Реферати українською » Менеджмент » Організація виробничої системи підприємства на прикладі ЗАТ "Колос"


Реферат Організація виробничої системи підприємства на прикладі ЗАТ "Колос"

Страница 1 из 4 | Следующая страница
Запровадження

 

Актуальність дослідження: Стан економіки держави в що свідчить залежить від рівня розвитку промислового виробництва. Змістовна сторона діяльності виробничих підприємств вкрай різноманітне й істотно впливає різні аспекти життя суспільства. Сучасний етап перехідною економіки Росії характеризується зростанням підприємницької активності і переходом до різноманітних формам власності; відбуваються, хоч і повільно, зміни у технологічної базі виробництва. Підвищення відкритості російської економіки та посилення міжнародної конкуренції загострює проблему пошуку джерел підвищення ефективності та конкурентоспроможності російських промислових підприємств. Виробнича система підприємства охоплює все стадії його виробничу краще й збутової діяльності, починаючи з надходження сировини й матеріалів і до відправкою готової продукції клієнтам. Отже, від ефективності виробничої системи залежить якість продукції, витрати виробництва та, зрештою, конкурентоспроможність підприємства. Ефективність виробничої системи залежить від того, наскільки раціонально використовуються наявні для підприємства ресурси (працю, капітал, сировину й матеріали та інших.), з урахуванням виробничої специфіки підприємства міста і особливостей його зовнішнього оточення. Нині стимулювання модернізації виробничих систем починає укладати полі діяльності економічної політики держави.

Об'єкт дослідження: ЗАТ «Колос».

Предметом дослідження є організація управління виробничої системою ЗАТ «Колос».

Мета дослідження: визначити ефективність організації управління виробничої системою ЗАТ «Колос» та визначити шляхи її подальшого розвитку та вдосконалення.

Постановка мети дослідження вимагає розв'язання такі завдань:

– розглянути теоретичні аспекти функціонування виробничих систем організації, до їхнього складу і їхні властивості, функціональні підсистеми, типи виробничих систем і основні напрямки їх розвитку;

– описати організаційне становище ЗАТ «Колос», виявити тенденції розвитку;

– описати і проаналізувати стан виробничої системи ЗАТ «Колос» у межах її основних функціональних підсистем, виявити існують, та недоліки;

– визначити напрями розвитку і підвищення ефективності організації управління виробничої системи ЗАТ «Колос».

Теоретичною основою написання курсової роботи послужили монографії, науковими статтями, статутні і фінансові документи підприємства.


1. Організація виробничої системи підприємства

 

1.1 Склад і їхні властивості виробничих систем

Виробнича система – це особливий клас систем, що становлятьобособившуюся внаслідок громадського поділу праці частина виробничого процесу, здатну самостійно, чи у взаємодії коїться з іншими аналогічними системами виробляти продукцію чи надавати послуги.

Кожне підприємство є така виробничої системою, що включає комплекс взаємозалежних і цілеспрямованих елементів, виділені на досягнення цілей: речовинних (будинку, устаткування, сировину, матеріали, оснащення, конструкторсько-технологічна документація та інші), кадрових, інформаційних (плани, норми, нормативи, документообіг тощо), фінансових, енергетичних та інших ресурсів, які забезпечують випуск відповідної продукції або реалізацію послуг. Існування як і системи зумовлено наявністю попиту продукцію або ж послуги, виникає над ринком. Їх основною і визначальною частиною є виробничі процеси, в організацію яких необхідні знаряддя праці, предмети праці та робоча сила:

1. Процес виробництва (конверсії) – це послідовність діянь П.Лазаренка та операцій із перетворенню сировини й матеріалів товари та. У основі вдосконалення процесу виробництва лежить процес зміни коштів виробництва, що відбувається такі послідовні стадії:

· механізація – часткове використання машин до роботи раніше виконуваної людьми;

· автоматизація – це повна передача механічних операцій машинам, яка веде до мінімального участі людини у виробничому процесі;

· стандартизація – однаковість товарів, деталей і операцій із їх виготовлення, що робить покупців, безліч деталі взаємозамінними (масове виробництво);

· комп'ютеризація виробничих процесів від стадії розробки до управління виробничим процесом, у яких закладаються можливості для гнучкою переналагодження верстатів для випуску різноманітної по асортименту продукції.

2. Ресурси – матеріали, сировину, працю

Через війну впливу сировину й матеріали піддаються ряду змін:

· цілеспрямоване зміна фізичних і хімічних властивостей предметів праці;

· складання чи роз'єднання деталей чи інших предметів;

· підготовка предмета в іншу технологічної операції, транспортуванні, контрольної операції чи зберігання;

· планування, калькуляція, повідомлення чи отримання інформації‚ проектування.

Праця – це технологічна характеристика праці‚ як елемента виробничої операції. Тобто про змісті праці, ступеня рівномірності, ритмічності, роль виконанні операції (місце працівника впроизводстве)[1].

Типи праці визначаються рівнем науково-технічного розвитку:

1.Шаблонний працю відрізняється одноманітністю виконуваних операцій, рівномірністю і ритмічністю роботи, постійним місцем дії. Він суворо підпорядкований існуючим технологічним схемами та принципами діяльності. Оцінюється точності виконання прийнятих для даних умов виробничих нормативів. Наприклад, робочий на конвеєрі, друкарка. Жорстка регламентація діяльності. Жорстке розподіл праці в працю щодо організації та виконавський працю. Відповідальність виконавця за результати праці обмежена.

2.Полушаблонний працю. Робітник виконує кінцевий комплекс операцій та відповідає за функціонування певної ділянки виробництва. У разі потреби працівникполушаблонного праці коригує процес праці відповідність до змінюваними умовами. Наприклад, будівельники,штукатур-маляр; конторські службовці, лаборанти, статистики. Виконавець виконує ряд функцій з організації, несе певну індивідуальну відповідальність.

3. Творчий працю грунтується на критичному осмисленні накопиченого практичного і теоретичного досвіду, на пошуку нових ідей гіпотез, але в основі – досконаліших технологій, форм організації. Knowledgeworkers – працюючі у вигляді знань. Наприклад, секретар-референт, лікар, адвокат, вчитель тощо. У разі НТП творчу працю виходить поза межі традиційних сфер свого поширення й більше впроваджується у виробничий процес: наладчики автоматизованих систем, оператори, конструктори, дизайнери тощо.

Заключним елементом виробничого процесу є продукція – результат діяльності фірми чи виробничого підрозділи (бажаного складу і виду). Залежно від асортименту своєї продукції виробничий процес може бути складною і простим. Простий процес передбачає випуск жодного продукту або ж послуги; складний – припускає використання різних ресурсів немає і випуск широкої номенклатури продукції. Для останнього потрібно проектування процесу «ресурси – продукція», враховує поєднання різнихцелей[2].

Виробничі системи мають низку особливостей, які різнять їхнього капіталу від систем інших класів. До істотним їх ставляться:

· множинність (подільність) системи, що виявляється у цьому, що вона підрозділяється на підсистеми і елементи, перебувають у певних відносинах. Можуть бути різні варіанти поділу системам управління на підсистеми залежно від завдань аналізу та синтезу системам управління. Це властивість використовується під час моделювання підсистем і елементів із єдиною метою оптимізації функціонування як розписування окремих частин, і системи загалом.Иерархическое побудова системи забезпечує її підвищену опірність зовнішніх впливів, сприяє локалізації конфліктів, виникаючих між окремими елементами системи, і узгодить окремі мети елементів і підсистем зі спільними цілями всієї системи;

·нестационарность (мінливість) окремих параметрів системи;

· унікальність і непередбачуваність поведінки системи за умов (наявністю в неї активного елемента людини) разом із тим наявність в неї граничних можливостей, визначених наявними ресурсами;

· динамізм системи, що дозволяє забезпечувати можливість оперативної перебудови у разі виникнення організаційно-технічних змін - у виробництві, змінювати структуру і формувати нові варіанти поведінки;

· стійкість системи, її нечутливість деяким стороннім збурюванням і можливість протистояти що руйнує систему тенденціям; це властивість формується на стадії її проектування;

· спроможність населення і прагненняцелеобразованию, тобто формуванню цілей всередині системи. Наявність мети (програми) функціонування та критеріїв (показників) її досягнення кожному за підрозділи системи підлеглих загальносистемної цілі й критерію, дозволяє оцінювати ефективності роботи кожної підсистеми та його елементів;

· кібернетичний характер, оскільки більшість процесів у ній має інформаційного характеру чи був із підготовкою, передачею або переробкою виробничо-технічної інформації. Управління підприємством як кібернетичної системи є набір елементів, взаємодіючих між собою через інформаційні канали. З допомогою зворотного зв'язку здійснюється цілеспрямоване управління об'єктами і підтримується динамічну рівновагу системи. Зворотні зв'язку може бути як позитивними, і негативними, причому останні найбільш характерними є керуватипредприятием[3].

Необхідною умовою ефективного функціонування виробничої системи є дотримання принципу необхідного і достатньої розмаїття системи, у відповідність із яким складність керуючої системи мусить бути незгірш від складності керованого об'єкта, що береться до визначенні функцій управління і побудові апарату управління. Принцип зовнішнього доповнення вимагає розглядати систему з урахуванням її взаємодії із зовнішнього середовищем чи і системи вищого рівня. З погляду управління будь-яка виробнича система має низку рівнів. Вищий рівень – воно, підприємство. Середній – виробництво, цех, служба, управління, відділ. Нижчий рівень – ділянку, бригада, робоче місце. Незалежно від рівня ієрархії у складі виробничої системи традиційно включаються такі ресурси:

· технічні – виробниче основна будівля і допоміжне устаткування, технологічна оснащення, основні допоміжні матеріали тощо.;

· технологічні – технологічні процеси, науково-технічний рівень виробництва;

· кадрові – професійно-кваліфікаційний склад парламенту й рівень співробітників;

· просторові – характер виробничих приміщень, територія підприємства, комунікації;

· фінансові – стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній тощо.;

· інформаційні – характер внутрішніх та зовнішніх інформаційних потоків.

Кожен із перелічених вище видів ресурсів не має властивостями всієї системи, але сукупно вони характеризують можливості виробничої системи задля досягнення що стоїть перед нею. Це означає, що, лише маючи у своєму розпорядженні всі ці ресурси, підприємство може організувати виробництво продукції або надавати послуги, здатні задовольняти потреби і запити потенційнихпотребителей[4].

 

1.2Функциональние підсистеми виробничої системи підприємств

Дослідження виробничих систем може здійснюватися з урахуванням структурного і функціонального підходів.

>Структурний чи об'єктний підхід характеризується поділом виробничої системи на складові елементи (об'єкти) за ознаками та сформованою зв'язкам з-поміж них. У межах такий підхід формується виробнича структура, коли основний елемент є робоче місце, у якому виконується виробнича операція як основний елемент виробничого процесу. За підсумками структурного підходу формуються ієрархічні рівні й відповідно вертикальні зв'язку у виробничому системі.

Функціональний підхід пропонує виділення функціональних підсистем, основу яких лежить їх роль реалізації цілей системи чи певний вид діяльності. Найбільше застосування функціональний підхід одержав у 70-ті роки у межах ситуаційною теорії менеджменту. Він дає чітке уявлення про основних важелі й механізми, що приводять у дію систему і забезпечувальних її збалансовану роботу за умов мінливою довкілля. Будь-яке підприємство (організація) складається з сукупності взаємозалежних систем, кожна з яких має певну функцію і чи діє у відповідність до завданнями організації та відіграє у її виживання.

Попри відсутність єдиного підходи до функціональному структурування організації, найчастіше його основою є ресурсний підхід. Приміром, у складі організації виділяються: підсистема техніки, підсистема людських ресурсів немає і підсистема управління. Якщо організація розглядається як ніж формою устрою громадського виробництва, але й ніж формою соціально спеціалізованої діяльності людей, то ролі функціональних підсистем найчастіше виділяють виробництво; фінанси; персонал; менеджмент; НДР. Виділення функціональних підсистем є підставою формування горизонтальних зв'язків у виробничому системі підприємства. Відповідно до функціональним підходом у виробничому системі підприємства виділяються підсистема основного виробництва, підсистема допоміжного виробництва та підсистемаобслуживания[5]. У межах підсистем здійснюються певні види діяльності, самостійність і визначеність цілей і змістом яких дозволяє об'єднати в такі функціональні підсистеми:

1. Підбір, розстановка, на підвищення кваліфікації, управління професійним просуванням кадрів. Ця підсистема реалізується відділом кадрів що входить у його склад службою підготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Добірка й розстановка кадрів відповідно до знаннями, досвідом та здібностями, і навіть підвищення їх кваліфікації, має важливого значення, оскільки рівень професіональною підготовкою, особливо управлінських кадрів, значною мірою визначає успішну підприємства.

2.Внутризаводское стратегічне і тактична планування та прогнозування. Задля реалізації цієї підсистеми для підприємства створюється планово-економічний чипланово-производственний відділ. Основний спрямованістю цього підрозділу є планування виробництва та реалізації продукції, розвитку підприємства, собівартості, прибутків і рентабельності виробництва, праці та зарплати, фінансів, матеріально-технічного забезпечення та розвитку колективу.

3. Технічне розвиток підприємства міста і технічна підготовка виробництва. Ця підсистема реалізується спеціально створюваними службами головного конструктори і головного технолога, які займаються конструкторської і технологічного підготовкою виробництва, які включають:

· вирішення завдань з проектування нові й вдосконаленню раніше освоєних видів продукції;

· забезпечення виробництва необхідної документацією у цій продукції;

· проектування нові й вдосконалення вже освоєних технологічних процесів;

· досвідчену перевірку та впровадження технологічних процесів.

4. Організація і управління основним виробничим процесом. Ця підсистема реалізується у цехах основного виробництва. Управлінська персонал цехів і земельних ділянок, що у цьому процесі організовує й управляє процесом виконання виробничих програм з заданим ритмом і вартість необхідного якості.

5. Організація і управління обслуговуючими процесами. Ця підсистема охоплює допоміжне та обслуговуюче виробництва та реалізується ремонтно-механічні, інструментальним, енергетичним, транспортним і складське господарства. Вона містить вирішення завдань обслуговування і ремонту всіх видів устаткування й оснастки, забезпечення інструментами, усіма видами енергії, транспортне і складське обслуговування.

6.Оперативно-производственное планування і диспетчеризація. Реалізація цієїподфункции покладено напроизводственно-диспетчерскую службу підприємства, яка проводить об'ємне планування, забезпечуючи цим раціональне побудова виробничої програми підприємствам та її цехів,оперативно-календарное планування шляхом розробки календарних планів виробництва такалендарно-планових і диспетчерський контролю над виробництвом, завдяки чому підтримується ритмічність і рівномірність випускупродукции[6].

7. Управління якістю продукції. Основною метою цієї функціональної підсистеми є реалізація з трьох основних складових системи якості продукції:

· забезпечення якості;

· управління якістю;

· поліпшення якості.

Її виконує відділ технічного контролю, який у межах системи якості здійснює якості сировини, напівфабрикатів, готової продукції, параметрів технологічних режимів, усім стадіях виробництва; бере участь у розробці та здійсненні заходів із підвищення якості продукції і на попередження шлюбу.

8. Організація праці, нормування й матеріальне стимулювання. Цяподфункция реалізується відділом праці та зарплати, підрозділом, чиє робота з розробки та впровадження раціональних форм організації праці в робочих місць, систем обслуговування робочих місць, впровадженню прогресивних прийомів і методів праці, розрахунку технічно обгрунтованих норм всім категорій працюючих, і їх впровадженню, вибору оптимальних режимів праці та відпочинку і творення сприятливих умов праці в робочих місць, і навіть застосуванню раціональних форм і методів оплати праці та матеріальним стимулюванням.

9. Організація матеріально-технічного

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація