко-вой фазі аерозолю, а, по думці окремих авторів, й у пилової. У цій обстеження підлягають все що перебували на спальному приміщенні казарми, а деяких випадках особовий склад, спілкувався з джерелом инсЬекции деінде (навчальний клас, їдальня тощо.).

Частота носительства дифтерийных збудників у різних кіл лективах в різних умовах неоднакова. За відсутності заболевае мости носительства може бути воно виражається невеликими до лями відсотка, в осередках ж можна досягати 5—10% і більше.

Останніми роками багаторазово обговорювалося питання змінах дифтерійного збудника при пасажах через імунні організми. Окремі автори висловлювали думку про поступової втрати патоген-ности, зокрема здібності утворювати токсин, т. е. про перехід до етоксигенный варіант. Ця думка грунтувалося на результатах лабо- ' раторных спостережень про можливість переходу токсигенных культур в нетоксигенные, і навіть епідеміологічних — про поступове зниженні інтенсивності циркуляції токсигенных культур паралельно з умень шением захворюваності серед населення, має імунітет. Проте старанно проведені эпидемиолого-бактериологические дослідження доки підтвердили цього припущення. Циркуляція токсигенных і нетоксигенных штамів відбувається незалежно, і згадані вище спостереження осередках виявляю гся наслідком реинфекции нетоксигенным штамом осіб, звільнених від токсигенного штами. Не отримали поки епідеміологічної інтерпретації до що спостерігаються в лаборатор ных умовах переходи нетоксигенных культур в токсигенные шляхом трансдукції эписомы токсигенности, зокрема лизогенной (фаговой) конверсії. Нині зміна нетоксигенных культур токсиген-11ыми і навпаки більшістю авторів сприймається як результат реінфікування. Тому заходи проводяться лише стосовно носіїв токсигенных культур. Слід враховувати труднощі санації “наполегливих” носіїв. Разом про те накопичені дані про те, що у ;г:-мунных колективах де вони є небезпечними.

Труднощі клінічної діагностики дифтерії і потребу лабо раторном підтвердженні діагнозу, необхідність виявлення носіїв, і навіть контролю над очищенням реконвалесцентов носіїв від возбу дителя — усе це свідчить про актуальність лабораторних иссле довании в'системе мероприячий боротьби з дифтерією й важливості обес печения протиепідемічних установі всім необхідними їхнього проведення.

Збереження життєздатності збудника дифтерії в ядрышковой, а можливо, і пилової фазі аерозолю зобов'язує проводити як течу щую, і заключну дезінфекцію. Нерідко целесообраз але проводити санітарну обробку. Можливість аліментарного зара жения вимагає встановлення ретельного медичного контролю над

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація