Реферати українською » Медицина, здоровье » Етичні та юридичні проблеми СНІДу


Реферат Етичні та юридичні проблеми СНІДу

необхідності дачу згоди на потенційними учасниками на тестування. Необхідно передбачити умови, які б регламентували, у разі проведення тестування, необхідність інформування осіб, результатів тестування яких, пов'язані з персональними ідентифікуючими ознаками, про результати їх тестування і надання їм одержати належну консультацію. Окремому розгляду слід піддати питання людину, як знати, не знати результатів тестування, і побачити його прийняти рішення з цього питання, оскільки у час його згодою на тестування, або після. На попередніх стадіях процесу набуття згоди слід інформувати потенційними учасниками про будь-які плани (якщо вони передбачені) попередження їх партнерів, мають ризик інфікування (по ін'єкціям чи з статевим контактам) про результати їх тестування.

Незалежно від цього, коли піддослідним повідомлено про їхнєВИЧ-серостатусе, їм повинно бути забезпечене належне консультування доі після тестування. Кваліфікація фахівців повинна бути достатньою для консультацій із питаньВИЧ-тестирования і проведення розмов із партнерами, мають ризик інфікування. Це питання також мають бути до поля зору і викликає дискусіїКЭ і бути гарантовано дотримання відповідних заходів.

Дослідження поведінки людини в з проблемою ВІЛ/СНІДу часто зосереджуються на чинниках, сприяють поширенню і передачі хвороби, і навіть інших психосоціальних чинниках, що з ВІЛ.КЭ має забезпечити гарантії конфіденційності, необхідність інформування учасників дослідження щодо результатах, захисту від вторгнення життя, що взагалі властиве природі таких досліджень (оскільки дослідження чинників ризику та способів передачі хвороби найчастіше виявляє інтимні деталі життя учасників, такі як статеве життя, факти незаконного вживання наркотиків).

Уразливість піддослідних. На додачу до етичних питань, які виникають у зв'язки України із проведеннямВИЧ-исследования як, що у ньому ВІЛ-інфікованих піддослідних представляє особливу проблему, з якоюКЭ повинні вважатися. Як уже відзначалося вище, переважну частину ВІЛ-інфікованих становлять гомосексуалісти, наркомани, використовують внутрішньовенні ін'єкції, меншини. Їх вразливість як піддослідних загострюється. ЗнанняВИЧ-статуса індивідуума можуть призвести до дискримінаційної практиці із боку роботодавців, сусідів, оточення та інших.Непропорционально високе поразка ВІЛ окремих груп населення посилює загрозу неправомірного розкриття інформації з питань ВІЛ. З іншого боку, особливості розвитку СНІДу, які можуть опинитися приводити одночасно до фізичного інвалідності та втрати розумових здібностей, можуть порушити здатність піддослідних здійснювати своє декларація про самостійність вибору і автономію у процесі дослідження.КЭ повинні розглянути умови гарантії адекватної персональної захисту пацієнтів зі СНІДом необхідні й інших ВІЛ-інфікованих піддослідних, з погляду правий і гідності їх особистості. Дослідники, хто з ВІЛ-інфікованими особами, повинні прагнути бути здатні справлятися лише з фізичними, а й соціальними, емоційними і психологічними чинниками. Необхідність такої комплексного підходу регулярно працюють з досліджуваними групами населення передбачає звернення по пораду та консультаціями до експертам в західних областях з психології та соціальних наук під час здійснення етичної експерти, у сенсі їхнього залучення як незалежних експертів.

Іншим чинником, яка збільшує вразливість ВІЛ-інфікованих індивідуумів, є доступного альтернативного лікування. Нині існує єдиної думки у тому, що ВІЛ переростає в СНІД; доступного методу лікування СНІДу немає, хоча деяких видів терапії відтягують початок захворювання і тяжкість умовно-патогенною інфекції. Отже, майбутні випробовувані може погодитися брати участь у дослідженні, що з ВІЛ, з думкою на зцілення, яка може бути нереалістичною. При етичної експертизі необхідно враховувати обставини, у яких, попри смертельний характер захворювання, існують ризики, піддавати яким піддослідних не можна. З іншого боку, потенційним піддослідним слід надати можливість брати участь у дослідженні й одержати будь-які можливі вигоди від такої участі. Саме з цим поглядуКЭ повинен розглядати й оцінювати Протоколи (тобто. рівень ризику, співвідношення ризику й користі, справедливий вибір піддослідних, поінформовану згоду, захист приватності і конфіденційності). Додаткова захист, яку можуть забезпечитиКЭ, це гарантувати, що Протокол, цієї мети, користь й ризики дослідження чітко й ясно сформульованими повідомлено піддослідним. Важливо, щоб що у дослідженні не породжувало хибних надій навпаки почуття безвиході. Понад те,КЭ повинні спробувати забезпечити, щоб можливість доступу до додаткових послуг охорони здоров'я стала "приманкою" учасники.

>КЭ повинні пильно ознайомитися з дотриманням вимог щодо справедливому добору піддослідних і проводити великий моніторинг збирання цих та його аналіз. Також потрібно уважно треба стежити за процесом отримання згоди, акцентуючи увагу до спроможність до усвідомленої вибору та злагоді. Як зазначалося вище, досліджуваним би мало бути чітко й зрозуміло розтлумачено наявні закони чи відомчі норми, потребують або сповіщення партнерів, або органів охорони здоров'я проВИЧ-серостатусе або про статусі захворювання піддослідних, і про всіх права й обов'язки, що з проблемою ВІЛ/СНІД. При експертизі Протоколу слід враховувати що, багато ВІЛ-інфіковані особи мають низький економічний і освітній рівень культури й можуть потребуватимуть додаткових ресурсах і допомоги, щоб у дослідженні.

>КЭ здатні розглянути, як умови скринінгу міг би задовольнити ці потреби, цим, гарантуючи рівні змогу участі усіх зацікавлених груп на окремий розгляд під час етичної експертизи.

Також слід приділити увагу питанням доступності коштів на лікування асоційованих з ВІЛ/СНІДом захворювань.


Заходи профілактики

Основне умова - Ваша поведінка!

Поки що розв'язано проблему створення ефективної кошти на масової специфічної профілактики СНІДу, змушує обдумати інші засоби попередження цієї інфекції. І тут, передусім, - слід сказати про індивідуальної профілактиці. Найрадикальнішим зброєю у боротьбі людства зі СНІДом є поведінка, спосіб життя кожної людини зокрема і всього суспільства загалом.

Найефективнішим засобом профілактики СНІДу є відмови від випадкових статевих зв'язків, подружня вірність чи постійний статевої партнер - найкраща гарантія від зараження вірусом СНІДу. Попередження передачі СНІДу через медичний інструментарій, що застосовуютьсяпарентеральних маніпуляцій, а першу першу чергу йдеться про голках длявено пункції і шприцах, забезпечить дотримання медичним персоналом лікувально-профілактичних установ методом стерилізації і дезінфекції медичних інструментів.

Щоб запобігти передачі СНІДу припереливаниях і введення інших препаратів крові, проводиться обстеження даної крові на наявність антитіл.

Розраховувати на вакцину проти СНІДу найближчим часом годі й говорити. Тим паче, що ефективність створеної вакцини дедалі час знижуватися через дуже вираженої мінливості вірусу. Тому потрібно більше уваги приділятиинформационно-просветительским програмам із профілактики ВІЛ - інфекції.

Більше, ніж 15-річна історія профілактики ВІЛ - інфекції у світі унаочнює, що цей епідемію можна зупинити і навіть змусити відступити, якщо своєчасно провести адекватні і всебічні профілактичні заходи.

Запобігання поширення захворюваності ВІЛ вимагає ефективного впливу засобів на її свідомість підлітків й молоді, початківців активним життям. Слід також створення навчальних модулів і програм із профілактики ВІЛ - інфікування і включення їх у загальні програми початкового й середнього освіти як частини ширшим системи зміцнення здоров'я до шкіл.

">СПИДОФОБИЯ" І ВИМОГИМЕДИЦИНСКОЙ ЕТИКИ.

">Спидофобия" соціально-психологічний феномен, аналогічний ">канцерофобии",сифилофобии тощо. З нагоди неминучої реакцією більшості людей слову "СНІД" є страх. Страх перед зараженням, перед умиранням, смертю, безсиллям медицини й суспільства загалом, які можуть протиставити СНІДу щось дієве. Однією з парадоксальних проявівспидофобии є несвідоме прагнення людей "забути" про загрозу, відвернутися від неї. Це виявляється як і безвідповідальному, постійно загрожує інфікуванням поведінці, і у недооцінки проблеми відсторонено державні органи.

У свідомості ж самих ВІЛ - інфікованих першому плані виявляється страх перед дискримінацією істигматизацией, соціальнимостракизмом.

Доречно, у зв'язку з обговорюваної проблемою порівняти СНІД з на рак. Діагноз раку сприймається людьми як уже смертний вирок. Діагноз психічного захворювання нерідкостигматизирует людини. Хворі СНІДом, зазвичай, відчувають те й інше: свідомість невиліковність, приреченості до страти погіршується емоційної ізоляцією, ворожим ставленням до них із боку суспільства.

З сказаного, насамперед слід особлива значимість збереження лікарської таємниці у разі ВІЛ - інфекції.

Маючи працювати з ВІЛ - інфікованими чи хворих на СНІД, лікаря вони зіштовхуються лише з клінічної реальністю, але й зі зв'язаними з від цього захворювання міфами і на забобони, розповсюдження яких багато в чому породжується невіглаством значної частини населення - він має мати достатньо мужності, аби протистояти цим проявам.

Заборона ні на яку дискримінацію є міжнародного права, міститься у багатьох документах, прийнятих різними міжнародними організаціями. У зв'язку з цим можна нагадати та моральне зобов'язання лікаря, що міститься у Женевській декларації"ВМА: "Не дозволю міркувань підлоги чи віку, хвороби чи недієздатності, національної чи расової приналежності, сексуальну орієнтацію чи соціального становища стати між виконанням мого боргу і моїм пацієнтом".

У 1985 р. Нідерланди для наркоманів було запроваджено практику безплатного обміну використаних шприців чи голок на стерильні. Поруч із епідеміологічної доцільністю даної програми у ній був присутній ще йантидискриминационний аспект.

У перших документах, прийнятих ВООЗ,ВМА та інші організаціями у зв'язку з наростанням пандемії СНІДу, одна з центральних місць зайняло спеціально що виділяється вимога недопущення дискримінації ВІЛ - інфікованих, і навіть осіб, які мають "групи ризику",т.к дискримінація ВІЛ - інфікованих і хворих на СНІД як нехтує прав людини, а й підриває засадничі принципи громадської охорони здоров'я. Вона може провокувати у інфікованого чи хворого почуття помсти, здатне перетворити їх у навмисного розповсюджувача інфекції.

Відмова лікарів та інших представників медичної професії допомагати ВІЛ - інфікованим - це найбільш напружена з погляду медичної етики проблема. Коли журналіст "Московського комсомольця" вирішив провести розслідування про ставлення населення до СНІДу, він звернувся до хімчистку, перукарню й приватну стоматологічну поліклініку, видаючи себе за ВІЛ - інфікованого. Скрізь йому відмовили в обслуговуванні. Такий відмова і не відповідає як нормам медичної етики й етики взагалі, а й вимогам закону, де йдеться, що: "ВІЛ - інфікованим виявляються загальних підставах всі види медичної допомоги по клінічним показанням" (ст.14 закону "Про попередження поширення у РФ захворювання, викликаний вірусом імунодефіциту людини"); "заборонена … відмова … у прийомі в … установи, які надають медичної допомоги" (ст.17 тієї самої закону).

Поруч із відмовою у допомозі ВІЛ - інфікованим і хворих на СНІД найгрубішими порушеннями професійної медичної етики є розголошення відповідного діагнозу. Існуємо чимало прикладів, коли що така поведінка медичних працівників ініціювало дискримінацію, остракізм, або навіть пряме насильство стосовновирусоносителям чи хворих на СНІД. Так було в розслідуванні випадку внутрілікарняного зараження на ВІЛ групи дітей у р.Элисте було виявлено початковий джерело інфекції - який помер кілька місяців доти дитина, батьки котрого також виявилися інфікованими. Факт став відомим як медиків і учасникам розслідування, а й стороннім особам. Після цього сім'я піддалася такому остракізму, що батько змушений був сховатися, а мати, внаслідок швидкоплинного розвитку СНІДу, померла.

>Ст.61 "Основ законодавства РФ про охорону здоров'я громадян" - "Лікарська таємниця" містить як визначення об'єкта лікарської таємниці, а й вимога, яке хотілося би підкреслити особливо: "Громадянину мусить бути підтверджено конфіденційність переданих ним відомостей". У статті перераховані ситуації, допускають передачу даних про пацієнта, складових лікарську таємницю, без його згодою; одній з таких ситуацій є "загроза поширення інфекційних захворювань".

Як кажуть, лікар й тут покликаний шукати компроміс між особистими інтересами пацієнта, з одного боку, й суспільними інтересами, з іншого.

ТЕСТУВАННЯ ІСКРИНИНГ НА ВІЛ У КОНТЕКСТІПРИНЦИПА ПОВАГИ АВТОНОМІЇПАЦИЕНТА.

>Скрининг - виявлення частоти нерозпізнаною захворюваності з допомогою швидкодіючих тестів. У масової практиці тестування і скринінгу найчастіше використовують методи імуноферментного аналізу, що можуть родити як хибнопозитивні, і хибнонегативні результати.

Ці тести розробили з дослідження донорської крові й тому мають високу чутливість, що й ймовірна помилка за її дослідженні дає позитивного результату. І тут кров обов'язково підлягає знищення, а самому донору проводиться контрольне тестування.Ложноотрицательние результати залежить від те, що інкубаційний період для ВІЛ - інфекції становить 1-3 місяці. Протягом цієї періоду людина євирусоносителем, чого тест на антитіла до ВІЛ не виявляє.

Можливість пройти тест на наявність антитіл до ВІЛ має надаватися кожному. Тестування має бути добровільним і обов'язковим. При добровільному анонімному тестуванні пацієнт реєструється під номером, причому у документ не заносяться ні адресу, ні прізвище пацієнта. При конфіденційному тестуванні інформацію про особистості пацієнта позначаються на його медичних документах.

Тестування на ВІЛ має супроводжуватись консультуванням пацієнта як, і після проведення тестування. Адекватне інформування пацієнта стає кращої психотерапією.

Пацієнти остаточно інформуються про результати тестування тільки після підтвердження позитивних результатів тестування. Це робиться уникнення трагічних випадків, схожій на ту, стався у Ризі 1998 р.: дружини, дізнавшись про позитивні результати тестування в однієї з них, покінчили життя самогубством; посмертні дослідження факту зараження на ВІЛ не виявилися.

Проблема обов'язкового тестування і скринінгу на ВІЛ викликає бурхливі суперечки. У з 1985 р. Введено обов'язкове тестування армії. У деяких штатах перевірка на СНІД обов'язкова перед взяттям шлюбу, і з 1997 р. До обов'язкової перевірці на ВІЛ всіх новонароджених розпочали штаті Нью-Йорк.

Багато зарубіжні однак фахівці вважають, що практику нанесення обов'язкового тестування наВИ як порушує прав людини, але й виявляється малоефективною як заслін по дорозі поширення епідемії, тож її виконання має бути обмежена.

У нашій країні обов'язкова реєстрація захворювань СНІДом було запроваджено 1985 р., з виявлення першого випадки захворювання. У 1987 р. З ініціативи лікарів-епідеміологів по Всесоюзному радіо було повідомлення щодо відкриття Москві кабінету анонімного обстеження на СНІД. За кілька днів цей кабінет заробив, приймаючи близько тисячі чоловік у місяць. У результаті з 1987 по 1992 рр. провели понад 85 млн. тестів

Схожі реферати:

Навігація