Реферати українською » Менеджмент » Організаційна структура управління розвитку виробництва


Реферат Організаційна структура управління розвитку виробництва

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Державне освітнє установа

Нижегородський філіяМЭСИ

>КУРСОВАЯ РОБОТА

з дисципліни

Менеджмент

Тема роботи

Організаційна структура управління розвитку

Робота студентки

>Кримовой Крістіни Олексіївни

>Н.Новгород

2011 р.


ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Менеджмент як сучасну систему управління фірмою, підприємством, які у умовах ринкової економіки, передбачає створення умов, необхідні їхньої ефективної функціонування та розвитку виробничо-господарської діяльності. Йдеться такої системи управління (принципах, функціях, методах, організаційну структуру), яка породжена об'єктивної необхідністю і закономірностями ринкових відносин господарювання, пов'язані з орієнтацією фірми на попит потреби ринку, на запити індивідуальних споживачів; забезпеченням зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах; широким використанням новітніх науково-технічних досягнень; регулюванняммежфирменних відносин. Особливість сучасного менеджменту у його спрямованості забезпечення раціонального ведення господарства лише на рівні фірми за умов дефіцитності ресурсів, необхідність досягнення високих кінцевих результатів з мінімальними витратами, оптимальної адаптації фірми до нових ринковим умовам. Систему керування, відповідальна таких вимог, логіці й закономірностям соціально-економічного розвитку, має бути гнучкою й ефективної.

Цим зумовлено постійне вдосконалення менеджменту з промисловою фірмах Заходу відповідно до об'єктивними вимогами виробництва та реалізації продукції, ускладненням господарських зв'язків і загострення проблеми збуту, підвищенням ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції прискореним науково-технічний прогрес. Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї системи управління впливають на організаційну структуру фірми призводять до перерозподілу функцій управління з рівням відповідальності, формам їх взаємодії тощо.

Сучасна теорія і практика менеджменту набуває особливого значення із двох точок зору.

По-перше, перехід російської економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління лише на рівні основного господарського ланки - підприємства, виробничого відділення. Практичне використання такого досвіду на вітчизняних підприємств і об'єднаннях - одне з першочергові завдання.

По-друге, широкий вихід вітчизняних підприємств і об'єднань на світових ринках обумовлює необхідність вивчення і практики менеджменту.

Однією з пріоритетних напрямів перебудови управління російської економікою у сучасних умовах стала розробка методологічних основ щодо застосування менеджменту на практиці підприємств, об'єднань, концернів та інших господарських організацій. Не механічний процес перенесення досвіду промислових фірм Заходу до вітчизняних умови, а творчий пошуку нових рішень. Замість декларації необхідність використання ринкових відносин активно проводиться робота з вишукуванню конкретних і дійсних шляхів, форм і методів їх органічного поєднання у єдиній цілісну систему господарства. Зокрема, до основним напрямам реформи підприємств, реалізованої час, можна віднести

• зміна взаємин власників і більше управляючих підприємств, що означає підзвітність управляючих підприємств власникам, поділ посад управляючого і голови Ради директорів в підконтрольних державі компаніях, обмеження суміщень однією особою постів керівників у різних компаніях;

• надання державної лише підприємствам, що відповідають вимогам реформи, своєчасно виробляють виконання із поточних платежів до бюджету;

• перехід на міжнародно визнані норми бухгалтерського обліку, що забезпечить доступом до звітності підприємств власникам і інвесторам;

• заохочення діяльності активнореформирующихся підприємств, шляхом зниження прибуток;

• переоцінку активів підприємств із ринкову вартість;

• регулювання правовідносин комерційної організації та керівника, підвищення ступеня відповідальності останнього.

Задля реалізації намічених напрямів реформи підприємств знадобляться рішучі кроки, відома сміливість при застосуванні менеджменту російській підприємствах.

Зрозуміло, що управління підприємствами повинен мати специфічні особливості залежно від галузевої спеціалізації підприємств, характеру своєї продукції - коштів виробництва чи предметів споживання, забезпеченості сучасної електронно-обчислювальної технікою, ступеня залучення у зовнішньоекономічну діяльність. Проте визначальними чинниками є формування та розвиток ринкових відносин, конвертованість рубля, стабілізація ринкових цін, ефективність використання інструментів фінансово-кредитного механізму.

Проведення радикальної економічної реформи, яка передбачає зміна форм власності, право підприємств на господарської самостійності і розпорядження результатами праці, зокрема, у визначенні матеріальних, трудових і, розподілі прибутку (доходів) підприємств, виходу зовнішніх ринках, створює об'єк-тивні економічні умови і необхідність застосування менеджменту російській підприємствах.

Досвід останніх років показав, що із переходом нових умов господарювання у Росії наростають позитивні процеси, дозволяють питання ефективному управлінні підприємствами ставити як практичну завдання. Проте хоч би яким прогресивним і передовим був би зарубіжний досвід, цінність його у тому, аби бути зразком для наслідування, але головним чином тому, щоб бути ключем до аналізу власного досвіду і практики, вміти у яких розібратися, отримати матеріал для порівнянь і зіставлень.

Запорука успіху є гарне знання світової практики. Це підвищує престиж як спеціалістів-керівників, а й країни загалом. І чим швидше будуть подолані вади на сфері управління підприємствами, тим повнішим розкриються потенційні можливості російської економіки, посилиться стимулюючий впливом геть підвищення якості продукції та її конкурентоспроможність.

У умовах господарювання система підготовки й перепідготовки підприємців та керівників підприємств потребує такій постановці справи, коли він які навчаються фахівцям створюються умови для активного оволодіння повною мірою знаннями економічний механізм менеджменту. Фахівці зобов'язані глибоко усвідомити, що пристосування до вимог конкретних ринків за рівнем якості, техніко-економічним параметрами продукції, ціні, термінів поставки має здійснюватися заздалегідь, на стадії розробки нову продукцію або модернізації і вдосконалення випущених виробів, на початок виробничого циклу, або у процесі виробництва, і навіть на стадії розробки збутової політики. Це як оволодіння конкретними знаннями, а й нового мислення.

Ринкова економіка пред'являє кваліфікації спеціалістів-керівників (особливо тих, хто сприймає стратегічні рішення) високі вимоги. Найважливішою функцією вищого керівництва підприємств стає розробка та реалізація ефективної стратегії, яка орієнтована ринкові критерії. Потрібна зовсім нову концепцію розвитку організації, життєздатна у нових господарських умовах. Постійне відновлення продукції має стати визначального чинника виживання окремих підприємств, стабілізації й подальшого процвітання російської економіки.

Важливо враховувати, що першочергове завдання менеджменту полягає у створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, стимулюючих працівників на нововведення. Керівники підприємств покликані стати ініціаторами у сфері реалізації технологічних і організаційних змін, Найважливішим для успіху стає безупинне теоретичне і практичне навчання керівників нових типів: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних і технологічних питань, з великим відповідальністю за результати діяльності підприємства.

Сказане тут пред'являє високі вимоги до підготовки спеціалістів-менеджерів й у першу чергу тих, які зайняті у галузі роботи і пов'язані з підготовкою й ухваленням рішень у цій області. Знання ними проблем теорії та практики менеджменту обов'язково. Без цього неможливо ефективно працювати у сфері управління виробництвом, зовнішньоекономічними зв'язками лише на рівні підприємств (об'єднань). Тож у викладанні економічних дисциплін менеджмент дедалі більше висувається першому плані.


СТРУКТУРА І ЇЇ ВИБІР

Структура організації – це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей, зведені у такій формі, що дозволяє найефективніше досягати цілей організації (рис. 1).

У процесі управління відбувається делегування правий і обов'язків в організацію взаємодії різних органів управління і розподілу завдань, розв'язуваних різними працівниками. Керівники повинні керівники повинні передавати співробітникам своїх прав й обов'язки, інакше необхідна робота просто більше не буде виконано. Тому організація робіт – це функція, яку мають здійснювати керівники – незалежно від своїх рангу. Проте, хоча зміст цієї концепції полягає у делегуванні правий і обов'язків потреби ділити праці за горизонталі й вертикалі, рішення про вибір структури організації у цілому майже завжди приймається керівництвом вищої ланки. Керівники низового й середнього ланок лише йому, надаючи необхідну інформацію, а більших організаціях і пропонуючи структуру підлеглих їм підрозділів, відповідну в загальній структурі організації, обраної вище керівництво.

У широкому значенні завдання менеджерів у своїй у тому, аби вибрати ту структуру, що найкраще відповідає цілям і завдань організації, і навіть яке впливає її у внутрішнім і зовнішніх чинникам. «Найкраща» структура – це те, яка найкраще дозволяє ефективно взаємодіяти із зовнішнього середовищем, продуктивно й економічно доцільно розподіляти і давати зусилля своїх співробітників та, в такий спосіб, задовольняти потреби клієнтів - і досягати своєї мети із високим ефективністю.


ОБСЯГ УПРАВЛІННЯ

Вертикальне розподіл праці, тобто. відділення роботи про координацію від безпосереднього виконання завдань, необхідне успішної груповий роботи. Навмисне вертикальне розподіл праці у створенні дає внаслідок ієрархію управлінських рівнів. Центральної характеристикою цієї ієрархії є формальна підпорядкованість осіб своєму підпорядкуванні кількох керівників середньої ланки, які представляють різні функціональні області. Ці керівники середньої ланки можуть у своє чергу мати кілька підлеглих у складі лінійних керівників. Ієрархія пронизує все організацію, спускаючись до рівнянеуправленческого персоналу (рис. 2).

Кількість осіб, підлеглих одному керівнику, є сферу контролю. Сфера контролю – це важливе аспект організаційної структури. Якщо одному керівнику підпорядковується досить багато людей, ми говоримо про широкої сфері контролю, що дає внаслідок пласку структури управління. Якщо сфера контролю вузька, то тобто. кожному керівнику підпорядковується мало людей казати про багаторівневої структурі. У цілому нині великі організації з пласкою структурою мають менше рівнів управління, ніж організації порівняного розміру з багаторівневої структурою. Стосунки між сферою контролю та структурою організації проілюстровано на рис. 3 (див. примітка)

Немає ідеальної сфери контролю. Багато перемінні всередині самої організації та у зовнішній середовищі можуть проводити неї. Понад те, ні сфера контролю, ні відносна «висота» структури організації є функцією розміру організації.


ПЛАНУВАННЯ ІОРГАНИЗАЦИОННОЕПРОЕКТИРОВАНИЕ

Оскільки мета організаційної структури у тому, щоб забезпечити досягнення завдань, які організацією завдань, проектування структури має базуватися на стратегічні плани організації. Деякі автори, фактично, вважають, що вибір загальної структури організації – це рішення, які стосуються стратегічного планування, оскільки він визначає те, як організація настановлятиме зусилля для досягнення свої основні цілей. Проте, з погляду МайклаМескона, організація діяльності – це інша, відмінна функція. На його думку, він полягає в стратегії організації, а не самої стратегією.

ЕТАПИОРГАНИЗАЦИОННОГОПРОЕКТИРОВАНИЯ

Відповідно до класичної теорії організації, з висновками якій із даному питанню відповідно до більшість менеджерів, структура організації повинна розроблятися згори донизу. Немає нічого дивовижно, що послідовність розробки організаційної структури схожа з послідовністю елементів процесу планування. Спочатку керівники повинні здійснити поділ організації на широкі сфери, потім поставити конкретні завдання – аналогічно, як і плануванні спочатку формулюються спільні завдання,- і потім скласти конкретні правила.

Отже, послідовність дій така:

1)Осуществите розподіл організації з горизонталі на широкі блоки, відповідні найважливішим напрямам діяльності з реалізації стратегії. Вирішіть, які види діяльності їх необхідно виконувати лінійними підрозділами, а які – штабними.

2) Встановіть співвідношення повноважень різних посад. Натомість керівництво встановлює мета команд, якщо потрібно, виробляє подальший поділ трохи більше дрібні організаційні підрозділи, щоб ефективніше використовувати спеціалізацію й уникнути перевантаження керівництва.

3) Визначте посадові обов'язки як сукупність певних завдань і державних функцій і доручите виконання конкретних осіб. У організаціях, діяльність що у значною мірою пов'язані з технологією, керівництво розробляє навіть конкретні завдання й закріплює за безпосереднім виконавцем, що й відповідають право їх задовільний виконання.

Важливо зрозуміти, що що з'явилася результаті розробки організаційну структуру – це застигла форма, така каркасу будинку. Оскільки організаційні структури грунтуються на планах, то істотних змін у планах можуть зажадати змін у структурі. І на насправді, у чинних організаціях до процесу зміни організаційної структури слід належить як до реорганізації,т.к. той процес, як і всі функції організації, нескінченний. Нині успішно функціонуючі організації регулярно оцінюють ступінь адекватності своїх організаційних структур і змінюють так, як вимагають зовнішні умови. Вимоги довкілля, своєю чергою, визначаються ході планування і функцію контролю.

БЮРОКРАТІЯ

Слово «бюрократія» зазвичай викликає у пам'яті картини канцелярської тяганини, поганої роботи, непотрібної діяльності, багатогодинних очікувань щоб одержати довідок і форм, у яких скасовані, і спроб боротьби з муніципалітетом. Усе це справді буває. Проте першопричиною всіх таких негативних явищ не бюрократія як така, а вади на реалізації правил праці та цілей організації, звичайні труднощі, пов'язані з розміром організації, поведінкою співробітників, невідповідним правилами і завданням організації. Концепція бюрократії, спочатку сформульована на початку 1900-х років німецьким соціологом МаксомВебером, по крайнього заходу, в ідеалі,- це одне з найкорисніших ідей у історії всього людства.

Теорія Вебера не містила описів конкретних організацій. Вебер пропонував бюрократію це як якусь нормативну модель, ідеал, до досягнення якого організації повинні прагне.

Характеристики раціональної бюрократії:

1. Чітке розподіл праці, що зумовлює появі висококваліфікованих фахівців у кожної посади

2. Ієрархічність рівнів управління, при який нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.

3. Наявністьвзаимоувязанной системи громадських формальних правив і стандартів, які забезпечують однорідність виконання співробітниками своїх і скоординованість різних завдань.

4. Дух формальної знеособленості, з яким офіційні чинники виконують свої посадові обов'язки.

5. Здійснення найму працювати згідно з технічними кваліфікаційними вимогами.Защищенность службовців від довільних звільнень.

Отже, бюрократична організаційну структуру характеризується високим рівнем поділу праці, розвиненою ієрархією управління, метою команд, наявністю численних правив і норм поведінки персоналу, і добором кадрів з їхньої діловим і професійним якостям. Вебер називав таку структуру «раціональної», оскільки передбачається, що рішення, прийняті бюрократією, мають об'єктивного характеру. Вебер думав, що особисті примхи власників організації та її працівників нічого не винні укладати суперечність із цілями організації. (Ці ідеї абсолютно не збіглися з практикою до1900г.).

Бюрократію також часто називають класичної чи традиційної організаційної структурою. Більшість сучасних організацій є варіанти бюрократії. Причина такої тривалої і широкомасштабного використання бюрократичної системи у тому, що її характеристики ще добре підходять більшість промислових фірм, організацій сфери послуг й модернізації всіх видів державних установ. Об'єктивність прийнятих рішень дозволяє ефективно керованої бюрократії адаптуватися до змін. Просування співробітників з урахуванням їх компетентності дозволяє

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація