Реферати українською » Менеджмент » Зміст й еволюція поняття мотивації


Реферат Зміст й еволюція поняття мотивації

Страница 1 из 4 | Следующая страница

 


 

1. Перспективне планування

1.1. Особливості стратегічного планування

 

У стратегічному менеджменті планування змін можли востей поєднується з плануванням стратегій.

На думку відомого вченого-маркетолога Ф.Котлера, фор мальне планування реалізує 6 принципів.

1. Змушує керівників постійно мислити перспективне.

2. Дає можливість для более чіткої координації зусиль, що здійснюються.

3. Веде до встановлення показників діяльності для наступ ного контролю.

4. Змушує підприємство чіткіше визначати свої задачі та пріоритети.

5. Робить підприємство более підготовленим до випадкових змін.

6. Більш наочно демонструє взаємозв'язок обовязків всіх посадових осіб.

Планування — поняття багатоаспектне. У сучасній літературі воно та розглядається із різних точокх зору: як одна із функцій менеджменту (в класичній теорії управління), як вибір зі кількох альтернатив за умовою невизначеності (концепція прийняття рішень у кібернетичному розумінні), як складова поведінки підприємства, зумовленої впливом зовнішніх й внутрішніх організаційних факторів (поведінкова концепція прийняття рішень).

У теорії й практиці склалися різні види планування:

рективне, індирективне, регулятивне, індикативне, довгострокове, стратегічне.

У країнах із розвинутою економікою застосовується ринкове (маркетингове), ділове (планування бізнесу), ринкового стратегічне планування.

Стратегічне планування (рис.) включає розробку стра тегій й основних методів їхні реалізації, створення й підтриманні стратегічної відповідності між цілями підприємства, його га тенційними можливостями й шансами у підприємницькій сфері.

Головна відміна між довгостроковим (іноді його називаю корпоративним) й стратегічним плануванням полягає трактуванні майбутнього. У системі довгострокового плащ вання прийнято, що майбутнє можна передбачити екстрапі ляцією існуючих тенденцій зростання. У стратегічному план ванні відкидається припущення, що майбутнє обов'язково пі винно бути кращим за минуле, як й придатність мето, екстраполяції для передбачення майбутнього.

1.2. Стратегічне управління підприємством

Стратегічне управління підприємством включає визначей ня місії, формування стратегічних цілей й завдань, порівняльні аналіз сильних й слабких сторін діяльності підприємства його конкурентоспроможності, оцінку існуючих й перспективних напрямків підприємницької діяльності, вивчев зовнішнього середовища, визначення можливих напрямів конкретних завдань бізнесу, розробку стратегічних планів стратегічного управління.

Для реалізації стратегій залежно від конкретних умів використовуються такі моделі: внутрішньофірмового управління у спокійному зовнішньому середовищі; управління в умовах динамічного і різноманітного ринку, перетворення науково-технічного прогресу на постійно діючий чинник розвитку, модель, що пристосована до спонтанних, раптово виникаючих загроз й можливостей у зовнішньому середовищі.

Нині дедалі більшого значення набуває вибір моделі стра тегії підприємства в умовах зростаючої конкуренції. Розробленню ефективної стратегії переваг на ринку повинні передувати ретельний аналіз конкурентоспроможності підприємства, оцінка зовнішніх й внутрішніх факторів. Така оцінка може бути здійснена за допомогою аналізу сильних й слабких сторін, а й за допомогою визначення ринкових можливостей й загроз (ССМЗ). При цьому можливість розглядається як поклик нішня умова, що являє собою значну перспективу до поліп шення позиції підприємства відносно конкурентів, а загроз — як зовнішня умова, що спричиняє підрив ринкових позицій підприємства.

При аналізі можливостей й загроз враховуються елементи загального стану підприємства на ринку, котрі потенційно чи очевидно впливають на здатність підприємства досягти своїх стратегічних цілей: технологічні, економічні, юридичні, політичні, соціокультурні та міжнародні. Враховуються також головні елементи завдань підприємства на ринку, до того числі спеціальні зовнішні, із якими стикається підприємство у своїй діяльності: споживачі, конкуренти й постачальники.

Водночас дані про сильні й слабкі сторони підприємства доповнюють його внутрішні характеристики. Так, дані про сильні сторони підприємства характеризують його потенціал до підвищення конкурентоспроможності. Йдеться про високу компетентність персоналу, відповідні фінансові ресурси, навички в конкуренції, належний імідж серед покупців, віз нання на ринку, незалежність від сильного тиску конкурентів, професійну організацію реклами, невисоку собівартість тощо. Слабкі сторони підприємства — це внутрішні характеристики, Які позбавляють його потенціалу до стратегічних переваг над конкурентами. До цих сторін можна віднести: відсутність чіт кої стратегії спрямованості, обмежені потужності, низьку при бутковість, відсутність думаючих й талановитих менеджерів, Недосконалу стратегію введення нової продукції, занадто вузьку спеціалізацію, слабку мережу збуту тощо.

2. Зміст й еволюція поняття мотивації

1.1. Поняття й роль мотивації в менеджменті

Домінуюча функція менеджменту включає вплив на інших у тому, щоб спонукати виконавців здійснювати роботу у напрямку досягнення намічених цілей. Важливим аспектом цієї функції є мотивація, великий інтерес до якої викликаний підвищенням ролі суб'єктивних факторів у суспільному виробництві, ускладненням умів трудової й позатрудової діяльності, збагаченням й розвитком самої особистості.

Мотивація — це процес спонуковування людини чи групи людей до досягнення цілей організації й включає у собі мотиви, інтереси, потреби, захоплення, моти ваційні установки чи диспозиції, ідеали й т. п. У широкому розумінні мотивація іноді визначається як детермінація поведінки взагалі.

У процесі роботи люди цілеспрямовано формується заін тересоване ставлення до неї та її результатів, оскільки мотивація посилює бажану поведінку людини, дає напрямок поведінки й грунтується на внутрішніх й зовнішніх чинниках чи на мотиви й стимулах. Мотив — це усвідомлена спонуковуюча причина, основа, підстава до якоїсь дії чи вчинку. Мотив є суб'єктивним явищем, усвідом ленням вчинків, котрі у кінцевому підсумку перетворюються у постановку цілі, що спонукає людину до дії внаслідок трансформації зовнішнього спонуковуючого чинника (сти мулу) й його усвідомлення індивідом.

До мотивів відноситься комплекс спонукань, що діють із повною силою протягом тривалого періоду години, а також обов'язок, прагнення виконати доручене заподіяння, надавати допомогу колезі тощо.

Мотиви можуть класифікуватися за різними ознаками. То в залежності від стимулюючої сфери, смердоті можуть бути поділені на мотиви матеріального й морального порядку. У свою чергу, моральні можна поділити на: а) ідейно-політичні (стимули, що діють в усьому суспільстві) й б) моральні стимули, що викликають певні відносини люди (почуття колективізму, товариськості, взаємодопомоги в процесі роботи та ін.).

Велику групу мотивів становлять спонукання, котрі стиму люються самим змістом трудового процесу: почуття задо волення від творчого напруження сил, естетичне задоволення від добро зробленої речі й ін.— тобто змістовні мотиви роботи. Механізм дії подібних факторів розкривається у теорії "У" Мак-Грегора.

Стимул також розглядається як спонукання до дії, спону ковуюча причина поведінки, Алі, на відміну від мотивацію, спонукання викликається зовнішніми чинниками, котрі поді ляються на матеріальні (винагороди за працю) й моральні стимули: визнання заслуг індивіда, справедливе ставлення до нього, створення у людини почуття особистої причетності до успіхів організації, творчі, психологічні та ін.

Слід зазначити, що моральні стимули можуть викликати і негативні наслідки: кар'єризм, користолюбство й т. п. У тієї ж годину матеріальні стимули здатні породжувати високоморальні спонукання, бажання працювати понад, якісніше, надавати допомогу іншим.

Праворуч до того, що люди у різному співвідношен ані знаходяться рухомі сили й регулятори поведінки: 1) інстинкт; 2) інтереси; 3) потреби. Спонукає тих чи інші дії людини прагнення до самозбереження, гордість, честолюбство, амбі ція, допитливість, симпатії, потяг до влади, комфорту тощо.

Інстинкт (харчовий, оборонний, статевий й стадний) являє собою першу, нижчу форму спонукання людини до дії.

Інтереси — це вибіркове ставлення особистості до певного об'єкта, цілеспрямоване прагнення, потреба, котрі викликані сукупністю соціально-економічних умів життя людини, колективу, суспільства. Цілеспрямована поведінка людини спонуковується великою сукупністю інте ресів. Можна виділити такі інтереси: матеріально-житлові зручності, гастрономічні вироби, одяг тощо; духовно-пізна вальні інтереси, інтереси до літератури, мистецтва; соціально-суспільні інтереси — до громадської, організаційної роботи й ін.

Інтереси — соціально-реальні заподій дій, звершень, що формуються у соціальних груп у зв'язку із відмінностями у становищі й ролі у суспільному житті.

Інтереси розглядаються як форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує потреби особистості в усвідомленні цілей діяльності й цим сприяє орієнтації, ознайомленню із новими фактами, более повному й глибокому відображенню дійсності. Суб'єктивно інтерес виявляється в емоційному забарвленні, яку супроводжує процес пізнання, в увазі до об'єкта інтересу. Задоволення інтересу не Веде до його згасан ня, а викликає новий інтерес, що відповідає более високому рівню пізнавальної діяльності. Інтерес у динаміці свого розвитку може перетворюватися у схильність як прояв потреби у здійсненні діяльності, що викликає інтерес. Розріз няють безпосередній інтерес, що викликається привабливістю об'єкта, й опосередкований інтерес до об'єкта як засобу досягнення.

У інтересах знаходять найбільш узагальнений вираз актуальні потреби тихий чи інших соціальних груп.

Інтереси виникають на основі потреб, але й не зводяться перед тим. При поглибленні й ствердженні інтересів смердоті можуть статі стійкими потребами.

Потреби — це необхідність (потреба), якої відчуває людина у певних умовах життя, і розвитку. Усвідом люючись, смердоті проявляються у формі мотивів поведінки людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому.

Потреби — вихідний пункт діяльності людей. Вони звинувачуй кають разом з народженням індивіда, розширюються в міру його зростанню й розвитку, відповідно до чого урізноманітнюється його поведінка. При вивченні мотиваційної сфери особистості важливе значення має проблема формування й розвитку потреб.

У суспільстві повинні цілеспрямовано формуватись й виховуватись потреби, розширюватися діапазони інтересів людини. Спостереження переконливо показують, що важче всього управління індивідами із обмеженим колом інтересів, цілей і життєвих ідеалів. Задоволення виникаючих потреб здійснюється у процесі мотивації, Яка грунтується на використанні наявних чи створенні нових мотивів.

Ефективно управляти можна лише за таких умів, коли є чіткі уявлення про потреби, мотиви діяльності виконавця, про його позицію, ціннісну орієнтацію тощо. Алі слід матір на увазі, що людина не завжди усвідомлює свої спонукання (цілі, потреби, ідеали, направленість своєї особистості й т. п.). Людина не завжди добро знає собі не є в змозі давати собі точну самооцінку. Тому сократівська вимога: "Пізнай самого собі" й понині залишається актуальною.

Мотивація виникає з незадоволених потреб й дій, що дають їй поштовхи, якщо смердоті успішні й задовольняють ці потреби. Деякі потреби, такі як 'їжа, задовольняються лише на деякий годину. Інші потреби, такі як потреба в дружбі, можуть задовольнятися на тривалий годину, але й можуть залишитися незадоволеними інші потреби. Тому завжди важливо з'ясову вати, котрі специфічні потреби дають поштовх виникненню мотивації у даної людини, у даний годину.

Чинником мотивації насамперед виступає система стиму лювання роботи, наскільки витримуються принципи соціальної справедливості й еквівалентності винагород трудовому внеску, а також обов'язковість компенсації матеріальних витрат, допу щених працівником через недбайливість. Висока роль інди відуальних заходів матеріального й морального стимулювання до високопродуктивної роботи: встановлення рівня грошової винагороди, тарифних ставок, доплат, премій, підвищення професійного розряду, доручення складних й відповідальних завдань, відрядження на навчання за рахунок підприємства та ін.

У умовах економічної кризи й нестабільності особливо важливого значення набуває організаційний чинник мотивації: забезпечення порядку, дисципліни роботи й відповідальності, чіткості робочого ритму, а також ергономічність, гігієнічність, естетичність й екологічність трудових процесів.

Алі багаторічний досвід розвитку цивілізованих країн світу свідчить, що для активізації людського чинника трудова діяль ність винна здійснюватись із повним урахуванням не лише організаційно-технічних, але й і соціально-психологічних факторів, котрі обумовлені розвитком суспільних форм життя, біологічними особливостями розвитку людини, етапами її життєвого циклу.

Нині мотивація відіграє вирішальну роль у забезпеченню високоефективної діяльності людини у будь-якій сфері. Так, дослідження американських економістів не виявили істотного зв'язку між здібністю вчених й їхніми досягненнями. Різницю між високотворчими вченими й вченими, що не зарекомен дували собі видатними успіхами, автори відносять, насам перед, на рахунок мотивації, а чи не особливої розумової обдарованості.

Це твердження заслуговує на увагу бо в умовах науково-технічної революції діяльність багатьох працівників й, насамперед, менеджерів за багатьма характеристиками близь ка до роботи вченого. Тому створення й впровадження науково обгрунтованої системи мотивації може розглядатися як важлива умова активізації людського чинника.

Проблема мотивації має різні аспекти: біологічний, психо фізіологічний, гуманістичний, економічний, організаційно-технічний та ін. У цьому розділі мотивація розглядається стосовно сфери менеджменту.

1.2.Ринкові теорії мотивації

 

Методи й способи мотивації пройшли довгу історію ево люційного розвитку. Упродовж багатьох років був доміную чою модель фубого фізичного примусу до роботи, а уже потім — моделі економічної необхідності й стимулювання роботи відповідно до її продуктивності.

Ранні економісти, як правило, йшли слідами Адама Сміта, який займався пошуком заходів котрі дозволили б збільшити багатство нації чи Давіда Рікардо, який робив наголос на розподілі багатства згідно із чинниками виробництва, чи Альфреда Маршалла й ін., котрі удосконалили у певній мірі маржинальний аналіз.

У відомій книжці А.Сміта "Дослідження про природу й заподій багатства народів" (1776) був обгрунтована концеп ція "економічної людини", в основі якої лежить твердження, що головним мотивом діяльності "економічної людини" є своєкорисливий інтерес, який задовольняється лише в результаті обміну між людьми. У умовах поділу роботи, писавши А.Сміт, кожна людина, котра керується егоїстичним спону канням й дбає лише про свій інтерес, на самом деле допомагає всім іншим й збільшує тім самим "багатство народів". Займаючись виробничою діяльністю так, щоб цінність вироблюваної продукції був найбільшою, людина керується, на думку А.Сміта, лише одним бажанням — матір прибуток. У цій діяльності вона, як й в багатьох інших випадках, зазнає впливу "невидимої руки", який може привести до результату, що повністю збігається із початковим задумом.

Відомим прихильником вчення А.Сміта про економічний мотив діяльності людини був "батько наукового менедж менту" Фредерік Тейлор (1856—1915). У своїх роботів, опублікованих в 1890—1915 рр., Ф.Тейлор доводив, що висока заробітна плата

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація