Реферати українською » Менеджмент » Дослідження менеджерського шляху Лі Якокки


Реферат Дослідження менеджерського шляху Лі Якокки

Страница 1 из 3 | Следующая страница

>Вступ

>Управлінняз'явилося разом з людьми. Там дехоча бдвілюдиниоб'єднувалися впрагненнідосягтиякоїсьспільної мети,виникало заподіяннякоординаціїїхніхспільнихдій,розв'язанняякогохтось з них винен бувбрати у собі. Уцихумоваххтось із нихстававкерівником, щоуправляє, аінший - йогопідлеглим,виконавцем.

На всіхетапахстановленнясуспільства проблемауправління стояладоситьгостро й багато людейнамагалисявирішитиїї, але йїхнізусилля носилирозрізнений характер.

І лише вдругійполовиніминулогостоліття послеперемогипромисловоїреволюції наЗаходіситуаціярізкозмінилася.Ринковівідносиниохопили усісфери життясуспільства.Почализ’являтисяпотужніфірми, щопотребували великого числакерівниківвищого йсередньогорівнів,здатнихприйматиграмотніраціональнірішення, щовмілипрацювати ізмасами людей.Відкерівниківвимагаливисокогопрофесіоналізму,компетентності,умінняспівставляти свою діяльність ізіснуючими законами. І томуз’являлисягрупи людей, котріспеціальнозаймалисяуправлінськоюдіяльністю,вподальшому їхніпочалиназивати менеджерами.Головним їхні заподіянняєшоденна організація йуправліннявиробництвом ізметою забезпеченнянайбільшогоприбуткувласникамфірми.

Рольменеджерів вести за собоюкоманди людей, котрійдуть доспільної мети. Допровіднихменеджерів XXстоліттяналежитьЛіЯкокка.

>Метою роботиєдослідженняменеджерського шляхуЛіЯкокки. Упроцесідослідженнявирішувалисьтакі заподіяння :аналізувалосястановленняособистості,людськийпотенціал йвмінняпрацювати із ним частовизначають всеінше:майбутню структуруорганізації,її системууправління,технологію роботи,стилікерівництва талідерства,мотивацію таорганізаційну культуру.Такожметоюєвиділенняпрофесійнихякостей конкретного менеджера, щоєвизначним усвоїй сфері.

>Завданням: >виявитиособистісніякості,ключі йметодиуправління.

>Об’єктомдослідженняєособистістьЛіЯкоккивидатного менеджера із йогоособистими йпрофесійнимиякостями, типамимислення та темпераменту.

Предметомдослідженняєпрофесійні діяльність таякості менеджера, длявивчення яківикористовувалисяметодианалізу, синтезу,порівняння.


>Розділ 1.СтановленняособистостіЛіЯкокки

 

1.1 >Правильневиховання – фундаментуспішності чи->якоїлюдини

>Від простогоінженера доживоїлегендисвітового менеджменту -саметакий шляхпройшоввсесвітньовідомийамериканськийбізнесмен йпідприємецьЛідоЕнтоніЯкокка, понадвідомий якЛіЯкокка , давно ужерозмінявсвійдев’ятий десяток йпровівмайже сорок років в автоіндустрії.Однією із його заслуг сталовміннявибиратися із самих,здавалося б ,найскладніших, а годиноюбезвихіднихфінансовихситуацій, що йпідтвердилося, коли в 1980-хрокахЯкокказумівповернути до життякорпорацію «>Крайслер», Яка перебувала намежібанкрутства . Недивлячисьнавіть тих, щопочинавЛіЯкоккасвій шляхзвичайнимінженером вкомпанії «Форд МоторКомпані».

>Наполегливість й завзятість уподоланітруднощів йдосягненняуспіху,Якоккауспадкував від свого батька -імігранта. БатькоЛіЯкокки –НіколаЯкоккаприбув до Америки ізмістечка Сан-Маркорозташованого напівдніІталії.Потрапивши до Америкивіндеякий годину живий у свогозведеного брата вГарретті, штатПенсільванія. Тамнайнявся на роботу, навугільну шахту, але й вонвикликала вньомутакувідразу, щовінзалишивїї уже нанаступний день.Незабаромвінпереїхав доАллентауна , де живий йогоінший брат. До 1921 рокувін,працюючи врізнихмісцях,переважно вякостіучняшевця.Назбиравдостатньо грошей,щобвідправитися до Сан-Марко йзабратизвідти своюовдовілуматір, там-такивінзнайшов своюмайбутню дружину.ЛіЯкокканародився через три дні вАмериці 15жовтня 1924 року. Уматеріальномупланісім’яЛі переживала своїзлети йпадіння.Подібнобагатьомамериканцям, смердотіцілкомпроцвітали в20-ті рокта.Декілька років смердоті булипо-справжньомубагаті, але йпотімвибухнула кризу й за годину йогосім’їдовелосяпережитивеликітруднощі.Незважаючи наважкічаси, смердоті не падали духом йзнаходили годину дляжартів тасміху. Для його батька кризувиявилася великимпотрясінням попри всі життя.Під годинукризи чеки батькаЛі неодноразовоповерталися донього ізвбивчимнадписом «>недостатньокоштів нарахунку». Цезавжди призводило його до лавбезнадійності, так яквінглибоковірив у ті, щовисокакредитоспроможність служитиневід'ємноювластивістючесноїлюдини йнадійного підприємства.ВінпостійновчивЛі та його сестру святодотримуватися принципуплатоспроможності йнаполягав,щоб смердотініколи невитрачали більше, ніжзаробляють.Після того як насталиважкічаси,саме його батько недававродиніпадати духом. Коли б нетраплялося,віннезмінноопинявсяпоруч із ними йпідтримував вонигарнийнастрій.Вінпереконувавдітей, щожиттювластивізлети йпадіння й щокожнійлюдиніслідпримиритися ізнегараздами, щовипадають частку.Його батькоказав: «>Запасисятерпінням, -сонце виннезновузійти.Вонозавжди так лагодити »[4].ВінпостійнонагадувавЛі, щожиттямпотрібнонасолоджуватися, й самвін наділідотримувався цого. «Ми ізбатьком булидужеблизькі.Меніподобалосяприноситийомузадоволення, авінзавждистрашеннопишавсямоїмиуспіхами », -пишеЛіЯкокка всвоїйкнизі «>Кар'єра менеджера ».

Батькозавждивбивавйому на думку два правила:по-перше,ніколи небратися закапіталомісткийбізнес, так як справазакінчиться тім, щопотрапиш улапибанкірів,по-друге, колинастаютьважкічаси,требазайматисярестораннимбізнесом,оскільки, як бі зле нейшли справ, людиповинніїсти.Кілька років у тійЛівідкриввласнусправу,невеликубутербродну вАллентауні подназвою «Fourchiefs», якоїобладнав батько, агрошівклаввін сам. Праворучпішладуже добро,навітьзанадто, впершийріквиручкастановила 125000 $.

Колійому було б десять років вАлентаунівідкрився один ізперших в странесупермаркетів.Післяшкільних зайняти й повихіднихЛі іздрузямиставалибіля його дверей ізчервонимивізками йпропонувалипокупцям заневелику плату довезти їхнього сумки додому. У цьому бувпевнийсенс так якЛіприйняв доля ворганізаціїкінцевоїфазиторгівліпродовольчими товарами – доставкипродуктівдодому.

>Ціннимвченням батька було бтвердження про ті, щоніколи нетребаоб’єднуватисили двохневдах.Спочатку один із них виненвиправитисвоє становище, а ужепотімповернутися дообговоренняпропозиціїщодооб’єднання. БатькоказавЛі «Тівважаєш, щоробитигрошіважко?Почекай йтипобачиш, якважко із нимирозлучатися!». УспогадахЛі батькопостає як людина,сповненавеликоїсили йневгамовноїенергії, людина, яквважавЛі, котра «>винна вмоємуінстинктікомерсанта»,якийзавждипроповідував: «>Навіщоходити,якщо можнабігати».

1.2Рокинавчання

УшколіЛівчивсясередприїжджихнімців, тому із самого початкуйомудовелосязіткнутися ізшовінізмом йцезалишилослід у йогодуші попри всі життя.Інодівінкидався вбійку іздітлахами, котріображали йогообразливимипрізвиськами. Алізавждивінтримав упам'ятібатьковезастереження: «>Якщовін понад невстрявай убійку.Користуйся не кулаками, амізками ». Однак вусьомуіншому вшколівінвідчував собіщасливим.Він бувстараннимучнем йулюбленцем учителів. За словамиЛінайважливіше,чомувіннавчився вшколі –цеспілкування ізіншими людьми. «Нашавчителька вдев’ятомукласізмушувала нас шкірногопонеділкаписатитвір на задану темурозміром на 500 гривеньслів. Намдоводилося ізнеділі внеділюписатицічортові твори. Алі уже докінцянавчального року минавчилисяформулювати своїдумки»[4]. Таквінпридбавнавичкивиступу передаудиторією,спілкуватися із людьми, на його думку –це все й вся.

Так яквін бувстараннимучнем, позакінченню школийомувдалосязайняти поуспішності 12місцесеред 900випускників вшколі.

Доти моменту, коливінзбиравсявступати доколеджу , унього уже бувсоліднапідготовка іззагальноосвітніхдисциплін. Аліневдовзіприйшлавійна,почуттяпатріотизмугоріло вюнакові йвінрвався на фронт, але йтуди його не взяли черезнещодавноперенесеніхвороби. До цого годиниЛіЯкоккаперейнявсяінтересом доінженерної справ йпочавпридивлятися докількохколеджівтехнічногопрофілю.ВінвибравЛіхайнскийуніверситет, бовін перебував упівгодиниїзди від йогобудинку вАллентауні. Упевніймірійомупощастило. Так яквійназатягувалася все понадстудентівпризивали доармії,чисельність вгрупахуніверситетуставала всеменшою. Томувикладачіприділяли все понадуваги студентам йЛіотримав добруосвіту.Він поставившисобі за міткудомогтисясередньогокоефіцієнтаоцінок 3,5 ,щобзакінчитиуніверситет ізвідзнакою ййомуцевдалося.

>Вже вуніверситетіЛівмівзосереджуватися йраціональнокористуватися своїм годиною, так яквінвважавценайголовнішим, у томущобдосягтиуспіхів вбізнесі.Щобцілеспрямовановикористовуватисвій годину,потрібно твердоусвідомити, щоєголовним утвоїйроботі, апотімвіддати собівсього дляздійснення цого головного.

>Післязакінченняуніверситетувінзавждинаполегливопрацював весьтиждень йнамагавсявивільнятиуікенди длясім’ї йвідпочинку.Щобзнову привести собі уробочий станвінввечері внеділюнезміннонакидав план тихийсправ, котрімавнамірвиконати нанаступномутижні.

як студентовіінженерного факультетуйому бачилипосвідчення ізлітерою «З», якупідтверджувало, що йогонавчання маловійськовезначення.

Мріяпрацювати вкомпанії "Форд"прийшла доЛідоще напершомукурсі.Щорічно до центрального входу внавчальний центрпід'їжджаврозкішний ">Лінкольн"ручноїзбірки (марка, щоналежитькомпанії Форда).Ця машинавражалауяву студента.Нікельованіблискучі ручки,дорогийвбудованийгодинник ізпозолоченим циферблатом,шикарний салон,обтягнутийтонкоюшкірою. Закермомперебував заступник генерального менеджеракомпанії ">Форд-Моторс" пороботі із персоналомМаккормік-Гурдхарт. Зусьоговипускувінвідбиравлише одного студента. Поуніверситету уже давно ходили чуйні про ті, що справ удругої в світівеликоїавтомобільноїкомпаніїйдуть некращим чином:мовляв,старийГенрі уже давно вмаразмі, йпідприємство нерозорилосялишезавдякивійськовимзамовленням. АліЛідоЯкокка незвертавуваги наплітки.Вінсконцентрував усізусилля на тому,щоб колисявибір легендарногоМаккорміка-Гурдхартазупинився наньому, йнезабаромвін ставшипершим поуспішності.Одночасновінвідвідувавдраматичнийгурток йдискусійний клуб,щобнавчитися говорити й небоятисяаудиторії. У 1945роціЛідоЯкоккадосяг мети.

>Головнийвербувальник «Форд»навітьдозволивкращому студентовіЛіхайнськогоуніверситетусісти закерможаданого «>Лінкольна» йзробити колопошани. Алі коливипускник вжезбирав валізи до Детройта на йогоім’янадійшовзапит із знаменитогоПрінстонськогоуніверситету –Лідопропонували задержавнийрахунокотримати науковийступіньмагістра.Вінодразу жпорадився ізМаккормік-Гурдхартом й тієїпообіцявзарезервувати йогомісце вкомпанії.СповненийрадостіЛі нездогадавсяотриматиписьмовепідтвердження, тому коливінзателефонував вкомпанію «Форд» пронього тамніхто не знавши.Довелосязв’язуватися ізголовим менеджером БобомДенемом.Користуючисьнавичкамиздобутими вдискусійномуклубіЛіЯкокківдалосядомогтисязарахування до штатукомпанії. Так 16 июля 1946 року із 50доларами вкишенівінзійшов настанціїФорт-стріт,запитавши у Першогозустрічно якдоїхати доДрідборна, де перебував завод,вінотримаввідповідь : «>Юначе, вампотрібно пройти 10 миль назахід!»[4].


>Розділ 2.Ключі доуспіхууправління

 

2.1Діяльність вкомпанії «Форд»

Усерпні 1946 рокуЛіЯкоккарозпочав роботу вкомпанії «Форд»інженером-стажером.Вінпрацював укожномувідділікомпанії подекількаднів, аінколинавіть йтижнями. Докінцястажуваннявін знавши усістадіївиробництва легковогоавтомобіля.

>Компаніяйшла набудь-яківитрати у тому,щобдопомогтистажерам набутипрактичнихнавичок. Завод вРівер-Ружнайбільший в світіпромисловий комплекс був для цогонайкращиммісцем напланеті,саметудиЛіЯкокка та вся групастажерівпотрапила длястажування. У тому годинукомпаніяволоділавугільними шахтами тавапнянимикар’єрами, томуїмвдалосяпростежити весьтехнологічний процес від початку докінця – відвидобуткусировини внадрах довиплавкисталі йпотімперетворенняїї вавтомобіль.НарештіЛіпобачивпрактичневтіленнявсього того, про що читавши впідручниках.

першийрік дляЛідо був ненайвдалішим.Нудна робота вкреслярському бюро неприваблювала молодогоспеціаліста. «Ядужехотівпрацювати вкомпанії «Форд» , але й надякості конструктора. Менітягнулотуди де,відбуваласясправжня справа – в маркетинг, взбут.Мені понадподобалосяпрацювати із людьми, ніж ізмашинами»[4].

>Після цогоЛіЯкоккаїде доЧестера, штатПенсільванія. Тамвінотримуємаленьку посадуслужбовця. У йогообов’язки входило вести переговори із агентами позакупівліавтомобілів дляпрокатнихфірм,щодорозподілусеред нихпартій новихавтомобілів. « Цевиявилосянелегкоюсправою. Я тихдні бувщесором’язливим йскутим, йщоразу якдоводилосяпочинатирозмову, менепочиналовсьоготрусити.Дехтовважав, що хорошим торговцемтребанародитися, що самомувиробити всобінеобхідніякості не можна. Алі я - немав для цого природного таланту.Більшостімоїмколег, буввластивазначнобільшарозкутість,розв'язність. У Першірік два ятримав собідужеофіційно,навітьбундючно. З годиною янабувдеякогодосвіду й ставши собіпочувативпевненіше.Освоївшифактичну бік справ, я ставшивчитися тому, якпідноситиїїклієнтам. Інезабаром людипочалиприслухатися до мене. Дляоволодіннямистецтвомторгівліпотрібні годину йзусилля.Необхіднознову йзновупрактикуватися в цьомумистецтві,поки воно та не станівашоюдругоюнатурою.Сьогодні не усімолоді людицерозуміють.Бачачи собі запроцвітаючогобізнесмена, смердоті незамислюються над тім, як багатопомилоквіндопускав умолодості.Помилкистановлятьневід'ємнучастину життя,повністюуникнути їхнінеможливо.Слідсподіватисялише тих, що смердоті необійдутьсядуже дорого й що одну і ту жпомилку ві незробитедвічі»[4].

>ЗгодомЛіЯкоккавідірвався від телефону й ,покинувши контору ставшипрацюватироз’їздним агентомзізбуту. У 1949році йогопризначиликеруючимзональноїконториУілксБарре, штатПенсільванія.Його роботаполягала у тому,щоб підгримуватизв’язок із 18 дилерами.Ця роботавідігралаважливу роль уотримані ним практичногодосвіду.Самедилеризавждивідіграваливирішальну рольавтомобільномубізнесі США.Підтримуючитіснийробочийзв'язок ізбатьківськоюкомпанією, смердотістановлятьсправжнюквінтесенціюамериканськогопідприємницького корпусу.Саме смердотівиражають духкапіталістичноїсистеми. Ізвичайно,саме смердотіфактичноздійснюють продажів татехнічнеобслуговування всіхавтомобілів, щосходять ззаводськихконвеєрів.

У 1953роціЛізайнявмісцепомічникауправляючогозбутовоїфірмиФіладельфійського округу. >Збуваютьдилери чи ані ,автомобіліпродовжувалисходити ізконвеєра.Продажі моделей «Форд» в 1956роцівсюдийшли зле йнавіть при цьомузбутовий округ був наостанньомумісці.Саме тодіЛіЯкокказапропонував :будь-якомупокупцеві,якийвиявитьбажаннякупитиавтомобіль 1956 року,потрібнодопомогти,дозволившийомуоплатитилише 20%вартостіавтомобіля, а й за тімпротягом 3-х роківщомісячновиплачувати по 56$.Такакупівля врозстрочку даваламожливістькупитиавтомобільбудь-кому йсамеце малодопомогтистимулюванню продажуокрузі.Такий планотримавназву «56 за 56».

>Після цогоФіладельфійський округ упродовж трьохмісяці пооб’ємупродажів в странеперемістився ізостаннього на першемісце. УДірборні Роберт Макнамаравіце - президент, подкерівництвомякого буввідділ , був взахваті від такого плану йзробив йогоскладовоюмаркетинговоїстратегіїфірми повсій стране.Згодом було бпідраховано , що план «56 за 56»забезпечивдодатковий продажів 75тисяч новихлегковихавтомобілів.Менеджерузапропонувалипереведення уВашингтонський округ.Якоккавирішив, що встолицізатримаєтьсянадовго.

>Вінотримувавсоліднуплатню йвідсотки відпродажів.ТеперЛімігкупитибудинок йнарештіодружитися.ЗісвоєюнареченоюМеріМаклірвін бувзнайомий вжевісім років. Аліпостійніроз’їздизаважаливтілитиїмце в життя. Тихий Вашингтон бувідеальниммісцем дляоблаштуваннясімейногогніздечка.Наречений йнареченазнайшли потрібен особнячок йпризначили дату весілля. Алі затиждень до весілляприйшлазвістка проновепідвищення йпереїзді вголовну штаб-квартирукомпанії вДетройті. Усвоємубудинкумолодята провелилише однуніч.Вже нанаступний деньЛіЯкоккамігспоглядати самогоГенріФорда-другого.

У 36 роківЛідоЯкокка бувпризначенийгенеральнимкеруючимнайбільшоговідділеннякомпанії Форда вДетройті. Доти години справ вкомпаніїпішли на театральний лад.Успіхкорпорації принеслиуспішніпродажімоделі «>Фалькон».Окриленіуспіхомменеджерирозпочалирозробкуновоїмоделі, нею винен був статі «>Форд-Едсел».Якоккабачив що «>Едсел»приречений наневдачу, але й якновачок вСкляномуДомі ( такназиваласяголовнарезиденціяфірми)поки немігвплинути на процесприйняттярішення. Маркетологипрогавилидужеважливий момент: смердоті непомітили, що вАмерицівирослоновепокоління.Діти «>демографічного буму» ,який припавши на 1946 –>1948рр.,досягли 15 років, ацедуженебезпечнийвік йїм неподобається ті, щовибирають для собі батьки.Здавалося, незвертайуваги нанахабногонащадка, але й кому ізбатьківхочеться статіпосміховиськом в очахлюбоїдитини? Модель «>Форд-Едсел» був непоганою забагатьмапоказниками, але йїї старомодна форма відразу сталамішенню дляюнацькихнасмішок.

як й думавшиЯкокка,продажі непішли йкомпанія зазналаколосальнізбитки. На зборахакціонеріввінвиступив ізпромовою вякійстверджував, щокомпаніїпотрібна машина новогопокоління йголовнимнововведенняммає статі дизайн.Виступ невикликав уприсутніхентузіазму, й тодіЯкоккаутвориввсерединіфірминеофіційнеугруповання подназвою «>КомітетФердена».Провіднідилери, психологи,дизайнеривизначилиосновніпринципиавтомобіля новогопоколінняпокупців:елегантнийзовнішнійвигляд,високіексплуатаційніякості,прийнятнаціна. Алі щотаке «>новий дизайн»?Лідозгадав собі у 17 років, що справило наньоговраження? Упам’ятіодразувиник тієїсамий «>Лінкольн», наякому в йогоуніверситетприїхавМаккормік-Гурдхарт.Лізрозумів, щопривернуло йогоувагу впершучергу – форма.Подовжений капот йукорочений кузов -самеуособленнястрімкості.Після провалу ">Едсел" малохтозапропонував біГенрі Фордомще однуризиковануідею,аджерозробкановоїмоделізазвичай обходитися в 300-400 млн.доларів.Геніальний менеджер й тутзумівзнайтивихід:вінвирішиввикористовуватиходовучастину ">Фалькона",змінившилише дизайн.Багатохтосприйнявтакупропозицію недуже: ">Зробити із"Фалькона ">спортивну машину - все одне, щоприробитимолоді ногистаренькій", але й ідеїЯкоккибазувалися насуворомупрорахунку.Генрі Фордпогодивсяризикнути.Автомобільготували довиробництва до апреля 1964 року. Уцей годину у Нью-Йорку винна буввідбутисявсесвітнявиставка –найкращий годину дляпрезентації нового авто. Узапасізалишалося 2 рокта.

Засіммісяцівдизайнеристворили 17глинянихмакетів,найбільшвдалою був модель, представленаДейвомЕшем. «Я буввраженийпобаченим. Напідлозімайстерністояв корпусавтомобіля,виліпленого ізкоричневоїглини. У мене ж було бвідчуття, що зробив урусі»[4].Творціуявлялисобіавтомобіль увиглядідикоїкішки.Вони назвали його ">Кугуар". Макетпофарбували убілийколір, колеса вчервоний,задній бамперпідняли, але врадіаторнихгратахпомістилисилуетпантери. У такомувиглядімайбутню машинузібралисяпредставити самому Фордом. Алі наміні-презентаціїтрапився конфуз:лишеувійшовши до зачиГенріФорд-молодшийнавіть неглянув на машину йкулеювилетів геть.Всі були увідчаї. Недруги тихораділи. Алівиявилося, що у Форда в останній момент просто скрутиложивіт. Черезкількадніввінзновузайшов умайстерню,зробивкільканезначнихзауважень йзажадав списокможливихназвновоїмашини. Уперелікуфігурували: "Монте-Карло", "Монако", ">Торіно" й ">Кугуар". Форд жирнопідкреслив слово ">Торіно".Якоккапочав було б будуватистратегіюрекламноїкомпанії, якраптомнадійшовдзвінок відкерівника відділеннязізв'язків ізгромадськістю. Тієїзажадав,щоб уназві ані не було бнічогоіталійського: у Форда ізіталійкоюВетторіОстінякразпочавсябурхливий роман.Преса у всюсмакувалаамурніпригодиавтомагната, йіталійськаназвамашини могла бутирозцінена, якприсвяченнякоханці. УпуританськоїАмериці цого не можна було б Дозволити.Післядовгихдебатівновийавтомобільотримавназву ">Мустанг".

>Досліднийзразокпотрібно було бпоказатипотенційнимпокупцям.Фахівці представилидосліднийзразокпотенційнимпокупцямсередньостатистичного статку, йїхнівідгукизаписували наплівку. Машинасподобалася усім. Колі ж людей попросилиназватиприблизнуціну,називаласяціна на 1000доларів більше, ніжпередбачувана.Дізнавшисьреальнуціну, 3 із 4потенційнихпокупцівготові буливиписати чекодразу. Один ізпокупців сказавши: «Колі яприпаркуюсвійавтомобільбілябудинку, тосусіди будутьдумати, що мене взяли нависокооплачувануроботу»[4].

9березня 1964 року ізконвеєразійшовперший «>Мустанг». До 17 апреля (>датипрезентаціїавтомобіля) було бвипущено 9000 машин. За 4дні доофіційного дебютувідбулосяралі дляжурналістів. 70 «>Мустангів»подолаливідстань відДірборна до Нью-Йорка: 1120 км й жадної поломки.

>Післяпрезентації марки по странепронесласяхвиля «>мустангоманії». УмістечкуГарденд на Єдинийвиставковийекземпляр було б 15покупців. Машинадісталася самомунаполегливому,якийпровів умашині всюнічпокиперевірялася справжність чеку. За всімарозрахунками упершийріксподівалисяпродати 75 000 машин,протенезабаром цифразбільшилася до 200 000.

>Якокка ставшибожевільнопопулярним, його фотоз’явилися вжурналі «>Forbs Times». У 1965роцівінотримав посадувіце-президентакомпанії. У йогорозпоряджені бувкабінет ізмеблями із червоного дуба йванною іззолотими кранами.

Разом із посадоювіце-президентаЯкоккаотримавнадзавдання –зробитиприбутковимвідділеннякомпанії «>Лінкольн-Мерк’юрі».Лінкольни були хорошими машинами, але й «Дженерал моторс»зісвоїми «>Кадилаками»майжевитіснили їхнього ізринку.Протягом двох роківЯкокказумівналагодитивипуск двохвдалих моделей - ">Мерк'юрі ->Маркіз" та ">Мерк'юрі -Кугуар".

Іперша й друга модель добропродавалися, але й їхнього не можна було бназватихітами сезону.Щобпідтримати своюрепутацію,Якоккамавзробити суперавтомобільелітного класу.Розробка новогоавтомобіляобійшлася всмішну, за масштабами автоіндустрії, суму –35млн $. Зарік модель щоотрималаназву «>Марк-3», принеслафірмі 1 млрд. чистогоприбутку.

Уріктріумфувідділення «>Лінкольн-Мерк’юрі»,ЛідоЯкоккавиповнилося 44 рокта.Післяуспіху «>Мустанга» й «>Марка-3» унього булипідстависподіватися Президентакомпанії.КількамісяцівЛідочекавдзвінка відГенрі Форда й,нарешті, невитримавши, сампопросився наприйом. Шеф знавши для чого доньогоприйшовпідлеглий й із порогу сказавши: «>Якоккатищедужемолодий впопереду».Виявилося, щоФорд-молодший ужедекількамісяціввів переговори ізгенеральнимкеруючим «Дженерал моторс»СаймономКнудсеном,який був непоганимфахівцем йдосягвершини та знавши, щопрезидентськекріслойому несвітить. Іраптомрозкішнапропозиція від «Форд моторс».Спадкоємецьімперіївважав собі великим стратегом йвважав, що ізталановитим менеджером доньогоперетечебільшістьсекретів «Дженерал моторс», томуФорд-молодший недужедивувавсятійобставині, щокерівництвокомпаніїніяк неперешкоджає цьому переходу. якз’ясуєтьсяпізніше, смердоті сам давнохотілипозбутисяКнудсена, так як тієївичерпавсвійтворчийпотенціал.

>Якокка бувубитийподібноюнесправедливістю.Вінпочавподумувати про ті,щоб облишитикомпанію, але йнезабаром сталоочевидним, що Кнудсендовго незатримається.Робота у Президента неклеїлась. Провалслідував за провалом йнарешті Фордомценабридло.Протягомкількохмісяціввіннищив президентаприщіпками,натяками,доводив його,щоб тієї сам написавши заяву провідставку. Недочекавшись цого,атомагнатвчинивзовсімнизько. Просвоєзвільнення Саймон Кнудсендізнався надкабінеті шефа, а із газет. як непрагнувЯкокка впрезидентськекрісло,подіїнавколо цогозвільнення насторожили його.Якщо таквчинили ізодим, то вже завтра нерозтопчутьіншого?Близькі друзі, котрі добро знали шефа,застерігали: "Не думайте, що Васзвільнять черезвтратимільярдадоларів. Усінабагатопростіше. Одного разувночі, колиГенрі якщоп'яний,вінпричепиться до вас черездурниці,обізве «>італьяшкою» й справазакінчитьсябійкою "[4].Дружинатакожрадилачоловікові не боротися за президентство, але й ажнадтоласим був шматок.Якокка любити йцінувавгроші.Оклад президентаперевищувавмільйондоларів, аголовне,Лідомігпрацюватисамостійно.

10грудня 1970 року Фордпідписав указ пропризначення Президента.Якокказгадував процюподію, як пронайкращийріздвянийподарунок.Він, сініталійськогоемігранта,теперочолював одну ізнайбільшихкомпаній світу.

Владап’янила. Напідприємствах Фордапрацювало 430 тис.робітників, фондзаробітної платистановив 3,5 млрд.доларів. Весьоб’ємпродажівстановив 1970-гороцімайже 14,9млдр.доларів, априбутокдорівнював 515мільйонівдоларів.

>Крім того, хоч 515мільйонів немаленька сума, вонскладалалише 3,5відсоткаоб’ємупродажів, тоді як в 60-хрокахцейпоказник був не менше 5.Якокка бувсповненийрішучостіповернутися до цогорівняприбутку.

«як всімвідомо,існує лише дваспособиробитиприбуток: чипродавати понадтоварів, чискорочувативитрати.Обсягпродажів явважавдостатнім, як того годину. Алічим понад явникав воперативну діяльністькомпанії, тім понадпереконувався вможливостідоситьістинногозниженнявитрат»[4].якоккиуправлінняособистістьуспішність

Одним ізперших йогокроків Президента було бскликаннянарадивищихменеджерів длязатвердженняпрограмискороченнясобівартостіпродукції.Він назвавшиїї «чотири поп’ятдесят», Яка ставила за міткузнизитиопераційнівитрати на 50мільйонівдоларів вкожній ізнаступнихчотирьох областей:порушенняграфіка,складністьконструкціївиробу,витрати,пов’язані із дизайном йзастаріліметодигосподарювання. «Якби намвдалосядосягтицієї мети упродовж трьох рокта, -казавЛіЯкокка, - можна було б бзбільшитиприбуток на 200мільйонівдоларів нарік,тобтомайже на 40відсотків,навіть непродаючи ані однієюавтомобіль понад».

>Можливості для цого були.Покращуватипотрібно було б багато чого.Наприклад,компаніявитрачалащороку 2тижні дляпідготовкивиробництва моделей длянаступного сезону. Уцей годину заводі стояли,тобтопростоювали й люди ймашини.

Задопомогою более широкоговведення новихкомп’ютернихтехнологій йвдосконаленняграфікиввиробництва,стаєможливимскоротитиперіодпереоснащення від двохтижнів до двохднів.Наступниметапом бувпереглядзалізничнихтарифів наперевезення машин.Виявилося, щокомпаніїберутьгроші не було за ваги товару, а й заобсяг. « Ми стализавантажуватиплатформи йвагони более компактно.Менізгадуєтьсявипадок, коли мизмінили дизайн йвкоротили на двадюймикрила,щоб накожнузалізничну платформу можна було бвмістити понадавтомобілів. За такихколосальнихтранспортнихвитрат, Менінайменшехотілосяплатити заперевезенняповітря. Колі справастосуєтьсятакоїсуми як 500мільйонівдоларів,навітьнезначнаекономія в піввідсоткаобернеться в 2,5мільйонадоларів»[4].

Іостаннє –слід було бпозбутисязбитковихпідприємств. Цевиявилосянайбільшскладним.Більшачастиназбитковихпідприємствкупувалася за РозпорядженнямГенрі Форда.Закупівлі булипрямимпродовженнямстратегії йогодіда,якийхотів матірповністю завершеньвиробничий цикл. Алі ті, що було бвигіднораніше, 70-х сталобезглуздоютратою грошей. Доходило досмішного: увиробничий цикл сталивходитипральнімашини, котріпралиуніформуробочих.Якокканаполягав наскорочені, але й Форд нехотівчути про їхні продажів.

З цого моментуміж із президентом й «королем»пробіглакішка. Фордзвільнявнайціннішихспівробітників так просто, ізантипатії.

На початку 70-х роківвибухнуланафтова кризу.Ціни на бензинзросли вдекількаразів. Уцей моментактивнийнаступ наамериканськийринокпочалияпонці.Їхмалолітражкикористувалисяшаленимуспіхом.Якокка уже давнонамагавсяпояснитишефові, що наставши годину перейти навипуск болееекономічнихавтомобілів. АліГенріповторював своюстаруприказку: «Маленькийавтомобіль – маленькийприбуток».Нарештіпрезидентовівдалосяпереконати Фордапочативипускневеликого легковика

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація